Постанова
Іменем України
03 травня 2022 року
м. Київ
справа № 317/183/19
провадження № 61-19081св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Інститут олійних культур Національної академії аграрних наук України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кримської О. М., Маловічко С. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України (далі - Інститут олійних культур НААН України) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона у період часу з 19 квітня 2016 року до 14 грудня 2018 року працювала в Інституті олійних культур НААН України на посаді молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції.
14 грудня 2018 року її було звільнено з займаної посади згідно з наказом інституту № 03-05/102к на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
Вказувала, що вказаний наказ є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки при його виданні інститутом було допущено низку порушень трудового законодавства: фактично організація виробництва і праці не змінювалась; вона не повідомляла відповідача про те, що відмовляється від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці; роботодавцем не повідомлено, які конкретно істотні зміни умов її праці будуть вводитись; з будь-якими розпорядчими документами, що стосуються змін в організації виробництва та праці та/або істотних змін умов праці її не ознайомлювали.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд: визнати протиправним та скасувати наказ Інституту олійних культур НААН України від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к у частині її звільнення з посади молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції; поновити її на посаді молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції Інституту олійних культур НААН України; стягнути на її користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 3 361,86 грн та 10 000 грн моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 21 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що звільнення позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, оскільки вона відмовилася від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці. Про зміну істотних умов праці позивач була повідомлена за два місяці та від продовження роботи відмовилася, написавши заяву про звільнення із зазначенням переліку виплат, які відповідно до статті 116 КЗпП України здійснюються саме при звільненні працівника, а тому мала на меті саме припинити з відповідачем свої трудові відносини.
Постановою Верховного Суду від 17 березня 2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-19269св20).
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 21 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Інституту олійних культур НААН України від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к у частині підстав звільнення ОСОБА_1 з посади молодшого наукового співробітника імунітету та захисту рослин відділу селекції, змінивши підставу звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України на пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що правові підстави для припинення з ОСОБА_1 трудового договору на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України були відсутні, оскільки, фактично, на підприємстві відбулася зміна в організації виробництва і праці, зі скороченням її посади, що не є тотожним зі зміною істотних умов праці.
При встановлених фактичних обставинах, суд апеляційної інстанції вважав, що Інститут олійних культур НААН України мав звільнити ОСОБА_1 з посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що Інститут олійних культур НААН України пов`язував її звільнення саме зі зміною істотних умов праці (пункт 6 частини першої статті 36 КЗпП України), а не зі зміною в організації виробництва і праці (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України), не повідомляючи про скорочення її посади.
Вважає, що визначення підстав звільнення є виключним повноваженням роботодавця, а суд не вправі їх змінювати.
Посилається на те, що відповідні позовні вимоги про зміну формулювання причини звільнення у цій справі не заявлялися.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2022 року Інститут олійних культур НААН України подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що висновки апеляційного суду є законними та обґрунтованими, а доводи скарги їх не спростовують та не впливають на правильність вирішення судом спору, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 04 липня 2002 року працювала на різних посадах в Інституті олійних культур НААН України.
З 19 квітня 2016 року переміщена на посаду молодшого наукового співробітника до сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції.
19 грудня 2017 року в трудовій книжці зроблено запис, що ОСОБА_1 відповідає займаній посаді за результатами атестації, атестована строком на три роки.
Згідно з витягом з протоколу засідання вченої ради Інституту олійних культур від 26 вересня 2018 року № 15 запропоновано перевести співробітників сектору імунітету та захисту рослин до лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника.
Наказом директора Інституту олійних культур НААН України від 04 жовтня 2018 року № 03-05/83к «Про оптимізацію штатної структури Інституту олійних культур Національної академії олійних культур України» прийнято рішення про розформування сектору імунітету та захисту рослин з 17 грудня 2018 року, а пунктом п`ятим визначено перевести ОСОБА_1 , молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин, за її згодою, на посаду молодшого наукового співробітника лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника з 17 грудня 2018 року.
Повідомленням від 04 жовтня 2018 року «Про переведення на іншу посаду» ОСОБА_1 попереджено про наступне переведення з посади молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин на посаду молодшого наукового співробітника лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника на підставі статті 32 КЗпП України, яке відбудеться 17 грудня 2018 року, роз`яснено наслідки незгоди з переведенням та запропоновано подати до відділу кадрів інституту відповідну заяву щодо прийняття чи неприйняття пропозиції з переведення, з яким ОСОБА_1 ознайомилась 08 жовтня 2018 року.
14 грудня 2018 року ОСОБА_1 подала заяву, в якій посилаючись на те, що їй не надали права вибору вільних вакансій інших наукових підрозділів, просила звільнити її із займаної посади з 14 грудня 2018 року за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України та провести всі розрахунки згідно з положенням статті 116 КЗпП України.
Наказом Інституту олійних культур НААН України від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 14 грудня 2018 року у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, на підставі її заяви.
З наказом від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к ОСОБА_1 ознайомлена 14 грудня 2018 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
11 січня 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року справу призначено до розгляду.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 13 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року та постановою Верховного Суду від 11 травня 2021 року у справі 317/182/19 за позовом іншого позивача, але до того ж відповідача - Інституту олійних культур НААН України, та відносно аналогічних обставин, встановлено, що, фактично, в Інституті олійних культур НААН України мало місце скорочення штату (посад), яке відповідач називав оптимізацією штатної структури Інституту та помилково вважав зміною істотних умов праці.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судового рішення визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 465/8060/15, від 18 вересня 2019 року у справі № 431/4028/17, від 15 січня 2020 року у справі № 641/397/17, від 29 січня 2020 року у справі № 524/679/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 489/5112/17, від 11 вересня 2020 року у справі № 215/2330/19 (провадження № 61-1145св20), від 11 травня 2021 року у справі № 317/182/19, , від 17 березня 2021 року у справі № 317/183/19, від 06 квітня 2021 року у справі № 462/3515/19 та від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/1540/19 , що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судом норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме положень частини другої статті 5 ЦПК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, ОСОБА_1 вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Стаття 36 КЗпП України визначає підстави припинення трудового договору, кожна з яких є самостійною.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.
Частиною третьою та четвертою статті 32 КЗпП України встановлено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.
Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше, ніж за два місяці.
Якщо колишні (попередні) істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи на нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9).
Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, в тому числі перехід на бригадну форму організації праці і впровадження передових методів тощо.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/11887/15-ц (провадження № 61-15506сво18) зроблено висновок, що звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору. Підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням.
Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.
Аналогічна правова позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року № 6-2748цс15.
Аналізуючи наведені норми, слід дійти висновку, що зміна істотних умов праці відбувається за тією самою посадою, у тій самій установі, де працівник працював до такої зміни. Пропозиція обійняти інші посади не є зміною істотних умов праці.
Факт скорочення посади сам по собі виключає звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини. Про визначену частиною третьою статті 32 КЗпП України зміну істотних умов праці та, відповідно, припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України можливо говорити тоді, коли посада працівника не скорочується, а лише змінюються істотні умови праці за цією посадою.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 215/2330/19 (провадження № 61-1145св20) та від 11 травня 2021 року у справі № 317/182/19-ц (провадження № 61-231св21).
При новому розгляді справі судом апеляційної інстанції було встановлено, що, фактично, в Інституті олійних культур НААН України мало місце скорочення штату (посад), яке інститут помилково вважав зміною істотних умов праці.
Апеляційний суд вважав, що з урахуванням вимог частини другої статті 5 ЦПК України необхідно застосувати ефективний спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 у цій справі шляхом визнання протиправним та скасування наказу Інституту олійних культур НААН України від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к у частині підстав її звільнення з посади молодшого наукового співробітника імунітету та захисту рослин відділу селекції, змінивши підставу звільнення з пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України на пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Проте, з таким висновком суду погодитися не можна.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.
Отже, суд не має права змінювати формулювання причин звільнення з тих підстав, з якими роботодавець не пов`язував обставини звільнення.
Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Відповідач, як роботодавець, звільняючи ОСОБА_1 на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, не пов`язував її зі скороченням штату, зокрема її посади, на підставі пункту 1 частини першою статті 40 КЗпП України і відсутні докази, що він помилився у формулюванні підстав звільнення, тобто відсутня згода іншої сторони трудових відносин на звільнення за цією підставою.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції після направлення справи на новий розгляд Верховним Судом, суд апеляційної інстанції у порушення наведених норм процесуального права вийшов за межі позовних вимог, оскільки у цій справі не було заявлено вимог про зміну формулювання причини звільнення.
Більш того, судом було змінено не відповідне формулювання, а саме підставу звільнення, що не допускається, оскільки суд, фактично, перейняв на себе повноваження роботодавця, до виключних повноважень якого відноситься взаємодія зі своїми робітниками.
Натомість, суд у межах заявлених позовних вимог та наданих доказів мав перевірити законність звільнення позивача на тих підставах, на яких воно відбулося та з якими роботодавець пов`язував таке звільнення, а у разі встановлення незаконності звільнення скасувати відповідний наказ та поновити працівника на роботі.
Встановлений апеляційним судом при новому розгляді справи факт внесення змін до шатного розпису, відповідно до яких посада молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин, яку займала позивач, виведена зі штатного розпису з 17 грудня 2018 року, сам по собі виключає можливість звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини.
Отже, правові підстави для припинення з ОСОБА_1 трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України були відсутні, тому її позовні вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі є обґрунтованими.
Відповідно до положення частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Також за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин (стаття 237-1 КЗпП України ).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила суд стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення (14 грудня 2018 року)до дня звернення до суду з позовом (11 січня 2019 року) у розмірі 3 361,86 грн, тому, враховуючи принцип диспозитивності, Верховний Суд вважає за необхідне задовольнити її вимогу та стягнути з відповідача на її користь вказаний розмір середнього заробітку.
Крім того, враховуючи принципи законності та справедливості, беручи до уваги характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, вимушених змін у її життєвих стосунках, час та зусилля, витрачені нею для захисту її прав та інші встановлені обставини справи, Верховний Суд вважає за необхідне стягнути на її користь 3 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Згідно із частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, оскільки у справі немає необхідності встановлювати додаткові обставини справи, при цьому суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо судових витрат
Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до положення підпунктів б), в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема із: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
ОСОБА_1 було сплачено судовий збір: 768,4 грн за подання позовної заяви, 1 152,6 грн за подання апеляційної скарги, 1 536,6 грн за подання касаційної скарги вперше, 1 536,6 грн за подання касаційної скарги після нового апеляційного розгляду справи, а всього 4 994,6 грн, тому, пропорційно до задоволених позовних вимог (47,6 %) на її користь з Інституту олійних культур НААН України підлягає стягненню: 365,76 грн за подання позовної заяви, 548,64 грн за подання апеляційної скарги, 731,42 грн за подання касаційної скарги вперше, 731,42 грн за подання касаційної скарги після нового апеляційного розгляду справи, а всього 2 377,24 грн, оскільки колегія суддів задовольняє частково її касаційну скаргу, скасовує судові рішення судів попередніх інстанцій та задовольняє позов ОСОБА_1 частково.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 406, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 21 липня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 вересня 2021 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к у частині звільнення ОСОБА_1 з посади молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції.
Поновити ОСОБА_1 на посаді молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України.
Стягнути з Інституту олійних культур Національної академії аграрних наукУкраїни (код ЄДРПОУ 1296051) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 грудня 2018 року до 11 січня 2019 року у розмірі 3 361 (три тисячі триста шістдесят одну) гривню 86 (вісімдесят шість) копійок.
Стягнути з Інституту олійних культур Національної академії аграрних наукУкраїни на користь ОСОБА_1 3 000 (три тисячі) гривень для відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з Інституту олійних культур Національної академії аграрних наукУкраїни на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору: за подання за подання позовної заяви у розмірі 365,76 грн, за подання апеляційної скарги - 548,64 грн, за подання касаційної скарги вперше - 731,42 грн, за подання касаційної скарги після нового апеляційного розгляду справи - 731,42 грн, а всього 2 377 (дві тисячі триста сімдесят сім) гривень, 24 (двадцять чотири) копійки.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк
