Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 325/2132/19

провадження № 61-6502св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Приазовська районна державна адміністрація, головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , підписану адвокатом Луньовим Сергієм Миколайовичем, на рішення Приазовського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2020 року в складі судді Діденка Є. В. та на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в складі колегії суддів Кримської О. М., Дашковської А. В., Кочеткової І. В.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Приазовської районної державної адміністрації, ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання розпорядження та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними.

Позов мотивував тим, що у його користуванні на підставі договору оренди № 3 від 09 січня 2009 року, укладеного між позивачем і Приазовською районною державною адміністрацією на строк 49 років, знаходиться земельна ділянка площею 0,05 га з кадастровим номером 2324581400:02:004:0150, яка розташована на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області. Між позивачем та Приазовською РДА були наявні судові спори з приводу розірвання договору оренди землі, однак рішенням Господарського суду Запорізької області від 15 червня 2011 року в задоволенні позову про розірвання правочину відмовлено. Зазначав, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,03 га з кадастровим номером 2324581400:02:004:0001. Указував, що між сторонами виник спір щодо користування земельною ділянкою, яка перебуває в оренді ОСОБА_1 , що був вирішений у рішенні Приазовського районного суду Запорізької області від 21 травня 2015 року, яке набрало законної сили, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні його земельною ділянкою. При цьому судовим рішенням установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2324581400:02:004:0001, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , не перетинається з земельною ділянкою позивача та знаходиться в іншому місці. Вказував, що, отримавши таке рішення суду, ОСОБА_2 звернулась до відділу Держземагенства у Приазовському районі Запорізької області із заявою про виправлення помилки щодо місця розташування її земельної ділянки, яке не відповідає даним проєкту відведення земельної ділянки. Рішенням державного кадастрового реєстратора від 21 серпня 2015 року, яке оскаржувалось у судовому порядку та залишилося чинним, в задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено, оскільки в разі виправлення помилки земельна ділянка ОСОБА_2 буде співпадати з земельною ділянкою ОСОБА_1 на 97,4843 %.

Разом із тим, у подальшому відділ Держземагенства у Приазовському районі Запорізької області на підставі службової записки від 17 лютого 2017 року № 300/3-17-04 виправив помилку щодо місця розташування земельної ділянки ОСОБА_2 та зареєстрував її в державному земельному кадастрі, в результаті чого земельна ділянка ОСОБА_2 стала знаходитися в межах земельної ділянки, яка перебуває в користуванні позивача. ОСОБА_1 стверджує, що розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації про надання ОСОБА_2 земельної ділянки та державний акт на право власності на земельну ділянку є незаконними, оскільки суперечать законодавству і були видані в той час, коли земельна ділянка перебувала у користуванні позивача без отримання його згоди як землекористувача на її вилучення. Вказував, що проєкт землеустрою, розроблений для відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , містить неправдиві відомості, а розпорядження голови районної адміністрації видано всупереч статті 122 ЗК України.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації від 16 серпня 2011 року № 711 та державний акт на право власності на земельну ділянку від 04 жовтня 2011 року, виданий Приазовською районною державною адміністрацією на ім`я ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, позов задоволено:

- визнано недійсним розпорядження голови Приазовської районної державної адміністрації № 711 від 16 серпня 2011 року, яким затверджено ОСОБА_2 проєкт землеустрою щодо відведення та передання у власність для ведення індивідуального дачного будівництва (в межах згідно плану) земельної ділянки площею 0,0300 га із земель запасу Ботіївської сільської ради;

- визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 489067, виданий 04 жовтня 2011 року відділом Держкомзему у Приазовському районі Запорізької області на підставі розпорядження Приазовської районної державної адміністрації № 711 від 16 серпня 2011 року на ім`я ОСОБА_2 , яким посвідчено її право власності на земельну ділянку площею 0,0300 га з кадастровим номером 2324581400:02:004:0001, що розташована на території Ботіївської сільської ради Приазовського району Запорізької області за межами населеного пункту, цільове призначення - ведення індивідуального дачного будівництва.

Суди встановили, що земельна ділянка з кадастровим номером 2324581400:02:004:0001 площею 0,03 га, яка належить відповідачці, знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 2324581400:02:004:0150 площею 0,05 га, яка перебуває в користуванні позивача. За таких обставин суди прийшли до висновку, що виділення земельної ділянки з кадастровим номером 2324581400:02:004:0001 у власність ОСОБА_2 без припинення права користування ОСОБА_1 цією земельною ділянкою порушує вимоги законодавства та права позивача.

Суди відхилили доводи відповідачки про те, що спірна земельна ділянка до 28 квітня 2012 року була вільною, зазначивши, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 15 червня 2011 року, яке набрало законної сили 26 липня 2011 року, рішення Господарського суду Запорізької області від 23 квітня 2010 року скасовано та відмовлено в задоволенні позову Приазовської РДА про розірвання договору оренди. За таких обставин суди вважали, що право користування позивача спірною земельною ділянкою відновлено з 26 липня 2011 року, а тому на момент прийняття оскаржуваного розпорядження та видачі державного акта спірна земельна ділянка не була вільною.

Суди встановили, що розпорядження № 711 від 16 серпня 2011 року створило невизначеність у питанні прав на землю як позивача, так і відповідачки, адже зумовило виникнення різних за змістом прав на земельні ділянки в межах однієї території, що є неприпустимим. За таких обставин суди вважали припинення права власності відповідачки на земельну ділянку виправданим і ефективним способом захисту порушеного права.

Суди відхилили доводи відповідачки щодо пропуску позовної давності позивачем, зазначивши, що позивач довідався про порушення свого права лише у лютому-березні 2017 року після зміни місця розташування земельної ділянки ОСОБА_2 та виникнення юридичного накладення земельних ділянок згідно даних Публічної кадастрової карти.

Апеляційний суд не прийняв доводи відповідачки про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині її неналежного повідомлення про розгляд справи, пославшись на те, що ОСОБА_2 неодноразово викликалась в судові засідання, була проінформована про наявність судового спору, а також не заперечувала щодо розгляду справи за її відсутності, що підтверджується її особистими заявами, поданими в січні та червні 2020 року. Колегія суддів зазначила, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. За таких обставин апеляційний суд уважав, що неотримання відповідачкою судової повістки про виклик у судове засідання, призначене на 28 жовтня 2020 року, не порушило її прав та не обмежило у доступі до суду.

Аргументи учасників справи

У квітні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення й просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- апеляційний суд не звернув увагу на наявність обов`язкової підстави для скасування рішення суду першої інстанції в зв`язку з неповідомленням ОСОБА_2 про дату, час і місце розгляду справи місцевим судом;

- відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи за її відсутності позивачка не подавала, підписант указаних документів їй не відомий;

- позивач не довів факт наявності у нього права користування спірною земельною ділянкою на момент видання оскарженого розпорядження та державного акта;

- договір оренди земельної ділянки, який посвідчує право позивача на користування земельною ділянкою, був повторно зареєстрований лише 28 квітня 2012 року, а тому на момент виділення спірної земельної ділянки у власність відповідачки право оренди позивача було припинено на підставі судового рішення про розірвання договору оренди землі;

- суди неправильно визначили момент, з якого почався перебіг позовної давності, оскільки про набуття відповідачкою права власності на земельну ділянку позивачу було відомо ще в 2012 році;

- позивач порушив норми процесуального права в частині своєчасного подання доказів та належного завірення їх копій.

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу, в якому він просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін. Указує, що суди зробили правильний висновок про те, що на момент виділення спірної земельної ділянки у власність відповідачки позивачу належало право користування такою земельною ділянкою, яке в установленому законом порядку припинено не було, що свідчить про порушення прав позивача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 27 квітня 2021 рокузазначено, що відповідач оскаржує судові рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 4частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи, що суди при вирішенні спору не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2020 року в справі № 617/274/15-ц, від 18 квітня 2018 року в справі № 2-367/2196/14-ц, а суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 , належним чином не повідомленої про дату, час і місце розгляду справи. Вказувала також, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 211 ЦПК України про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

За змістом частини третьої статті 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку.

Відповідно до частини п`ятої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2021 року в справі № 216/3765/16-ц (провадження № 61-9765св19), що: «ухвалюючи рішення в справі, суд першої інстанції зазначені вимоги законодавства до уваги не взяв, розглянувши справу за відсутності ОСОБА_3 та її представника, щодо яких відсутні докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи на 04 травня 2017 року, суд розгляд справи не відклав, причини їх неявки в судове засідання не з`ясував, порушив конституційне право ОСОБА_3 на участь у судовому розгляді, не забезпечив їй можливості надати суду докази та навести доводи, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд. Апеляційний суд, зазначивши, що розгляд справи без участі відповідачів, які не були повідомлені про час та місце розгляду справи, є формальним міркуванням, не звернув уваги на те, що конституційне право на участь у судовому розгляді, бути належним чином повідомленим про дату судового розгляду не може бути формальним, це є порушенням зазначених вимог законодавства та підставою для безумовного скасування судового рішення і ухвалення власного рішення. При цьому висновок апеляційного суду про те, що відповідачі свідомо не отримували повістки, реалізуючи своє диспозитивне право на участь у справі, був би правильним лише у разі, якщо було б доведено, що відповідачі, знаючи, що на їх адресу надійшов рекомендований лист з суду, не отримували його. Проте таких обставин судом не установлено. […] У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18) зроблено висновок, що «приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду».

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що подання відповідачем заяви про розгляд справи за його відсутності не виключає необхідності повідомляти його про дату, час і місце судового засідання

У справі, що переглядається:

- справа розглянута судом у судовому засіданні 28 жовтня 2020 року;

- поштове відправлення, в якому наявна судова повістка на ім`я ОСОБА_2 про призначення судового розгляду на 28 жовтня 2020 року, повернуто до суду за закінченням терміну зберігання (т. 2, а. с. 52-53);

- подання відповідачкою заяв про розгляд справи за її відсутності в січні та червні 2020 року не свідчить про її обізнаність щодо проведення розгляду справи та прийняття судового рішення по суті спору 28 жовтня 2020 року;

- ОСОБА_2 у апеляційній скарзі вказувала про неповідомлення її судом першої інстанції про призначення судового засідання на 28 жовтня 2020 року;

- залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Ураховуючи допущені судом апеляційної інстанції порушення пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки справу в суді першої інстанції розглянуто за відсутності відповідача, який належним чином не повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки встановлено підстави для скасування постанови апеляційного суду, колегія суддів інші підстави відкриття касаційного провадження не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2021 року в справі № 216/3765/16-ц (провадження № 61-9765св19), дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду- скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , підписану адвокатом Луньовим Сергієм Миколайовичем, задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук