ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5991/20 Справа № 215/4052/18 Суддя у 1-й інстанції - Коноваленко М. І. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2020 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
секретар судового засідання-Кислиця І.В.
сторони справи :
позивач за первісним позовом- ОСОБА_1
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2020 року, ухваленого суддею Коноваленком М.І. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 28 лютого 2020 року,-
ВСТАНОВИВ :
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою, яку уточнено 18.04.2019 року, до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком, треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради та орган опіки та піклування виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідач ОСОБА_2 всупереч рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01.03.2018, яким було зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з його донькою ОСОБА_4 , відповідно до графіку, встановленого рішенням виконкому Центрально-Міської районної у місті ради №42 від 18.01.2017 року, чинить перешкоди у спілкуванні з донькою, шляхом не допуску його до доньки, що підтверджується постановами виконавчої служби про накладення на відповідача штрафів у зв`язку з її ухиленням від виконання рішення суду, та внесено відомості в Єдиний реєстр досудового розслідування щодо можливого вчинення відповідачем кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, у зв`язку з чим, на підставі частини ч.4 ст.159 СК України, просив суд визначити місце проживання його доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним.
У листопаді 2018 року відповідач ОСОБА_2 звернулась в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини, треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Покровської районної у місті ради та орган опіки та піклування виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради. Просила суд визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки дитині створені необхідні умови для життя, з урахуванням складних відносин між дитиною та її батьком, що підтверджується висновком психолога, а також, що дитина потребує специфічного догляду. ОСОБА_2 , також просила стягнути на її користь судові витрати по справі.
Рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком, треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради та орган опіки та піклування виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради, відмовлено; позовні вимоги зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини, треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Покровської районної у місті ради та орган опіки та піклування виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради задоволені.
Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 копійок), та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн. (шість тисяч гривень).
Позивач ОСОБА_1 , будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне дослідження наявних у справі доказів, ставить питання про його скасування та направлення справи до суду першої інстанції для нового розгляду.
При цьому скаржник зазначає, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив його майновий стан, відповідно, якому він може забезпечити кращі умови для дитини порівняно з майновим станом відповідача, яка не має доходів, не має власного рухомого та нерухомого майна, власного житла, тоді, як він має у власності трикімнатну квартиру, земельні ділянки, автомобіль та інше майно.
Також, наголошує на тому, що суд проігнорував вимоги п.4 ст.159 СК України, якими встановлено, що за ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо може передати дитину для проживання з ним.
Скаржник вказує, що в матеріалах справи містяться чисельні докази невиконання відповідачем рішення суду про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною. Позивач вважає, що суд зайняв позицію відповідача яка базувалася на прихильності дитини до матері, яка усунула рідного батька з життя та оточення дитини.
Скаржник вказує, що суть його позову була у невиконанні відповідачем рішення суду та прохання на цій підставі визначити місце проживання дитини з батьком. Наголошує на тому, що копіями постанов державних виконавців про стягнення з відповідача на користь держави штрафів (1700 грн., 3400 грн.) підтверджено факт невиконання відповідачем рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 березня 2018 року (справа №215/2861/17).
Також, позивач вказує, що за невиконання зазначеного судового рішення відносно ОСОБА_2 заведено три кримінальні провадження: від грудня 2018 року у Криворізькому міському відділенні поліції; від квітня 2019 року у Покровському відділенні поліції Криворізького відділу поліції; від січня 2020 року у Тернівському відділенні поліції Криворізького відділу поліції, копії постанов слідчих наявні в матеріалах справи, і є доказами невиконання відповідачем рішення суду.
Окрім того, позивач звертає увагу, що суд визначив місце проживання малолітньої дитини у чужій квартирі, що належить на праві одноособової власності ОСОБА_6 , при цьому в матеріалах справи відсутні відомості, що ця особа згодна та не заперечує і не вважає такі дії протиправними.
Вказує, що його донька зареєстрована за місцем його мешкання і саме це місце він просив визначити місцем проживання дитини. Позивач зазначає, що суд належним чином не дослідив особу ОСОБА_6 , в квартирі, якого визначено місце проживання дитини, посилаючись на те, що у Тернівському та Покровському відділеннях поліції порушено відносно нього два різні кримінальні провадження за ст.126 КК України за напад на позивача та нанесення побоїв.
Також, скаржник не погоджується із тим, що суд взяв до уваги висновок психолога дворічної давнини від січня 2018 року, який характеризував емоційний стан дитини саме на момент проведення її опитування і не може свідчити про беззаперечний факт бажання дитини, яка перебуває під тотальним впливом матері.
Не погоджується позивач і з посиланням суду на трирічну довідку лікаря від 2017 року про хворобу дитини на гінекологічний вульвіт. Звертає увагу, що матеріали справи не містять відомостей від позашкільних закладів про реальне відвідування дитиною гуртків.
Зазначає, що суд проігнорував його клопотання про допит свідка директора школи №44 ОСОБА_7 , не звернув уваги, що за час судового розгляду справи відповідач і її представник двічі не з`являлись до суду без поважних причин, що представники третіх осіб були відсутні при ухваленні рішення 06.02.2020.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача, відповідач ОСОБА_2 , просить оскаржуване судове рішення, як законне та обґрунтоване залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Просила в разі відмови у задоволенні апеляційної скарги та залишенні рішення суду першої інстанції без змін, стягнути з позивача на її користь витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн., понесені нею під час апеляційного перегляду справи.
21.12.2020 року від представника органу опіки та піклування виконкому Тернівської районної у місті ради Алінічевої С.В. на електронну адресу суду апеляційної інстанції надійшов лист з проханням провести апеляційний розгляд справи, призначений на 22.12.2020 року на 12.00 год. без участі представника органу опіки та піклування, у зв`язку з участю представника в іншому судовому засіданні в Тернівському районному суді м.Кривого Рогу. В листі представник ОСОБА_8 просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його скарги та залишити рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06.02.2020 року без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши позивача ОСОБА_1 , який підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, просив її задовольнити, думку відповідача ОСОБА_2 та її представника. адвоката Морозова Є.Є., які, кожен окремо заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін з викладених у відзиві підстав, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено,що в шлюбі між сторонами, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , народилась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.146 копія свідоцтва про народження).
Шлюб розірвано рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2017 року (а.с.145 копія рішення суду).
Після розірвання шлюбу дитина проживає з матір`ю, на теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом з місця проживання (т.1, а.с.67), в складі сім`ї з матір`ю, відчимом, братом.
07.10.2017 року зареєстровано шлюб ОСОБА_9 зі ОСОБА_6 (т.1, а.с.147 копія свідоцтва про шлюб), в якому народилась дитина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1, а.с. 148 копія свідоцтва про народження).
Позивачем ОСОБА_1 11.08.2017 року зареєстровано шлюб з ОСОБА_11 (а.с.87 копія свідоцтва про шлюб).
Рішенням виконкому Центрально-Міської районної у місті ради №42 від 18.01.2017 року визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_4 періодичність, тривалість та місце зустрічей, щотижня, у середу з 16.30 год. до 18.30 год., на нейтральній території, та з 17.00 год. п`ятниці до 13.00 год. неділі за місцем проживання позивача (а.с.84).
01.03.2018 року Тернівським районним судом м.Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалено заочне рішення, яким було зобов`язано ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з його донькою ОСОБА_12 , згідно з графіком, який був встановлений рішенням виконкому Центрально-Міської районної у місті ради №42 від 18.01.2017 року (а.с.82-83).
Постановою колегії суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду від 05.02.2019 року заочне рішення суду залишено без змін (т.2, а.с.50-51).
Довідкою КПНЗ «Палац дитячої та юнацької творчості Центрально Міського району» КМР від 07.01.2018 встановлено, що дитина ОСОБА_5 займається в гуртках з наступним графіком занять: середа з 17.00 до 19.00 години; п`ятниця з 18.00 до 19.00 години; субота з 11.30 до 13.30 години, про що позивач ОСОБА_1 був письмово повідомлений 14.08.2018, що підтверджується експрес-накладною «Нова пошта» про вручення повідомлення (т.1 а.с.64), і позивачем факт отримання повідомлення про графік занять визнається, і лише заперечується сам спосіб повідомлення його відповідачем засобами поштового зв`язку, а не особисто.
На даний час ОСОБА_12 є учницею КЗОШ № 44 (т.1, а.с.65- характеристика з місця навчання). За місцем навчання характеризується як організована дитина, спокійна, вихована, має хороший фізичний і розумовий розвиток, проживає з матір`ю, відчимом та молодшим братом. Мати та відчим стежать за зовнішнім виглядом дитини, цікавляться навчанням доньки. У дитини є всі необхідні шкільні приладдя.
Відповідно до довідки Комунального позашкільного навчального закладу «Міський палац дитячої та юнацької творчості «Горицвіт» Криворізької міської ради, ОСОБА_4 є вихованкою колективу вокального співу «Сардіс», гуртка «Візерунки», гуртка «Веселка» (т.1,а.с.72).
З відповіді виконавчого комітету Криворізької міської ради, наданої представником Уповноваженого Верховної Ради України з дотримання прав дитини та сім`ї на звернення ОСОБА_1 від 18.01.2019 року, встановлено, що з дозволу матері, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 , спеціаліст у справах дітей, наодинці вислухав думку дитини ОСОБА_13 , яка пояснила, що їй живеться добре, у неї молодший братик ОСОБА_14 , якого вона дуже любить, їй подобається навчатися у новій школі, що у неї багато друзів та те, що вона відвідує гурток «Веселка». Дівчинка повідомила, що зустрічатися з батьком не хоче, бо він при зустрічах приділяє їй мало уваги (т.1, а.с.52-55).
Висновком виконкому Покровської районної в місті ради, як органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 07.05.2019 року визначено доцільним місце проживання малолітньої дитини разом з матір`ю ОСОБА_2 (т.2, а.с.103).
Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 мають постостійне місце роботи. ОСОБА_2 на даний час знаходиться у відпустці по догляду за дитиною.
Судом досліджено акт обстеження умов життя та виховання в сім`ї ОСОБА_1 (т.1,а.с.64, а.с.66 витяг з реєстру про майно), яким рекомендовано дообладнати окрему кімнату, позитивну характеристику з місця роботи ОСОБА_1 (т.1, а.с. 65), довідку про заробіток (т.1, а.с.63).
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 , на підставі досліджених доказів, надаючи перевагу інтересам самої дитини, яка на даний час має тісні стосунки з матір`ю, новонародженим братом, виходив з того, що надані позивачем докази на підтвердження ухилення ОСОБА_3 від виконання рішення суду про зобов`язання не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з його донькою ОСОБА_4 , у зв`язку з чим він може ставити питання перед судом про передачу доньки для проживання з ним, відповідно до ч.4 ст.159 СК України, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та з огляду на доказаність прихильності дитини до матері, належне виконання матір`ю батьківських обов`язків наявні підстави для задоволення зустрічного позову.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції і не може погодитись із доводами позивача ОСОБА_1 , викладеними в апеляційній скарзі з огляду на таке.
За вимогами ст.ст.263, 264ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення в повній мірі відповідає зазначеним вище нормам закону.
Відповідно дочастини четвертоїстатті 159СК України,у разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним.
Так, під час судового розгляду для встановлення обставин ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання рішення суду від 01.03.2018 щодо зобов`язання не чинити перешкоди позивачу у спілкуванні з дитиною судом були дослідженні наступні докази:
- постанова державного виконавця Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби м. Кривий Ріг від 24.09.2018 року про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом про зобов`язання не чинити перешкоди у спілкуванні з донькою (т.1, а.с. 93);
- акт державного виконавця від 24.10.2018 з якого слідує, що останній прибувши за місцем проживання боржника двері квартири ніхто не відчинив, дома застати нікого не вдалося , тим самим вбачається, що боржниця ухиляється виконувати рішення суду (т.1 а.с.94);
- постанова державного виконавця Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби м. Кривий Ріг від 28.09.2018 року про накладення штрафу на ОСОБА_2 у розмірі 1700 гривен, тому як виходом за місцем проживання боржника, дома застати ОСОБА_2 не вдалося, тому рішення суду не виконується (т.1 а.с.95);
- постанова державного виконавця Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби м. Кривий Ріг від 04.10.2018 року про накладення штрафу ОСОБА_2 у розмірі 3400 гривен, тому як виходом за місцем проживання боржника, дома застати ОСОБА_2 не вдалося , тому рішення суду не виконується (т.1 а.с.96);
- 23.11.2018 року державним виконавцем Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби м.Кривий Ріг винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу та направлено повідомлення про притягнення боржника ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за ст.382 КК України до ВП КВП ГУНП України (т.1 а.с. 127-129);
- постанова державного виконавця Покровського відділу державної виконавчої служби м. Кривий Ріг від 04.01.2019 про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом про зобов`язання не чинити перешкоди у спілкуванні з донькою (т.2, а.с. 37);
- 19.03.2019 року постановою державного виконавця Покровського відділу державної виконавчої служби м.Кривий Ріг накладено штраф на ОСОБА_2 за невиконанання рішення суду (т.2, а.с.39), та постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортним засобом (т.2, а.с.42);
- 29.03.2019 року державним виконавцем Покровського відділу державної виконавчої служби м.Кривий Ріг винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу та направлено повідомлення про притягнення боржника ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за ст.382 КК України до ВП КВП ГУНП України.
Окрім того, суд дослідив і надане відповідачем ОСОБА_2 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Покровського відділу державної виконавчої служби міста Кривого Рогу Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.
Цим судовим рішенням було визнано протиправними та скасовані постанови державного виконавця Покровського відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Уманського Станіслава Анатолійовича про накладення на відповідача ОСОБА_2 штрафу від 23.01.2019 року та від 19.03.2019 року ухвалені в рамках виконавчого провадження №58003069.
Відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 82 ЦК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Так, дослідивши рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року, судом першої інстанції були встановлені наступні обставини.
Зі змісту Актів державного виконавця від 09.01.2019 року, 11.01.2019 року та 16.01.2019 року слідує, що останній, прибувши за місцем перебування боржника, встановив, що у визначений судом час виконання рішення, боржника за даною адресою не виявлено, двері ніхто не відчинив, на телефонні дзвінки боржник не реагує. Таким чином, рішення суду не виконано.
У той же час, у вказаних Актах відсутні відомості щодо присутності самого стягувача ОСОБА_1 . Так, безпосередньо у графі «у присутності» взагалі нічого не зазначено, тоді як у нижній частині Актів містяться підписи ОСОБА_1 , що в свою чергу не дає можливості достеменно встановити факт присутності ОСОБА_1 під час здійснення відповідних виходів на адресу боржника у визначений судом час, а відповідно і встановити факт ненадання ОСОБА_2 можливості зустрітися з дитиною ОСОБА_4 .
Також, в Актах державного виконавця від 09.01.2019 року та від 16.01.2019 року не зазначено часу здійснення виходів на адресу боржника, що в свою чергу позбавляє можливості встановити факт невиконання ОСОБА_2 рішення суду від 01.03.2018 року.
При цьому, в графіку відвідування зазначено, зокрема, середу з 16.30 год. до 18.30 год., на нейтральній території, в межах м.Кривого Рогу.
Згідно Акту державного виконавця від 18.01.2019 року встановлено, що боржник надав державному виконавцю доступ до помешкання. Зі слів дитини зафіксовано, що дитина з батьком бачитися не бажає. Боржником надано письмові пояснення.
Отже, в даному випадку Акт державного виконавця від 18.01.2019 року не може свідчити про факт невиконання ОСОБА_2 рішення суду від 01.03.2018 року, без поважної причини, оскільки в даному випадку, безпосередньо дитина ОСОБА_1 відмовилась бачитись з батьком ОСОБА_1 ..
Також, було складено чотири Акти державного виконавця від 09.01.2019 року, від 11.01.2019 року, від 16.01.2019 року та від 18.01.2019 року, однак у оскаржуваній постанові від 23.01.2019 року про накладення штрафу не зазначено на підставі якого саме Акта державного виконавця встановлено невиконання заочного рішення суду.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваної постанови від 23.01.2019 року про накладення штрафу, що винесена в рамках виконавчого провадження №58003069.
В частині оскаржуваної постанови від 23.01.2019 року про накладення штрафу, винесеної в рамках виконавчого провадження №58003069, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувану постанову та, накладаючи на ОСОБА_2 штраф у розмірі 3 400,00 грн., проігнорував приписи Закону №1404-VIII,оскільки не склав акт, яким би перевірив та зафіксував саме повторність невиконання боржником заочного рішення суду від 01.03.2018 року без поважних причин, після винесення постанови від 23.01.2019 року, такі докази до суду не надано, що в свою чергу безумовно свідчить про протиправність такої постанови.
Таким чином, на підставі наведених вище обставин, встановлених рішенням Дніпропетровського окружногоадміністративного судувід 31липня 2019року,які непотребують доказування,висновок судупро те,що наданіпозивачем доказина підтвердженняпозовних вимогщодо ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання рішення суду не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, колегія суддів вважає вірним і повністю з ним погоджується, у зв`язку із чим відхиляє доводи скаржника про неналежне дослідження судом наданих ним доказів, які підтверджують ухилення відповідача від виконання судового рішення, оскільки цим судовим рішенням були скасовані постанови державного виконавця від 23.01.2019 року та від 19.03.2019 року про накладення на відповідача штрафів.
Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст.7, 8 Конвенції про права дитини, яка ратифікована Постановою ВР № 789-ХІІ від 27.02.1991, дитина має право, наскільки це можливо, знати своїх батьків і право на їх піклування, має поважатися право дитини на сімейні зв`язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.
Згідно зі ст.9 вказаної Конвенції, держава має забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визнають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визнання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Стаття 11Закону України«Про охоронудитинства» наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Із системного тлумачення статей 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьоїстатті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «М.С. проти України» від 11.07.2017, Суд указав, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна, а по-друге у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному, стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (п. 100 рішення від 16.07.2015 у справі «Мамчур проти України»).
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків.
При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Така ж позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 357/17852/15-ц від 29 травня 2019 року.
Статтею 51 Конституції України визначено, що кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.
Згідно із частиною восьмою статті 7СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Статтею ст.153 СК України визначено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно зі ст.157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ч.2 ст.155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно зі ст.160-161 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити;
Декларацією правдитини,прийнятою резолюцією1386(ХIV)Генеральної АсамблеїООН від20листопада 1959року,принципом 6,передбачено,що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю.
Згідно з принципом 7 Декларації прав дитини, дитина має право на здобуття освіти, яка має бути безоплатною та обов`язковою, щонайменше на початкових рівнях. Дитині має надаватися освіта, яка сприятиме її загальному культурному розвитку і завдяки якій вона зможе, на основі рівності можливостей, розвинути свої здібності та особистий світогляд, а також усвідомити моральну та соціальну відповідальність і стати корисним членом суспільства.
Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за її освіту і навчання; насамперед, таку відповідальність несуть її батьки.
Дитині має бути забезпечена повна можливість відпочинку та ігор, спрямованих на цілі освіти; суспільство та органи публічної влади повинні докладати зусиль для сприяння реалізації зазначеного права.
Так, дослідивши відповідь надану представником Уповноваженого Верховної Ради України з дотримання прав дитини та сім`ї на звернення ОСОБА_1 від 18.01.2019 року, суд встановив, що з дозволу матері дитини, спеціаліст у справах дітей, наодинці вислухав думку дитини ОСОБА_13 , яка пояснила, що їй живеться добре, у неї молодший братик ОСОБА_14 , якого вона дуже любить, їй подобається навчатися у новій школі, що у неї багато друзів та те, що вона відвідує гурток «Веселка». Дівчинка повідомила, що зустрічатися з батьком не хоче, бо він при зустрічах приділяє їй мало уваги, і це висловлювання дитини, суд першої інстанції на законних підставах взяв до уваги в інтересах самої дитини.
Дослідивши висновок виконкому Покровської районної в місті ради щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 від 07.05.2019 року, суд встановив, що органом опіки та піклування визначено доцільним місце проживання малолітньої дитини разом з матір`ю ОСОБА_2 .
Відповідно до частин першої, другої статті 171СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.
Під час апеляційного перегляду справи в присутності вчителя початкових класів, педагога організатора ОСОБА_15 була заслухана думка дитини, малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка суду пояснила, що вона не бажає проживати разом із батьком ОСОБА_1 , хоче жити з мамою, її рідним молодшим братиком ОСОБА_16 та новим татом, яких вона дуже любить.
Частиною 3 статті 12ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 81 ЦПК Українивстановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, проаналізувавши зібрані у справі докази надані сторонами, в їх сукупності дійшов обґрунтованого висновку, що первісні позовні вимоги не підлягаю задоволенню, оскільки не доведені позивачем ОСОБА_1 , тоді, як зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 доведені останнью в повному обсязі та підлягають задоволенню.
Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування дитини з обома батьками, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, визначаючи місце проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з матір`ю, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини з огляду на її вік, потребу у материнській турботі, догляді, повноцінному вихованні та розвитку.
Слід зазначити, що визначення місця проживання дитини із матір`ю не можна тлумачити як наявність у матері переваги перед батьком, оскільки останій не обмежений у своєму праві на спілкування з донькою.
Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони були предметом розгляду судом першої інстанції і кожному з них суд надав відповідну правову оцінку, зазначену у судовому рішенні.
На думку колегії суддів, доводи позивача фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.
Відповідно до ч.1. ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст.ст.367,368, 374,375,381-384 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 грудня 2020 року.
Головуючий:
Судді:
