Єдиний державний реєстр судових рішень
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 500/2773/20
17 листопада 2020 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Подлісної І.М.
за участю:
секретаря судового засідання Павловського Ю.Б.
позивача ОСОБА_1
представника позивача Молинь Р.П.
представника відповідача Денисюк Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.08.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою виплатити середній заробіток за період 22.11.2018 по 25.06.2020, тобто за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій після звільнення по день фактичного розрахунку. На дату подання позовної заяви дана вимога не була виконана та жодної відповіді на адресу позивача не надходило. Що і стало причиною звернення ОСОБА_2 до суду.
Ухвалою від 29.09.2020 судом прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою від 20.10.2020 судом ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання та призначено судове засідання на 17.11.2020 о 09:45 год.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 29.10.2020. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, що й не заперечується самим Позивачем, з 28.09.1993 по 22.11.2018 позивач проходив військову службу в органах СБУ.
Наказом начальника УСБУ в Тернопільській області від 14.11.2018 №153-ос Позивача виключено зі списків особового складу, звільненого наказом СБУ від 03.1 1.2018 №1424-ос з військової служби за підпунктом «а» пункту 61, підпунктом «д» пункту 88-1 (через сімейні обставини або інші поважні причини) Положення, у запас Збройних Сил України, з правом носіння військової форми одягу з 22.11.2018.
Тому, безпідставними та помилковими є посилання Позивача в своїй адміністративній позовній заяві на положення статті 116, 117 КЗпП України, оскільки Позивач (колишній військовослужбовець) проходив в органах СБУ військову службу, а не був ні службовцем чи працівником.
На таких же висновках ґрунтується рішення Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №640/18248/19 від 17.09.2020 про відмову у задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку звільненій з військової служби в СБУ особі за аналогічних обставин.
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення є Інструкція про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям СБУ. затверджена наказом ЦУ СБУ від 10.04.2018 №515/ДСК, зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 25.04.2018 за №512/31964.
Зокрема, пунктом 7 Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України визначено, що при виплаті військовослужбовцям грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів в місяці, за який здійснюється виплата.
Таким чином, позивач отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України, яке розраховується за календарні дні, а не робочі. У зв`язку з цим застосування Позивачем формульного розрахунку середньоденної заробітної плати шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів є невірним.
Зокрема, відповідно до довідки Управління Служби безпеки України в Тернопільській області №115 від 14 серпня 2020 року сума грошового забезпечення Позивача за останні 2 календарних місяці перед звільненням склала 35152,80 (за вересень 2018 року - 17576,40 грн. та жовтень 2018 року - 17576,40 грн.) (довідка подана до суду Позивачем).
Сукупна кількість календарних днів за вересень та жовтень 2019 року складає 61 день.
Таким чином, середньоденне календарне грошове забезпечення Позивача за два місяці, що передують звільненню, насправді складає 576,28 (35152,80 грн./ 61 календарний день), а не 817,50, як собі розрахував Позивач.
Крім того, час затримки розрахунку Позивач рахував з 22 листопада 2018 року (з дня звільнення) по 25 червня 2020 року (день фактичного розрахунку), у зв`язку з чим Позивач вважає, що час затримки становить 582 календарних днів та він має право на отримання середньоденного заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 475785,00 грн.
Однак, Позивач безпідставно у кількість днів затримки виплати належних при звільненні коштів включив день звільнення - 22 листопада 2018 року, та день фактичного розрахунку - 25 червня 2020 року.
Із урахуванням викладеного, можлива сума середнього заробітку за весь час затримки сплати Позивачу належної йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки (з 2015 по 2018 рік) становитиме 334196,00 грн. з розрахунку 576,20 грн. (середньоденне грошове забезпечення) х 580 дні (кількість днів затримки виплати).
Таким чином, Позивачем невірно проведений розрахунок можливої суми середнього заробітку за весь час затримки сплати Позивачу належної йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки (з 2015 по 2018 рік), що призвело до збільшення заявленої суми стягнення з Управління СБ України в Тернопільській області.
Потребує уваги і той факт, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Отже, з урахуванням того, що Позивачеві Відповідачем із затримкою сплачено 32317,14 грн. (рішення суду виконано навіть до набрання ним чинності) при середньому розмірі грошового забезпечення близько 20000,00 гри, стягнення на його користь суми, майже вдесятеро більшої за затриману, не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності. Верховним Судом у постановах у справах №821/1083/17, №761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Підсумовуючи вищенаведене, відповідач вважає, що обставини та доводи, які виклав у своїй позовній заяві Позивач, є необґрунтованими та безпідставними, а діяльність УСБУ в Тернопільській області є такою, що відповідає вимогам чинного законодавства. А тому просили в задоволенні позову відмовити.
12.11.2020 через канцелярію Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, відповідно до якої вказано на безпідставність та необґрунтованість відзиву відповідача, оскільки зазначені в ньому відомості не відповідають дійсності.
Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали позовну заяву та просили задовольнити її повністю, посилаючись на позовну заяву та відповідь на відзив.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог та просив в задоволенні позову відмовити з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши сторін, розглянувши адміністративну справу, вивчивши зміст відзиву на позов і відповіді на відзив, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що 22.11.2018, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі наказу управління СБУ в Тернопільській області від 14.11.2018 року № 153-ос був виключений зі списків особового складу у запас з правом носіння військової форми одягу.
Після виключення зі списків особового складу СБУ Позивачу не було проведено повного розрахунку, а саме не виплачено компенсації відпустки як учаснику бойових дій
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.04.2020 року по справі №500/690/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Управління Служби безпеки України в Тернопільській області нарахувати та виплатити, грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за 2015 по 2018 роки включно.
Дане рішення суду Відповідачем було виконане 25.06.2020, шляхом виплати грошової компенсації, що підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_2 з відповідним призначенням платежу.
Таким чином, повний розрахунок з Позивачем було здійснено 25.06.2020 року.
26.08.2020 Позивач звернувся до Відповідача з вимогою виплатити середній заробіток за період 22.11.2018 по 25.06.2020, тобто за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій після звільнення по день фактичного розрахунку. На дату подання позовної заяви дана вимога не була виконана та жодної відповіді на адресу позивача не надходило.
Тому, позивач вважає протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Тернопільській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки до здійснення повного розрахунку за період з 22.11.2018 по 25.06.2020. Що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці - це громадяни України, які проходять військову службу у складі Збройних Сил України та інших військових формувань. Гак, згідно зі ст. 2 вказаного Закону України військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком іромадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.
Стаття 3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження військової служби в цілому, та зокрема в СБУ, врегульований спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на них додаткові обов`язки та відповідальність. Це, зокрема, Закони України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України», «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», Про військовий обов`язок і військову службу», «Про Службу безпеки України», Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ (затверджене Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262), а також інші спеціальні підзаконні нормативно-правові акти.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове Законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18
Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Відтак, нормами трудового законодавства визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення.
При цьому, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Тобто, зважаючи на приписи частини другої статті 116 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення в повному обсязі, в тому числі і грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, у день виключення зі списків - 22.11.2018 року, проте виконав свій обов`язок лише 25.06.2020, а саме на підставі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.04.2020 року по справі №500/690/20.
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 в справі №821/1083/17 зазначила, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження №21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а 15.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
При цьому, відповідно до висновків Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі Тимошенко проти України (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності , передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Середній заробіток розраховують відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100). Тобто на основі виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата (абз. 3 п. 2 Порядку № 100).
Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання відшкодування за час затримки виплати належних йому при звільненні сум за період з 16 травня 2019 року по 25 червня 2019 року, оскільки відповідач при звільненні не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2015 по 2018 роки включно, визначену судовим рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року.
Згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.
При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків
Сам факт наявності у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки виплати належних йому при звільненні сум є незаперечним, однак його вимога про його стягнення за період з 22.11.2018 року (дня його звільнення) не може бути задоволеною з огляду на наступне.
Як встановлено в судовому засіданні про своє право на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивачу стало відомо з моменту прийняття Великою Палатою Верховного суду 16.05.2019 р. рішення у зразковій справі №620/4218/18.
Отже, при визначеності строку, протягом якого тривав період затримки виплати належних при звільненні сум позивачу слід врахувати чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Оскільки спору про розмір належних при звільненні позивача сум до 16.05.2019 року не існувало, суд приходить до висновку, що тривалість строку, протягом якого тривав період затримки виплати належних при звільненні сум позивачу слід рахувати з дня прийняття Великою Палатою Верховного суду 16.05.2019 р. рішення у зразковій справі №620/4218/18, коли сторонам стало відомо про право позивача отримати компенсацію та обов`язку відповідача її виплатити.
Таким чином, Управління Служби безпеки України в Тернопільській області провело фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати грошової компенсації за дні невикористаної ним додаткової відпустки за 2015 - 2018 роки включно, згідно рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.04.20 р. поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП, а саме 25.06.2020 року.
Ураховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України за період з 16.05.2019 р. по 21.08.2019 р..
При цьому, суд бере до уваги наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору Верховним судом.
Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на викладене та встановлені обставини, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Зобов`язати Управління Служби безпеки України в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби з 21.08.2019 по 25.06.2020.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 листопада 2020 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Управління Служби безпеки України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: проспект С.Бандери ,21,Тернопіль,46002 код ЄДРПОУ/РНОКПП 20001705).
Головуючий суддяПодлісна І.М.
