ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" червня 2020 р. м. Київ Справа № 911/2571/19
Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Ступаченко С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
до
приватного акціонерного товариства «Київобленерго» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 2-Б, код 23243188)
товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Нафтогаз» (01032, м. Київ, Голосіївський район, вулиця Льва Толстого, будинок 57, код 37719067)
про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів
за участю представників учасників справи:
від позивача: Найда М.М.;
від відповідача: Перцев Д.П.;
від відповідача: Перцев Д.П.;
17.10.2019 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Київобленерго» (надалі відповідач 1/товариство) та товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Нафтогаз» (надалі відповідач 2), в якій позивач просить суд визнати недійсним рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Київобленерго», що відбулись 15.07.2019 по пункту 4 порядку денного.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що рішення позачергових загальних зборів акціонерів товариства в частині пункту 4 є незаконним, порушує вимоги Закону України «Про акціонерні товариства», інших актів законодавства, Статуту товариства, таким рішенням порушені його права та охоронювані законом інтереси, як акціонера товариства.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.11.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Свої заперечення проти позову відповідачі обґрунтували тим, що порядок скликання та проведення позачергових загальних зборів 15.07.2019 було дотримано в повній мірі, прийняті рішення, зокрема по пункту 4 порядку денного, прийнято із дотриманням вимог законодавства, та спірне рішення корпоративних прав позивача не порушує.
06.02.2020 та 10.02.2020 позивачем подано до суду заяви про залучення до участі у справі Антимонопольного комітету України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, обґрунтовуючи своє клопотання тим, що рішення у справі може вплинути на права та обов`язки цього органу, оскільки ТОВ «ДТЕК Нафтогаз» став мажоритарним акціонером ПрАТ «Київобленерго» на підставі дозволу Антимонопольного комітету України, оформленого рішенням від 25.04.2019 № 282-Р «Про розгляд справи № 128-25/3-19-ЕК про концентрацію у вигляді придбання ТОВ «ДТЕК Нафтогаз» акцій ПрАТ «Київобленерго».
Додатково позивач обґрунтував свою вимогу про залучення Антимонопольного комітету України у письмових поясненнях, що надійшли на адресу суду 11.03.2020.
Відповідачі проти залучення Антимонопольного комітету України до участі у справі заперечували з мотивів необґрунтованості зазначеного клопотання, відсутності підстав вважати, що рішення суду у цій справі може вплинути на його права та обов`язки, здійснення Антимонопольним комітетом України власних самостійних контрольних функцій щодо дотримання ТОВ «ДТЕК Нафтогаз» рішення від 25.04.2019 № 282-Р та відсутності у Антимонопольного комітету України юридичного інтересу до наслідків розглядуваного корпоративного спору.
Ухвалою суду від 11.03.2020, із занесенням до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні заяви позивача про залучення до участі у справі Антимонопольного комітету України у якості третьої особи, підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 09.04.2020.
Відмовляючи у задоволенні зазначеного клопотання суд виходив з того, що рішення по справі не може вплинути на права та обов`язки Антимонопольного комітету України щодо будь-якої сторони спору, а ті аргументи, що наводилися позивачем в обґрунтування необхідності його залучення стосуються здебільшого тих повноважень, які Антимонопольний комітет України здійснює в силу закону, нормативно визначених компетенцій, реалізація яких здійснюється ним автономно, тобто не залежить від того чи буде Антимонопольний комітет України залучений до участі у справі у якості третьої особи чи ні.
Розгляд справи по суті судом неодноразово відкладався.
Остаточно, ухвалою суду від 21.05.2020 судове засідання відкладено на 25.06.2020.
В судовому засіданні 25.06.2020 позивач заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представник відповідачів в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
15.07.2019 відбулись позачергові загальні збори акціонерів ПрАТ «Київобленерго» із наступним порядком денним:
1. Обрання Лічильної комісії позачергових Загальних зборів акціонерів Товариства. Затвердження Регламенту Загальних зборів акціонерів.
2. Надання згоди та/або схвалення вчинення Товариством значних правочинів, що є обов`язковими для участі в нових сегментах ринку електричної енергії.
3. Внесення змін до Статуту Товариства.
4. Про попереднє надання згоди на вчинення Товариством значних правочинів.
Зазначений порядок денний було затверджено рішенням наглядової ради товариства, оформленим протоколом засідання від 20.06.2019.
За 4-м пунктом порядку денного загальних зборів акціонерів від 15.07.2019 було прийняте наступне рішення:
« 4.1. Попередньо схвалити вчинення Товариством в ході звичайної поточної господарської діяльності протягом одного року з дня проведення цих Загальних зборів Товариства наступних значних правочинів, вчинення яких Статутом Товариства віднесено до компетенції Загальних зборів Товариства та предметом яких є:
1. надання Товариством поворотної безпроцентної фінансової допомоги та/або поворотної процентної фінансової допомоги на загальну граничну суму неповерненої заборгованості за всіма такими правочинами одночасно не більше 1000000000 (один мільярд) доларів США або еквівалента цієї суми у будь-якій валюті, визначеного за офіційним курсом Національного банку України на дату вчинення правочину, компанії DTEK B.V. або іншим юридичним особам, в яких DTEK B.V. прямо або опосередковано є власником акцій та/або інших корпоративних прав, та які включені до переліку Активів DTEK B.V. або переліку Контрольованих активів DTEK B.V., затверджених Загальними зборами акціонерів DTEK B.V.;
2. отримання Товариством поворотної безпроцентної фінансової допомоги, та/або поворотної процентної фінансової допомоги на загальну граничну суму неповерненої заборгованості за всіма такими правочинами одночасно не більше 1000000000 (один мільярд) доларів США або еквівалента цієї суми у будь-якій валюті, визначеного за офіційним курсом Національного банку України на дату вчинення правочину, від компанії DTEK B.V. або інших юридичних осіб, в яких DTEK B.V. прямо або опосередковано є власником акцій та/або інших корпоративних прав, та які включені до переліку Активів DTEK B.V. або переліку Контрольованих активів DTEK B.V., затверджених Загальними зборами акціонерів DTEK B.V.;
3. надання Товариством безповоротної фінансової допомоги на загальну граничну суму неповерненої заборгованості за всіма такими правочинами одночасно не більше 100000000 (сто мільйонів) доларів США або еквівалента цієї суми у будь-якій валюті, визначеного за офіційним курсом Національного банку України на дату вчинення правочину, компанії DTEK B.V. або іншим юридичним особам, в яких DTEK B.V. прямо або опосередковано є власником акцій та/або інших корпоративних прав, та які включені до переліку Активів DTEK B.V. або переліку Контрольованих активів DTEK B.V., затверджених Загальними зборами акціонерів DTEK B.V.;
4. отримання Товариством безповоротної фінансової допомоги на загальну граничну суму неповерненої заборгованості за всіма такими правочинами одночасно не більше 100000000 (сто мільйонів) доларів США або еквівалента цієї суми у будь-якій валюті, визначеного за офіційним курсом Національного банку України на дату вчинення правочину, від компанії DTEK B.V. або інших юридичних осіб, в яких DTEK B.V. прямо або опосередковано є власником акцій та/або інших корпоративних прав,та які включені до переліку Активів DTEK B.V. або переліку Контрольованих активів DTEK B.V., затверджених Загальними зборами акціонерів DTEK B.V.;
5. отримання Товариством фінансових позик та/або кредитів від компанії DTEK B.V. або інших юридичних осіб, в яких DTEK B.V. прямо або опосередковано є власником акцій та/або інших корпоративних прав, та які включені до переліку Активів DTEK B.V. або переліку Контрольованих активів DTEK B.V., затверджених Загальними зборами акціонерів DTEK B.V. або від інших осіб, що можуть бути заінтересовані у вчиненні Товариством такого правочину відповідно до законодавства, чинного на дату вчинення такого правочину, для фінансування поповнення обігових коштів Товариства на загальну граничну суму всіх таких правочинів не більше 100000000 (сто мільйонів) доларів США або еквівалент цієї суми у будь-якій валюті, визначений за офіційним курсом Національного банку України на дату вчинення правочину;
6. розміщення Товариством тимчасово вільних коштів, у разі їх виникнення, на відповідних депозитних рахунках у банківських установах на загальну граничну суму одночасно не більше 500000000 (п`ятсот мільйонів) доларів США або еквівалента цієї суми у будь-якій валюті, визначеного за офіційним курсом Національного банку України на дату вчинення відповідного правочину.
4.2. Встановити, що вартість правочинів, рішення щодо вчинення яких приймаються Виконавчим органом Товариства та/або Наглядовою радою Товариства в межах своєї компетенції, встановленої Статутом Товариства, не включається до граничної сукупної вартості правочинів, передбачених пунктом 4.1.
4.3. Встановити, що за рішенням Виконавчого органу Товариства Товариство має право вчиняти правочини, передбачені пунктом 4.1, щодо яких Загальними зборами Товариства прийнято рішення про їх попереднє схвалення, без отримання додаткового погодження Наглядової ради Товариства».
Позивач в позові стверджує, що він, як акціонер товариства та власник 5244141 простих іменних акцій ПрАТ «Київобленерго», інший акціонер Найда Мілан Миронович, як власник 5241000 простих іменних акцій ПрАТ «Київобленерго», та інші міноритарні акціонери, голосували «Проти» прийняття такого рішення.
Відповідно до Протоколу про підсумки голосування позачергових загальних зборів акціонерів товариства, що відбулись 15.07.2019 по четвертому пункту порядку денного рішення з четвертого питання порядку денного було прийнято більш як 50% голосів акціонерів від їх загальної кількості. «За» - голосували 58,45% голосів акціонерів, «проти» - 1,00% голосів акціонерів, «утрималися» - 0,85% голосів акціонерів.
Посилаючись на порушення своїх прав акціонера позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом та просить визнати недійсним рішення позачергових загальних зборів акціонерів товариства, що відбулись 15.07.2019 по пункту 4 порядку денного.
Підставами позову, з яких рішення позачергових загальних зборів акціонерів товариства від 15.07.2019 по пункту 4 порядку денного має бути визнано недійсним позивачем визначено наступні:
1) погодження ПрАТ «Київобленерго» права на надання безповоротної фінансової допомоги можливе лише за умови, що такий правочин буде направлений на реалізацію мети діяльності Товариства - отримання прибутку, а надання згоди на вчинення правочину щодо надання безповоротної фінансової допомоги таким цілям не відповідає. Погодження надання такої допомоги на користь мажоритарного акціонера (компанія DTEK B.V. та/чи афілійована до неї група компаній) таких цілей не досягатиме та є наміром позбавити інших акціонерів права на отримання дивідендів чим будуть порушені їх майнові інтереси;
2) рішення по пункту 4 порядку денного зборів акціонерів не відповідає вимогам ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства», адже фактично значні правочини, які попередньо схвалені цим рішенням, є правочинами із заінтересованістю, попереднє погодження яких ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» не допускається;
3) рішення по п. 4 порядку денного порушує Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та відповідно є незаконним, адже ПрАТ «Київобленерго» не є фінансовою установою та не має права надавати поворотну відсоткову фінансову допомогу іншим особам (в тому числі афілійованим);
4) рішення наглядової ради ПрАТ «Київобленерго», оформлене протоколом засідання від 20.06.2019 щодо скликання та проведення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «Київобленерго» із позбавленням акціонерів товариства права вносити пропозиції до порядку денного - суперечить вимогам ст. 38 Закону України «Про акціонерні товариства»;
5) члени наглядової ради ПрАТ «Київобленерго» не мали права приймати рішення, щодо затвердження п. 4 порядку денного та проектів рішень по п. 4 порядку денного щодо «надання безповоротної фінансової допомоги компанії DTEK B.V. або іншим юридичним особам, в яких DTEK B.V. прямо або опосередковано є власником акцій та/ або інших корпоративних прав, та які включені до переліку Активів DTEK B.V. або переліку Контрольованих активів DTEK B.V., затверджених Загальними зборами акціонерів DTEK B.V.», оскільки діяли із конфліктом інтересів на користь свого працедавця за основним місцем роботи;
6) надання фінансової допомоги юридичним особам афілійованим до DTEK B.V. - вертикально-інтегрованого холдингу, в розумінні Законів України: «Про природні монополії», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про ринок електроенергії» - є недобросовісною конкуренцією, перехресним субсидіюванням між оператором системи розподілу та вертикально-інтегрованим суб`єктом господарювання.
Заперечуючи проти позову відповідач 1 у відзиві на позовну заяву (т. 1 а.с. 128-140) посилався на те, що збори були скликані та проведені у суворій відповідності з вимогами чинного законодавства, рішення з усіх питань порядку денного зборів були прийняті необхідною кількість голосів та за наявності встановленого законодавством кворуму, оскаржувані рішення зборів жодним чином не порушують прав та законних інтересів позивача, позивач помилково ототожнює рішення зборів з вчиненими товариством правочинами.
Заперечуючи проти позову відповідач 2 у відзиві на позовну заяву (т. 1 а.с. 96-107) посилався на те, що ТОВ «ДТЕК Нафтогаз» не є належним відповідачем у справі, підстави позову до нього не стосуються позовних вимог, членам наглядової ради ПрАТ «Київобленерго», як представникам ТОВ «ДТЕК Нафтогаз», не давалися жодні настанови від ТОВ «ДТЕК Нафтогаз», щодо прийняття рішень щодо затвердження порядку денного, проектів рішень з питань порядку денного позачергових загальних зборах акціонерів ПрАТ «Київобленерго», які відбулися 15.07.2019, склад наглядової ради ПрАТ «Київобленерго» не суперечить вимогам законодавства України, зокрема Закону України «Про акціонерні товариства» та Закону України «Про ринок електричної енергії».
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
Згідно приписів ст. 25 Закону України «Про акціонерні товариства» кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.
Одна проста акція товариства надає акціонеру один голос для вирішення кожного питання на загальних зборах, крім випадків проведення кумулятивного голосування.
Акціонери - власники простих акцій товариства можуть мати й інші права, передбачені актами законодавства та статутом акціонерного товариства.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про акціонерні товариства» у разі, якщо рішення загальних зборів або порядок прийняття такого рішення порушують вимоги цього Закону, інших актів законодавства, статуту чи положення про загальні збори акціонерного товариства, акціонер, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням, може оскаржити це рішення до суду протягом трьох місяців з дати його прийняття.
Суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення.
За усталеною практикою Верховного Суду, сформульованою за наслідками розгляду корпоративних спорів, підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути:
- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;
- позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах;
- порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.
Однак, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.
Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону є:
- прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму;
- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства;
- відсутність протоколу загальних зборів.
Під час вирішення питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час їх скликання та проведення, господарський суд повинен оцінити, як ці порушення вплинули на прийняття загальними зборами відповідного рішення.
Для визнання недійсними рішень загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цими рішеннями прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. У спорі про визнання недійсними рішень зборів учасників товариства вирішальним є встановлення факту порушення відповідним рішенням прав та законних інтересів позивача як учасника товариства, тобто його корпоративних прав.
Права учасника (акціонера, члена) юридичної особи можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.
З аргументів, наведених позивачем вбачається, що ним, здебільшого, не зазначається про порушення порядку скликання і проведення зборів, він не посилається на відсутність необхідного кворуму для прийняття відповідного рішення, сторони не заперечують того факту, що позивач був присутній на зборах, приймав участь у голосуванні, доводив зборам свої заперечення щодо прийняття рішень з питань порядку денного, що пропонувалося прийняти.
В більшій мірі аргументи позивача зводяться до того, що рішення прийняті по пункту 4 порядку денного порушують його права як акціонера товариства з огляду на їх невідповідність вимогам законодавства по своїй суті, прийняття рішення, за які голосував виключно мажоритарний акціонер, направлені виключно на забезпечення інтересів мажоритарного акціонера - компанії DTEK B.V. та групи компаній, що є афілійованою до неї.
Основні побоювання позивача полягають в тому, що реалізація оскаржуваного рішення - укладання відповідних правочинів, що погоджено спірним рішенням, призведе до унеможливлення отримання ним дивідендів через надання коштів товариства у значних розмірах у позику (поворотну чи безповоротно, відсоткову чи безвідсоткову), що призведе до відсутності можливості приймати рішення про виплату дивідендів, та може поставити саме товариство у складне фінансове становище, що, в наступному, може призвести до його банкрутства.
В обґрунтування своїх доводів позивач посилається також на порушення спірним рішенням цілої низки вимог законодавства та наявність у нього права вимагати припинення такого порушення, як особи, що зацікавлена у ефективній, правомірній, направленої на отримання прибутку діяльності товариства.
Отже, в межах цієї справи підлягає з`ясуванню та перевірці не стільки процедурні питання щодо порядку скликання та проведення зборів, скільки наведені позивачем аргументи, щодо невідповідності спірного рішенням вимогам законодавства, наведеним в позові у взаємозв`язку із змістом корпоративних прав позивача, наслідком чого має бути встановлено, чи було допущено наведені позивачем порушення вимог законодавства, чи порушено цим права позивача та чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права - визнання недійсним рішення загальних зборів по пункту 4 порядку денного сутності такого порушення, а також чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним у розрізі встановлених обставин.
Оцінка судом аргументів сторін.
1) Щодо невідповідності правочинів, що попередньо схвалені товариством, меті та цілям його діяльності.
Позивач в позові зазначає, що погодження ПрАТ «Київобленерго» права на надання безповоротної фінансової допомоги можливе лише за умови, що такий правочин буде направлений на реалізацію мети діяльності товариства - отримання прибутку, а надання згоди на вчинення правочину щодо надання безповоротної фінансової допомоги таким цілям не відповідає. Погодження надання такої допомоги на користь мажоритарного акціонера (компанія DTEK B.V. та/чи афілійована до неї групи компаній) таких цілей не досягатиме та є наміром позбавити інших акціонерів права на отримання дивідендів чим будуть порушені їх майнові інтереси.
