ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2021 р. Справа№ 910/24836/14

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.,

за участю представника згідно з протоколом судового засідання від 20.01.2021

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтосервіс»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 (суддя - Підченко Ю.О.)

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтосервіс»

на дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції

у справі №910/24836/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтосервіс»

до Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз»

про стягнення 285 641, 77 грн,

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270, 271 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст скарги та рух справи

У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтосервіс» (далі - ТОВ «Нафтосервіс») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (далі - ПАТ «ДАК «Чорноморнафтогаз») про стягнення 285 641, 77 грн, з яких 133 600, 70 грн - заборгованість за поставлений товар, 50 864, 49 грн інфляційні втрати, 101 177, 28 грн 3% річних.

У грудні 2014 року ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» звернулося до суду із заявою, в якій посилаючись за винятковість обставин просило суд відстрочити виконання рішення суду до 01.01.2016.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2015, частково задоволені позовні вимоги та стягнуто з ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» на користь ТОВ «Нафтосервіс» 133 600, 70 грн основного боргу, 44 399, 07 грн збитків від зміни індексу інфляції та 98 310, 69 грн - 3 % річних, 5 526, 21 грн судового збору. Даним рішенням в задоволенні заяви відповідача про відстрочку виконання рішення суду було відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.06.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 скасовано в частині відмови в задоволенні заяви ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» про відстрочення виконання рішення до 01.01.2016, справу в скасованій частині передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2015 заяву ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2014 задоволено та відстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2014 до 01.01.2016.

У жовтні 2020 року ТОВ «Нафтосервіс» звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якій просив поновити строк на подання скарги на дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета Олександра Вікторовича (далі - державний виконавець Шеремет О.В.) щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.04.2020 у виконавчому провадженні № 54070814; визнати незаконними дії старшого державного виконавця Шеремета О.В. щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.04.2020 у виконавчому провадженні № 54070814; скасувати постанову державного виконавця Шеремета О.В. про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.04.2020 у виконавчому провадженні № 54070814.

Скарга на дії державного виконавця обґрунтована тим, що відповідно до ст. 22 Закону України «Про трубопровідний транспорт» на період тимчасової окупації ДАТ «Чорноморнафтогаз» відкриває поточний рахунок із спеціальним режимом використання, зокрема, для погашення заборгованості за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, а також заборгованості перед бюджетом. Заборгованість відповідача перед позивачем виникла на підставі договору поставки № 494 від 24.05.2012, тобто до тимчасової окупації території України, а тому для можливості добровільного погашення заборгованості має бути відкрите виконавче провадження із стягнення такої заборгованості. При цьому заявник також посилається на необхідність виконання вимог, що визначені у приписах ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у задоволенні скарги ТОВ «Нафтосервіс» до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ відмовлено повністю.

Ухвалу мотивовано нормою ст. 22 Закону України «Про трубопровідний транспорт», якою передбачено, що поточний рахунок із спеціальним режимом використання призначений, в тому числі, для погашення заборгованості за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України. Водночас дана обставина не є підставою для стягнення грошових коштів з рахунку із спеціальним режимом використання, оскільки виходячи зі змісту наведеної норми випливає, що заборона звернення стягнення за зобов`язаннями ДАТ «Чорноморнафтогаз» не передбачає виключення для зобов`язань, що виникли до початку тимчасової окупації, заборона звернення стягнення з даного рахунку поширюється на будь-які зобов`язання відповідача.

Крім того, суд першої інстанції послався на приписи п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», згідно якого забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Згідно з переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, що міститься у згаданому вище Законі, у даному переліку міститься ДАП «Чорноморнафтогаз».

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

У листопаді 2020 року ТОВ «Нафтосервіс» звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 та ухвалити нове рішення, яким визнати незаконними дії старшого державного виконавця Шеремета О.В. щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.04.2020 у виконавчому провадженні № 54070814; скасувати постанову державного виконавця Шеремета О.В. про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.04.2020 у виконавчому провадженні № 54070814.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Нафтосервіс» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.11.2020. Надано учасникам справи час для подачі відзивів та клопотань. Призначено до розгляду апеляційну скаргу на 20.01.2021.

У судове засідання 20.01.2021 з`явився представник боржника. Представники кредитора і органу державної виконавчої служби у судове засідання не з`явилися. Про дату, час та місце судового засідання учасники справи повідомлені належним чином в порядку, передбаченому ст. 120, 242 ГПК України, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень 15.01.2021 скаржнику та 28.12.2020 Шевченківському РВДВС у місті Києві.

Представник боржника проти доводів апеляційної скарги заперечив та просив відмовити у її задоволенні.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

ТОВ «Нафтосервіс» в апеляційній скарзі не погоджується з ухвалою суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги на дії державного виконавця з огляду на таке.

Скаржник зазначає, що нормою п. 12 Прикінцевих і Перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» не встановлюється заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а лише передбачається зняття арештів та заборони відчуження майна боржника.

Також скаржник зазначає, що Закон України «Про трубопровідний транспорт» не містить норм, за якими б встановлювалось право виконавчої служби закривати виконавче провадження із примусового виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості з боржника за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України, а лише забороняє здійснювати стягнення коштів з такого поточного рахунку. Однак, для можливості самостійного / добровільного погашення заборгованості боржником перед кредиторами, визначеної п. 2 ч.1 ст. 22 Закону України «Про трубопровідний транспорт», у тому числі ТОВ «Нафтосервіс», має бути відкрите виконавче провадження із стягнення такої заборгованості. У випадку відсутності постанови про відкриття виконавчого провадження по стягненню заборгованості за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України, боржник не матиме права використовувати кошти, що знаходяться на поточному рахунку із спеціальним режимом використання, для погашення заборгованості.

Крім того, стягувач вказує, що факт невиконання рішення суду протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є самостійною і безумовною підставою для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Щодо посилань суду першої інстанції на Закон України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» скаржник вказує, що Верховний Суд зазначив, що з урахуванням заборони, установленої пунктом 3 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», в комплексі з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників державних підприємств, установленими на момент його прийняття, законодавцем в основу правового регулювання, визначеного цією нормою права, було покладено як принцип обов`язковості виконання судових рішень, закріплений Конституцією України, так і необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки, національної безпеки та з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.

Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів, а також товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Тобто указаною нормою Закону з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки, тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема грошові кошти.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Відзивів на апеляційну скаргу на момент ухвалення даної постанови до суду апеляційної інстанції не надходило. Клопотань про продовження строку для їх подачі, як і про відкладення розгляду справи, не заявлялося. Боржник надав у судовому засіданні усні пояснення та просив оскаржувану ухвалу залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд

Вирішуючи питання обґрунтованості постановлення судом першої інстанції судового рішення про відмову в задоволенні скарги на дії державного виконавця, Північний апеляційний господарський суд виходить з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2015, частково задоволені позовні вимоги та стягнуто з ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» на користь ТОВ «Нафтосервіс» 133 600, 70 грн основного боргу, 44 399, 07 грн збитків від зміни індексу інфляції та 98 310, 69 грн - 3 % річних, 5 526, 21 грн судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.06.2015 указані судові акти скасовано в частині відмови в задоволенні заяви ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» про відстрочення виконання рішення до 01.01.2016, справу в скасованій частині передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2015 заяву ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2014 задоволено та відстрочено виконання рішення до 01.01.2016.

02.03.2015 на виконання рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2014 було видано відповідний наказ.

З метою виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 №910/24836/14 Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві було відкрито виконавче провадження № 54070814.

24.04.2020 року старшим державним виконавцем Шереметом О.В. була ухвалена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу, відповідно до якої виконавчий документ (наказ Господарського суду міста Києва № 91024836/14 від 02.03.2015) повернуто стягувачу. Підставою для ухвалення постанови вказано п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, що в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Так, постанову обґрунтовано тим, що 22.11.2018 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення діяльності Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз». Цим Законом, зокрема, були внесені зміни до Закону України «Про трубопровідний транспорт», яким визначено порядок відкриття рахунку для ДАТ «Чорноморнафтогаз» із спеціальним режимом використання. На кошти, що знаходяться на цьому рахунку не може бути звернення стягнення за зобов`язаннями ДАТ «Чорноморнафтогаз». Окрім того, відповідно до п. 1 Розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що тимчасово, до 31 грудня 2022 року, підлягають зняттю арешти та заборони відчуження майна ДАТ «Чорноморнафтогаз» у виконавчих провадженнях.

У поданій скарзі стягувач просить визнати дії старшого державного виконавця Шеремети О.В. щодо ухвалення постанови про повернення виконавчого документу незаконними та скасувати таку постанову.

В обґрунтування скарги стягувач вказував, що Закон України «Про трубопровідний транспорт» не містить норм, за якими б встановлювалось право виконавчої служби закривати виконавче провадження із примусового виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості з боржника за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України, а лише забороняє здійснювати стягнення коштів з такого поточного рахунку. Однак, для можливості самостійного / добровільного погашення заборгованості боржником перед кредиторами, визначеної п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про трубопровідний транспорт», у тому числі ТОВ «Нафтосервіс», має бути відкритим виконавче провадження із стягнення такої заборгованості. У випадку відсутності постанови про відкриття виконавчого провадження по стягненню заборгованості за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України, боржник не матиме права використовувати кошти, що знаходяться на поточному рахунку із спеціальним режимом використання, для погашення заборгованості.

Також стягувач вказував, що нормою п. 12 Прикінцевих і Перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» не встановлюється заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а лише передбачається зняття арештів та заборони відчуження майна боржника.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 326 ГПК України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

Відповідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню(ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

За приписами ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду». У рішенні від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» від 29.06.2004 заява № 56849/00, «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997).

Відповідно до змісту рішення від 20.07.2004 Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).

Крім того, у п. 18, 23 рішення Європейського суду від 12.05.2011 у справі «Ліпісвіцька проти України» однозначно визначено про те, що судове рішення та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі «Агрокомплекс проти України»).

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст. 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі «Фуклев проти України» (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

У рішеннях Європейського суду з прав людини «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України» вказано, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

У пілотному рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини встановив, що було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу Першого через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан Іванов та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень. Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», від 15.10.2009, №40450/04, п. 83-85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»).

Тобто, відповідно до вимог Конституції України, рішення Господарського суду від 23.12.2014 у справі № 910/24836/14, яке набрала законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Як установлено вище, 24.04.2020 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення діяльності Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз», яким встановлено, що до 31.12.2022 підлягають зняттю арешти та заборони відчуження майна Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» у виконавчих провадженнях (крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, про відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, про стягнення аліментів, про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування і заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування)». Окрім того, вказаним законом внесено доповнення до Закону України «Про трубопровідний транспорт», якими встановлено, що на період тимчасової окупації Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» відкриває поточний рахунок із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків із забезпечення виробничої, інвестиційної діяльності, діяльності щодо захисту майнових прав та законних інтересів у судах (арбітражах) та погашення заборгованості за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, а також заборгованості перед бюджетом.

Закон України «Про трубопровідний транспорт» визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності трубопровідного транспорту.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення діяльності Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» доповнено Закон України «Про трубопровідний транспорт» нормою ст. 22, згідно з ч. 1 якої на період тимчасової окупації Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» відкриває поточний рахунок із спеціальним режимом використання для: 1) проведення розрахунків із забезпечення виробничої, інвестиційної діяльності, діяльності щодо захисту майнових прав та законних інтересів у судах (арбітражах); 2) погашення заборгованості за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, а також заборгованості перед бюджетом.

На кошти, що знаходяться на поточному рахунку із спеціальним режимом використання, не може бути звернено стягнення за зобов`язаннями Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз». На кошти, що обліковуються за цими рахунками, не накладається арешт, а операції за цими рахунками не підлягають зупиненню (ч. 3, 4 ст. 22 Закону України «Про трубопровідний транспорт»).

Водночас, норма ст. 22 Закону України «Про трубопровідний транспорт» не містить норм, за якими б встановлювалось право державно виконавця закривати виконавче провадження із примусового виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості з боржника за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України (в даній справі - 24.05.2012). Указана норма лише забороняє здійснювати стягнення коштів з такого поточного рахунку. При цьому для самостійного / добровільного погашення заборгованості боржником перед кредиторами, визначеного п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про трубопровідний транспорт» має бути відкрите виконавче провадження із стягнення такої заборгованості. У випадку відсутності постанови про відкриття виконавчого провадження по стягненню заборгованості за договорами, укладеними до початку тимчасової окупації території України, боржник не матиме права використовувати кошти, що знаходяться на поточному рахунку із спеціальним режимом використання, для погашення заборгованості. А тому мотиви суду першої інстанції щодо правомірності дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документу визнаються необґрунтованими. У вказаній частині приймаються доводи скаржника.

Крім того, особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи установлено ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», за приписами ч. 1 якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Єдиним засновником АТ ДАТ «Чорноморнафтогаз» згідно з відкритими даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», єдиним засновником якої є Кабінет Міністрів України.

При цьому ст. 2 вказаного Закону закріплено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Так, у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»).

Частиною 3 ст. 4 вказаного Закону передбачено, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених п. 2 - 4, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.

При цьому, надсилання центральному органу, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не тільки не є заходом примусового виконання рішення у розумінні ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», але й відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 34 цього Закону є самостійною підставою для зупинення здійснення виконавчих дій.

Таке тимчасове зупинення державою лише захищає боржника від примусових дій зі стягнення визначених судовим рішенням грошових коштів, але жодною мірою не звільняє/зупиняє обов`язків самої держави перед стягувачем - особою приватного права, які (обов`язки) зумовлені встановленими Законом державними гарантіями.

Відтак, слід керуватися як інтересами боржника, так і інтересами стягувача, оскільки останній вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна, як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції.

Частина 2 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачає, що виконання рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі якщо дане рішення не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Ніяких інших умов для застосування, в т.ч. визначених ч. 3 ст. 4 вказаного Закону, крім спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, вказана ч. 2 ст. 4 Закону не вимагає та не передбачає.

Тобто, ч. 2 ст. 4 Закону підлягає застосуванню саме після спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 905/2986/16, від 19.03.2019 у справі № 13/156-10.

Отже, факт невиконання рішення суду протягом шести місяців (у даній справі п`ять років) з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є самостійною і безумовною підставою для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення діяльності Державного акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз» жодних обмежень щодо застосування Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виходячи з вище встановлених обставин по даній справі, у частині направлення необхідних документів центральному органу, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування, яке повинно вчиняться в рамках виконавчого провадження саме на стадії примусового виконання рішення суду, судовий контроль за виконанням якого покладено на суд, не установлено.

Не установлено також обмежень стосовно застосування Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», на який послався суд першої інстанції. До того ж приписами п. 3 розділу III вказаного Закону установлено заборону вчиняти виконавчі дії щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», за винятком стягнення грошових коштів та товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, тобто вказаним законом установлено лише обмеження у здійсненні виконавчих дій.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що державний виконавець повинен був здійснити заходи, визначені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», що, виходячи з принципу обов`язковості судових рішень, свідчить про неправомірність дій державного виконавця по винесенню постанови про повернення виконавчого документа стягувачу та, відповідно, необґрунтованість висновків суду першої інстанції.

У своїй постанові № 911/5057/15 від 18.08.2020 Верховний Суд указав, що зі змісту норми п. 3 розділу III Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» прямо убачається, що заборона на вчинення виконавчих дій не стосується стягнення грошових коштів, а також товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Верховний Суд зазначив, що з урахуванням заборони, установленої п. 3 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», в комплексі з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, установленими на момент його прийняття, законодавцем в основу правового регулювання, визначеного цією нормою права, було покладено як принцип обов`язковості виконання судових рішень, закріплений Конституцією України, так і необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки, національної безпеки та з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.

Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів, а також товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Тобто указаною нормою Закону з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема грошові кошти.

Така ж правова позиція Верховного суду зазначена у постановах від 15.05.2020 у справі № 904/5697/18, від 04.06.2020 у справі № 904/1923/19.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про правомірність дій старшого державного виконавця щодо повернення виконавчого документу стягувача та, відповідно, обґрунтованими доводи скаржника. А тому скарга ТОВ «Нафтосервіс» на дії державного виконавця у виконавчому провадженні № 54070814 підлягає задоволенню.

7. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Північний апеляційний господарський суд на підставі п. 2 ч. 1 ст. 275, ч. 1, ч. 2 ст. 277 ГПК України із застосуванням ст. 22 Закону України «Про трубопровідний транспорт», ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», дійшов висновку про обґрунтованість апеляційної скарги та про неправомірність постановлення оскаржуваної ухвали та, відповідно, постанови старшого державного виконавця, яка підлягає скасуванню.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала скасуванню з ухваленням нового рішення - про задоволення скарги ТОВ «Нафтосервіс» на дії старшого державного виконавця.

8. Судові витрати

Відповідно до ст. 344 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

З урахуванням задоволення апеляційної скарги та скарги на дії державного виконавця і, відповідно визнання дій виконавця неправомірними, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються повністю на Шевченківський РВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції в порядку ст. 129, 344 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, 271 п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. 277, ст. 281 - 283, 343, 344 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтосервіс» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі № 910/24836/14 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі № 910/24836/14 скасувати, з ухваленням нового рішення про задоволення скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтосервіс» на дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шеремета Олександра Вікторовича.

Визнати дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шеремета Олександра Вікторовича щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу 24.04.2020 у виконавчому провадженні неправомірними.

Скасувати постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шеремета Олександра Вікторовича про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.04.2020 у виконавчому провадженні № 54070814.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Стягнути з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (04032, місто Київ, вул. Саксаганського, будинок 110, код 34967593) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтосервіс» (49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Юрія Кондратюка, будинок 58, код 32233161) 2 102 (дві тисячі сто дві) грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 22.01.2021

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

А.Г. Майданевич