Ухвала
28 травня 2021 року
м. Київ
справа № 347/1644/17
провадження № 61-7533ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак В. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду Івано - Франківської областівід 27 листопада 2020 року у складі судді
Півничук О. В., додаткове рішення Косівського районного суду Івано - Франківської областівід 27 листопада 2020 року та постанову Івано - Франківського апеляційного суду від 17 березня 2021 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Мелінишин Г. П., Томин О. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Кутської селищної ради, ОСОБА_2 , Державного реєстратора Коломийської районної державної адміністрації Полюка Василя Михайловича про визнання права власності на майно та скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кутської селищної ради, ОСОБА_2 , Державного реєстратора Коломийської районної державної адміністрації Полюка В. М. про визнання права власності на майно.
Позов мотивував посилаючись на те, що з червня 1994 року він був власником та засновником Приватного малого підприємства «Ніно» (далі - ПМП «Ніно», після зміни назви ПП «Ніно»). З березня 2002 року ПН «Ніно» здійснювало господарську діяльність за адресою: АДРЕСА_1 , користуючись земельною ділянкою комунальної власності із земель промисловості площею 4,6939 га.
Рішенням Кутської селищної ради від 04 квітня 2008 року ПП «Ніно» передано у користування на умовах оренди земельну ділянку у меншій площі - 2,0802 га,
по угіддях: під спорудами - 0,3635 га та під проїздами, проходами, площадками -
1,7167 га для обслуговування нежитлових будівель, терміном на 49 років за рахунок земель промисловості. 26 травня 2008 року між ПП «Ніно» у особі директора ОСОБА_1 та Кутської селищної ради було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки.
Упродовж 2005-2006 років, він, як фізична особа, за рахунок власних коштів, побудував на орендованій земельній ділянці дві закриті нежитлові будівлі - павільйони та навіс до нежитлової будівлі - виробничого цеху. При побудові павільйонів був закладений стрічковий бетонний фундамент, площа кожного з павільйонів по периметру складає понад 30 кв. м. Право власності на два павільйони, навіс до нежитлової будівлі, дерев`яну огорожу він не реєстрував у зв`язку із складним майновим становищем. Об`єкти будівництва перебували у стані самочинного будівництва, та не перебували у власності ПП «Ніно».
У подальшому, спірні об`єкти нерухомості ПП «Ніно» було відчужено
ОСОБА_2 згідно з договору - купівлі продажу від 07 квітня 2016 року № 344.
Посилаючись на те, що будівлі двох закритих павільйонів, навісу до виробничого цеху, огорожі на земельній ділянці комунальної власності є його власністю, письмової чи усної домовленості про їх відчуження він не укладав, позивач просив визнати за ним право власності на майно, а саме, будівельні матеріали і обладнання використані для будівництва двох будівель павільйонів, навісу до нежитлової будівлі, дерев`яної огорожі прилеглої території та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на вказані об`єкти за ОСОБА_2 .
Короткий зміст ухвалених судових рішень
Рішенням Косівського районного суду Івано - Франківської області
від 12 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Косівського районного суду Івано - Франківської області від 27 листопада 2020 року стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 15 000,00 грн.
Постановою Івано - Франківського апеляційного суду від 17 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Косівського районного суду Івано - Франківської області від 12 листопада 2020 року та додаткове рішення Косівського районного суду Івано - Франківської області
від 27 листопада 2020 року залишено без змін.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду від 27 листопада 2020 року, додаткове рішення Косівського районного суду від 27 листопада 2020 року та постанову Івано - Франківського апеляційного суду від 17 березня 2021 року, у якій заявник просивскасувати оскаржувані судові рішення, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
За змістом пункту 2 частини першої статті 176. ЦПК України у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
Предметом спору в даній справі є вимоги про визнання права власності на майно, а саме: будівельні матеріали і обладнання використані для будівництва двох будівель павільйонів, навісу до нежитлової будівлі, дерев`яної огорожі, вартість яких позивач визначив - 100 000,00 грн, та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на вказані об`єкти за відповідачем.
Зазначена справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не належить до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.
Ураховуючи зазначене, справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
За змістом пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховний Суд врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі «Azyukovska v. Ukraine» (рішення від 09 жовтня 2018 року «Азюковська проти України»).
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обгрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ураховуючи, що касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду Івано - Франківської областівід 27 листопада 2020 року, додаткове рішення Косівського районного суду Івано - Франківської областівід 27 листопада 2020 року та постанову Івано - Франківського апеляційного суду від 17 березня 2021 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Кутської селищної ради, ОСОБА_2 , Державного реєстратора Коломийської районної державної адміністрації Полюка Василя Михайловича про визнання права власності на майно та скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак
