Ульяновський районний суд Кіровоградської області
Справа № 385/1817/18
РІШЕННЯ
іменем України
"08" січня 2019 р. м. Благовіщенське
Ульяновський районний суд Кіровоградської області у складі:
головуючого судді Бондаренка А.А.,
секретар судового засідання Хименко О.А.,
розглянувши за участю представника відповідача - Чепко Є.О., представника третьої особи - Гончарука Д.О. у відкритому судовому засіданні у місті Благовіщенське цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Гайворонському районі Кіровоградської області, третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про стягнення майнової шкоди, -
встановив:
ОСОБА _3 звернувся в суд з позовом до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Гайворонському районі Кіровоградської області, за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про стягнення майнової шкоди. На обґрунтування позову вказав, що з 22 лютого 1993 року по 30 вересня 2016 року працював суддею та головою Гайворонського районного суду Кіровоградської області. Постановою Верховної Ради України № 1600-VІІІ від 22 вересня 2016 року «Про звільнення суддів» позивач був звільнений з посади судді Гайворонського районного суду Кіровоградської області у зв'язку із поданням заяви у відставку. Наказом в.о. голови Гайворонського районного суду Кіровоградської області № 24 від 30 вересня 2016 року позивач був відрахований зі штату Гайворонського районного суду Кіровоградської області, у зв'язку із звільненням з посади судді у відставку з 30 вересня 2016 року. Згідно протоколу № 755 управління ПФУ в Гайворонському районі позивачу було призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з 01.10.2016 року в розмірі 23490 грн. Починаючи з дня призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.10.2016 року та по 28.02.2018 з позивача ПФУ незаконно щомісячно утримувалось податок з доходів фізичних осіб та військовий збір. Всього за цей період утримано податку та збору 43685,85 гривень.
Позивач вважає дії відповідача по утриманню податку з доходів фізичних осіб та військового збору з довічного грошового утримання судді у відставці незаконними, виходячи з таких підстав:
Рішенням Конституційного суду від 27.02.2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Позивач вважає, що утриманням з нього податку з доходів фізичних осіб та військового збору за період з 01.10.2016 по 01.03.2018 є незаконним, що спричинило майнову шкоду, яка підлягає відшкодуванню в повному обсязі державою. Вищевикладене й стало підставою для звернення позивача до суду із вимогою про стягнення з Державного бюджету України на його користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України 43685,85 гривень майнової шкоди у вигляді недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання завданої законом, що визнаний неконституційним.
В судове засідання позивач не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав, просив задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, заперечував щодо його задоволення. На заперечення вказав, що Управління Державної казначейської служби України у Гайворонському районі Кіровоградської області не є належним відповідачем у справі, оскільки до його повноважень не входить видання нормативно правових актів з оподаткування доходів та стягнення військового збору з платників податку, а також здійснення вказаного опопдаткування.
Представник третьої особи, в судовому засіданні позов не визнав, заперечував щодо його задоволення. На заперечення також вказав, що Управління Державної казначейської служби України у Гайворонському районі Кіровоградської області не є належним відповідачем у справі, оскільки є учасником спірних правовідносин. Крім того вказав на недоведеність майнової шкоди, заподіяної позивачеві.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, з наступних підстав.
При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 працював суддею та головою Гайворонського районного суду Кіровоградської області з 22 лютого 1993 року по 30 вересня 2016 року і Постановою Верховної Ради України № 1600-VІІІ від 22 вересня 2016 року «Про звільнення суддів» позивач був звільнений з посади судді Гайворонського районного суду Кіровоградської області у зв'язку із поданням заяви у відставку. Наказом в.о. голови Гайворонського районного суду Кіровоградської області № 24 від 30 вересня 2016 року позивач був відрахований зі штату Гайворонського районного суду Кіровоградської області, у зв'язку із звільненням з посади судді у відставку з 30 вересня 2016 року.
Особливість щомісячного грошового утримання судді полягає в тому, що воно не належить до суддівської винагороди і тому не є складовою заробітної плати судді. Виходячи з системного аналізу положень ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу.
Щомісячне грошове утримання судді у відставці є належним утриманням цього судді після припинення виконання ним своїх професійних обов'язків та особливою формою його соціального забезпечення.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів, і сформулював правову позицію, за якою щомісячне довічне грошове утримання є гарантованою державою щомісячною звільненою від сплати податків грошовою виплатою, що слугує забезпеченню належного утримання судді, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді (абзац п'ятий пункту 7 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005; абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007).
ЗУ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» пункт 164.2 статті 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, яким передбачено включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 1 січня 2015 року, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу викладено у новій редакції, за якою до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».
ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи»встановлено, що пенсії або щомісячне довічне грошове утримання оподатковуються, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року. Законом також передбачено, що положення підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
До набрання чинності ЗУ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким передбачено внесення змін до статті 164 Кодексу, пенсія громадян не підлягала оподаткуванню.
Рішенням Конституційного суду від 27.02.2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016 зазначив, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Гарантуючи незалежність суддів, держава зобов'язується її забезпечити, зокрема, через матеріальний і соціальний захист, що включає гарантію виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.
Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005року № 8-рп/2005).
Розглядаючи питання зниження досягнутого рівня гарантій незалежності суддів в аспекті реалізації їх права на щомісячне довічне грошове утримання, Конституційний Суд України сформулював юридичну позицію, згідно з якою конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).
Отже, вирішуючи даний спір суд виходить з того, що поняття «щомісячне довічне грошове утримання» означає неоподатковану грошову виплату судді у відставці, який одержує її з Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
З Довідки Гайворонського відділу обслуговування громадян від 22.11.2018 року № 925/04-03 Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області вбачається, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання як суддя у відставці на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За період з 01.10.2016 (з дня призначення) по 01.03.2018 з позивача Головним управлянням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щомісячно утримувався податок з доходів фізичних осіб та військовий збір. Всього за цей період утримано 40325 грн.40 коп. податку з доходів фізичних осб та 3360 грн. 40 коп. військового збору, а всього 43685,85 гривень.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що оподаткування щомісячного грошового утримання позивача - судді у відставці у період з 01.10.2016 по 01.03.2018, є порушенням конституційного принципу рівності за ознакою майнового стану.
Європейською соціальною хартією 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною, передбачено, що держави-сторони зобов'язані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12). Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов'язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.
Право на мирне володіння своїм майном, передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд з прав людини трактує доволі широко. Зокрема, у рішенні у справі «Muller v. Austria» ЄСПЛ кваліфікував виплату пенсій як право власності особи, а, відповідно, невиплату - як порушення цього права. Отже, визнавши неконституційними положення Податкового кодексу України, Конституційний суд України, по суті, припинив обмеження права власності громадян з боку держави, яке діяло протягом декількох років та завдало збитків певній категорії громадян.
Європейський суд з прав людини вважає, що одним із важливих елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації.
Стаття 11 ЦК України встановлює, що однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
За ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Пунктом 2 частини 2 цієї статті передбачено, що збитками, зокрема, є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під котрою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
У даній справі збитки полягають не в реальних втратах особи, яких вона зазнала або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав внаслідок порушення його цивільного права.
Стаття 22 ЦК України практично визнає такий спосіб захисту, як відшкодування збитків.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Таким чином, неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України є підставою для застосування наслідків, передбачених ст. 1175 ЦК України, оскільки регламентована цією нормою цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям нормативно-правових актів, визнаних незаконними стосується також і випадків визнання неконституційними законів.
Згідно з підпунктом 1 пункту 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ від 15.04.2015 року № 215, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Казначейство України.
Відповідно до п. 9 вищевказаного Положення, Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно із ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд, оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що незважаючи на ту обставину, що зміни, внесені до ПК України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні»визнані неконституційними і втратили свою чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27.02.2018 року, однак незаконне утримання коштів з грошового утримання позивача у зв'язку з дією вищевказаних норм мало місце з 01.10.2016 по 01.03.2018.
Таким чином позивачу спричинена майнова шкода в розмірі недоотриманої належної йому виплати в сумі 43685,85 гривень саме через дію неконституційної норми закону, тому і компенсація цих коштів повинна бути здійснена в порядку ст. 152 Конституції України, ст.ст. 22, 1175 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України.
При цьому суд не бере до уваги посилання відповідача та третьої особи про те, що Управління Державної казначейської служби України у Гайворонському районі Кіровоградської області не є належним відповідачем у справі, оскільки не є учасником спірних правовідносин.
При цьому суд виходить з положення підпункту 1 пункту 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ від 15.04.2015 року № 215, відповідно до якого реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Казначейство України. Таким чином, казначейство виступає відповідачем у справах, пов'язаних з виплатою з державного бюджету певних коштів як особа, на яку законодавством покладено відповідальність за виконання державою відповідних бюджетних зобов'язань, а не як особа, відповідальна від імені держави за неправомірні дії.
Відповідно до п. 9 вищевказаного Положення, Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Тому Управління Державної казначейської служби України у Гайворонському районі Кіровоградської області є належним відповідачем у справі.
Розмір шкоди у вигляді належно доведений позивачем дорученням довідки Головного управління ПФУ в Кіровоградській області від 22.11.2018 року № 952/04-03 в якій наведений помісячний розрахунок стягнених з позивача сум ПДФО та військо збору з період з 01.10.2016 року по 28.02.2018 року. Тому посилання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про недоведеність розміру шкоди є необґрунтоване.
Отже, враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача, шляхом стягнення з Державного бюджету України на його користь шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України 43685,85гривень майнової шкоди у вигляді недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання завданої законом, що визнаний неконституційним.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, судом встановлено наступне.
Згідно п. 13 ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір», в даному випадку, судовий збір не справляється за подання до суду позовної заяви.
Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.
Враховуючи вищевикладене, згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України, ст.ст. 11, 12, 15, 16, 22, 1175 ЦК України, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10-13, 76-83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273-275, 278, 279, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України 43685,85 гривень майнової шкоди у вигляді недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Позивач : ОСОБА_3, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1.
Відповідач: Держава Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Гайворонському районі Кіровоградської області, 26300, Кіровоградська обл. м.Гайворон, вул. Великого Кобзаря, 20, ЄДРПОУ 37958136.
Третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, 25009, м. Кропивницький, вул.Соборна, 7а, код ЄДРПОУ 20632802,
Суддя
:
А. А. Бондаренко
