ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 листопада 2020 рокум. ОдесаСправа № 923/875/19Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Бєляновського В.В., Богатиря К.В.
секретар судового засідання Герасименко Ю.С.
За участю представників учасників справи:
від ОСОБА_1 адвокат Кізима І.В.
від ОСОБА_2 адвокат Душенко В.А., адвокат Беженар Є.О.
від ОСОБА_3 особисто
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Херсонської області від 16.06.2020
по справі №923/875/19
за позовом ОСОБА_1
до 1) ОСОБА_2
2) ОСОБА_3
про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу корпоративних прав
ВСТАНОВИВ
У жовтні 2019 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Херсонської області із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про переведення прав покупця за договором купівлі-продажу корпоративних прав від 08.11.2018, укладеного між відповідачами.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про порушення його переважного права на придбання відповідної частки іншого учасника, що передбачено частиною 1 статті 20 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, зокрема, ОСОБА_3 не повідомила його про своє бажання продати частку та не запропонувала її придбати позивачеві.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 16.06.2020 у задоволенні позову відмовлено.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що Законом України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю встановлений певний алгоритм дій учасників щодо реалізації переважного права на купівлю частки іншим учасником, зокрема, такий учасник зобов`язаний письмово повідомити про це іншого учасника та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови продажу. На думку суду першої інстанції, при застосуванні і тлумаченні положень статті 20 Закону необхідно виходити із широкого розуміння термінів порушення та повідомлення учасника і застосовувати механізм переведення прав лише у випадку свідомого неповідомлення учасником іншого учасника про відчуження належної частки, тобто нехтування переважним правом іншого учасника.
На підставі наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, свідчень свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , пояснень ОСОБА_3 та ОСОБА_2 судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 повідомляла позивача про власне бажання продати належну їй частку ОСОБА_2 , а більш того сам позивач висловив пропозицію про її продаж. Місцевим господарським судом також відзначено, що позивач в день здійснення купівлі-продажу частки та безпосередньо після її завершення приймав участь у Загальних зборах Товариства, на яких вирішувалося питання виходу ОСОБА_3 зі складу учасників та входження до складу ОСОБА_2 . При цьому за змістом протоколу Загальних зборів у ньому містяться посилання на підстави таких входу і виходу, а саме поданих заяв, договору купівлі-продажу та акту приймання-передачі. Приймаючи участь у Загальних зборах позивач не тільки не висловився із запереченнями щодо порушення його переважного права, у тому числі після ознайомлення з умовами договору купівлі-продажу, але й самостійно, маючи власні 85 % голосів, проголосував за прийняття відповідного рішення, тобто фактичної реалізації договору купівлі-продажу частки. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач був обізнаний із майбутньою угодою про купівлю-продаж частки, яка повинна була відбутися між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , оскільки при наявності такої обізнаності він не висловився із відповідними запереченнями та не вказав ОСОБА_3 на порушення його переважного права придбання частки, у зв`язку з чим його право не порушене.
Місцевим господарським судом не прийнято до уваги посилання позивача на несвідоме прийняття рішення щодо виключення зі складу засновників ОСОБА_3 та входу ОСОБА_2 , оскільки відповідних доказів такого неусвідомлення ним не надано. При цьому судом першої інтенції відзначено, що у даному випадку, дійсно, відсутнє встановлене законом письмове повідомлення позивача від імені ОСОБА_3 про намір продати частку, але при застосуванні такого правила необхідно виходити із мети письмового повідомлення, а саме дотримання переважного права учасника на купівлю частки, яка у даному випадку була досягнута іншими способами, зокрема, усно та шляхом відповідних дій обох учасників, котрі вказують на відсутність заперечень Позивача у продажі частки іншій особі.
Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся ОСОБА_1 з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Херсонської області від 16.06.2020 року скасувати та постановити нове, яким позовну заяву задовольнити у повному обсязі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушення норм процесуального права та невідповідності висновків, викладених у ньому, обставинам справи, а тому підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення.
Так, посилаючись на приписи ст. 20 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю скаржник зазначає, що ОСОБА_3 з пропозицією щодо придбання частки до позивача не зверталася, про ціну та розмір частки, що відчужується не повідомляла, письмового повідомлення позивачу не направляла, відчуження частки було здійснено без відома ОСОБА_1 . З урахуванням зазначеної норми, відчуження частки у статутному капіталі підприємства ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 було здійснено, на думку скаржника, із порушенням переважного права позивача на придбання частки. А тому, порушене переважне право позивача підлягає відновленню шляхом переведення прав та обов`язків покупця по вищезазначеному договору на позивача.
За твердженням апелянта, відповідачами не надано доказів щодо виконання вимог ч.3 ст. 20 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, а саме письмового повідомлення позивача про намір продати свою частку (частину частки) третій особі, про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу.
Щодо посилання суду першої інстанції на пояснення відповідачів та заяви свідків, скаржник із посиланням на приписи ст.ст. 77, 87, 88 ГПК України відзначає, що пояснення відповідачів, а також їх представників не є доказами в розумінні положень ст. 73 ГПК України. Крім того, вони надані суду особами, заінтересованими у вирішенні справи. Як вважає апелянт, доведення обставин даного позову може ґрунтуватися виключно на підставі письмових доказів, а не на заявах свідків, які суперечать матеріалам справи, та не можуть прийматися в якості належних та допустимих доказів в силу положень ч.2 ст. 87 ГПК України. Поряд з викладеним, скаржник відзначає, що подані до матеріалів справи заяви свідків не підтверджують доводів відповідачів, оскільки зі свідчень ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не можна дійти однозначного та беззаперечного висновку, що ОСОБА_3 повідомила позивача про своє бажання відчужити належну їй частку та проінформувала його про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу.
Щодо участі позивача у загальних зборах учасників товариства та підписання статуту у новій редакції скаржник зазначає, що директор товариства запевнила позивача про проведення юридичного аналізу документів, тексту протоколу та статуту у новій редакції та їх відповідність вимогам чинного законодавства. Саму тому, позивач, як особа похилого віку, не маючи юридичної освіти та не обізнаний з юридичним формалізмом, підписав протокол загальних зборів учасників товариства та статут у новій редакції, що затверджений даним рішенням зборів.
На думку апелянта, визначений судом першої інстанції альтернативний варіант повідомлення, що закріплений у ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», у формі участі позивача у загальних зборах учасників товариства, підписання протоколу та статуту товариства після відчуження частки іншим учасником не передбачений жодним діючим нормативно-правовим актом, що регулює корпоративні правовідносини у товариствах.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №923/875/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на вищевказане рішення Господарського суду Херсонської області від 16.06.2020 та призначено справу до розгляду на 22.10.2020.
Судове засідання призначене на 22.10.2020 не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Аленіна О.Ю.
Головуючи суддя Аленін О.Ю. з 05.10.2020 по 28.10.2020 був тимчасово непрацездатним. Суддя Лавриненко Л.В. з 26.10.2020 по 30.10.2020 перебувала у відпустці.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 розгляд справи призначено на 26.11.2020.
01.10.2020 судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 в якому відповідач просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що при застосуванні і тлумаченні положень статті ст. 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» необхідно виходити із широкого розуміння термінів «порушення» та «повідомлення учасника» і застосовувати механізм переведення прав лише у випадку свідомого неповідомлення учасником іншого учасника про відчуження належної частки, тобто нехтування «переважним» правом іншого учасника». Оскільки Позивач не заперечив проти відчуження частки ОСОБА_3 іншій особі, особисто запропонував таке відчуження, а також приймав участь у виключенні ОСОБА_3 зі складу учасників товариства та відповідно включенні ОСОБА_2 , вважається, що він надав свою згоду на купівлю-продаж частки, яка наявна за спірним договором а тому апеляційна скарга в даній частині є необґрунтованою.
Щодо посилання апелянта на порушення судом норм процесуального права відповідач зазначає, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення правильно взято до уваги те, що в судовому засіданні позивач сам визнав факт своєї обізнаності про намір ОСОБА_3 продати свою частку, знав про умови договору та ціну, але скористатися своїм переважним правом на купівлю частки не бажав, а навпаки запропонував ОСОБА_3 продати свою частку ОСОБА_2 . Крім цього, на виконання вимог ст.ст.79, 86 ГПК України, судом вірно прийнято до уваги належні та допустимі докази, які в своїй сукупності підтвердили пояснення позивача щодо його обізнаності в намірі ОСОБА_3 продати свою частку в статутному капіталі товариства, а саме свідчення свідків та пояснення відповідачів, та правильно установив, що ОСОБА_3 повідомляла позивача про власне бажання продати належну їй частку ОСОБА_2 , а більш того сам позивач висловив пропозицію про її продаж.
З приводу участі позивача у загальних зборах, голосування на них та прийняття статуту товариства у новій редакції відповідач вказує, що судом першої інстанції вірно надано оцінку тому, що позивачу належить 85 % у статутному капіталі ТОВ «Оздоровчий комплекс «Сонячний» та в силу Статуту товариства він мав право проголосувати «проти» прийняття рішень, які були поставленні на вирішення порядку денного, якщо б його переважне право на купівлю частки у статутному капіталі товариства було порушено. Голосування по даному питанню позивачем, як вважає відповідач, свідчить про його обізнаність про продаж та умови продажу іншим учасником товариства своєї частки у статутному капіталі.
12.10.2020 до суду апеляційної інстанції надійшла відповідь на відзив від позивача в якому він щодо доводів відповідача, про те, що позивач приймав участь у виключенні ОСОБА_3 зі складу учасників товариства та відповідно включенні ОСОБА_2 , а складовою механізму оформлення набутого покупцем права власності на частку є рішення загальних зборів учасників товариства, зазначає, що зміна учасників не потребує ні внесення змін до статуту, ні проведення загальних зборів учасників для затвердження таких змін. З огляду на вищевикладене такі пояснення відповідача не відповідають дійсним обставинам справи та не відповідають приписам чинного законодавства.
Як стверджує позивач, єдиною причиною його участі у загальних зборах учасників товариства 08.11.2018 року, підписання протоколу зборів та статуту товариства у новій редакції - була необхідність приведення положень статуту товариства у відповідність із Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», як умови подальшої діяльності товариства. Крім того, як вважає позивач, питання участі позивача у загальних зборах учасників товариства, вже після укладення відповідачами договору купівлі-продажу корпоративних прав, не стосуються предмета спору та предмета доказування.
18.11.2020 до суду апеляційної інстанції надійшли заперечення на відповідь на відзив від ОСОБА_2 .
В даних запереченнях відповідач зазначає, зокрема, що позивач достеменно знав з початку 2017 року та щонайменше двічі в 2018 році про намір ОСОБА_3 , продати свою частку в статутному капіталі ТОВ «ОК «Сонячний», а ОСОБА_2 , що найменше тричі виявляв бажання і адресував це своє бажання купити, впродовж всіх цих років, як частину 85% частки ОСОБА_1 в статутному капіталі вищезгаданого товариства, так і всю 15% частку ОСОБА_3 в статутному капіталі цього товариства, про що було повідомлено свідком ОСОБА_5 .
Відповідач також відзначає, що Статутом ТОВ «Оздоровчий комплекс «Сонячний» не встановлено обов`язковість письмового повідомлення учасника цього товариства про намір іншого учасника продати свою частку, а лише вказано в п. 4.4 Статуту цього товариства, в діючій на той час редакції 2016 року, що Учасник може вийти з Товариства, попередивши про це інших учасників не пізніше ніж за один місяць до дня виходу, відповідно до п. 4.4 Статуту цього Товариства.
Як стверджує відповідач, ОСОБА_3 до 08.11.2018 року і в подальшому, не отримувала від ОСОБА_1 його письмової заяви про його намір скористатися своїм переважним правом, в придбанні ним її частку в статутному капіталі товариства, хоча позивач з початку 2017 року по 08.11.2018 року достеменно знав про її намір продати свою частку в статутному капіталі товариства. Позивач, як стверджує відповідач, за термін більший ніж 1,5 року не вжив ні формальних, а ні реальних кроків, що б скористатися своїм переважним правом і можливістю викупити частку ОСОБА_3 в статутному капіталі ТОВ «ОК «Сонячний».
Вважає відповідач необґрунтованим й твердження позивача з приводу розгляду під час загальних зборів учасників товариства лише питання затвердження нової редакції Статуту, оскільки як вбачається із протоколу зборів, під час засідання вирішувалися й інші питання, зокрема й щодо зміни засновників товариства.
