ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
----------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 квітня 2018 р.
м.Одеса
Справа № 814/1944/17
Категорія: 3.5
Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді -доповідача: Семенюк Г.В.
суддів: Потапчука В.О. , Шляхтицького О.І.
при секретарі
Вишневській А.В.
за участю сторін:
представник позивача
ОСОБА_3 (адвокат, ордер)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до управління Держпраці у Миколаївській області про скасування постанови від 11.09.2017р. № 55КП, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до управління Держпраці у Миколаївській області про скасування постанови від 11.09.2017р. № 55КП, мотивуючи його тим, що відповідачем порушено процедуру проведення перевірки. Крім того, індексація заробітної плати не являється мінімальною державною гарантією.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ФОП ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_4 посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції не врахував, що її подвійно притягнуто до відповідальності за одне й те саме правопорушення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що Наказом відповідача від 14.08.2017 р. № 204 призначено проведення інспекційних відвідувань за додержанням вимог законодавства про працю суб'єктами господарювання Миколаївської області. Згідно п. 14 додатку до наказу призначено проведення інспекційного відвідування позивача на підставі звернення від 16.02.2017 р. № П-150-17 у період з 15.08.2017 р. по 22.08.2017 р.
15.08.2017 року позивач отримала повідомлення про інспекційне відвідування та перелік документів, які необхідно підготувати до перевірки.
З 16.08.2017 р. по 17.08.2017 р. державними інспекторами проведено позапланову перевірку додержання позивачем законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, результати якої оформлені актом № 14-01-151/0129.
Перевіркою серед іншого виявлено порушення ч. 5 ст. 95 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), ст. 33 Закону України "Про оплату праці", п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078, а саме: працівникам згідно розрахунково-платіжної відомості за липень 2017 р. індексація заробітної плати за липень 2017 р. не нараховувалась та не виплачувалась. Коефіцієнт індексації в липні 2017 р. складає 4,1%.
На підставі акту перевірки 17.08.2017 року складено протокол про адміністративне правопорушення № 14-01-151/0067.
11.09.2017 року винесено постанову № 55КП, якою на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України на позивача накладено штраф у розмірі 224000 грн.
Постановою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15.10.2017 р. по справі № 488/3150/17 позивача притягнуто до відповідальності за адміністративне правопорушення у вигляді штрафу в сумі 510 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що постанова № 55КП, якою на підставі абз. 4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України на позивача накладено штраф у розмірі 224000 грн. є правомірною, а тому відсутні підстави для задоволення позову. Колегія суддів погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
За ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 259 КЗпП України, Державна служба України з праці має реалізовувати державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно з п. 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 (далі - Порядок № 295), державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення; та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).
Відповідно до положень пп. 2 п. 5 Порядку № 295 інспекційне відвідування проводиться, зокрема, за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин.
Як зазначалося вище, наказом відповідача від 14.08.2017 р. № 204 призначено проведення інспекційних відвідувань за додержанням вимог законодавства про працю суб'єктами господарювання Миколаївської області. Згідно п. 14 додатку до наказу призначено проведення інспекційного відвідування позивача на підставі звернення від 16.02.2017 р. № П-150-17.
Згідно зі ст. 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року, інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції, та здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються. Згідно зі ст. 16 вказаної Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.
Тобто, Конвенція МОП № 81 визначає безумовне дискреційне повноваження інспектора самостійно приймати рішення щодо необхідності проведення інспектування того чи іншого роботодавця для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.
Отже, колегія суддів не приймає до уваги посилання на апелянта на порушення процедури проведення перевірки, оскільки відповідно до направлень на проведення перевірки та протоколу про адміністративне правопорушення № 14-01-151/0067 від 17 серпня 2017 року вона була позаплановою, а тому позивач не повідомлялася завчасно про призначення перевірки. Акт перевірки позивач підписала без заперечень.
Відповідно до ст. 95 КЗпП України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Згідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Виходячи з наведеного, можна зробити висновок, що індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Зазначене підтверджується, зокрема, листом Мінсоцполітики України від 03.10.2014 року № 219/10/136-14 «Про індексацію заробітної плати» де вказано, що індексація є державною соціальною гарантією, що надається населенню з метою підтримки купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що до структури заробітної плати входить додаткова заробітна плата, яка включає, в тому числі, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.
Згідно ст. 10 Закону України "Про оплату праці" розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об'єднань профспілок і спільного представницького органу об'єднань організацій роботодавців на національному рівні. Розмір мінімальної заробітної плати не може бути зменшено в разі зменшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
У відповідності до ст. 12 Закону України "Про оплату праці" норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.
Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Отже, враховуючи те, що індексація заробітної плати є компенсаційною виплатою (рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 №9-рп/2013), передбаченою статтею 33 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», вона входить до структури заробітної плати, що також підтверджується підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 року №5, відповідно до якого суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати. Як складова належної працівникові заробітної плати індексація спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Таким чином, проведення індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачено ст. 95 Кодексу законів про працю України. А тому індексація заробітної плати є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, за недотримання якої юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність встановлену законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника щодо якого скоєно порушення.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 (далі - Порядок № 1078).
У відповідності до п. 4 Порядку № 1078, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Статтею 265 КЗпП України, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено відповідальність у разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці у формі штрафу в десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 265 КЗпП України).
На дату проведення перевірки позивач мала оформлені трудові відносини з сімома працівниками. За розрахунками відповідача в липні 2017 р. настає право на індексацію заробітної плати.
Отже, сукупний аналіз вищенаведених норм чинного законодавства дає можливість зробити висновок про те, що позивачем по справі порушено трудове законодавство, за яке позивача було притягнуто до відповідальності, дійсно мало місце.
Не приймаються до уваги доводи апелянта, що на неї покладено подвійну відповідальність (оскаржуваною постановою та в справі про адміністративне правопорушення) з огляду на наступне.
Так, оскаржувана постанова винесена відповідачем не в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, а на підставі норм КЗпП України. Тобто, в даному випадку до позивача застосовано два різні види юридичної відповідальності, що не суперечить Конституції України.
Статтею 51 Цивільного кодексу України закріплено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Оскаржуваною постановою позивача притягнуто до фінансової відповідальності за те, що, як суб'єкт підприємницької діяльності, вона порушила законодавство про працю в частині невиплати індексації, що є мінімальною державною гарантією в оплаті праці. Адже згідно ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу.
При цьому, в частині 3 цієї ж статті чітко визначено, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями.
Податковий кодекс України містить визначення штрафної санкції (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
З викладеного випливає, що штраф, який накладений на позивача, є фінансовою санкцією у сфері законодавства про працю, застосований саме до суб'єкта підприємницької діяльності, тобто є іншим видом відповідальності, ніж штраф за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Оскільки позивач не заперечила факту невиплати індексації заробітної плати за липень 2017 р., а відповідач дотримався вимог нормативно-правових актів під час проведення перевірки, оскаржувана постанова від 11.09.2017 р. № 55КП є правомірною та не підлягає скасуванню.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про скасування постанови від 11.09.2017р. № 55КП належним чином не обґрунтовані, не підтверджені наявними у справі матеріалами та задоволенню не підлягають.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, - залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2017 року по справі № 814/1944/17, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст Постанови складено - 18 квітня 2018 року.
суддя-доповідач:
Семенюк Г.В.
судді:
Потапчук В.О. Шляхтицький О.І.
