Номер провадження 2/754/503/21
Справа №754/11664/15-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2021 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Лісовської О.В.
за участю секретаря - Грей О.П.
відповідачки ОСОБА_1
представника відповідачки ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , до ОСОБА_1 , треті особи: Броварський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пуртова Ірина Володимирівна, ОСОБА_6 , про встановлення факту батьківства, -
ВСТАНОВИВ:
Позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду в інтересах двох своїх неповнолітніх дітей про встановлення факту батьківства, мотивуючи свої вимоги тим, що батьком народжених нею двох дітей, є ОСОБА_7 , з яким вона не перебувала в зареєстрованому шлюбі, а запис про батька дітей був вчинений за її вказівкою. Встановлення факту батьківства необхідне для реалізації особистих немайнових та майнових прав дітей, зокрема, права на спадщину.На підставі викладеного позивачка звертається до суду з даною заявою, в якій просить суд встановити факт батьківства ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та внести зміни до актового запису про народження обох дітей, вказавши ОСОБА_7 батьком дітей та змінити прізвище дітей з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_4 ».
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07.05.2018 року встановлено факт батьківства ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Внести зміни до актового запису № 04, вчиненого 26.02.2002 року виконавчим комітетом Заворицької сільської ради Броварського району Київської області про народження ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 , вказавши, що батьком є: ОСОБА_7 , а прізвище дитини « ОСОБА_4 », змінити на прізвище « ОСОБА_4 ». Внести зміни до актового запису № 05, вчиненого 26.02.2002 року виконавчим комітетом Заворицької сільської ради Броварського району Київської області про народження ІНФОРМАЦІЯ_4 , вказавши, що батьком є: ОСОБА_7 , а прізвище дитини « ОСОБА_4 », змінити на прізвище « ОСОБА_4 ». Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 243, 60 грн.
Постановою Апеляційного суду м. Києва від 29.08.2018 року Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07.05.2018 року залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 27.11.2019 року Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07.05.2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 29.08.2018 року скасувано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2019 року прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , треті особи: Броварський міськрайонний відділ ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Київській області, приватний нотаріус КМНО Портунова І.В., ОСОБА_6 про встановлення факту батьківства.
06.02.2020 року представник відповідачки подала до суду Відзив на позовну заяву. Відповідно до заперечень, викладених у Відзиві, представник відповідачки зазначає, що Докази, які надала суду у заперечення позову відповідачка, відповідають ознакам допустимих та достовірних, які, на її думку, є достатніми для відмови у задоволенні позовних вимог про встановлення факту визнання батьківства. Зокрема вона посилалась на те, що з відповіді Управління соціального захисту населення Броварської РДА Київської області ОСОБА_3 з лютого 2003 року отримує державну допомогу на дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яка, на її думку свідчить про те, що від народження дітей і до смерті ОСОБА_7 позивачка не визнавала померлого як особу, яка повинна утримувати її дітей, тобто не вважала його їх батьком, а звернення її до суду з таким позовом не за життя, а після смерті останнього, розглядала як намагання позивачки заволодіти його майном. Відповідно довідки начальника ЖЕКу, ОСОБА_7 був прописаний та проживав у АДРЕСА_1 з 1991 року і до смерті, що, на її думку, спростовує доводи позивача про його періодичне проживання у с. Заворичі, Броварського району Київської області разом із позивачкою у неіснуючому будинку 28-А , будівництво якого, за поясненнями свідків, було розпочато лише у 2004 році будинку, та на час розгляду справи відсутня відповідна реєстрація права власності на такий будинок, а наявність в померлого квартири у м. Києві та половини житлового будинку у м. Києві спростовує ці доводи. З відповіді ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій № 1» та копії наказу про звільнення ОСОБА_7 , він безперервно з 1974 року по 27.06.2013 року працював на підприємстві, яке розташоване у м. Києві і був звільнений у 2013 році у зв`язку з виходом на пенсію. З анкет, для бажаючих прийняти участь у лотереї Грінкарт 2005 року, які були заповнені усіма членами сім`ї ОСОБА_4 , сім`я усім складом збиралася емігрувати до Америки, не зважаючи на формальне розлучення, підтримувала фактичні сімейні відносини станом на 2005 рік, а запрошення сестри померлого ОСОБА_7 , адресоване його дружині ОСОБА_12 для усіх членів сім`ї останнього у листі з Америки у листопаді 2003 року, підтверджує наявність спільного проживання померлого.
В судове засідання позивачка та представник позивачки не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у своїй заяві представник позивачки просить розглядати справу в їх відсутність. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності позивачки та її представника.
Відповідачка та представник відповідачки у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов.
Представник третьої особи - Броварського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області - у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у своїй заяві просить проводити розгляд справи в його відсутність. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника третьої особи, за наявних у справі матеріалів.
Третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пуртова І.В. - у судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, суд вважає можливим розглядати справу у відсутності третьої особи, за наявних у справі матеріалів.
Третя особа ОСОБА_6 , одночасно допитаний як свідок, на початку судового розгляду позовні вимоги підтримав та пояснив, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є рідними дочками його померлого брата, який з першого дня народження дітей визнавав, допомагав постійно їм, їздив з дітьми відпочивати. Вони жили в одному селі у будинках поряд. Також свідок зазначив, що йому невідомо, хто жив разом з братом в одному будинку, при цьому пояснив, що діти часто ночували у будинку брата, а ОСОБА_3 допомагала йому у господарстві, готувала їсти, дівчата називали брата батьком. У подальшому третя особа у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності третьої особи, за наявних у справі матеріалів.
Вислухавши пояснення позивачки, представника позивачки, відповідачки, представника відповідачки, допитавши свідків, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що 14.02.2002 року у позивачки ОСОБА_3 народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвами про народження.
Відповідно до даних у свідоцтвах про народження, матір`ю дітей вказана ОСОБА_3 , батьком дітей вказано ОСОБА_16 . Запис про батька дітей вчинений за вказівкою матері дітей на підставі статті 55 КпШС України.
Як вбачається з письмових матеріалів справи, відповідачка ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , що підтверджується свідоцтвом про її народження.
Батьки ОСОБА_1 - ОСОБА_7 та ОСОБА_12 перебували у зареєстрованому шлюбі до 17.12.1987 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу.
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.
Згідно довідки Заворицької сільської ради Броварського району Київської області ОСОБА_3 організувала та проводила похорони померлого цивільного чоловіка ОСОБА_7 .
Після смерті ОСОБА_7 відкрито спадкову справу.
Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 звернулись ОСОБА_1 та від імені неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 їх мати ОСОБА_3 .
У своїх позовних вимогах ОСОБА_3 просить суд встановити факт батьківства померлого ОСОБА_7 відносно її дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на покази свідків, світлини батька та дітей у різні періоди життя.
Судом були допитані свідки з боку позивачки.
Так, свідок ОСОБА_17 у суді пояснила, що вона є дочкою позивачкою та рідною сестрою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Під час життя ОСОБА_7 визнавав сестер своїми дочками. Їх мама допомагала ОСОБА_7 у веденні господарства у с. Заворичі, де він будував будинок. Мама жила на два будинки. ОСОБА_7 приймав участь у житті їх сім`ї. Він їздив з села до Києва на роботу, але жив постійно у селі. ОСОБА_7 купував сестрам речі, вони їздили відпочивати.
Свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні пояснив, що він є рідним братом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також сином позивачки. Зазначив, що ОСОБА_7 при житті завжди визнавав сестер своїми дочками, піклувався про них, допомагав їх матері. Також він разом з їх сім`єю обробляв городи. ОСОБА_7 працював у м. Києві, але проживав у селі, на роботу їздив електричкою. ОСОБА_7 придбавав сестрам необхідні речі, вони разом їздили відпочивати, неодноразово він возив сестер до Києва розважатися. Також пояснив, що після народження сестри жили разом з ними, але десь через роки півтора мама з сестрами переїхала до будинку ОСОБА_7 . При цьому мама продовжувала доглядати за господарством і вдома. ОСОБА_7 називав дівчат дочками, а вони його - батьком.
Свідок ОСОБА_5 у суді пояснила, що вона є дочкою позивачки, а батьком її є ОСОБА_7 . Зазначила, що вони жили у своєму будинку, але багато часу проводили у будинку батька, який придбавав їм все необхідне для школи, вони разом їздили до Києва, вони готували батьку їсти. Всі знали, хто є їх батьком, з друзями вони неодноразово приходили у гості до ОСОБА_7 .
Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що вона є дочкою позивачки та ОСОБА_7 . Зазначила, що батько неодноразово придбавав їм всі необхідні речі, возив їх до Києва, оплачував відпочинок на морі. Вони з сестрою завжди приходили до батька додому. Він навчив їх плавати, грати в ігри, вони багато разом гуляли у центрі села. Відносини у них з батьком були дуже добрі.
Свідок ОСОБА_20 у суді пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_7 . Їй відомо, що ОСОБА_3 проживала то разом з ОСОБА_7 , то окремо, діти постійно приходили до ОСОБА_7 у гості, він їх одягав, придбавав взуття. ОСОБА_7 всім казав, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 його діти. Також він їздив до Києва з дівчатами, купляв їм все необхідне, а вони ходили до нього в гості, готували йому їсти.
Також судом були допитані свідки з боку відповідачки.
Так, свідок ОСОБА_12 у суді пояснила, що вона є колишньою дружиною ОСОБА_7 , з яким вони прожили близько 30 років. У 1986 році вони розлучилися, але при цьому продовжували проживати разом однією сім`єю. У 90-х роках з Америки до ОСОБА_7 приїздила його сестра, чоловік їздив до сестри у гості. У 2003 році сестра надіслала їх сім`ї запрошення, щоб виїхати на постійне місце проживання до США. Вони спочатку почали займатися цим питанням, але згодом вирішили залишитися проживати в Україні. У 2004 році чоловік вирішив будувати будинок у с. Заворичі. У ОСОБА_7 були складні стосунки з рідним Братом ОСОБА_6 . З 2007 року вони з чоловіком стали проживати окремо, але при цьому постійно підтримували відносини та зв`язок. Для неї та дочки стало несподіваною звістка про смерть чоловіка. Вони з дочкою приймали участь в його похованні, надавали гроші брату ОСОБА_6 . Після похорон ОСОБА_6 повідомив їм, що у ОСОБА_7 є діти та інша жінка, а тому її дочка повинна віддати все майно їм. На даний час позивачка разом з дітьми проживають у будинку, що належить ОСОБА_7 .
Свідок ОСОБА_24 у судовому засіданні зазначила, що вона працювала разом з ОСОБА_12 , вони дружили сім`ями, постійно спілкувалися. Зазначила, що ОСОБА_12 проживала однією сім`єю з ОСОБА_7 .
Свідок ОСОБА_25 у суді пояснила, що знає сім`ю ОСОБА_4 з 1995 року, вони вчилися разом з ОСОБА_1 . Батьки ОСОБА_1 завжди разом приходили до дочки на свята, були разом вдома, коли вона приїздила до ОСОБА_1 в гості. ОСОБА_7 влаштовував її з ОСОБА_1 до себе на роботу на практику. Вони товаришують з сім`єю ОСОБА_1 до цього часу. Вона завжди вважала сім`ю ОСОБА_4 повноцінною та нормальною сім`єю, вони завжди разом проводили вихідні, були разом на врученні їм дипломів.
Свідок ОСОБА_29 у судовому засіданні пояснив, що він є дідусем ОСОБА_1 . Зазначив, що його зять ОСОБА_7 проживав разом з його дочкою з 1977 року по 2007 рік включно. У ОСОБА_7 не було іншої сім`ї, інших жінок чи дітей. Коли ОСОБА_7 був живий, то проживав з дружиною однією сім`єю, вели господарство у приватному будинку. Приблизно у 2003-2004 роках ОСОБА_7 почав будувати будинок у с. Заворичі.
Але слід зазначити, що покази свідків з боку позивача жодним чином не підтверджують факт постійного спільного проживання позивачки із ОСОБА_7 , а також той факт, що останній є біологічним батьком ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також вказані покази свідків є суперечливими та різняться між собою.
При цьому покази свідків з боку відповідачки є логічними, послідовними, підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому приймаються судом до уваги, як належний та допустимий доказ у справі.
Що стосується письмових доказів, то слід зазначити наступне.
Так, з відповіді Управління соціального захисту населення Броварської РДА Київської області вбачається, що ОСОБА_3 з лютого 2003 року отримує державну допомогу на дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що свідчить про те, що від народження дітей і до смерті ОСОБА_7 позивачка не визнавала померлого як особу, яка повинна утримувати її дітей, тобто не вважала його їх батьком.
Також відповідно до довідки начальника ЖЕКу ОСОБА_7 був прописаний та проживав за адресою: АДРЕСА_2 , з 1991 року і до дня смерті, що спростовує доводи позивачки про періодичне проживання ОСОБА_7 у с. Заворичі Броварського району Київської області разом із позивачкою.
Крім того, з відповіді ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій № 1» та копії наказу про звільнення ОСОБА_7 вбачається, що останній безперервно з 1974 року по 27.06.2013 року працював на підприємстві, що розташовано у м. Києві, та був звільнений у 2013 році у зв`язку з виходом на пенсію.
З анкет для бажаючих прийняти участь у лотереї ГРІНКАРТ 2005 року, що були заповнені усіма членами сім`ї ОСОБА_4 , сім`я усім складом збиралася емігрувати до Америки, незважаючи на формальне розлучення, підтримувала фактичні сімейні стосунки станом на 2005 рік, а запрошення сестри померлого ОСОБА_7 , адресоване його дружині ОСОБА_12 , для усіх членів сім`ї останнього у листопаді 2003 року, підтверджує наявність спільного проживання померлого ОСОБА_7 у 2003 році разом із своєю сім`єю.
Що стосується довідки лабораторії «Євролаб» про те, що ОСОБА_7 за життя намагався встановити біологічне споріднення (у вигляді батьківства) з ОСОБА_3 , то слід зазначити, що дана довідка жодним чином не підтверджує той факт, що ОСОБА_7 є батьком ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Матеріали справи містять розписки ОСОБА_3 про отримання від ОСОБА_7 аліментів на утримання двох дочок. Але слід зазначити, що дані розписки написані власноручно позивачкою, не містять будь-яких доказів того, що про написання даних розписок був обізнаний ОСОБА_7 , а також, що він здійснював сплату аліментів та вимагав написання вказаних розписок.
Що стосується наявних у матеріалах справи фотокарток із зображенням, на думку позивача, ОСОБА_7 та його дочок, то слід зазначити, що судом вони також до уваги не приймаються, оскільки не оформлені належним чином та одноособово не можуть свідчить про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є рідними дочками померлого ОСОБА_7 .
Слід звернути увагу на довідку ЖЕКу № 314, відповідно до якої зазначено, що ОСОБА_7 з 1991 року і по день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Дана довідка спростовує твердження позивачки про те, що ОСОБА_7 постійно проживав у с. Заворичі.
Вказане вище спростовує доводи позивачки про те, що вона разом з дочками проживали з ОСОБА_7 та вели спільне господарство.
Також слід зазначити, що згідно із п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 р № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» і правової позиції Суду у справі № 6-20цс15 від 25.02.2015 р. При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, народженої до 1 січня 2004 (тобто до набрання чинності Сімейного кодексу) необхідно застосовувати відповідні норми Кодексу про шлюб та сім`ю.
Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 25.02.2015 року у справі № 6-20цс15.
Відповідно до ст. 7 Конвенції «Про права дитини», - дитина, наскільки це можливо, повинна знати своїх батьків. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 53 КпШС України в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина,а також самої дитини після досягнення нею повноліття.
При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31 березня 1995 року № 5, суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, і вирішує їх з урахуванням обставин, передбачених ст. 53 Кодексу про шлюб та сім'ю України.
Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 55 Кодексу про шлюб та сім'ю запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній) і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.
Також слід зазначити, що Верховний Суд України, аналізуючи практику судів при вирішенні питань про встановлення фактів, вважав, що заяви про встановлення факту батьківства (материнства) суд розглядає у разі смерті особи, яку заявник визнає батьком.
Вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, заяви, встановленим статтями 119 ЦПК України 2004 року, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим статтею 258 цього Кодексу.
Важливе значення має вимога про обов`язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки. З урахуванням зазначеної в заяві мети суд визначає коло осіб, які можуть бути залучені до участі у справі.
Зміст рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, повинен містити крім іншого, мету його встановлення.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження в тому числі і справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Згідно із частинами третьою та четвертою статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
Водночас, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина 6 статті 294 ЦПК України).
Отже, у даному випадку належним способом вирішення питання щодо батьківства ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства відповідно до ч. 1 ст. 130 СК України у порядку окремого провадження.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1 та 2 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Звертаючись до суду з даним позовом до дочки померлого ОСОБА_7 про визнання батьківства, позивачкою не було зазначено, за захистом яких порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів вона спрямувала вимоги до указаного відповідача.
Протягом усього розгляду справи позивачкою також не було подано будь-яких заяв про уточнення позовних вимог, зміну підстави чи предмету позову, при наданні пояснень вона зазначала про те, що встановлення даного факту їй необхідно для того, що у дітей був батько.
Отже, між позивачем та відповідачем немає цивільно-правового спору, як і матеріально-правових відносин з приводу вимог про визнання батьківства, що виключає можливість задоволення позову про визнання батьківства.
Відповідно до ст.. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільно-процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримає та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 цього Кодексу.
Відповідно до указаної норми, а також норми статті 130 СК України, відповідачем у спорі про визнання батьківства є особа, яка, на думку позивача, є батьком дитини.
Оскільки спірні правовідносини випливають з особистих немайнових відносин, то правонаступництво у таких спорах не допускається.
Таким чином, з наведеного випливає, що пред`явлення ОСОБА_3 позову про визнання батьківства до дочки померлого ОСОБА_7 є безпідставним, оскільки між сторонами не виникло цивільно-правового спору, який би підлягав вирішенню у порядку позовного провадження.
Аналогічна правова позиція викладена також і у постанові Верховного суду від 26.02.2020 року у справі № 736/379/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, із врахуванням відсутності достовірних даних як про визнання батьківства померлим ОСОБА_7 за життя, так і про спільне проживання й ведення спільного господарства останнім та матір`ю дітей до їх народження, спільне виховання або утримання ними дітей, враховуючи оскільки між сторонами не виникло цивільно-правового спору, який би підлягав вирішенню у порядку позовного провадження, суд приходить до переконання, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 немає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 12, 13, 19, 76-79, 81, 141, 206, 258-260, 263-265 ЦПК України, статтями 125, 128, 129, 130 Сімейного Кодексу України, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , до ОСОБА_1 , треті особи: Броварський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Портунова Ірина Володимирівна, ОСОБА_6 , про встановлення факту батьківства - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Позивачка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .
Відповідачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІПН НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .
Третя особа - Броварський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, код ЄДРПОУ 33341526, адреса: Київська область, м. Бровари, вул. Київська, 155.
Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пуртова Ірина Володимирівна, адреса: м. Київ, бульв. Ромена Роллана, 7, прим. 1.
Третя особа - ОСОБА_6 , адреса: АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення виготовлений 17 лютого 2021 року.
Суддя О.В.Лісовська