Як вбачається зі змісту рішення товариства по пункту 4 порядку денного, зборами погоджено надання товариством «безповоротної фінансової допомоги на загальну граничну суму неповерненої заборгованості за всіма такими правочинами одночасно не більше 100000000 (сто мільйонів) доларів США або еквівалента цієї суми у будь-якій валюті, визначеного за офіційним курсом Національного банку України на дату вчинення правочину, компанії DTEK B.V. або іншим юридичним особам, в яких DTEK B.V. прямо або опосередковано є власником акцій та/або інших корпоративних прав, та які включені до переліку Активів DTEK B.V. або переліку Контрольованих активів DTEK B.V., затверджених Загальними зборами акціонерів DTEK B.V.».
Позивач вважає, що вчинення такого правочину має відбуватися за рахунок прибутку товариства, оскільки такі виплати не пов`язані із основною господарською діяльністю товариства та метою діяльності товариства, а тому надання такої фінансової допомоги на користь одного із акціонерів порушуватиме інтереси позивача, як акціонера в контексті права на отримання дивідендів. Фактично метою надання такої фінансової допомоги є приховування прибутку від діяльності товариства від можливого його розподілу, що відбувається виключно на користь мажоритарного акціонера.
Відповідач 1, заперечуючи проти доводів позивача, в цій частині, посилався на те, що рішення з четвертого питання порядку денного є шаблонним рішенням товариства і окрім надання безповоротної фінансової допомоги воно також передбачає право на отримання такої допомоги та на розміщення тимчасово вільних коштів у разі їх виникнення, на відповідних депозитних рахунках у банківських установах.
Оскаржуване рішення зборів було покликане забезпечити ліквідність товариства та надати змогу виконавчому органу товариства отримувати прибуток з розміщених товариством коштів на депозитних рахунках банків.
У зв`язку з цим, відповідно до оскаржуваних рішень зборів було укладено лише договір строкового банківського вкладу (депозиту) з АТ «ПУМБ» № 280192971 від 23 липня 2019 року, термін дії до 30.07.2020.
При цьому відповідач 1 стверджує, що будь-яких договорів про надання безповоротної фінансової допомоги ним не укладалося, та, відповідно, і не можна стверджувати про порушення прав та інтересів позивача.
Надаючи належну юридичну оцінку доводам сторін в цій частині суд дійшов наступних висновків.
1.1. Як вже зазначалося, за приписами ст. 25 Закону України «Про акціонерні товариства» кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права, зокрема, на отримання дивідендів.
Порядок виплати дивідендів врегульовано ч. 1 ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства», якою встановлено, що дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу.
Згідно ч. 3 ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства» якщо на дату проведення загальних зборів приватного акціонерного товариства неможливо визначити, які значні правочини вчинятимуться цим товариством у ході фінансово-господарської діяльності, загальні збори приватного акціонерного товариства (крім банку) можуть прийняти рішення про попереднє надання згоди на вчинення значних правочинів, які можуть вчинятися приватним акціонерним товариством протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення, із зазначенням характеру правочинів та їх граничної сукупної вартості. При цьому залежно від граничної сукупної вартості таких правочинів повинні застосовуватися відповідні положення частини другої цієї статті.
Згідно ч. 1 ст. 32 Закону України «Про акціонерні товариства» загальні збори є вищим органом акціонерного товариства.
За змістом ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції наглядової ради законом або статутом. До виключної компетенції загальних зборів, зокрема належить: прийняття рішення про надання згоди на вчинення значного правочину або про попереднє надання згоди на вчинення такого правочину у випадках, передбачених статтею 70 цього Закону, та про вчинення правочинів із заінтересованістю у випадках, передбачених статтею 71 цього Закону (п. 22 ч. 2 ст. 33).
Відповідні повноваження загальних зборів акціонерів закріплені і в Статуті Товариства (п.п. 29, 30 п. 9.11. Статуту, в редакції станом на день прийняття спірного рішення).
З наведеного вище вбачається безумовне право товариства на винесення для голосування та прийняття рішення щодо попереднього погодження вчинення товариством значного правочину, а отже сам факт прийняття такого рішення не може вважатися таким, що порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, адже його прийнято в межах компетенції загальних зборів товариства, визначеної Законом України «Про акціонерні товариства» та Статутом товариства, а право позивача впливати на результати голосування щодо прийняття товариством цього рішення було реалізовано у спосіб участі у голосуванні.
1.2. Позивач також зазначає в позові, що метою прийняття такого рішення було приховання вчинення фактичного розподілу прибутку товариства на користь мажоритарного акціонера або групи компаній, що перебувають під його впливом, що, з посиланням на положення ст. 235 Цивільного кодексу України («Правові наслідки удаваного правочину»), на думку позивача, є свідченням вчинення такого удаваного правочину.
Втім, знову звертаючись до усталеної практики Верховного Суду, суд вважає за необхідне зазначити, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтями 216, 235 Цивільного кодексу України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.
Наведені положення Цивільного кодексу України можуть застосовуватися виключно до аналізу правочинів, що могли б бути укладені на виконання спірного рішення загальних зборів акціонерів товариства.
Водночас, в перебігу розгляду справи суду не було надано доказів на підтвердження вчинення товариством такого правочину (безповоротної фінансової допомоги із групою компаній DTEK B.V.), а тому розглядати рішення зборів акціонерів на предмет можливості завдання таким рішенням шкоди інтересам самого товариства та/чи його акціонерів, зокрема міноритарним, наразі підстав не має, адже до жодного зменшення активів товариства та відповідного звуження можливостей для прийняття товариством рішення про виплату дивідендів, рішення зборів від 15.07.2019, в оскаржуваній частині, призвести не могло.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту невідповідності прийнятого рішення вимогам законодавства та порушення ним прав та охоронюваних законом інтересів позивача, як акціонера товариства.
1.3. Щодо того, що спірне рішення було прийнято всупереч меті діяльності товариства, якою є отримання прибутку, суд не може погодитися із аргументами позивача.
Положеннями Статуту товариства передбачено:
- метою діяльності товариства є задоволення суспільних потреб в його продукції, роботах, послугах, задоволення потреб споживачів електричної енергії в умовах функціонування єдиної енергетичної системи України та реалізація, на підставі одержавного прибутку, соціальних та економічних інтересів акціонерів товариства (п. 2.1. Статуту товариства в редакції, чинній станом на день проведення зборів);
- товариство має право здійснювати будь-які види діяльності, які перераховані вище (п. 2.2 - примітка суду), так і не перераховані, але які не суперечать меті діяльності товариства і вимогам діючого законодавства України (п. 2.3. Статуту товариства в редакції, чинній станом на день проведення зборів);
- товариство здійснює свою діяльність на основі чинного законодавства України, цього Статуту, рішень органів управління товариства (п. 3.5. Статуту товариства в редакції, чинній станом на день проведення зборів);
- товариство має цивільні права і обов`язки, включаючи, але не обмежуючись, нижченаведеним: укладати договори (контракти), зокрема, договори купівлі-продажу, підряду, страхування майна, транспортно-експедиційних послуг, перевезення, зберігання, доручення і комісії та інші договори; вчиняти будь-які правочини, що не заборонені чинним законодавством України; надавати цільові позики, брати кредити в національній і іноземній валюті, брати на себе і видавати від свого імені грошові зобов`язання в будь-якій, прийнятній міжнародною практикою формі, у зв`язку із здійсненням своєї діяльності; здійснювати інші дії, що не заборонені чинним законодавством України (п. 3.12 Статуту товариства в редакції, чинній станом на день проведення зборів).
Згідно положень Статуту товариства в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів акціонерів товариства від 15.07.2019:
- основною метою (цілями) діяльності Товариства є отримання прибутку; створення висококонкурентного бізнесу з використанням найкращих підходів та методів управління; формування ефективної команди та надійного місця роботи для працівників Товариства; збільшення ефективності роботи, спрямованої на підвищення прибутковості та максимізацію ринкової капіталізації Товариства; побудова системи взаємовідносин із зовнішнім середовищем (клієнтами, партнерами, конкурентами), базуючись на принципам прозорості та відкритості (п. 4.1 Статуту);
- Товариство може здійснювати інші види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством та спрямовані на досягнення мети діяльності Товариства (п. 4.3. Статуту);
- Товариство керується у своїй діяльності та здійснює свою діяльність на підставі Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про акціонерні товариства», інших законів та актів законодавства України, цього Статуту та внутрішніх документів Товариства (п. 5.2. Статуту);
- Товариство має право від свого імені укладати Правочини, зокрема договори дарування й пожертви, набувати майнові та немайнові права, нести зобов`язання. Товариство має право виступати заявником, позивачем, відповідачем, третьою особою у судах загальної юрисдикції, судах конституційної юрисдикції, міжнародних комерційних та інших судах (зокрема в судах іноземних держав та у міжнародних організаціях, уповноважених розглядати спори), а також мати інші права та обов`язки, що надаються юридичній особі (п. 5.4. Статуту);
- Товариство здійснює вільний вибір видів господарської діяльності, самостійно формує програми та напрями своєї діяльності, обирає постачальників та споживачів продукції, робіт і послуг. Товариство самостійно визначає ціни на власну продукцію (товари, послуги, роботи), якщо інше не передбачено ліцензійними умовами щодо окремих видів діяльності, які здійснює Товариство (п. 5.12. Статуту).
- для реалізації мети діяльності Товариства, передбаченої цим Статутом, Товариство має право в порядку, встановленому чинним законодавством, Статутом Товариства та внутрішніми документами Товариства:
- будь-яким чином набувати у власність, користуватись та відчужувати, продавати і передавати (у тому числі безоплатно) іншим підприємствам, установам, організаціям, іншим юридичним особам, державі, фізичним особам, обмінювати, здавати або брати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позичку землю, будинки, споруди, інше нерухоме майно, обладнання, транспортні засоби, інші основні засоби й матеріальні цінності, права на об`єкти інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи, а також списувати їх з балансу;
- вчиняти (укладати) на території України і за її межами Правочини, а також здійснювати інші юридично значимі дії з юридичними особами, фізичними особами та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, в тому числі, але не виключно, укладати договори купівлі-продажу, міни, доручення, комісії, дарування, пожертви, підряду,позики, позички, оренди, перевезення, зберігання, спільної діяльності та інші договори, а також брати участь у торгах, конкурсах, аукціонах, тендерах, виступати поручителем, заставодавцем, гарантом тощо (п.п. 1, 2 п. 6.1. Статуту).
Дослідивши наведені положення Статуту товариства, як в редакції, що діяла станом на день прийняття спірного рішення, так і в редакції після 15.07.2019 суд дійшов висновку, що хоча отримання прибутку і є основною метою діяльності товариства, що є основною метою для будь-якого суб`єкта підприємницької діяльності, втім не є виключною та єдиною метою такої діяльності. Лише прийняття зборами акціонерів рішення про попереднє погодження вчинення правочинів щодо надання безповоротної фінансової допомоги не може безумовно свідчити про прийняття його всупереч інтересам товариства, які не обов`язково полягають у вчиненні правочинів, наслідком яких є виключно отримання прибутку.
Як вже зазначалося вище, у суду відсутні відомості про те, що з метою реалізації рішення загальних зборів товариства по спірному пункту 4 порядку денного в частині попереднього погодження вчинення правочину з надання безповоротної фінансової допомоги, відповідачем 1 було укладено будь-який правочин. Як зазначає сам відповідач 1 такі правочини не укладалися.
З огляду на це, суд не може дійти висновку, що спірне рішення підлягає визнанню недійсним, адже жодних наслідків, що могли б вплинути на досягнення товариством його основної мети станом на час розгляду справи не настало, жодний такий правочин не укладено, а тому, відповідно, судом не встановлено, що рішення в цій частині порушує права позивача.
Крім того, на думку суду, оцінка того, чи відповідає окремо взятий правочин (якщо б він був укладений та був предметом спору) меті діяльності товариства, зокрема отриманню прибутку та висновки про недійсність такого правочину лише з мотивів невідповідності його такій меті не було б виправданим та правильним.
Мета діяльності товариства, лише одним із аспектів якої є отримання прибутку, досягається завдяки вчиненню товариством цілої сукупності послідовних, системних, юридично значимих дій, направлених на виникнення, зміну та/чи припинення господарських правовідносин. А тому дослідження окремо взятого правочину на предмет невідповідності його таким цілям вбачається судом недоречним.
Саме тому отримання прибутку визначено, лише як основну мету діяльності товариства, але це не означає, що інтереси товариства не можуть полягати у необхідності вчинення окремого правочину, який сам по собі на отримання прибутку направлений не буде, але від цього загальна діяльність товариства, в цілому, основній меті діяльності відповідатиме.
Підсумовуючи свої висновки, в цій частині, суд вважає, що хоча право на отримання дивідендів є одним із основних прав акціонера, що має поважатися як самим товариством так і мажоритарним акціонером, втім судом не встановлено, що попереднє погодження вчинення товариством правочину щодо надання безповоротної фінансової допомоги безпосередньо вплинуло на такі права позивача, адже до таких висновків можна дійти лише досліджуючи безпосередній правочин, що може бути вчинено з метою реалізації спірного рішення.
Наразі такий правочин предметом спору не є, а рішення загальних зборів, в цій частині, лише тільки виходячи із побоювань позивача, що такий правочин буде вчинений, визнано недійсним бути не може.
2) Щодо невідповідності прийнятого зборами акціонерів рішення вимогам ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства».
Позивач в позові стверджує, що рішення по пункту 4 порядку денного зборів акціонерів не відповідає вимогам ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства», адже фактично значні правочини, які попередньо схвалені цим рішенням є правочинами із заінтересованістю, попереднє схвалення яких ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» не допускається.
Як вже зазначалося оскаржуваним рішенням загальних зборів акціонерів товариства по пункту 4 порядку денного попередньо схвалено вчинення товариством в ході звичайної поточної господарської діяльності протягом одного року з дня проведення цих Загальних зборів товариства значних правочинів, контрагентом по яких має виступати компанія DTEK B.V. або інші юридичні особи, в яких DTEK B.V. прямо або опосередковано є власником акцій та/або інших корпоративних прав, та які включені до переліку Активів DTEK B.V. або переліку Контрольованих активів DTEK B.V., затверджених Загальними зборами акціонерів DTEK B.V.
В обґрунтування позову, в цій частині, позивач посилається на те, що відповідно до рішення, що оскаржується та протоколів наглядової ради товариства від 10.06.2019 та від 20.06.2019 сторонами значних правочинів товариства є само товариство, афілійована із ним особа - DTEK B.V. (особи, що діють із ним спільно, афілійовані особи), а також всі члени наглядової ради, що є представниками ТОВ «ДТЕК Нафтогаз» із обмеженням повноважень, що підтверджується Переліком афілійованих із товариством осіб (т. 1 а.с. 59-63), а тому правочини, які попередньо схвалені оскаржуваним рішенням товариства відносяться до категорії правочинів із заінтересованістю, попереднє схвалення яких суперечить вимогам ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства».
Крім того, позивач зазначає, що проголосоване рішення є «не попереднім наданням згоди на значні правочини», а є «наданням згоди на значні правочини із заінтересованістю», коли як порядком денним загальних зборів акціонерів товариства від 15.07.2019 фактично не було передбачено голосування та прийняття рішень про затвердження правочинів із заінтересованістю, а лише про попереднє надання згоди на вчинення товариством значних правочинів.
Заперечуючи проти позову в цій частині, відповідач 1 посилався на те, що:
- на зборах не розглядались питання порядку денного, що віднесені законом або статутом до виключної компетенції наглядової ради;
- законодавством не заборонено приймати рішення, що не передбачені Законом України «Про акціонерні товариства», оскільки законодавець не визначив окремого способу голосування з питання попереднього надання згоди на вчинення значних правочинів, що одночасно можуть бути також правочинами із заінтересованістю;
- на час прийняття рішення про попереднє надання згоди на вчинення значних правочинів неможливо встановити чи контрагент за правочинами, попередню згоду на вчинення яких надано зборами акціонерів, буде заінтересованим на дату вчинення такого правочину;
- порядок денний, затверджений наглядовою радою товариства 20.06.2019 з проектами рішень є складовими повідомлення про збори, що було надіслане акціонерам, а тому на зборах розглядались та приймались рішення виключно з питань порядку денного, що був затверджений наглядовою радою товариства.
Надаючи належну юридичну оцінку доводам сторін в цій частині суд дійшов наступних висновків.
2.1. Згідно приписів ч. 1 ст. 32 та ч. 1 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» загальні збори є вищим органом акціонерного товариства. Загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції наглядової ради законом або статутом.
Пунктом 22 ч. 2 ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема: прийняття рішення про надання згоди на вчинення значного правочину або про попереднє надання згоди на вчинення такого правочину у випадках, передбачених статтею 70 цього Закону, та про вчинення правочинів із заінтересованістю у випадках, передбачених статтею 71 цього Закону.
Пунктом 4 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» встановлено, що значний правочин - правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності.
Відповідно до ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства» 1. Рішення про надання згоди на вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою. Статутом акціонерного товариства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення правочину до значного правочину. У разі неприйняття наглядовою радою рішення про надання згоди на вчинення значного правочину питання про вчинення такого правочину може виноситися на розгляд загальних зборів. 2. Якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про надання згоди на вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради. Рішення про надання згоди на вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків, але менша ніж 50 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власниками голосуючих з цього питання акцій. Якщо наглядова рада товариства складається не менш як на одну третину з незалежних директорів, рішення, передбачені цією частиною, можуть прийматися цією наглядовою радою. Рішення про надання згоди на вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, становить 50 і більше відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається більш як 50 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості. 3. Якщо на дату проведення загальних зборів приватного акціонерного товариства неможливо визначити, які значні правочини вчинятимуться цим товариством у ході фінансово-господарської діяльності, загальні збори приватного акціонерного товариства (крім банку) можуть прийняти рішення про попереднє надання згоди на вчинення значних правочинів, які можуть вчинятися приватним акціонерним товариством протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення, із зазначенням характеру правочинів та їх граничної сукупної вартості. При цьому залежно від граничної сукупної вартості таких правочинів повинні застосовуватися відповідні положення частини другої цієї статті.
Згідно з ч.ч. 1-3, 8, 12 ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» рішення про надання згоди на вчинення правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість (далі - правочин із заінтересованістю), приймається відповідним органом акціонерного товариства згідно з цією статтею, якщо ринкова вартість майна або послуг чи сума коштів, що є предметом правочину із заінтересованістю, перевищує 1 відсоток вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства. Статутом акціонерного товариства може бути встановлене нижче граничне значення, а також можуть встановлюватися додаткові випадки віднесення правочину до правочину із заінтересованістю. Таке рішення може містити перелік умов проекту правочину, які можуть змінюватися за рішенням виконавчого органу акціонерного товариства під час вчинення правочину із заінтересованістю. У разі відсутності такого переліку умови правочину не можуть відрізнятися від умов проекту, наданого відповідно до частини четвертої цієї статті.
Особою, заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, може бути будь-яка з таких осіб:
1) посадова особа органу акціонерного товариства або її афілійовані особи;
2) акціонер, який одноосібно або спільно з афілійованими особами володіє принаймні 25 відсотками голосуючих акцій товариства, та його афілійовані особи (крім випадків, коли акціонер прямо або опосередковано володіє 100 відсотками голосуючих акцій такого акціонерного товариства);
3) юридична особа, в якій будь-яка з осіб, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини, є посадовою особою;
4) інші особи, визначені статутом акціонерного товариства.
Особа, визначена у частині другій цієї статті, вважається заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, якщо вона:
1) є стороною такого правочину або здійснює контроль над юридичною особою, яка є іншою стороною правочину;
2) отримує винагороду за вчинення такого правочину від акціонерного товариства (посадових осіб акціонерного товариства) або від особи, яка є стороною правочину;
3) внаслідок такого правочину набуває майно;
4) бере участь у правочині як представник або посередник (крім представництва акціонерного товариства посадовими особами).
У голосуванні про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю акціонери, заінтересовані у вчиненні правочину, не мають права голосу, а рішення з цього питання приймається більшістю голосів незаінтересованих акціонерів, які зареєструвалися для участі в загальних зборах та яким належать голосуючі з цього питання акції.
Статутом приватного акціонерного товариства може бути передбачено незастосування вимог цієї частини до такого товариства.
Правочин із заінтересованістю, вчинений на умовах, які за висновком залученої відповідно до цієї статті особи (незалежного аудитора, суб`єкта оціночної діяльності або іншої особи, яка має відповідну кваліфікацію) є для товариства гіршими за звичайні ринкові умови, може бути визнаний судом недійсним за позовом акціонера товариства.
Збитки, завдані акціонерному товариству внаслідок вчинення такого правочину (у тому числі різниця між ціною правочину та ринковою ціною), відшкодовуються солідарно особою, заінтересованою у вчиненні товариством такого правочину, а також членами наглядової ради товариства, які проголосували за надання згоди на вчинення такого правочину (у разі надання наглядовою радою згоди на вчинення правочину).
З наведених положень Закону вбачається законодавче розмежування процедури погодження вчинення значних правочинів, попереднього надання згоди на вчинення значного правочину та погодження вчинення правочинів із заінтересованістю.
При цьому, за загальним правилом, встановленим ч. 3 ст. 42 закону України «Про акціонерні товариства» рішення загальних зборів акціонерного товариства з питання, винесеного на голосування, приймається простою більшістю голосів акціонерів.
Коли як для прийняття рішення про надання згоди на вчинення значного правочину та попереднє надання згоди на вчинення такого правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, становить 50 і більше відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається більш як 50 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості (абз. 3 ч. 2 та ч. 3 ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства»).
Враховуючи, що «ЗА» оскаржуване рішення зборів проголосували 58,45% голосів акціонерів від їх загальної кількості - суд погоджується із доводами відповідача 1 про те, що вимоги Закону щодо порядку прийняття рішення з питання надання згоди на вчинення значного правочину було повністю дотримано.
Як, вже зазначалося, за визначенням, наведеним у ч. 2 ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» особою, заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, може бути будь - яка з таких осіб:
1) посадова особа органу акціонерного товариства або її афілійовані особи;
2) акціонер, який одноосібно або спільно з афілійованими особами володіє принаймні 25 відсотками голосуючих акцій товариства, та його афілійовані особи (крім випадків, коли акціонер прямо або опосередковано володіє 100 відсотками голосуючих акцій такого акціонерного товариства);
3) юридична особа, в якій будь-яка з осіб, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини, є посадовою особою;
4) інші особи, визначені статутом акціонерного товариства.
Особа, визначена у частині другій цієї статті, вважається заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, якщо вона:
1) є стороною такого правочину або є членом виконавчого органу юридичної особи, яка є стороною правочину;
2) отримує винагороду за вчинення такого правочину від акціонерного товариства (посадових осіб акціонерного товариства) або від особи, яка є стороною правочину;
3) внаслідок такого правочину набуває майно;
4) бере участь у правочині як представник або посередник (крім представництва акціонерного товариства посадовими особами).
Таким чином, ч. 2 ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» визначено загальний перелік осіб, які можуть бути заінтересованими у вчиненні акціонерним товариством правочину, а ч. 3 цієї статті встановлює умови, за яких виникає така заінтересованість, які враховуються під час застосування норми ч. 8 ст. 71 цього Закону.
Тобто, для того, щоб встановити чи є особа заінтересованою у вчиненні товариством правочину, така особа має відповідати принаймні одному з критеріїв наведених у ч. 2 ст. 71 та одночасно ч. 3 ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства».
На час прийняття рішення про попереднє надання згоди на вчинення значних правочинів неможливо встановити чи контрагент за правочинами, попередню згоду на вчинення яких надано зборами акціонерів, буде заінтересованим на дату вчинення такого правочину.
Частиною 8 ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено окремий спосіб голосування щодо правочинів щодо вчинення яких є заінтересованість, а саме, що у голосуванні про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю акціонери, заінтересовані у вчиненні правочину, не мають права голосу, а рішення з цього питання приймається більшістю голосів незаінтересованих акціонерів, які зареєструвалися для участі в загальних зборах та яким належать голосуючі з цього питання акції. Статутом приватного акціонерного товариства може бути передбачено незастосування вимог цієї частини до товариства.
Пунктом 9.15.3 Статуту товариства (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення) передбачено, що у голосуванні про надання згоди на вчинення правочину із заінтересованістю акціонери, заінтересовані у вчиненні правочину, мають право голосу, отже в даному випадку положення ч. 8 ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» до товариства не застосовується.
Отже, навіть якщо допустити, що товариство відповідно до оскаржуваного рішення зборів буде укладати правочини, щодо вчинення яких буде заінтересованість, рішення з четвертого питання порядку денного є законним, оскільки прийняте необхідною кількістю голосів акціонерів.
З наведеного вбачається, що законодавцем визначено окремі процедури для надання згоди на вчинення значних правочинів, для надання попередньої згоди на їх вчинення та на вчинення правочинів із заінтересованістю.
При цьому, дійсно для правочинів із заінтересованістю попереднє погодження таких правочинів законом прямо не передбачено.
Поряд із цим, Законом України «Про акціонерні товариства» і не заборонено прийняття такого рішення, що в контексті із наведеними положеннями цього закону дає підстави для висновку, що загальні збори акціонерів таке рішення (про переднє погодження вчинення правочинів із заінтересованістю) вчиняти можуть.
Суд також звертає увагу на ту обставину, що як положеннями Статуту товариства в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення (п.п. 30 п. 9.11) так і Статуту в редакції, затвердженій 15.07.2019 (п.п. 34 п. 15.13) прямо передбачено компетенцію загальних зборів акціонерів на прийняття рішення про попереднє надання згоди на вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість.
Водночас, спірне рішення прямо не надає згоди на вчинення правочину із заінтересованістю, а надає попередню згоду на вчинення саме значних правочинів, що цілком узгоджується із положеннями ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства».
Якщо ж значний правочин на вчинення якого надано передню згоду одночасно є правочином із заінтересованістю то це не може означати, що рішення зборів в цій частині не відповідає вимогам закону, адже від цього такий правочин не перестає бути значним, що дозволяє прийняття щодо нього рішення за правилами ч. 3 ст. 70 Закону.
Проте чи є той чи інший правочин правочином із заінтересованістю має визначатися на момент вчинення такого правочину і лише, якщо такий правочин буде вчинено із порушенням приписів, що містяться в ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» можна було б казати про порушення вимог закону але тільки під час саме вчинення правочину із заінтересованістю.
Але як вбачається із положень ч. 12 ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» захист інтересів акціонера, що вважає свої права порушеними правочином із заінтересованістю, вчиненим із порушенням вимог ст. 71 Закону має відбуватися у спосіб подання відповідного позову про визнання такого правочину недійсним, за наявності відомостей про те, що умови на яких він вчинений є для товариства гіршими за звичайні ринкові умови.
Таким чином, позивач не оспорює наявність у загальних зборів повноважень на прийняття рішення в частині надання попередньої згоди на вчинення значних правочинів. Такі повноваження чітко визначені положеннями ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства».
Захист прав позивача щодо вчиненого товариством правочину із заінтересованістю може відбуватися за спеціальною процедурою - подання позову про визнання такого правочину недійсним, якщо умови на яких він укладений є для товариства гіршими за звичайні ринкові умови.
З огляду на викладене, той факт, що спірним рішенням надано попереднє погодження вчинення значних правочинів, що одночасно за визначеними суб`єктами ймовірно, у разі укладення відповідного правочину, може вважатися і правочином із заінтересованістю, не може свідчити про те, що рішення загальних зборів акціонерів в цій частині, на момент його прийняття не відповідало вимогам ст.ст. 70, 71 Закону України «Про акціонерні товариства» чи статуту товариства.
Такі висновки ґрунтуються на тому, що питання заінтересованості має визначатися лише на етапі вчинення відповідного правочину, адже лише тільки тоді можна сказати, що той чи інший правочин дійсно є правочином із заінтересованістю.
Той факт, що певна особа є заінтересованою на момент прийняття спірного рішення не означає, що ця особа буде заінтересованою на момент вчинення відповідного правочину, адже перелік осіб, які підпадатимуть під критерії заінтересованих осіб на момент вчинення відповідного правочину може змінитися.
Наведене зумовлює висновки суду, що спірне рішення не може бути визнано недійсним лише тому, що надаючи попередню згоду на вчинення значних правочинів, що є безумовним правом товариства, перелічені суб`єкти з якими такий правочин може бути вчинено на момент прийняття рішення відносяться до категорії заінтересованих осіб.
Інше розуміння фактично позбавляло б товариство права прийняти рішення про надання попередньої згоди на вчинення значних правочинів.
Повторюючись суд зазначає, що для забезпечення інтересів позивача, як акціонера товариства ч. 12 ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено спеціальний спосіб захисту його прав та інтересів у спосіб подання відповідного позову про визнання правочину із заінтересованістю недійсним, що не є тотожнім праву на подання позову про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів. Адже, як вбачається, його права таким рішенням жодним чином не порушені та не обмежені, а вимоги про визнання будь-якого правочину із заінтересованістю недійсним предметом цього судового розгляду не були.
Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність та безпідставність вимог позивача про визнання спірного рішення недійсним з мотивів прийняття зборами рішення про надання попередньої згоди на вчинення значних правочинів, через те, що такі правочини є правочинами із заінтересованістю, адже не відомо, чи будуть такі правочини вважатися правочинами із заінтересованістю безпосередньо на момент їх вчинення.
Щодо договору строкового банківського вкладу (депозиту) укладеного товариством з АТ «ПУМБ», що за твердженням позивача, є правочином із заінтересованістю та, відповідно, суперечить оскаржуваному рішенню загальних зборів акціонерів та є доказом вчинення товариством саме правочину, щодо якого є заінтересованість, суд приходить до наступних висновків.
Зазначений договір не є предметом спору в межах розглядуваної справи, як і відсутні докази того, що такий правочин відповідає критеріям правочину, щодо якого є заінтересованість у розумінні змісту ч. 1 ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства» («ринкова вартість майна або послуг чи сума коштів, що є предметом правочину із заінтересованістю, перевищує 1 відсоток вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства»).
А тому на висновки суду, в цій частині, зазначені аргументи позивача не впливають.
2.2. Щодо аргументів позивача про те, що загальними зборами акціонерів було прийнято рішення з питань, що не були включені до порядку денного суд приходить до наступних висновків.
Так, позивач в позові зазначає, що порядком денним загальних зборів акціонерів товариства від 15.07.2019 фактично не було передбачено голосування та прийняття рішень про затвердження правочинів із заінтересованістю, а лише про попереднє надання згоди на вчинення товариством значних правочинів. Фактично ж проект рішення та, відповідно, проголосоване рішення є «не попереднім наданням згоди на значні правочини», а «наданням згоди на значні правочини із заінтересованістю».
Відповідно до ч. 10 ст. 42 Закону України «Про акціонерні товариства» загальні збори не можуть приймати рішення з питань, не включених до порядку денного, крім питань зміни черговості розгляду питань порядку денного та оголошення перерви у ході загальних зборів до наступного дня.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням наглядової ради товариства від 20.06.2019 про скликання та проведення 15.07.2019 позачергових загальних зборів акціонерів товариства було затверджено порядок денний зборів одночасно з проектами рішень з питань порядку денного.
Вказаний порядок денний з проектами рішень є складовими повідомлення про збори, що було надіслане акціонерам.
Факт отримання відповідного повідомлення та обізнаності з приводу проектів рішень, що виносилися на голосування позивач в перебігу розгляду справи не заперечував.
Як, вбачається, висновки про прийняття зборами рішень по питаннях не включених до порядку денного ґрунтуються на тому, що, на його думку проголосоване рішення про надання попередньої згоди на вчинення значних правочинів є рішенням про надання згоди на вчинення правочинів із заінтересованістю, що в порядку денному не містилося.
Поряд із цим, суд в п. 2.1. цього рішення вже прийшов до висновку, що загальними зборами рішення про надання згоди на вчинення правочинів із заінтересованістю не приймалося. Той факт, що за суб`єктним складом, визначеним в п. 4 спірного рішення можливих майбутніх правочинів вони можуть бути віднесені до категорії правочинів із заінтересованістю не змінює висновків суду в цій частині, адже питання заінтересованості має визначатися лише на етапі вчинення відповідного правочину, і тільки тоді можна сказати, що той чи інший правочин дійсно є правочином із заінтересованістю, що вимагатиме дотримання вимог ст. 71 Закону України «Про акціонерні товариства».
Отже на момент прийняття спірного рішення на голосування було винесено виключно питання про попереднє надання згоди на вчинення значних правочинів та щодо вчинення правочинів із заінтересованістю рішення не приймалося, а тому відсутні підстави стверджувати, що товариством порушено вимоги ч. 10 ст. 42 Закону України «Про акціонерні товариства» щодо прийняття рішення з питань, що не були включені до порядку денного.
3) Щодо невідповідності спірного рішення приписам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Так, позивач посилається в позові на те, що рішення по п. 4 порядку денного зборів порушує вимоги Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та, відповідно, є незаконним, адже товариство не є фінансовою установою та не має права надавати поворотну відсоткову фінансову допомогу іншим особам (в тому числі афілійованим).
Згідно преамбули Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» цей Закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту прав та інтересів клієнтів фінансових установ, фізичних осіб - підприємців, які надають фінансові послуги, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
Згідно п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України; фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Згідно з п. 6. ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовою послугою є надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.
Відповідно до п. 14.1.257 ч. 1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних). Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.
Згідно п. 14.1.258. ч. 1 статті 14 Податкового кодексу України фінансовий кредит - кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.
Пунктом першим розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 31.03.2006 № 5555 «Про можливість надання юридичними особами - суб`єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.04.2006 за № 477/12351, встановлено, що юридичні особи - суб`єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, надають фінансові послуги з надання коштів у позику (крім на умовах фінансового кредиту) та поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Правове регулювання надання кредитів, що здійснюється виключно фінансовими установами визначено положеннями ст.ст. 1054-1056-1 Цивільного кодексу України.
Таким чином, договір позики, є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки Цивільний кодекс України не містить жодного виключення як щодо суб`єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб`єктів - учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - учасників договору позики, правовідносини по яких регулюються нормами ст.ст. 1046 - 1048 Цивільного кодексу України.
З урахуванням положень ч. 4 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в контексті встановленого ст. 1046, 1048 Цивільного кодексу України права будь-якого суб`єкта (громадянин, фізична особа-підприємець, юридична особа) надавати процентні позики суд приходить до висновку, що спірне рішення по пункту 4 порядку денного щодо попереднього схвалення вчинення товариством правочинів щодо надання поворотної фінансової допомоги прямо не суперечить положенням Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», адже не є операцією, що може здійснюватися виключно фінансовими установами.
Поряд із цим, за певних ознак, та чи інша операція із надання фінансової допомоги може бути віднесена до фінансових послуг, що підпадають під предмет регулювання Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», але на відповідність такої операції вимогам цього закону можна перевіряти не рішення загальних зборів акціонерів, а відповідний правочин, що буде вчинятися. При цьому, обов`язком виконавчого органу товариства, що такий правочин вчинятиме, є забезпечення дотримання вимог названого Закону.
Наразі суду не відомо про те, чи вчинено товариством такий правочин, чи буде його вчинено в майбутньому, відповідач 1 заперечує факт укладання таких правочинів, такий правочин предметом спору в межах цієї справи не є, рішення загальних зборів не є безпосередньою підставою виникнення відповідних правовідносин (позики, поворотної процентної фінансової допомоги), а лише дозволяє вчинення відповідного правочину виконавчому органу товариства, що, в сукупності із наведеним вище, зумовлює висновки суду про безпідставність тверджень позивача про невідповідність рішення загальних зборів акціонерів товариства, в цій частині, вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Крім того, позивачем не доведено, що оскаржуване рішення зборів акціонерів, в цій частині, порушує його корпоративні права, адже про інтереси позивача можна було б говорити, якщо б такий правочин все ж було вчинено та оскільки, суду такі відомості позивачем не надавалися та суду не відомо чи буде вчинено відповідний правочин, суд не вбачає підстав, як для висновків про невідповідність прийнятого зборами акціонерів рішення вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», так і для висновків про порушення прийнятим рішенням прав позивача, як акціонера товариства.
4) Щодо невідповідності рішення Наглядової ради Товариства вимогам ст.38 Закону України «Про акціонерні товариства».
Позивач в позові зазначає, що рішення наглядової ради товариства, оформлене протоколом засідання від 20.06.2019 щодо скликання та проведення позачергових загальних зборів акціонерів із позбавленням акціонерів товариства права вносити пропозиції до порядку денного - суперечить вимогам ст. 38 Закону України «Про акціонерні товариства» та свідчить про порушення порядку скликання загальних зборів.
Як вбачається, зазначене рішення наглядової ради товариства не є безпосереднім предметом оскарження в межах цієї справи та не оспорювалося позивачем в межах окремих процедур.
Поряд із цим, оскільки на невідповідності цього рішення вимогам ст. 38 Закону України «Про акціонерні товариства» побудована позиція позивача про порушення товариством порядку скликання загальних зборів, на яких було прийнято спірне рішення, суд вважає за необхідне дослідити аргументи позивача, в цій частині, та надати їм належну юридичну оцінку.
Так, порядок скликання позачергових загальних зборів акціонерів визначено ст. 47 Закону України «Про акціонерні товариства», відповідно до п.п. 1 ч.1 якої позачергові загальні збори акціонерного товариства скликаються наглядовою радою, зокрема з власної ініціативи.
Частиною 5 ст. 47 цього ж Закону встановлено, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства, наглядова рада при прийнятті рішення про скликання позачергових загальних зборів може встановити, що повідомлення про скликання позачергових загальних зборів акціонерів здійснюватиметься не пізніше ніж за 15 днів до дати їх проведення в порядку, встановленому ст. 35 цього Закону. У такому разі наглядова рада затверджує порядок денний. Наглядова рада не може прийняти рішення, зазначене в абзаці першому цієї частини, якщо порядок денний позачергових загальних зборів включає питання про обрання членів наглядової ради.
Як вбачається зі змісту рішення наглядової ради товариства від 20.06.2019 у зв`язку з набранням чинності з 01.07.2019 положень Закону України «Про ринок електричної енергії» існує необхідність скликати позачергові загальні збори акціонерів товариства з метою прийняття рішень щодо вчинення товариством значних правочинів, пов`язаних з участю товариства в новій моделі ринку електричної енергії, та оскільки, проведення таких зборів вимагають інтереси товариства, запропоновано скликати їх відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону України «Про акціонерні товариства» та здійснити повідомлення акціонерів не пізніше ніж за 15 днів до дати їх проведення із позбавленням акціонерів товариства права вносити пропозиції до порядку денного.
Відповідачем 1 у відзиві на позовну заяву підтверджено, що збори були терміново скликані наглядовою радою товариства з метою прийняття всіх необхідних рішень щодо належної участі товариства у новій моделі ринку електричної енергії, що дає підстави для висновку про те, що проведення цих зборів було продиктовано інтересами товариства.
Судом також встановлено, що до порядку денного зборів не було включено питань про обрання членів наглядової ради, що зумовлює висновки суду, що відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону України «Про акціонерні товариства», наглядова рада товариства правомірно затвердила порядок денний.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про акціонерні товариства» кожний акціонер має право внести пропозиції щодо питань, включених до проекту порядку денного загальних зборів акціонерного товариства, а також щодо нових кандидатів до складу органів товариства, кількість яких не може перевищувати кількісного складу кожного з органів.
Тобто акціонери мають право вносити пропозиції лише щодо питань, включених до проекту порядку денного загальних зборів акціонерного товариства.
Та оскільки, відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону України «Про акціонерні товариства», наглядова рада товариства одразу затвердила порядок денний і такі дії були цілком правомірними всі акціонери товариства позбавлені права вносити пропозиції до питань порядку денного.
Таким чином, з огляду на правомірне застосування наглядовою радою товариства процедури призначення позачергових зборів із затвердженням порядку денного, обмеження прав позивача на внесення пропозицій до порядку денного ґрунтуються на положеннях закону, а тому права позивача в цій частині не можуть вважатися порушеними, адже наглядова рада діяла із дотриманням вимог Закону України «Про акціонерні товариства».
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про недоведеність факту порушення товариством порядку скликання позачергових зборів, адже правомірне позбавлення його права на внесення пропозицій до порядку денного жодним чином не порушує його права, як акціонера, бо ґрунтується на законі.
5) Щодо дії членів наглядової ради товариства із конфліктом інтересів на користь свого працедавця за основним місцем роботи.
Позивач в позові зазначає, що члени наглядової ради товариства не мали права приймати рішення, щодо затвердження п. 4 порядку денного та проектів рішень по п. 4 порядку денного щодо «надання безповоротної фінансової допомоги компанії DTEK B.V. або іншим юридичним особам, в яких DTEK B.V. прямо або опосередковано є власником акцій та/ або інших корпоративних прав, та які включені до переліку Активів DTEK B.V. або переліку Контрольованих активів DTEK B.V., затверджених Загальними зборами акціонерів DTEK B.V.», оскільки діяли із конфліктом інтересів на користь свого працедавця за основним місцем роботи.
Обґрунтовуючи зазначені обставини позивач посилається на те, що оскільки товариство є оператором системи розподілу то члени наглядової ради, як особи які обіймають керівні посади в цьому підприємстві та мають основне місце роботи в інших підприємствах вертикально-інтегрованого холдингу групи DTEK B.V., діяли із порушенням заборони, встановленої ст. 47 Закону України «Про ринок електричної енергії».
Заперечуючи проти доводів позивача в цій частині відповідач 2 у відзиві на позовну заяву посилався на те, що члени наглядової ради товариства не наділені згідно із положеннями відповідних договорів з акціонерами товариства або відповідних положень Статуту правами щодо здійснення керівництва одним або сукупністю напрямків діяльності оператора системи розподілу, а тому не можуть бути віднесені до керівних посад, щодо яких ст. 47 Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлені відповідні обмеження, а тому склад наглядової ради товариства не суперечить вимогам законодавства.
Надаючи доводам сторін, в цій частині, належну юридичну оцінку суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається, позивачем належною мірою не обґрунтовано, як його твердження про невідповідність вимогам закону рішення наглядової ради товариства від 20.06.2019, яким затверджено п. 4 порядку денного та проекти рішень по п. 4 порядку денного щодо «надання безповоротної фінансової допомоги компанії DTEK B.V. або іншим юридичним особам, в яких DTEK B.V. прямо або опосередковано …» узгоджуються із позовними вимогами щодо визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів, що відбулися 15.07.2019. Тобто в позові вимоги про визнання недійсним зазначеного рішення наглядової ради (від 20.06.2019) не заявлялися, про що зазначалося і відповідачем 2. Але оскільки, позивач обґрунтовує неправомірне затвердження складом наглядової ради порядку денного зборів, що певною мірою відноситься до процедури скликання зборів, на яких було прийняте спірне рішення, суд вважає за необхідне надати свою оцінку і щодо зазначених аргументів позивача.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 92 Конституції України засади організації та експлуатації енергосистем визначаються виключно Законами України.
Такими, як зазначає відповідач 2, та з чим погоджується суд, зокрема, є Закони України «Про ринок електричної енергії», «Про альтернативні джерела енергії», «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», «Про природні монополії», «Про захист економічної конкуренції», «Про охорону навколишнього природного середовища», міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України, а також відповідні положення Цивільного кодексу та Господарського кодексу України.
Згідно п.п. 56 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператор системи розподілу - юридична особа, відповідальна за безпечну, надійну та ефективну експлуатацію, технічне обслуговування та розвиток системи розподілу і забезпечення довгострокової спроможності системи розподілу щодо задоволення обґрунтованого попиту на розподіл електричної енергії з урахуванням вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та забезпечення енергоефективності.
Товариство є оператором системи розподілу та здійснює діяльність на підставі ліцензії у відповідності із Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП № 1470 від 27.12.2017.
Як стверджує позивач, члени наглядової ради, обіймають керівні посади в операторі системи розподілу та мають основне місце роботи в інших підприємствах вертикально-інтегрованого холдингу групи DTEK B.V., коли як це прямо заборонено ст. 47 Закону України «Про ринок електричної енергії».
За змістом ст. 47 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператору системи розподілу забороняється здійснювати діяльність з виробництва та/або передачі, та/або постачання електричної енергії, крім випадків, визначених частиною одинадцятою цієї статті. У разі якщо оператор системи розподілу входить до складу вертикально інтегрованого суб`єкта господарювання, оператор системи розподілу має бути незалежним у прийнятті рішень щодо: управління активами, необхідними для забезпечення ефективної діяльності з розподілу електричної енергії, у тому числі для експлуатації, обслуговування та розвитку системи розподілу; приєднання до системи розподілу; надання послуг з розподілу електричної енергії. Незалежність оператора системи розподілу у прийнятті рішень забезпечується такими умовами: 1) посадові особи виконавчого органу та керівники всіх рівнів управління оператора системи розподілу не можуть обіймати посади в органах управління суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність з виробництва або постачання електричної енергії, та в органах управління вертикально інтегрованого суб`єкта господарювання, до складу якого входить такий оператор системи розподілу.
Як вбачається із протоколу засідання наглядової ради товариства від 20.06.2019 (т. 1 а.с. 22-24) на засіданні були присутні три члени наглядової ради, що представляють інтереси акціонера товариства - ТОВ «ДТЕК Нафтогаз» ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Відповідно до повідомлення товариства від 29.05.2019 № 11/200/17 (т. 1 а.с. 64-65) ОСОБА_3 обіймає посаду генерального директора ТОВ «ДТЕК Мережі», ОСОБА_5 обіймає посаду директора з корпоративного управління, ризик менеджменту та комплаенс ТОВ «ДТЕК» та ОСОБА_2 обіймає посаду керівника Департаменту з правового забезпечення ТОВ «ДТЕК Мережі», керівника Департаменту з правового забезпечення зі стратегії АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі».
Зазначені обставини представниками відповідачів в перебігу розгляду справи не заперечувалися.
Згідно п.п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» вертикально інтегрований суб`єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, фізична особа, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою, що провадить діяльність з передачі та/або розподілу електричної енергії і щонайменше одну з функцій з виробництва або постачання електричної енергії, або група таких осіб, пов`язаних між собою безпосередньо чи опосередковано відносинами контролю, що провадять діяльність з передачі та/або розподілу електричної енергії і щонайменше одну з функцій з виробництва або постачання електричної енергії.
Як вбачається, ст. 47 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачає заборону займати посади в органах управління суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність з виробництва або постачання та одночасно в органах управління вертикально інтегрованого суб`єкта господарювання, до складу якого входить такий оператор системи розподілу.
Оскільки відомостей про те, що суб`єкти господарювання - ТОВ «ДТЕК Мережі» і ТОВ «ДТЕК», в яких працюють члени наглядової ради ПрАТ «Київобленерго» здійснюють діяльність з виробництва або постачання електричної енергії, суду надано не було, відповідачі цей факт заперечують і позивачем такі заперечення не спростовано, суд приходить до висновку, що зазначена група не є вертикально - інтегрованим суб`єктом відносно ПрАТ «Київобленерго».
Відповідно до ч. 6 ст. 47 Закону України «Про ринок електричної енергії» посадовим особам вертикально інтегрованого суб`єкта господарювання та суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність з виробництва або постачання електричної енергії, забороняється обіймати посади у виконавчому органі оператора системи розподілу, а також керівні посади оператора системи розподілу.
Щодо зазначених обмежень суміщення посад, то вони стосуються посадових осіб виконавчого органу та керівників всіх рівнів управління оператора системи розподілу електричної енергії, а тому суд погоджується із аргументами відповідача 2 про те, що повноваження членів наглядової ради товариства та виконавчого органу товариства розмежовані положеннями Статуту товариства.
Повноваження щодо керівництва операційною діяльністю суб`єкта господарювання; діяльністю з питань експлуатації, обслуговування системи розподілу, управління персоналом, активами, необхідними для забезпечення ефективної діяльності з розподілу електричної енергії, у тому числі для експлуатації, обслуговування та розвитку системи розподілу; приєднання до системи розподілу; надання послуг з розподілу електричної енергії належать до компетенції виконавчого органу товариства - генерального директора.
А тому посади членів наглядової ради товариства не можуть бути віднесені до керівних посад, щодо яких встановлено відповідні обмежувальні вимоги ч. 6 ст. 47 Закону України «Про ринок електричної енергії».
6) Аргументи позивача про те, що надання фінансової допомоги юридичним особам афілійованим до DTEK B.V. - вертикально-інтегрованого холдингу, в розумінні Законів України: «Про природні монополії», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про ринок електроенергії» - є недобросовісною конкуренцією, перехресним субсидіюванням між оператором системи розподілу та вертикально-інтегрованим суб`єктом господарювання, судом відхиляються.
Як вже зазначалося судом, прийняття оскаржуваного рішення не має своїми наслідками безпосереднє надання фінансової допомоги, адже її надання може здійснюватися виключно на підставі відповідних правочинів, відомостей про укладання яких суду не надано та предметом спору такі правочини в межах розглядуваної справи не є.
Отже оскільки спірне рішення, саме по собі, не може призвести до негативних наслідків, про які зазначає позивач, та, відповідно, не свідчить про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, як акціонера ПрАТ «Київобленерго» визнання недійсним спірного рішення лише із міркувань можливого порушення інтересів позивача та невідповідності вимогам законодавства майбутніх правочинів, щодо яких не відомо чи будуть вони укладені взагалі, вбачається судом безпідставним та невиправданим.
Щодо решти аргументів сторін суд дійшов висновку про те, що хоча ст. 238 Господарського процесуального кодексу України і вимагає від суду надання мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику, суд вважає за необхідне звернутися до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України», в якому суд вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З наведених мотивів суд вважає зайвим надання оцінки іншим аргументам сторін, які викладено у відповідних заявах по суті справи, як з мотивів того, що вони очевидно не відносяться до предмету спору чи як такі, що висновків суду не змінюють та на оцінку судом встановлених в перебігу розгляду справи обставин не впливають.
Підсумовуючи, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України метою господарського судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом наведених норм права право на позов у особи виникає лише тоді, коли її право, свобода чи інтерес або порушені, або невизнані, або оспорюються.
При цьому, навіть у разі обґрунтованого позову, але якщо жодне право особи, яка звернулася із позовом, не порушене і не оспорюється, то правових підстав для задоволення такого позову немає.
Суд, певною мірою погоджується із тим, що прийняте позачерговими загальними зборами акціонерів товариства рішення, зокрема в частині, що оспорюється позивачем, зачіпає його інтереси, як акціонера. Його побоювання за те, що у разі реалізації цього рішення та вчинення відповідних правочинів його інтереси, які, зрозуміло, полягають у очікуванні ефективного ведення товариством господарської діяльності, що матиме позитивний ефект у вигляді отримання підприємством прибутку, що, ймовірно, може бути розподілений між акціонерами, можуть зазнати негативного впливу, вбачаються судом справедливими.
Поряд із цим, надаючи правову кваліфікацію спірних правовідносин, суд вважає за необхідне врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, згідно з якою ухвалюючи рішення про задоволення позову одного із учасників товариства, суди мають враховувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не збігаються (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, провадження № 12-77гс19). Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства та надавати оцінку добросовісності інших учасників товариства, які в разі задоволення позовних вимог будуть позбавлені можливості реалізувати та захистити свої права.
Суд вже зазначав, що реалізація та забезпечення акціонером його корпоративних прав, зокрема в аспекті права на участь в управлінні товариством, реалізується у спосіб участі такого акціонера у загальних зборах та голосуванні по питаннях, включених до порядку денного.
З матеріалів справи вбачається, що позивач таке своє право використав, приймав участь у зборах та мав можливість доводити свої аргументи іншим акціонерам, товариству, чим впливав на загальні результати голосування.
А тому незгода позивача із прийнятим рішенням та побоювання про можливі майбутні негативні наслідки, що можуть настати у разі реалізації товариством спірного рішення не можуть забезпечуватися у спосіб визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів, яке, як вбачається, прийнято повноважними зборами із дотриманням встановленого порядку їх скликання та проведення, а доводи позивача про невідповідність прийнятого рішення, в оскаржуваній частині, вимогам законодавства по суті, свого підтвердження в перебігу розгляду справи не знайшли.
Інше розуміння обставин справи та природи спору свідчило б про невиправдане, немотивоване втручання суду у внутрішні справи товариства, порушення балансу інтересів акціонерів та товариства, що опосередковано свідчило б про нав`язування товариству певної моделі поведінки, стратегії розвитку та здійснення господарської діяльності, що не є притаманним для завдань, що стоять перед правосуддям.
Таким чином, головним критерієм, яким суд керувався під час розгляду цієї справи було встановлення та перевірка того факту, чи були права та інтереси позивача порушені, внаслідок прийняття спірного рішення, адже хоча зацікавленість позивача у певному результаті голосування по порядку денному і відноситься до кола його інтересів, що можуть охоплюватися його правами акціонера, втім негативне, у розмінні позивача, голосування не обов`язково свідчитиме про таке порушення.
Встановивши в перебігу розгляду справи той факт, що право позивача чи охоронювані законом інтереси під час проведення зборів та внаслідок прийнятого рішення по п. 4 порядку денного не порушено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 1921,00 гривень суд відносить на позивача.
В судовому засіданні 25.06.2020 представник відповідачів повідомив суд про те, що ним буде подано заяву про розмір фактично понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Згідно вимог статті 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
У відповідності до п. 5 ч. 6 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.
Враховуючи наведене вище, суд призначає судове засідання для вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу на 08.07.2020 о 16 год. 00 хв. та встановлює відповідачам строк для подання доказів щодо розміру, понесених ними судових витрат - протягом 7 (семи) днів після ухвалення рішення суду.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
2. Судове засідання для вирішення питання про судові витрати відповідачів призначити на 08.07.2020 на 16 год. 00 хв.
3. Встановити відповідачам строк для подання доказів щодо розміру, понесених ними судових витрат - протягом 7 (семи) днів після ухвалення рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» та пункту 4 Розділу Х «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано 08.07.2020.
Суддя Р.М. Колесник
