Постанова

Іменем України

29 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 385/1817/18

провадження № 61-16572св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Гайворонському районі Кіровоградської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Карпенко О. Л., Єгорова С. М., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Гайворонському районі Кіровоградської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, про відшкодування майнової шкоди.

Позов обґрунтований тим, що починаючи з дня призначення йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з 01 жовтня 2016 року до 28 лютого 2018 року, Пенсійним фондом України з позивача незаконно щомісячно утримувалось податок з доходів фізичних осіб та військовий збір. Позивач вважає дії відповідача з утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору з довічного грошового утримання судді у відставці незаконними, виходячи з того, що рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Просив стягнути з Державного бюджету України на його користь, шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України майнову шкоду у розмірі 43 685,85 грн недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Короткий зміст рішення суд першої інстанції

Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 22 січня 2019 року позов задоволено. Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 43 685,85 грн майнової шкоди у формі недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Судове рішення мотивоване тим, що позивачу спричинена майнова шкода в розмірі недоотриманої належної йому виплати дією неконституційної норми закону, тому і компенсація цих коштів повинна бути здійснена в порядку статті 152 Конституції України, статей 22, 1175 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Короткий зміст рішення суд апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 08 січня 2019 року скасовано, провадження у справі закрито.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що оскільки звільнення судді у зв`язку з виходом у відставку наділяє його правом на отримання щомісячного довічного грошового утримання, розмір якого визначається у відсотковому відношенні до суддівської винагороди працюючого судді відповідного суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цей спір є таким, що пов`язаний з проходженням та звільненням з публічної служби, тому, на нього поширюється юрисдикція адміністративного суду. Суд апеляційної інстанції послався на висновки Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, що викладені у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц, провадження № 14-360цс18 та від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17, провадження № 14-162цс19.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 серпня 2019 року, просив скасувати оскаржуване судове рішення та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку, що цей спір пов`язаний із проходженням та звільненням із публічної служби, оскільки предметом спору є завдані збитки, а не проходження публічної служби. На момент завдання збитків позивач суддею не працював.

Суд апеляційної інстанції безпідставно послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справах № 686/23445/17 від 05 червня 2019 року та № 757/70264/17-ц від 14 листопада 2018 року, оскільки справи не є аналогічними.

Аргументи інших учасників справи

У жовтні 2019 року від начальника Головного управління Казначейської служби України у Гайворонському районі Кіровоградської області Сімоняна Н. до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зазначив, що жодних розрахунків суми майнової шкоди позивач не надав. Утримання податку та військового збору із щомісячного довічного грошового утримання позивача до прийняття рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 не може вважатися майновою шкодою. У постановах від 20 березня 2018 року у справі № 466/7720/16а та від 08 листопада 2018 року № 404/6650/15-а Верховний Суд дійшов висновків, що прийняття Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2018 року у справі № 1-р/2018 щодо визнання такими, що не відповідають Конституції України положень абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України не є підставою для скасування судових рішень та визнання протиправними дій відповідача щодо оподаткування пенсії позивача, оскільки відповідно до рішення від 27 лютого 2018 року у справі № 1-р/2018 положення статті 164 ПК України втрачають чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України. Оскільки ухвалене Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2018 року у справі № 1-р/2018 не має зворотної дії у часі, позивач не має права на перерахунок та стягнення шкоди у вигляді недоплаченої суми щомісячного довічного грошового утримання судді за період з 01 жовтня 2016 року до 01 березня 2018 року у розмірі 43 685,85 грн.

Відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вирішення цього спору відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 працював суддею та головою Гайворонського районного суду Кіровоградської області з 22 лютого 1993 року до 30 вересня 2016 року і постановою Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року № 1600-VІІІ «Про звільнення суддів» звільнений із посади судді Гайворонського районного суду Кіровоградської області у зв`язку із поданням заяви у відставку.

Наказом в. о. голови Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 30 вересня 2016 року № 24 позивач відрахований зі штату Гайворонського районного суду Кіровоградської області, у зв`язку зі звільненням із посади судді у відставку з 30 вересня 2016 року.

Згідно з довідкою Гайворонського відділу обслуговування громадян від 22 листопада 2018 року № 925/04-03 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання як суддя у відставці на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За період з 01 жовтня 2016 (з дня призначення) до 01 березня 2018 з позивача Головним управлянням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щомісячно утримувався податок з доходів фізичних осіб та військовий збір. Всього за цей період утримано 40 325,40 грн податку з доходів фізичних осіб та 3 360,40 грн військового збору, а всього 43 685,85 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 124 Конституції Україниправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частина перша статті 4 КАС України).

Справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень(пункт 1 частини першої зазначеної статті).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС Українипублічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Суди встановили, що позивач є суддею у відставці.

Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

У справі, що переглядається, таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року№ 1402-VIII (у редакції, чинній на момент виходу позивача у відставку, далі - Закон № 1402-VIII).

У преамбулі Закону № 1402-VIIIзазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Порядок зайняття посади суддів, звільнення судді з посади та припинення його повноважень регулюється розділами IV та VII Закону № 1402-VIII.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді з посади є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Статус судді у відставці регламентований розділом Х вказаного Закону, відповідно до статті 142 якого судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку (частина п`ята статті 116 Закону № 1402-VIII).

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (частина друга статті 142 Закону № 1402-VIII).

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді (частина третя статті 142 Закону).

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Гайворонському районі Кіровоградської області та просив стягнути з Державного бюджету України на його користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України майнової шкоди у вигляді 43 685,85 грн недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Оскільки звільнення судді у зв`язку з виходом у відставку наділяє його правом на отримання щомісячного довічного грошового утримання, розмір якого визначається у відсотковому відношенні до суддівської винагороди працюючого судді відповідного суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що цей спір є таким, що пов`язаний з проходженням та звільненням з публічної служби, тому на нього поширюється юрисдикція адміністративного суду.

Аналогічні висновки у подібних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц, провадження № 14-360цс18 та від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17, провадження № 14-162цс19.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04,§ 24).

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

У касаційні скарзі заявник зазначав, що відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Посилання заявника на частину п`яту статті 21 КАС України у цій справі є безпідставним, оскільки звертаючись із позовом до суду про відшкодування майнової шкоди, ОСОБА_1 зазначав, що у період з 01 жовтня 2016 року до 28 лютого 2018 року з позивача Пенсійним фондом України незаконно щомісячно утримувалися податок з доходів фізичних осіб та військовий збір. Вважав дії відповідача з утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору з довічного грошового утримання судді у відставці незаконними, виходячи з того, що рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Отже, між сторонами виник публічно-правовий спір щодо правомірності вирахування із суми довічного грошового утримання судді у відставці податку з доходів фізичних осіб та військового збору у певний період часу.

Правовідносини, що виникли між сторонами, мають ознаки публічно-правовго спору, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суд апеляційної інстанції повно й всебічно дослідив всі фактичні обставини справи, надав їм правильну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі з підстав непідвідомчості справи суду загальної юрисдикції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 06 серпня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко