П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 жовтня 2020року м. Київ
Справа № 372/3909/19
Провадження: № 22-ц/824/11646/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.
секретарі Гулієв М.Д.о, Глухенька М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 липня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Потабенко Л.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до громадської організації садівничого товариства «Авгур», третя особа: Обухівська районна державна адміністрація, про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні будинком та земельною ділянкою, зобов`язання демонтувати самовільно встановлені металеві ворота та шлагбаум,
в с т а н о в и в:
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12.11.2018 року у справі № 372/1617/18 зобов`язано відповідача не чинити перешкоди в наданні вільного проїзду дорогою, яка веде до земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер 3223186800:04:011:0122 та належить на праві власності ОСОБА_2 . На підставі виконавчого листа Обухівського районного суду Київської області № 2-1161/18 від 22 03.2019 року у справі № 372/1617/18 Обухівським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження № 59112338 від 21.05.2019 року та винесено вимогу державного виконавця. 11.02.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір оренди нерухомого майна, відповідно до якого позивачу передано у строкове платне користування (оренду) житлове приміщення і будинок, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3223186800:04:011.0122 за адресою: АДРЕСА_2. У вказаному будинку він, ОСОБА_1 ,постійно проживає разом зі своєю дружиною та дітьми. Вказував, що хоча рішення Обухівського районного суду Київської області від 12.11.2018 року та видана Обухівським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області вимога державного виконавця стосується виключно власника вказаного нерухомого майна, а саме ОСОБА_2 , відповідач без жодних дозвільних документів, всупереч принципам моральності та добросусідства, самовільно встановив металеві ворота та шлагбаум з цілодобовою охороною, в зв`язку з чим перегородив під`їзну дорогу до орендованого ним будинку. Такі дії відповідача обґрунтовані тим, що, він, позивач не є членом ГО СТ «Авгур», не сплачує членські внески, а від так не має права, на думку відповідача, користуватися дорогою загального користування, в зв`язку із чим йому, ОСОБА_1 , членам його сім`ї, представникам обслуговуючих організацій та транспортним засобам, які слідують до орендованого ним будинку, охорона ГО СТ «Авгур» блокує проїзд. На зауваження та пояснення відносно того, що дорога, доступ до якої йому та членам його сім`ї обмежено, є під`їздною дорогою до орендованого будинку, та те, що такі дії порушують його права та права членів його сім`ї, належної реакції зі сторони відповідача не отримано. У нього, позивача, членів його сім`ї та представників обслуговуючих організацій фактично відсутня можливість користування під`їзною дорогою до орендованого ним будинку у зв`язку із блокуванням руху транспорту охороною ГО СТ «Авгур». 23.10.2019 р., 24.10.2019 р., 25.10.2019 р., 26.10.2019 р. у зв`язку з блокуванням охороною ГО СТ «Авгур» руху транспорту до орендованого будинку, вінбув вимушений викликати представників Національної поліції для розблокування проїзду до орендованого будинку, про що булискладені відповідні протоколи. ОСОБА_2 були подані заяви до Обухівського МВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області стосовно невиконання відповідачем рішення Обухівського районного суду Київської області від 12.11.2018 року у справі № 372/1617/18,однак, вказані звернення результату не принесли. За таких підстав просив суд зобов`язати відповідача - ГО СТ «Авгур» усунути перешкоди у користуванні будинком та земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2, кадастровий номер 3223186800:04:011:0122, шляхом надання вільного доступу йому, ОСОБА_1 , членам його сім`ї та представникам обслуговуючих організацій до будинку та земельної ділянки, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2, кадастровий номер 3223186800:04:011:0122; зобов`язати ГО СТ «Авгур» демонтувати самовільно встановлені металеві ворота та шлагбаум, що розташовані на під`їзній дорозі до будинку та земельної ділянки, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2, кадастровий номер 3223186800:04:011:0122; заборонити ГО СТ «Авгур» встановлювати ворота чи інші засоби обмеження руху на під`їзній дорозі, яка веде до будинку та земельної ділянки, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2, кадастровий номер 3223186800:04:011:0122.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 липня 2020 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що зведена відповідачем цегляна споруда обладнана розсувними воротами та шлагбаумом має ознаки самочинного будівництва та прямо суперечить цільовому призначенню наданої в оренду відповідачу земельної ділянки. Вказував, що позов про усунення порушень прав, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії, що порушують право позивача. Така правова позиція висловлена і Верховним Судом у постанові від 30.01.2020 року у справі № 307/510/19. Окрім того, суд безпідставно відхилив лист Голови Підгірцівської сільської ради № 167/01-10 від 17.03.2020, яким підтверджується факт перебування частини під`їзної дороги протяжністю 620 метрів в межах с. Романків по вулиці Травневій . Із викопіювання з генерального плану с. Романків чітко вбачається, що під`їзна дорога до орендованої ним нерухомості є вулицею Травневою в с. Романків та є дорогою загального користування. Альтернативний під`їзд - ґрунтована дорога з боку с. Романків не може бути використана ним, оскільки перебуває на землях приватної власності, що підтверджується фотознімками супутникових карт мережі Гугл. Також зазначав, що надання відповідачу дозволу Старобезрадичівською сільскою радою Обухівського району від 14.06.2011 на встановлення паркану навколо переданої відповідачу в оренду земельної ділянки не є дозволом на встановлення обмежувальних споруд перед єдиною можливою дорогою до орендованого ним, ОСОБА_1 , будинку.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 21 серпня 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
В письмових поясненнях адвокат Гаврюшенко Д.В. в інтересах СТ «Авгур» заперечував проти апеляційної скарги, посилаючись на її необґрунтованість та недоведеність обставини, викладених у ній.
В судовому засіданні ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просив її задовольнити.
Адвокат Гаврюшенко Д.В. заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник Обухівської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності третьої особи.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції встановив наступні обставини.
17.01.2005 року між Обухівською РДА та СТ «Авгур» був укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого адміністрація надала, а садове товариство прийняло в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку загальною площею 28,50 гектарів, яка знаходиться на державних землях Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області за межами села Старі Безрадичі.
Рішенням Виконавчого комітету Старобезрадичівської сільської ради № 11 від 14.06.2011 року надано дозвіл ГО СТ «Авгур» на будівництво та встановлення паркану навколо земельної ділянки загальною площею 28,5000 га, розташованої в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.
З копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 179025255 від 29.08.2019 року та копії інформаційної довідки № 62080101 від 23.06.2016 року вбачається, що земельна ділянка площею 0,0818 га з кадастровим номером 3223186800:04:011:0122, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12.11.2018 року усунуто ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні права користування під`їзною дорогою до земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_2, кадастровий номер 3223186800:04:011:0122, шляхом зобов`язання ГО СТ «Авгур» не чинити перешкоди в надані вільного проїзду дорогою, яка веде до земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_2, кадастровий номер 3223186800:04:011:0122 та належить на праві власності ОСОБА_2 ..
Постановою Київського апеляційного суду від 04.06.2020 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 12.11.2018 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ГО СТ «Авгур» про усунення перешкод в користуванні під`їзною дорогою.
11.02.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір оренди нерухомого майна, відповідно до якого позивачу передано у строкове платне користування (оренду) житлове приміщення і будинок, який розташований на вищевказаній земельній ділянці.
З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до Обухівського ВП ГУНП в Київській області з заявами про те, що працівники ГО СТ «Авгур» чинять йому перешкоди позивачу у користуванні під`їзною дорогою до орендованого будинку.
ОСОБА_1 не являється членом СТ «Авгур», що підтверджується копією довідки СТ від 23.01.2020 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено і судом не встановлено обставин, за яких суд мав би дійти висновку про порушення прав позивача та існування лише єдиного (через земельну ділянку, яка надана в користування ГО СТ «Авгур») проїзду до земельної ділянки, яку орендує позивач. Також позивачем не доведено, що металеві ворота та шлагбаум були неправомірно встановлені відповідачем.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 4 ЦПК України особа має право на захист свого цивільного права чи інтересу в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини четвертої статті 35 ЗК України до земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування. Землі загального користування садівницького товариства безоплатно передаються йому у власність за клопотанням вищого органу управління товариства до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування на підставі документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств.
Діяльність садівничих товариств (кооперативів) регулюється Законом України «Про кооперацію», відповідно до статті 15 якого, вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить в тому числі й прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном.
Статтею 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
При цьому, передумовою та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Доказами, відповідно до статті 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належність доказів, згідно статті 77 ЦПК України, визначається інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Допустимість доказів регламентується статтею 78 ЦПК України, згідно якої суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.ст.79,80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За приписами ч.ч. 1,4, ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України,суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`активному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша-друга статті 367 ЦПК України).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Як убачається із матеріалів справи, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення Обухівського районного суду Київської області від 12.11.2018 року, дійшов висновків про те, що за наданими до суду договорами купівлі-продажу, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, свідоцтвом про право власності, ситуаційною схемою розташування земельної ділянки, належний позивачці ( ОСОБА_2 , яка є матір`ю позивача) садовий будинок розташований за вказаною адресою, належна їй же земельна ділянка не розташовані на території ГО СТ «Авгур» і не межує із землями ГО СТ «Авгур». Встановлені обставини і докази не свідчать, і не можуть бути визнані підставою для висновку, що дорога, яка проходить через ГО СТ «Авгур» є вулицею населеного пункту або дорогою загального користування. Також встановлено, що рішенням виконавчого комітету Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області від 14.06.2011 року № 11 був наданий дозвіл ГО СТ «Авгур» на будівництво та встановлення паркану навколо переданої товариству земельної ділянки площею 28,5000 га, копія якого наявна в матеріалах справи.
