Постанова

Іменем України

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 263/15489/16-ц

провадження № 61-11007св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Маріупольська міська рада Донецької області,

відповідачі: відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради Донецької області, реєстраційна служба Першотравневого районного управління юстиції Донецької області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області на постанову Донецького апеляційного суду від 02 липня 2020 року в складі колегії суддів:

Мироненко І. П., Баркова В. М., Лопатіної М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року Маріупольська міська рада Донецької області (далі - Маріупольська міська рада, міська рада) звернулась до суду з позовом

до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради Донецької області (далі - відділ державної реєстрації речових прав), реєстраційної служби Першотравневого

районного управління юстиції Донецької області (далі - реєстраційна служба Першотравенського РУЮ), ОСОБА_1 про скасування свідоцтва про право власності та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовна заява мотивована тим, що 31 травня 2016 року спеціалісти відділу землеустрою та охорони земель управління земельних відносин міської ради провели перевірку дотримання вимог земельного законодавства України фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_1 , про результати якої складено акт від 31 травня 2016 року.

Цим актом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 без правовстановлюючих документів використовує земельну ділянку загальною площею 0,0008 га, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 , під розміщення торговельного павільйону « ІНФОРМАЦІЯ_1 », право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31 липня 2015 року, індексний номер 41574316.

31 травня 2016 року ФОП ОСОБА_1 направлено попередження

№ 99/2016 про необхідність усунення порушень земельного законодавства протягом тридцяти днів.

За результатами повторної перевірки дотримання вимог земельного законодавства України, проведеної 15 серпня 2016 року, виявлено, що ФОП ОСОБА_1 не виконав вимоги попередження, про що в цей же день складено акт.

Відповідно до листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю звернень щодо реєстрації дозвільних документів за адресою:

АДРЕСА_1 не надходило.

11 листопада 2016 року спеціалісти цього управління провели комісійне обстеження нежитлового приміщення - торговельного павільйону літ. «А-1» площею 7,80 кв. м, зовнішні стіни якого з металевого каркасу та облицьовані пластиком, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (далі - торговельний павільйон літ. «А-1»), та встановили,

що воно не є капітальною спорудою.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

від 05 грудня 2016 року № 74828387 реєстр прав власності на нерухоме майно містить активний запис про реєстрацію права власності на торговельний павільйон за ОСОБА_1 , проведену на підставі свідоцтва про право власності від 31 липня 2015 року № НОМЕР_1 . Підстава для внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 липня 2015 року

№ 10635817.

Маріупольська міська рада, посилаючись на те, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 31 липня 2015 року, індексний номер 4157431, зареєстроване реєстраційною службою Першотравневого РУЮ 31 липня 2015 року за № 10635817, видане з порушенням норм чинного законодавства, уточнивши позовні вимоги, просила його скасувати та стягнути з ОСОБА_1 на користь Маріупольської міської ради Донецької області судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області

від 06 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Скасовано свідоцтво про право власності, індексний номер 41574316,

видане 31 липня 2015 року реєстраційною службою Першотравневого районного управління юстиції Донецької області.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Маріупольської міської ради судовий збір

у розмірі 1 378,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того,

що нежитлове приміщення - торговельний павільйон літ. «А-1», власником якого є ОСОБА_1 , не є капітальною спорудою. За таких обставин суд дійшов висновку, що свідоцтво про право власності від 31 липня 2015 року, індексний номер 41574316, видане реєстраційною службою Першотравневого районного управління юстиції Донецької області з порушенням частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно

та їх обтяжень», а тому підлягає скасуванню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

В апеляційному порядку справа переглядалася неодноразово.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 11 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Маріупольської міської ради відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що нежитлове приміщення - торговельний павільйон літ. «А-1», власником якого

є ОСОБА_1 , є капітальною спорудою, що встановлено висновком судової будівельно-технічної експертизи від 07 липня 2017 року № 12-с, тому свідоцтво про право власності, індексний номер 41574316, видане 31 липня 2015 року реєстраційною службою Першотравневого районного управління юстиції Донецької області з дотриманням частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року касаційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області задоволено частково, рішення Апеляційного суду Донецької області від 11 серпня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення апеляційного суду, Верховний Суд дійшов висновку про неврахування апеляційним судом статей 5, 19 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час проведення державної реєстрації), якими встановлено підстави державної реєстрації прав; не встановив, чи було дотримано відповідачем Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, чинний

на час видачі свідоцтва про право власності, правила державної реєстрації, передбачені частиною першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час проведення державної реєстрації). Не встановив, на підставі чого було здійснено державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно та видано відповідне свідоцтво, тобто суд неповно з`ясував обставин справи, що призвело до ухвалення передчасного судового рішення про відмову в позові.

