Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 911/2571/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючий - Стратієнко Л.В.,
судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_2.,
відповідачів - 1 - Перцева Д.П. ,
- 2 - Перцева Д.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 ,
на рішення Господарського суду Київської області
(суддя - Колесник Р.М.)
від 25.06.2020,
на додаткове рішення Господарського суду Київської області
(суддя - Колесник Р.М.)
від 08.07.2020,
на постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Алданова С.О., судді - Зубець Л.П., Мартюк А.І.)
від 08.12.2020,
та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Алданова С.О., судді - Мартюк А.І., Ткаченко Б.О.)
від 11.01.2021,
за позовом ОСОБА_2
до 1) Приватного акціонерного товариства "Київобленерго", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Нафтогаз"
про визнання недійсним рішення загальних зборів,
В С Т А Н О В И В:
у жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про визнання недійсним в частині пункту четвертого порядку денного рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ "Київобленерго", що відбулись 15.07.2019.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ "Київобленерго" з четвертого питання порядку денного, проти прийняття якого голосував позивач, суперечить ст. ст. 25, 38, 42, 71, 72 Закону України "Про акціонерні товариства", Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", іншим законодавчим актам, Статуту товариства, порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, як акціонера товариства, не відповідає меті та предмету діяльності товариства. Стверджує, що надання безповоротної фінансової допомоги товариством своєму акціонеру (афілійованій особі) є прихованням розподілу прибутку (дивідендів) товариства на користь виключно одного акціонера, що порушує майнові права інших акціонерів товариства і суперечить чинному законодавству. Зазначає, що спірне рішення позачергових загальних зборів акціонерів не відповідає вимогам ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства», адже, фактично значні правочини, які попередньо схвалені цим рішенням, є правочинами із заінтересованістю, попереднє погодження яких ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» не передбачено. Вважає, що надання безповоротної фінансової допомоги у сумі 100 млн. дол. США може призвести і до банкрутства ПрАТ "Київобленерго". Вказує, що члени наглядової ради ПрАТ "Київобленерго", приймаючи рішення щодо затвердження пункту четвертого порядку денного та проектів рішень з пункту четвертого порядку денного позачергових загальних зборів від 15.07.2019, діяли за наявності конфлікту інтересів на користь свого працедавця за основним місцем роботи. Посилається на те, що надання фінансової допомоги юридичним особам афілійованим до DTEK B.V. - вертикально-інтегрованого холдингу, в розумінні Законів України "Про природні монополії", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про ринок електроенергії" є недобросовісною конкуренцією, перехресним субсидіюванням між оператором системи розподілу та вертикально-інтегрованим суб`єктом господарювання.
Рішенням Господарського суду Київської області від 25.06.2020 у задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішення Господарського суду Київської області від 08.07.2020 заяви ПрАТ "Київобленерго", ТОВ "ДТЕК Нафтогаз" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПрАТ "Київобленерго" 49 886,00 грн та на користь ТОВ "ДТЕК Нафтогаз" 44 886,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні решти заяв відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 рішення Господарського суду Київської області від 25.06.2020 залишено без змін.
При цьому, судом апеляційної інстанції було змінено додаткове рішення Господарського суду Київської області від 08.07.2020 та викладено його резолютивну частину в іншій редакції: « 1. Заяву Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" задовольнити частково. 2. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 2-Б, ідентифікаційний код 23243188) 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. 3. В задоволенні решти вимог заяви відповідача-1 - відмовити. 4. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Нафтогаз" задовольнити частково. 5. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Нафтогаз" (01032, м. Київ, Голосіївський район, вулиця Льва Толстого, будинок 57, ідентифікаційний код 37719067) 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. 6. В задоволенні решти вимог заяви відповідача-2 - відмовити."
Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 заяви ПрАТ "Київобленерго", ТОВ "ДТЕК Нафтогаз" про розподіл судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПрАТ "Київобленерго" 18 000, 00 грн, а на користь ТОВ "ДТЕК Нафтогаз" - 23 580,00 витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
В задоволенні решти заяв відповідачів відмовлено.
08.02.2021 ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 25.06.2020, додаткове рішення Господарського суду Київської області від 08.07.2020, постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Також зазначає про необхідність покладення судових витрат на відповідачів.
Підставами для скасування судових рішень зазначає неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 910/8705/18, від 17.04.2019 у справі № 912/1247/18, від 13.02.2020 у справі № 902/36/19, від 06.02.2020 у справі № 912/712/19, від 12.04.2018 у справі № 914/1968/16, від 11.02.2020 у справі № 914/484/18, у справі № 912/969/19, від 09.10.2018 у справі № 923/415/17, від 18.07.2018 у справі № 902/790/16, від 25.09.2019 у справі № 910/10932/18, від 20.02.2018 у справі № 925/706/17, від 27.02.2018 у справі № 918/92/17, від 18.04.2018 у справі № 912/2562/16, від 04.12.2018 у справі № 910/23633/17, від 13.02.2019 у справі № 911/554/17, від 09.09.2020 у справі № 925/1224/18, від 06.02.2019 у справі № 908/3468/13, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2018 у справі № 914/881/17, у постанові Вищого господарського суду України від 23.07.2014 у справі № 910/22943/13. Вказує, що апеляційний суд прийняв постанову всупереч висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у справах № 925/155/18, № 904/6983/17 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник зазначає, що висновок Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 8, 35, 36, 47, 68, 70, 71 Закону України "Про акціонерні товариства", ст. 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 10 Закону України "Про природні монополії", ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. ст. 1, 3 Закону України "Про запобігання корупції", ст. 47 Закону України "Про ринок електричної енергії" відсутній. Також вказує на відсутність висновку суду касаційної інстанції щодо прийняття загальними зборами рішень щодо укладення правочинів у сумі понад 3 000 000 000 дол. США. Посилаючись на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, як на підставу касаційного оскарження, позивач зазначає, що судами не досліджено зібрані у справі докази, а саме витяг із аудиторського звіту з фінансової звітності ПрАТ "Київобленерго" за 2019 рік, яким підтверджується, що відповідачем-1 протягом 2019 року було отримано фінансових допомог/позик у сумі понад 700 млн.грн, надано/погашено позик понад 1,5 млрд. грн; витяг із аудиторського звіту з фінансової звітності ПрАТ "Київобленерго", в якому зазначено, що відповідачем -1 укладено договір на розміщення коштів у кептивному афілійованому банку групи ДТЕК - АТ "ПУМБ" на 500 млн.дол. США, що свідчить про реалізацію та виконання спірного рішення зборів. Зазначав і про ігнорування судом рішення Антимонопольного комітету України № 282-р від 25.04.2019 "Про розгляд справи № 128-25/3-19-ЕК про концентрацію у вигляді придбання ТОВ "ДТЕК Нафтогаз" акцій ПрАТ "Київобленерго"; протоколу засідання наглядової ради товариства від 19.03.2020, відповідно до якого товариством було надано благодійній організації безповоротну фінансову допомогу у сумі 15 000 000,00 грн; аудиторського висновку, в якому зазначено, що товариством надано пов`язаним особам фінансову позику у розмірі понад 860 млн.грн, при одночасному отриманні кредиту від незалежної банківської установи під 10 % річних на суму понад 860 млн.грн; висновку аудитора про те, що фінансова звітність товариства свідчить про високу концентрацію операцій; річного звіту товариства за 2019 рік; факту обрання загальними зборами акціонерів від 27.05.2019 до наглядової ради виключно представників ТОВ "ДТЕК Нафтогаз", основним місцем роботи яких є підприємство вертикально-інтегрованого холдингу групи ДТЕК; переліку юридичних осіб, що входять в групу ДТЕК (п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України). Посилається на те, що відповідно до листа ТОВ "Гільдія оцінювачів України" від 18.06.2020 станом на 25.06.2019 ринкова вартість однієї простої іменної акції ПрАТ "Київобленерго" не могла бути меншою за 5,20 грн (в той час, як наглядовою радою товариства затверджено її у сумі 1,37 грн). Зазначив, що суди порушили норми процесуального права, не залучивши Антимонопольний комітет України як третю особу у справі, на права та обов`язки якої можуть вплинути судові рішення у справі № 911/2571/19, про що позивач просив у відповідних заявах від 10.02.2020, від 06.01.2020 (п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України). Вважає, що судами було порушено принципи рівності та змагальності сторін, адже, прийнято до уваги лише доводи відповідачів. Стверджує, що при винесенні додаткових рішень щодо судових витрат, судами попередніх інстанцій порушено ст. ст. 124, 126, 129, 221 ГПК України та не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.09.2020 у справі № 910/3242/18, від 12.11.2020 у справі № 910/3233/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 908/137/18. Зазначає про ненадання позивачу часу для надання зауважень щодо документів, які надавались відповідачами, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу. Вважає, що суди попередніх інстанцій також не надали оцінки тому, що відповідачами пропущено строк на подання доказів понесення витрат, а поважні причини такого пропуску відсутні. Стверджує, що суд першої інстанції визнав свою помилку щодо надання відповідачам строку на надання доказів понесених витрат на правничу допомогу - замість 5 днів, помилково зазначивши у резолютивній частині рішення про 7 днів, що не відповідає ч. 8 ст. 129 ГПК України. Вказує, що договори про надання правової допомоги № 200 -КОЕ від 22.10.2019, № 149 -ДНГ від 13.11.2019 укладено між афілійованими особами, всупереч вимогам чинного законодавства. На підставі наведених у касаційній скарзі аргументів посилається на безпідставність, завищеність, неспіврозмірність судових витрат на професійну правничу допомогу порівняно зі складністю справи. Позивач вважає, що здійснив подвійну сплату витрат на професійну правничу допомогу, що суперечить ст. 61 Конституції України. Вказуючи на п. 1 ч. 1 ст. 310 ГПК України, зазначає, що розгляд справи 11.01.2021 у суді апеляційної інстанції у новому складі суду не відповідає вимогам ст. 32 ГПК України, адже, новий суддя, який був замінений 11.01.2021, не міг належним чином вивчати матеріали справи. Крім того, позивач зазначає, що дізнався про заміну складу суду лише безпосередньо в судовому засіданні, що фактично позбавило його права на визначення довіри до суду у відповідному складі суддів, заявлення відводу. Також скаржник стверджує, що підставою для касаційного оскарження додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 є і п. 4 ч. 1 ст. 310 ГПК України.
В касаційній скарзі, а також в клопотанні, яке на дійшло до Верховного Суду 13.04.2021, ОСОБА_2 , посилаючись на ст. ст. 302, 303 ГПК України, вказував на необхідність передання справи на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду або Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Розглянувши вказані клопотання, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для передання справи на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду згідно з ч. 1 ст. 302 ГПК України, адже, позивачем не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії судів з цієї ж палати або у складі такої палати, від якого необхідно відступити.
Щодо посилань позивача на необхідність передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то необхідно зазначити таке.
Частиною 5 ст. 302 ГПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Лише за наявності таких умов справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
За змістом наведеної норми права, для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників. Тобто, правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; існують обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до положень ч. 5 ст. 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Оскільки клопотання позивача не містить належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, зокрема, Закону України "Про акціонерні товариства", не обґрунтована наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників, Верховний Суд відмовляє у його задоволенні.
11.02.2021 скаржник звернувся до Верховного Суду з клопотанням про долучення до матеріалів справи листів Національної комісії цінних паперів та фондового ринку № 26/03/22897 від 29.12.2020, № 26/03/902 від 17.01.2021, постанов Національної комісії цінних паперів та фондового ринку від 26.08.2020, від 25.11.2020. Оскільки у клопотанні позивач фактично просить прийняти і надати оцінку новим доказам у справі, а згідно з ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, то Верховний Суд відмовляє в задоволенні цього клопотання позивача.
13.04.2021 до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення. Ці пояснення є доповненням до касаційної скарги і були подані після закінчення строку на касаційне оскарження, а тому Верховний Суд не приймає їх до уваги в силу ч. 1 ст. 298 ГПК України.
12.04.2021 відповідачі звернулись до суду касаційної інстанції з відзивами, в яких просять закрити касаційне провадження, порушене за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в частині підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України; касаційну скаргу з підстав, передбачених п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з наведених у відзиві підстав. Оскільки такі відзиви були подані з пропуском строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі від 22.03.2021, а клопотання про продовження строку на їх подання відповідачі не заявляли, то Верховний Суд не приймає їх до уваги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.
Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник вказує, що висновок Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 8, 35, 36, 47, 68, 70, 71 Закону України "Про акціонерні товариства", ст. 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 10 Закону України "Про природні монополії", ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. ст. 1, 3 Закону України "Про запобігання корупції", ст. 47 Закону України "Про ринок електричної енергії" відсутній. Також вказує на відсутність висновку суду касаційної інстанції щодо прийняття загальними зборами рішень щодо укладення правочинів у сумі понад 3 000 000 000 дол. США
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 15.07.2019 відбулись позачергові загальні збори акціонерів ПрАТ «Київобленерго» із таким порядком денним: 1. Обрання Лічильної комісії позачергових загальних зборів акціонерів товариства. Затвердження регламенту загальних зборів акціонерів. 2. Надання згоди та/або схвалення вчинення товариством значних правочинів, що є обов`язковими для участі в нових сегментах ринку електричної енергії. 3. Внесення змін до статуту товариства. 4. Про попереднє надання згоди на вчинення товариством значних правочинів.
Прийняті на зборах рішення оформлені протоколом від 15.07.2019 (а.с. 145-150, т. 1).
З четвертого питання порядку денного було прийнято таке рішення: « 4.1. Попередньо схвалити вчинення товариством в ході звичайної поточної господарської діяльності протягом одного року з дня проведення цих загальних зборів товариства таких значних правочинів, вчинення яких статутом товариства віднесено до компетенції загальних зборів товариства та предметом яких є: 1) надання товариством поворотної безпроцентної фінансової допомоги та/або поворотної процентної фінансової допомоги на загальну граничну суму неповерненої заборгованості за всіма такими правочинами одночасно не більше 1 000 000 000 (один мільярд) доларів США або еквівалента цієї суми у будь-якій валюті, визначеного за офіційним курсом Національного банку України на дату вчинення правочину, компанії DTEK B.V. або іншим юридичним особам, в яких DTEK B.V. прямо або опосередковано є власником акцій та/або інших корпоративних прав, та які включені до переліку активів DTEK B.V. або переліку контрольованих активів DTEK B.V., затверджених загальними зборами акціонерів DTEK B.V.;
2) отримання товариством поворотної безпроцентної фінансової допомоги, та/або поворотної процентної фінансової допомоги на загальну граничну суму неповерненої заборгованості за всіма такими правочинами одночасно не більше 1 000 000 000 (один мільярд) доларів США або еквівалента цієї суми у будь-якій валюті, визначеного за офіційним курсом Національного банку України на дату вчинення правочину, від компанії DTEK B.V. або інших юридичних осіб, в яких DTEK B.V. прямо або опосередковано є власником акцій та/або інших корпоративних прав, та які включені до переліку активів DTEK B.V. або переліку контрольованих активів DTEK B.V., затверджених загальними зборами акціонерів DTEK B.V.;
3) надання товариством безповоротної фінансової допомоги на загальну граничну суму неповерненої заборгованості за всіма такими правочинами одночасно не більше 100 000 000 (сто мільйонів) доларів США або еквівалента цієї суми у будь-якій валюті, визначеного за офіційним курсом Національного банку України на дату вчинення правочину, компанії DTEK B.V. або іншим юридичним особам, в яких DTEK B.V. прямо або опосередковано є власником акцій та/або інших корпоративних прав, та які включені до переліку активів DTEK B.V. або переліку контрольованих активів DTEK B.V., затверджених загальними зборами акціонерів DTEK B.V.;
4) отримання товариством безповоротної фінансової допомоги на загальну граничну суму неповерненої заборгованості за всіма такими правочинами одночасно не більше 100 000 000 (сто мільйонів) доларів США або еквівалента цієї суми у будь-якій валюті, визначеного за офіційним курсом Національного банку України на дату вчинення правочину, від компанії DTEK B.V. або інших юридичних осіб, в яких DTEK B.V. прямо або опосередковано є власником акцій та/або інших корпоративних прав, та які включені до переліку активів DTEK B.V. або переліку контрольованих активів DTEK B.V., затверджених загальними зборами акціонерів DTEK B.V.;
5) отримання товариством фінансових позик та/або кредитів від компанії DTEK B.V. або інших юридичних осіб, в яких DTEK B.V. прямо або опосередковано є власником акцій та/або інших корпоративних прав, та які включені до переліку активів DTEK B.V. або переліку контрольованих активів DTEK B.V., затверджених загальними зборами акціонерів DTEK B.V. або від інших осіб, що можуть бути заінтересовані у вчиненні товариством такого правочину відповідно до законодавства, чинного на дату вчинення такого правочину, для фінансування поповнення обігових коштів товариства на загальну граничну суму всіх таких правочинів не більше 100 000 000 (сто мільйонів) доларів США або еквівалент цієї суми у будь-якій валюті, визначений за офіційним курсом Національного банку України на дату вчинення правочину;
6) розміщення товариством тимчасово вільних коштів, у разі їх виникнення, на відповідних депозитних рахунках у банківських установах на загальну граничну суму одночасно не більше 500 000 000 (п`ятсот мільйонів) доларів США або еквівалента цієї суми у будь-якій валюті, визначеного за офіційним курсом Національного банку України на дату вчинення відповідного правочину.
4.2. Встановити, що вартість правочинів, рішення щодо вчинення яких приймаються виконавчим органом товариства наглядовою радою товариства в межах своєї компетенції, встановленої статутом товариства, не включається до граничної сукупної вартості правочинів, передбачених пунктом 4.1.
4.3. Встановити, що за рішенням виконавчого органу товариства товариство має право вчиняти правочини, передбачені п. 4.1 щодо яких загальними зборами товариства прийнято рішення про їх попереднє схвалення, без отримання додаткового погодження наглядової ради товариства.».
Як вбачається із протоколу про підсумки голосування позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ "Київобленерго", що відбулись 15.07.2019, рішення з четвертого питання порядку денного було прийнято більш як 50% голосів акціонерів від їх загальної кількості, зокрема, «за» - голосували 58,45% голосів акціонерів, «проти» - 1,00% голосів акціонерів, «утрималися» - 0,85% голосів акціонерів.
На момент проведення зборів ОСОБА_2 був учасником ПрАТ "Київобленерго" та власником 5 244 141 простих іменних акцій (частка в статутному капіталі ПрАТ "Київобленерго" становила 0, 5038 % (а.с. 71, т. 1)
Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Пунктом 8 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що корпоративні права - це сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
Статтями 3, 20 цього Закону визначено, що акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього акціонерного товариства.
Акцією є іменний цінний папір, який відноситься до пайових цінних паперів, документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує, зокрема, відповідне майнове право його власника (акціонера), яке стосується акціонерного товариства.
Законом України «Про акціонерні товариства» встановлено, що загальні збори є вищим органом акціонерного товариства, до компетенції яких віднесено прийняття від імені товариства відповідних рішень.
Згідно з ст. 50 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі, якщо рішення загальних зборів або порядок прийняття такого рішення порушують вимоги цього Закону, інших актів законодавства, статуту чи положення про загальні збори акціонерного товариства, акціонер, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням, може оскаржити це рішення до суду протягом трьох місяців з дати його прийняття. Суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення.
Отже, право на звернення до суду щодо оскарження рішення належить акціонеру, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд відмовляє в задоволенні позову.
Порушення під час проведення загальних зборів можна поділити на безумовні, тобто ті, які мають наслідком безумовне визнання прийнятих на цих зборах рішень недійсними і ті, які хоч і допускаються, однак не призводять до недійсності рішень загальних зборів.
Зокрема, безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства; прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації.
Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.
Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, позивач був присутній на позачергових загальних зборах акціонерів ПрАТ «Київобленерго» 15.07.2019 та голосував з питань порядку денного; рішення позачергових загальних зборів від 15.07.2019 відповідає викладеному змісту порядку денного і проектам рішень щодо кожного з питань порядку денного.
Вказуючи на недійсність спірного рішення позачергових загальних зборів, позивач посилається, серед іншого, на те, що погодження ПрАТ «Київобленерго» права на надання безповоротної фінансової допомоги можливе лише за умови, що такий правочин буде направлений на реалізацію мети діяльності товариства - отримання прибутку, а надання згоди на вчинення правочину щодо надання безповоротної фінансової допомоги цій меті не відповідає. Стверджує, що погодження надання такої допомоги на користь мажоритарного акціонера (компанія DTEK B.V. та/чи афілійована до неї групи компаній) є наміром позбавити інших акціонерів товариства права на отримання дивідендів, в результаті чого будуть порушені їх майнові права.
Однак вказані доводи ОСОБА_2 є безпідставними з огляду на таке.
Статтею 33 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлено, що загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції наглядової ради законом або статутом. До виключної компетенції загальних зборів, зокрема належить: прийняття рішення про надання згоди на вчинення значного правочину або про попереднє надання згоди на вчинення такого правочину у випадках, передбачених статтею 70 цього Закону, та про вчинення правочинів із заінтересованістю у випадках, передбачених статтею 71 цього Закону.
Аналогічні положення щодо компетенції загальних зборів ПрАТ «Київобленерго» закріплені і в пп. 29, 30 п. 9.11. Статуту товариства (в редакції, на час прийняття спірного рішення).
Відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо на дату проведення загальних зборів приватного акціонерного товариства неможливо визначити, які значні правочини вчинятимуться цим товариством у ході фінансово-господарської діяльності, загальні збори приватного акціонерного товариства (крім банку) можуть прийняти рішення про попереднє надання згоди на вчинення значних правочинів, які можуть вчинятися приватним акціонерним товариством протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення, із зазначенням характеру правочинів та їх граничної сукупної вартості. При цьому залежно від граничної сукупної вартості таких правочинів повинні застосовуватися відповідні положення частини другої цієї статті.
З аналізу вказаних норм Закону України «Про акціонерні товариства» вбачається, що до компетенції загальних зборів акціонерного товариства віднесено вирішення питання: 1. Про надання згоди на вчинення значного правочину; 2. Про попереднє надання згоди на вчинення значного правочину; 3. Про вчинення правочинів із заінтересованістю.
Отже, Закон України «Про акціонерні товариства» розрізняє, зокрема, рішення загальних зборів про попереднє надання згоди на вчинення значних правочинів та рішення про надання згоди на вчинення значного правочину, які не є ідентичними рішеннями загальних зборів.
Водночас, позивач помилково ототожнює в цьому випадку рішення загальних зборів про попереднє надання згоди на вчинення значних правочинів, яке було прийнято позачерговими загальними зборами 15.07.2019, із рішенням про надання згоди на вчинення значного правочину.
Акціонери товариства мають право впливати на прийняття загальними зборами рішень, зокрема, про надання попередньої згоди на вчинення значних правочинів, яке позивачем, як акціонером ПрАТ «Київобленерго», було реалізовано на спірних позачергових загальних зборах шляхом голосування "проти" прийняття рішення з четвертого питання порядку денного, які він оспорює.
Незгода акціонера з прийнятим більшістю голосів рішенням позачергових загальних зборів в порядку ч. 3 ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства» не свідчить про порушення його корпоративних прав і не є підставою для визнання спірного рішення позачергових загальних зборів недійсним з цих підстав.
Необхідно зазначити, що окремий акціонер повинен діяти так, щоб поважати інтереси інших акціонерів товариства, самого товариства, які можуть не збігатись з інтересами цього акціонера, та не створювати перешкод у діяльності товариства.
Відповідно до ст. ст. 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності, особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.
Отримання прибутку хоч і є основною метою діяльності ПрАТ «Київобленерго», втім не єдиною, а тому останнє, як суб`єкт підприємницької діяльності, не позбавлене права укладати правочини які мають і іншу мету, ніж отримання прибутку (в той час коли загальна діяльність товариства вцілому основній меті його діяльності відповідатиме).
Дослідивши умови Статуту ПрАТ «Київобленерго» (п.п. 2.1, 2.3, 3.5, 3.12 (в редакції, що діяла станом на день прийняття спірного рішення); п.п. 4.1, 5.2, 5.4, 5.12, 6.1 (в редакції від 15.07.2019), суди встановили, що прийняття позачерговими загальними зборами акціонерів ПрАТ «Київобленерго» рішення про попереднє надання згоди на вчинення правочинів щодо надання безповоротної фінансової допомоги не може безумовно свідчити про прийняття його всупереч інтересам товариства, адже його інтереси не обов`язково полягають у вчиненні товариством правочинів, наслідком яких є виключно отримання прибутку.
Також ОСОБА_2 посилається на те, що оспорюване рішення позачергових загальних зборів від 15.07.2019 спрямоване на приховування фактичного розподілу прибутку товариства на користь мажоритарного акціонера або групи компаній та має ознаки удаваного правочину (ст. 235 ЦК України), однак, рішення загальних зборів акціонерів не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України та до них не можуть бути застосовані положення ст. ст. 203, 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст. ст. 216, 235 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.
Наведені норми ЦК України, зокрема, ст. 235 ЦК України, можуть застосовуватися до правочинів, що були б укладені на виконання рішення позачергових загальних зборів акціонерів товариства, а не до рішення позачергових загальних зборів, які правочинами в розумінні ст. 202 ЦК України не є.
Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження вчинення товариством правочину безповоротної фінансової допомоги із групою компаній DTEK B.V., а оскаржуване рішення позачергових загальних зборів щодо попереднього схвалення такого правочину вичерпано встановленим законом строком дії та не призвело до зменшення активів товариства і не порушило право позивача на отримання дивідендів, порядок отримання яких встановлений ст. ст. 25, 30 Закону України «Про акціонерні товариства».
Господарські суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним спірного рішення позачергових загальних зборів з огляду на недоведення позивачем його невідповідності основній меті діяльності товариства та позбавлення позивача його права на отримання дивідендів.
Позивач також посилається на те, що рішення з четвертого пункту порядку денного позачергових загальних зборів акціонерів від 15.07.2019 не відповідає вимогам ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства», оскільки, значні правочини, які попередньо схвалені цим рішенням, фактично є правочинами із заінтересованістю, попереднє схвалення яких згідно з ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» не допускається.
Однак, відсутні підстав для визнання спірного рішення позачергових загальних зборів недійсними з цих підстав з огляду на таке.
Пунктом 22 ч. 2 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема: прийняття рішення про надання згоди на вчинення значного правочину або про попереднє надання згоди на вчинення такого правочину у випадках, передбачених статтею 70 цього Закону, та про вчинення правочинів із заінтересованістю у випадках, передбачених статтею 71 цього Закону.
За п. 4 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» значний правочин - правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності.
Відповідно до ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства» рішення про надання згоди на вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою. Статутом акціонерного товариства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення правочину до значного правочину. У разі неприйняття наглядовою радою рішення про надання згоди на вчинення значного правочину питання про вчинення такого правочину може виноситися на розгляд загальних зборів.
Якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про надання згоди на вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради. Рішення про надання згоди на вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків, але менша ніж 50 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власниками голосуючих з цього питання акцій. Якщо наглядова рада товариства складається не менш як на одну третину з незалежних директорів, рішення, передбачені цією частиною, можуть прийматися цією наглядовою радою. Рішення про надання згоди на вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, становить 50 і більше відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається більш як 50 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості.
Якщо на дату проведення загальних зборів приватного акціонерного товариства неможливо визначити, які значні правочини вчинятимуться цим товариством у ході фінансово-господарської діяльності, загальні збори приватного акціонерного товариства (крім банку) можуть прийняти рішення про попереднє надання згоди на вчинення значних правочинів, які можуть вчинятися приватним акціонерним товариством протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення, із зазначенням характеру правочинів та їх граничної сукупної вартості. При цьому залежно від граничної сукупної вартості таких правочинів повинні застосовуватися відповідні положення частини другої цієї статті.
Згідно з ч.ч. 1-3, 8, 12 ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» рішення про надання згоди на вчинення правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість (правочин із заінтересованістю), приймається відповідним органом акціонерного товариства згідно з цією статтею, якщо ринкова вартість майна або послуг чи сума коштів, що є предметом правочину із заінтересованістю, перевищує 1 відсоток вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства. Статутом акціонерного товариства може бути встановлене нижче граничне значення, а також можуть встановлюватися додаткові випадки віднесення правочину до правочину із заінтересованістю. Таке рішення може містити перелік умов проекту правочину, які можуть змінюватися за рішенням виконавчого органу акціонерного товариства під час вчинення правочину із заінтересованістю. У разі відсутності такого переліку умови правочину не можуть відрізнятися від умов проекту, наданого відповідно до частини четвертої цієї статті.
Особою, заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, може бути будь-яка з таких осіб: 1) посадова особа органу акціонерного товариства або її афілійовані особи; 2) акціонер, який одноосібно або спільно з афілійованими особами володіє принаймні 25 відсотками голосуючих акцій товариства, та його афілійовані особи (крім випадків, коли акціонер прямо або опосередковано володіє 100 відсотками голосуючих акцій такого акціонерного товариства); 3) юридична особа, в якій будь-яка з осіб, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини, є посадовою особою; 4) інші особи, визначені статутом акціонерного товариства.
Особа, визначена у частині другій цієї статті, вважається заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, якщо вона: 1) є стороною такого правочину або є членом виконавчого органу юридичної особи, яка є стороною правочину; 2) отримує винагороду за вчинення такого правочину від акціонерного товариства (посадових осіб акціонерного товариства) або від особи, яка є стороною правочину; 3) внаслідок такого правочину набуває майно; 4) бере участь у правочині як представник або посередник (крім представництва акціонерного товариства посадовими особами).
У голосуванні про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю акціонери, заінтересовані у вчиненні правочину, не мають права голосу, а рішення з цього питання приймається більшістю голосів незаінтересованих акціонерів, які зареєструвалися для участі в загальних зборах та яким належать голосуючі з цього питання акції.
Статутом приватного акціонерного товариства може бути передбачено незастосування вимог цієї частини до такого товариства.
Для визначення, чи є особа заінтересованою у вчиненні товариством правочину, та, відповідно, чи є правочин таким щодо вчинення якого є заінтересованість, така особа має відповідати одному з критеріїв, встановлених у ч. 2 ст. 71 Закону України "Про акціонерні товариства" та одночасно відповідати одному з критеріїв, які встановлені ч. 3 вказаної статті Закону.
Водночас, визначити чи є правочин вчиненим із заінтересованістю можна лише у випадку укладення правочину, а не на підставі прийнятого позачерговими загальними зборами рішення, яким лише попередньо схвалено вчинення значного правочину.
Отже, оскільки за спірним рішенням позачергових загальних зборів не надавалась згода на вчинення правочину із заінтересованістю, а надавалась саме попередня згода на вчинення значних правочинів, що узгоджується із положеннями ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства» та, за відсутності в матеріалах справи укладеного відповідного договору на виконання спірного рішення зборів, з аналізу умов якого можна встановити чи є він правочином із заінтересованістю, суди дійшли правильного висновку про безпідставність посилання позивача на те, що спірне рішення зборів не відповідає вимогам ст. ст. 70, 71 Закону України «Про акціонерні товариства» чи статуту товариства з цих підстав.
Щодо посилання ОСОБА_2 на договори строкового банківського вкладу (депозиту), укладеного з АТ «ПУМБ», як з пов`язаною особою, то необхідно зазначити, що судом першої інстанції встановлено, що позивачем не доведено, що цей договір є договором щодо якого є заінтересованість у розумінні ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства». Натомість, його укладення було спрямоване на отримання додаткового прибутку, що відповідає основній меті діяльності товариства.
Також позивач посилається на те, що спірне рішення позачергових загальних зборів суперечить ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», однак такі доводи є помилковими з огляду на таке.
З аналізу Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що він є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини відповідних суб`єктів - учасників ринку фінансових послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги (надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту) надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.
Пунктом 14.1.257 ч. 1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних). Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.
Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами органів, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції (ч. 4 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Пунктом 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 5555 від 31.03.2006 «Про можливість надання юридичними особами - суб`єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств», зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.04.2006 за № 477/12351, яке було чинне на час прийняття спірного рішення, встановлено, що юридичні особи - суб`єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, надають фінансові послуги з надання коштів у позику (крім на умовах фінансового кредиту) та поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Врахувавши вищевикладене, здійснивши аналіз ч. 4 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. ст. 1046, 1048 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що спірне рішення позачергових загальних зборів з пункту четвертого порядку денного, яким було вирішено попередньо схвалити укладення товариством, яке не є фінансовою установою, правочину щодо надання поворотної фінансової допомоги, за своєю суттю не є операцією з надання фінансових послуг, яка може здійснюватися виключно фінансовими установами у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
На правомірність надання товариством, яке не є фінансовою установою, фінансової послуги можна перевірити не рішення загальних зборів акціонерів, а відповідний правочин, що буде вчинятися на його виконання.
Водночас, матеріали справи не містять доказів укладання такого правочину, а за відсутності відповідного правочину у судів відсутня процесуальна можливість встановити обставини неправомірності надання ПрАТ «Київобленерго», що не є фінансовою установою, поворотної відсоткової фінансової допомоги іншим особам.
Також позивач в позові зазначає, що рішення наглядової ради товариства, оформлене протоколом засідання від 20.06.2019, щодо скликання та проведення позачергових загальних зборів акціонерів, із позбавленням акціонерів товариства права вносити пропозиції до порядку денного, суперечить ст. 38 Закону України «Про акціонерні товариства» та свідчить про порушення порядку скликання загальних зборів.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про безпідставність цих доводів позовної заяви з огляду на таке.
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про акціонерні товариства» кожний акціонер має право внести пропозиції щодо питань, включених до проекту порядку денного загальних зборів акціонерного товариства, а також щодо нових кандидатів до складу органів товариства, кількість яких не може перевищувати кількісного складу кожного з органів.
Пропозиції вносяться не пізніше ніж за 20 днів до дати проведення загальних зборів акціонерного товариства, а щодо кандидатів до складу органів товариства - не пізніше ніж за сім днів до дати проведення загальних зборів. Пропозиції щодо включення нових питань до проекту порядку денного повинні містити відповідні проекти рішень з цих питань. Пропозиції щодо кандидатів у члени наглядової ради акціонерного товариства мають містити інформацію про те, чи є запропонований кандидат представником акціонера (акціонерів), або про те, що кандидат пропонується на посаду члена наглядової ради - незалежного директора.
Водночас, ст. 47 Закону України «Про акціонерні товариства» визначає порядок скликання позачергових загальних зборів, згідно з якої позачергові загальні збори акціонерного товариства скликаються наглядовою радою: 1) з власної ініціативи; 2) на вимогу виконавчого органу - в разі порушення провадження про визнання товариства банкрутом або необхідності вчинення значного правочину; 3) на вимогу ревізійної комісії (ревізора); 4) на вимогу акціонерів (акціонера), які на день подання вимоги сукупно є власниками 10 і більше відсотків голосуючих акцій товариства; 5) в інших випадках, встановлених законом або статутом товариства.
Рішення наглядової ради про скликання позачергових загальних зборів або мотивоване рішення про відмову у скликанні надається відповідному органу управління товариства або акціонерам, які вимагають їх скликання, не пізніше ніж за три дні з моменту його прийняття.
Наглядова рада не має права вносити зміни до порядку денного загальних зборів, що міститься у вимозі про скликання позачергових загальних зборів, крім включення до порядку денного нових питань або проектів рішень.
Позачергові загальні збори акціонерного товариства, які скликаються наглядовою радою, мають бути проведені протягом 45 днів з дати отримання товариством вимоги про їх скликання.
Якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства, наглядова рада при прийнятті рішення про скликання позачергових загальних зборів може встановити, що повідомлення про скликання позачергових загальних зборів здійснюватиметься не пізніше ніж за 15 днів до дати їх проведення в порядку, встановленому статтею 35 цього Закону. У такому разі наглядова рада затверджує порядок денний (ч. 5 ст. 47 Закону).
Отже, Закон України «Про акціонерні товариства» надає право наглядовій раді у інший строк, ніж визначений абз. 1 ч. 1 ст. 35 названого Закону, здійснити повідомлення акціонерів про проведення позачергових загальних зборів (не пізніше ніж за 15 днів до дати їх проведення). При цьому, у випадку прийняття наглядовою радою рішення про скликання позачергових загальних зборів за такою "скороченою процедурою", остання здійснює затвердження порядку денного.
Як встановлено судами, зі змісту рішення наглядової ради товариства від 20.06.2019 вбачається, що скликання спірних позачергових загальних зборів відбулось у зв`язку з набранням 01.07.2019 чинності Закону України "Про ринок електричної енергії" та необхідності вирішення питань щодо прийняття рішення про вчинення товариством значних правочинів, пов`язаних з участю товариства в новій моделі ринку електричної енергії. Тобто, наглядовою радою прийнято рішення про скликання загальних зборів за "скороченою процедурою", визначеною ч. 5 ст. 47 Закону України "Про акціонерні товариства".
Беручи до уваги, що право на затвердження порядку денного позачергових загальних зборів у зв`язку із "скороченою процедурою" надано наглядовій раді згідно з Законом України "Про акціонерні товариства", а також з огляду на встановлення Законом права акціонера на внесення пропозицій до проекту порядку денного лише шляхом доповнення новими питаннями, які позивачем не надавались, суди дійшли правильного висновку про недоведеність факту порушення товариством порядку скликання позачергових зборів та порушення його корпоративних прав в цьому випадку.
Позивач зазначає, що члени наглядової ради товариства не мали права приймати рішення щодо затвердження пункту четвертого порядку денного та проектів рішень за цим пунктом (щодо надання безповоротної фінансової допомоги компанії DTEK B.V. або іншим юридичним особам, в яких DTEK B.V. прямо або опосередковано є власником акцій та/ або інших корпоративних прав, та які включені до переліку активів DTEK B.V. або переліку контрольованих активів DTEK B.V., затверджених загальними зборами акціонерів DTEK B.V.), оскільки діяли із конфліктом інтересів на користь свого працедавця за основним місцем роботи.
Суд першої інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи докази відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, врахувавши ст. ст. 1, 47 Закону України "Про ринок електричної енергії", дійшов висновку, що суб`єкти господарювання - ТОВ "ДТЕК Мережі", ТОВ "ДТЕК", в яких працюють члени наглядової ради ПрАТ "Київобленерго" не здійснюють діяльність з виробництва або постачання електричної енергії, а зазначена група не є вертикально - інтегрованим суб`єктом відносно ПрАТ "Київобленерго". Також правильно вказав, що посади членів наглядової товариства ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не відносяться до керівних посад, відносно яких встановлені обмеження ч. 6 ст. 47 Закону України "Про ринок електричної енергії".
Щодо посилання скаржника у касаційній скарзі на відсутність висновку суду касаційної інстанції про застосування ст. 68 Закону України «Про акціонерні товариства» у подібних правовідносинах, то необхідно зазначити таке.
Статтею 68 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлено, що кожний акціонер - власник простих акцій товариства має право вимагати здійснення обов`язкового викупу акціонерним товариством належних йому простих акцій, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення про: 1) злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділ, зміну типу товариства; 2) надання згоди на вчинення товариством значних правочинів; 2 1) надання згоди на вчинення товариством правочину, щодо якого є заінтересованість; 3) зміну розміру статутного капіталу; 4) відмову від використання переважного права акціонера на придбання акцій додаткової емісії у процесі їх розміщення.
Оскільки ст. 68 Закону України «Про акціонерні товариства» регулюється питання обов`язкового викупу акціонерним товариством акцій на вимогу акціонерів, а такі вимоги не були предметом судового розгляду у цій справі, то і підстави для застосування вказаної норми судами попередніх інстанцій відсутні, як і відсутня необхідність в цьому випадку надання висновку Верховним Судом щодо застосування цієї норми права.
Також відсутні підстави для застосування до цих правовідносин і ст. 8 Закону України «Про акціонерні товариства», адже вона застосовується у разі визначення ринкової вартості акцій для цілей статей 65 - 65 3 цього Закону з урахуванням особливостей, встановлених цими статтями. Водночас на позачергових загальних зборах не вирішувалось питання про придбання акцій приватного акціонерного товариства за наслідками придбання контрольного пакета акцій; придбання акцій публічного акціонерного товариства за наслідками придбання контрольного пакета акцій або значного контрольного пакета акцій; обов`язкового продажу акцій акціонерами на вимогу особи (осіб, що діють спільно), яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій; обов`язкового придбання особою (особами, що діють спільно), яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій акціонерного товариства, акцій на вимогу акціонерів.
Крім того, позивач оскаржує рішення позачергових загальних зборів про попереднє схвалення вчинення товариством значних правочинів, вимоги щодо затвердження якого встановлено в ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства".
Безпідставним є посилання скаржника і на ст. 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якою визначено заходи щодо запобігання банкрутству боржника та позасудові процедури, з огляду на те, що вона не регулює порядок проведення позачергових зборів акціонерного товариства та прийняття на них рішень щодо попереднього схвалення вчинення товариством значних правочинів і не визначає підстави з яких вони є недійсними.
Також позивач не довів яким чином спірне рішення позачергових загальних зборів суперечить чи не відповідає ст. ст. 1, 3 Закону України "Про запобігання корупції", які містять терміни, що вживаються у цьому Законі та визначають суб`єктів на яких поширюється дія цього Закону та ст. 10 Закону України "Про природні монополії", якою встановлено обов`язки суб`єктів природних монополій.
Також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення і посилання позивача на невідповідність його антимонопольному законодавству, оскільки оцінка відповідності або невідповідності дій суб`єкта господарювання вимогам вказаного законодавства віднесена до дискреційних повноважень Антимонопольного комітету України.
Верховний Суд не викладає висновок щодо застосування норм права, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, на які посилався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, встановленої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Отже, відсутні підстави для скасування оскаржуваних рішень з огляду на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 910/8705/18, від 17.04.2019 у справі № 912/1247/18, від 13.02.2020 у справі № 902/36/19, від 06.02.2020 у справі № 912/712/19, від 12.04.2018 у справі № 914/1968/16, від 11.02.2020 у справі № 914/484/18, у справі № 912/969/19, від 09.10.2018 у справі № 923/415/17, від 18.07.2018 у справі № 902/790/16, від 25.09.2019 у справі № 910/10932/18, від 20.02.2018 у справі № 925/706/17, від 27.02.2018 у справі № 918/92/17, від 18.04.2018 у справі № 912/2562/16, від 04.12.2018 у справі № 910/23633/17, від 13.02.2019 у справі № 911/554/17, від 09.09.2020 у справі № 925/1224/18, від 06.02.2019 у справі № 908/3468/13, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2018 у справі № 914/881/17, у постанові Вищого господарського суду України від 23.07.2014 у справі № 910/22943/13. Вказує, що апеляційний суду прийняв постанову всупереч висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у справах № 925/155/18, № 904/6983/17.
Щодо посилань скаржника на вказані постанови Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду України, то необхідно зазначити таке.
За п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб`єктивних прав та обов`язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (такий висновок викладений у п. 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 367/2022/15-ц).
Щодо подібності правовідносин, то необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічний висновок викладений в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16).
У постанові від 20.02.2019 у справі № 910/8705/18, за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" про визнання протиправними дій та недійсним рішення, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та задовольняючи позов, дійшов висновку, що відповідач згідно ст. 36 Закону України «Про акціонерні товариства», повинен був визначити загальну вартість акцій (яка визначається шляхом множення ціни викупу акцій, визначеної згідно з положень ст. 8 Закону, на їх кількість) саме до зборів, а визначення її рішенням від 05.05.2018, тобто після зборів, є протиправним та порушує права позивача на володіння передбаченою законом інформацією до моменту його голосування на зборах. Верховний Суд у цій справі виклав висновок щодо застосування ст. ст. 36, 68, 69 Закону України "Про акціонерна товариства", вказавши, що інформація про загальну вартість акцій, яка викладена в проекті договору про їх викуп, потрібна акціонеру саме на зборах для того, щоб приймати виважені рішення щодо результатів власного голосування з питань порядку денного.
У постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 923/415/17, за позовом ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства Херсонського обласного підприємства фірма "Взуття" про визнання недійсними рішення наглядової ради та загальних зборів, суд касаційної інстанції передаючи справу в частині позовної вимоги про визнання недійсним рішення наглядової ради ПАТ Херсонського обласного підприємства фірми "Взуття", оформленого протоколом № 8 від 24.03.2017, на новий розгляд до Господарського суду Херсонської області, вказав, що суд апеляційної інстанції, дійшовши правильного висновку про те, що визначення ринкової вартості однієї іменної акції ПАТ Херсонського обласного підприємства фірма "Взуття" має суттєве значення для вирішення справи, але, не отримавши висновку судового експерта, в порушення норм процесуального права, зокрема ст.ст. 86, 236, 237 ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, також як і місцевий господарський суд, не вирішив питання щодо дійсної ринкової вартості однієї іменної акції ПАТ Херсонського обласного підприємства фірма "Взуття". Разом з цим, Касаційний господарський суд зазначив, що суд апеляційної інстанції для з`ясування зазначеної обставини, що має значення для справи, мав право повторно призначити судову експертизу в порядку, передбаченому ст. 99 ГПК України. На думку суду касаційної інстанції, в порушення принципу повноти обставина дійсної ринкової вартості однієї іменної акції ПАТ Херсонського обласного підприємства фірма "Взуття", яка має суттєве значення для вирішення справи, не була з достовірністю встановлена судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови. Верховний Суд вказав, що господарські суди попередніх інстанцій в порушення норм процесуального права не дослідили наявні в матеріалах докази, надані сторонами в підтвердження та заперечення позовної вимоги про визнання недійсним рішення наглядової ради, неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, зокрема, положення п. 2 ч. 1 ст. 68, ч. 1 ст. 69 Закону України "Про акціонерні товариства", у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків у справі № 923/415/17.
У постанові від 13.02.2020 у справі № 902/36/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, скасовуючи рішення Господарського суду Вінницької області від 10.07.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 та направляючи справу на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області, зазначив, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині, зокрема, визнання недійсним рішення з питання 11 порядку денного, не дав оцінки належності та ефективності обраного позивачкою способу захисту, з урахуванням балансу інтересів самого товариства та інших його учасників. Зокрема, на думку Верховного Суду, суди не перевірили чи зверталася позивачка безпосередньо до товариства з вимогою про спонукання до укладення договору про обов`язковий викуп акцій, зважаючи на доведену обставину про неналежне повідомлення ОСОБА_8 про проведення загальних зборів 27.04.2016. На думку суду касаційної інстанції, ч. 2 ст. 50 Закону України "Про акціонерні товариства" також передбачено, що акціонер може оскаржити рішення загальних зборів з передбачених ч. 1 ст. 68 цього Закону питань (зокрема, про зміну типу товариства) виключно після отримання письмової відмови в реалізації права вимагати здійснення обов`язкового викупу товариством належних йому голосуючих акцій або в разі неотримання відповіді на свою вимогу протягом 30 днів від дати її направлення на адресу товариства в порядку, передбаченому цим Законом.
У постанові від 18.07.2018 у справі № 902/790/16, за позовом ОСОБА_9 до приватного акціонерного товариства "Барський птахокомбінат" про визнання договору укладеним, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 02.05.2018, якою позов було задоволено частково, дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, здійснивши аналіз ст. ст. 68, 69 Закону України "Про акціонерні товариства", врахувавши, що позивач був зареєстрований на загальних зборах акціонерів відповідача від 27.04.2016, голосував проти прийняття рішення щодо зміну типу відповідача і подав відповідачу вимоги про викуп своїх акцій, правомірно встановив, що укладення договору про обов`язковий викуп простих іменних акцій у цьому випадку є обов`язковим.
На відміну від справ № 910/8705/18, № 902/36/19, у справі, яка переглядається, позивачем не оспорювались дії товариства щодо своєчасності затвердження ним вартості однієї акції та загальної вартості акцій, що належать позивачу та підлягають викупу, а також позивач не обґрунтовував свої позовні вимоги, посилаючись на п. 2 ч. 1 ст. 68, ч. 1 ст. 69 Закону України "Про акціонерні товариства" (справа № 923/415/17), а, отже, суди попередніх інстанції не досліджували питання викупу акцій ПрАТ "Київобленерго" і порядку його дотримання. Разом з тим, необхідно зазначити, що скасування рішень судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у справі (висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 922/3693/18).
Також необхідно зазначити, що предмет спору у справі, яка переглядається, суттєво відрізняється від предмету спору у справі № 902/790/16, оскільки, не стосується визнання договору про обов`язковий викуп простих іменних акцій укладеним у відповідній редакції. Фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у цих справах не є подібними.
Отже, безпідставними є посилання скаржника на вказані вище постанови суду касаційної інстанції, як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
У справі № 912/1247/18, на яку ОСОБА_2 посилається в касаційній скарзі, Верховний Суд зазначив, що, дослідивши наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами ст. 86 ГПК України, господарські суди попередніх інстанцій, врахувавши рішення Господарського суду Кіровоградської області від 02.10.2017 у справі № 912/2196/17, встановили, що позивачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України було доведено, що 21.02.2018 відбулися позачергові загальні збори акціонерів ПрАТ «Весна» з порядком денним, затвердженим нелегітимним рішенням наглядової ради товариства, реєстраційна та тимчасова лічильна комісія не були сформовані у передбачений статутом і законом порядку, підрахунок голосів на цих зборах (зокрема, з першого питання) здійснено неуповноваженими на це особами; ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не мали повноважень голови та секретаря таких зборів, адже були призначені наглядовою радою, яка з 29.04.2017 не мала права приймати жодних рішень щодо вказаного товариства. На думку суду касаційної інстанції, суди попередніх інстацій, встановивши, що позачергові загальні зборів акціонерів ПрАТ «Весна» від 21.02.2018 були скликані нелегітимним органом управління товариством, з порушенням вимог чинного законодавства, позивач в цьому випадку був позбавлений права на управління справами товариства, чим було порушено його корпоративні права, правильно задовольнили позов і в частині визнання недійсними з моменту прийняття усі рішення загальних зборів акціонерів ПрАТ «Весна» від 21.02.2018.
У справі, яка переглядається, предметом спору було рішення позачергових зборів від 15.07.2019 з пункту четвертого порядку денного - надання попереднього схвалення укладення значних правочинів і судами не встановлено, з урахуванням іншого судового рішення, яке має преюдиційне значення, що збори акціонерів були скликані нелегітимним органом управління товариством, що встановлено у справі № 912/1247/18. Фактичні обставини у цих справах не є подібними.
У справі № 912/712/19 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що, виходячи зі змісту норм ч.ч. 1, 5 ст. 47, п. 3 ч. 2 ст. 52, ст. 53 Закону України "Про акціонерні товариства", положень 7.3.1 Статуту Приватного акціонерного товариства "Весна" позачергові загальні збори акціонерного товариства скликаються наглядовою радою. При цьому повноваження наглядової ради з підготовки, скликання і проведення загальних зборів зберігають свою чинність навіть у випадку спливу строку, на який відповідна наглядова рада була обрана. На думку суду, акціонер, який володіє більше 10% акцій зобов`язаний був дотримуватись порядку скликання позачергових загальних зборів, що визначений у ст. 47 Закону України "Про акціонерні товариства", та звернутись із вимогою до наглядової ради Приватного акціонерного товариства "Весна", і лише після спливу 10 днів від дня пред`явлення вимоги, за наявності передбачених законом підстав, мав право самостійно здійснювати заходи зі скликання позачергових загальних зборів. Дотримання вказаного порядку в свою чергу і забезпечило б дотримання інших процедурних дій, передбачених при скликанні позачергових загальних зборів, зокрема щодо визначення ринкової ціни акцій, підготовки проекту договору про продаж акцій та ознайомлення з ним учасників товариства, вчинення яких покладено законом саме на наглядову раду. Крім того, законом не передбачено, залежно від суб`єкта ініціювання скликання позачергових загальних зборів та відповідної процедури їх підготовки, жодних обмежень права учасників товариства на отримання можливості ознайомитися з документами, необхідними для прийняття рішень з питань порядку денного з метою належним чином підготуватися до розгляду таких питань та внести пропозиції до порядку денного.
Суди попередніх інстанцій у справі, яка переглядається, не викладали висновок всупереч висновку суду касаційної інстанції у справі № 912/712/19, а відмовили у задоволенні позову виходячи з інших фактичних обставин встановлених ними у справі.
У справі № 914/1968/16, за позовом регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія", про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів товариства від 27.06.2016, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивач не зміг належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, а вплив акціонера на прийняття загальними зборами рішень не вичерпується лише голосуванням, дійшли правильного висновку про те, що порушення внаслідок недотримання вимог закону під час скликання загальних зборів є підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів, прийнятих за результатами розгляду п.п. 4, 5, 8, 9, 15, 18, 21 порядку денного позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ "Львівська вугільна компанія", які відбулись 27.06.2016. Щодо рішень прийнятих з інших питань порядку денного, то суд касаційної інстанції теж погодився з судами попередніх інстанцій, що позивачем не доведено, що лише за умови надання можливості ознайомитись з документами необхідними для прийняття цих рішень, позивач міг вплинути на прийняття таких рішень, зокрема, надавши пропозиції до питання та/або проекту рішення до порядку денного зборів. Крім того, погодився з судами, що позивачем не зазначено, яким чином ці рішення суперечать інтересам позивача, порушують його права та охоронювані законом інтереси.
Аналіз висновків, зроблених у рішенні і постанові суду апеляційної інстанції, що оскаржуються, не свідчить про їх невідповідність висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у справі № 914/1968/16, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що свідчить про неподібність правовідносин.
Щодо посилання позивача на справу № 914/484/18, як на підставу касаційного оскарження, то необхідно зазначити, що, у цій справі суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про порушення корпоративного права позивача, як акціонера на безпосередню участь у загальних зборах й на ознайомлення з документами, необхідними для прийняття рішень з питань порядку денного (з огляду на відсутність доказів надіслання позивачу повідомлення про проведення позачергових загальних зборів від 30.12.2017), а відтак і підготовки до цих зборів, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості внести пропозиції до порядку денного та щодо кандидатів до складу наглядової ради, що передбачено ч. 1 ст. 38 Закону України «Про акціонерні товариства».
У справі № 912/969/19 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.08.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2019 та передаючи справу на новий розгляд до Господарського суду Кіровоградської області, вказав, що ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції, не з`ясували і не навели правового обґрунтування, які саме конкретно корпоративні права чи охоронювані законом інтереси позивачів були порушені прийняттям позачерговими загальними зборами акціонерів Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кіровоградгаз" рішень від 10.01.2019, оформлених протоколом від 10.01.2019 № 11, з урахуванням обставин справи. На думку Верховного Суду, суди попередніх інстанції, не надали належної оцінки доказам у справі та не встановили чи було позивачів повідомлено про проведення загальних зборів, чи брали вони участь у загальних зборах, рішення яких оскаржують, та чи голосували вони під час прийняття таких рішень, хоча встановлення цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору, зокрема, для встановлення обставин порушення прав позивачів у розумінні ч. 1 ст. 50 Закону України "Про акціонерні товариства". Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій належним чином не з`ясовано й не перевірено усіх обставин справи, що є порушенням вимог ст. ст. 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
На відміну від справ № 912/969/19, № 914/484/18, на які посилається скаржник, у справі, що переглядається, позивачем не оспорювався факт повідомлення його про проведення зборів. Водночас, у справі, яка переглядається, позивач був повідомлений про проведення позачергових зборах та взяв в них участь. Отже, фактичні обставини у справі, яка переглядається, і справах, на які посилається скаржник, не є подібними.
Як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, ОСОБА_2 посилається на неврахування судами постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2018 у справі № 914/881/17, за позовом ПАТ по газопостачанню та газифікації «Львівгаз" до фізичної особи - підприємця Лободинець Л. М. про визнання недійсним звіту про оцінку майна.
Однак, у справі № 914/881/17 Велика Палата Верховного Суду не розглядала спір по суті, а визначалась з питанням предметної юрисдикції спору про визнання недійсним звіту про оцінку майна, за результатами чого залишила без змін ухвалу суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Отже, безпідставними є доводи скаржника про помилкове неврахування судами попередніх інстанції вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду.
У справі № 910/10932/18, за позовом ОСОБА_12 до Акціонерного товариства "Завод "Квант", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державного концерну "Укроборонпром" та за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Компанії Гордонс Імпекс ЛТД, за участю військової прокуратури Київського гарнізону, про визнання недійсним рішень загальних зборів, суд касаційної інстанції скасував рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2019 в частині задоволення позову Компанії Гордонс Імпекс ЛТД щодо визнання недійсними рішення загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства "Завод "Квант" (з 1-6, 8-13 питань порядку денного), оформлені протоколом від 09.08.2018 та прийняв в цій частині нове рішення, яким в позові відмовив. При цьому, погодився з рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2019 в частині задоволення позову Компанії Гордонс Імпекс ЛТД про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства "Завод "Квант" щодо обрання членів наглядової ради товариства (7-го питання порядку денного), яке оформлене протоколом від 09.08.2018. Залишаючи без змін судові рішення у вказаній частині, Верховний Суд зазначив, оскільки, у статутному капіталі відповідача державі належить 13 958 068 штук акцій, що складає 73,2784%, то правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що положення абз. 1 ч. 4 ст. 53 Закону України "Про акціонерні товариства" застосовуються до спірних правовідносин і недотримання цих вимог є підставою для визнання недійсним рішення позачергових загальних зборів акціонерів в частині обрання нових членів наглядової ради (з питання 7-го порядку денного). При цьому, зазначив, що невідповідність рішень загальних зборів (з питання 7-го порядку денного) нормам законодавства не може бути підставою для визнання недійсним рішень з інших питань порядку денного, адже, в іншій частині ухвалені рішення загальних зборів не порушують вимоги Закону України "Про акціонерні товариства", інших актів законодавства, статуту.
Отже, суд касаційної інстанції у справі № 910/10932/18 погодився із судами попередніх інстанцій про визнання недійсним рішення загальних зборів з питання 7-го порядку денного з огляду на невідповідність його абз. 1 ч. 4 ст. 53 Закону України "Про акціонерні товариства". Водночас, у справі, яка переглядається, позивач не оскаржував рішення загальних зборів акціонерів щодо обрання членів наглядової ради товариства на підставі абз. 1 ч. 4 ст. 53 Закону України "Про акціонерні товариства" і судами не досліджувалось питання відповідності складу наглядової ради вказаній нормі права. При цьому, суд першої інстанції у справі, яка переглядається, встановив, що посади членів наглядової ради відповідача не відносяться до керівних посад щодо яких встановлені обмеження ч. 6 ст. 47 Закону України "Про ринок електричної енергії".
У постанові від 20.02.2018 у справі № 925/706/17, за позовом ОСОБА_13 до Приватного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство-2361", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ПМ-Арсенал", про визнання недійсним рішення Наглядової ради Закритого акціонерного товариства "АТП-2361", оформленого протоколом від 18.12.2014, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017, якою позовні вимоги задоволено, погодився із висновком апеляційного господарського суду що спірне рішення прийняте Наглядовою радою поза межами своїх повноважень, оскільки ні чинним законодавством, ні Статутом товариства Наглядову раду не було наділено повноваженнями щодо прийняття (затвердження) пропозицій в.о. голови правління, який одноосібно не наділений Статутом товариства відповідними повноваженнями щодо заснування третьої особи (іншого господарського товариства) та внесення до її статутного капіталу рухомого та нерухомого майна товариства. При цьому Верховним Судом зазначено, що судом апеляційної інстанції у даному випадку не було здійснено втручання у діяльність товариства щодо набуття корпоративних прав у іншій юридичній особі, оскільки, наглядова рада товариства, у спірному випадку, діяла за відсутності відповідних повноважень. У той же час діяльність товариства щодо набуття корпоративних прав у іншій юридичній особі повинна відповідати як нормам законодавства, так і установчим документам товариства, та здійснюватись уповноваженими органами.
У справі, яка переглядається, предметом спору було недійсність рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ "Київобленерго" від 15.07.2019 в частині четвертого пункту порядку денного, в той час як у справі № 925/706/17, на яку посилається скаржник, - рішення наглядової ради Закритого акціонерного товариства "АТП-2361", оформлені протоколом від 18.12.2014. Аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних ОСОБА_2 судових рішень, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у вказаній вище постанові Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами за інших встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що зумовило прийняття відповідного рішення.
У постанові від 27.02.2018 у справі № 918/92/17, за позовом ОСОБА_14 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ют-Агро-Зерно" про визнання недійсним та скасування рішення зборів учасників ТОВ "Ют-Агро Зерно", оформленого протоколом № 6 від 24.11.2016, яким було збільшено статутний капітал товариства, перерозподілено частки учасників у статутному капіталі та затверджено нову редакцію статуту; визнання недійсним та скасування рішення зборів учасників ТОВ "Ют-Агро Зерно", оформлено протоколом № 5 від 17.10.2016, яким було змінено процедуру збільшення статутного капіталу ТОВ "Ют-Агро Зерно", Верховний Суд зазначив, що ні місцевим господарським судом, ні судом апеляційної інстанцій не було застосовано до спірних правовідносин закон, який підлягав застосуванню, а саме: ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, ч. 1 ст. 113, ч. 1 ст. 140, ч. 1 ст. 142, абз. 2 ч. 1 ст. 143, ч. 2 ст. 148 ЦК України, ст. 10, ч. 4 ст. 58 Закону України "Про господарські товариства", з огляду на що скасував рішення Господарського суду Рівненської області від 22.03.2017 та постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 та за вказаних у постанові обставин дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Як вбачається із справи № 918/92/17, її предметом оскарження було рішення зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю, а не рішення позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства, як у справі, яка переглядається, порядок створення, діяльність, припинення, права та обов`язки акціонерів якого регулюються спеціальним законом - Законом України "Про акціонерні товариства", який не поширюється на ТОВ.
Правовідносини, у справі, яка переглядається, і справі № 918/92/17 не є подібними.
У постанові від 18.04.2018 у справі № 912/2562/16, за позовом ОСОБА_15 до приватного акціонерного товариства "Весна" про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів, суд касаційної інстанції погодився з висновком господарського суду першої інстанції, який правильно зазначив, що представництво законним представником - ОСОБА_11 своєї малолітньої дитини на загальних зборах не може вважатися порушенням вимог ст. 39 Закону України "Про акціонерні товариства" та відсутністю у зв`язку з цим кворуму на загальних зборах акціонерів товариства від 23.05.2016. При цьому, суд касаційної інстанції зазначив, що місцевий господарський суд правильно вказав, що позивачем не доведено порушення його прав та законних інтересів внаслідок здійснення ОСОБА_11 представництва своєї малолітньої дитини на загальних зборах та голосування з питань порядку денного, що є необхідною передумовою для судового захисту порушених прав особи. Суд касаційної інстанції вважав, що позовні вимоги позивача щодо визнання недійсним рішення, прийнятого на позачергових загальних зборах акціонерів ПрАТ "Весна" 23.05.2016, оформленого протоколом від 23.05.2016 № 3 про обрання директором товариства ОСОБА_11 обґрунтовано визнані судом першої інстанції безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
У справі № 910/23633/17, за позовом Новаліс Груп Лімітед (Novalis Group Limited) до Приватного акціонерного товариства "Інвестиційна група "Регіон-Капітал", Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тарасівка", ОСОБА_16 , державного реєстратора Комунального підприємства Київської обласної ради "Готово" Гнатюк Мирослави Валеріївни про визнання недійсними рішень загальних зборів, статуту, договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства, скасування реєстраційних записів, суд касаційної інстанції вказав, що як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ГПК України стосовно всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з`ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі та є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій і передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Передаючи справу на новий розгляд, зазначив, що судам необхідно більш ретельно перевірити характер і правову природу спірних правовідносин, надати належну оцінку рішенню єдиного акціонера ПАТ "Інвестиційна група "Регіон - Капітал" № 24/05-2017-6 від 24.05.2017, встановити чи підлягає застосуванню до вимог про визнання недійсним рішення єдиного акціонера ч. 1 ст. 50 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за умови, що таке рішення прийнято особою, яка не була акціонером товариства, та з урахуванням встановленого, з`ясувати чи було позивачем пропущено позовну давність щодо цих вимог; дослідити правомірність укладення договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі СГ ТОВ "Тарасівка" №24/05/17-3 від 24.05.2017 згідно з рішенням 24/05-2017-6 від 24.05.2017 і належним чином з`ясувати чи було внаслідок його укладення порушено права Новаліс Груп Лімітед (Novalis Group Limited); дослідити наявність чи відсутність підстав, передбачених ст. 203 ЦК України для визнання цього договору недійсним. Також, належним чином з`ясувати чи були загальні збори учасників СГ ТОВ "Тарасівка" (прийняті рішення на яких були оформлені протоколом №24/05-17-2 від 24.05.2017) проведені відповідно до умов Статуту цього товариства та вимог законодавства, за наявності належного кворуму для їх проведення та чи було внаслідок проведення цих зборів порушено права позивача. Встановити чи є підстави для визнання недійсним Статуту СГ ТОВ "Тарасівка", затвердженого загальними зборами учасників (протокол № 24/05-2017-2 від 24.05.2017) та скасування вказаних рішень державних реєстраторів. В залежності від встановленого і відповідно до вимог закону вирішити спір.
Правовідносини у справі, яка переглядається, і справах № 912/2562/16, № 910/23633/17 відрізняються (підстави позову є різними), а тому безпідставними є посилання позивача на вказані постанови суду касаційної інстанції, як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Крім того, у справі № 910/23633/17, серед іншого, предметом спору було недійсність рішення загальних зборів учасників СГ ТОВ "Тарасівка", а не ПрАТ і не було сформовано висновку, адже, справа була направлена на новий розгляд.
Щодо посилання скаржника на постанову суду касаційної інстанції від 13.02.2019 у справі № 911/554/117, то необхідно зазначити, що у цій постанові Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій і направляючи справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, серед іншого, зазначив, що судами надано оцінку лише кількості акцій, якими володіє позивач, без дослідження наявності чи відсутності факту порушення корпоративних прав позивача. Також Верховний Суд вказав і на порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права, зокрема ст. ст. 41, 42, 254 ГПК України. Водночас, у справі, яка переглядається, судами встановлено відсутність порушення корпоративних прав позивача спірним рішенням позачергових загальних зборів. При цьому, судові рішення були прийняті з дотриманням норм процесуального права. Отже, фактичні обставини у цих справах не є подібними.
Як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06.02.2019 у справі № 908/3468/13.
У справі № 908/3468/13, за заявою ТОВ "Енергомаш-Інвест" до Публічного акціонерного товариства "Запорізький сталепрокатний завод" про банкрутство, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного господарського суду про визнання недійсними спірних договорів застави та поруки від 26.05.2009, від 29.09.2010 та від 28.12.2010, укладених ПАТ "Запорізький сталепрокатний завод" з банками в забезпечення виконання кредитних зобов`язань ТОВ "Торговий дім "Метизи" (правочини щодо вчинення яких є заінтересованість) на підставі ч. 1 ст. 72 Закону України "Про акціонерні товариства".
Водночас, у справі, яка переглядається, позивач просив визнати недійсними не договори з огляду на недотримання при їх вчиненні ст. ст. 71, 72 Закону України "Про акціонерні товариства", а рішення позачергових загальних зборів, яким було надана згода на попереднє схвалення вчинення товариством значних правочинів, які не є правочинами із заінтересованістю. Крім того, судами у справі, яка переглядається, встановлено, що матеріали справи не містять доказів укладення відповідачем таких значних правочинів. Отже, фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у цих справах не є подібними.
Щодо посилання скаржник на справу № 925/1224/18, то необхідно зазначити, що у цій справі судами попередніх інстанцій, з якими погодився і суд касаційної інстанцій, надавалась оцінка рішенню позачергових загальних зборів акціонерів ЗАТ "АТП-2361" від 21.08.2018 з питання № 4 порядку денного, яким було схвалено правочини, що були укладені протягом 2017 року. Водночас, у справі, яка переглядається, позачерговими загальними зборами надавалась згода не на схвалення правочину, а згода на попереднє схвалення правочину, що є не аналогічними рішеннями загальних зборів. Крім того, у справі, яка переглядається, відповідачем, на виконання спірного рішення, договорів укладено не було.
Щодо постанови Вищого господарського суду України від 23.07.2014 у справі № 910/22943/13, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, то вона не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Інші постанови суду касаційної інстанції, на які посилається позивач в касаційні скарзі, також є не тими судовими рішеннями, які прийняті в подібних правовідносинах.
Отже, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішення в частині вирішення позову по суті з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Посилаючись на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України скаржник стверджує, що судами не досліджено зібрані у справі докази, а саме: витяг із аудиторського звіту з фінансової звітності ПрАТ "Київобленерго" за 2019 рік, яким підтверджується що відповідачем-1 протягом 2019 року було отримано фінансових допомог/позик понад 700 млн.грн, надано/погашено позик понад 1,5 млрд. грн; аудиторський звіт з фінансової звітності ПрАТ "Київобленерго", в якому зазначено, що відповідачем -1 укладено договір на розміщення коштів у кептивному афілійованому банку групи ДТЕК - АТ "ПУМБ" на 500 млн.дол. США, що свідчить про реалізацію та виконання спірного рішення зборів; рішення Антимонопольного комітету України № 282-р від 25.04.2019 "Про розгляд справи № 128-25/3-19-ЕК про концентрацію у вигляді придбання ТОВ "ДТЕК Нафтогаз" акцій ПрАТ "Київобленерго"; протокол засідання наглядової ради товариства від 19.03.2020, відповідно до якого товариством було надано благодійній організації безповоротну фінансову допомогу у сумі 15 000 000,00 грн; аудиторський висновок, в якому зазначено, що товариством надано пов`язаним особам фінансову позику у розмірі понад 860 млн.грн, при одночасному отриманні кредиту від незалежної банківської установи під 10 % річних на суму понад 860 млн.грн; висновку аудитора про те, що фінансова звітність товариства свідчить про високу концентрацію операцій; річному звіту товариства за 2019 рік; переліку юридичних осіб, що входять в групу ДТЕК (п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України), то необхідно зазначити, що суди дослідили наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами ст. 86 ГПК України, які були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі, а вказані скаржником доводи не свідчать про незаконність спірного рішення позачергових загальних зборів з наведених скаржником підстав.
Також як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України, скаржник посилається на те, що суди не залучили Антимонопольний комітет України, як третю особу у справі № 911/2571/19, про що він просив у відповідних заявах від 10.02.2020, від 06.01.2020.
Здійснивши аналіз ст. 50 ГПК України, встановивши, що судове рішення у справі жодним чином не впливає на права і обов`язки Антимонопольного комітету України, суди правомірно, відмовили у залученні Антимонопольного комітету України до участі у справі і доводи касаційної скарги цих висновків судів не спростовують.
З урахуванням вказаного, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішення з направленням справи на новий розгляд згідно з п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України.
Недоречними є доводи позивача і про порушення судами принципу рівності, змагальності, які містяться в ст. ст. 7, 13 ГПК України, адже господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень було враховано вказані принципи, а також було почуто сторони, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Проніна проти України").
Інші доводи скаржника щодо скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення спору по суті спростовуються викладеними обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм права та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що в силу положень ст. 300 ГПК виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, встановивши, що спірне рішення позачергових загальних зборів не суперечить вимогам чинного законодавства, на яке посилається позивач, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_2 як акціонера ПрАТ «Київобленерго», правомірно відмовив у задоволенні позову.
Щодо оскарження ОСОБА_2 додаткового рішення Господарського суду Київської області від 08.07.2020, постанови Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020, якою було змінено додаткове рішення суду першої інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021, то необхідно зазначити таке.
Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі ст. 30 цього Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Водночас, відповідно до ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
- попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
- визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
- розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Частинами 1-2 статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог).
Разом з тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, також унормовано положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 ст. 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).
Ці висновки було підтверджено і в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції ПрАТ «Київобленерго» надало договір про надання правової допомоги від 22.10.2019 № 200-КОЕ, укладений між Адвокатським об`єднанням «Перший радник» та ПрАТ «Київобленерго», додаткову угоду № 200-КОЕ/1 від 01.11.2019 до договору № 200-КОЕ від 22.10.2019, рахунок на оплату № 38 від 25.06.2020, акт надання послуг № 37 від 25.06.2020, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ІФ № 001256 від 26.01.2018 (а.с. 80-93, т. 4), а ТОВ «ДТЕК Нафтогаз» - договір про надання правової допомоги № 149-ДНГ від 13.11.2019, укладений між АО «Перший радник» та ТОВ «ДТЕК Нафтогаз», додаткову угоду № 149-ДНГ/2 від 18.11.2019 до договору № 149-ДНГ/2 від 13.11.2019, рахунок на оплату № 37 від 25.06.2020, акт надання послуг № 36 від 25.06.2020, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ІФ № 001256 від 26.01.2018, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 6825/10 від 05.09.2018 (а.с. 109-119, т. 4).
Місцевий господарський суд, дослідивши надані ПрАТ «Київобленерго», ТОВ «ДТЕК Нафтогаз» докази на підтвердження понесення відповідачами витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, встановивши, що відповідачами завищено кількість годин, які адвокат затратив на надання їм послуг на 2,5 год (участь у судових засіданнях), а перелічені в п.п. 1, 2, 4, 11 акта № 37 від 25.06.2020, складеного між АО «Перший радник» і ПрАТ «Київобленерго» та в п.п. 1, 2, 7, 10 акта № 36 від 25.06.2020, складеного між АО «Перший радник» та ТОВ «ДТЕК Нафтогаз» витрати на професійну правничу допомогу не підлягають відшкодуванню відповідачам, а також врахувавши принципи справедливості і співмірності, дійшов висновку про стягнення з позивача на користь ПрАТ «Київобленерго» 49 886,00 грн, а на користь «ДТЕК Нафтогаз» - 44 886,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, врахувавши ст. 129 ГПК України і те, що адвокат відповідачів здійснював супроводження господарської діяльності товариств та, відповідно, є обізнаним із корпоративними справами останніх, а підготовка цієї справи в суді першої інстанції для адвоката не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи, правомірно зменшив їх розмір та стягнув з позивача на користь відповідачів по 20 000, 00 грн.
На думку суду касаційної інстанції, зменшення апеляційним судом витрат на професійну правничу допомогу до 20 000, 00 грн (стягнення з позивача на користь відповідачів по 20 000, 00 грн) є обґрунтованим і відповідає критерію "реальності адвокатських витрат" (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію "розумності їхнього розмір", на що вказав Європейський суд з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії". Такий розподіл витрат на професійну правничу допомогу судом апеляційної інстанції було здійснено і з урахуванням висновку об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Помилкове надання судом першої інстанції відповідачам строку на надання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції (ч. 8 ст. 129 ГПК України) - 7 днів після ухвалення рішення судом, замість 5 днів, не є підставою для відмови у розподілу цих витрат за розгляд справи у суді першої інстанції та стягнення їх з позивача на користь відповідачів при відмові у задоволенні позову (ч. 4 ст. 129 ГПК України). Вказана обставина не є підставою для скасування постанови апеляційного суду, адже, суд апеляційної інстанції, змінюючи додаткове рішення суду першої інстанції, обґрунтовано, з урахуванням вимог чинного законодавства, принципу співмірності судових витрат, з дотриманням висновків Верховного Суду, дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідачів по 20 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо доводів касаційної скарги про подвійну оплату позивачем послуг адвоката у цій справі, то вони є безпідставними та зводяться до неправильного розуміння останнім інституту розподілу витрат на професійну правничу допомогу, який закріплений в розділі I глави 8 ГПК України.
Щодо завищення вартості однієї години роботи адвоката порівняно із середнім її розміром по місту Києву, то ці доводи були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який вказав, що розмір гонорару визначається за погодженням сторін в договорі, а суд не вправі втручатись у визначений в правочині розмір, а лише наділений повноваженнями оцінки заявлених до стягнення сум витрат на професійну правничу допомогу на предмет відповідності їх критеріям, унормованим чинним процесуальним законом.
З огляду на вказане відсутні підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції від 08.12.2020 в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.
Позивач також не погоджується із додатковою постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 та просить її скасувати, проте, Верховний Суд не вбачає підстав для її скасування з огляду на таке.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, відповідачами були надані - договір про надання правової допомоги № 200-КОЕ, укладений 22.10.2019 між ПАТ «Київобленерго» та АО «Перший радник», додаткова угода № 200-КОЕ/1 від 01.11.2019 до договору, рахунок на оплату та акт надання послуг № 67 від 08.12.2020, платіжне доручення № 2010097851 від 11.12.2020; договір про надання правової допомоги № 149-ДНГ, укладений 13.11.2019 між ТОВ «ДТЕК Нафтогаз» та АО «Перший радник» 11, додаткову угоду № 149-ДНГ/2 від 18.11.2019 до договору, рахунок на оплату та акт надання послуг № 66 від 08.12.2020, платіжне доручення № 13779 від 11.12.2020. Також судом апеляційної інстанції було встановлено, що у процесі розгляду справи в апеляційній інстанції в судових засіданнях інтереси відповідачів -1, 2 представляв Перцев Д.П., який згідно з свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ІФ № 001256, є адвокатом та здійснює свою адвокатську діяльність в АО «Перший радник» (а.с. 110-118, 132-138, т. 5).
Дослідивши надані відповідачами докази на підтвердження понесення ними витрат на професійну правничу допомогу при перегляді апеляційним судом справи, встановивши, що включені в п. 5 актів № 66, № 67 від 08.12.2020 витрати на професійну правничу допомогу (підрахунок витраченого часу на підготовлення процесуальних документів) не є витратами, пов`язаними з розглядом справи; витрата трьох годин для складання заяви про надання доказів, понесених судових витрат після ухвалення судового рішення, є завищеним з огляду на відсутність необхідності застосування значної юридичної і технічної роботи для її складання; що представництво інтересів відповідачів в судових засіданнях здійснювалось одним адвокатом, врахувавши заперечення позивача щодо цих витрат, дійшов висновку про стягнення з позивача на користь ПрАТ «Київобленерго» 18 000,00 витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції та на користь ТОВ «ДТЕК Нафтогаз» 23 580,00 грн.
Додаткова постанова апеляційного господарського суду була прийнята відповідно до вимог ст. ст. 124, 126, 129 ГПК України, а доводи касаційної скарги про порушення судом цих статей зводяться до неправильного їх тлумачення.
Скаржник зазначає, що при винесенні рішень, в яких було вирішено питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, судами не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08.09.2020 у справі № 910/3242/18, від 12.11.2020 у справі № 910/3233/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 908/137/18, то необхідно зазначити, що судові рішення у справі, яка переглядається, жодним чином не суперечать висновкам викладеним у вказаних скаржником справах, в яких розподіл витрат на професійну правничу допомогу здійснювався за встановлених судами обставин у цих справах, на підставі наданих сторонам доказів.
При цьому, Великою Палатою Верховного Суду у справі № 908/137/18 не викладався висновок щодо застосування ст. ст. 124, 126, 129, 221 ГПК України і не вирішувалось питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Натомість, Велика Палата Верховного Суду направила справу по суті на новий розгляд до Господарського суду міста Києва з наведених у постанові мотивів.
Позивач, посилаючись на п. 4 ч. 2 ст. 310 ГПК України, вказує, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, адже, акти наданих послуг від 08.12.2020 складені з порушенням Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та є недійсними в частині наданих послуг в 3-му кварталі 2020 року.
Однак, неправильне оформлення актів наданих послуг, за наявності в матеріалах справи інших документів, якими підтверджується понесення витрат на професійну правничу допомогу (зокрема, платіжні доручення № 13779 від 11.12.2020, № 2010097851 від 11.12.2020), не є підставою для відмови стороні у розподілу витрат на професійну правничу допомогу (зокрема, відповідачам у випадку відмови позивачу у задоволенні позову).
Вказуючи на п. 1 ч. 1 ст. 310 ГПК України, позивач зазначає, що розгляд справи 11.01.2021 у суді апеляційної інстанції у новому складі суду не відповідає вимогам ст. 32 ГПК України, адже, суддя Ткаченко Б.О., який був замінений 11.01.2021, не міг належним чином вивчити матеріали справи.
Щодо посилання позивача на вказані обставини скасування додаткової постанови суду апеляційної інстанції, то необхідно зазначити таке.
У грудні 2020 року відповідачі звернулись до суду апеляційної інстанції із заявами про надання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу на підставі ст. 129 ГПК України.
Для розгляду вказаних заяв відповідачів у суді апеляційної інстанції автоматизованого системою документообігу сформовано склад колегії суддів Алданова С.О. (головуюча суддя), Мартюк А.І., Зубець Л.П., про що свідчить витяг з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді- доповідачу) (складу суду) від 14.12.2020 (а.с. 101, 123, т. 5).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 розгляд заяв відповідачів було призначено на 22.12.2020, а ухвалою цього ж суду у вказаному складі суддів від 22.12.2020 з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, всебічного та об`єктивного дослідження фактичних обставин справи, з огляду на неявку представників сторін та клопотання позивача про відкладення розгляду справи, розгляд заяв було відкладено на 11.01.2021.
У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Зубець Л.П., на підставі розпорядження керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/59/21, було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами чого для розгляду заяв відповідачів про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції сформовано склад колегії суддів Алданова С.О. (головуюча суддя), Мартюк А.І., Ткаченко Б.О. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями (а.с. 182, т. 5).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 у складі колегії суддів Алданова С.О. (головуюча суддя), Мартюк А.І., Ткаченко Б.О. справу № 911/2571/19 прийнято до свого розгляду.
Отже, суддя Ткаченко Б.О. був визначений для розгляду відповідних заяв відповідачів автоматизованою системою документообігу суду, тобто у встановленому порядку, а доводи позивача про не можливість вивчення цим суддею документів, що містяться у справі, зводяться лише до нічим не підтверджених припущень позивача і не можуть бути підставою для скасування додаткової постанови суду апеляційної інстанції.
Разом тим, необхідно зазначити, що позивач не був позбавлений права заявити відповідному судді відвід 11.01.2021 відповідно до вимог ст. 35 ГПК України, однак, не реалізував таке право з власної волі.
Отже, відсутні підстави для скасування додаткової постанови суду апеляційної інстанції від 11.01.2021 згідно з п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 310 ГПК України.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).
Частиною 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Рішення Господарського суду Київської області від 25.06.2020, постанова Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та додаткова постанова Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 прийняті з додержанням вимог матеріального і процесуального права, з дотриманням принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для їх скасування немає.
Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 25 червня 2020 року, постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 грудня 2020 року та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 січня 2021 року у справі за № 911/2571/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л. Стратієнко
Судді О. Кібенко
І. Кондратова
