ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2021 року
м. Київ
Справа № 923/875/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О. Р. - головуючого, Бакуліної С. В., Стратієнко Л. В.,
за участю секретаря судового засідання - Шпорта О. В.,
відповідача 1 - Тігіпко І. В.,
відповідача 2 - Штельмаха В. В.,
представників учасників справи:
позивача - Кізими І. В. (адвокат),
відповідача 1 - Борисової Ю. В. (адвокат),
відповідача 2 - Білого І. М. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Херсонської області від 16.06.2020 (суддя Закурін М. К.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 (колегія суддів у складі: Аленіна О. Ю., Бєляновського В. В., Богатиря К. В.)
у справі за позовом ОСОБА_1
до відповідачів:
1) ОСОБА_2 ,
2) ОСОБА_3
про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу корпоративних прав.
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1. 15.10.2019 ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про переведення прав покупця за укладеним відповідачами договором купівлі-продажу корпоративних прав від 08.11.2018 з мотивів порушення його переважного права на придбання частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Оздоровчий комплекс "Сонячний" (далі - Товариство), передбаченого ч. 1 ст. 20 Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
2. Відповідачі проти позову заперечували з підстав обізнаності позивача з обставинами купівлі-продажу частки Товариства та відсутності заперечень.
Фактичні обставини справи встановлені судами
3. Відповідно до п. п. 1.3, 5.4. статуту Товариства у редакції 2016 року, а також витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) від 15.10.2019, станом на 07.11.2018 його учасниками були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яким належали відповідно частки у розмірі 85 % та 15 % статутного фонду.
4. Тігіпко з 2017 року неодноразово усно повідомляла позивача про бажання продати належну їй частку, а у 2018 році позивач сам запропонував ОСОБА_2 продати частку третій особі - ОСОБА_3 , який орендував майно Товариства з 2016 року і знав обох учасників Товариства ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ).
5. Письмове повідомлення про намір продати частку ОСОБА_3 та істотні умови правочину купівлі-продажу ОСОБА_2 позивачу не направляла.
6. 08.11.2018 ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) уклали договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства, відповідно до умов якого покупець придбав у продавця частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 15 % за ціною 21 179 грн. Згідно з нотаріально посвідченим актом приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства від 08.11.2018, продавець передав, а покупець прийняв обумовлену договором частку.
7. 08.11.2018 ОСОБА_2 подала загальним зборам Товариства нотаріально посвідчену заяву про вихід із складу учасників у зв`язку з продажем належної їй частки. В цей же день, ОСОБА_3 подав загальним зборам Товариства нотаріально посвідчену заяву про включення його до складу учасників у зв`язку з придбанням частки у статутному капіталі Товариства у розмірі 15 %.
8. 08.11.2018 відбулися загальні збори Товариства, на яких були присутні учасники ОСОБА_1 (головуючий на зборах) та ОСОБА_2 , а також запрошений ОСОБА_3 ; одноголосним голосуванням збори вирішили виключити зі складу учасників ОСОБА_2 та включити ОСОБА_3 , а також затвердили нову редакцію статуту Товариства, в якому зазначено, що учасниками Товариства є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Позивач особисто взяв участь у загальних зборах Товариства та головував на них.
9. На загальних зборах 08.11.2018 позивач не заявляв про порушення свого переважного права чи про своє бажання придбати частку, і проголосував, маючи 85 % голосів, за включення ОСОБА_3 до складу учасників Товариства як покупця частки. У протоколі загальних зборів від 08.11.2018 № 8, який позивач підписав без заперечень, містяться посилання на підстави змін у складі учасників (подані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заяви, договір купівлі-продажу та акт приймання-передачі частки). Справжність підписів ОСОБА_1 на статуті Товариства та протоколі загальних зборів нотаріально посвідчена.
10. На день відчуження частки діяв статут Товариства у редакції 2016 року, який не встановлював порядок відчуження частки учасником.
11. Відповідно до п. 6.4 статуту Товариства у редакції від 08.11.2018, а також витягу з ЄДР від 06.10.2019, учасниками Товариства є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яким належать відповідно частки у розмірі 85 % та 15 % статутного фонду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
12. Господарський суду Херсонської області рішенням від 16.06.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.11.2020, у задоволенні позову відмовив.
13. Ухвалюючи рішення та постанову з посиланням на положення ст. ст. 3, 116 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), ст. ст. 55, 80, 113, 167 Господарського кодексу України (далі - ГК), ст. ст. 20, 21, 30, 34 Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", суди попередніх інстанцій послалися на таке:
- статут Товариства у редакції 2016 року не встановлював іншого порядку реалізації переважного права, а тому ОСОБА_2 повинна була повідомити позивача про намір відчужити свою частку у товаристві з метою реалізації позивачем свого переважного права на її придбання; докази такого письмового повідомлення відсутні;
- 08.11.2018 відбулися загальні збори учасників Товариства, які ухвалили рішення про виключення ОСОБА_2 та включення до складу учасників товариства ОСОБА_3 ; підставою прийняття цих рішень стало укладення відповідачами договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства, нотаріально посвідчений акт приймання-передачі частки, заява ОСОБА_2 про вихід зі складу учасників та заява ОСОБА_3 про включення його до складу учасників Товариства, про що зазначено у самому протоколі зборів учасників від 08.11.2018, який підписаний учасниками; отже, ОСОБА_1 був обізнаний з підставами прийняття таких рішень, зокрема, зі змістом договору купівлі-продажу частки, за яким відчужено частку у статутному капіталі, та вартістю цієї частки;
- позивач, як учасник Товариства з часткою 85 % статутного капіталу, дізнавшись про відчуження частки на користь третьої особи та виявивши намір її придбати, з метою реалізації свого переважного права на таке придбання, міг істотно вплинути на прийняття зборами учасників Товариства зазначених рішень, тобто проголосувати проти, наслідком чого було б їх неприйняття;
- усвідомлюючи як зміст укладеного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, так і наслідки відчуження ОСОБА_2 частки на користь ОСОБА_3 , якими є, зокрема, зміна складу учасників Товариства, ОСОБА_1 не висловив своїх заперечень, не виявив свого наміру щодо реалізації свого переважного права на придбання частки та навпаки своїм голосуванням на зборах від 08.11.2018 підтримав як зміну складу учасників, так і відповідні зміни до статуту Товариства, які пов`язані саме з відчуження частки третій особі;
- дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК), тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення; з урахуванням попередніх дій (поведінки) позивача, вимоги за позовом не відповідають таким засадам, як добросовісність, яка не допускає зловживання правом та забороняє суперечливу поведінку; не узгоджується з добросовісною поведінкою і звернення позивача з цим позовом хоча і в межах строків позовної давності, але фактично зі спливом річного терміну; об`єктивних причин, які б перешкоджали б такому зверненню, позивач не навів;
- суд відхилив через недоведеність заперечення позивача про те, що він як особа похилого віку, не маючи юридичної освіти, несвідомо прийняв рішення під час загальних зборів від 08.11.2018.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
14. 23.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Херсонської області від 16.06.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.11.2020, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи учасників справи
15. Скаржник посилається на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК та стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення ст. 20 Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", а висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах відсутній.
16. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій створили судовий прецедент, яким фактично дозволили учаснику товариства при відчуженні частки у статутному капіталі товариства ігнорувати вимоги щодо письмового повідомлення інших учасників про намір продати свою частку третій особі та інформування про ціну та розмір частки, що відчужується.
17. Так, скаржник стверджує, що:
- ОСОБА_2 з пропозицією щодо придбання частки у встановленому законодавством порядку до нього не зверталася, про ціну та розмір частки, що відчужується, не повідомляла, письмового повідомлення позивачу не направляла, а тому відчуження частки у статутному капіталі Товариства здійснено з порушенням переважного права позивача на її придбання;
- позивач, як особа похилого віку, не маючи юридичної освіти та не обізнаний з юридичним формалізмом, підписав протокол загальних зборів учасників товариства від 08.11.2018 та статут у новій редакції, що затверджений рішенням зборів;
- визначений судами альтернативний спосіб повідомлення, ніж той, що передбачений ст. 20 Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", а саме у формі усного повідомлення та участі позивача у загальних зборах учасників товариства, підписання протоколу та статуту товариства після відчуження частки іншим учасником, законодавством не передбачений.
18. Також скаржник зазначає, що виходячи з правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15, підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. Тому, зміна учасників не потребує ні внесення змін до статуту, ані проведення загальних зборів учасників для затвердження таких змін. Тож участь позивача у загальних зборах учасників Товариства жодним чином не могла вплинути на укладення між відповідачами договору купівлі-продажу корпоративних прав від 08.11.2018, складення акту приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства та зміну складу учасників товариства.
19. Крім цього скаржник зазначив, що суд встановив обізнаність позивача про намір ОСОБА_2 продати частку та відсутність у позивача наміру її придбати за допомогою недопустимих доказів, а саме свідчень свідків та пояснень відповідачів, чим порушив вимоги:
- ст. 73 ГПК (пояснення відповідачів та їх представників не є доказами);
- ч. 1 ст. 77 ГПК (обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування);
- ст. 87 ГПК (на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах).
20. Скаржник також послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, у якій зазначено, що рішення не може ґрунтуватися на припущеннях і поясненнях однієї зі сторін.
21. У відзивах на касаційну скаргу відповідачі просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Посилаються на таке:
- станом на день укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства сторони керувалися положеннями діючого статуту, ч. ч. 1- 3 ст. 53 Закону "Про господарські товариства" щодо повідомлення позивача про намір ОСОБА_2 продати свою частку у статутному капіталі не пізніше ніж за один місяць до укладення договору, а також п. 4 ст. 20 Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю";
- ОСОБА_1 достеменно знав з початку 2017 року та щонайменше двічі в 2018 році був проінформований про намір ОСОБА_2 продати свою частку, зокрема, на зборах учасників 14.09.2018 та 08.11.2018, проте не виявив жодного бажання її придбати, пропонувавши, натомість, придбати її ОСОБА_3 ;
- ОСОБА_1 , будучи юридично грамотною людиною, не заявляв про своє переважне право на придбання частки та навпаки своїм голосуванням на зборах 08.11.2018 підтримав як зміну складу учасників товариства, так і зміни до статуту Товариства, які пов`язані саме з відчуженням частки третій особі, незважаючи на те, що міг проголосувати проти, наслідком чого було б неприйняття зборами цих рішень;
- суди попередніх інстанцій дотрималися принципу змагальності сторін та стандарту доказування "вірогідності доказів", який підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач; тлумачення змісту ст. 79 ГПК свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;
- суди попередніх інстанцій правильно взяли до уваги, що в судовому засіданні позивач сам визнав факт своєї обізнаності про намір ОСОБА_2 продати свою частку, яку йому особисто пропонували купити, знав про умови договору та ціну, але скористатися своїм переважним правом не бажав, а навпаки запропонував ОСОБА_2 продати свою частку ОСОБА_3 ;
- позивач, як учасник Товариства з часткою 85 % статутного капіталу, дізнавшись про відчуження частки на користь третьої особи та виявивши намір її придбати, з метою реалізації свого переважного права на таке придбання міг істотно вплинути на прийняття зборами учасників Товариства зазначених рішень, тобто проголосувати "проти"; голосування позивача з цього питання свідчить про його обізнаність про продаж та умови продажу іншим учасником Товариства своєї частки у розмірі 15 %;
- ОСОБА_1 підписав як протокол загальних зборів учасників Товариства від 08.11.2018, на яких він голосував, так і статут Товариства в новій редакції, в якому вказані двоє учасників Товариства - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду
22. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10.02.2021 відкрив касаційне провадження, розгляд касаційної скарги призначив на 10.03.2021.
23. Ухвалою від 15.03.2021 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розгляд касаційної скарги призначив на 31.03.2021.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо переважного права на придбання частки
24. У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_2 продала належну їй частку у статутному капіталі Товариства третій особі ОСОБА_3 без дотримання порядку письмового повідомлення іншого учасника товариства ( ОСОБА_1 ) про намір продати частку. Водночас, позивач ОСОБА_1 , який просить перевести на себе права покупця за цим договором, брав участь у загальних зборах як учасник Товариства з часткою 85 %, голосував за зміну складу учасників і затвердження нової редакції статуту, а також підписав протокол зборів та статут (підписи нотаріально посвідчені).
25. Враховуючи аргументи сторін у цій справі, Верховний Суд має відповісти на такі питання:
1) який закон має застосовуватися до спірних правовідносин - Закон "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" чи Закон "Про господарські товариства";
2) якщо не дотриманий передбачений законом чи статутом порядок письмового повідомлення інших учасників товариства про намір відчуження частки на користь третьої особи, то чи повинен суд встановлювати (в тому числі за допомогою показань свідків) фактичну обізнаність учасника, який вимагає переведення на нього прав та обов`язків покупця, про правочин з відчуження частки і наявність у нього можливості скористатися своїм переважним правом;
3) чи є голосування на загальних зборах, підписання протоколу загальних зборів та статуту товариства з новим складом учасників волевиявленням учасника, яке свідчить про його відмову від реалізації переважного права купівлі частки, на яку розумно покладаються інші учасники правовідносин;
4) чи може така відмова бути надана постфактум, тобто вже після укладення правочину з відчуження частки;
5) чи втрачає учасник, який відмовився від реалізації переважного права на придбання частки, права вимагати переведення на себе прав та обов`язків покупця.
26. Відповідно до п. 3 Глави VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" протягом року з дня набрання чинності цим законом товариства мали привести свої статути у відповідність до нового закону, а до такого приведення відносини між учасниками регулювалися нормами статуту, який діяв на момент ухвалення цього Закону і тими нормами Закону "Про господарські товариства", на підставі яких були викладені відповідні норми статуту (подібна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18, від 14.08.2019 у справі № 914/1631/18, від 11.09.2019 у справі № 922/3010/18, від 10.06.2020 у справі № 922/2200/19, від 18.06.2020 у справі № 922/298/19, від 11.08.2020 у справі № 904/1966/19, від 27.10.2020 у справі № 905/1531/19, від 24.11.2020 у справі № 905/173/20, від 18.02.2021 у справі № 910/15809/19). Відповідно з питань, не врегульованих статутом, діяли норми нового Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"; цей Закон набув чинності 17.06.2018, і такий "перехідний період" тривав протягом року з цієї дати.
27. Правочин з відчуження частки відповідачі вчинили 08.11.2018, тобто саме в такий "перехідний період". У Товаристві на дату вчинення правочину і проведення загальних зборів діяв статут в редакції 2016 року, ухвалений на підставі положень Закону "Про господарські товариства". Втім, 08.11.2018 був ухвалений статут у новій редакції; його норми були приведені у відповідність до положень Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". З урахуванням цих обставин відповідачі вважали, що спірні відносини регулювалися Законом "Про господарські товариства", тоді як скаржник наполягав на тому, що до правовідносин з реалізації переважного права мають застосовуватися норми нового Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
28. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки статут Товариства у редакції 2016 року не передбачав порядку продажу (відчуження) учасником своєї частки і порядку реалізації іншими учасниками переважного права, то до відповідних відносин підлягали застосуванню норми Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (ст. 20).
29. Стаття 20 зазначеного Закону закріплює, що учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі. З метою забезпечення реалізації цього переважного права встановлений порядок (процедура) повідомлення учасників товариства про відчуження частки одним із учасників на користь третьої особи (ч. ч. 3, 4 ст. 20 цього Закону). Учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу. Якщо жоден з учасників товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатися своїм переважним правом, вважається, що такий учасник товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені учасникам товариства. Якщо учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, отримав від іншого учасника письмову заяву про намір скористатися своїм переважним правом, такі учасники зобов`язані протягом одного місяця укласти договір купівлі-продажу пропонованої до продажу частки (частини частки). У разі порушення свого переважного права, учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки). Позовна давність за такими вимогами становить один рік (ч. 5 ст. 20 цього Закону).
30. Відповідно до положень ГК та Закону "Про господарські товариства" статут товариства мав містити відомості про склад учасників (ч. 2 ст. 82 ГК, ч. 2 ст. 4 Закону). Тож для того, щоб покупець частки міг реалізувати свої права, вимагалося проведення загальних зборів, внесення змін до статуту. Тільки товариство, а не його учасник, могло зареєструвати зміни до статуту і нові відомості щодо складу учасників в ЄДР.
31. Закон "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" суттєво змінив цей порядок. Відомості про учасників можна було не зазначати в статуті, а учасник товариства міг сам зареєструвати своє право на частку в ЄДР шляхом подання реєстратору акту приймання передачі частки. На що посилається скаржник, стверджуючи, що ухвалення рішення загальними зборами Товариства про зміну складу учасників новим Законом не передбачено.
32. Втім, у справі, що розглядається, зміна складу учасників відбувалася за "старим" порядком, передбаченим статутом Товариства у редакції 2016 року і Законом "Про господарські товариства", а саме шляхом ухвалення рішення загальних зборів про зміну складу учасників (виключення ОСОБА_2 та включення ОСОБА_3 ), затвердження нової редакції статуту.
33. Скаржник стверджує, що він не розумів значення тих документів, які він підписував (вважав, що підписує просто нову редакцію статуту), а його участь у загальних зборах учасників Товариства і голосування на них з певних питань не могла вплинути на укладення відповідачами договору купівлі-продажу частки. Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15, в якій зазначено, що підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою.
34. Верховний Суд вважає, що суди надали належну юридичну оцінку обставинам справи та поведінці позивача, в тому числі його голосуванню на загальних зборах учасників Товариства, які у сукупності свідчать про відмову ОСОБА_1 від переважного права на придбання частки іншого учасника Товариства.
35. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що порушення порядку повідомлення учасника про намір продати частку не завжди означає порушення його переважного права на придбання частки.
36. Закон "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачає обов`язкове письмове повідомлення учасника про намір продажу частки третій особі. За відсутності такого письмового повідомлення учасник не може вважатися повідомленим належним чином, у тому числі усно. Факт належного повідомлення учасника не може встановлюватися показаннями свідків.
37. Водночас, якщо суди за допомогою належних та допустимих доказів встановили, що учасник сам відмовився від реалізації свого переважного права, у тому числі шляхом голосування на зборах за включення нового учасника до складу товариства і внесення відповідних змін до статуту, то така відмова свідчить про обізнаність учасника з наміром продати частку і відсутність намірів її придбати. Відповідно, переважне право учасника на придбання частки не порушено.
38. Згідно з усталеною діловою практикою учасники товариств часто підписують письмову заяву про відмову від реалізації переважного права купівлі частки або ухвалюють відповідне рішення на загальних зборах, чи роблять таку заяву, яка вноситься до протоколу загальних зборів без ухвалення окремого рішення з цього питання. Така відмова свідчить, що учасник не бажає користуватися своїм переважним правом. Відповідне волевиявлення може бути зроблене і після укладення договору купівлі-продажу частки, тобто є певним схваленням учасником правочину з відчуження частки третій особі вже після його укладення.
39. У справі, що розглядається, позивач не оспорює факт своєї участі у загальних зборах, підписання протоколу загальних зборів і нової редакції статуту. Його підписи на цих документах посвідчені нотаріально.
40. При вирішенні спору про переведення на учасника прав та обов`язків покупця частки, суд має встановити не лише факт належного повідомлення учасника про намір продати частку, але й перевірити наявність відмови учасника від реалізації переважного права, якщо про цей факт стверджує інша сторона спору і надає відповідні докази.
41. Якщо учасник письмово відмовився від реалізації переважного права, у тому числі шляхом надання своєї згоди на вступ у товариство третьої особи - покупця частки, то факт його обізнаності про намір продати частку і умови продажу частки презюмується, якщо інше не буде доведено (наприклад, що учасник був уведений в оману щодо істотних умов договору купівлі-продажу частки).
42. У справі, яка переглядається, суди встановили, що:
- в день здійснення купівлі-продажу частки позивач взяв участь у загальних зборах Товариства, на яких вирішувалося питання виходу ОСОБА_2 зі складу учасників та входження до складу ОСОБА_3 ; більш того, позивач головував на цих зборах;
- усвідомлюючи як зміст укладеного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, так і наслідки відчуження ОСОБА_2 своєї частки на користь ОСОБА_3 , якими є, зокрема, зміна складу учасників Товариства, позивач не висловив своїх заперечень, не виявив своїх намірів щодо реалізації свого переважного права на придбання частки, що належала ОСОБА_2 та навпаки своїм голосуванням на зборах підтримав як зміну складу учасників товариства, так і зміни до статуту Товариства, які пов`язані саме з відчуження частки третій особі;
- володіючи інформацією про купівлю-продаж частки, позивач міг проголосувати "проти", наслідком чого було б неприйняття зборами цих рішень, однак він проголосував "за".
43. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснили, що 08.11.2018 у нотаріуса, де були присутні учасники товариства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також ОСОБА_3 , була підписана низка документів, а саме договір купівлі-продажу частки, акт приймання-передачі частки, заява ОСОБА_2 про вихід зі складу учасників Товариства, заява ОСОБА_4 про вступ до Товариства, протокол загальних зборів, статут у новій редакції. Скаржник цього не заперечує. Таким чином, підписуючи документи, ОСОБА_1 не міг не помітити, що крім двох учасників Товариства присутнім є й ОСОБА_3 , який підписує відповідні документи разом з ним як новий учасник (їх підписи знаходяться поряд на одній сторінці).
44. Суди попередніх інстанцій правильно відхилили доводи скаржника про його необізнаність зі змістом підписаних документів та юридичну неграмотність. Учасник Товариства, голосуючи на зборах та підписуючи такі документи, як протокол загальних зборів, статут товариства має проявляти розумну обачливість і ознайомитися зі змістом зазначених документів перед підписанням. У документах, підписаних ОСОБА_1 , зазначено, що учасниками Товариства є ОСОБА_1 (частка 85 %) та ОСОБА_3 (частка 15 %). Формулювання цих документів нескладні і є зрозумілими будь-якій пересічній людині без юридичної освіти та спеціальних знань.
45. Оскільки 08.11.2018 позивач не заперечив проти відчуження частки, а також брав участь у виключенні ОСОБА_2 зі складу учасників Товариства та відповідно включенні ОСОБА_3 до складу учасників Товариства, Верховний Суд погоджується з доводами відповідачів, що позивач надав свою згоду на купівлю частки третьою особою і тим самим відмовився від реалізації свого переважного права.
46. Тому правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що переважне право позивача на придбання частки не було порушене, оскільки позивач відмовився від нього.
47. Як неодноразово зазначав Верховний Суд, за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог суд у своєму рішенні має зробити висновок чи порушені права особи чи охоронювані законом інтереси. Якщо ж за результатами розгляду справи такого порушення не встановлено, а позивач посилається на лише на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову.
48. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дії позивача, який надав згоду на вступ нового учасника в Товариство (чим відмовився від свого переважного права на придбання частки), та майже через рік після його вступу подав позов про переведення на себе прав покупця за укладеним відповідачами договором купівлі-продажу прав частки, є суперечливими і ставлять під сумнів чесність намірів та добросовісність поведінки позивача.
49. Добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.
50. Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
51. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
52. Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
53. Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.
54. Відмова від переважного права є одностороннім правочином. Учасник, який відмовився від реалізації переважного права, надає право третій особі набути частку у статутному капіталі у власність і стати учасником Товариства. У разі, якщо учасник спочатку відмовився від свого переважного права, а потім звернувся до суду для переведення на себе прав покупця, то такий учасник відмовився від одностороннього правочину.
55. Відповідно до ч. 1 ст. 214 ЦК особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту. Відтак, суд має захистити права нового учасника, добросовісного покупця, який при придбанні частки розумно покладався на цей односторонній правочин.
56. Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні такого позову.
Щодо недопустимих доказів і стандарту доказування
57. Скаржник вважав, що суд встановив обізнаність позивача про намір ОСОБА_2 продати частку та відсутність у позивача наміру її придбати за допомогою недопустимих доказів, а саме свідчень свідків та пояснень відповідачів, чим порушив вимоги ст. 73 ГПК (пояснення відповідачів та їх представників не є доказами); ч. 1 ст. 77 ГПК (обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування); ст. 87 ГПК (на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах). Скаржник також зазначив, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
58. Верховний Суд відхиляє ці доводи скаржника з огляду на таке.
59. Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
60. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
61. При цьому, відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
62. Згідно зі ст. 77 ГПК допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
63. Верховний Суд також зазначає, що у п. п. 1- 3 ч. 1 ст. 237 ГПК передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
64. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, у якій зазначено, що рішення не може ґрунтуватися на припущеннях і поясненнях однієї зі сторін, скаржник натомість не враховує, що у цій справі переглядалося рішення суду першої інстанції, ухвалене до набрання чинності Законом від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". З 15.12.2017 принцип "об`єктивної істини", який полягав в обов`язку суду з`ясовувати усі дійсні обставини, пов`язані зі спірними правовідносинами, виключений із ГПК.
65. 17.10.2019 набув чинності Закон від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким внесено зміни до ГПК, зокрема змінено назву ст. 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
66. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
67. Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
68. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
69. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
70. Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
71. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).
72. Таким чином суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
73. В процесі розгляду справи сторони доводили суду існування різних (протилежних) обставин, які, на їх думку, мали значення для справи і на які вони посилалися як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивач стверджував про свою повну необізнаність з намірами ОСОБА_2 відчужити свою частку на користь ОСОБА_3 та нерозуміння того, що відбувалося на загальних зборах учасників Товариства 08.11.2018. Відповідачі ж стверджували, що ОСОБА_2 щонайменше з 2017 року неодноразово висловлювала намір продати належну їй частку; позивач знав про це, однак не пропонував її викупити; натомість, коли ОСОБА_3 висловив намір придбати частку у Товаристві, позивач сам запропонував йому придбати частку ОСОБА_2 . За твердженням відповідачів ОСОБА_1 08.11.2018 свідомо голосував на зборах за зміну складу учасників.
74. Як зазначалося вище, Закон "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачає обов`язкове письмове повідомлення учасника про намір продажу частки третій особі і тому факт належного повідомлення учасника не може встановлюватися показаннями свідків.
75. Як вбачається зі змісту оскаржуваних рішення та постанови, суди попередніх інстанцій не встановлювали факт належного повідомлення позивача на підставі показань свідків. Натомість, оскільки виникли питання щодо суперечливої поведінки позивача, суди надали оцінку показанням свідків виключно з метою повного з`ясування обставин, на які самі сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК).
76. В такий спосіб, доводи скаржника про недотримання судами стандартів доказування, і недопустимості доказів, спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
77. Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
78. За ч. 1 ст. 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
79. Ураховуючи викладене, рішення та постанова судів попередніх інстанцій у цій справі підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
Судові витрати
80. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (ч. 14 ст. 129 ГПК).
Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Херсонської області від 16.06.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 у справі № 923/875/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. Кібенко
Судді С. Бакуліна
Л. Стратієнко
