ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
за результатами розгляду скарги
м. Київ
11.11.2020Справа № 910/24836/14
за скаргою на дії у справі за позовом до проТовариства з обмеженою відповідальністю "Нафтосервіс" Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ №910/24836/14 Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтосервіс" Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" стягнення 285 641, 77 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін: від відповідача (заявника): Озеров О.С. - адвокат;від позивача: від ДВС:не з`явився; не з`явився.
ВСТАНОВИВ:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтосервіс" до Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про стягнення 285 641,77 грн, з яких: 133 600, 70 грн. основного боргу, 50 864, 49 грн збитків від зміни індексу інфляції та 101 177, 28 грн 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов`язань згідно договору поставки № 494 від 24.05.2012.
В ході розгляду справи відповідачем 23.12.2014 було подано заяву про відстрочку виконання рішення у справі № 910/24386/14 до 01.01.2016. Заява мотивована тим, що відповідач здійснював основну господарську діяльність за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь. З 27.02.2014 для відповідача стало неможливим здійснювати свою господарську діяльність на території, яка має статус тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Окупація території України є надзвичайною подією та спричинила значні втрати та блокування діяльності відповідача, що підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України № 2018 про форс-мажорні обставини. Наразі наявність великої кількості кредиторів та вкрай скрутне становище відповідача унеможливлює виконання рішення суду.
Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/24836/14 від 23.12.2014 частково задоволені позовні вимоги та стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтосервіс" 133 600,70 грн основного боргу, 44 399,07 грн збитків від зміни індексу інфляції та 98 310,69 грн - 3% річних, 5 526,21 грн судового збору. Даним рішенням в задоволенні заяви відповідача про відстрочку виконання рішення суду було відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду № 910/24836/14 від 18.02.2015 рішення Господарського суду міста Києва № 910/24836/14 від 23.12.2014 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України № 910/24836/14 від 10.06.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 у справі № 910/24836/14 скасовано в частині відмови в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про відстрочення виконання рішення до 01.01.2016, справу в скасованій частині передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.
Матеріали справи № 910/24836/14 були отримані Господарським судом міста Києва 17.06.2015 та згідно автоматизованої системи документообігу суду передані на новий розгляд судді Сіваковій В.В.
Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 02.07.2015 заяву Публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2014 у справі № 910/24836/14 задоволено та відстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2014 у справі № 910/24836/14 до 01.01.2016.
19.10.2020 від позивача до суду надійшла скарга на дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ), у якій позивач просив суд:
- визнати незаконними дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета Олександра Вікторовича щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.04.2020 у виконавчому провадженні №54070814;
- скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета Олександра Вікторовича про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.04.2020 у виконавчому провадженні №54070814.
Розпорядженням В.о. керівника апарату від 19.10.2020 № 05-23/1539 призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів судової справи у зв`язку з відпусткою судді Ярмак О.М.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи № 910/24836/14 передані на розгляд судді Підченку Ю.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2020 було вирішено поновити скаржнику строк для звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця та призначено розгляд скарги в судовому засіданні на 11.11.2020.
02.11.2020 від відповідача до суду надійшли письмові пояснення по суті скарги.
Натомість представники відповідача та державного виконавця в судове засідання, що відбулось 11.11.2020 не з`явилися, при цьому про розгляд скарги відповідач та державний виконавець були повідомлені належним чином, про причини неявки в суд не повідомили.
Разом із тим, в силу ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Так, Європейський суд з прав людини повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, interalia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).
Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.
Конституційний Суд України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Розглядаючи справу №5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Частинами 1 та 2 статті 18 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2014 у справі № 910/24836/14, що набрало законної сили є обов`язковим до виконання та з урахуванням наведених вище приписів не може залишатися невиконаним.
Як зазначалося вище, на виконання зазначеного рішення суду від 31.03.2020 у справі № 910/24836/14 видано наказ від 02.03.2015.
Як вбачається із матеріалів скарги, 08.06.2017 державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Головного територіального управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження №54070814 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 23.12.2014 у справі № 910/24836/14.
24.04.2020 старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шереметом О.В. прийнято постанову у виконавчому провадженні №54070814 про повернення виконавчого документу стягувачу.
У означеній постанові від 24.04.2020 про повернення виконавчого документу стягувачу у виконавчому провадженні №53239282 державним виконавцем встановлено, що відповідно до Закону України № 2618-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" внесені зміни до Закону України "Про трубопровідний транспорт":
На період тимчасової окупації Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" відкриває поточний рахунок із спеціальним режимом використання для:
1) проведення розрахунків із забезпечення виробничої, інвестиційної діяльності, діяльності щодо захисту майнових прав та законних інтересів у судах (арбітражах);
2) погашення заборгованості за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, а також заборгованості перед бюджетом.
Поточний рахунок із спеціальним режимом використання відкривається в уповноваженому банку, визначеному Кабінетом Міністрів України за пропозицією Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". На такий рахунок зараховуються кошти, що надходять від господарської діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз", у тому числі відшкодування з бюджету.
На кошти, що знаходяться на поточному рахунку із спеціальним режимом використання, не може бути звернено стягнення за зобов`язаннями Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз".
Окрім того, державний виконавець у оскаржуваній постанові посилається на те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" доповнено розділ ХІІІ Закону України "Про виконавче провадження": "тимчасово, до 31.12.2022, підлягають зняттю арешти та заборони відчуження майна Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" у виконавчих провадженнях (крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, про відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, про стягнення аліментів, про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування і заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) ", а також на п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Обґрунтовуючи скаргу, позивач вказує на те, що відповідно до ст. 22 Закону України "Про трубопровідний транспорт" на період тимчасової окупації Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" відкриває поточний рахунок із спеціальним режимом використання, зокрема, для погашення заборгованості за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, а також заборгованості перед бюджетом. З урахуванням зазначеного позивач зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем виникла на підставі договору поставки № 494 від 24.05.2012, тобто до тимчасової окупації території України, а тому для можливості добровільного погашення заборгованості має бути відкрите виконавче провадження із стягнення такої заборгованості. При цьому позивач також посилається на необхідність виконання вимог, що визначені у приписах ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Разом із тим, як вже зазначалося вище та як про що зазначалося у оспорюваній постанові про повернення виконавчого документу стягувачу від 24.04.2020, Законом України № 2618-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" були внесені зміни до Закону України "Про трубопровідний транспорт", відповідно до яких статтею 22 Закону України "Про трубопровідний транспорт" визначено, що на період тимчасової окупації Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" відкриває поточний рахунок із спеціальним режимом використання для:
1) проведення розрахунків із забезпечення виробничої, інвестиційної діяльності, діяльності щодо захисту майнових прав та законних інтересів у судах (арбітражах);
2) погашення заборгованості за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, а також заборгованості перед бюджетом.
Поточний рахунок із спеціальним режимом використання відкривається в уповноваженому банку, визначеному Кабінетом Міністрів України за пропозицією Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". На такий рахунок зараховуються кошти, що надходять від господарської діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз", у тому числі відшкодування з бюджету.
На кошти, що знаходяться на поточному рахунку із спеціальним режимом використання, не може бути звернено стягнення за зобов`язаннями Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз".
На кошти, що обліковуються за цими рахунками, не накладається арешт, а операції за цими рахунками не підлягають зупиненню.
Відповідно до п. 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" тимчасово, до 31 грудня 2022 року, підлягають зняттю арешти та заборони відчуження майна Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" у виконавчих провадженнях (крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, про відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, про стягнення аліментів, про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування і заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування).
Вищевказана правова норма 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" зумовлює настання правових наслідків, передбачених положеннями ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Згідно ч. 4 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову.
Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" визначено, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до ч. 3 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.
Водночас, частиною 1 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
При цьому, суд приймає до уваги, що у Законі України "Про виконавче провадження" закріплено принцип об`єктивності, який вимагає обґрунтованості вчинення тих чи інших дій державним виконавцем.
Отже, застосування п. п. 2 п. 2 розділу І Закону України від 22.11.2018 №2618-VІІІ, пункту п. 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" охоплюється принципом об`єктивності при здійсненні виконавчого провадження державним виконавцем та узгоджується із загальним принципом про переважне застосування спеціальних норм права (в даному випадку п. п. 2 п. 2 розділу І Закону України від 22.11.2018 №2618-VІІІ, пункту п. 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження"), яка визначає особливості правового регулювання щодо спеціального суб`єкта - Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз") щодо загальних норм права - статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Наведене узгоджується приписами ч. 5 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження", згідно із якими у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Окрім того, норми Закону України "Про виконавче провадження" не містять підстав для зупинення виконавчого провадження на підставі п. п. 2 п. 2 розділу І Закону України від 22.11.2018 №2618-VІІІ та п. 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження".
З урахуванням вищевикладеного, слід дійти висновку, що застосування державним виконавцем положень ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" в сукупності з приписами Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення діяльності Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" та Закону України "Про трубопровідний транспорт" здійснюється з урахуванням загального принципу про переважне застосування спеціальних норм права, які визначають особливості правового регулювання щодо спеціального суб`єкта - Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз".
Між тим, судом прийнято до уваги приписи Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", в преамбулі якого зазначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до ст. 3 згаданого Закону України, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:
1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Стаття 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначає, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.
Як вбачається з матеріалів справи, зобов`язання, на підставі яких виникла заборгованість, за якою була присуджена до стягнення у даній справі, виникла на підставі договору поставки № 494 від 24.05.2012, тобто до податку тимчасової окупації.
При цьому дійсно, статтею 22 Закону України "Про трубопровідний транспорт" окрім іншого передбачено, що поточний рахунок із спеціальним режимом використання призначений, в тому числі, для погашення заборгованості за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України.
Водночас дана обставина не є підставою для стягнення грошових коштів з рахунку із спеціальним режимом використання, оскільки виходячи зі змісту статті 22 Закону України "Про трубопровідний транспорт" також випливає, що заборона звернення стягнення за зобов`язаннями Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" не передбачає виключення для зобов`язань, що виникли до початку тимчасової окупації, заборона звернення стягнення з даного рахунку поширюється на будь-які зобов`язання відповідача.
Окрім того, суд приймає до уваги припис п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", згідно якого забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. (вказаний закон набрав чинності 20.10.2019).
Так, як вбачається із переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, що міститься у згаданому вище Законі України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, у даному переліку міститься Державне виробниче підприємство "Чорноморнафтогаз" (333000, м. Сімферополь, проспект Кірова, 52; 00153117; АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ; Орган управління МІНЕНЕРГО).
Відтак, протягом трьох років, починаючи з 20.10.2019 щодо відповідача, в силу означених приписів Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" не підлягають вчиненню виконавчі дії згідно Закону України "Про виконавче провадження".
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про правомірність дій старшого державного виконавця, а саме повернення виконавчого документу на підставі ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про трубопровідний транспорт" та яке було вчинено з огляду на заборони відчуження майна Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз" у виконавчих провадженнях.
Поряд із тим, суд звертає увагу на положення ч. 5 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якої повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. Отже, повернення виконавчого документа не позбавляє права стягувача повторно звернутися до органу державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Натомість належних та допустимих доказів в обґрунтування наявності порушень старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шереметом О.В. при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.04.2020 у виконавчому провадженні №54070814 позивач суду не надав.
Так, за змістом роз`яснень п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов`язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача, як заявника скарги та відсутності підстав для задоволення даної скарги на дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета О.В.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 343 ГПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
З огляду на вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтосервіс" на дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в повному обсязі.
Підсумовуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 234, 339, 340, 341, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд -
УХВАЛИВ:
1. У задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтосервіс" до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ відмовити повністю.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її прийняття.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено та підписано 13.11.2019 року.
Суддя Ю.О. Підченко
