УХВАЛА
11 травня 2021 року
м. Київ
Справа № 906/264/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,
та представників
Офісу Генерального прокурора: Збариха С.М.,
позивача: Важинської Ю.І.,
відповідачів та третіх осіб: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 (судді Розізнана І.В., Мельник О.В., Грязнов В.В.) та на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.09.2020 (суддя Вельмакіна Т.М.) у справі № 906/264/20
за позовом Керівника Коростенської місцевої прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики України
до: Виконавчого комітету Коростенської міської ради,
Акціонерного товариства "Житомиробленерго"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області; 2.) Управління цивільного захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації
про визнання незаконним та скасування рішення в частині, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання права власності
ВСТАНОВИВ:
Керівник Коростенської місцевої прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до суду з позовом, в якому згідно з подальшим уточненням просив визнати незаконним та скасувати підпункт 2-1 пункту 2 рішення виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області №28 від 21.01.2004 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб" в частині надання дозволу на оформлення за ВАТ ЕК "Житомиробленерго" права власності на приміщення цивільної оборони - сховище, загальною площею 238 м2, розташоване за адресою: вул. Є. Кемського, 58-а (вул. Жовтневій) м. Коростень; визнати недійсним свідоцтво про право власності серії САД №864899 від 04.02.2004, видане ВАТ ЕК "Житомиробленерго" на нерухоме майно - комплекс нежилих будівель та споруд по вул. С. Кемського, 58-а (вул. Жовтнева, 58-а) м. Коростень в частині оформлення права власності на вказане приміщення цивільної оборони; визнати на вказане нерухоме майно право власності держави Україна в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.
За доводами прокурора, реєстрація за ВАТ ЕК "Житомиробленерго" права власності на приміщення цивільної оборони відбулась всупереч встановленій законодавчій забороні приватизації об`єктів цивільної оборони та з порушенням ст. 115, 145 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст.ст. 85, 145 Господарського кодексу України (надалі- ГК України), ст. 12 Закону України "Про господарські товариства", п. 7 Роз`яснення Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 №02-5/225, ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 1 Закону України "Про цивільну оборону України", ст. 9 Закону України "Про правові засади цивільного захисту", наказу Держкоммістобудування України від 08.07.1997 №106.
Під час розгляду заявлених у даній справі позовних вимог суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 04.07.1995 №17 "Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Житомиробленерго", вирішено заснувати на базі державного енергопостачального підприємства "Житомиробленерго" Державну акціонерну енергопостачальну компанію "Житомиробленерго" та затвердити її статут.
Також вказаним наказом затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу державного енергопостачального підприємства "Житомиробленерго", з якого вбачається, що вартість майна, що підлягає приватизації (розмір статутного фонду акціонерного товариства) складає 2038916525 тис. крб., вартість об`єктів, які не підлягають приватизації складає 10210469,77 тис. крб.
У відомості об`єктів, що не підлягають приватизації і знаходяться на балансі державного енергопостачального підприємства "Житомиробленерго" також відображено, що залишкова вартість Об`єкта ЦО /Коростенське ПЕС/ та Інженерної інфраструктури міст, смт області по забезпеченню населення електроенергією п.ст, ел.мережі складає 1021046977 тис.крб.
18.06.1998 Міністерством енергетики України затверджено зміни до вищевказаного акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу Державної акціонерної енергопостачальної компанії "Житомиробленерго" та збільшено статутний фонд на загальну суму 10210469,77 грн.
Наказом ФДМУ від 03.12.1998 за №2279, відповідно до ЗУ "Про приватизацію державного майна" та наказу Фонду державного майна України від 06.03.95 №94-ДКП, розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.11.98 №922-р щодо закріплення у державній власності на 5 років пакету акцій у розмірі 50% статутного фонду плюс одна акція акціонерів ДАЕК "Житомиробленерго", а також враховуючи прийняті рішення загальними зборами акціонерів від 03.07.1998 щодо уточнення статутного фонду ВАТ та проекту розміщення акцій, погодженого з Міненерго України від 09.09.1998, затверджено уточнений план розміщення акцій ВАТ ДАЕК "Житомиробленерго".
Фонд державного майна України у листі від 19.01.1999 до Голови Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України повідомляв, що майно, яке складає інженерну інфраструктуру міст та сіл області у розмірі 10210469,75 грн помилково не включене до Статуту комісією з корпоратизації; засновник, в особі Міністерства енергетики України, затвердив 18.06.1998 зміни до акта оцінки цілісного майнового комплексу; з метою виправлення помилки ФДМУ доручив уповноваженій особі на загальних зборах акціонерів проголосувати за включення до статутного фонду 10210469,75 грн та просив зареєструвати в порядку виключення інформацію про емісію акцій та додатковий випуск акцій ДАЕК "Житомиробленерго" з новим статутним фондом у розмірі 30599635 грн.
Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку було відмовлено у реєстрації та додатковому випуску акцій.
За доводами прокурора, наведене свідчить, що об`єкт цивільної оборони не входить до переліку об`єктів, які передано до статутного фонду АТ "Житомиробленерго", залишаються на його балансі, водночас органом управління майном, що не увійшло до статутного капіталу ДАЕК "Житомиробленерго" є Міненерговугілля. На думку прокурора, наведене також підтверджується тим, що відповідно до переліку нерухомого майна, переданого засновником - Міненерго України до статутного фонду ВАТ "ЕК "Житомиробленерго" станом на 01.06.1995, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України від 28.08.2001, спірне приміщення цивільної оборони не входить до даного переліку.
Враховуючи, що уповноваженим органом держави рішення щодо приватизації чи іншого відчуження нерухомого державного майна не приймалось, прокурор посилався на те, що Виконавчий комітет Коростенської міської ради, приймаючи рішення №28 від 21.01.2004 "Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб" та при видачі Свідоцтва про право власності серії САА №864899 від 04.02.2004, вийшов за межі наданих йому законом повноважень та розпорядився державною власністю.
Обґрунтовуючи підстави звернення з даним позовом в інтересах позивача, Прокурор вказував, що Міненерговугілля (правонаступник Міністерство енергетики та захисту довкілля України), є органом, який здійснює управління майном, що не увійшло до статутного капіталу ДАЕК "Житомиробленерго"; спірними Рішенням та Свідоцтвом порушені визначальні потреби суспільства і держави, реалізацію яких гарантує держава, внаслідок чого порушені інтереси держави в цілому; оскільки неправомірне вибуття спірного майна з державної власності у приватну призвело до порушення інтересів держави в особі Міненерговугілля України (правонаступник Міністерство енергетики та захисту довкілля України), а останній не вживає заходів щодо усунення порушення, вказане покладає на прокуратуру обов`язок щодо їх захисту.
Між тим, досліджуючи наведені доводи прокурора, судами з`ясовано, що рішенням Вищого Арбітражного суду України від 28.07.1999 визнано недійсним рішення державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 05.04.1999 №59 та зобов`язано останню зареєструвати випуск акцій та змін до інформації про емісію акцій ДАЕК "Житомиробленерго". Також на підставі наявних у справі копій матеріалів інвентаризаційної справи №9088 на будівлі та споруди Коростенських електромереж ВАТ ЕК "Житомиробленерго", розташованих за адресою: вул. С.Кемського, 58-а (вул. Жовтнева, 58-а), м. Коростень та копій матеріалів інвентаризаційної справи на захисну споруду цивільного захисту, судами встановлено, що спірна споруда, зважаючи на її ідентифікуючі ознаки (зокрема адресу, місце розташування та плошу) увійшла до переліку приватизованого відповідачем-2 майна, стосовно якого приймалося оспорюване рішення виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області. На підтвердження вказаного судами також зазначено про те, що сума залишкової вартості об`єкта цивільної оборони та іншого майна 10210469,77 крб, що згідно з актом оцінки цілісного майнового комплексу та відомості об`єктів, що не підлягали приватизації - співпадає із сумою на яку збільшено статутний фонд ДАК "ЕК "Житомиробленерго" та із сумою на яку було збільшено статутний капітал самого Товариства та здійснено додатковий випуск акцій (10210469,75 грн), що свідчить про те, що до статутного фонду останньої у 1998 році увійшло приміщення цивільної оборони.
В свою чергу судами встановлено, що АТ "Житомиробленерго" є правонаступником всіх прав та обов`язків ДАЕК "Житомиробленерго", в тому числі прав та обов`язків стосовно державного майна.
