Справа № 325/2132/20
Провадження № 2/325/25/2020
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2020 року смт. Приазовське
Приазовський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Діденка Є.В.,
за участю секретаря судового засідання Краснової Ю.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ГУ Держгеокадастру в Запорізькій області Гурильова А.С. (в режимі відеоконференції),
розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області, Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області про визнання недійсним розпорядження голови Приазовської райдержадміністрації від 16.08.2011 року № 711 та визнання недійсним державного акту,
в с т а н о в и в:
11.11.2019 року до суду надійшла позовна заява, у якій ОСОБА_1 просить: визнати недійсним розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації від 16.08.2011 року № 711, винесене відносно ОСОБА_3 ; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 04.10.2011 року, виданий Приазовською районною державною адміністрацією на ім`я ОСОБА_3 .
Позов обґрунтований тим, що у володінні і користуванні позивача на підставі договору оренди № 3 від 09.01.2009 року, укладеному між позивачем і Приазовською районною державною адміністрацією на строк 49 років, знаходиться земельна ділянка площею 0,05 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0150, яка розташована на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.04.2010 року вказаний договір оренди земельної ділянки був розірваний. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.06.2011 року у порядку перегляду за нововиявленими обставинами, рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2010 року змінено, у позові Приазовській районній державній адміністрації відмовлено. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.07.2011 року рішення першої інстанції залишено без змін. Проте, розпорядженням № 711 від 16.08.2011 року було вирішено оформити ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку, а 04.10.2011 року їй видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,03 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001. Між позивачем і ОСОБА_3 виник спір щодо користування земельною ділянкою, яка була надана в оренду ОСОБА_1 . Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 21.05.2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 17.09.2015 року, вирішено усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою. Водночас, рішенням суду встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2324581400:02:004:0001, яка належить на праві власності ОСОБА_3 розташована не в межах спірної земельної ділянки, яка перебуває в оренді у позивача, жодних перетинів з нею немає та знаходиться зовсім в іншому місці. Після вказаного рішення суду, ОСОБА_3 звернулась до відділу Держземагенства у Приазовському районі Запорізької області із заявою про виправлення помилки щодо місця розташування її земельної ділянки кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, оскільки відповідно до даних Публічної кадастрової карти України її земельна ділянка перебуває в межах іншої земельної ділянки кадастровий номер 2324581400:02:004:0516, що не відповідає даним проекту відведення земельної ділянки, та є помилковим. Рішенням державного кадастрового реєстратора від 21.08.2015 року в задоволенні заяви ОСОБА_3 було відмовлено, оскільки у разі виправлення помилки, земельна ділянка ОСОБА_3 буде співпадати із земельною ділянкою ОСОБА_1 на 97,4843 %. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду рішення державного кадастрового реєстратора залишено без змін. В подальшому відділ Держземагенства у Приазовському районі Запорізької області на підставі службової записки від 17.02.2017 року № 300/3-17-04 виправив помилку щодо місця розташування земельної ділянки ОСОБА_3 та зареєстрував її в державному земельному кадастрі, і тепер земельна ділянка ОСОБА_3 знаходиться в межах земельної ділянки ОСОБА_1 . Після виправлення помилки, ОСОБА_3 звернулась до Приазовського районного суду Запорізької області із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 21.05.2015 року, і ухвалою суду від 11.10.2017 року їй було відмовлено. Позивач стверджує, що розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації про надання ОСОБА_3 земельної ділянки та державний акт на земельну ділянку є незаконними, оскільки суперечать законодавству і були видані в той час, коли позивачу вже повернули в користування його земельну ділянку. Також, позивач вказує, що проект землеустрою розроблений для відведення земельної ділянки ОСОБА_3 містить неправдиві відомості, розпорядження голови районної адміністрації видано всупереч статті 122 ЗК України.
Ухвалами судді ОСОБА_4 від 12.11.2019 року відмовлено в задоволенні клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору, та позов залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.
Ухвалою судді ОСОБА_4 від 25.11.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання.
17.12.2019 року до суду надійшов відзив на позов від Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області. У відзиві представник відповідача вказує, що відповідно до листа Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 20.08.2014 року, була проведена перевірка самовільного зайняття ОСОБА_3 земельної ділянки ОСОБА_1 . Під час перевірки було встановлено, що у період з 18.04.2011 року по 15.08.2011 року, земельна ділянка, яка була передана в оренду ОСОБА_1 була передана до земель запасу Ботіївської сільської ради, оскільки в цей період було розірвано договір оренди , а тому була вільною. Таким чином, ще у 2014 році позивачу було відомо про наявність оспорюваного розпорядження і державного акта, що свідчить про порушення ним строку позовної давності. Виправлення технічної помилки у даних державного земельного кадастру стосовно земельної ділянки ОСОБА_3 було правомірним, і відбулось згідно з пунктами 133, 144 Порядку. Також, відповідач не погоджується з твердженням позивача про порушення розпорядженням голови Приазовської районної державної адміністрації ст. 122 ЗК України, оскільки земельна ділянка, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_3 знаходиться поза межами населеного пункту, що відповідає п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України.
09.01.2020 року до суду надійшов відзив на позов від ОСОБА_3 яка зазначила, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки у 2012 році він вже звертався до суду із позовом про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Ухвалою суду від 03.07.2012 року позов залишено без розгляду за заявою самого ОСОБА_1 . Тому, позивач ще тоді знав про порушення його прав, і пропустив строк позовної давності. Крім того, позов поданий фізичною особою ОСОБА_1 , в той час, як договір оренди земельної ділянки укладено з фізичною особою-підприємцем. В той же час, державна реєстрація приватного підприємця ОСОБА_1 припинена 31.01.2017 та потім 21.08.2019 року. З урахуванням цього, жодних прав позивача, як фізичної особи-підприємця не порушено. Також, оскільки рішенням господарського суду Запорізької області, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 23.09.2010 року, договір оренди на земельну ділянку ОСОБА_1 був розірваний, то з 23.09.2010 року земельна ділянка площею 0,05 га, розташована на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області була вільною. 06.01.2011 року було видано розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,03 га у власність для індивідуального дачного будівництва. На підставі вказаного розпорядження було виготовлено проект землеустрою, який відповідав всім вимогам законодавства. Розпорядженням голови Приазовської районної державної адміністрації № 711 від 16.08.2011 року, затверджено проект землеустрою і 04.10.2011 року ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,03 га кадастровий номер 2324581400:02:004:0001 для ведення індивідуального дачного будівництва. Таким чином, відповідач вказує, що її право власності на земельну ділянку виникло з передбачених законом підстав та у встановленому законом порядку. Крім того, державна реєстрації договору оренди земельної ділянки ОСОБА_1 була поновлена в ДЗК лише 28.04.2012 року. З 23.09.2010 року по 28.04.2012 року земельна ділянка, яка була передана у власність ОСОБА_3 перебувала в землях запасу Ботіївської сільської ради та не належала позивачу. Виправлення помилки, допущеної під час державної реєстрації земельної ділянки площею 0,03 га відбулось у відповідності з вимогами законодавства.
21.01.2020 року до суду надійшла відповідь на відзиви від ОСОБА_1 , у якому він зазначив, що дійсно, про оспорювань розпорядження та державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 він дізнався ще в 2012 році. Проте, на той час рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 21.05.2015 року було встановлено, що земельні ділянки ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не перетинаються. Порушення прав позивача відбулось лише тоді, коли державний кадастровий реєстратор виправив помилку і змінив місце розташування земельної ділянки ОСОБА_3 на Публічній кадастровій карті України. Про вказане виправлення позивач дізнався 03.04.2019 року. Також, позивач зазначив, що незважаючи на рішення Господарського суду Запорізької області про розірвання договору оренди, 15.06.2011 року господарський суд змінив вказане рішення і відмовив Приазовській районній державній адміністрації у позові. Тому, земельна ділянка була повернута позивачу з моменту її первісної реєстрації, і розірвання договору оренди не відбулось, новий договір після рішення суду не укладався. Тому, на час видання оспорюваного розпорядження і отримання ОСОБА_3 державного акту на право власності на земельну ділянку, вона вже не була вільною. Стосовно статусу підприємця, позивач зазначив, що це необхідно йому лише для торгівлі, яка здійснюється сезонно і тому він реєструється фізичною особою-підприємцем лише на сезон, а потім припиняє таку діяльністю. Наведене не заважає йому сплачувати орендну плату. У відповіді на відзив позивач просив суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності.
Ухвалою суду від 30.01.2020 року вирішено закрити підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду на 03.03.2020 року.
Розгляд справи неодноразово відкладався.
23.07.2020 року до суду надійшло клопотання від ОСОБА_1 , в якому він зазначив, що вперше про виправлення помилки і зміну місця розташування земельної ділянки ОСОБА_3 позивач дізнався 31.05.2017 року з листа начальника відділу Держгеокадастру Бордюг Т.В. Тому, позивач просив не вважати строк позовної давності пропущеним.
Ухвалою судді Діденка Є.В. від 31.08.2020 року справ прийнята до провадження на підставі повторного автоматизованого розподілу справи у зв`язку з відставкою судді Апалькової О.М., призначено судовий розгляд на 06.10.2020 року.
В судовому засіданні 06.10.2020 року позивач і його представник ОСОБА_2 підтримали позов з викладених у ньому підстав, ОСОБА_1 наполягав на тому, що строк позовної давності ним не пропущено, оскільки про накладення земельних ділянок стало відомо лише після зміни місця розташування земельної ділянки у 2017 році, а до цього всі документи свідчили, що земельна ділянка ОСОБА_3 розташована в іншому місці.
Представник ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області Гурильов А.С. в судовому засіданні проти позову заперечив, просив застосувати позовну давність, оскільки про існування державного акту на земельну ділянку ОСОБА_3 позивач дізнався ще в 2012 році, а в 2014 році ним були отримані листи Державної інспекції сільського господарства, у яких зафіксовано порушення меж земельної ділянки. Крім того, пояснив, що дійсно у 2017 році державним кадастровим реєстратором було виправлено технічну помилку, а саме змінено місце розташування земельної ділянки ОСОБА_3 на Публічній кадастровій карті України. З приводу таких дій відповідного письмового рішення не приймалось. Внаслідок цього, земельна ділянка ОСОБА_3 знаходиться в межах земельної ділянки ОСОБА_1 , і це є правильне розташування земельної ділянки ОСОБА_3 . Втім, рішення про оформлення земельної ділянки ОСОБА_3 і видання державного акту на право власності на земельну ділянку були прийняті відповідно до законодавства.
Ухвалою суду від 06.10.2020 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, в судовому засіданні оголошено перерву до 28.10.2020 року, наступне засідання за клопотанням представника відповідача призначено в режимі відеоконференції.
27.10.2020 року до суду надійшла заява від ОСОБА_1 про долучення до матеріалів справи схеми розташування земельних ділянок за даними публічної кадастрової карти України.
В судове засідання 28.10.2020 року позивач не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, просив позов задовольнити.
Від представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області Гурильова А.С. 27.10.2020 року електронною поштою надійшла заява про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що Жовтневим районним судом м. Запоріжжя були скасовані відеоконференції з метою запобігання поширенню епідемії.
Відповідач Приазовська районна державна адміністрація в судове засідання у повноваженого представника не направила, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином.
Відповідач ОСОБА_3 в судові засідання 06.10.2020 та 28.10.2020 року не з`явилась, судові повістки направлялись їй за адресою зареєстрованого місця проживання, і були повернені підприємством поштового зв`язку за закінченням терміну зберігання. На підставі положень ч. 8 ст. 128 ЦПК України, суд вважає відповідача ОСОБА_3 належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Крім того, суд враховує, що в матеріалах справи містяться заяви ОСОБА_3 від 24.01.2020 року (а.с. 187) та від 12.06.2020 року (а.с. 244), в яких ОСОБА_3 просила розглянути справу без її участі.
Надаючи оцінку заяві представника ГУ Держгеокадастру про відкладення розгляду справи, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи лише у межах строку, встановленого ЦПК України. Водночас, вказана справа вже тривалий час розглядається в суді і судові засідання неодноразово відкладались. Крім того, ГУ Держгеокадастр не був позбавлений можливості направити в судове засідання представника для особистої участі у розгляді справи або представник мав право взяти участь у судовому засіданні поза приміщенням суду за допомогою власних технічних засобів, але своїм правом не скористався.
За таких умов, враховуючи відсутність інших учасників справи і наявність від них заяв про розгляд справи без їх участі, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, а також враховуючи висловлення позицій учасниками справи в судовому засіданні 06.10.2020 року, суд вважає можливим розглянути справу без участі осіб, які не з`явились в судове засідання.
Дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності, вислухавши пояснення учасників справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлені такі фактичні обставини справи.
09.01.2009 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 і Приазовською районною державною адміністрацією укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав в користування земельну ділянку, розташовану на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області, площею 0,05 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0150, цільове призначення: для розміщення об`єктів торгівлі та ресторанного господарства.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.04.2010 року у справі за позовом Приазовської районної державної адміністрації до приватного підприємця ОСОБА_1 , позов задоволено, розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений 09.01.2009 року.
Згідно з Актом обстеження земельної ділянки від 04.08.2010 року № 19, Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 04.08.2010 року, приписом № 024 від 04.08.2010 року, постановою про накладення адміністративного стягнення від 12.08.2010 року № 019, постановою Приазовського районного суду Запорізької області від 14.09.2010 року (а.с. 18-24), встановлено, що частина земельної ділянки площею 0,03 га, яка передана в оренду ОСОБА_1 , самовільно зайнята ОСОБА_3 , а саме встановлено 4 вагончики і літній душ.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.06.2011 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.07.2011 року, в порядку перегляду за нововиявленими обставинами, змінено рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2010 року, а саме в задоволенні позову про розірвання договору оренди відмовлено.
Розпорядженням голови Приазовської районної державної адміністрації від 16.08.2011 року № 711, вирішено: затвердити ОСОБА_3 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,03 га із земель запасу Ботіївської сільської ради у власність для ведення індивідуального дачного будівництва; передати ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,03 га із земель Ботіївської сільської ради Приазовського району у власність для ведення індивідуального дачного будівництва (а.с. 27).
04.10.2011 року Приазовською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження № 711 від 16.08.2011 року на користь ОСОБА_3 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 489067, площею 0,03 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, яка розташована на території Ботіївської сільської ради за межами населеного пункту, для ведення індивідуального дачного будівництва (а.с. 28).
Реєстрацію договору оренди ОСОБА_1 поновлено у Державному реєстрі земель 28.04.2012 року (а.с. 36).
У травні 2012 року ОСОБА_1 звертався до Приазовського районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_3 , Приазовської районної державної адміністрації про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Листом від 02.07.2012 року на запит суду відділ Держкомзему у Приазовському районі Запорізької області повідомив, що перетинів (накладень) суміжних земельних ділянок із земельною ділянкою, яка знаходиться в оренді ОСОБА_1 , згідно даних відділу Держкомзему у Приазовському районі, немає. Ухвалою суду від 03.07.2012 року позов залишено без розгляду за заявою позивача (а.с. 140, 141, 82).
04.08.2014 року відомості про право оренди земельної ділянки ОСОБА_1 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 73).
Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 20.08.2014 року встановлено, що на час передачі земельної ділянки ОСОБА_3 , площею 0,03 га, земельна ділянка на території Ботіївської сільської ради була вільною і віднесена до земель запасу. Фактично на місцевості земельна ділянка площею 0,03 га, яка надана ОСОБА_3 у власність для індивідуального дачного будівництва і має кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, розташована в межах земельної ділянки площею 0,05 га, яка надана в оренду п.п. ОСОБА_1 для розміщення об`єктів торгівлі та ресторанного господарства на території Ботіївської сільської ради і має кадастровий номер 2324581400:02:004:0150. При вивченні Публічної кадастрової карти України виявлено, що земельна ділянка ОСОБА_3 розміщена зовсімв іншомумісці (а.с. 30).
Згідно з листом Державної інспекції сільського господарства від 20.08.2014 року, ОСОБА_1 повідомлено, що після розірвання договору оренди на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2010 року, земельна ділянка була віднесена до земель запасу Ботіївської сільської ради. 02.11.2010 року ОСОБА_3 звернулась із заявою до Приазовської районної державної адміністрації із заявою про надання у власність земельної ділянки площею 0,03 га. Розпорядженням голови Приазовської РДА від 06.01.2011 року ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою. Розпорядженням голови Приазовської РДА № 711 від 16.08.2011 року ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою і передано земельну ділянку у власність. 28.04.2012 року реєстрацію договору оренди ОСОБА_1 поновлено. Фактично на місцевості земельна ділянка площею 0,03 га, яка надана ОСОБА_3 у власність для індивідуального дачного будівництва і має кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, розташована в межах земельної ділянки площею 0,05 га, яка надана в оренду п.п. ОСОБА_1 для розміщення об`єктів торгівлі та ресторанного господарства на території Ботіївської сільської ради і має кадастровий номер 2324581400:02:004:0150. При вивченні Публічної кадастрової карти України виявлено, що земельна ділянка ОСОБА_3 розміщена зовсімв іншомумісці (а.с. 34-35).
Відповідно до листа Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 25.03.2015 року № Т-40, ОСОБА_1 на його звернення повідомлено, що попередніми перевірками встановлено, що фактично земельна ділянка, передана йому в оренду використовується зокрема ОСОБА_3 шляхом встановлення МАФів. ОСОБА_3 своє право на зазначену земельну ділянку підтверджує державним актом на право власності, виданим на земельну ділянку площею 0,03 га кадастровий номер 2324581400:02:004:0001. Згідно даних Публічної кадастрової карти України земельна ділянка з кадастровим номером 2324581400:02:004:0001 ОСОБА_3 розташована зовсімв іншомумісці (а.с. 83).
Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 21.05.2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 17.09.2015 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, позов задоволено, зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою площею 0,05 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0150 шляхом демонтажу та прибирання п`яти вагончиків з цієї земельної ділянки. У вказаному рішенні судом встановлено, що земельна ділянка, яка належить на праві власності ОСОБА_3 розташована не в межах спірної земельної ділянки , яка перебуває в оренді у позивача, жодних перетинів з нею немає та знаходиться зовсім в іншому місці. Суд зазначив, що посилання відповідачки ОСОБА_3 в запереченнях на те, що факт перебування належної їй на праві власності земельної ділянки кадастровий номер 2324581400:02:004:0001 в межах земельної ділянки кадастровий номер 2324581400:02:004:0150, яку орендує ОСОБА_1 , судом не приймається до уваги оскільки цей факт спростовується даними Публічної кадрової карти України… (а.с. 42-45, 60-61).
15.07.2015 року ОСОБА_3 звернулась до відділу Держземагенства у Приазовському районі Запорізької області із заявою про внесення змін до Державного земельного кадастру щодо місця розташування земельної ділянки кадастровий номер 2324581400:02:004:0001. У заяві ОСОБА_3 вказувала, що відповідно до даних Публічної кадастрової карти України належна їй на праві власності земельна ділянка кадастровий номер 2324581400:02:004:0001 перебуває в межах іншої земельної ділянки кадастровий номер 2324581400:02:004:0516, що не відповідає даним проекту відведення земельної ділянки і є помилковим (а.с. 64).
Рішенням № РВ-2300100302015 від 21.08.2015 року, державний кадастровий реєстратор відмовив ОСОБА_3 у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, та додатково вказав, що надати витяг з Державного земельного кадастру не має можливості у зв`язку з тим, що запитувана земельна ділянка з кадастровим номером 2324581400:02:004:0001 в системі НКС зареєстрована за ОСОБА_5 та площа якої складає 0,0338 га; перетин ділянок з ділянкою 2324581400:02:004:0150, площа співпадає на 97,4843 % та зареєстрована за ПП ОСОБА_1 (а.с. 40).
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.04.2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до Державного кадастрового реєстратора про визнання протиправним рішення № РВ-2300100302015 від 21.08.2015 року (а.с. 53-59).
Листом Держгеокадастру від 19.01.2017 року № 31-28-0.19-727/2-17 ОСОБА_3 за результатом розгляду її скарги та відповідно до депутатського звернення ОСОБА_6 повідомлено, що земельній ділянці площею 0,034 га, яка належала ОСОБА_5 було помилково присвоєно кадастровий номер 2324581400:02:004:0001. Відповідно до викопіювань з кадастрової карти, проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, земельна ділянка ОСОБА_3 розташована в межах земельної ділянки ОСОБА_1 , проте в системі НКС земельна ділянка не зареєстрована та відсутня в Державному земельному кадастрі. З метою з`ясування причин відсутності земельної ділянки в ДЗК та перетину меж, направлені звернення до органів виконавчої влади (а.с. 66-67).
Відповідно до службової записки в.о. начальника відділу здійснення державного контролю за додержанням земельного законодавства ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 17.02.2017 року № 300/3-17-0.4 скерованої до відділу у Приазовському районі, зазначено, що за результатами розгляду скарги ОСОБА_3 було виявлено технічну помилку, допущену у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок перенесення з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку із кадастровим номером 2324581400:02:004:0001 площею 0,0300 га, яка належить ОСОБА_3 , та запропоновано вжити всіх необхідних заходів для усунення допущеної помилки (а.с. 68).
Листом Департаменту контролю за використанням та охороною земель Держгеокадастру від 21.03.2017 року № 31-28-0.191-249/63-17 у відповідь на скаргу ОСОБА_3 , надіслану народним депутатом України ОСОБА_6 , додатково повідомлено, що кадастровими реєстраторами відділу Держгеокадастру у Приазовському районі Запорізької області внесено зміни до відомостей Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки площею 0,03 га кадастровий номер 2324581400:02:004:0001 (а.с. 65).
Ухвалою Приазовського районного суду Запорізької області від 11.10.2017 року відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні заяви про перегляд рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 21.05.2015 року за нововиявленими обставинами.
Відповідно до Схеми розташування земельних ділянок за даними публічної кадастрової карти від 22.10.2020 року, виготовленою Мелітопольським міським відділом Запорізької регіональної філії Центру ДЗК, земельна ділянка ОСОБА_3 кадастровий номер 2324581400:02:004:0001 має перетин і розташована в межах земельної ділянки ОСОБА_1 кадастровий номер 2324581400:02:004:0150.
Правовідносини сторін регулюються такими нормами права.
Статтею 13 Конституції України визначено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
На підставі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статей 129, 1291 Конституції України, обов`язковість судового рішення є однією із засад судочинства.
Статтями 12, 13 ЦК України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність і розумність (ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Згідно зі статтями 16, 21 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
В силу ч. 2 ст. 78 Земельного кодексу України, право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Статтями 79, 791 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення у відповідача права власності на земельну ділянку), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до частин 6, 7, 9 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для … індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
На підставі ч. 1 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до частин 1, 5 ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
У частині 3 статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з частиною 1 статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно з п. 12 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно зі ст. 25 Закону України «Про оренду землі», орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; отримувати продукцію і доходи.
Статтею 27 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», надані наступні визначення понять:
державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами;
державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера;
кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.
Згідно зі статтею 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», відомості Державного земельного кадастру є відкритими та загальнодоступними, крім випадків, передбачених цим Законом, та надаються у формі, зокрема викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Для фізичних та юридичних осіб відомості Державного земельного кадастру надаються за бажанням заявника: у паперовій формі; в електронній формі через Публічну кадастрову карту, за умови електронної ідентифікації особи з використанням кваліфікованого електронного підпису…
Оцінка доказів і мотиви суду.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи позовної заяви ґрунтуються на незаконності рішення про надання у власність відповідачу ОСОБА_3 земельної ділянки та оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку, оскільки земельна ділянка ОСОБА_3 розташована в межах земельної ділянки, наданої позивачу у користування на підставі договору оренди.
Таким чином, у даній справі підлягає встановленню, зокрема, наявність накладення земельних ділянок позивача і відповідача.
Суд приймає до уваги, що рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 21.05.2015 року було встановлено відсутність накладення земельних ділянок сторін у справі, оскільки за даними Публічної кадастрової карти України земельна ділянка ОСОБА_3 знаходилась зовсім в іншому місці.
Проте, після вказаного рішення суду ОСОБА_3 ініціювала процедуру зміни місця розташування її земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, мотивуючи це помилковим визначенням розташування її земельної ділянки, що не відповідало землевпорядній документації.
Як свідчать листи Держгеокадастру від 19.01.2017 року, від 21.02.2017 року та службова записка від 19.02.2017 року, у лютому-березні 2017 року відділом Держгеокадастру у Приазовському районі було виправлено технічну помилку і змінено місце розташування земельної ділянки ОСОБА_3 у Державному земельному кадастрі. Вказаний факт також визнано представником ГУ Держгеокадастру в судовому засіданні і зазначено, що зараз місце розташування земельної ділянки ОСОБА_3 у Державному земельному кадастрі є правильним.
На переконання суду, розташування земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_3 площею 0,03 га кадастровий номер 2324581400:02:004:0001 в межах земельної ділянки, наданої у користування ОСОБА_1 , площею 0,05 га кадастровий номер 2324581400:02:004:0150, підтверджується наданою позивачем Схемою розташування земельних ділянок за даними Публічної кадастрової карти України від 22.10.2020 року.
Як роз`яснено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 червня 2020 року в справі № 911/1480/18 вказано, що «офіційні дані Публічної кадастрової карти України дійсно можуть бути доказом у справі за умови їх відповідності наведеним вимогам статей 73, 76-79 ГПК, а саме, що на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, які входять в предмет доказування. Можливість суду самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт саме накладення земельних ділянок по суті потребує, щоб такі спірні земельні ділянки були внесені до Державного земельного кадастру та відображені на вказаній карті.
Враховуючи, що обидві земельні ділянки внесені до Державного земельного кадастру, мають чіткі розміри і межі та відображені на кадастровій карті, на якій чітко видно, що земельна ділянка з кадастровим номером 2324581400:02:004:0001 площею 0,03 га знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 2324581400:02:004:0150 площею 0,05 га, суд вважає, що такі докази є достовірними і підтверджують накладення земельних ділянок.
Крім того, відомості Публічної кадастрової карти України суд оцінює у сукупності з іншими доказами по справі, а саме розташування земельної ділянки ОСОБА_3 саме на земельній ділянці, наданій в користування ОСОБА_1 підтверджується дослідженими доказами: актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 20.08.2014 року, листом Державної інспекції сільського господарства від 20.08.2014 року, листом Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 25.03.2015 року № Т-40, які свідчать, що фактично на місцевості земельна ділянка ОСОБА_3 розташована в межах земельної ділянки ОСОБА_1 , і була надана ОСОБА_3 у власність у зв`язку із розірванням договору оренди ОСОБА_1 за рішенням суду.
Водночас, відповідачами у справі не було надано будь-яких доказів чи заперечень стосовно доводів позивача про накладення земельних ділянок.
При дослідженні причин накладення земельних ділянок і одночасно законності надання земельної ділянки у власність ОСОБА_3 , суд зазначає таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 (провадження № 12-258гс18) вказано, що частиною п`ятою статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об`єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об`єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18) вказано, що «державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку».
Відповідно до встановлених судом обставин, позивач ОСОБА_1 отримав право користування земельною ділянкою на строк 49 років у січні 2009 року.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.04.2010 року договір оренди було розірвано.
Як свідчать листи Державної інспекції сільського господарства, складені за результатами відповідних перевірок, після набрання законної сили рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.04.2010 року, земельна ділянка, передана раніше в користування ОСОБА_1 , була віднесена до земель запасу Ботіївської сільської ради.
Суд враховує, що ОСОБА_3 звернулась із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у листопаді 2010 року, а розпорядження про надання такого дозволу прийнято головою Приазовської районної державної адміністрації 06.01.2011 року, тобто у той час, коли земельна ділянка була документально вільною.
Проте, рішенням Господарського суду Запорізької області від 15.06.2011 року, яке набрало законної сили 26.07.2011 року, рішення Господарського суду Запорізької області від 23.04.2010 року змінено, і відмовлено у позові Приазовській районній державній адміністрації про розірвання договору оренди.
Таким чином, виходячи із принципу обов`язковості виконання судового рішення, яке набрало законної сили, з 26.07.2011 року права ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою були поновлені в обсязі і на умовах раніше укладеного договору оренди, про що Приазовській районній державній адміністрації мало бути відомо, як учаснику справи і як особі, яка оскаржувала таке рішення в апеляційному порядку.
При цьому, факт того, що реєстрацію договору оренди було поновлено пізніше 28.04.2012 року, не має правового значення для відновлення прав позивача, і вказана земельна ділянка з 26.07.2011 року вже не була вільною. З цих же підстав суд відхиляє доводи відповідача ОСОБА_3 про те, що земельна ділянка була вільною до 28.04.2012 року.
Незважаючи на ухвалення рішення суду про зміну раніше прийнятого рішення і відмову у задоволенні позову про розірвання договору оренди, 16.08.2011 року розпорядженням голови Приазовської районної державної адміністрації № 711 ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою і передано земельну ділянку у власність. 04.10.2011 року Приазовською районною державною адміністрацією ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку.
Таким чином, суд приходить до висновку, що в порушення положень статті 116 ЗК України, Приазовською районною державною адміністрацією прийнято рішення про оформлення ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку в той час, як право користування земельною ділянкою ОСОБА_1 , розташованою у цьому ж місці, не було припинено в установленому законом порядку. На переконання суду, відповідач у цій справі мав діяти розумно і мав законні підстави для прийняття рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою на земельну ділянку з підстав поновлення права оренди ОСОБА_1 , але прийняв передчасне рішення, що в подальшому призвело до накладення земельних ділянок і тим самим порушення права позивача на користування земельною ділянкою.
Суд звертає увагу, що позивач ОСОБА_1 має право на захист його прав на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності (ст. 27 Закону України «Про оренду землі»).
Прийняте Приазовською районною державною адміністрацією розпорядження № 711 від 16.08.2011 року створило невизначеність у питанні прав на землю як позивача, так і відповідача, адже зумовило виникнення різних за змістом прав на земельні ділянки в межах однієї території, що є неприпустимим. Враховуючи встановлення судом законних підстав для визнання недійсним розпорядження і державного акту на земельну ділянку ОСОБА_3 , припинення права власності відповідача на земельну ділянку є виправданим і ефективним засобом захисту прав позивача.
У зв`язку із зазначеним, розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації від 16.08.2011 року № 711 та виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 підлягають скасуванню, як такі, що видані всупереч статті 116 ЗК України і порушують право на користування земельною ділянкою ОСОБА_1 .
Водночас, суд відхиляє доводи позивача в частині неправомірності зміни місця розташування земельної ділянки ОСОБА_3 у Державному земельному кадастрі, оскільки такі дії відділу Держгеокадастру позивачем в установленому законом порядку не оскаржувались, і доказів про незаконність таких дій у даній справі також не надано.
Також, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про недостовірність відомостей проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 та порушення вимог статті 122 ЗК України, оскільки доказів на підтвердження цього суду не надано, а розпорядження прийнято уповноваженим суб`єктом на підставі п. 12 Перехідних положень ЗК України.
Надаючи оцінку аргументам відповідачів про застосування позовної давності, суд зазначає таке.
Відповідно до статей 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Водночас, статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 21.05.2015 року було встановлено відсутність перетину меж земельних ділянок сторін, оскільки за даними Публічної кадастрової карти земельна ділянка ОСОБА_3 знаходилась в іншому місці.
У зв`язку із цим, суд приймає до уваги доводи позивача, що у нього були відсутні підстави вважати, що оскаржуваним розпорядженням і державним актом порушені його права. Лише після того, як у лютому-березні 2017 року відділом Держгеокадастру у Приазовському районі було виправлено помилку і змінено місце розташування земельної ділянки ОСОБА_3 , у позивача виникли підстави вважати свої права порушеними саме оспорюваним розпорядженням і державним актом. До суду позивач звернувся у листопаді 2019 року, а отже ним не пропущено встановлений статтею трирічний строк позовної давності.
Посилання відповідача ОСОБА_3 на те, що у 2012 році позивач звертався до суду із позовом про визнання недійсним її державного акту на право власності на земельну ділянку, не свідчить, що він звертався з тих саме підстав та з урахуванням того, що у даній справі позивач посилається на обставини, які змінились у 2017 році.
Також, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача ОСОБА_3 про відсутність у позивача статусу суб`єкта підприємницької діяльності, оскільки це не впливає на чинність договору оренди і не може бути підставою для відмови у позові.
На підставі статті 141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням позову, суд стягує з відповідачів у рівних частинах на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати, які складаються з суми судового збору в розмірі 1536,80 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн., які суд вважає обґрунтованими і такими, що відповідають складності справи.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 13, 81-82, 89, 141, 223, 247, 263-265 ЦПК України, суд
в и р і ш и в:
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області, Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області про визнання недійсним розпорядження голови Приазовської райдержадміністрації від 16.08.2011 року № 711 та визнання недійсним державного акту - задовольнити повністю.
Визнати недійсним розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації № 711 від 16.08.2011 року, яким затверджено ОСОБА_3 проект землеустрою щодо відведення та передання у власність для ведення індивідуального дачного будівництва (в межах згідно плану) земельної ділянки площею 0.0300 га, в т.ч. піски -0.0300 га, із земель запасу Ботіївської сільської ради.
Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 489067, виданий 04 жовтня 2011 року відділом Держкомзему у Приазовському районі Запорізької області на підставі розпорядження Приазовської районної державної адміністрації № 711 від 16.08.2011 року, на ім`я ОСОБА_3 , яка проживає в АДРЕСА_1 , яким посвідчено право її власності на земельну ділянку площею 0,0300 га, кадастровий номер 2324581400:02:004:0001, що розташована на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області, за межами населеного пункту, цільове призначення якої ведення індивідуального дачного будівництва.
Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), яка зареєстрована по АДРЕСА_1 ; Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області (код ЄДРПОУ 02126366), юридична адреса: вул. Покровська, 31, смт. Приазовське Запорізької області; Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 39820689), юридична адреса: вул. Українська, 50, м Запоріжжя, в рівних частинах на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), паспорт НОМЕР_3 , виданий 21.03.1998 року Мелітопольським МВ УМВС України в Запорізькій області, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , суму судового збору в розмірі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) гривень 80 копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), яка зареєстрована по АДРЕСА_1 ; Приазовської районної державної адміністрації Запорізької області (код ЄДРПОУ 02126366), юридична адреса: вул. Покровська, 31, смт. Приазовське Запорізької області; Головного управління Держгеокадастру в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 39820689), юридична адреса: вул. Українська, 50, м Запоріжжя, в рівних частинах на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), паспорт НОМЕР_3 , виданий 21.03.1998 року Мелітопольським МВ УМВС України в Запорізькій області, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , витрати на професійну правову допомогу в сумі 7000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Приазовський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
Повний текст рішення суду складено 20.11.2020 року.
Суддя Є.В. Діденко
