Справа № 347/1644/17
Провадження № 22-ц/4808/204/21
Провадження №22-ц/4808/257/21
Головуючий у 1 інстанції Гордій В. І.
Суддя-доповідач Пнівчук
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Пнівчук О.В.
суддів: Мелінишин Г.П., Томин О.О.
з участю секретаря Пацаган В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду від 12 листопада 2020 року та на додаткове рішення Косівського районного суду від 27 листопада 2020 року, в складі судді Гордія В.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Кутської селищної ради, ОСОБА_2 , державного реєстратора Коломийської районної державної адміністрації Полюка Василя Михайловича про визнання права власності на майно та скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно,
в с т а н о в и л а :
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Кутської селищної ради, ОСОБА_2 , державного реєстратора Коломийської районної державної адміністрації Полюка В.М. про визнання права власності на майно.
З урахуванням уточнених і змінених позовних вимог зазначив, що з червня 1994 року він був власником та засновником ПМП «Ніно», яке в 2006 році переіменоване на ПП «Ніно» із внесенням відповідних змін до установчих документів.
З березня 2002 року ПМН «Ніно», як юридична особа, здійснювало господарську діяльність у АДРЕСА_1 .
Для здійснення своєї діяльності ПМП «Ніно» користувалося земельною ділянкою комунальної власності із земель промисловості площею 4,6939 га, орендуючи її терміном на 49 років з правом викупу у відповідності до договору оренди від 22.07.2005 року укладеного між ПМП «Ніно» у особі - ОСОБА_1 та Кутською селищною радою.
Рішенням Кутської селищної ради від 04.04.2008 року ПП «Ніно» було передано в користування на умовах оренди земельну ділянку у меншій площі 2,0802 га, по угіддях: під спорудами - 0,3635 га та під проїздами, проходами, площадками 1,7167 га для обслуговування нежитлових будівель, терміном на 49 років за рахунок земель промисловості. 26.05.2008 року між ПП «Ніно» у особі директора ОСОБА_1 та Кутської селищної ради було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки.
Упродовж 2005-2006 років, позивач, як фізична особа, за рахунок власних коштів і сил, особисто і за допомогою найманих працівників, на орендованій земельній ділянці, здійснив будівництво двох окремих закритих нежитлових будівель - павільйонів та навісу до нежитлової будівлі - виробничого цеху. Будівельні роботи завершилися до кінця 2006 року включно. При побудові павільйонів був закладений стрічковий бетонний фундамент, площа кожного з павільйонів по периметру складає понад 30 кв.м. Кошти ПМП «Ніно» (чи ПП «Ніно») на будівництво зазначених об`єктів не виділялися і не витрачалися. Ці ж об`єкти у той час були обгороджені ним дерев`яною огорожею. Право власності на два павільйони, навіс до нежитлової будівлі, дерев`яну огорожу ним не було оформлено через складне майнове становище, хоча він і мав намір це зробити. Таким чином, ці об`єкти будівництва перебували у стані самочинного будівництва в силу положень, передбачених ст.376 ЦК України.
Зазначав, що два павільйони, навіс, огорожа не рахувалися за власністю ПП (ПМП) « ОСОБА_3 » ні згідно рішення Господарського суду, ні згідно акту приймання - передачі від 29.03.2002 року, ні за договором про виділення частки в натурі нерухомого майна (поділу) від 21.04.2008 року.
У подальшому, об`єкти нерухомості ПП «Ніно» було продано ОСОБА_2 згідно договору - купівлі продажу за №344 від 07.04.2016 року, у якому як об`єкти продажу два павільйони, навіс до нежитлового приміщення та огорожу не зазначено.
Як йому стало відомо, у кінці літа 2016 року, збудовані ним два павільйони, навіс до нежитлової будівлі та огорожа у АДРЕСА_1 , використовуються ОСОБА_2 та його дружиною ОСОБА_4 для проведення урочистих подій, весіль, святкувань, надання послуг як закладу проведення дозвілля і громадського харчування під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
Вважає, що будівлі двох закритих павільйонів, навісу до виробничого цеху, огорожі на земельній ділянці комунальної власності у АДРЕСА_1 є його власними і не відчужувалися згідно договорів купівлі - продажу ОСОБА_2 . Вищевказана нерухомість не була передана ПП «Ніно», не знаходилася у власності чи користуванні ПМП «Ніно», інших юридичних чи фізичних осіб, і відповідно не могла бути відчужена іншим особам (зокрема ОСОБА_2 ) у встановленому законом порядку. Жодної письмової чи усної домовленості про відчуження належних йому павільйонів, навісу, огорожі чи їх складових - будівельних матеріалів та обладнання не укладалося і не існує. Земельна ділянка на якій розташовані побудовані ним до кінця 2006 року об`єкти нерухомості, перебувала на той час, у його користуванні належала до комунальної власності територіальної громади селища Кути. Ця земля і по даний час остаточно не передана в оренду чи право користування іншим особам, не викуплена та не набута у власність фізичними чи юридичними особами.
Позивач просив визнати за ним право власності на майно, а саме, будівельні матеріали і обладнання використані для будівництва двох будівель павільйонів, навісу до нежитлової будівлі, дерев?яної огорожі прилеглої території, що знаходяться в АДРЕСА_1 , та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на вказані об?єкти за ОСОБА_2 .
Рішенням Косівського районного суду від 12 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Додатковим рішенням Косівського районного суду від 27 листопада 2020 року задоволено.заяву ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15000 грн понесених ним судових витрат за надання правової допомоги.
На дані рішення ОСОБА_1 подав апеляційні скарги, в яких посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.
В обгрунтування апеляційної скарги вказав, що звертаючись з позовом до суду просив визнати за ним право власності на обладнання та будівельні матеріали застосовані для будівництва двох павільйонів, навісу, огорожі що у АДРЕСА_1 та стосовно цього майна скасувати державну реєстрацію речового права не нерухоме майно за ОСОБА_2 .
Зазначив,що будучидиректором тазасновником ПМП«Ніно»,яке з2006року відповіднодо внесенихзмін доустановчих документівстало ПП «Ніно», упродовж 2005-2006 років, як фізична особа, за рахунок власних коштів і сил, особисто і за допомогою найманих працівників, на орендованій земельній ділянці, здійснив будівництво двох окремих закритих нежитлових будівель - павільйонів та навісу до нежитлової будівлі - виробничого цеху. Будівельні роботи завершилися до кінця 2006 року включно. При побудові павільйонів був закладений стрічковий бетонний фундамент, площа кожного з павільйонів по периметру складає понад 30 кв.м. Кошти ПМП «Ніно» (чи ПП «Ніно») на будівництво зазначених об`єктів не виділялися і не витрачалися. Ці ж об`єкти у той час були обгороджені ним дерев`яною огорожею. Право власності на два павільйони, навіс до нежитлової будівлі, дерев`яну огорожу ним не було оформлено. Вказані об`єкти будівництва перебували у стані самочинного будівництва у зв`язку з відсутністю проектно-кошторисної документації та інших дозвільних документів, які він мав намір у подальшому розкомплектувати на будівельні матеріали і забрати як самочинно збудовані. В подальшому відбувся перехід права власності на майно ПП «Ніно», частину прав на яке було переуступлено ОСОБА_5 , а частину ОСОБА_6 . Після цього об`єкти нерухомості ПП «Ніно» було продано ОСОБА_2 , згідно договору - купівлі продажу за №344 від 07.04.2016 року, однак в договорі як об`єкти продажу - два павільйони, навіс до нежитлового приміщення та огорожу не зазначено.
Зазначив, що судом першої інстанції не надано правової оцінки законності продажу спірного нерухомого майна за договором від 07.04.2016 року, оскільки дане майно попередніми власниками, на той час ним був ОСОБА_5 не було набуто в законному порядку, сам договір купівлі-продажу не посвідчений нотаріально, а тому набуте ОСОБА_2 право власності на спірне майно є незаконним.
На думку апелянта не надано правової оцінки показам інженера з інвентаризації майна ОСОБА_7 , який вказав неправдиві відомості, в тому числі і в документах, що об`єкти двох павільйонів не містять фундаменту та є тимчасовими спорудами. Інженер в супереч інструкції «Про порядок проведення інвентаризації нерухомого майна» не здійснив огляд фундаментів та не вивчив документів щодо інвентаризації нерухомості та виготовив інвентиразаційні матеріали і технічний паспорт з невірними даними щодо об`єктів будівництва, їх характеристик без зазначення наявності фундаментів павільйонів.
Жодних дозвільних документів на експлуатацію спірної нерухомості на території селища Кутська селищна рада не надала, а своїм же рішенням відтермінувала заяву відповідача ОСОБА_2 про виготовлення документації із землеустрою у місці розташування нерухомості двох павільйонів.
У матеріалах справи відсутні експертні висновки реєстраційної справи, на які посилався державний реєстратор Полюк В.В. На момент реєстрації земля у місці розміщення павільйонів вибула з користування відповідача, а державна реєстрація здійснена з порушенням її проведення та на підставі документів з неправдивими відомостями у них. Державним реєстратором при вчиненні реєстраційних дій неправомірно не включено площі об`єктів будівництва двох павільйонів. Предметом договору купівлі-продажу №344 від 07.04.2016 року два павільйони, навіс та дерев`яна огорожа не були, дане майно не набуте за цим договором.
Однак, всупереч Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» а також Постанови КМУ №406 від 07.06.2016 року «Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію» було здійснено зміни у державну реєстрацію та безпідставно набуто у власність майно ОСОБА_2 .
Апелянт зазначив, що об`єкти будівництва два павільйони (альтанки згідно технічного паспорта) були самочинно ним побудовані в 2006 році та потребували проектних та дозвільних документів на будівництво, зокрема це передбачалось ЗУ «Про планування і забудову територій», яким надавалось право забудовника чи підрядника на виконання будівельних робіт тільки після надання дозволу інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю. На даний час відповідач ОСОБА_2 самовільно використовує дані об`єкти, які не введені в експлуатацію всупереч вимог закону.
Судом, на думку апелянта, не надано оцінки невідповідності інвентаризаційних матеріалів вимогам законодавства і фактичному стану об`єктів будівництва, що стали підставою незаконного набуття чужої власності та неправомірної реєстрації речового права.
Відповідач ОСОБА_2 заперечував факт реконструкції та добудови двох павільйонів, зазначав, що дане майно ним придбано відповідно до договору купівлі-продажу, в якому вказано ці об`єкти як складові придбаного майна, однак в самому договорі купівлі-продажу дані об`єкти не зазначені.
Апелянт зазначив, що будівництво даних об`єктів, купівля будівельних матеріалів здійснювались виключно за його особисті кошти, що підтверджується показами свідків.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції необгрунтовано відмовив у призначенні по справі повторної будівельно-технічної експертизи, а посилання суду на те, що така експертиза двічі не була виконана у зв`язку з несвоєчасною оплатою та ненаданням експерту відповідних документів не відповідає дійсності, тому ставить питання про призначення повторної будівельно-технічної експертизи.
На думку апелянта, суд неналежним чином дослідив усі обставини справи які мають значення для правильного вирішення справи та прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, тому просив рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення його позовних вимог.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення Косівського районного суду від 27 листопада 2020 року, ОСОБА_1 зазначив, що суд не аргументовано прийняв рішення про стягнення з нього 15000 грн витрат на правничу допомогу, оскільки такий розмір витрат є завищеним, справа тривалий час перебувала на експертизах, суд неодноразово оголошував перерву та відкладав розгляд справи.
Просив суд відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу.
У відзиві на апеляційні скарги відповідач ОСОБА_2 зазначив, що рішення суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, а доводи апеляційних скарг його законності не спростовують.
Зазначив, що відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового нерухомого майна від 07.04.2016 року №344 який укладено між ним та ОСОБА_5 , останній продав йому спірне майно на земельній ділянці пл. 0,45 га яка огороджена парканом і знаходиться по АДРЕСА_1 . Для використання будівель та землі ним було проведено капітальні ремонти придатних до користування будівель, а також побудовано додаткові тимчасові допоміжні споруди та будівлі павільйон, навіс, бесідки, облагороджено територію. У зв`язку з тим, що дані будівлі не входили до складу придбаного обєкту в куплені об`єкти, після їх влаштування були внесені зміни до технічного паспорта про їх наявність та проведено їхню реєстрацію. Дані об`єкти, частина з яких ним придбана, належали ПП «Ніно», та куплені у ОСОБА_5 , який мав належно оформлені докази права власності на нього.
Відповідач зазначив, що спірне майно вибуло з користування ОСОБА_1 ще у листопаді 2015 року та офіційно зареєстроване за ОСОБА_5 , а він в свою чергу придбав його у квітні 2017 року.
На думку відповідача, позивачем не доведено наявність його майна на території комплексу, яке він придбав, дане майно ним зареєстроване у встановленому законом порядку.
Державний реєстратор провів реєстрацію права на нерухоме майно виключно на підставі наданих йому документів, діючи в межах своїх повноважень. Позивачем не надано жодного доказу про те, що надані на реєстрацію документи є незаконними, скасованими чи такими, що втратили чинність.
Що стосується вимог апеляційної скарги на додаткове рішення суду щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 15000 грн, то така є безпідставна та не підлягає до задоволення. Суд першої інстанції врахував надані адвокатом докази щодо надання правничої допомоги та при стягненні витрат на правничу допомогу ухвалив рішення з дотриманням принципу співмірності, розумності та достатності.
У судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційних скарг з наведених у них мотивів.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 заперечив доводи апеляційних скарг, посилаючись на обгрунтованість висновків суду обставинам справи.
Представник Кутської селищної ради у судове засідання не з`явився, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи без участі представника селищної ради.
Державний реєстратор Коломийської районної державної адміністрації Полюк В.М. в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1ст.367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ч.ч.1, 2 та 5ст.263 ЦПКсудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає.
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не підтверджено факт набуття права власності на перелічені ним в позові будівельні матеріали та обладнання, в зв`язку з чим відсутні підстави для скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 .
З таким висновком погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 29.03.2002 року в смт. Кути, Косівського району між керівником МПП «Ніно» Зрайком В.В. та керуючим санацією ВАТ «Кутський лісокомбінат» Постоловським Д.О. складено (погоджено та затверджено) акт приймання- передачі майна, будівель та обладнання, згідно якого, МПП «Ніно» було передано частину нерухомого майна та обладнання ВАТ «Кутський лісокомбінат».
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 19.11.2002 року затверджено акт приймання-передачі майна та визнано право власності ПМП «Ніно» на частину майна згідно акту приймання-передачі від 29.03.2002 року.
Згідно акту прийому-передачі від 28.07.2005 року із земель Кутської селищної ради МПП «Ніно» було передано в оренду земельну ділянку площею 4,6939 га в натурі, яка розташована в АДРЕСА_1 , та призначена для обслуговування майнового комплексу мебельного цеху №2.
21 квітня 2008 року між ПП «Ніно» та Спортивним клубом одноборств «Беркут» ім. В.Олійника, укладено договір про виділення частки в натурі з нерухомого майна (поділ), посвідчений приватним нотаріусом Косівського РНО Маркуц У.М. та зареєстрований в реєстрі за №1298, відповідно до якого належне вказаним юридичним особам на праві спільної часткової власності майно, було між ними поділено за домовленістю сторін, а спільна часткова власність на нежитлові будівлі, що знаходяться в АДРЕСА_1 та СКО «Беркут» припиняється, і за кожною із сторін реєструється право власності на частину житлових будівель як на окремий виділений в натурі об?єкт нерухомого майна.
Згідно договору купівлі- продажу від 07 квітня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М., ОСОБА_2 придбав в ПП Ніно нежитлові будівлі, а саме: виробничий цех, загальною площею 433,7 кв.м., позначений на плані літероюА, насосна станція, загальною площею 52,9 кв.м., позначена на плані літероюБ, дворова вбиральня, позначена на плані літероюВ, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно копії інформаційної довідки щодо відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно 07.04.2016 року право власності на нежитлову будівлю (виробничий цех) за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2
07 серпня 2017 року за заявою ОСОБА_2 внесено зміни до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і таким чином складовими частинами об?єкта нерухомого майна зареєстровані: виробничий цех (А) площею 433,7 кв.м., насосна (Б) площею 52,9 кв.м., дворова вбиральня (В), альтанка (Г), навіс (Д), альтанка (Е), огорожа №1, огорожа №2 (т.1а.с.19).
Відповідно до положень частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною третьоюстатті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Як зазначено у частині першійстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Відповідно достатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається встатті 16 ЦК України. Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права.
За положеннямистатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ст. 12, ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, у контексті статті 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказами у цивільному процесі можуть бути: письмові, речові та електронні докази; висновки експертів; показання свідків. Письмові докази це будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
Речові докази це предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.
Висновок експерта це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.
Пред`являючи позовдо суду,позивач ОСОБА_1 посилався нате, що протягом 2005-2006 років він самочинно, за власні кошти, побудував два павільйони, навіс та огорожі, що розташовані в АДРЕСА_1 . Однак, відповідач ОСОБА_2 вказані обєкти нерухомості неправомірно зареєстрував як складові частини придбаного ним у ОСОБА_5 у 2016 році нежитлового приміщення (виробничого цеху). У звязку з чим, просив визнати за ним право власності на майно, а саме, на будівельні матеріали (деревяні балки та каркаси, деревяну вагонку, електрокабель, цемент, деревяні дошки огорожі, тощо) і обладнання використані ним для будівництва.
Відповідно до положень ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Відповідно до положень статей 316, 317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Право власності, згідно ст. 328 ЦК України, набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У відповідності до ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
Власник майна, згідно ст. 392 ЦК України, може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Суд першоїінстанції обгрунтованозазначив,що відповідач ОСОБА_2 набув увласність нерухомемайно заадресою АДРЕСА_1 ,на підставідоговору купівлі-продажувід 07.04.2016року При цьому, продавцем виступає ПП «Ніно» в особі директора ОСОБА_5 , а покупцем ОСОБА_2 . Згідно п.1.1 та п.1.2 Договору відповідач купив нежитлові будівлі, а саме: виробничий цех, загальною площею 433,7 кв.м., позначений на плані літероюА, насосна станція, загальною площею 52,9 кв.м., позначена на плані літероюБ, дворова вбиральня, позначена на плані літероюВ.
Відчужувані нежитлові будівлі належали продавцю ПП Ніно на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором прав на нерухоме майно Копильчук В.М., реєстраційної служби Косівського районного управління юстиції Івано-Франківської області 11 листопада 2015 року, індексний номер:47342854.
Вказані нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці площею 2,0802 га, кадастровий номер 2623655400:02:003:0062, яка перебуває в користуванні згідно договору оренди землі від 26 травня 2008 року зареєстрованого у Косівському районному відділі Івано-Франківської регіональної філії центру ДЗК про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за№040830600003 10 червня 2008 року.
Судом першої інстанції встановлено, що станом на час побудови спірних об`єктів у 2005-2006 роках, (як стверджує позивач), ОСОБА_1 був директором ПП «Ніно» його власником та засновником.
Згідно статуту ПП «Ніно» підприємство займалося різними видами господарської діяльності, в тому числі: заготівля і переробка деревини, виготовлення деталей та комплектів дерев`яних будинків, капітальне будівництво, будівельно-монтажні, ремонтні роботи, реконструкція будівель і споруд, тощо. Чистий прибуток підприємства після необхідних розрахунків по сплаті обов`язкових платежів, використовується за рішенням власника на його розсуд .(п.3.2 Статуту).
З огляду на наведене, суд правильно зазначив про те, що твердження позивача про те, що будівля спірних об`єктів нерухомості велася за його власні кошти і тому не може вважатися власністю підприємства, є голослівними та не підтверджені належними доказами. Допитані у судовому засіданні свідки підтвердили факт ведення такого будівництва, натомість доказів того, що позивач проводив вказане будівництво як приватна фізична особа за власні кошти.суду не представлено.
Крім того, позивач посилаючись на використання ним у процесі будівництва спірних об`єктів нерухомого майна ряду будівельних матеріалів, не надав суду будь-яких доказів їх придбання.
Таким чином, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам по справі та дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 .
Посилання апелянта на те, що судом не надано правової оцінки законності продажу спірного нерухомого майна за договором від 07.04.2016 року, оскільки дане майно попередніми власниками, на той час ОСОБА_5 не було набуто в законному порядку не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договір купівлі- продажу від 07 квітня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М., згідно якого ОСОБА_2 придбав в ПП Ніно нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , у встановленому законом порядку недійсним не визнаний.
Оскільки позивачем не представлено суду доказів того, що будівельні матеріали використані для будівництва спірних обєктів є його власністю, а відтак відсутні підстави для висновку про порушення прав позивача при реєстрації речового права ОСОБА_10 на вказані обєкти.
Що стосується ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в сумі 15000 грн, то апеляційний суд вважає дане рішення законним та обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд першої інстанції, стягуючи витрати, понесені ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу, виходив з того, що визначена адвокатом сума гонорару є обґрунтованою, такою, що відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, у зв`язку з чим підлягає до стягненню в повному обсязі. Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції зважаючи на таке.
На підтвердження витрат, понесених позивачем на оплату правничої допомоги відповідачем надано до суду: довідку про обсяг виконаних робіт, витрат робочого часу від 17.11.2017 року (а.с.40), квитанцію до прибуткового касового ордера №8 від 17.11.2017 року на суму 15000 грн (а.с.42)
Доводи позивача щодо завищеної вартості вказаних витрат відповідача є необгрунтованими.
Заява про стягнення правничої допомоги подана у визначені процесуальним законом строки і документи на підтвердження цих виплат стосуються послуг, наданих у цій справі, що позивачем не спростовано.
Також встановлено, що у зв`язку з розглядом даної справи у суді апеляційної інстанції відповідач поніс витрати на правничу допомогу.
У судовому засіданні 17 березня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 заявив клопотання про стягнення з апелянта на користь відповідача витрат понесених останнім на правничу допомогу.
У довідці зазначено обсяг виконаних робіт, витрати робочого часу адвокатом Лазоришиним І.І. при наданні правничої допомоги, зокрема при вивченні матеріалів апеляційної скарги, судової практики, практики Європейського суду, підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу, представництва інтересів у суді. Сторонами визначено суму гонорару адвоката, яка становить 2200 грн.
Позивачем ОСОБА_1 та його представником не подано обгрунтованих заперечень щодо суми понесених витрат відповідачем по оплаті за надання правничої допомоги в апеляційній інстанції, а тому колегія суддів приходить до висновку про стягнення з апелянта на користь ОСОБА_2 2200 грн витрат за надання правничої допомоги.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст.374,375,381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Косівського районного суду від 12 листопада 2020 року та додаткове рішення Косівського районного суду від 27 листопада 2020 року залишити без зміни.
Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 , (жителя АДРЕСА_1 ) 2200 (дві тисячі вісімсот) грн понесених ним судових витрат за надання правничої допомоги.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 березня 2021 року.
Головуюча О.В. Пнівчук
Судді: Г.П. Мелінишин
О.О. Томин