Відповідно до підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу XІ Перехідні положення ГПК України, підпунктів 2.3.25, 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду у редакції від 15.09.2016 року, підпункту 3.2.1 пункту 3.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Південно-західному апеляційному господарському суді призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №923/875/19 у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді ОСОБА_7 з 10.11.2020 та відпусткою судді Мишкіної М.А. з 20.11.2020 по 30.11.2020.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2020 для розгляду апеляційної ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Херсонської області від 16.06.2020 по справі №923/875/19, визначено колегію суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Бєляновського В.В., Богатиря К.В.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Херсонської області від 16.06.2020 по справі №923/875/19 прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Бєляновського В.В., Богатиря К.В.
Під час судового засідання від 26.11.2020 представник скаржника підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.
Представники відповідачів надали пояснення відповідно до яких не погоджуються із доводами апеляційної скарги, просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Херсонської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідно до пунктів 1.3 та 5.4. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Оздоровчий комплекс Сонячний у редакції 2016 року (т. 1, а.с. 43-51), а також Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.10.2019 (т. 1, а.с. 145-151) станом на 07.11.2018 його учасниками були ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яким належали відповідно частки у розмірі 85 % та 15 % статутного фонду товариства.
08.11.2018 між ОСОБА_3 , виступаючою у якості Продавця, та ОСОБА_2 , як Покупцем, укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Оздоровчий комплекс Сонячний, за яким Покупець придбав у Продавця частку у статутному капіталі вказаного Товариства у розмірі 15 % за ціною придбання 21 179 грн (т. 2, а.с. 22-23).
Як слідує з нотаріально посвідченого Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Оздоровчий комплекс Сонячний від 08.11.2018 Продавець передала, а Покупець прийняв обумовлену договором частку (т. 1, а.с. 22).
08.11.2018 ОСОБА_3 була подана Загальним зборам Товариства нотаріально посвідчена заява від тієї ж дати про вихід із складу учасників у зв`язку із продажем належної їй частки (т. 1, а.с. 21).
В той же день ОСОБА_2 подана Загальним зборам Товариства нотаріально посвідчена заява від тієї ж дати про включення його до складу учасників у зв`язку із придбанням частки у статутному капіталі Товариства у розмірі 15 % (т. 1, а.с. 132).
За змістом протоколу № 8 від 08.11.2018 Загальних зборів учасників ТОВ Оздоровчий комплекс Сонячний, 08.11.2018 відбулися Загальні збори Товариства, на яких були присутніми учасники ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також запрошений ОСОБА_2 , стосовно вирішення вказаних заяв про вихід та вхід учасників Товариства. Зокрема, одноголосним голосуванням Зборами вирішено виключити зі складу учасників ОСОБА_3 та включити ОСОБА_2 , а також затверджено нову редакцію Статуту Товариства (т. 1, а.с. 41).
Відповідно до пункту 6.4. Статуту ТОВ Оздоровчий комплекс Сонячний у редакції 2018 року (т. 1, а.с. 24-40), а також Витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 06.10.2019 (т. 1, а.с. 152-158) станом на 06.10.2019 учасниками Товариства є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яким належать відповідно частки у розмірі 85 % та 15 % статутного фонду товариства.
Звертаючись із позовом до суду першої інстанції позивач зазначив про порушення його переважного права на придбання відповідної частки іншого учасника, що передбачено частиною 1 статті 20 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, зокрема, ОСОБА_3 не повідомила його про своє бажання продати частку та не запропонувала її придбати позивачеві. До того ж, як відзначив позивач, під час проведення Загальних зборів від 08.11.2018 він не розумів самого факту переходу права власності на частку від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 .
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції визнав доводи позивача необґрунтованими та відмовив у задоволенні позову.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає наступне.
За умовами частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Статтею 113 Цивільного кодексу України визначено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
В силу частини третьої статті 80 Господарського кодексу України товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.
За приписами п. 4 ч. 1 ст. 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом здійснити відчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом. Договір відчуження майна, предметом якого є частка (її частина) у статутному (складеному) капіталі товариства, укладається у письмовій формі.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі. Якщо кілька учасників товариства скористаються своїм переважним правом, вони придбавають частку (частину частки) пропорційно до розміру належних їм часток у статутному капіталі товариства. Учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу. Якщо жоден з учасників товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатися своїм переважним правом, вважається, що такий учасник товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені учасникам товариства. Якщо учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, отримав від іншого учасника письмову заяву про намір скористатися своїм переважним правом, такі учасники зобов`язані протягом одного місяця укласти договір купівлі-продажу пропонованої до продажу частки (частини частки).
Учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним. Позовна давність за такими вимогами становить один рік (ч.5 ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").
Статутом товариства може встановлюватися інший порядок реалізації переважного права учасників товариства, розподілу відчужуваної частки (частини частки) між іншими учасниками товариства, відмови від реалізації переважного права учасників товариства. Статутом може встановлюватися, що учасники товариства не мають переважного права. Статутом також може бути передбачений обов`язок учасника товариства, який має намір продати частку (частину частки) третій особі, провести спершу переговори щодо її продажу з іншими учасниками товариства. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства (ч.6 ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").
Статтею 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначено, що учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. Учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.
Статутом ТОВ Оздоровчий комплекс Сонячний у редакції 2016 року не було встановлено іншого порядку реалізації переважного права та можливості його незастосування, а тому у відповідності до приписів ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" ОСОБА_3 повинна була повідомити позивача про намір відчужити свою частку у товаристві задля реалізації позивачем свого переважного права на придбання частки.
Колегія суддів відзначає, що наявні матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 письмового повідомила позивача про намір відчужити свою частку у ТОВ Оздоровчий комплекс Сонячний. Дані обставини підтвердженні й самою ОСОБА_3 під час судового засідання у суді апеляційної інстанції від 26.11.2020.
Натомість, як вбачається з матеріалів справ, 08.11.2018 відбулись загальні збори учасників товариства, на яких, зокрема, було прийняті рішення щодо виключення ОСОБА_3 та включення до складу учасників товариства ОСОБА_2 ..
Підставою прийняття таких рішень є укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, нотаріально посвідчений акт приймання-передачі частки, заява ОСОБА_3 про вихід із складу учасників та заява ОСОБА_2 про включення його до складу учасників товариства, про що зазначено у самому протоколі зборів учасників від 08.11.2018., який підписаний учасниками.
Отже учасники товариства, в тому числі і ОСОБА_1 , були обізнані із підставами прийняття таких рішень, зокрема, із змістом договору купівлі-продажу частки, за яким було відчужено частку у статутному капіталі та вартість цієї частки.
Між тим, усвідомлюючи як зміст укладеного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, так і наслідки такого відчуження ОСОБА_3 своєї частки на користь ОСОБА_2 , якими є, зокрема, зміна складу учасників товариства, ОСОБА_1 не висловив своїх заперечень, не виявив своїх намірів (бажань) щодо реалізації свого переважного права на придбання частки, що належала ОСОБА_3 та навпаки своїм голосуванням на зборах від 08.11.2018 підтримав як зміну складу учасників товариства так і зміни до Статуту товариства, які пов`язані саме з відчуження частки третій особі .
Наявними матеріалами справи підтверджується, що на загальних зборах учасників ТОВ Оздоровчий комплекс Сонячний були присутні учасники, яким належать частки у сумі 100% статутного капіталу: ОСОБА_1 85% у сумі 120017 грн, ОСОБА_3 15 % у сумі 21179 грн. Також до участі у зборах був запрошений ОСОБА_2 .
За приписами ст. 34 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" рішення загальних зборів учасників приймаються відкритим голосуванням, якщо інше не передбачено статутом товариства. Рішення з питань, передбачених пунктами 2, 3, 13 частини другої статті 30 цього Закону, приймаються трьома чвертями голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань. Рішення загальних зборів учасників з питань, передбачених пунктами 4, 5, 9, 10 частини другої статті 30 цього Закону, приймаються одностайно всіма учасниками товариства, які мають право голосу з відповідних питань. Рішення загальних зборів учасників з усіх інших питань приймаються більшістю голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань.
Статтею 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначено, що загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства. До компетенції загальних зборів учасників належать, зокрема, внесення змін до статуту товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності товариством на підставі модельного статуту; прийняття рішення про придбання товариством частки (частини частки) учасника; прийняття інших рішень, віднесених цим Законом до компетенції загальних зборів учасників.
Виходячи із наведених законодавчих приписів, позивач, як учасник ТОВ Оздоровчий комплекс Сонячний, якому належить 85 % частки статутного капіталу, тобто переважна більшість, дізнавшись про відчуження частки на користь третьої особи, та відповідно виявивши намір придбати таку частку, реалізувавши своє переважне право на придбання цієї частки, міг істотно вплинути на прийняття рішень зборів учасників товариства, тобто проголосувати проти, наслідком чого було б неприйняття зборами цих рішень, чого зроблено не було.
Колегія суддів наголошує, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.
У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
На думку колегії судів, з урахуванням встановлених судом обставин, попередніх дій (поведінки) позивача, вимоги за позовом не відповідають таким засадам, як добросовісність, яка не допускає зловживання правом, та забороняє суперечливу поведінку, а тому в у задоволенні такого позову слід відмовити.
Не узгоджується із добросовісною поведінкою і звернення позивача із цим позовом хоча і в межах строків позовної давності, але практично із спливом річного терміну. При чому, об`єктивних причин, тобто причин, що не залежали від його волі, які б перешкоджали б його зверненню, позивачем не наведено.
Виходячи із приписів ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" важливим є встановлення порушення переважного права учасника товариства на придбання частки іншого учасника товариства у зв`язку з неповідомленням останнього про таке відчуження. При цьому, як вірно зазначено місцевим господарським судом, таке неповідомлення має бути свідомим, тобто нехтуванням переважним правом іншого учасника.
Виходячи із обставин, наведених у заявах свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_3 повідомляла позивача про власне бажання продати належну їй частку ОСОБА_2 , позивач висловив пропозицію про її продаж, жодним чином не висловлював свої заперечень з приводу такого продажу або свого бажання придбати таку частку, а отже був обізнаний про наміри відповідача відчужити свою частку та не був позбавлений можливості реалізувати своє переважне право на її придбання щонайменше з 2017 року.
Однак, як свідчать наявні матеріали справи, будучи обізнаним про намір ОСОБА_3 реалізувати свою частку у статутному капіталі ТОВ Оздоровчий комплекс Сонячний, позивач не висловив жодних намірв з приводу власного бажання придбати її частку, та/або заперечень з приводу продажу ОСОБА_3 своєї частки ОСОБА_2 .
Колегія суддів зазначає, що позивач, заперечуючи проти належності та достовірності наведених заяв свідків не надав жодних доказів на спростування обставин наведених у даних заявах, доказів того, що вони є неправдивими, тощо.
Позивач ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи не висловив жодних заперечень, із посиланням на відповідні докази, з приводу того, що він не приймав участі у зустрічах на яких ОСОБА_3 було усно озвучено власне бажання відчужити свою частку у статутному капіталі ТОВ Оздоровчий комплекс Сонячний, зокрема на користь ОСОБА_2 .
Колегія суддів ставиться критично до тверджень позивача з приводу того, що він як особа похилого віку, не маючи юридичної освіти несвідомо прийняв рішення під час загальних зборів від 08.11.2018 з огляду на таке.
За приписами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 ГПК України). Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.77 ГПК України).
Статтею 88 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Втім, позивачем ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він під час проведення загальних зборів учасників ТОВ Оздоровчий комплекс Сонячний, які відбулися 08.11.2018, не усвідомлював зміст питань винесених на порядок денний та рішень прийнятих за результатами розгляду даних питань, зокрема через похилий вік, юридичну необізнаність, тощо.
Спростовуються наявними матеріалами справи й твердження позивача з приводу його необізнаності щодо ціни частки у статутному капіталі товариства, яка була відчужена ОСОБА_3 , оскільки у вищевказаному протоколі загальних зборів учасників ТОВ Оздоровчий комплекс Сонячний від 08.11.2018 міститься посилання на ціну та розмір частки, яка відчужена ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 . До того ж, у наявних матеріалах справи міститься договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 08.11.2018 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в якому зазначено як розмір частки, яка була відчужена, так й ціну за яку її було придбано.
Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Херсонської області від 16.06.2020.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Рішення Господарського суду Херсонської області від 16.06.2020 у справі №923/875/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 01.12.2020.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Бєляновський В.В.
Суддя Богатир К.В.
