ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2020 року Справа № 906/264/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В. , суддя Грязнов В.В.
секретар судового засідання Дика А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.09.2020 справі №906/264/20 (суддя Вельмакіною Т.М.)
за позовом Керівника Коростенської місцевої прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики України
до відповідача-1 Виконавчого комітету Коростенської міської ради
до відповідача-2 Акціонерного товариства "Житомиробленерго"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1.) Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області; 2.) Управління цивільного захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації
про визнання незаконним та скасування рішення в частині, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання права власності
за участю представників сторін:
прокурора - Волкова І.М.;
позивача - не з`явився;
відповідача 1 не з`явився;
відповідача 2 - Привідьон В.М.;
третьої особи 1 - не з`явився;
третьої особи 2 - не з`явився;
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.09.2020 у справі №906/264/20 в задоволенні позову Керівника Коростенської місцевої прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та захисту довкілля України до Виконавчого комітету Коростенської міської ради та Акціонерного товариства «Житомиробленерго», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області; Управління цивільного захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування рішення в частині, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання права власності, відмовлено. Стягнуто з Міністерства енергетики та захисту довкілля України на користь Акціонерного товариства «Житомиробленерго» 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.09.2020 у справі №906/264/20 в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 02.09.2020 у справі №906/264/20 та прийняти нове, яким задоволити позов прокурора.
Скарга мотивована тим, що при постановлені судового рішення суд першої інстанції дійшов невірного висновку, що до статутного фонду Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Житомиробленерго» у 1998 році увійшло приміщення цивільної оборони - сховище, розташоване за адресою м. Коростень, вул. С.Кемського, 58-а (Жовтнева), а тому сама держава в особі її органів здійснила розпорядження спірним майном та включила його до статутного капіталу ДАЕК «Житомиробленерго». Держава в особі її органів здійснила розпорядження та включила до статутного капіталу ДАЕК «Житомиробленерго» саме об`єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міст, включаючи мережі, споруди, устаткування, які пов`язані з виробництвом і постачанням води газу, тепла, а також відведення та очищення стічних вод, а не об`єкт цивільної оборони.
Суд першої інстанції не врахував, що із змін до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 18.06.1998, окремого доручення ФДМУ від 01.07.1998 №349, листа ФДМУ від 19.01.1999 №10-17-564 не вбачається, що приміщення цивільної оборони сховище, загальною площею 238 кв.м., розташоване по вул. Кемського 58-а (вул. Жовтнева, 58-а) у м. Коростень включено до статутного фонду ДАЕК «Житомиробленерго».
Крім того, на переконання скаржника поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що пунктом 2.3 Державної програми приватизації на 1994 рік визначено, що протирадіаційні споруди не підлягали приватизації згідно указаного пункту програми. Помилковими є висновки суду, що чинне на час винесення рішення законодавство не мало будь-яких заборон щодо приватизації захисних споруд цивільної оборони.
Як зазначає прокурор в своїй апеляційній скарзі, сховища також належать до протирадіаційних споруд, оскільки відповідно до СНиП 11-11-77* «Захисні споруди цивільної оборони», затверджені постановою Держбуду СРСР від 13.10.1977 № 158, та ДБН В 2.2.5-97 «Захисні споруди цивільної оборони», затверджені Наказом Держкоммістобудування України від 08.07.1997 №106 останні теж забезпечують протирадіаційний захист. Та обставина, що спірний об`єкт нерухомого майна має статус захисної споруди повністю підтверджується матеріалами справи. Отже, судом першої інстанції не прийнято до уваги, що з оформленням права власності на вказану захисну споруду цивільного захисту, спірне майно вибуло з державної власності поза волею власника.
Також скаржник зазначив, що безпідставним та необгрунтованим є рішення суду щодо стягнення з Міністерства енергетики та захисту довкілля України на користь Акціонерного товариства «Житомиробленерго» 20000 гри витрат на професійну правничу допомогу. Водночас, у матеріалах справи відсутні будь які належні та допустимі докази (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки) того, що АТ «Житомиробленерго» на час прийняття оскаржуваного рішення понесено 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.
Прокурор в своїй апеляційній скарзі також зазначив, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката не співмірний із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт і обсягом наданих адвокатом послуг, а тому, на переконання прокурора, рішення суду в частині стягнення з Міністерства енергетики та захисту довкілля України 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу є необгрунтованим. Викладені обставини в їх сукупності дозволяють дійти до висновку, що оскаржуване судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування і ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.09.2020 у справі № 906/264/20 та призначено розгляд скарги на 24 листопада 2019 року об 10:30 год. Запропоновано Відповідачам в строк до 16.11.2020 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів позивачу та прокуратурі. Запропоновано третім особам у строк до 16.11.2020 подати до суду письмові пояснення з приводу поданої апеляційної скарги.
04 листопада 2020 року від представника позивача до суду надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в яких позивач зазначив, що статутний фонд у 1998 році був збільшений за рахунок об`єктів інженерної інфраструктури та благоустрою міст, включаючи мережі, споруди, устаткування, які пов`язані з виробництвом і постачанням води, газу, до якого не входило приміщення цивільної оборони, а тому відсутнє належним чином виражене волевиявлення державних органів, суб`єкта владних повноважень щодо надання згоди на приватизацію приміщення цивільної оборони /том 3, а.с. 132-148/.
17 листопада 2020 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов від відповідача 2 відзив на апеляційну скаргу (вх№08/13114). У відзиві представник відповідача 2 зауважує, що на час винесення рішення чинне законодавство не мало будь-яких заборон щодо приватизації захисних споруд цивільної оборони, відповідні зміни були внесені уже Законом України від 03.02.2004 за №1413-IV. Відповідач 2 у відзиві просить залишити рішення Господарського суду Житомирської області від 02.09.2020 без змін, а апеляційну скаргу Прокурора без задоволення. /том 3, а.с. 164-169/.
Треті особи своїм процесуальним правом на подачу письмових пояснень з приводу поданої апеляційної скарги не скористались.
17 листопада 2020 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника відповідача 2 надійшла заява про забезпечення проведення судового засідання у справі в режимі відеоконференції з Господарським судом Житомирської області /том 3, а.с. 171/.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2020 клопотання представника відповідача 2 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/264/20 задоволено; доручено забезпечення проведення відеоконференції Господарському суду Житомирської області (10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65).
У судовому засіданні 24.11.2020 Прокурор повністю підтримав вимоги і доводи, викладені в апеляційній скарзі та надав усні пояснення щодо суті спору.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 у справі №906/264/20 оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду апеляційної скарги Заступника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.09.2020 у справі №906/264/20 на 22 грудня 2020 року об 14:30 год.; змінено назву позивача у справі з Міністерства енергетики та захисту довкілля України на Міністерство енергетики України.
1 грудня 2020 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника відповідача 2 надійшла заява про забезпечення проведення судового засідання у справі в режимі відеоконференції з Господарським судом Житомирської області /том 3, а.с. 188/.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 клопотання представника відповідача 2 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/264/20 задоволено; доручено забезпечення проведення відеоконференції Господарському суду Житомирської області (10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65).
У судовому засіданні 22.12.2020 прокурор повністю підтримала вимоги і доводи, викладені в апеляційній скарзі та надала усні пояснення щодо суті спору.
Представник відповідача 2 в судовому засіданні 22.12.2020 заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав усні пояснення щодо суті спору.
Представники позивача, відповідача 1 та треті особи - в судове засідання 22.12.2020 не з`явилися, хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлені у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення викладені у відзиві та додаткових поясненнях, стосовно дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача 2, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
ВАТ «Житомиробленерго» є правонаступником всіх прав та обов`язків ДАЕК «Житомиробленерго», в тому числі прав та обов`язків стосовно державного майна, відповідно до загальних положень статуту Відкритого акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Житомиробленерго» /том 1, а.с. 130-135/.
Наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 04.07.1995 №117 затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу державного енергопостачального підприємства «Житомиробленерго»; засновано на базі державного енергопостачального підприємства «Житомиробленерго» Державну акціонерну енергопостачальну компанію «Житомиробленерго» та затверджено її статут; прийнято вважати Державну акціонерну енергопостачальну компанію «Житомиробленерго» правонаступником державного енергопостачального підприємства «Житомиробленерго» /том 1, а.с. 54/.
Згідно плану розміщення акцій ВАТ «Житомиробленерго», затвердженого наказом голови Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) №190-ПРА від 09.11.1995, створеного шляхом корпоратизації, до переліку об`єктів, які не включено до статутного фонду АТ «Житомиробленерго» і залишаються на його балансі входить об`єкт цивільної оборони, який розташований за адресою: вул. С. Кемського, 58-а (вул. Жовтнева, 58-а), м. Коростень /том 1, а.с. 58-60). Згідно інформації ФДМУ №10-21-22920 від 12.11.2018, органом управління майном, що не увійшло до статутного капіталу ДАЕК «Житомиробленерго» є Міненерговугілля.
Відповідно до переліку нерухомого майна, переданого засновником - Міненерго України до статутного фонду ВАТ «ЕК`Житомиробленерго» станом на 01.06.1995, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України від 28.08.2001, приміщення цивільної оборони, яке розташоване за адресою: вул. С. Кемського, 58-а (вул. Жовтнева, 58-а), м. Коростень, не входить до даного переліку /том 1, а.с. 77-82/.
Разом з тим, як вказує Прокурор, 25.09.2001 ВАТ ЕК «Житомиробленерго» звернулося до КП «Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації» з листом №09/3539, у якому просило видати ВАТ ЕК «Житомиробленерго» свідоцтво про право власності на нерухоме майно, передане засновником - Міністерством енергетики України в статутний фонд компанії та нерухоме майно, побудоване компанією. До зазначеного листа долучено перелік будівель і споруд Коростенських електромереж ВАТ ЕК «Житомиробленерго», які розташовані за адресою: вул. С. Кемського, 58-а (вул. Жовтнева, 58-а), м. Коростень, до якого, серед іншого, ввійшло приміщення цивільної оборони /том 1, а.с. 84/.
Згідно довідки про вартість майнового комплексу, розташованого за адресою: вул. С. Кемського, 58-а (вул. Жовтнева, 58-а), м. Коростень, яка міститься в матеріалах інвентаризаційної справи (№9088) на будівлі та споруди Коростенських електромереж ВАТ ЕК «Житомиробленерго» за адресою: вул. С. Кемського, 58-а (вул. Жовтнева, 58-а), м. Коростень, приміщення цивільної оборони входить до основних фондів підприємства /том 1, а.с. 96/.
Рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області №28 від 21.01.2004 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб» оформлено право власності на комплекс нежилих будівель та споруд по вул. С. Кемського, 58-а (вул. Жовтнева, 58-а), м. Коростень за ВАТ ЕК «Житомиробленерго», в тому числі, на приміщення цивільної оборони - сховище, загальною площею 238,0 м2 /том 1, а.с. 61-65/.
Відповідно виконавчим комітетом Коростенської міської ради на підставі вищевказаного рішення, 04.02.2004 видано ВАТ ЕК «Житомиробленерго» свідоцтво про право власності на нерухоме майно - комплекс нежилих будівель та споруд по вул. С. Кемського, 58-а (вул. Жовтнева, 58-а), м. Коростень, в тому числі на приміщення цивільної оборони - сховище, загальною площею 238, 0 м2 /том 1, а.с. 66/.
В той же час, Комунальним підприємством «Коростенське міжміське бюро технічної інвентаризації», на підставі свідоцтва про право власності САА №864899, 04.02.2004 здійснено реєстрацію права власності на нерухоме майно - комплекс нежилих будівель та споруд по вул. С. Кемського, 58-а (вул. Жовтнева, 58-а), м. Коростень за ВАЗ ЕК «Житомиробленерго», в тому числі на приміщення цивільної оборони - сховище, загальною площею 238, 0 м2, яке позначено в матеріалах інвентаризаційної справи №9088 літерою "У" /том 1, а.с. 67/.
Зсилаючись на ст. ст. 115, 145 ЦК України, ст. ст. 85, 145 ГК України, ст. 12 ЗУ «Про господарські товариства», п. 7 Роз`яснення Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 №02-5/225, ч. 2 ст. 5 ЗУ «Про приватизацію державного майна», ст. 1 ЗУ «Про цивільну оборону України», ст. 9 ЗУ «Про правові засади цивільного захисту», наказ Держкоммістобудування України від 08.07.1997 №106, Прокурор вважає, що об`єкт цивільної оборони, який розташований за адресою: вул. С. Кемського, 58-а (вул. Жовтнева, 58-а), м. Коростень не включено до статутного фонду акціонерного товариства «Житомиробленерго», а лише залишено на балансі товариства, внаслідок чого вищевказане спірне майно залишилось у державній власності.
Враховуючи, що уповноваженим органом держави рішення щодо приватизації чи іншого відчуження нерухомого державного майна, а саме: захисної споруди - сховища, площею 238, 0 м2, розташованого за адресою: вул. С. Кемського, 58-а (вул. Жовтнева, 58-а), м. Коростень не приймалось, Прокурор вважає, що Виконавчий комітет Коростенської міської ради, приймаючи рішення №28 від 21.01.2004 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб» та при видачі Свідоцтва про право власності серії САА №864899 від 04.02.2004, вийшов за межі наданих йому законом повноважень та розпорядився державною власністю.
Обґрунтовуючи підстави звернення з даним позовом в інтересах позивача, Прокурор вказує, що Міненерговугілля (правонаступник Міністерство енергетики та захисту довкілля України), є органом, який здійснює управління майном, що не увійшло до статутного капіталу ДАЕК «Житомиробленерго».
Вважає, що спірними Рішенням та Свідоцтвом порушені визначальні потреби суспільства і держави, реалізацію яких гарантує держава, внаслідок чого порушені інтереси держави вцілому.
Прокурор зазначає, що оскільки неправомірне вибуття спірного майна з державної власності у приватну призвело до порушення інтересів держави в особі Міненерговугілля України (правонаступник Міністерство енергетики та захисту довкілля України), а останній не вживає заходів щодо усунення порушення, вказане покладає на прокуратуру обов`язок щодо їх захисту.
