Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Переглядаючи справу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та в оскаржуваній постанові додатково зазначив, що судом обґрунтовано встановлено ненадання позивачем доказів виходу у телевізійний ефір телеканалу "Україна" випуску програми «Сьогодні» із сюжетом "ІНФОРМАЦІЯ_14" щодо ТОВ "Кондитерська фабрика "Ярич", а наданий позивачем компакт-диск не є належним та допустимим доказом такого поширення. Також позивачем не доведено звернення до відповідача з відповідною скаргою в межах 14-денного строку зберігання ефірного запису як сюжету, так і самої телевізійної програми (стаття 48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення"), а також звернення до відповідача з вимогою про спростування недостовірної інформації з дотриманням вимог частини третьої статті 64 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" та у визначений цією нормою строк. Крім того, позивачем не доведено, що саме відповідач є власником Youtube каналу, на якому був розміщений відеозапис сюжету "ІНФОРМАЦІЯ_14".

При цьому судовою колегією апеляційного суду враховано правову позицію Верховного Суду про те, що відеофайл, отриманий позивачем самостійно з мережі Інтернет, не є належним доказом поширення інформації в ефірі телеканалу (постанови від 09.09.2020 у справі №759/6513/17, від 20.06.2019 у справі №404/1691/16-ц, від 19.11.2020 у справі №757/58702/17-ц).

Також суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність у діях відповідача складу правопорушення, наявність якого обумовлює відповідальність у виді спростування інформації, у разі її невідповідності дійсним обставинам, зазначивши, що підстави для задоволення вимоги про спростування недостовірної інформації в ефірі телеканалу "Україна" передачі "Сьогодні" відсутні.

Отже, зі змісту оскаржуваної постанови убачається, що апеляційним судом надавалася оцінка вагомим і ключовим доводам сторін у справі, якими вони обґрунтовували наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.

Водночас за змістом статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника про безпідставне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 67 "Про телебачення і радіомовлення" як підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки, як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, відмовою у задоволенні позову були інші підстави, вказані вище, і суд апеляційної інстанції лише процитував вказану норму закону серед інших норм.

8.3. Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначеній ним постанові Великої Палати Верховного Суду, а також постановах Верховного Суду (пункт 4.2 цієї постанови), то Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та 13.09.2017 у справі №923/682/16.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

У справі, яка переглядається, предметом позову є зобов`язання здійснити спростування недостовірної інформації. Позов мотивовано тим, що відповідачем в ефірі телеканалу "Україна" здійснено показ передачі " Сьогодні ", до складу якої увійшов сюжет "ІНФОРМАЦІЯ_14", який містив недостовірну інформацію про склад продукції, яка виробляється позивачем, що може вплинути на наміри споживачів щодо придбання цього товару. Крім того, відеозапис передачі "Сьогодні" та окремого сюжету "ІНФОРМАЦІЯ_14" було опубліковано на офіційному Youtube каналі передачі "Сьогодні" телеканалу "Україна". Позивач просив здійснити спростування недостовірної інформації в такій же формі і в такий же спосіб, в якій вона була поширена.

Предметом позову у справі №761/39429/14-ц, на яку посилається скаржник, було про спростування недостовірної інформації. На обґрунтування позову позивач ОСОБА_2 вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_3 на телевізійному каналі «Інтер» у програмі «Подробности» було поширено сюжет з назвою (мовою оригіналу) «ІНФОРМАЦІЯ_15», в якому про нього відповідачем розповсюджена інформація, що не відповідає дійсності та принижує його честь та гідність, а також завдає шкоди діловій репутації. Позивач просив суд визнати недостовірними, та такими, що не відповідають дійсності, порушують права, свободи, ганьблять честь та ділову репутацію ОСОБА_2 відомості, поширені ІНФОРМАЦІЯ_3 на телевізійному каналі «Інтер» у програмі «Подробности»; зобов`язати ПрАТ «Телеканал «Інтер» протягом 30 днів з моменту набрання чинності рішенням суду у даній справі поширити спростування недостовірних відомостей шляхом оголошення цього в ефірі телеканалу «Інтер» у програмі «Подбробности» тощо. Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог, та направляючи справу на новий розгляд, у постанові від 21.10.2020 зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про недоведення позивачем факту поширення оспорюваної інформації. Також Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову через недоведення позивачем поширення інформації про нього відповідачем, неправильно застосував статтю 277 ЦК України, а суд апеляційної інстанції цієї помилки не виправив. Крім того, суд не надав належної правової оцінки доводам позивача щодо недостовірності вказаної інформації та її характеру, який на переконання позивача є втручанням у його право на повагу до честі, гідності та ділової репутації.

У справі №761/36287/17 за позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства «Телеканал «Інтер» (далі - ПрАТ «Телеканал «Інтер») про захист честі та гідності, спростування недостовірної інформації, заборону поширення інформації, зобов`язання вчинити дії на обґрунтування позову позивач вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ПрАТ «Телеканал «Інтер» у телепередачі «Подробности» («Подробиці»), яка вийшла в ефір на телевізійному каналі «Інтер» о 20 год. 00 хв, була здійснена трансляція сюжету про заступника начальника управління Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_3. У вказаному сюжеті висловлено інформацію щодо здійснення ним як заступником начальника управління Головного слідчого управління Національної поліції України корупційних схем. На думку позивача, поширена інформація є недостовірною, недоведеною та такою, що порушує його особисті немайнові права, право на честь, гідність та ділову репутацію. За таких обставин позивач просив суд визнати недостовірною та такою, що порочить його честь і гідність та підлягає спростуванню, інформацію стосовно нього, поширену ПрАТ «Телеканал «Інтер» ІНФОРМАЦІЯ_4 на телевізійному каналі «Інтер» у передачі «Подробности». На підтвердження викладених у позовній заяві обставин щодо поширення відповідачем оспорюваної інформації ОСОБА_3 надав диск із відеозаписом телевізійної передачі «Подробности» від ІНФОРМАЦІЯ_4, розміщеній на веб-сайті pоdrobnosti.ua та на веб-сайті youtube.com, в якій поширена негативна інформація щодо його особи. Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою частково задоволено позовні вимоги, Верховний Суд, з урахуванням встановлених судом обставин справи, на підставі поданих сторонами доказів, у постанові від 02.07.2020 дійшов висновку, що позивач у порядку статті 81 ЦПК України надав належні і допустимі докази поширення відповідачем вказаної інформації - диск із записом телеефіру зазначеної програми, а відповідач, заперечуючи належність та достовірність цього доказу, не довів, що спірна інформація не була поширена ІНФОРМАЦІЯ_4 на телевізійному каналі «Інтер» у передачі «Подробности», не погодившись з його оцінкою судом. Таким чином, колегія суддів вважала, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про доведення позивачем факту поширення оспорюваної інформації.

У справі №761/37180/17 за позовом ОСОБА_3 до ПрАТ «Телеканал «Інтер» про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію, зобов`язання вчинити дії, позивач на обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_16 о 20.00 годині ПрАТ «Телеканал «Інтер» у телепередачі «Подробности» транслювало сюжет про заступника начальника Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_3 , в якому містилась інформація про порушення останнім положень законодавства України. ОСОБА_3 зазначив, що дійсно перебуває на посаді заступника начальника управління Головного слідчого управління Національної поліції України. Особу останнього було ідентифіковано не лише шляхом використання прізвища та імені, а й шляхом демонстрації фото- та відеоматеріалів, що виключає будь-які сумніви щодо того, що розповсюджена інформація стосується позивача. ІНФОРМАЦІЯ_16 вищезазначені відомості були розміщені у мережі Інтернет на каналі відповідача, зареєстрованому на веб-сайті youtube.com, а також на веб-сайті відповідача, а тому до дня звернення з позовною заявою вони були відкритими для перегляду та доступні для необмеженого кола осіб. Сюжет містив фактичні твердження про скоєння позивачем ряду умисних злочинів, таких як вимагання, зловживання службовим становищем, службове підроблення, одержання та давання хабара. Разом з тим, усупереч принципу презумпції невинуватості, поширена інформації не містить жодного посилання на вирок суду, яким встановлена вина позивача та який набрав законної сили. Позивач не заперечує факти перебування за кордоном у 2017 році, однак поїздки за кордон були нетривалими та у повній мірі охоплювались терміном щорічної відпустки. Твердження щодо відвідування ОСОБА_3 Російської Федерації у 2014-2015 роках не відповідають дійсності. Неправдивою є інформація, що стосується робочого графіку позивача, оскільки останній виконує службові обов`язки не тільки в робочий, а й в надурочний час та у вихідні дні. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність і ділову репутацію і підлягає спростуванню, інформацію стосовно нього, поширену ПрАТ «Телеканал «Інтер» ІНФОРМАЦІЯ_16 на телевізійному каналі «Інтер» у передачі «Подробности»; зобов`язати відповідача спростувати поширену недостовірну інформацію стосовно нього, повідомивши про ухвалене судове рішення у справі за позовом ОСОБА_3 до ПрАТ «Телеканал «Інтер» про захист честі та гідності; зобов`язати спростувати недостовірну інформацію, заборонити поширення інформації та зобов`язати вчинити дії у телепередачі «Подробности» на телевізійному каналі «Інтер» із зачитуванням ведучим або диктором передачі резолютивної частини судового рішення не пізніше місяця з дня набрання ним законної сили. Верховний Суд, частково скасувавши постанову суду апеляційної інстанції, якою задоволено позовні вимоги, у постанові від 08.05.2019 зазначив, що правильними є висновки апеляційного суду про те, що незвернення позивача до відповідача із вимогою у порядку статті 64 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» про спростування інформації не позбавляє його можливості захистити права у судовому порядку, а надані позивачем докази поширення зазначеної інформації саме відповідачем є належними та допустимими.

Предметом спору у справі №910/16505/19 за позовом ТОВ "Укрфармгруп" до Акціонерного товариства "Калцекс" було відшкодування збитків, заподіяних порушенням зобов`язання. Позов було мотивовано тим, що порушенням ексклюзивного права позивача на продаж лікарських засобів на території України відповідач заподіяв позивачу збитків у формі упущеної вигоди - доходів, які позивача міг би отримати за звичайних обставин, якби його право не було порушене.

У справі №759/6513/17 за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна», ТОВ «Медіа Група Україна», третя особа - ТОВ «РРП Груп», про захист честі та гідності, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_17 о 16 годині 20 хвилин в ефірі телерадіоорганізації «Телерадіокомпанія «Україна» здійснювалася трансляція телепередачі «Глядач як свідок», а саме, випуск під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_18», а також ІНФОРМАЦІЯ_10 о 19 годині 45 хвилин в ефірі телерадіоорганізації «Телерадіокомпанія «Україна» здійснювалась трансляція телепередачі « Говорить Україна », а саме, випуск під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 ». Позивач зазначав, що зазначеними випусками телепрограм було розповсюджено недостовірну інформацію про нього та його особисте життя, у результаті чого порушено його особисті немайнові права, принижено честь та гідність, оскільки під час трансляції передач без його згоди були використані фотографії, на яких зображений ОСОБА_4 , розголошено деталі його особистих стосунків з жінками, у результаті чого було порушено його особисті немайнові права, зокрема право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України), право на особисте життя та його таємницю (стаття 301 ЦК України), охорону інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях (стаття 308 ЦК України), право на недоторканість особистого і сімейного життя (стаття 270 ЦК України). Окрім того, як стало відомо позивачу, ТОВ «ТРК Україна» не є автором випуску «ІНФОРМАЦІЯ_18» телепередачі «Глядач як свідок» та випуску «ІНФОРМАЦІЯ_6» телепередачі «Говорить Україна», оскільки товариству передано авторське майнове право на аудіовізуальні твори - випуски телевізійних передач під назвою « Глядач як свідок » та « Говорить Україна», внаслідок чого авторами випуску «ІНФОРМАЦІЯ_18 » є режисер-постановник ОСОБА_5 та оператор-постановник ОСОБА_6 , автором випуску « ІНФОРМАЦІЯ_6 » є оператор постановник ОСОБА_7 . Також позивач зазначав про те, що відео телепередачі «Глядач як свідок» від ІНФОРМАЦІЯ_17 було незаконно поширено на сайті ІНФОРМАЦІЯ_9 а відео телепередачі « Говорить Україна » від ІНФОРМАЦІЯ_10 було поширено на сайті ІНФОРМАЦІЯ_11 у вільному доступі. Посилався на те, що реєстрантом доменного імені govoryt-ukraina.tv є ТОВ «Інтернет-Інвест», який є і власником веб-сайту govoryt-ukraina.tv. Належними відповідачами у справі є ТОВ «Інтернет-Інвест», ОСОБА_7 , ТОВ «Медіа Група Україна», ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ТОВ «ТРК «Україна», ТОВ «Медіа Група Україна». Позивач просив суд визнати недостовірною і такою, що порушує особисті немайнові права, принижує честь і гідність позивача інформацію щодо нього, поширену у вказаних передачах; зобов`язати ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна» спростувати вказану інформацію шляхом повідомлення в ефірі телепередач « Глядач як свідок» і «Говорить Україна » резолютивної частини ухваленого у цій справі судового рішення; зобов`язати ТОВ «Медіа Група Україна» та ТОВ «Інтернет-Інвест» припинити розповсюдження та використання відеозапису випуску телепередачі «Глядач як свідок» у випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_18» від ІНФОРМАЦІЯ_17 та відеозапису випуску під назвою « Говорить Україна » у випуску під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6» від ІНФОРМАЦІЯ_10 , шляхом вилучення та знищення відеозаписів з веб-сайтів та каналів на веб-сайті «Youtube».

Постановою від 09.09.2020 Верховний Суд частково скасував постанову суду апеляційної інстанції, якою задоволено позовні вимоги, та направив справу на новий розгляд у скасованій частині до цього ж суду. У зазначеній постанові Верховний Суд, серед іншого, зазначив, що апеляційний суд не врахував, що позивач не звертався із заявою до ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна» щодо змісту випуску телепередачі «Глядач як свідок» у випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_18» від ІНФОРМАЦІЯ_17 та «Говорить Україна» у випуску під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6» від ІНФОРМАЦІЯ_10 та одержання цих матеріалів; не встановив, чи оспорювана інформація розповсюджувалася з попереднім записом/чи без попереднього запису та чи містилася у виступах осіб, які є працівниками телерадіоорганізації. За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про часткове задоволення позовних вимог.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Таким чином, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що судові рішення у справі №905/2137/19 прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, оскільки вони прийняті хоча й за частково подібного правового регулювання, але за іншої фактично-доказової бази (обставин і доказів, відмінних від тих, які мають місце в даній справі).

Враховуючи викладене, у контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними, а тому наявні правові підстави для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Ярич" у цій частині на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Верховний Суд також зазначає, що скасування Верховним Судом рішення судів попередніх інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі.

8.4. Що ж до доводів скаржника про порушення судами попередніх інстанцій положень статті 129 ГПК під час ухвалення додаткового рішення, то Верховний Суд зазначає таке.

При розгляді клопотання про розподіл судових витрат колегія суддів враховує, що частиною першою статті 124 ГПК України передбачено, що разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина друга статті 124 ГПК України).

Водночас застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи, а також інших чинників (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2020 по справі № 922/2167/19).

Згідно з частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на викладене відшкодування судових витрат здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідачем у відзиві було зазначено про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат та зазначено, що докази на підтвердження розміру судових витрат будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

23.10.2020 на адресу суду від представника відповідача надійшло "повідомлення (клопотання) про докази судових витрат". Вказане клопотання було відправлене поштою на адресу суду 21.10.2020.

04.11.2020 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшов детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних представником відповідача, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги ТОВ "Телерадіокомпанія "Україна" у справі №905/2137/19.

10.11.2020 на електронну адресу суду представником позивача подано клопотання про зменшення розміру та відмову відшкодування витрат відповідача (крім судового збору).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 911/3086/17 (пункт 3.14), від 17.12.2020 у справі № 922/3708/19 (пункт 4.8).

Як убачається зі змісту оскаржуваного додаткового рішення, суд першої інстанції установив факт надання адвокатом правової допомоги відповідачу, понесення відповідачем поштових витрат та вартості залізничних квитків, а також врахував обсяг та співмірність витрат, підтвердження її виконання доказами, реальність понесення витрат позивачем та клопотання позивача про зменшення розміру та відмову відшкодування витрат відповідача, тому частково задовольнив клопотання відповідача. Суд апеляційної інстанції під час апеляційного провадження у справі погодився з висновками суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому Верховний Суд їх відхиляє.

Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.11.2020 у справі №638/7748/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц щодо застосування положень статті 129 ГПК України, оскільки висновки суду касаційної інстанції у цих справах ґрунтуються на конкретних обставинах справи, за умов конкретної фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах, згідно з критеріями, зазначеними у пункті 8.3 цієї постанови.

8.5. Касаційна скарга подана також з підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, за якою відсутні підстави для закриття провадження.

З огляду на положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України Суд не бере до уваги аргументи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази. Відповідно до зазначеної норми процесуального права наведені порушення (в разі їх наявності) є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Однак у цій справі підстава, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на яку посилався скаржник, не підтвердилась.

8.6. З огляду на викладене судом касаційної інстанції відхиляються як необґрунтовані доводи скаржника щодо ухвалення судових рішень у цій справі з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Водночас Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на міркування, наведені у цій постанові.

8.7. Верховний Суд вважає за необхідне відзначити, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Так, у касаційній скарзі скаржник, зазначаючи про неправильне застосування норм матеріального права, застосовує та оперує понятійними категоріями «обставини справи» і «докази у справі», порушуючи питання, пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як «суду права», а не «суду факту», повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України.

Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.8. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФК "Ярич" в цій частині.

9.2. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ТОВ "ФК "Ярич" в частині оскарження рішення Господарського суду Донецької області від 16.10.2020, додаткового рішення Господарського суду Донецької області від 10.11.2020 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 у справі №905/2137/19 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, без задоволення, а рішення та додаткового суду першої інстанції, а також постанови суду апеляційної інстанції - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

10. Судові витрати

10.1. Оскільки з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Ярич" на рішення Господарського суду Донецької області від 16.10.2020, додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 10.11.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 у справі №905/2137/19, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кондитерська фабрика "Ярич" у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 16.10.2020, додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 10.11.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 у справі №905/2137/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко