Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/2773/20 пров. № А/857/1020/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційні скарги Управління Служби безпеки України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року (головуючий суддя в суді першої інстанції Подлісна І.М. ухвалене у відкритому судовому засіданні о 10 год. 39 хв. в м. Тернопіль повний текст рішення складено 20.11.2020) у справі № 500/2773/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИВ:
24 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в Тернопільській області в якому просив визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Тернопільській області щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки до здійснення повного розрахунку за період з 22.11.2018 по 25.06.2020, зобов`язати Управління Служби безпеки України в Тернопільській області нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби з 22.11.2018 по 25.06.2020 в сумі 475785,00 грн.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року позов задоволено частково. Зобов`язано Управління Служби безпеки України в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби з 21.08.2019 по 25.06.2020. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Служби безпеки України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року у справі № 500/2773/20.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року у справі № 500/2773/20 скасовано та прийнято постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Постановою Верховного Суду від 21 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2022 року прийнято справу №500/2773/20 до свого провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Згідно із частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 311 України розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
21 березня 2022 року на електронну пошту суду надійшла заява ОСОБА_1 про визнання апеляційної скарги відповідно до статті 303 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 167 КАС України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: 1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; 2) найменування суду, до якого вона подається; 3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; 4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; 5) підстави заяви (клопотання, заперечення); 6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення); 7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.
Згідно з частиною 10 статті 44 КАС України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).
Так, заява ОСОБА_1 , що надіслана електронною поштою Восьмому апеляційного адміністративного, не підписана електронно-цифровим підписом у встановленому законом порядку.
Правовий статус електронного цифрового підпису визначає Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22 травня 2003 року № 852-IV. Згідно з статтею 4 вказаного Закону електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів.
Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами- суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі.
За приписами статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним цифровим підписом автора.
Між тим, положеннями частини 2 статті 167 КАС України визначено, якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.
Колегія суддів враховує, що оскільки вказана заява подана на електронну пошту суду без скріплення електронним цифровим підписом, отже, вона не може вважатися підписаним у встановленому законом порядку, тому не приймається до розгляду і підлягає поверненню особі яка її подала без розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 22.11.2018, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі наказу управління Служби безпеки України в Тернопільській області від 14.11.2018 року № 153-ос був виключений зі списків особового складу у запас з правом носіння військової форми одягу.
Після виключення зі списків особового складу Служби безпеки України позивачу не було проведено повного розрахунку, а саме не виплачено компенсації відпустки як учаснику бойових дій
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.04.2020 року по справі №500/690/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Управління Служби безпеки України в Тернопільській області нарахувати та виплатити, грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за 2015 по 2018 роки включно.
Дане рішення суду відповідачем було виконане 25.06.2020, шляхом виплати грошової компенсації, що підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 з відповідним призначенням платежу.
Не погоджуючись із діями відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу з 21.08.2019 по 25.06.2020, а задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта в межах оскарження, що викладені у апеляційній скарзі з урахуванням висновків Верховного Суду, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 Закону №2011-ХІІ).
Згідно частини 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Так, відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 31.10.2019 по справі №825/598/17.
Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 у справі про офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Крім цього, у постанові від 15.09.2015 справа №21-1765а15 Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже з урахуванням наведеного, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.04.2020 по справі №500/690/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Управління Служби безпеки України в Тернопільській області нарахувати та виплатити, грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за 2015 по 2018 роки включно.
Згідно із частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08.04.2020 по справі №500/690/20 відповідачем було виконане 25.06.2020, шляхом виплати грошової компенсації в сумі 32317,14 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 з відповідним призначенням платежу, тобто відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати грошової компенсації за невикористану відпустку - поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, що підтверджується випискою по картці/рахунку АТ «Комерційний банк «ПриватБанк» (аркуш справи 10).
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Верховний Суд України в постанові від 17.02.2015 в справі № 21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція підтримана Верховним Судом.
А тому колегія суддів вважає, що станом на дату виключення із списків особового складу частини 22.11.2018, відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум здійснена 25.06.2020, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, однак оскільки відповідно до статті 308 КАС України не оскаржується судове рішення суду першої інстанції позивачем, а тому апеляційний суд розглядає вимоги щодо періоду з 21.08.2019 по 25.06.2020 та суд вважає, що слід визначити суму середнього розміру грошового забезпечення, яка підлягає виплаті ОСОБА_1 для ефективного виконання рішення суду.
Правова позиція щодо застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, викладена у постанові Верховного Суду, зокрема від 29.07.2020 в справі №1.380.2019.003696.
Суд враховує, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (далі - Порядок №100).
Так, відповідно до пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статті 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 КЗпП.
Колегія суддів вважає, що згідно довідки грошового забезпечення ОСОБА_1 , розмір грошового забезпечення позивача за два місяці до звільнення становив: у вересні 2018 року - 17576,40 грн. та у жовтні 2018 року - 17576,40 грн., звідси середньоденна заробітна плата позивача становить 576,28 грн. (35152,8/61 календарний день).
Щодо періоду оскарження за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 21.08.2019 по 25.06.2020 (включно), що становить 310 днів. Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 178646,80 грн. (576,28х310).
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 32317,14 грн./ 178646,80 грн. (компенсація грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,18.
Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 576,28 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,18 х 310 (дні затримки розрахунку) = 32156,42 грн.
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 32156,42 грн.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково та середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений Управлінням Служби безпеки України в Тернопільській області позивачу у розмірі 32156 грн. 42 коп. за період з 21.08.2019 по 25.06.2020, в частині оскарження відповідачем рішення суду, відповідно судом першої інстанції було помилково не здійснено розрахунок середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення, однак висновок суду першої інстанції про зобов`язання Управління Служби безпеки України в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби з 21.08.2019 по 25.06.2020 є правомірним та на правильність висновків суду не може вплинути, відповідно на думку колегії суддів підлягає зміні рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково з урахуванням наведеного вище.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019 та в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
З приводу доводів апелянта щодо пропущеного позивачем місячного строку звернення до суду із даним позовом, який пов`язаний зі звільненням позивача з публічної служби, апеляційний суд зазначає, що Верховний Суд в постанові від 21 грудня 2021 року у справі №500/2773/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року скасував, а справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду вказавши, що позивач звернувся до суду першої інстанції 24.10.2020, тобто до прийняття 11.02.2021 постанови Верховного Суду, якою змінено правовий підхід до визначення строків звернення до суду, з метою уникнення правового пуризму та недопущення обмеження права на доступ до суду через зміну судової практики, Суд констатував відсутність правових підстав для залишення позову у цій справі без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду. Верховний Суд звернув увагу на те, що у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 сформовано висновок, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1, частин 2 та 4 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про необхідність зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції, вказане рішення підлягає зміні та в решті залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Тернопільській області - задовольнити частково.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року у справі № 500/2773/20 - змінити, а саме викласти абзац другий резолютивної частини в такій редакції: Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з Управління Служби безпеки України в Тернопільській області (46002, м. Тернопіль. вул. С. Бандери, 21; код ЄДРПОУ 20001705) середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені із військової служби за період з 21.08.2019 по 27.06.2020 у сумі 32156 (тридцять дві тисячі сто п`ятдесят шість) гривень 42 копійки без урахування обов`язкових платежів.
В решті рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року у справі № 500/2773/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