З огляду на зазначене, 12 березня 2020 року керівник Коростенської місцевої прокуратури Житомирської області звернувся в інтересах держави в особі Міністерства енергетики України з позовною заявою до господарського суду, в якій просить визнати незаконним та скасувати рішення в частині, визнати незаконним свідоцтво про право власності та визнати право власності.
Даний спір пов`язаний із реалізацією прокурором повноважень згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», зокрема представництва інтересів держави у суді.
Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статтей 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 ГПК України, в господарському процесі у будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.
Так, відповідно до частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до п.п. 3,4 ст. 23 Закон України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.05.2020 (справа № 912/2385/18), прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 78-82).
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів відзначає, що підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються, насамперед, судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.
В порядку ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», Коростенською місцевою прокуратурою на адресу Міністерства енергетики та вугільної промисловості були надіслані відповідні повідомлення від 02.09.2019 та від 28.02.2020 /том 1, а.с. 152-161/.
Так, матеріали справи містять лист Міністерства енергетики та вугільної промисловості України /том 1, а.с.117- 118/, який 04.04.2019 (згідно відмітки вхідного штемпеля коростенської місцевої прокуратури за Вх. 86/742) отриманого Коростенською місцевою прокуратурою, де, зокрема, зазначається, що Міністерством заходи щодо повернення майна до державної власності вказаного нерухомого майна не вживалися, однак у подальшому такі заходи плануються, зокрема і звернення до суду.
Колегією суддів приймається до уваги те, що листом від 24.05.2019 Міністерство енергетики та вугільної промисловості України за №87/1572вих-19 /том 1, а.с. 119/ повідомляло Коростенську місцеву прокуратуру, що до суду із позовною заявою щодо зазначеного майна не зверталося та не заперечує щодо звернення Коростенської місцевої прокуратури з відповідною позовною заявою в інтересах держави в особі Міненерговугілля. Даний лист відповідно до відмітки штемпеля вхідної кореспонденції був отриманий Коростенською місцевою прокуратурою 11.06.2019 за Вх. 86/1334.
З огляду на зазначене, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурор, звертаючись до суду з позовом про захист порушених інтересів держави, що на думку останнього, полягають в позбавленні права власності держави на об`єкт цивільної оборони, дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», представництва інтересів держави у суді, обґрунтував та довів бездіяльність компетентного органу.
Відповідно до ч.6 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Згідно ч.1 ст.144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Колегією суддів встановлено, що виконавчим комітетом Коростенської міської ради Житомирської області 21.01.2004 прийнято рішення №28 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб», згідно з пп. 2-2 п.2 якого, зокрема, ВАТ ЕК «Житомиробленерго» надано дозвіл на оформлення права власності на комплекс нежитлових будівель та споруд по вул. Жовтневій, 58-а /том 1, а.с.61-65/.
На підставі вищевказаного рішення, 04.02.2004 виконкомом Коростенської міської ради видано ВАТ "ЕК «Житомиробленерго» Свідоцтво про право власності на нерухоме майно /том 1, а.с. 66/ та зареєстровано за останнім право власності /том 2, а.с. 67/.
Доводи апеляційної скарги побудовані на тому, що Прокурор вважає вищевказане майно державною власністю, а тому на його думку Виконавчий комітет Коростенської міської ради, приймаючи рішення №28 від 21.01.2004 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб» та при видачі Свідоцтва про право власності серії САА №864899 від 04.02.2004, вийшов за межі наданих йому законом повноважень.
Статтею 326 ЦК України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Як було встановлено в даній судовій постанові, наказом Міністерства енергетики та електрифікації України від 04.07.1995 №17 «Про створення Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Житомиробленерго» /том 1, а.с. 54-56/ наказано, зокрема, заснувати на базі державного енергопостачального підприємства «Житомиробленерго» Державну акціонерну енергопостачальну компанію «Житомиробленерго» та затвердити її статут.
Також вказаним наказом затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу державного енергопостачального підприємства «Житомиробленерго» /том 1, а.с. 55-56/, з якого вбачається, що вартість майна, що підлягає приватизації (розмір статутного фонду акціонерного товариства) складає 2038916525тис.крб., вартість об`єктів, які не підлягають приватизації складає 10210469,77 тис.крб.
У відомості об`єктів, що не підлягають приватизації і знаходяться на балансі державного енергопостачального підприємства «Житомиробленерго» також відображено, що залишкова вартість Об`єкта ЦО /Коростенське ПЕС/ та Інженерної інфраструктури міст, смт області по забезпеченню населення електроенергією /п/ст, ел.мережі складає 1021046977 тис.крб.
Як свідчать матеріали справи, що 18.06.1998 Міністерством енергетики України затверджено зміни до вищевказаного акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Житомиробленерго» та збільшено статутний фонд на загальну суму 10210469,77грн /том 1, а.с. 185/.
Наказом ФДМУ від 03.12.1998 за №2279, відповідно до ЗУ «Про приватизацію державного майна» та наказу Фонду державного майна України від 06.03.95 №94-ДКП, розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.11.98 №922-р щодо закріплення у державній власності на 5 років пакету акцій у розмірі 50% статутного фонду плюс одна акція акціонерів ДАЕК «Житомиробленерго», а також враховуючи прийняті рішення загальними зборами акціонерів від 03.07.98 щодо уточнення статутного фонду ВАТ та проекту розміщення акцій, погодженого з Міненерго України від 09.09.98, затверджено уточнений план розміщення акцій ВАТ ДАЕК «Житомиробленерго» /том 1, а.с. 187-188/.
Судом апеляційної інстанції при розгляді даного спору також враховується, що Фонд державного майна України у листі від 19.01.1999 до Голови Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України повідомляв, що: -майно, яке складає інженерну інфраструктуру міст та сіл області у розмірі 10210469,75грн помилково не включене до Статуту комісією з корпоратизації; засновник, в особі Міністерства енергетики України, затвердив 18.06.98 зміни до акта оцінки цілісного майнового комплексу; з метою виправлення помилки ФДМУ доручив уповноваженій особі на загальних зборах акціонерів проголосувати за включення до статутного фонду 10210469,75грн. За вказаного, ФДМУ просило зареєструвати в порядку виключення інформацію про емісію акцій та додатковий випуск акцій ДАЕК «Житомиробленерго» з новим статутним фондом у розмірі 30599635 грн /том 1, а.с. 189-190/.
Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку було відмовлено у реєстрації та додатковому випуску акцій (том 1, а.с . 191-193), однак, рішенням Вищого Арбітражного суду України від 28.07.99 (том 1, а.с .194-197) рішення державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 05.04.99 №59 визнано недійсним та зобов`язано останню зареєструвати випуск акцій та змін до інформації про емісію акцій ДАЕК «Житомиробленерго».
Як підтверджено доказами, долученими до матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, сума залишкової вартості об`єкта цивільної оборони та іншого майна (10210469,77 крб.), що згідно акта оцінки цілісного майнового комплексу та відомості об`єктів, що не підлягали приватизації - співпадає із сумою на яку збільшено статутний фонд ДАК «ЕК`Житомиробленерго» та із сумою на яку було збільшено статутний капітал самого Товариства та здійснено додатковий випуск акцій (10210469,75 грн), що вказує про те, що до статутного фонду останньої у 1998 році увійшло приміщення цивільної оборони - сховище, розташоване за адресою м. Коростень, вул. С.Кемського, 58-а (Жовтнева).
Наведене свідчить про те, що сама Держава в особі її органів здійснила розпорядження спірним майном та включила його до статутного капіталу ДАЕК «Житомиробленерго».
Матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось сторонами, що АТ «Житомиробленерго» є правонаступником всіх прав та обов`язків ДАЕК «Житомиробленерго», в тому числі прав та обов`язків стосовно державного майна.
В подальшому, Виконавчим комітетом Коростенської міської ради було прийнято рішення №28 від 21.01.2004 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб», на підставі якого відповідачу видано Свідоцтво про право власності та зареєстровано за ним право власності на комплекс нежитлових будівель і споруд по вул.Жовтневій,58а, до якого і увійшло спірне майно.
Дослідивши докази, долучені до матеріалів справи, зокрема, копії матеріалів інвентаризаційної справи №9088 /том 1, а.с. 70-76/ на будівлі та споруди Коростенських електромереж ВАТ ЕК «Житомиробленерго», розташованих за адресою: вул. С.Кемського, 58-а (вул. Жовтнева, 58-а), м. Коростень та копій матеріалів інвентаризаційної справи №9088 /том 1, а.с. 87-100/ на захисну споруду цивільного захисту, розташовану за адресою: вул. С.Кемського, 58-а (вул. Жовтнева, 58-а), м. Коростень, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що спірна споруда, зважаючи на її ідентифікуючі ознаки (зокрема адресу, місце розташування та плошу) увійшла до переліку приватизованого відповідачем-2 майна, стосовно якого приймалося оспорюване рішення виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області.
Судом апеляційної інстанції при розгляді даного спору також приймається до уваги, що зміни до Закону України «Про приватизацію державного майна» та Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, передача в оренду яких не допускається, затвердженого Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 року №26-92 «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається» були внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження захисних споруд цивільної оборони» №1413-ІV від 03.02.2004 року.
За загальним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до подій та фактів застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно до ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Із матеріалів справи слідує, що спірну захисну споруду, розташовану за адресою м. Коростень, вул. С.Кемського, 58-а (Жовтнева) передано до статутного фонду позивача у 1998 році та оформлено право власності 21.01.2004, тобто, до набрання чинності Законом України №1413-ІУ від 03.02.2004 року (а саме пункт 7 Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, передача в оренду яких не допускається викладено у новій редакції «Захисні споруди цивільної оборони»).
Тобто, на час доприватизації чинне законодавство не мало будь-яких заборон щодо приватизації захисних споруд цивільної оборони - сховища. До того ж, передача спірного майна до статутного фонду ДАК «Житомиробленерго» на підставі внесених змін у 1998 до акта оцінки цілісного майнового комплексу державного енергопостачального підприємства «Житомиробленерго», затвердженого Наказом Міністерства енергетики та електрифікації України у 1995 році /том 1, а.с. 55-56/ не була визнана незаконною в установленому законом порядку як правовстановлюючий документ на підставі якого у відповідача 2 виникло право власності.
Суд не погоджується з позицією прокурора, з-приводу того, що сховища на час приватизації належали до протирадіаційних споруд, оскільки відповідно до СНиП II-II-77 «Захисні споруди цивільної оборони», затверджених постановою Держбуду СРСР від 13.10.1977 №158, та ДБН 2.2.5-97 «Захисні споруди цивільної оборони» останні теж забезпечують протирадіаційний захист.
Тут же слід проаналізувати пункт 20 Застосувань № 1 до Декрету Кабінету Міністрів України «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається» від 31 грудня 1992 роки № 26-92, в редакції, яка діяла до 3 лютого 2004 року, яким передбачено, що приватизації не підлягають протирадіаційні споруди.
Те, що спірний об`єкт приватизації є не протирадіаційною спорудою, а сховищем, про заборону приватизації якого законодавцем не унормовано, свідчить справа №9088 на захисну споруду цивільного захисту /том 1, а.с. 87/, паспорт сховища /том 1, а.с. 102-105/, акт технічної інвентаризації захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) сховища №20087 /том 1, а.с. 106/.
Даними доказами підтверджується, що спірний об`єкт цивільного захисту є саме сховищем із зазначенням його класу (А-ІІІ) та характеризуючими ознаками, які відрізняють даний об`єкт за своєю класифікацією, технічними характеристиками та будівельними нормами від протирадіаційних споруд.
Законодавством України чітко визначено, що «протирадіаційні споруди» і «сховища» є різними об`єктами (захисними спорудами) цивільної оборони. Сховища герматичні захисні споруди, які забезпечують умови для перебування у них людей, техніки, майна протягом двох діб з метою їх захисту від негативного впливу небезпечних хімічних та радіоактивних речовин, високих температур і продуктів горіння у разі виникнення пожеж, катастрофічного затоплення, а також від дії засобів ураження. Протирадіаційні споруди негерметичні захисні споруди, які призначені для захисту осіб, які ховаються, від впливу іонізуючого випромінювання при радіоактивному забрудненні місцевості. Державними будівельними нормами ДБН 2.2.5-97 «Будівлі і споруди. Захисні спорудження цивільної оборони», затвердженими наказом Держбуду України від 08 липня 1997 року № 106, введеними в дію з 01 січня 1998 року, чітко визначені усі вимоги до захисних споруджень цивільної оборони, і розмежовані усі характеристики, властиві сховищам і протирадіаційним укриттям, а так само приведено ділення сховищ на класи, а протирадіаційних укриттів на групи.
Дане призводить до висновку, що сховище та протирадіаційне укриття відносяться до захисних споруд цивільного захисту, але вони не є тотожними і Декретом Кабінету Міністрів України «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається» №26-92 від 31.12.1992, на який посилається прокурор, було заборонено приватизацію саме протирадіаційних споруд.
Усе вищезазначене повністю нівелює твердження прокурора, наведені в апеляційній скарзі відносно того, що сховище відноситься до протирадіаційних споруд та є одним і тим самим видом майна об`єктом цивільної оборони, а відповідно протирадіаційна споруда не підлягала приватизації.
За вказаного, позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування підпункту 2-1 пункту 2 рішення виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області №28 від 21.01.2004 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб» в частині надання дозволу на оформлення за ВАТ ЕК «Житомиробленерго» права власності на приміщення цивільної оборони - сховище, загальною площею 238, 0 м2, розташованого за адресою: вул. Є. Кемського, 58-а (вул. Жовтневій) м. Коростень є безпідставними, тому не підлягають задоволенню.
Відповідно, є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню і вимога про визнання права власності держави Україна в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на нерухоме майно - приміщення цивільної оборони - сховище загальною площею 238, 0 м2, розташоване за адресою: вул. С. Кемського, 58-а (вул. Жовтнева, 58-а), м. Коростень.
Що стосується вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності серії САД №864899 від 04.02.2004, видане ВАТ ЕК «Житомиробленерго» на нерухоме майно - комплекс нежилих будівель та споруд по вул. С. Кемського, 58-а (вул. Жовтнева, 58-а) м. Коростень в частині оформлення права власності на приміщення цивільної оборони - сховище, загальною площею 238, 0 м2, розташоване за адресою: вул. С. Кемського, 58-а (вул. Жовтневій) м. Коростень, то в цій частині позов не підлягає задоволенню, у зв`язку з невірно обраним способом захисту.
Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов.
Підстава позову - це фактичні обставини на яких ґрунтується вимога позивача.
Предмет позову це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондується зі способами захисту права, визначеними законом чи договором.
Оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об`єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об`єкта і введення його в експлуатацію (абзац другий підпункту «а» пункту 6.1. Тимчасового положення про держреєстрацію права власності чинного на дату видачі свідоцтва).
У постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №927/849/17 та від 17 квітня 2019 року у справі № 916/641/18 викладено висновок щодо застосування статті 16 ЦК України в контексті вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, існування якого перешкоджає реалізації права власності особи, передбаченого законодавством. Відповідно до цього висновку свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином. Разом з цим свідоцтво видається на підтвердження права, яке виникло внаслідок правочину. Однак якщо саме існування цього свідоцтва призводить до неможливості реалізації права власності іншої особи, то в цьому випадку є підстави для дії абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України, яка передбачає можливість суду захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж встановлений договором або законом (пункти 1-10 абзацу першого частини першої статті 16 ЦК України), оскільки порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права відповідно до статті 16 ЦК України. Зокрема такий захист можливий шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності, якщо такий спосіб, визначений позивачем у його позовній заяві. Водночас законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого кожна особа має право на ефективний спосіб правового захисту, не заборонений законом.
Правовий висновок наведений в постанові Верховним Судом від 08 квітня 2020 року в справі № 915/1096/18.
В той же час, передумовою для звернення Прокурора до господарського суду було заперечення щодо приватизації об`єкта нерухомого майна, і як наслідок, прокурор просить визнати недійсним та скасувати рішення відповідача 1, яким було оформлено право власності на спірне майно за відповідачем 2 та визнати право власності за позивачем. Вже похідною вимогою була позовна вимога прокурора про визнання недійсним свідоцтва про право власності.
Так, суд враховує, що вказане свідоцтво не містить ознак акту органу місцевого самоврядування, що породжує певні права та обов`язки, оскільки свідоцтво про право власності є виключно посвідчувальним документом, виданим на підставі та на виконання рішення виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області №28 від 21.01.2004.
В свою чергу, з огляду на те, що спірне свідоцтво не породжує прав та обов`язків, а є лише посвідчуваним документом, колегія суддів дійшла висновку, що вимога про його скасування не відповідає способам захисту прав, передбачених чинним законодавством, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Враховуючи, що відповідачі у своїх відзивах на позовну заяву просили застосувати строки позовної давності, то апеляційним господарським судом враховується таке.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного суду, викладений у постанові від 07.10.2018 у справі №362/44/17, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
У спірних правовідносинах позовну давність, при встановленні факту порушення, слід було б обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Однак, апеляційним господарським судом не встановлено порушення прав позивача, тому строк позовної давності не підлягає застосуванню.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом апеляційної інстанції враховується, що обґрунтованість та підставність заявлених позовних вимог не підтверджено матеріалами справи, а в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності обрано невірний спосіб захисту, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням місцевого суду про відмову у задоволенні позову.
Що стосується заявлених відповідачем-1 витрат на професійну правничу допомогу, то апеляційний господарський суд зауважує наступне.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч.1 ст.16 ГПК України).
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч.2 ст.16 ГПК України).
Відповідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Матеріали справи містять Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, видане Приведьону Віталію Миколайовичу /том 2, а.с. 205/.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У матеріалах справи міститься договір №1 про надання правничої допомоги від 02.01.2019, укладений адвокатом Приведьоном В.М. та АТ «Житомиробленерго», предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правничої допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.
Відповідно до п. 4.1 договору, на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правничих послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару.
Гонорар адвоката та компенсація витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковою угодою до цього договору (п. 4.2. договору).
Вказаний договір підписаний та скріплений печатками сторін.
24 березня 2020 сторонами підписано Додаткову угоду №29 до Договору про надання правничої допомоги №1 від 02.01.2019, згідно якої сторони погодили, що розмір гонорару за аналіз законодавства, судової практики, вивчення позову та надання документів, прийняття участі в засіданнях суду, як представник клієнта, по справі №906/264/20 за позовом керівника Коростенської місцевої прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, складає 20000 грн /том 1, а.с.202/.
На вказану суму представником позивача також було надано детальний опис та розрахунок наданих послуг (робіт) /том 3, а.с .12/.
За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульований Главою 63 Цивільного кодексу України.
Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Положеннями п.3 ч.1 ст.3, ст.6 ЦК України закріплено принцип свободи договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди виходять з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Судом враховується, що гонорар адвоката сторони визначили у фіксованому розмірі в сумі 20000 грн та вказали, що даний гонорар підлягає сплаті, зокрема, після набрання законної сили рішення суду /том 1, а.с. 202/.
Прокурор, згідно пояснень /том 3, а.с.37-43/, вважає, що витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені, водночас відповідачем на надано доказів здійснення оплати суми гонорару, у зв`язку з чим просить суд відмовити у стягненні з позивача заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У ч. 2. ст. 126 ГПК України зазначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому суд враховує визначений ст. ст. 2, 7 ГПК України принцип рівності сторін перед законом і судом.
Не приймаються до уваги суду доводи прокурора, наведені в апеляційній скарзі щодо того, що в матеріалах справи відсутні докази оплати послуг адвоката, що є підставою для відмови у їх стягненні, оскільки, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено учасником справи чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.126 ГПК України).
Дана позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 № 922/445/19.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Отже, з наведеного слідує, що до правової допомоги належать й: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (дана правова позиція висвітлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).
Частинами 4-6 статті 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, для визначення суми гонорару, яка підлягає відшкодуванню, має бути встановлено, що такі витрати пов`язані з розглядом справи, були необхідними та фактично понесені, а їх розмір є розумним та виправданим.
Таким чином, враховуючи викладене не приймаються доводи Прокурора, наведені в апеляційній скарзі, з-приводу того, що витрати на правничу допомогу адвоката, стягнуті по рішенню місцевого господарського суду не є співмірними із складністю та обсягом виконаних адвокатом відповідача 2 робіт, оскільки обґрунтовуючи вимогу про відшкодування витрат з оплати послуг адвоката, останній надав до матеріалів справи, зокрема, детальний опис та розрахунок наданих послуг (робіт) (том 3, а.с .12), обсяг яких відповідає фактично необхідному при розгляді даної справи.
Оцінивши заявлені до стягнення витрати, з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку матеріалів як кваліфікований фахівець, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що справа потребувала значних затрат часу на вивчення необхідних матеріалів, а також на вивчення правового регулювання спірних відносин, оскільки предметом розгляду були вимоги про:
· визнання незаконним та скасування підпункт 2-1 пункту 2 рішення виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області №28 від 21.01.2004 «Про оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб» в частині надання дозволу на оформлення за ВАТ ЕК «Житомиробленерго» права власності на приміщення цивільної оборони - сховище, загальною площею 238, 0 м2, розташоване за адресою: вул. Є. Кемського, 58-а (вул. Жовтневій) м. Коростень;
· визнання недійсним свідоцтва про право власності серії САД №864899 від 04.02.2004, видане ВАТ ЕК «Житомиробленерго» на нерухоме майно - комплекс нежилих будівель та споруд по вул. С. Кемського, 58-а (вул. Жовтнева, 58-а) м. Коростень в частині оформлення права власності на приміщення цивільної оборони - сховище, загальною площею 238, 0 м2, розташоване за адресою: вул. С. Кемського, 58-а (вул. Жовтневій) м. Коростень;
· визнання права власності держави Україна в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на нерухоме майно - приміщення цивільної оборони - сховище загальною площею 238, 0 м2, розташоване за адресою: вул. С. Кемського, 58-а (вул. Жовтнева, 58-а), м. Коростень.
Також апеляційним судом враховується, що справа розглядалася у загальному позовному провадженні, оскільки за значенням справи для сторін, обраним способом захисту, категорією та складністю, обсягом і характером доказів, кількістю сторін та інших учасників справи, справа не відноситься до справ незначної складності. Участь у справі прокурора також зумовила, крім іншого, ретельне дослідження з боку відповідача 2 підстав та обґрунтованості такої участі і відповідного реагування, як у заявах по суті спору, так і при підготовці справи до розгляду та під час її розгляду.
Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи наявні подані та підписані документи (відзив на позовну заяву з додатками /том 1, а.с. 179 202/, заперечення на відповідь на відзив /том 2, а.с. 66-68/, заперечення на заяву про доповнення позовної заяви та на лист від 26.05.2020 керівника Коростенської місцевої прокуратури), які є досить об`ємними за обсягом та наповненими за змістом. Також матеріали справи містять докази направлення адвокатом зазначених документів всім учасникам справи, у тому чисті третім особам, позиції яких також враховувалися представником відповідача 2 при розгляді справи та потребували відповідного реагування при підготовці до судових засідань. Факт ознайомлення зі справою підтверджено заявою адвоката від 09.07.2020 /том 3, а.с. 1/.
Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що наведені в детальному описі послуги адвоката слід розцінювати як необхідні у даній справі, а їх вартість є обґрунтованою та співмірною, як зі складністю справи, так і затраченим адвокатом часом.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн є обґрунтованими, тому вимога відповідача 2 про відшкодування понесених витрат на правову допомогу в сумі 20000,00 грн підлягає до задоволення.
Відшкодування вказаних витрат покладається на позивача.
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.09.2020 справі № 906/264/20 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений "28" грудня 2020 р.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Грязнов В.В.