Спірним у справі рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради №28 від 21.01.2004 оформлено право власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб", АТ "Житомиробленерго" видано Свідоцтво про право власності та зареєстровано за ним право власності на комплекс нежитлових будівель і споруд по вул.Жовтневій,58а, до якого і увійшло спірне майно.
Враховуючи, що сама Держава в особі її органів Фонду державного майна України та Міністерства енергетики України, здійснила розпорядження спірним майном та включила його до статутного капіталу ДАЕК "Житомиробленерго", суди обох інстанцій дійшли висновку про безпідставність вимог прокурора, тому відхилили заяву відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.09.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.12.2020, у позові відмовлено, стягнуто з Міністерства енергетики та захисту довкілля України на користь Акціонерного товариства "Житомиробленерго" 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з висновками судів, Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилається на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та не враховано висновки щодо їх застосування, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 912/2185/16, № 922/900/19, № 912/1672/18, № 915/1096/18, №920/497/18 у подібних правовідносинах; просить постанову та рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду від 03.02.2021 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на судові рішення у даній справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Відповідачем-2 подано відзив на касаційну скаргу, в якому він заперечує проти доводів прокурора, вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій; просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Дослідивши викладені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також висновки щодо застосування вказаних скаржником норм матеріального права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для касаційного перегляду оскаржених судових рішень за наведеними скаржником доводами, з огляду на таке.
Як свідчить зміст п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, право касаційного оскарження судових рішень належить зокрема учасникам справи у разі підтвердження ними наявності зазначеної ними підстави касаційного оскарження судових рішень, зокрема, неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому, як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19, подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі №923/682/16.
Отже, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
Проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на постанови в яких посилається скаржник, шляхом співставлення їх суб`єктів, об`єктів та юридичного змісту колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини у справах не є подібними, тому підстави для врахування позицій Верховного Суду, на які посилається скаржник, відсутні.
Так, в якості підстави для касаційного оскарження позивач посилається на неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.11.2019 по справі № 912/2185/16 щодо застосування до подібних правовідносин ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", якою встановлено припис про те, що приватизації не підлягають об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема, захисні споруди цивільного захисту.
Між тим Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна" набрав чинності 07.03.2018, тоді як спірне у даній справі майно передано до статутного фонду відповідача-2 у 1998 році, а спірне у справі рішення про оформлення права власності на нього прийнято 21.01.2004, коли приватизаційні правовідносини регулювались іншим Законом України - "Про приватизацію державного майна", пункт в) частини 2 статті 5 якого (в редакції до внесення до неї змін від 03.02.2004) забороняв приватизацію протирадіаційних споруд. Щодо заборони приватизації захисних споруд цивільної оборони, то вона була встановлена 03.02.2004, тобто після передачі спірного об`єкта до статутного фонду відповідача-2 та після прийняття спірного у справі рішення. Правовідносини з приватизації у справі № 912/2185/16 відбувались під час дії такої заборони, тому вважати їх подібними до тих, що розглядаються у даній справі, не можна. До того ж у даній справі, на відміну від справи № 912/2185/16 судами встановлено, що саме Держава в особі її органів здійснила розпорядження спірним майном та включила його до статутного капіталу ДАЕК "Житомиробленерго". Наведене свідчить про відсутність підстав для врахування у даній справі висновків, викладених у зазначеній скаржником постанові Верховного Суду, оскільки вони стосувались правовідносин, які не є подібними.
З цієї ж причини не заслуговують на увагу доводи прокурора про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", викладених у постанові від 29.01.2020 у справі №922/900/19.
Стосовно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05.03.2019 у справі № 920/497/18, то їх також не можна вважати такими, що стосуються застосування норм матеріального права до подібних правовідносин, оскільки спірним у вказаній справі було державне майно - протирадіаційне укриття - стосовно якого було встановлено законодавчу заборону приватизації.
Разом з тим у даній справі судами обох інстанцій досліджено питання чи належить спірний об`єкт до протирадіаційного укриття, та встановлено, що сховища на час приватизації не належали до протирадіаційних споруд, що підтверджується наявним справою №9088 на захисну споруду цивільного захисту, паспортом сховища, актом технічної інвентаризації захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) сховища №20087. Вказані докази свідчать, що спірний об`єкт цивільного захисту є саме сховищем із зазначенням його класу (А-ІІІ) та характерними ознаками, які відрізняють даний об`єкт за своєю класифікацією, технічними характеристиками та будівельними нормами від протирадіаційних споруд. Державними будівельними нормами ДБН 2.2.5-97 "Будівлі і споруди. Захисні спорудження цивільної оборони", затвердженими наказом Держбуду України від 08.07. 1997 № 106, введеними в дію з 01.01.1998, визначені усі вимоги до захисних споруджень цивільної оборони, і розмежовані усі характеристики, властиві сховищам і протирадіаційним укриттям, а так само приведено ділення сховищ на класи, а протирадіаційних укриттів на групи. Протирадіаційні споруди і сховища є різними об`єктами (захисними спорудами) цивільної оборони. Сховища герматичні захисні споруди, які забезпечують умови для перебування у них людей, техніки, майна протягом двох діб з метою їх захисту від негативного впливу небезпечних хімічних та радіоактивних речовин, високих температур і продуктів горіння у разі виникнення пожеж, катастрофічного затоплення, а також від дії засобів ураження. Протирадіаційні споруди негерметичні захисні споруди, які призначені для захисту осіб, які ховаються, від впливу іонізуючого випромінювання при радіоактивному забрудненні місцевості. Отже сховище та протирадіаційне укриття відносяться до захисних споруд цивільного захисту, але вони не є тотожними.
Таким чином, висновки Верховного Суду у справі № 920/497/16 щодо застосування законодавчої заборони приватизації протирадіаційних споруд не підлягають врахуванню під час розгляду даної справи з огляду на різне нормативно-правове регулювання, тобто неподібність спірних правовідносин.
Щодо постанови Верховного Суду від 01.10.2020 по справі № 912/1672/18, то її також не можна вважати прийнятою у подібних правовідносинах, адже у вказаній справі задоволено позов прокурора та скасовано рішення сільської ради у зв`язку зі встановленням судами тих обставин, що спірне нерухоме майно включено до Переліку об`єктів права державної власності, які не підлягають приватизації, це майно було надано публічному акціонерному товариству для здійснення статутної діяльності і залишилось об`єктом права державної власності; позивач у тій справі не приймав рішення про зміну правового режиму спірного нерухомого майна, у зв`язку з чим зміна форми власності з державної на приватну не відбулася; відсутнім було рішення власника спірного нерухомого майна - Кабінету Міністрів України про зміну правового режиму майна з державної власності у приватну; задоволення позову відбулось з урахуванням існування законодавчо встановленої заборони на приватизацію та корпоратизацію такого майна, що є підставою для визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету сільської ради про оформлення права приватної власності на майно та визнання недійсним свідоцтва про право приватної власності, виданого на підставі такого рішення.
Натомість у даній справі судами не встановлено обставин включення спірного майна до Переліку об`єктів права державної власності, які не підлягають приватизації, або існування інших заборон щодо приватизації спірного об`єкта, що свідчить про принципову не подібність таких правовідносин.
Також колегією суддів відхиляється посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 08.04.2020 по справі № 915/1096/18, адже в ній викладено висновок щодо застосування Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" до правовідносин, пов`язаних з визнанням за об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку права власності на допоміжні приміщення.
Щодо доводів касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права в частині стягнення адвокатських витрат, обґрунтованих неврахуванням висновків Верховного Суду у складі Касаційного цивільного та Касаційного адміністративного судів у справах № 821/227/17, № 466/9758/16-ц, № 199/3939/18-ц, № 569/17904/17, №755/6702/16-а про те, що витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені; відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 1 ГПК України порядок здійснення судочинства у господарських судах встановлює Господарський процесуальний кодекс України.
У ч. 2. ст. 126 ГПК України зазначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Таким чином, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено учасником справи чи тільки має бути сплачено.
Саме така позиція щодо застосування п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України до подібних правовідносин викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 № 922/445/19, яка була врахована судами попередніх інстанцій під час викладення оспорених скаржником висновків.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З огляду на те, що аналіз висновків, зроблених у постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржується, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження у даній справі.
Керуючись ст.ст. 234, 235, 287, 296, 326 ГПК України, Верховний Суд, -
У Х В А Л И В :
Касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 та рішення Господарського суду Житомирської області від 02.09.2020 у справі №906/264/20 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.
