ПОСТАНОВА

Іменем України

29 січня 2021 року

Київ

справа №814/1944/17

адміністративне провадження №К/9901/50404/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Управління Держпраці у Миколаївській області

про скасування постанови

за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року (прийняту у складі головуючого судді Лісовської Н.В.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Семенюк Г.В., суддів Потапчука В.О., Шляхтицького О.І.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Управління Держпраці у Миколаївській області про скасування постанови від 11 вересня 2017 року №55КП, якою на позивача накладено штраф.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки позивач не заперечувала факту невиплати індексації заробітної плати за липень 2017 року, а відповідач дотримався вимог нормативно-правових актів під час проведення перевірки, оскаржувана постанова від 11 вересня 2017 року №55КП є правомірною та не підлягає скасуванню.

Також суди попередніх інстанцій зазначили, що штраф, який накладений на позивача, є фінансовою санкцією у сфері законодавства про працю, застосований саме до суб`єкта підприємницької діяльності, і є іншим видом відповідальності, ніж штраф за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що відповідачем порушено порядок проведення перевірки відповідача, зокрема позивача не було повідомлено про проведення позапланової перевірки.

Також скаржник зазначає, що індексація не є мінімальною державною гарантією, а відтак і не підпадає під санкцію, передбачену абзацом 4 частини другої статті 265 КЗпП України.

Крім того, скаржник звертає увагу суду касаційної інстанції на недопустимість подвійної відповідальності особи за одне й те саме правопорушення. Так, постановою Корабельного районного суду м. Миколаєва у справі №488/3150/17 від 5 жовтня 2017 року на підставі частини першої статті 41 КУпАП за порушення частини п`ятої статті 95 КЗпП України, статті 33 Закону України «Про оплату праці» та пункту 1, 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у сумі 510 грн, штраф сплачений, про що свідчить платіжне доручення від 5 жовтня 2017 року.

Скаржник наголошує, що відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Позиція інших учасників справи

13 червня 2018 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 10 травня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі №814/1944/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 9 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що наказом відповідача від 14 серпня 2017 року №204 призначено проведення інспекційних відвідувань за додержанням вимог законодавства про працю суб`єктами господарювання Миколаївської області. Згідно з пунктом 14 додатку до наказу призначено проведення інспекційного відвідування позивача на підставі звернення від 16 лютого 2017 року № П-150-17 у період з 15 серпня 2017 року по 22 серпня 2017 року.

15 серпня 2017 року позивач отримала повідомлення про інспекційне відвідування та перелік документів, які необхідно підготувати до перевірки.

З 16 серпня 2017 року по 17 серпня 2017 року державними інспекторами проведено позапланову перевірку додержання позивачем законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, результати якої оформлені актом №14-01-151/0129.

Перевіркою, між іншим, виявлено порушення частини п`ятої статті 95 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), статті 33 Закону України "Про оплату праці", пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, а саме: працівникам згідно розрахунково-платіжної відомості за липень 2017 року індексація заробітної плати за липень 2017 року не нараховувалась та не виплачувалась. Коефіцієнт індексації в липні 2017 року складає 4,1%.

На підставі акта перевірки 17 серпня 2017 року складено протокол про адміністративне правопорушення №14-01-151/0067.

11 вересня 2017 року винесено постанову №55КП, якою на підставі абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України на позивача накладено штраф у розмірі 224 000 грн.

Постановою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2017 року у справі №488/3150/17 позивача притягнуто до відповідальності за адміністративне правопорушення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року та постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року не відповідають, а доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 2 якого дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення.

Заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Відповідно до статті 259 КЗпП України Державна служба України з праці має реалізовувати державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 295), державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення; та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).

Відповідно до положень підпункту 2 пункту 5 Порядку №295 інспекційне відвідування проводиться, зокрема, за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин.

Як зазначалося вище, наказом відповідача від 14 серпня 2017 року №204 призначено проведення інспекційних відвідувань за додержанням вимог законодавства про працю суб`єктами господарювання Миколаївської області. Згідно з пунктом 14 додатку до наказу призначено проведення інспекційного відвідування позивача на підставі звернення від 16 лютого 2017 року №П-150-17.

Згідно зі статтею 12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції, та здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються. Згідно зі статтею 16 вказаної Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Таким чином, Конвенція МОП № 81 визначає безумовне дискреційне повноваження інспектора самостійно приймати рішення щодо необхідності проведення інспектування того чи іншого роботодавця, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.

Тому, колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними твердження позивача про порушення процедури проведення перевірки, оскільки відповідно до направлень на проведення перевірки та протоколу про адміністративне правопорушення від 17 серпня 2017 року №14-01-151/0067 вона була позаплановою, а тому позивач не повідомлялася завчасно про призначення перевірки. Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, акт перевірки позивач підписала без заперечень.

Відповідно до статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 року №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Виходячи з наведеного, можна зробити висновок, що індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР) визначено, що до структури заробітної плати входить додаткова заробітна плата, яка включає, в тому числі, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.

Згідно зі статтею 10 Закону №108/95-ВР розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об`єднань профспілок і спільного представницького органу об`єднань організацій роботодавців на національному рівні. Розмір мінімальної заробітної плати не може бути зменшено в разі зменшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

У відповідності до статті 12 Закону №108/95-ВР норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Таким чином, враховуючи те, що індексація заробітної плати є компенсаційною виплатою (рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 №9-рп/2013), передбаченою статтею 33 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», вона входить до структури заробітної плати, що також підтверджується підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року №5, відповідно до якої суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати. Як складова належної працівникові заробітної плати індексація спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Таким чином, проведення індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачено статтею 95 КЗпП України, а тому індексація заробітної плати є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, за недотримання якої юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність встановлену законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника щодо якого скоєно порушення.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постановах від 12 квітня 2018 року у справі №816/2325/16, від 19 вересня 2019 року у справі №813/2406/18, від 11 грудня 2019 року у справі №1340/5964/18, від 8 квітня 2020 року у справі №804/3591/17, від 23 квітня 2020 року у справі №816/1728/16 та від 16 липня 2020 року у справі №815/5516/17.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає безпідставними твердження скаржника про те, що індексація не є мінімальною державною гарантією, а відтак не підпадає під санкцію, передбачену абзацом 4 частини другої статті 265 КЗпП України.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).

У відповідності до пункту 4 Порядку №1078, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на дату проведення перевірки позивач мала оформлені трудові відносини з сімома працівниками. За розрахунками відповідача в липні 2017 року настає право на індексацію заробітної плати.

Отже, сукупний аналіз вищенаведених норм чинного законодавства дає можливість зробити висновок про те, що позивачем у справі дійсно порушено трудове законодавство.

З приводу доводів касаційної скарги про недопустимість притягнення особи двічі до одного й того самого виду відповідальності за одне правопорушення, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне вказати наступне.

Статтею 265 КЗпП України, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено відповідальність у разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці у формі штрафу в десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

За змістом частин третьої, четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, відповідальність за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати та виплати її не в повному обсязі передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 41 КУпАП порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами - підприємцями працівникам, у тому числі колишнім, на їхню вимогу документів стосовно їх трудової діяльності на даному підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату тощо), визначеного Законом України "Про звернення громадян", або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, частиною другою статті 265 КЗпП України і частиною першою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати та виплати її не в повному обсязі.

Штраф за частиною другою статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною першою статті 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за статтею 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП) за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати та виплата її не в повному обсязі.

Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України і частини першої статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (порушення встановлених термінів виплати заробітної плати та виплата її не в повному обсязі).

Суд зазначає, що в умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 КЗпП України та частиною першою статті 41 КУпАП, очевидним є подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.

Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення господарської діяльності отримує додатковий правовий статус. Оскільки правовий статус підприємця фізична особа з повною цивільною дієздатністю набуває в порядку реалізації свого права на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України та частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України).

Отже, фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною першою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині порушення встановлених термінів виплати заробітної плати та виплата її не в повному обсязі.

Застосовуючи ці підходи суд звертає увагу, що за виплату заробітної плати в неповному обсязі ФОП ОСОБА_1 уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2017 року у справі №488/3150/17, що набрала законної сили. Застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів Верховного Суду вважає, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Миколаївській області про скасування постанови підлягають задоволенню.

Висновки у цій справі узгоджуються із правовою позицією об`єднаної палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 грудня 2020 року під час розгляду справи №260/1743/19 за схожих правовідносин.

Так, об`єднана палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого:

- штрафи, передбаченні статтею 265 Кодексу законів про працю України, є заходами фінансової відповідальності, а тому підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає;

- фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу "non bis in idem" як складового елементу принципу верховенства права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із пунктом третім частини першої статті 349 КАС України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права підлягають скасуванню з ухваленням нового - про задоволення позову.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів скасовує рішення судів попередніх інстанцій та приймає нове рішення, не повертаючи справу на новий судовий розгляд, то відповідно до статті 139 КАС України касаційний суд має вирішити питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до платіжного доручення №129 від 14 вересня 2017 року ОСОБА_1 сплатила судовий збір за подання адміністративного позову у сумі 2 240 грн; квитанції №3471821 від 26 грудня 2017 року та квитанції №354697 від 30 січня 2018 року ОСОБА_1 сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 3360 грн; квитанції № 3763111 від 3 травня 2018 року ОСОБА_1 сплатила судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 4480 грн, що в цілому складає 10 080 грн.

Отже, ця сума судових витрат (судового збору) підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Управління Держпраці у Миколаївській області.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року скасувати.

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Миколаївській області про скасування постанови задовольнити.

Скасувати постанову Управління Держпраці у Миколаївській області про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 від 11 вересня 2017 року №55КП.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 39787411) судові витрати на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у сумі 10 080 (десять тисяч вісімдесят) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

С.М. Чиркін