Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2021 р. Справа № 816/197/18Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , П`янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 (суддя Н.І. Слободянюк, м. Полтава) по справі № 816/197/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (далі по тексту відповідач, Полтавське ОУПФУ Полтавської області), в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, згідно листа від 14 грудня 2017 року № 739/К-14/2, у проведенні перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, за період з 01 вересня 2015 року по 01 жовтня 2017 року з урахуванням виплачених коштів;
- зобов`язати Полтавське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2015 року по 01 жовтня 2017 року відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, з урахуванням виплачених коштів.
Позов обґрунтований тим, що позивачу призначена пенсія за віком з 17 травня 2015 року у розмірі 949,00 грн.. Пенсію у такому розмірі позивач отримувала з 17 травня 2015 року по 01 жовтня 2017 року. З 01 жовтня 2017 року, після проведеного відповідачем перерахунку відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 року, позивач отримує пенсію у розмірі 1373,00 грн.. 29 листопада 2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою про проведення перерахунку та виплату пенсії за період з 17 травня 2015 року по 01 жовтня 2017 року відповідно до положення частини третьої статті 46 Конституції України, згідно з якою пенсія має забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Листом Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 739/К-14/2 від 14 грудня 2017 року позивачу відмовлено у здійсненні перерахунку та виплаті пенсії у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом. З вказаною відмовою позивач не погоджується, оскільки розмір її пенсії не може бути нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом, відповідно до частини третьої статті 8, частини третьої статті 46 Конституції України, рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2016 року у справі "Петриченко проти України", від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", у справі "Богатова проти України".
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року по справі №816/197/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково: визнано протиправною відмову Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, оформлену листом від 14 грудня 2017 року № 739/К-14/2, у проведенні перерахунку та виплаті пенсії відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, за період з 22 липня 2017 року по 01 жовтня 2017 року з урахуванням виплачених коштів; зобов`язано Полтавське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 22 липня 2017 року по 01 жовтня 2017 року відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, з урахуванням виплачених коштів; іншу частину позовних вимог залишено без розгляду, а також стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 352,40 грн..
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року по справі №816/197/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року по справі №816/197/18 без змін.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року по справі №816/197/18 апеляційну скаргу Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області залишено без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року по справі №816/197/18 без змін.
Постановою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року по справі №816/197/18 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року скасовано в частині залишення позовних вимог без розгляду за період з 01 вересня 2015 року по 21 липня 2017 року та справу в цій частині направлено до цього суду для продовження розгляду; в іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2018 року залишено без змін; постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року скасовано.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 по справі № 816/197/18 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів в частині позовних вимог за період з 1 вересня 2015 року по 21 липня 2017 року задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, оформлену листом від 14 грудня 2017 року № 739/К-14/2, щодо проведення перерахунку та виплати пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, за період з 01 вересня 2015 року по 21 липня 2017 року з урахуванням виплачених коштів.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, буд. 66, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 13967927) провести перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за період з 01 вересня 2015 року по 21 липня 2017 року відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, з урахуванням виплачених коштів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, останній просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 по справі № 816/197/18 та винести рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач вказує, що рішення про відмову перерахунку та виплати пенсії Управлінням не приймалось, а отже в даному випадку відсутній предмет спору. Також зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, в свою чергу, ОСОБА_1 не надала жодних даних та пояснень з посиланням на поважність причин пропуску строку звернення до суду. Вказує, що нарахування та виплата пенсії у розмірі 949,00 грн за період з 17 травня 2015 року по 01 жовтня 2017 року здійснювалися відповідно до статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та постанови Кабінету Міністрів України Деякі питання пенсійного забезпечення громадян № 265 від 26 березня 2008 року.
Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, з викладених підстав, просив суд апеляційної інстанції, апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними в справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до протоколу територіального управління Пенсійного фонду України від 14 липня 2015 року № 2300 (а.с. 20) ОСОБА_1 з 17 травня 2015 року призначено пенсію за віком у розмірі 949,00 грн..
Згідно з розпорядженнями органу пенсійного фонду від 25 вересня 2015 року, від 19 травня 2016 року та від 23 травня 2017 року (а.с. 20-21) ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії з 01 вересня 2015 року, з 01 травня 2016 року та з 01 травня 2017 року відповідно, після якого розмір пенсії залишився незмінним - 949,00 грн..
Розпорядженням № 187698 від 14 листопада 2017 року (а.с. 22) ОСОБА_1 перераховано пенсію за віком з 01 жовтня 2017 року, внаслідок чого розмір пенсії збільшився до 1373,00 грн..
ОСОБА_1 звернулась до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою від 29 листопада 2017 року (вх.№739/К-14/2 від 29 листопада 2017 року) (а.с. 13-14, 31-32), в якій просила провести перерахунок та виплату пенсії відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, за період з 17 травня 2015 року по 01 жовтня 2017 року з урахуванням виплачених коштів.
Листом Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 739/К-14/2 від 14 грудня 2017 року (а.с. 15, 33) ОСОБА_1 повідомлено, що статтею 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першої цієї статті, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі, пропорційному до наявного стразового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. З 01 січня 2015 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, встановлено на рівні 949,00 грн. З 01 вересня 2015 року відбулося підвищення прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, проте підвищення мінімальної пенсії торкнулося не всіх пенсіонерів, зокрема, без надбавки залишились ті пенсіонери, розмір пенсії яких встановлений на рівні 949,00 грн.. Відтак, це стосується осіб з неповним стажем роботи. Постановою Кабінету Міністрів України №265 від 26 березня 2008 року Деякі питання пенсійного забезпечення громадян передбачено, що у разі, коли місячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), не досягає 949,00 грн., таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру. Разом з тим, постановою №265 визначено, що щомісячна державна адресна допомога переглядається у зв`язку із збільшенням прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, лише відповідній категорії осіб, які втратили працездатність, а саме: інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, інвалідам І та ІІ групи інвалідності та особам, які отримують пенсію по втраті годувальника. Постановою Кабінету Міністрів України №954 від 18 листопада 2015 року були внесені зміни до постанови №265, що набрали чинності з 01 грудня 2015 року, однак ними зазначене вище питання врегульовується лиш стосовно пенсійного забезпечення осіб з інвалідністю ІІІ групи (в тому числі дітей-інвалідів та інвалідів з дитинства). За таких умов розмір пенсії осіб з неповним страховим стажем роботи становить не менше 949,00 грн, але й не може бути на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Законом України №2148-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій переглянуто показник прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Для категорії пенсіонерів з неповним страховим стажем розмір мінімальної пенсії з урахуванням щомісячної державної соціальної допомоги з 01 жовтня 2017 року становить 1373,00 грн.. З огляду на зазначене, розмір її пенсії нарахований та виплачується згідно вимог чинного пенсійного законодавства та підстави для проведення перерахунку пенсії відсутні.
Не погодившись з відмовою відповідача у проведенні перерахунку та виплати пенсії відповідно до частини третьої статті 46 Конституції України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, за період з 01 вересня 2015 року по 01 жовтня 2017 року, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що здійснюючи позивачеві нарахування та виплату пенсії у розмірі, нижчому від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідач діяв всупереч Законам та Конституції України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача недоплаченої суми пенсії, суд першої інстанції виходив з того, що така вимога може бути задоволена у випадку протиправної відмови у виплаті саме такої суми заборгованості по пенсії, тобто вже нарахованої органом пенсійного фонду, але не виплаченої конкретної суми пенсії. Оскільки у справі, що розглядається, територіальний орган ПФУ не здійснював розрахунок та нарахування такої суми пенсії позивачу, то в межах розгляду цієї справи суд уповноважений лише на надання оцінки діям територіального органу Пенсійного фонду щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж перегляду апеляційної скарги, встановлених ст. 308 КАС України (рішення суду підлягає перегляду в частині задоволення позовних вимог), колегія суддів виходить з такого.
Частиною першою статті 28 Закону № 1058- ІV визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі зменшується на розмір зазначеної пенсії.
Частиною другою названої статті передбачено, що за наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком.
Отже, наведеними нормами встановлено право на отримання особою мінімальної пенсії за віком за умови виконання двох умов - досягнення пенсійного віку та наявність необхідного страхового стажу. Поєднання вказаних умов передбачає об`єктивно обґрунтоване застосування механізму загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з позицій настання визначених страхових ризиків (непрацездатність за віком) та економічної забезпеченості функціонування самоврядної солідарної системи фінансування (страхового стажу як періоду (строку) сплати страхових внесків для капіталізації страхової системи).
Недосягнення пенсійного віку зумовлює відмову у призначенні пенсії за відсутністю відповідного права, а наявність страхового стажу меншої тривалості тягне визначення мінімальної пенсії у розмірі пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (ч. 3 ст. 28 Закону №1058-ІV).
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян», у редакції, чинній до 24 квітня 2014 року, передбачалася виплата щомісячної державної адресної допомоги, у разі, якщо щомісячний розмір пенсійних виплат не досягав прожиткового мінімуму. І така щомісячна адресна допомога виплачувалася у сумі, що не вистачає саме до прожиткового мінімуму.
Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 року № 112 було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265, та встановлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, крім інвалідів I та II груп (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною), не досягає 949 гривень, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного розміру.
Такі зміни набрали чинності 24 квітня 2014 року.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 6 Закону №1058-IV, непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством. У разі якщо сукупність виплат, зазначених у частині першій цієї статті, разом з пенсійними виплатами із системи пенсійного забезпечення та іншими доходами не досягають розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для непрацездатних громадян, такі громадяни мають право на отримання державної соціальної допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом.
При цьому, види виплат, які виплачуються за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі визначені ст. 9 Закону і такими виплатами є: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника (ч. 1 ст. 9). За рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках Накопичувального фонду або на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб`єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення, здійснюються такі пенсійні виплати, як довічні пенсії і одноразова виплата (ч. 2 ст. 9). У солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду. До соціальних послуг, передбачених цим Законом, належить допомога на поховання пенсіонера (ч. 3 ст. 9).
Отже, за рахунок коштів Пенсійного фонду виплачується пенсія, одноразова виплата (ст. 56 Закону) та допомога на поховання.
З огляду на вищенаведені норми Закону №1058-IV та постанови Кабінету Міністрів України №265, у разі призначення пенсії відповідно до ст. 28 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за рахунок коштів Пенсійного фонду виплачується пенсія, розрахована пропорційно наявному віку та стажу, а щомісячна державна адресна допомога в розмірі, що не вистачає до 949 грн., виплачується за рахунок коштів державного бюджету.
Організовуючи в Україні систему соціального захисту, в тому числі, пенсійного забезпечення, держава, діючи в межах допустимого розсуду, заклала основу самоврядності її функціонування (абз. 2 ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV), що базується на принципах, закріплених у ст. 7 Закону №1058- IV, серед яких заінтересованість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу), солідарності та субсидування в солідарній системі.
Таким чином, сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази уст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі - Закон № 2464-VI), та розміром пенсійних виплат. Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат.
Частина третя статті 46 Конституції України дослівно визначає гарантію, за якою «пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом». Вказане положення повторюється у ч. 2 ст. 7 Закону №1058-IV.
Застосування вказаних норм у комплексному підході до аналізу системи соціального забезпечення в Україні визначає необхідність сукупного забезпечення державою рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, як через систему пенсійних так і інших соціальних виплат («пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування»), а отже, як за рахунок солідарно-накопичувальної системи, так і коштів Державного бюджету України, в рамках виконання конституційних зобов`язань перед особою.
Отже, колегія суддів зазначає, що законодавством розмежовано поняття «пенсійні виплати» від інших соціальних виплат (допомоги, доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат), виходячи з того, за рахунок яких коштів вони виплачуються (або з коштів Пенсійного фонду з Накопичувального пенсійного фонду, який формується за рахунок пенсійних внесків, сплачених учасниками накопичувальної системи пенсійного страхування, або за рахунок Державного бюджету України). Відповідно, від цього залежить, який орган є відповідальним за виплату.
Таким чином, держава взяла на себе зобов`язання створити альтернативні компенсаторні механізми забезпечення достатнього рівня життя за рахунок системи гарантування права на соціальний захист на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом, шляхом виплати додаткових соціальних допомог, надання безоплатно соціальних послуг, безоплатного або з істотною знижкою отримання права на медичне забезпечення та придбання лікарських засобів, компенсації соціальних витрат тощо, а тому оцінка не може ґрунтуватися лише на підході порівняння абсолютного значення розміру конкретної пенсійної виплати, оскільки в межах реалізації соціальних прав, особа користується і іншими видами допомоги від держави.
Саме на виконання своїх зобов`язань у сфері соціального захисту на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, державою унормовано здійснення соціальних виплат на підставі постанови Кабінету Міністрів України №265, Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» тощо.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у своїй сукупності вказані норми матеріального права не суперечать один одному та ч. 3 ст. 46 Конституції України, і лише свідчать про право позивача на отримання державної соціальної допомоги, яка б забезпечила рівень життя позивача не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законами про Держбюджет України на відповідний рік.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні підстави для визнання протиправними дій пенсійного органу та задоволення позову в межах розгляду даної справи.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №148/625/17.
Згодом цей висновок було підтримано Верховним Судом у постановах від 20.12.2018 у справі № 576/802/17, від 20.03.2019 у справі № 127/16981/17, від 17.04.2019 у справі № 165/2676/16-а, від 17.05.2019 у справі № 709/2410/16-а, від 19.08.2019 у справі № 576/1112/17, від 31.10.2019 у справі № 401/1543/17 (2-а/401/130/17), від 26.02.2020 у справі № 452/2894/16-а, від 18.03.2020 у справі № 576/26/17, від 27.01.2021 у справі № 285/1974/16-а та інших.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судовим розглядом встановлено, що розмір пенсії позивача обчислено у відповідності до ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пропорційно наявному трудовому стажу позивача - 18 років 0 місяців 22 дні та здійснено доплату щомісячної адресної допомоги у розмірі 260,42 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позивачу правомірно призначена та виплачується пенсія за віком в порядку та розмірі, передбаченому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, а також з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян».
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що у спірних правовідносинах наявні ознаки порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод та законних інтересів позивача та безпідставно задовольнив позов ОСОБА_1 ..
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За вказаних обставин, проаналізувавши всі наведені вище докази, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 по справі № 816/197/18 - скасувати.
Прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Т.С. Перцова Я.В. П`янова
