ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 816/197/18
адміністративне провадження № К/9901/50050/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року (ухвалене у складі головуючого судді Слободянюк Н.І.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2018 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Чалого І.С., суддів Кононенко З.О., Калиновського В.А.),
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (далі - відповідач) про визнання протиправною відмови, оформленої листом від 14 грудня 2017 року №739/К-14/2, у проведенні перерахунку та виплати пенсії відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, за період з 1 вересня 2015 року по 1 жовтня 2017 року з урахуванням виплачених коштів; зобов`язання провести перерахунок та виплату пенсії за період з 1 вересня 2015 року по 1 жовтня 2017 року відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, з урахуванням виплачених коштів.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною відмову Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, оформлену листом від 14 грудня 2017 року № 739/К-14/2, у проведенні перерахунку та виплаті пенсії відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, за період з 22 липня 2017 року по 1 жовтня 2017 року з урахуванням виплачених коштів; зобов`язано Полтавське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області (місцезнаходження: вул. Івана Мазепи, буд. 30, м. Полтава, Полтавська область, 36040, ідентифікаційний код 40383769) провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за період з 22 липня 2017 року по 1 жовтня 2017 року відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, з урахуванням виплачених коштів.
В іншій частині, а саме, за період з 1 вересня 2015 року по 21 липня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 залишені судом першої інстанції без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині залишення позовних вимог без розгляду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив скасувати оскаржуване рішення в цій частині та ухвалити нове рішення про повне задоволення позовних вимог.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року без змін.
Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції про пропуск строків звернення до суду з позовними вимогами за період з 1 вересня 2015 року по 21 липня 2017 року та, відповідно, залишенням без розгляду позову у вказані частині.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині залишення позову без розгляду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині залишення позову без розгляду, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди першої та апеляційної інстанції невірно застосували до спірних відносин положення статей 122 КАС України.
Зокрема, позивач зазначає, що зі змісту частини другої статті 122 КАС України вбачається, що адміністративний позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого не тільки Кодексом, а також іншими, тобто спеціальними законами.
При цьому, позивач вказує на те, що відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Тобто, у цій нормі йдеться про нараховані суми пенсій та про вину органу ПФУ. Не нарахування сум пенсій може бути наслідком вини органу ПФУ, проявом якої порушення законодавства про пенсійне забезпечення.
Позиція інших учасників справи
11 червня 2018 року до суду надійшов відзив Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на касаційну скаргу, в якому зазначається, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів - без змін.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Касаційна скарга надійшла до суду 5 травня 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі №816/197/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 29 жовтня 2020 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що згідно протоколу територіального управління Пенсійного фонду України від 14 липня 2015 року №2300 позивачці з 17 травня 2015 року призначена пенсія за віком у розмірі 949 грн.
Розпорядженням від 14 листопада 2017 року №187698 позивачу перераховано пенсію з 1 жовтня 2017 року, внаслідок чого розмір пенсії збільшився до 1373 грн.
29 листопада 2017 року позивач звернулася до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою про проведення перерахунку та виплату пенсії відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, за період з 17 травня 2015 року по 1 жовтня 2017 року з урахуванням виплачених коштів.
14 грудня 2017 року Полтавське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області надало позивачу письмову відповідь, оформлену листом №739/К-14/2, в якій повідомлялося про те, що пенсія за вказаний період нараховувалася ОСОБА_1 як особі з неповним страховим стажем роботи, відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» №265 від 26 березня 2008 року, а тому підстави для перерахунку пенсії відсутні.
Не погодившись із такою відмовою, позивачка звернулася до суду із вказаним адміністративним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій та доводів учасників справи
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року в частині залишення позову без розгляду та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2018 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково прийнятні з огляду на наступне.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, позивач погоджується із судовим рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, однак вважає зазначене рішення, залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції, незаконним та необґрунтованими в частині залишення позовних вимог без розгляду.
Враховуючи зазначене та виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2018 року будуть переглядатися судом лише в частині залишення позовної заяви без розгляд за період з 1 вересня 2015 року по 21 липня 2017 року.
Залишаючи позов ОСОБА_1 до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії без розгляду, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що позивачем пропущено строк, визначений частиною другою статті 122 КАС України для звернення до суду з адміністративним позовом.
Суд касаційної інстанції вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування у цій справі строку звернення до суду, виходячи з наступного.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон України також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.
Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.
Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).
Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.
Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом.
Згідно із частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз зазначеного вище законодавства дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає.
Аналогічна правова позиція стосовно застосування процесуального строку у спорах, пов`язаних із правом особи на соціальний захист, викладена у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 164/1904/14-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, від 9 липня 2019 року у справі 676/1557/16-ц, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017) та від 30 січня 2020 року у справі №554/5119/16-а.
За таких обставин, колегія суддів не погоджується із тим, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення, слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України, оскільки це матиме наслідком неможливість реалізувати передбачене Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження строку у визначеному законодавством розмірі.
В той же час судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено питання правомірності дій відповідачів у контексті перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 1 вересня 2015 року по 21 липня 2017 року.
У зв`язку із цим, позовні вимоги в частині, залишеній без розгляду, слід направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною першою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали судом першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині залишення позовних вимог без розгляду та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а касаційна скарга - частковому задоволенню.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Враховуючи, що справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 354, 355, 356, 359 КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року скасувати в частині залишення позовних вимог без розгляду за період з 1 вересня 2015 року по 21 липня 2017 року, а справу в цій частині направити до цього суду для продовження розгляду.
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2018 року скасувати.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
С.М. Чиркін