Дані обставини доказуванню не підлягають.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду першої інстанції, та в подальшому оскаржуючи рішення суду першої інстанції, посилався в обґрунтування своїх вимог посилався, зокрема, на лист голови Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області № 137/01-10 від 17.03.2020 року, в якій вказано, що зі сторони села Романків існує лише один проїзд до земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:04:011:0122, з приводу користування яким і виник спір між позивачем та відповідачем, та який бере свій початок на в`їзді до ГО СТ «Авгур».
З урахування положень вищенаведених норм матеріального права та норм процесуального закону, колегія суддів не вважає даний лист належним та достатнім доказом існування лише одного проїзду до земельної ділянки позивача та факту вчинення відповідачем протиправних дій, які позбавляють позивача права користуватись земельною ділянкою.
Сторони не заперечують тієї обставини, що земельна ділянка, на якій розташований орендований позивачем будинок, не знаходиться на території СТ «Авгур».
З листа Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області від 12.02.2020 року № 77/02-30/55/02-31 убачається, що СТ «Авгур» розташоване на землях державної власності (поза межами населених пунктів Старобезрадичівської сільської ради), що виключає можливість безпосереднього межування земель садового товариства із земельною ділянкою, на якій розташований орендований позивачем будинок.
Колегія суддів відмічає, що ОСОБА_2 при розгляді справи за поданим нею позовом, не заперечувала тієї обставини, що належна їй земельна ділянка не межує із землями СТ «Авгур», про що зазначено у постанові Київського апеляційного суду від 04 червня 2020 року.
З наявних в матеріалах справи письмових доказів неможливо встановити місцезнаходження земельної ділянки як позивача, так і відповідача, встановити чи спростувати факт межування даних земельних ділянок, наявність чи відсутність доріг загального користування, тощо. Витяги із публічної кадастрової карти України, що містяться в матеріалах справи, є нечитабельними, не містять позначень розташування земельних ділянок як позивача, такі і садового товариства.
В матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази, які б підтверджували факт існування лише одного проїзду до будинку позивача, і що цей проїзд є дорогою загального користування, яка в свою чергу, проходить через землі СТ «Авгур».
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно статті 10 Закону України «Про автомобільні дороги» № 2862 органами, що здійснюють управління автомобільними дорогами загального користування, є: Мінінфраструктури, Укравтодор, обласні держадміністрації.
До повноважень обласних держадміністрацій належить і забезпечення фінансування та розвитку мережі автомобільних доріг загального користування місцевого значення, а також автомобільних доріг загального користування державного значення за наявності відповідного рішення обласної ради (п. 8 ч. 1 ст. 12 Закону № 2862).
Як убачається із копії договору оренди земельної ділянки від 17.01.2005 року, укладеного між Обухівською районною держаною адміністрацією та СТ «Авгур», акту прийому передачі земельної ділянки, та проекту земелеустрою щодо відведення земельної ділянки СТ «Авгур» з метою передачі в оренду для ведення садівництва, СТ «Авгур» прийняло у користування на умовах договору оренди земельну ділянку площею 28,50 га для ведення садівництва. Категорія земель - заболочені землі, вкриті болотно-чагарниковою рослинністю.
Згідно кадастрового плану земельної ділянки, що орендована СТ «Авгур», експлікація угідь складається із заболоченої землі (10,5000 га) та пісків (18.0000 га), інші - 0 га.
Будь-яких посилань чи зазначень про те, що через виділену садовому товариству земельну ділянку проходить дорога або вулиця загального користування дані документи не містять.
Будь-яких інших письмових доказів, наданих обласною держадміністрацією, щодо наведених позивачем мотивів заявленого позову, матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині вимог про зобов`язання усунути перешкоди в користуванні будинком та земельною ділянкою.
Правильним є і висновок в частині вимог щодо зобов`язання демонтувати самовільно встановлені металеві ворота та шлагбаум, оскільки матеріали справи не підтверджують факту встановлення саме СТ «Авгур» шлагбауму і металевих воріт, та, як наслідку, порушення права позивача, який не є членом даного садового товариства.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи сторін і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.
За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, апеляційну скаргу ОСОБА_4 слід залишити без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 липня 2020 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення 02 листопада 2020 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді А.А. Пікуль
Д.Р. Гаращенко
