Справа № 565/1739/20
Провадження № 2/565/261/21
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 квітня 2021 року м.Вараш
Кузнецовський міський суд Рівненської області у складі:
головуючого судді Мануляка Ю.В.,
з участю:
секретаря судового засідання Рибчинчук Т.М..,
представника позивача - адвоката Полюхович О.І.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Грозіка І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Кузнецовського міського суду Рівненської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування - виконавчий комітет Вараської міської ради, про забезпечення повернення малолітньої дитини до Російської Федерації,-
В С Т А Н О В И В:
18 грудня 2020 року представник позивача ОСОБА_3 , звернулась до суду в інтересах позивача ОСОБА_2 , з позовом до ОСОБА_1 , в якій просить: визнати незаконним утримання відповідачем на території України малолітньої дитини сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та забезпечити повернення дитини в державу постійного проживання - Російську Федерацію; визначити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого, у випадку невиконання рішення суду в добровільному порядку, ОСОБА_1 зобов`язаний передати малолітню дитину ОСОБА_4 , на території України для матері ОСОБА_2 , для забезпечення повернення дитини в державу постійного проживання - Російську Федерацію.
Позов обґрунтовується тим, що 11.01.2018 року ОСОБА_2 , яка є громадянкою Російської Федерації, уклала шлюб з ОСОБА_1 . Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Павловськ Воронезької області РФ. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 набув громадянства РФ, його місце проживання зареєстроване в селищі Катуніно Приморського району Архангельскої області та йому був виданий паспорт для виїзду за кордон. Мати ОСОБА_4 як і він сам є громадянами РФ та постійно там проживали за однією адресою. В Україні позивач з сином не проживали. Медичний огляд ОСОБА_4 здійснювався за місце проживання, а позивач отримує щомісячну допомогу по догляду за дитиною. Водночас подружні відносини сторін погіршились. 23.12.2019 року позивач з сином ОСОБА_5 приїхали в Україну до відповідача для святкування Нового року. Після приїзду в Україну відносини сторін стали більш напруженими. Відповідач вимагав, щоб позивач поїхала в Росію, при чому сина він не відпустив та утримує його з собою. Тому, 26.01.2020 року позивач змушена була повернутись в РФ без дитини, щодня намагаючись виходити на зв`язок з відповідачем телефоном. 08.02.2020 року позивач знову поїхала до України аби забрати сина, однак відповідач погрожував їй, що забере сина, викличе поліцію та звернеться в СБУ. Тому, задля спокою дитини, знову повернулась до РФ. 29.02.2020 року позивач знову приїхала в Україну за сином і вже 01.03.2020 року покинула з ним м. Вараш, однак 03.03.2020 року відповідач не дозволив позивачу з сином перетнути кордон та силою відібрав у позивача сина, залишивши позивача саму на кордоні. Надалі ОСОБА_1 відмовився від будь-якого контакту з позивачем та не допустив її до свого місця проживання. Позивач зверталась до служби у справах дітей, однак результату це не дало, а тому син ОСОБА_5 проживає не зі своєю матір`ю та не бачиться з нею, хоча звик проживати з нею, потребує її уваги та догляду. Всі речі ОСОБА_5 знаходяться за місцем його реєстрації в Російській Федерації. Позивач хвилюється за життя сина ОСОБА_5 , оскільки відповідач має проблеми зі здоров`ям і невідомо, чи дотримується він режиму прийняття ліків. Відповідач перебуває у скрутних життєвих обставинах, спричинених станом здоров`я, власного доходу не має, отримує адресну матеріальну допомогу, його загальний стан здоров`я є тяжким. В свою чергу позивач проблем зі здоров`ям не має, працює та має достатній заробіток, не судима. Позивач вважає, що відповідач незаконно утримує сина в Україні, оскільки дитина постійно мешкала в Російській Федерації до її незаконного утримання. Утриманням було порушено право позивача на опіку та піклування дитини, так як позивач позбавлена можливості належно виконувати свої батьківські права і згоди або мовчазної згоди на проживання дитини в Україні позивач не надавала, а тому дитина має повернутися до місця її постійного проживання в Російській Федерації.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що син ОСОБА_5 є здоровим, цілком на законних підставах прибув разом з позивачем до місця проживання відповідача і за спільною згодою сторін. При цьому 01.03.2020 року позивач самовільно, без згоди відповідача, забрала сина та намагалась залишити територію України, що їй не вдалось через своєчасне втручання відповідача. Вказує на те, що саме позивач намагалась вчинити дії, які є незаконними. Відповідач постійно приділяє увагу сину та забезпечує його належно для фізичного та духовного розвитку, перебуває у відпустці по догляду за дитиною та подав декларацію відносно сина, про вибір лікаря. ОСОБА_5 відвідує дошкільний навчальний заклад. У власності відповідача перебувають дві житлові кімнати в гуртожитку, яких вистачає для проживання з сином. Син спілкується з матір`ю через відеозв`язок. Позивач мала намір проживати з відповідачем в Україні, однак не змогла цього зробити через неможливість переїзду з двома дітьми від іншого шлюбу. Вважає, що питання про визначення місця проживання сина ОСОБА_5 , позивач поставила з метою подальшого отримання аліментів від відповідача. Крім того, вказує на те, що зміна місця проживання сина негативно вплине на його свідомість та психологічний стан. Відповідач працевлаштований інженером фізичного захисту ВП «Рівненська АЕС», не вживає спиртних напоїв та належно виконує батьківські обов`язки.
Позивач у судове засідання не з`явилася, будучи повідомленою про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином. Представник позивача повідомила, що позивач перебуває за місцем свого проживання в Російській Федерації та не може з`явитися у судове засідання у зв`язку із введеними протипандемічними карантинними заходами.
Суд, керуючись ст. 223 ЦПК України, постановив ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про розгляд справи без участі позивача за участі її представника.
Представник позивача - адвокат Полюхович О.І. у судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі з підстав наведених у позовній заяві. Просила позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач та його представник - адвокат Грозік І.І. у судовому засіданні заперечили щодо задоволення позовних вимог з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву. Просили відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору органу опіки та піклування - виконавчого комітету Вараської міської радиу судове засідання не з`явилася, будучи повідомленою про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином. Однак, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази, надані сторонами і які сторони вважають достатніми для обгрунтування і заперечення своїх позовних вимог, з`ясувавши фактичні обставини справи, та, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні обставин справи, дійшов наступних висновків.
Спірні правовідносини врегульовані Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, яка була ратифікована Україною 11 січня 2006 року (надалі - Конвенція), «Порядком виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 952 (зі змінами) (надалі - Порядок).
Виходячи зі змісту положень статті 3 Конвенції, для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити, по-перше, що дитина постійно мешкала в Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 Конвенції); по-друге, переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції); по-третє, заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції).
Згідно частини другої статті 3 Конвенції права піклування, про які йдеться в частині першій цієї норми, можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акту, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.
Стаття 5 Конвенції визначає як незаконне таке переміщення або утримування дитини, коли при цьому порушуються права піклування про дитину, які належать заявнику, що включають в себе, зокрема, і право визначати місце проживання дитини.
Судом із пояснень учасників справи та із досліджених письмових доказів встановлено наступне.
Позивач громадянка Російської Федерації ОСОБА_2 та відповідач громадянин України ОСОБА_1 уклали шлюб 11.01.2018 року, про що складено відповідний актовий запис №2 Вараським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, що підтверджується даними копій свідоцтва про шлюб НОМЕР_1 від 11.01.2018 року ( а.с. 17) та паспорта ОСОБА_2 (а.с. 8).
ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін в місті Павловськ Павловського району Вороніжської області Російської Федерації народилася дитина ОСОБА_4 , який отримав громадянство Російської Федерації ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 23.08.2018 року (а.с. 27) та копією паспорта малолітнього ОСОБА_4 (а.с. 33).
Згідно копії довідки № 1438 про реєстрацію особи громадянином України (а.с. 93), рішенням УДМСУ в Рівненській обл. від 07.12.2018 року № 1328/18 визначено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , набув громадянства України на підставі ч.1 ст. 7 Закону України «Про громадянство України» з народження. Дана довідка є підставою для оформлення свідоцтва про належність до громадянства України яке, відповідно до Правил оформлення і видачі службою громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб свідоцтва про належність до громадянства України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 № 491, є документом, який підтверджує громадянство України особи віком до 16 років.
Місце проживання позивача ОСОБА_2 з 28.04.2015 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , що слідує з копії паспорта ОСОБА_2 № НОМЕР_3 ( а.с. 6-10). Місце проживання дитини ОСОБА_4 з 04.09.2018 року зареєстрований також за вказаною адресою (а.с. 30, 34).
Дитина ОСОБА_4 мав повну медичну страховку з 03.09.2018 року (а.с. 28,29), проходив планові медичні обстеження 05.09.2018 року, 28.09.2018 року (а.с. 36-39) та планову вакцинацію 29.07.2018 року, 02.08.2018 року, 28.03.2019 року, 25.06.2019 року, 30.07.2019 року 21.10.2019 року та 24.10.2019 року по місцю проживання (а.с. 54). Для дитини позивачем забезпечено усі необхідні умови для проживання, що підтверджується відповідними копіями акту обстеження житлово-побутових умов від 11.03.2020 року з додатком (а.с. 52, 53) та надано місце у дитячому садку з 01.04.2020 року (а.с. 56).
Дитина перебувала на утриманні обох батьків та про дитину на постійній основі піклувалася ОСОБА_2 , оскільки позивач перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами з 25.05.2018 року до 11.10.2018 року по догляду за дитиною до трьох років з 12.10.2018 року до 29.01.2020 року (а.с. 35, 57) та отримувала соціальні виплати у зв`язку з народженням ОСОБА_4 з 01.07.2019 року до 06.03.2020 року (а.с. 49,50,57).
На даний момент позивач працює та позитивно характеризується за місцем праці, що підтверджується відповідною копією характеристики (а.с. 58).
Місце проживання відповідача ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 . За цією ж адресою з 20.11.2018 року зареєстрована дитина ОСОБА_4 (а.с. 94). Відповідач знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до трьох років з 28.01.2019 року до 29.07.2021 року (а.с.95). Щодо ОСОБА_4 подано декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу 17.04.2019 року (а.с. 96). ОСОБА_1 відвідує дитячий садок у місті Вараш Рівненської області з 24.09.2020 року. Відповідачем забезпечено усі необхідні умови для проживання дитини ОСОБА_4 , що підтверджується відповідними копіями актів обстеження житлово-побутових умов від 04.02.2021 року (а.с.109-115).
Згідно відповіді Державної прикордонної служби України №91-7114/0/15-21-Вих від 26.02.2021 року (а.с. 139), яка надійшла до суду 10.03.2021 року, дитина ОСОБА_4 є громадянином Російської Федерації, шість разів перетинав державний кордон України та перебував на територію України з 17.11.2018 року до 20.01.2019 року, з 06.06.2019 року до 27.08.2019 року та з 23.12.2019 року до даного часу. У судовому засіданні встановлено, що перетин державного кордону України позивачем співпадає з датами перетину кордону дитиною ОСОБА_4 .
З копії виписки з амбулаторної карти дитини ОСОБА_4 від 12.03.2020 року встановлено, що медичний огляд дитини проводився 20.12.2019 року і дитина покидає дільницю та їде в Україну на Новий рік (а.с. 55).
Сторони у справі не заперечували, що позивач прибувала з дитиною до України з метою відвідати батька - ОСОБА_1 кілька разів та від`їжджала з дитиною з відома відповідача до Російської Федерації.
Однак, відповідач зазначає, що не надав згоду на повернення позивача разом із дитиною до Російської Федерації у 2020 році, що підтверджується копією рішення Державної прикордонної служби України про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який не досяг 16-річного віку від 03.03.2020 року (а.с. 48).
Позивач ОСОБА_2 06.03.2020 року зверталась із заявою до Вараського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області щодо перешкод у спілкуванні з дитиною ОСОБА_4 (а.с. 51), до Кузнецовського міського суду Рівненської області у квітні 2020 року з позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання місця проживання дитини (а.с. 59), а також 24.07.2020 року до Департаменту державної політики у сфері захисту дітей Російської Федерації (а.с. 61) та до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (а.с. 62,63).
Вищенаведені докази свідчать про те, що дитина ОСОБА_4 до 23.12.2019 року постійно проживав у Російській Федерації, оскільки відвідував Україну два рази і відвідини тривали 65 та 82 дні.
Станом на початок перебігу строку утримання на території України (03.03.2020 року) ОСОБА_4 перебував під опікою та піклуванням обох батьків, а на даний момент порушується право позивача на опіку та піклування щодо дитини ОСОБА_4 , що підтверджується копією відповіді Департаменту державної політики у сфері захисту дітей Російської Федерації (а.с. 61).
Позивач є громадянином Російської Федерації, працює та має дохід. До утримання дитини фактично здійснювала права на опіку щодо ОСОБА_4 . Позивач не надала згоди на утримання дитини, оскільки одразу вживала заходи для повернення дитини, які виявилися неефективними.
Отже, встановлено, що в матеріалах справи наявні докази які підтверджують обставини, за яких Конвенція дозволяє задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 .
Статті 3, 12, 13, 20 Конвенції містять вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити в поверненні дитини до місця постійного проживання.
Зокрема, у задоволені позову про повернення незаконно утримуваної дитини може бути відмовлено якщо у ході розгляду справи суд виявить, що:
- заявник фактично не здійснював права піклування на момент переміщення або утримування (п. а ч. 1 ст. 13);
- заявник дав згоду на переміщення або утримання, або згодом дав мовчазну згоду на переміщення або утримання (п. а ч. 1 ст. 13);
- існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку (п. в ч. 1 ст. 13);
- дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку (ч. 2 ст. 13);
- повернення не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод (ст. 20);
- з моменту переміщення пройшло більше року і дитина прижилася у новому середовищі (ч. 2 ст. 12);
- чи є країна, з якої дитину вивезено, країною її постійного проживання за законами цієї країни (ст. 3).
Під згодою на переміщення необхідно розуміти погодження піклувальника (письмове або усне, за наявності доказів) на переїзд дитини до іншої країни на постійне або тимчасове проживання.
Про мовчазну згоду можуть свідчити відсутність заперечення піклувальника проти переміщення або утримання дитини в іншій країні протягом усього часу до звернення із заявою про повернення дитини.
За наявності згоди піклувальника на переміщення дитини, утримання може бути незаконним лише за умови порушення строків повернення дитини, або, при знаходженні дитини в іншій країні без визначених строків, за наявності вимоги піклувальника про повернення дитини, зробленої до звернення із заявою про повернення, та з часу відмови особи, яка утримує дитину, повернути дитину в країну постійного проживання без поважних причин.
Таким чином, при розгляді справ щодо повернення дитини відповідно до вимог Конвенції, суд має встановити юридичні факти, передбачені статтями 3, 12, 13 та 20 Конвенції, які є підставою для порушення в суді питання про повернення дитини відповідно до Конвенції, а саме: проживання дитини в Договірній державі, порушення прав піклування про дитину, ефективність їх здійснення до переміщення дитини, наявність чи відсутність обов`язку повернення дитини до країни постійного місця проживання, а також наявність чи відсутність підставі для відмови в такому поверненні.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях дав тлумачення наведених вище положень Конвенції та критеріїв їх застосування судами.
Так, у рішенні «Шнеерсоне і Кампанелла проти Італії» від 12 липня 2011 року, який зазначав, що Європейський Суд вправі перевіряти процедуру, застосовану національними судами, зокрема, впевнитись в тому, що ці суди, застосовуючи та надаючи тлумачення положенням Гаазької конвенції, додержуються гарантій Конвенції и особливо статті 8 (див. в цьому відношенні Постанову Європейського Суду у справі «Бьянки проти Швейцарії» (Bianchi v. Switzerland) від 22 червня 2006 року, скарга № 7548/04, § 92, та Постанова Європейського Суду у справі «Карлсон проти Швейцарії» (Carlson v. Switzerland) від 06 листопада 2008 року, скарга № 49492/06, § 73).
У цій сфері головне питання полягає в тому, чи встановлено справедливу рівновагу між конкуруючими інтересами - дитини, двох батьків та публічного порядку - в межах розсуду, якими користуються держави в таких питаннях, однак з врахуванням того, що найкращі інтереси дитини повинні бути пріоритетним міркуванням (див. Постанову Європейського Суду у справі «Гнаоре проти Франції», § 59).
«Інтересами дитини», перш за все, є наступні два: збереження зв`язків з родиною, якщо не встановлено, що ці зв`язки є небажаними, та можливість розвитку у здоровому середовищі (як приклад Постанова Великої Палати Європейського Суду у справі «Ельсхольц проти Германії» (Elsholz v. Germany), скарга № 25735/94, § 50, ECHR 2000-VIII, і Постанова Європейського Суду у справі «Маршалек проти Чеської Республіки» (Marsalek v. Czech Republic) від 04 квітня 2006 року, скарга № 8153/04, § 71). Найкращі інтереси дитини з точки зору перспективи особистого розвитку залежать від багатьох індивідуальних обставин, зокрема, його віку та рівня зрілості, присутності або відсутності його батьків, оточуючого середовища та вражень.
Рішення про повернення дитини не може прийматися автоматично або механічно із застосуванням Гаазької конвенції, як про те свідчить наявність в цьому акті ряду виключень з зобов`язання повернення дитини ( див. зокрема статті 12, 13 и 20), заснованих на розумінні відносно дійсної особистості дитини та його оточення, що показує необхідність застосування судом, який розглядає справу, конкретного підходу до нього (див. Постанову Європейського Суду у справі «Мамуссо і Вашингтон проти Франції», § 72).
Таким чином, завдання оцінки найкращих інтересів дитини у кожній індивідуальній справі покладається на національні органи.
Обов`язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини Конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини.
Оцінюючи факт незаконності утримання ОСОБА_4 в Україні, суд встановив, що відповідач не повідомляв позивача про поважність причин перебування дитини в Україні. Відповідач також не надав суду доказів досягнення згоди з матір`ю дитини щодо її проживання в Україні та доказів того що матір дитини фактично не здійснювала права піклування на момент та до початку утримання дитини на території України.
Суд доходить висновку, що ОСОБА_4 з 03.03.2020 року, без згоди одного із батьків ( позивача ), всупереч вимог ст. 65 Сімейного кодексу Російської Федерації, утримується другим із батьків ( відповідачем) в Україні.
Суд вважає неспроможними твердження сторони відповідача про те, що дитина прижилась у своєму новому середовищі та її повернення до місця постійного проживання може завдати їй фізичної чи психічної шкоди або створити для дитини нестерпиму обстановку та порушити її тісний зв`язок з батьком. Оскільки вказані обставини, не відносяться до предмета спору, а предметом позову у цій справі є виключно вимога про повернення малолітньої дитини в порядку виконання державою Україна взятих на себе міжнародних зобов`язань.
З вимогою про повернення дитини позивач звернулася у термін менше року після початку її незаконного утримання, отже відсутні підстави досліджувати питання про те, які умови для проживання, виховання і розвитку дитини створені його батьком в Україні та чи прижилася малолітня дитина у своєму новому середовищі.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 29 серпня 2018 року (справа №2-4237/12, провадження №61-18331св18), від 15 жовтня 2020 року (справа № 161/6458/19, провадження № 61-23047св19).
Вказані висновки Верховного Суду є обов`язковими для застосування, відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України.
Стороною відповідача не надано суду належних та допустимих доказів того, що існує серйозний ризик, чи, що повернення сина до держави Російської Федерації загрожує йому психологічною або фізичною небезпекою, чи що внаслідок повернення дитина потрапить у нестерпні умови. Твердження відповідача та його представника є припущеннями.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд також вважає, що положення щодо громадянства дитини, на які посилалася сторона відповідача, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки Конвенція не ставить питання повернення дитини до місця постійного проживання в залежність від громадянства дитини.
Вирішення питання про повернення дитини до країни місця постійного проживання з метою вирішення компетентним судом питання щодо місця проживання дитини та опіки над нею, пов`язується з місцем постійного проживання дитини, а не належністю до громадянства.
Судом встановлено, що дитина ОСОБА_4 набув громадянства як України так і Російської Федерації. З огляду на викладене факт набуття ОСОБА_4 громадянства України не має значення для вирішення даної справи.
Суд також не погоджується з твердженням відповідача, що у разі повернення дитини до постійного місця проживання він буде розлучений з батьком, оскільки вирішення цього позову не є відібранням дитини в розумінні положень статей 157, 160 СК України та не позбавляє відповідача можливості вирушити разом з дитиною до Російської Федерації.
Розглядаючи питання щодо повернення дитини до держави постійного проживання, суд не може вирішувати по суті питання щодо піклування про дитину та визначення її місця проживання, оскільки це питання, виходячи зі змісту статті 16 Конвенції, належать до виключної компетенції держави постійного проживання дитини.
Враховуючи якнайкращі інтереси дитини та розуміючи чутливість правовідносин, які є предметом у цій справі, установивши, що утримання дитини ОСОБА_4 в Україні було здійснене ОСОБА_1 ( батьком) без згоди ОСОБА_2 (матері) та порушує право матері на піклування дитиною, в зв`язку з чим є незаконним, а також беручи до уваги, що стороною відповідача не доведено факт наявності підстав для відмови в поверненні дитини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до п.14 ч.2 ст. 3 та п.9.ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач та відповідач звільнені від сплати судового збору. Відповідачу встановлена інвалідність ІІ групи, згідно копії рішення ЛКК № 712 від 12.06.2018 року (а.с. 23).
Згідно ч.6 ст. 141 ЦПК України, судові витрати компенсуються за рахунок держави.
На підставі вищенаведеного та керуючись Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, ст. ст.3,4,12,81, 273, 351,352,354,355ЦПК України, суд,-
У Х В А Л И В:
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування - виконавчий комітет Вараської міської ради, про забезпечення повернення малолітньої дитини до Російської Федерації задовольнити.
Визнати незаконним утримання ОСОБА_1 на території України малолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Повернути малолітню дитину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до держави постійного проживання до Російської Федерації.
У разі невиконання рішення суду в добровільному порядку зобов`язати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , передати малолітню дитину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , матері, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , для забезпечення повернення дитини до держави постійного проживання до Російської Федерації.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до суду апеляційної інстанції через Кузнецовський міський суд Рівненської області. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 .
Третя особа: Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Вараської міської ради Рівненської області, м-н Незалежності, 1, м. Вараш, Рівненська область, код в ЄДРПОУ 03315879.
Повний текст рішення складено 22.04.2021 року.
Суддя Мануляк Ю.В.