Останньою постановою Донецького апеляційного суду від 02 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 квітня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Маріупольської міської ради до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, реєстраційної служби Першотравневого РУЮ, Дудніка І. В. про скасування свідоцтва про право власності відмовлено.

Під час повторного перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку,

що в цьому випадку скасування оспорюваного свідоцтва про право власності

не забезпечує відновлення порушеного права позивача.

При цьому суд послався на статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» у редакції, чинній на час прийняття цієї постанови, відповідно до якої державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав проводиться у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону,

а також у разі визнання в судовому порядку недійсним рішення чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора

про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається тільки з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

З огляду на наведене заявлена позивачем лише позовна вимога про скасування свідоцтва про право власності у разі її задоволення не призведе до відновлення порушеного права чи захисту інтересів та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, адже не відбудеться нівелювання негативних наслідків і позивач не відновить користування чи розпорядження конкретним матеріальним благом - земельною ділянкою. Апеляційний суд вважав,

що задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача, оскільки потребує пред`явлення у подальшому іншого позову.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи

У липні 2020 року Маріупольська міська рада Донецької області подала

до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 02 липня 2020 року та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 квітня 2017 року.

Підставою касаційного оскарження судового рішення зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вважає, що апеляційний суд застосував норми права

без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду

від 05 лютого 2020 року у цій же справі (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказує, що, приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції

не врахував те, що земельна ділянка, на якій розташована спірна будівля,

належить територіальній громаді в особі Маріупольської міської ради Донецької області, у зв`язку з чим Маріупольська міська рада Донецької області обмежена в праві вільно розпоряджатися своїм майном.

Спірний об`єкт ОСОБА_1 встановив самочинно, без отримання будь-яких дозвільних документів та введення його в експлуатацію, на час отримання оспорюваного свідоцтва про право власності він не мав права користування земельною ділянкою, отже, оспорюване свідоцтво видане з порушенням норм законодавства, оскільки ОСОБА_1 не мав документів, передбачених частиною другою пункту 49 Порядку державної реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, у редакції, що діяла на момент видачі спірного свідоцтва, які могли б бути підставою для видачі свідоцтва про власність, а саме: декларації про готовність об`єкта до експлуатації, на підставі якої цей об`єкт вважається нерухомим майном, документів, що підтверджують правомірність користування земельною ділянкою.

Також Маріупольська міська рада зазначає про помилковість висновків апеляційного суду щодо обрання неналежного способу захисту, оскільки саме судове рішення про скасування свідоцтва про право власності, виданого

з порушенням вимог закону, є підставою для внесення відповідних відомостей щодо набуття, зміни чи припинення речових прав.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення,

а постанову Донецького апеляційного суду від 02 липня 2020 року залишити

без змін.

Зазначає про правомірність висновків апеляційного суду щодо обрання неналежного та неефективного способу захисту.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Жовтневого районного суду

м. Маріуполя Донецької області.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року справу призначено

до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження

без повідомлення учасників справи колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31 липня 2015 року, індексний номер 41574316, спірний торговельний павільйон літ. «А-1» площею 7,80 кв. м належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Відповідно до акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства

від 31 травня 2016 року, складеного спеціалістами відділу землеустрою

та охорони земель управління земельних відносин міської ради 31 травня

2016 року за результатами перевірки дотримання ОСОБА_1 вимог земельного законодавства України встановлено, що він використовує земельну ділянку, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 , під розміщення торговельного павільйону « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 0,0008 га, на підставі свідоцтва про право власності

на нерухоме майно від 31 липня 2015 року № 41574316, витяг з Державного реєстру від 31 липня 2015 року № 10635817, без правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що є порушенням статей 125, 126, 211, 212

ЗК України.

Після складення цього акта ОСОБА_1 направлено попередження від 31 травня 2016 року № 99/2016, яким запропоновано протягом тридцяти днів усунути порушення земельного законодавства України.

Відповідно до акта повторної перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 15 серпня 2016 року ОСОБА_1 порушення не усунув.

Згідно з листом Управління державного архітектурно-будівельного контролю

до управління не надходило звернень щодо реєстрації дозвільних документів

за адресою: АДРЕСА_1 .

11 листопада 2016 року спеціалісти цього управління провели комісійне обстеження нежитлового приміщення - торговельного павільйону літ. «А-1», зовнішні стіни якого з металевого каркасу та облицьовані пластиком,

і встановили, що воно не є капітальною спорудою.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно від 05 грудня 2016 року № 74828387, реєстр прав власності

на нерухоме майно містить активний запис про реєстрацію права власності

на торговельний павільйон літ. «А» за ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 07 липня 2017 року № 12-с, визначення поняття «капітальна споруда» немає

в законодавстві, тому експерт ОСОБА_2 під цим терміном розуміє споруду, яка підпадає під визначення поняття «нерухоме майно», що міститься в статті 181 ЦК України, у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав

на нерухоме майно та їх обтяжень» та у Національному стандарті № 1 «Загальні засади оцінки майна та майнових прав», тобто споруда, переміщення якої

не можливе без її знецінення та зміни її призначення. Експерт дійшов висновку, що спірний торгівельний павільйон є нерухомим майном.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню

з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі -

ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин (частина п'ята статті 26 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу

(далі - ГПК України), в редакції від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, юридичні особи та фізичні особи - підприємці (далі - ФОП), фізичні особи,

які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі

на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору зокрема є: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність,

яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, якою передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа

з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право

на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних

та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає

і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).

15 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19) сформулювала правовий висновок про те, що для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як ФОП на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Установлено, що ФОП ОСОБА_1 використовує спірну земельну ділянку

під розміщення торговельного павільйону, належного йому на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно

від 31 липня 2015 року № 41574316. Вказане приміщення відповідач використовує для здійснення підприємницької діяльності, отже, цільовим призначенням земельної ділянки, на якій його розташовано, є комерційна діяльність.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 04 вересня 2008 року зареєстрований як фізична особа - підприємець. Відомостей

про припинення ним підприємницької діяльності станом на дату звернення

з позовом немає.

З урахуванням встановлених обставин колегія суддів вважає, що спір у цій справі, який виник за участю суб`єктів господарювання з метою здійснення підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці, належить до спорів,

які підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду

в порядку цивільного судочинства.

При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також

у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу.

З огляду на те що вказану справу суди першої та апеляційної інстанції розглянули з порушенням правил юрисдикції, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Крім того, колегія суддів враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах з подібними до цієї справи правовідносинами, прийняті після подання Маріупольською міською радою цієї касаційної скарги, а саме:

у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 357/14323/18 (провадження № 61-11500св20) та у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 607/8542/16 (провадження 61-12959св20).

У справі № 357/14323/18 за позовом Білоцерківської міської ради

до ОСОБА_3 , Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції

у Київській області, ОСОБА_4 , державного нотаріуса Другої білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Приймак А. П., приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Дуб Н. М. про скасування реєстрації декларації

про початок виконання будівельних робіт, скасування реєстрації декларації

про готовність об`єкта до експлуатації, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу та про скасування рішення про державну реєстрацію прав

та їх обтяжень і усунення перешкод у користування комунальною власністю Верховний Суд закрив провадження, встановивши, що спірне приміщення відповідач використовує для здійснення підприємницької діяльності, а цільовим призначенням земельної ділянки, відведеної для його обслуговування,

є комерція, тобто спір, що виник між сторонами у цій справі, підлягає розгляду

в порядку господарського судочинства.

У справі № 607/8542/16 за позовом ОСОБА_5 до ПАТ «Тернопільський радіозавод «Оріон», правонаступником якого є АТ «Тернопільський радіозавод «Оріон», про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно Верховний Суд також закрив провадження, встановивши, що спір у цій справі виник за участю суб`єктів господарювання, а спірна земельна ділянка використовувалась для здійснення підприємницької діяльності, отже, належить до спорів, які підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 403, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Маріупольської міської ради Донецької області задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області

від 06 квітня 2017 року та постанову Донецького апеляційного суду від 02 липня 2020 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Маріупольської міської ради Донецької області до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного департаменту Маріупольської міської ради Донецької області, реєстраційної служби Першотравневого районного управління юстиції Донецької області, ОСОБА_1 про скасування свідоцтва про право власності закрити.

Роз`яснити Маріупольській міській раді Донецької області, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення міська рада може звернутися до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду із заявою про направлення справи

за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков В. С. Жданова А. Ю. Зайцев В. М. Коротун