Дата документу 25.11.2020 Справа № 317/183/19
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний№317/183/19 Головуючийу 1інстанції Громова І.Б.
Провадження № 22-ц/807/2992/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2020 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Крилової О.В.
за участю секретаря судового засідання Семенчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 21 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И Л А:
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначала, що вона в період часу з 19.04.2016 року по 14.12.2018 року працювала в Інституті олійних культур НААН України на посаді молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції.
14 грудня 2018 року її було звільнено відповідачем з займаної посади згідно до Наказу № 03-05/102к.
Вказаний наказ вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки при його виданні відповідачем було допущено низку порушень вимог трудового законодавства: фактично організація виробництва і праці не змінювалась; позивач не повідомляла відповідача про те, що вона відмовляється від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці; роботодавцем не повідомлено які конкретно істотні зміни умов її праці будуть вводитись; з будь-якими розпорядчими документами, що стосуються змін в організації виробництва та праці та/або істотних змін умов праці відповідач її не ознайомлював.
Просила суд визнати протиправним та скасувати наказ Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України від 14.12.2018 №03-05/102к в частині звільнення ОСОБА_1 з посади молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції; Поновити ОСОБА_1 на посаді молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України; Стягнути на користь ОСОБА_1 з Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 3361,86 грн.; Стягнути з Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 10000,00 грн. моральної шкоди. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 21 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, незастосування норми матеріального права, які у даній справі підлягають застосуванню, та порушення норми процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вирішити питання судових витрат.
Інститут олійних культур Національної академії аграрних наук України надав суду відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача,пояснення учасників процесу,перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, оскільки вона відмовилася від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
З матеріалівсправи вбачаєтьсята встановленосудом першоїінстанції,що ОСОБА_1 з 04.07.2002 року працювала на різних посадах в інституті відповідача.
З 19 квітня 2016 року ОСОБА_1 переміщена на посаду молодшого наукового співробітника до сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції.
19 грудня 2017 року в трудовій книжці зроблено запис, що ОСОБА_1 відповідає займаній посаді за результатами атестації, атестована строком на три роки.
Відповідно до постанови Президії НААН України від 18 червня 2014 року «Про Кваліфікаційні вимоги до посад керівних, наукових працівників та фахівців наукових підрозділів наукових установ НААН та Кваліфікаційні характеристики посад керівних та наукових працівників наукових установ НААН», однією з кваліфікаційних вимог до молодшого наукового співробітника сектору, що входить до складу структурних підрозділів інституту, є наявність у нього наукового ступеня кандидата наук та наявність наукових праць.
Зі службової записки від 31 серпня 2018 року завідуючого відділом селекції (до якого входить сектор імунітету та захисту рослин, молодшим науковим співробітником якого була позивач ОСОБА_1 ) вбачається пропозиція «упразднити» сектор імунітету та захисту рослин, а його співробітників за науковими тематиками перевести до лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника. Серед підстав для цього завідуючий відділом селекції зазначає недостатність коштів для забезпечення витрат на даний підрозділ та відсутність у керівника вказаного підрозділу наукового ступеня.
Згідно витягу з протоколу № 15 засідання вченої ради Інституту олійних культур від 26 вересня 2018 року, Вченою Радою на підставі наведеної вище службової записки було запропоновано перевести співробітників сектору імунітету та захисту рослин до лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника.
Встановлено, що на підставі наведених вище документів директором Інституту олійних культур НААН України 04 жовтня 2018 року було видано наказ № 03-05/83к «Про оптимізацію штатної структури Інституту олійних культур Національної академії олійних культур України», копія якого долучена до матеріалів справи.
Відповідно до п.1 наказу № 03-05/83к прийнято рішення про розформування сектору імунітету та захисту рослин з 17 грудня 2018 року.
Пунктом другим наказу № 03-05/83к визначено перевести ОСОБА_1 ,молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин, за її згодою, на посадумолодшого наукового співробітника лабораторіїселекції міжлінійних гібридів соняшника з 17 грудня 2018 року.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що передумовою звільнення з займаної посади ОСОБА_1 була перевірка, проведена НААН України в інституті відповідача.
Згідно витягу з протоколу № 15 засідання вченої ради Інституту олійних культур від 26 вересня 2018 року, вченою радою на підставі наведеної вище службової записки було запропоновано перевести співробітників сектору імунітету та захисту рослин до лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника.
Директором Інституту олійних культур НААН України 04 жовтня 2018 року видано наказ № 03-05/83к «Про оптимізацію штатної структури Інституту олійних культур Національної академії олійних культур України».
Відповідно до п. 1 наказу № 03-05/83к прийнято рішення про розформування сектору імунітету та захисту рослин з 17 грудня 2018 року, а пунктом другим визначено перевести ОСОБА_1 , молодшого наукового співробітника, за її згодою, на посаду молодшого наукового співробітника лабораторіїселекції міжлінійних гібридів соняшника з 17 грудня 2018 року.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання вказаного наказу відповідачем позивачу надано повідомлення від 04 жовтня 2018 року «Про переведення на іншу посаду», з яким ОСОБА_1 ознайомилась 08.10.2018 року.
Враховуючи вищевикладене, колегією суддів встановлено, що в інституті відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, які полягали у виключенні зі структури штатного розпису сектору імунітету та захисту рослин, а працівники переводилися до іншого, більш крупного підрозділу.
08 жовтня 2018 року ОСОБА_1 було вручене повідомлення про переведення на іншу посаду, та роз`яснено наслідки незгоди з переведенням та запропоновано подати до відділу кадрів інституту відповідну заяву щодо прийняття чи неприйняття пропозиції з переведення.
14 грудня 2018 року ОСОБА_1 подано заяву, в якій вона просила звільнити її з займаної посади з 14.12.2018 року за п. 6 ст. 36 КЗпП України та провести всі розрахунки згідно положень ст. 116 КЗпП.
14 грудня 2018 року ОСОБА_1 звільнена з займаної посади, у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України.
Згідно наказу № 03-05/102к від 14.12.2018 року, ОСОБА_1 молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції звільнено з займаної посади з 14.12.2018 р. у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці за п. 6 ст. 36 КЗпП України на підставі її заяви.
Відповідно до заяви від 14.12.2018 року ОСОБА_1 просить директора інституту звільнити її з займаної посади молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин з 14.12.2018 року за п. 6 ст. 36 КЗпП України в зв`язку з тим, що їй не було надано право вибору вільних вакансій.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що наявність змін в організації виробництва підтверджуються наказом від 04.10.2018 р. №03-05/83к «Про оптимізацію штатної структури Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України», згідно з яким прийнято рішення розформувати сектор імунітету та захисту рослин з 17 грудня 2018р. та перевести ОСОБА_1 , молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин, за її згодою, на посаду молодшого наукового співробітника лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника з 17.12.2018 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність її звільнення та те, що фактично організація виробництва і праці не змінювались; позивачка не повідомляла відповідача про те, що відмовляється від продовження роботи внаслідок змін істотних умов праці; про конкретні зміни власником (уповноваженим ним органом) істотних умов праці відповідач позивачку не повідомляв. Крім того, з будь-якими розпорядчими документами, що стосуються змін в організації виробництва і праці та/або зміни істотних умов праці, та які б були видані в порядку, визначеному законодавством України, з дотриманням Статуту відповідача, погоджені ним з профспілкою (ч. 6 ст. 21 Закону України «Про професійні спілки та гарантії їх діяльності») її не ознайомлювали.
Відповідно до п. ч.1 ст. 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.
Згідно ч.ч. 3,4 ст. 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" припинення трудового договору за п.6 ст.36 КЗпП при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо). Важливо зазначити, що вказаний перелік змін в організації виробництва не є вичерпним.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що з наказом від 08.10.2018 р. №03-05/83к «Про оптимізацію штатної структури Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України», позивач була ознайомлена 04 жовтня 2018 року.
Враховуючи вищевикладене, колегією суддів встановлено, що зміна істотних умов праці, про яку позивач була повідомлена за два місяці та від продовження роботи в яких вона відмовилася, відбулася за безспірної її наявності.
Ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не доведено того, що вона належним чином не була попереджена про зміну істотних умов праці.
В силу положень ст. 64 ГК України, запровадження змін в організації виробництва і умов праці є винятковим правом роботодавця, який може самостійно визначати найбільш вигідні умови здійснення його господарської діяльності. При цьому, працівник має право погодитись або відмовитися від запропонованих змін в організації виробництва та змін істотних умов його праці.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що заява ОСОБА_1 від 14грудня 2019року є заявою про звільнення, в якій вона посилається на наказ від 04.10.2018 р. №03-05/83к.
У вказаній заяві ОСОБА_1 вказує номер та дату наказу від 04.10.2018 р. №03-05/83к та зазначає про те, що перелік виплат, які їй підлягають та які відповідно до ст. 116 КЗпП України здійснюються саме при звільненні працівника, що є підтвердженням того, що Позивачка, написавши вказану заяву, мала на меті саме припинити свої трудові відносини з відповідачем.
З огляду на зазначене, колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що скаржником не подавалася заява про звільнення, оскільки подана ОСОБА_1 заява за формою та змістом є заявою про розірвання трудових відносин з роботодавцем.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, оскільки вона відмовилася від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, а тому наказ №03-05/102к від 14.12.2018 року є законним.
Посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного суду від 05.09.2018 року у справі №641/397/17 та на постанову Верховного суду по цій же справі від 15.01.2020 року є необґрунтоване, оскільки висновки зроблені Верховним судом по цій справі з урахуванням того, що по справі №641/397/17 мало місце скорочення штату (чисельності) працівником. Постанови Верховного суду по справі №641/397/17 не можуть застосовуватись до даної справи, оскільки мають різні фактичні обставини справи.
Крім того, по справі №641/397/17 Позивач не подавав заяву про звільнення, як по справі №317/183/19, а саме: 14 грудня 2019 року Позивач надала на ім`я директора ЮК НААН заяву, в якій зазначено, що: «Керівництвом ЮК НААН 04.10.2018 року був створений наказ про оптимізацію штатної структури «сектор імунітету та захисту рослин» (наказ №03-05/83 к від 04.10.2018 р.). У зв`язку з тим, що мені, не надали права вибору вільних вакансій інших наукових підрозділів, прошу звільнити мене із займаної посади молодшого наукового співробітника сектору ! імунітету та захисту рослин 14.12.2018 р. за ст. 36 п. 6 КЗпП України з урахуванням всіх вимог ст. 47 КЗпП, відповідно до Інструкції п. 58. Також: прошу провести всі розрахунки згідно положень ст. 116 КЗпП України, а саме: - виплатити грошову компенсацію за дні невикористаної щорічної відпустки; - виплатити заробітну плату за відпрацьований час; виплатити вихідну допомогу у розмірі не менш, ніж: середньомісячний заробіток згідно ст 44 КЗпП України...»
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 подала саме заяву про звільнення, в заяві послалась на наказ від 04.10.2018 р. №03-05/83к, чітко вказавши його номер та дату, а також зазначила, перелік виплат, які їй підлягають та які відповідно до ст. 116 КЗпП України здійснюються саме при звільненні працівника, що є підтвердженням того, що Позивач, написавши вказану заяву, мала на меті саме припинити свої трудові відносини з відповідачем.
З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про невірно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії"). Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 21 липня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 02 грудня 2020 року.
Головуючий
Судді:
