УХВАЛА
04 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 910/4998/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,
розглянув у письмовому провадженні без виклику сторін
касаційну скаргу Івано-Франківської обласної державної адміністрації
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020
за позовом Івано-Франківської єпархії Української Православної Церкви
до Івано-Франківської обласної державної адміністрації
про визнання протиправним та скасування розпорядження,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської обласної державної адміністрації;
Релігійна громада Православної Церкви України Великомученика Димитрія села Пробійнівка Верховинського району Івано-Франківської області;
Релігійна громада Української Православної Церкви Івано-Франківської єпархії Свято-Успенської парафії села Гринява Верховинського району Івано-Франківської області.
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
Івано-Франківська єпархія Української Православної Церкви звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Івано-Франківської обласної державної адміністрації, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської обласної державної адміністрації; 2) Релігійна громада Православної Церкви України Великомученика Димитрія села Пробійнівка Верховинського району Івано-Франківської області; 3) Релігійна громада Української Православної Церкви Івано-Франківської єпархії Свято-Успенської парафії с. Гринява Верховинського району Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації "Про реєстрацію нових редакцій статутів релігійних громад" від 08.11.2019 №579.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем вимог чинного законодавства України, яке регулює підстави і порядок внесення змін до статутів релігійних організацій та затвердження його у новій редакції. Звертаючись до суду із позовом у даній справі позивач вказує на те, що розпорядженням відповідача "Про реєстрацію нових редакцій статутів релігійних громад" від 08.11.2019 за № 579 зареєстровано в новій редакції Статут релігійної громади Української Православної Церкви Івано-Франківської єпархії Свято-Успенської парафії с. Гринява Верховинського району Івано-Франківської області та Статут релігійної громади Української Православної Церкви Івано-Франківської єпархії парафії Вмч. Димитрія с. Пробійнівки Верховинського району Івано-Франківської області щодо зміни ієрархічного підпорядкування цих громад від Української Православної Церкви до Православної Церкви України. Оскаржуване розпорядження стало підставою для внесення змін до установчих документів релігійних громад Української Православної Церкви і призвело до зміни керівництва релігійних громад.
Позивач вказує, що оскаржуваним рішенням відповідача безпідставно здійснено зміну підлеглості релігійних громад іншому релігійному центру чим порушено права вказаних релігійних громад на свободу віросповідання, а також права Івано-Франківської єпархії Української Православної Церкви, як релігійного об`єднання, до складу якого входять дані релігійні громади. Проведені загальні збори членів релігійної громади, на яких було прийнято рішення про перехід під канонічне підпорядкування Православної Української Церкви та зміну назви парафії, були проведені без участі дійсних представників членів релігійної громади, а рішення загальних зборів релігійної громади було підписано неуповноваженими особами.
У зв`язку з цим, позивач просить визнати протиправним та скасувати розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації "Про реєстрацію нових редакцій статутів релігійних громад" від 08.11.2019 за № 579 .
2. Короткий зміст судових рішень у справі
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2020 у справі № 910/4998/20 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом Івано-Франківської єпархії Української Православної Церкви до Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження.
Ухвалу суду мотивовано тим, що частиною двадцять першою статті 14 та частиною другою статті 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" встановлено порядок вирішення спору щодо прийняття повноважним органом рішення з реєстрації статуту релігійної організації саме за правилами цивільного процесуального законодавства, а отже, спір у даній справі стосовно реєстрації змін до установчих документів (статуту) релігійної організації не підлягає вирішенню господарським судом. Відмовляючи у прийнятті позовної заяви, суд першої інстанції також вказував, що судом у даній справі було враховано правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 910/8132/19; від 18.12.2019 у справі № 916/2086/19.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.04.2020 у справі № 910/4998/20 скасовано, справу передано до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанову суду мотивовано тим, що оскільки предметом позову у даній справі є лише вимога Івано-Франківської єпархії Української Православної Церкви, як юридичної особи, про визнання протиправним та скасування розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації "Про реєстрацію нових редакцій статутів релігійних громад" від 08.11.2019 № 579, а питання щодо неправомірності прийняття уповноваженим органом рішення про відмову в проведені реєстрації статуту, або внесення відповідних змін, позивачем у даній справі порушено не було. Зважаючи на суб`єктний склад сторін у даному спорі (спір між юридичними особами) та приватноправовий характер правовідносин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
3. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 у справі № 910/4998/20, Івано-Франківська обласна державна адміністрація звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
За твердженням скаржника, приймаючи постанову у даній справі, суд апеляційної інстанції не врахував, що фактично оскаржуваним розпорядженням затверджено зміни до діючих статутів релігійних громад, а саме їх нову редакцію, отже правовідносини у даній справі стосуються питань створення та діяльності релігійної організації та відповідно до Закону № 987-ХІІ належать до цивільної юрисдикції. 6.17. Дії щодо затвердження статуту релігійної організації у формі релігійної громади обласною державною адміністрацією не пов`язані із здійсненням відповідною обласною державною адміністрацією господарської діяльності чи/та або господарської діяльності такої релігійної громади, а тому, на думку скаржника такий вид спору не віднесений статтею 20 Господарського процесуального кодексу України до господарського судочинства. Суд апеляційної інстанції помилково застосував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 806/3462/14 та від 08.11.2019 у справі № 807/2297/15.
У свою чергу, заявник вважає, що суд апеляційної інстанції не застосував правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20.11.2019 у справі № 910/8132/19, від 18.12.2019 у справі № 916/2086/19. Так, у зазначених справах Верховний Суд вказував, що спір, який стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення з реєстрації статуту релігійної організації фактично стосується питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади. Такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону № 987-ХІІ, а справа має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
У відзиві на касаційну скаргу представник позивача вказує на безпідставність доводів скаржника, вважає, що суд апеляційної інстанції вірно визначив юрисдикцію зазначеного спору та правильно послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду.
4. Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Розглянувши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що предметом касаційного розгляду є питання щодо юрисдикції спору у випадку звернення із позовними вимогами релігійної організації "Івано-Франківської єпархії Української Православної Церкви до Івано-Франківської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації "Про реєстрацію нових редакцій статутів релігійних громад" від 08.11.2019 №579 (у новій редакції)".
Згідно з частиною шостою статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо:
1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції;
2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;
3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
З наведених норм права убачається, що справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України лише за відсутності всіх трьох указаних у цій частині випадків. У разі наявності хоча б одного із перелічених у частині шостій статті 302 ГПК України випадків справа не підлягає передачі до Великої Палати Верховного Суд (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 916/3322/19).
Зважаючи на обставини справи та на зміст касаційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні всі три випадки передбачені частиною шостою статті 302 ГПК України щодо умов передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Зокрема, з матеріалів справи убачається, що скасовуючи ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.04.2020, суд апеляційної інстанції вказував про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки справа має розглядатися в порядку господарського судочинства, а не цивільного, як про це зазначив суд першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вказував, що в даних правовідносинах підлягають застосуванню правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 08.11.2019 у справі № 807/2297/15 та від 19.12.2018 у справі № 806/3462/14. Так, у зазначених справах суд дійшов висновків, що з урахуванням суб`єктного складу сторін спору, він має вирішуватися за правилами господарського судочинства. Зокрема, у справі № 807/2297/15 Хустська єпархія Української православної церкви (надалі - Хустська єпархія УПЦ) звернулася до суду з позовом до Закарпатської обласної державної адміністрації, Державного реєстратора реєстраційної служби Міжгірського районного управління юстиції Закарпатської області Галамби Наталії Василівни, відділу національностей та релігій Закарпатської ОДА з проханням визнати протиправними дії начальника відділу національностей та релігії Закарпатської ОДА Салая Андрія Юрійовича, які полягали у внесенні до проекту розпорядження голови Закарпатської ОДА "Про реєстрацію статутів релігійних громад" (зареєстрованого 28.08.2015 №283) пункту 3: "Про реєстрацію в новій редакції статуту Релігійної громади Української Православної Церкви Київського патріархату Свято-Рождества Богородиці храму с. Пилипець Міжгірського району Закарпатської області"; Визнати протиправним та скасувати пункт 3 розпорядження голови Закарпатської ОДА від 28.08.2015 за №283 "Про реєстрацію статуту Релігійної громади Української Православної Церкви Київського патріархату Свято-Рождества Богородиці храмі с. Пилипець Міжгірського району Закарпатської області". За результатами розгляду, Верховний Суд зробив висновок, що спір виник між засновниками та членами релігійної організації - Хустської єпархії УПЦ та релігійної громади - Релігійної громади УПЦ КП, яка вирішила змінити канонічне підпорядкування, подавши заяву про реєстрацію змін до статуту, що свідчить про приватно-правовий характер спірних правовідносин.
Обґрунтовуючи порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо юрисдикції, скаржник посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 910/8132/19, від 18.12.2019 у справі № 916/2086/19. Так, у зазначених справах суд дійшов висновків, що спір, який стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення з реєстрації статуту релігійної організації фактично стосується питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади. Такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону № 987-ХІІ, а справа має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Щодо наявності висновку Великої Палати Верховного Суду щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає таке.
На розгляді Великої Палати Верховного Суду перебували справи:
- № 910/8132/19, у якій фізична особа звернення із позовом до релігійної громади, Рівненської ОДА та реєстратора про визнання недійсним рішення, оформленого протоколом від 10 лютого 2019 року № 1 парафіяльних зборів релігійної громади (далі - рішення зборів), скасування розпорядження Голови Рівненської ОДА від 26 березня 2019 року № 255 «Про реєстрацію статутів релігійних громад у новій редакції» (далі - розпорядження № 255) в частині реєстрації статуту релігійної громади в новій редакції з новою юридичною назвою, скасування рішення реєстратора про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи № 15981050006000429 від 2 квітня 2019 року та про внесення змін до відомостей про юридичну особу № 15981070007000429 від 2 квітня 2019 року.
- № 916/2086/19, у якій фізична особа звернення із позовом до релігійної організації Православний Прихід Свято-Покровської Церкви смт Сарата Української Православної Церкви про визнання недійсним рішення загальних/парафіяльних зборів відповідача від 26 січня 2019 року, оформлене протоколом № 1.
- № 809/1025/17, за позовом фізичної особи до державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дудика Т. Б., третя особа - Івано-Франківська архієпархія Української греко-католицької церкви, з проханням визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рішення про припинення в результаті ліквідації юридичної особи - релігійної організації Посічанський монастир Матері Божої Знамення Української греко-католицької церкви, визнати протиправним та скасувати реєстраційний запис № 11161100006000487 від 01 червня 2017 року про внесення до Єдиного державного реєстру рішення щодо припинення в результаті ліквідації Монастиря.
За результатом розгляду зазначених справ у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 916/2086/19, від 20.11.2019 у справі № 910/8132/19 зроблено висновки про таке.
Спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України.
Натомість відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Разом з тим відповідач у цій справі є релігійною організацією, і суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення такої організації врегульовано Законом № 987-ХІІ.
За змістом статті 7 Закону № 987-ХІІ релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим (стаття 8 Закону № 987-ХІІ).
За правилами, встановленими статтею 12 Закону № 987-ХІІ, відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 вказаного Закону. Частина перша статті 14 Закону № 987-ХІІ передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (частина двадцять перша статті 14, частина друга статті 15 Закону № 987-ХІІ).
Отже, законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації у новій редакції.
Спір, який виник у цій справі, також стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення з реєстрації статуту релігійної організації у новій редакції.
Тобто, правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 18.12.2019 у справі № 916/2086/19, від 20.11.2019 у справі № 910/8132/19 зазначила, що такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14, частини другої статті 15 Закону № 987-ХІІ, у зв`язку з чим дійшла висновку, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що вирішення цього спору має здійснюватися за нормами ЦПК України.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 809/1025/17 зазначено, що законодавець відніс спори, пов`язані з реєстрацією статутів релігійних організацій та припиненням їх діяльності, до цивільної юрисдикції (частина двадцять перша статті 14, частина друга статті 15, частина п`ята статті 15, частина п`ята статті 16 Закону № 987-ХІІ). З огляду на наведене та ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, помилково зазначив про те, що спір у цій справі належить до юрисдикції господарських судів.
Аналізуючи обставини справ, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду та справи № 910/8215/20, яка розглядається, колегія суддів вважає, що правовідносини у них не можна вважати подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності у різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).
Зокрема, у справах № 916/2086/19, № 910/8132/19, № 809/1025/17 позивачем виступала фізична особа і як зазначала Велика Палата Верховного Суду, правовідносини стосувалися участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади. Однак, у справі № 910/4998/20 позивачем є юридична особа - релігійна організація "Івано-Франківська єпархія Української Православної Церкви", яка у свою чергу позовні вимоги обґрунтовувала як порушення відповідачами вимог законодавства яке регулює підстави і порядок внесення змін до статутів релігійних організацій та затвердження його у новій редакції. Таким чином суб`єктний склад у справах, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, а також обставини, якими позивач обґрунтовував позовні вимоги є відмінними від справи № 910/4998/20.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах № 916/2086/19, № 910/8132/19, № 809/1025/17 можуть свідчити про відсутність випадків, передбачених пунктом 3 частини шостої статті 302 ГПК України за наявності яких справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У зв`язку із відсутністю винятків, зазначених у пунктах 1-3 частини шостої статті 302 ГПК України, колегія суддів вважає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду оскільки оскаржує судові рішення з підстав предметної та суб`єктної юрисдикції.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 910/4998/20 разом із касаційною скаргою Івано-Франківської обласної державної адміністрації на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 у справі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос
Суддя Т. Малашенкова
