Справа № 761/35926/18 Головуючий 1 інстанція- Притула Н.Г.
Провадження № 22-ц/824/13674/2020 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
П О С Т А Н О В А
іменем України
07 грудня 2020 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 02 червня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,-
в с т а н о в и в:
У вересні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувсядо суду із вказаним позовом,який мотивував тим, що 17 грудня 2010 року між банком і відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг, який включає анкету-заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», а також «Тарифи банку». Згідно вказаного договору банк надав відповідачу кредит на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 5000 грн. із сплатою 30 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а відповідач зобов`язався повернути отриманий кредит та сплатити проценти за його користування.
Вказував, що за умовами кредитного договору позичальник мав своєчасно повертати кредит та проценти платежами, однак не виконує цих обов`язків, має прострочену заборгованість, яка станом на 31 серпня 2018 року становить 68776,58 грн., з яких тіло кредиту - 4902,78 грн., проценти - 57022,53 грн., пеня - 3100 грн. та штраф: фіксована частина - 500 грн., процентна складова - 3251,27 грн. Посилаючись на ст.ст.1050, 1054 ЦК України та умови кредитного договору, просив стягнути із відповідача на користь банку заборгованість за кредитом у розмірі 68776,58 грн.та судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 02 червня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» борг за тілом кредиту в розмірі 4902,78 грн. та судовий збір у розмірі 125,63 грн. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог і ухвалити нове, яким задоволити вимоги банку в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
- 2 -
Скарга мотивована тим, що суд прийшов до помилкового висновку про відсутність доказів укладення між сторонами кредитного договору та узгодження з позивачем усіх умов договору, хоча банк надав на підтвердження досягнення згоди з усіх умов договору відповідні докази, а саме: копію анкети-заяви відповідача, розрахунок боргу, умови та правила надання банківських послуг, тарифи та інші докази, які останнім не спростовані. Суд не врахував ряд нормативних документів, зокрема Законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про банки і банківську діяльність», «Про електронний цифровий підпис», постанови НБУ № 705, згідно якої документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань. Суд невірно застосував висновокВеликої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, в якій мають місце інші фактичні обставини ніж в даній справі. При вирішенні спору судом не врахована судова практика, зокрема постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 356/1635/16-ц, від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 666/388/16-ц, згідно яких неознайомлення та непідписання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин. Не врахована позиція Верховного Суду у справі № 415/5971/17, де суд не взяв до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Висновок суду про відсутність підстав для стягнення з відповідачки процентів суперечить положенням ч.1 ст.1048, ст.1054, 1069 ЦК України, та ст.169 Кодексу європейського договірного права, які встановлюють оплату у вигляді процентів за користування грошовими коштами. Окрім того, оскаржуване рішення призводить до нехтування принципами платності кредитного договору та наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та порушує стабільність фінансового сектору держави, бо важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів.
Відповідач ОСОБА_1 , який отримав копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги з додатками 09 листопада 2020 року, відзив на апеляційну скаргу до суду не подав.
Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 68776,58 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позов частково і стягуючи тіло кредиту, суд першої інстанції
- 3 -
обгрунтовував свої висновки тим, що відповідач ОСОБА_1 не повернув у повному обсязі отримані ним кредитні кошти, що у свою чергу свідчить про порушення прав АТ КБ «Приватбанк» як кредитора і необхідність їх захисту шляхом стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4902,78 грн.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 грудня 2010 рокувідповідач ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та заповнив і підписав анкету-заяву, на підставі якої банк надав відповідачу грошові кошти на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 5000 грн., що стверджується копією анкети-заяви (а.с.7), копією паспорта (а.с.33) та розрахунком боргу (а.с.4-6).
Отже, між сторонами виникли права і обов`язки, які грунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».
Також, судом встановлено, що відповідач користувався кредитними коштами і здійснював періодичне погашення в розмірі від 20 грн. до 400 грн. Останнє погашення кредиту відбулося 24 лютого 2016 року на суму 5913,60 грн., після чого оплати на погашення кредиту відповідачем не проводилися, що стверджується наданим банком розрахунком.
З огляду на вимоги закону та встановлені у справі обставини, суд вірно захистив права позивача як кредитора і стягнув на його на користь тіло кредиту в розмірі 4902,78 грн.
Також, колегія суддів погоджується із висновками суду про відмову у задоволенні вимог про стягнення процентів - 57022,53 грн., пені - 3100 грн. та штрафів: фіксована частина - 500 грн., процентна складова - 3251,27 грн.
Вирішуючи спір в цій частині суд першої інстанції вірно виходив з того, що анкета-заява ОСОБА_1 не містить відомостей ні про розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, ні про розмір неустойки (пеня і штрафи), а доданий до позову витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, не містить підпису відповідача, що у свою чергу свідчить про відсутність згоди між сторонами щодо істотних умов договору, зокрема розміру процентів, та неможливість застосування вказаного банком у розрахунку розміру процентів за користування коштами 30 % та збільшених 34,8 % та 43,2 % і як наслідок необгрунтованість вимог позивача в цій частині.
При цьому, суд першої інстанції правильно врахував, що проценти за користування коштами можуть бути визначені, як за домовленістю сторін у договорі, так і встановлені законом. Підставами позову в даній справі банк зазначив стягнення саме процентів, визначених договором, що не знайшло свого підтвердження. Водночас вимог про стягнення процентів за користування коштами, встановлених законом, позивачем не заявлялося.
Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду щодо відсутності підстав для стягнення процентів та неустойки не грунтуються на вимогах закону.
Так, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
- 4 -
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
За змістом ст.10561 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі.
Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.
Як вище вказувалося в матеріалах справи наявна анкета-заява, на підставі якої відповідач отримав грошові кошти і яка не містить відомостей про розмір процентів за користування грошовими коштами, що вказує на відсутність між сторонами домовленості про їх розмір, та у свою чергу свідчить про безпідставність застосування банком у розрахунку процентів за користування коштами у розмірі 30 % річних, а також підвищених процентів 34,8 % та 43,2 % річних.
Окрім того, у анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, що свідчить про недотримання вимогч.1 ст.547 ЦК України про укладення у письмовій формі правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання.
За таких обставин з огляду на відсутність домовленості між сторонами щодо умов та розміру сплати процентів та неустойки (штрафу, пені), вимоги банку в цій частині не грунтуються на законі і задоволенню не підлягають.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до громадянина про стягнення боргу за кредитним договором від 18 лютого 2011 року, де Велика Палата, скасовуючи рішення судів в частині стягнення процентів та пені і ухвалюючи нове рішення про відмову в позові в цій частині, вказала, що відсутність в анкеті-заяві домовленості про сплату процентів і неустойкине дає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.
Колегія суддів відхиляє з викладених вище підставдоводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що сторони у потрібній формі досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, «Умови та правила надання банківських послуг», «Тарифи банку», в тому числі досягли згоди щодо розміру процентів, як такі, що не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Посилання ПриватБанку на те, що конкретні умови кредитування, в тому числі розмір процентів, визначаються Умовами та правилами надання банківських послуг безпідставні,
- 5 -
оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідача. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з цими Умовами ознайомився, погодився і мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні.
За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як вже зазначалося, Умови та правила не містять підпису позичальника, а відтак їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про встановлення процентів.
Саме така правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.
Аналогічна позиція викладена у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де Велика Палата, зазначила, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які наявні в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як складову частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети, щодоправа банку здійснювати нарахування процентів.
Доводи скарги про неврахуванням судом ряду нормативних актів, в тому числі постанови НБУ № 705, згідно якої документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань, необгрунтовані.
Судом встановлено, що укладання кредитного договору між сторонами відбулося у паперовій формі шляхом заповнення і підписання сторонами анкети-заяви, а не в електронній формі, шляхом проставляння сторонами цифрового підпису, а відтак саме в паперовій формі мають бути вказані всі істотні умови договору, в тому числі умови щодо розміру процентів та неустойки.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відмова у стягненні процентів суперечить положенням ч.1 ст.1048, ст.1054 ЦК України, які передбачають сплату процентів за користування грошовими коштами, недоречні, оскільки предметом спору у справі є стягнення процентів, які як вважає позивач, встановлені договором. Водночас вимог про стягнення процентів, встановлених законом, позивачем не заявлялося.
Це ж стосується посилань скаржника на ст.169 Кодексу європейського договірного права, які є безпідставними, оскільки суд відмовив у позові з мотивів недоведеності вимог банку про стягнення процентів, обумовлених договором, а не передбачених законом.
До таких же висновків прийшла Велика Палата у наведеній вище постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де відмовляючи ПриватБанку у позові про стягнення процентів зазначила, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.1048 ЦК України позивач не пред`явив.
При цьому ст.1069 ЦК України (банківський рахунок), на яку посилається скаржник, взагалі не регулює спірних правовідносин і не підлягає застосуванню.
Апеляційна скарга містить посилання на те, що оскаржуване рішення призводить до
- 6 -
нехтування принципами оплатності кредитного договору та наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, самому банку та вцілому порушує стабільність фінансового сектору держави. Наведені доводи носять загальний характер, не спростовують законності та обгрунтованості судового рішення, в тому числі не спростовують висновків суду про необхідність дотримання сторонами вимог закону щодо форми та змісту кредитного договору при його укладанні та чіткого визначення істотних умов.
Посилання скаржника на необхідність врахування судової практики Верховного Суду у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 356/1635/16-ц, від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 666/388/16-ц, згідно яких неознайомлення та непідписання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин, безпідставні.
По-перше, усі вказані справи розглянуті у 2018-2019 році, проте після цього з метою однакового застосування судами положень закону Великою Палатою Верховного Суду 03 липня 2019 року розглянута справа № 342/180/17, правовий висновок у якій і підлягає застосуванню.
По-друге, наведені доводи суперечать положенням закону з таких міркувань.
З урахуванням логічного й системного тлумачення положень ст.ст.403-404 ЦПК України і ст.ст.13, 36, 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що у цивільному процесуальному законі визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду.
Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати КЦС - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів КЦС.
Таким чином, у цьому випадку підлягає застосуванню не позиція, що міститься у наведених скаржником постановах колегії суддів КЦС, а саме висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, який і врахований судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні даного спору.
Окрім того, наведене відповідає приниципу юридичної визначеності, бо якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
Посилання у скарзі на неможливість застосування вказаної постанови Великої Палати з огляду на наявність в ній інших фактичних обставин ніж в даній справі недоречні, оскільки судом застосовано висновок Великої Палати про застосування норм права, який є визначальним та фундаментальним щодо правової оцінки змісту кредитних правовідносини між банком і позичальником за кредитною карткою, і не пов`язаний виключно із фактичними обставинами справи, як помилково вважає скаржник.
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом позиції Верховного Суду по справі № 415/5971/17, де суд не взяв до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду,
- 7 -
викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, надумані та безпідставні. Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень Верховний Суд даної справи не розглядав, а наведений у скарзі витяг із судового рішення міститься у постанові Луганського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року по даній справі.
Відхиляючи даний довід колегія суддів враховує, що згідно ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідноси, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Положень про врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у рішеннях судів апеляційної інстанції, процесуальне законодавство не містить.
Апеляційна скарга містить посилання на неврахування судом того факту, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору приєднання, який регулюється ст.634 ЦК України і згідно якого сторона може лише приєднатися до такого договору і не може запропонувати свої умови договору, а тому відсутність підпису позичальника в умовах не свідчить про неукладення договору.
Колегія суддів відхиляє такі доводи з викладених вище підстав, оскільки підпис відповідача в умовах відсутній, а позивачем у свою чергу не надано доказів, що саме ці умови або їх відповідна редакція існували чи були чинними на момент написання відповідачем анкети-заяви і не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Такі ж висновки містяться у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де Велика Палата, зазначила, що підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може вважатися договором приєднання.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обгрунтованим.
Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 02 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді:
