ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2018 року
м. Полтава
Справа № 816/197/18
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Слободянюк Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА _1 /надалі - позивач/ звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області /надалі - відповідач/ про:
- визнання протиправною відмови, оформленої листом від 14 грудня 2017 року № 739/К-14/2, у проведенні перерахунку та виплати пенсії відповідно до частини 3 статті 46 Конституції України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, за період з 01 вересня 2015 року по 01 жовтня 2017 року з урахуванням виплачених коштів;
- зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії за період з 01 вересня 2015 року по 01 жовтня 2017 року відповідно до частини 3 статті 46 Конституції України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, з урахуванням виплачених коштів.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що їй з 17 травня 2015 року призначена пенсія за віком у розмірі 949,00 грн. Пенсію у такому розмірі вона отримувала протягом періоду: з 17 травня 2015 року по 01 жовтня 2017 року. З 01 жовтня 2017 року після проведеного відповідачем перерахунку пенсій відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії " № 2148 від 03 жовтня 2017 року вона отримує пенсію у розмірі 1373,00 грн. 29 листопада 2017 року вона звернулася із заявою про проведення перерахунку та виплату пенсії за період з 17 травня 2015 року по 01 жовтня 2017 року на підставі норми частини 3 статті 46 Конституції України, згідно з якою пенсія має забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Однак, 18 грудня 2017 року отримала від відповідача лист № 739/К-14/2 від 14 грудня 2017 року, яким відмовлено у здійсненні перерахунку та виплаті пенсії у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом. Незгоду з відмовою відповідача обґрунтовує посиланням на частину 3 статті 8, частину 3 статті 46 Конституції України, рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2016 року у справі "Петриченко проти України", від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", у справі "Богатова проти України", статті 6 та 7 Кодексу адміністративного судочинства України /а.с. 5-7/.
Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву посилався на те, що позивач звернулася із заявою про перерахунок та виплату пенсії довільної форми, на яку було надано відповідь у порядку Закону України " Про звернення громадян" та за результатами розгляду якої рішення про відмову у перерахунку та виплаті пенсії не приймалося. Також зазначив про порушення позивачем частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України внаслідок подання до суду позову про перерахунок та виплату пенсії з 01 вересня 2015 року з пропущенням встановленого шестимісячного строку. Правомірність нарахування та виплати пенсії у розмірі 949,00 грн за період з 17 травня 2015 року по 01 жовтня 2017 року обґрунтовував посиланням на статтю 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування " та Постанову Кабінету Міністрів України " Деякі питання пенсійного забезпечення громадян" № 265 від 26 березня 2008 року.
Справу розглянуто судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини 4 статті 229 вказаного Кодексу.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оцінивши докази в їх сукупності, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, а протоколом територіального управління Пенсійного фонду України від 14 липня 2015 року № 2300 підтверджено, що позивачу з 17 травня 2015 року призначена пенсія за віком у розмірі 949,00 грн /а.с. 20/.
11 серпня 2015 року позивачу видано пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 НОМЕР_2 /а.с.12/.
Згідно з розпорядженнями органу пенсійного фонду від 25 вересня 2015 року, від 19 травня 2016 року та від 23 травня 2017 року позивачу проведено перерахунок пенсії з 01 вересня 2015 року, з 01 травня 2016 року та з 01 травня 2017 року відповідно, після якого розмір пенсії залишився незмінним - 949,00 грн. /а.с. 20-21/.
Розпорядженням № 187698 від 14 листопада 2017 року позивачу перераховано пенсію з 01 жовтня 2017 року, внаслідок чого розмір пенсії збільшився до 1373,00 грн. /а.с. 22/.
29 листопада 2017 року позивач звернулася до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою про проведення перерахунку та виплату пенсії відповідно до частини 3 статті 46 Конституції України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, за період з 17 травня 2015 року по 01 жовтня 2017 року з урахуванням виплачених коштів. Заява оформлена позивачем у довільній формі /а.с. 31-32/.
14 грудня 2017 року Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області надало позивачу письмову відповідь, оформлену листом № 739/К-14/2, в якій повідомлялося про те, що пенсія за вказаний період нараховувалася ОСОБА_1, як особі з неповним страховим стажем роботи, відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян" № 265 від 26 березня 2008 року, а тому підстави для перерахунку пенсії відсутні /а.с. 15/.
Суд розцінює таку відповідь відповідача як відмову у проведенні перерахунку та виплаті пенсії і на противагу доводам відповідача щодо невідповідності заяви встановленій законодавством формі та неприйняття у зв'язку з цим рішення про відмову у перерахунку пенсії зазначає, що обов'язку у позивача звертатися до відповідача із заявою встановленого зразка не було, оскільки позивач зверталася за перерахунком та виплатою пенсії на підставі частини 3 статті 46 Конституції України, а не пункту 2.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року. Мотив відповідача про надання відповіді у порядку Закону України «Про звернення громадян» судом відхиляється з тих підстав, що у листі від 14 грудня 2017 року № 739/К-14/2 не вказано в якому порядку розглянуто заяву та чим вона не відповідає вимогам законодавства, а також у відповіді надана оцінка підставам для перерахунку і виплаті пенсії і повідомлено позивача про відсутність таких підстав у неї.
Як слідує з матеріалів справи, пенсія позивачу за період спірних правовідносин виплачувалася у розмірі 949,00 грн/ а.с.20-21/.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, встановлено: з 1 січня 2015 року - 949 гривень, з 1 вересня - 1074 гривні.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність, встановлено: з 1 січня 2016 року - 1074 гривні, з 1 травня - 1130 гривень, з 1 грудня - 1247 гривень.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2017 року - 1247 гривень, з 1 травня - 1312 гривень, з 1 грудня - 1373 гривні.
Позивач заявила вимогу про зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, за період з 01 вересня 2015 року по 01 жовтня 2017 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Отже, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів строком. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються у порядку адміністративного судочинства, і досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлений строк звернення до суду обмежує час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Після закінчення строку, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Встановлення законом строку дисциплінує учасників адміністративного судочинства добросовісно користуватися процесуальними правами та виконувати процесуальні обов'язки.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Таким чином, дотримання строку звернення до суду з позовом є однією з умов для реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах.
Згідно з частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З наведених положень слідує, що позов може бути поданий до адміністративного суду у межах строку звернення, встановленого цим Кодексом або іншими законами, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Таким чином, для вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів необхідно з'ясувати яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права позивача і коли розпочався перебіг цього строку.
Як слідує зі змісту позовної заяви, порушення прав позивача у частині нарахування та виплати пенсії нижче прожиткового мінімуму відбувалося щомісяця, починаючи з 01 вересня 2015 року, а тому кожного разу при отриманні пенсії позивач була обізнана про порушення своїх прав та мала змогу звернутись до суду за їх захистом своєчасно.
Наслідки пропущення строку звернення до адміністративного суду визначені частиною 3 статтею 123 КАС України. Так, згідно з цією нормою якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Позивач не заявив про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом не надав.
Суд вважає, що приписи частини 2 статті 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та частини 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до спірних правовідносин не застосовуються з таких підстав.
Відповідно до частини 2 статті 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення" суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Згідно з частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Наведені норми закону дають підстави для висновку, що без обмеження будь-яким строком мають виплачуватися лише нараховані суми пенсії, які не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.
Предметом розгляду у справі є позовна вимога про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії і тому вказані норми закону до цих правовідносин застосовуватись не можуть.
Правовідносини у даній справі повинні розглядатися, виходячи з шестимісячного строку звернення до суду.
Таким чином, враховуючи дату звернення позивача до суду - 22 січня 2018 року, шестимісячний строк на звернення до суду з позовом розпочався 22 липня 2017 року і саме за період з 22 липня 2017 року по 22 січня 2018 року підлягають захисту права позивача. Позовна вимога у частині, що стосується періоду перерахунку та виплати пенсії з 01 вересня 2015 року по 22 липня 2017 року, підлягає залишенню без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Вирішуючи питання у частині позовних вимог про зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії за період з 22 липня 2017 року по 01 жовтня 2017 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом /частина 1/.
За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено абзацом першим частини першої цієї статті, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі, пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом /частина 3 цієї статті/.
Мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом /частина 4 цієї ж статті/.
Учасниками справи визнано, що пенсія позивачу виплачувалася органом пенсійного забезпечення у розмірі, пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Розмір нарахованої та виплаченої позивачу пенсії був нижчим за прожитковий мінімум, встановлений законом.
Водночас частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
У відповідності до частини 3 цієї статті пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За визначенням статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Відповідно до частини 2 статті 7 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, розмір пенсії позивача не може бути меншим, ніж прожитковий мінімум, встановлений законом.
Нормами частин 1 та 2 статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права /частина 1/.
Конституція України має найвищу юридичну силу /частина 2/.
У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 01 листопада 1996 року зазначено, що оскільки Конституція має вищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії, судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню не положення постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян" від 26 березня 2008 року № 265 та частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на які посилається відповідач, а норма частини 3 статті 46 Конституції України, оскільки вказані положення не забезпечують гарантований Конституцією рівень життя. Пенсія у розмірі прожиткового мінімуму повинна виплачуватися незалежно від підрахунку, здійсненого з урахуванням заробітку, стажу тощо.
Відповідно до положення частини 3 статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу або положення відповідного міжнародного договору.
Також суд зважає на приписи частини 2 статті 6 вказаного Кодексу, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 18 липня 2006 року у справі „Проніна проти України" та від 12 липня 2016 року у справі "Петриченко проти України" констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. При цьому Європейський Суд з прав людини зазначив, що у цих справах заявники звертались до національних судів з вимогою вирішити їх спори щодо пенсії з органами соціального забезпечення. Заявники посилались, зокрема, на положення статті 46 Конституції України, заявляючи, що їх пенсії не повинні бути нижчими за прожитковий мінімум. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позови з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. На думку Європейського Суду з прав людини національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
У рішенні від 03 червня 2014 року у справі "Великода проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи у суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про задоволення позову у частині позовних вимог про:
- визнання протиправною відмови Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, оформленої листом від 14 грудня 2017 року № 739/К-14/2, у проведенні перерахунку та виплати пенсії відповідно до частини 3 статті 46 Конституції України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, за період з 22 липня 2017 року по 01 жовтня 2017 року з урахуванням виплачених коштів;
- зобов'язання Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області провести перерахунок та виплату пенсії за період з 22 липня 2017 року по 01 жовтня 2017 року відповідно до частини 3 статті 46 Конституції України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, з урахуванням виплачених коштів.
Відповідно до пунктів 2 та 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень /пункт 2/; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів /пункт 10/.
Згідно з частиною 3 статті 139 згаданого Кодексу при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи висновок суду про часткове задоволення позову та факт сплати позивачем при зверненні до суду судового збору у сумі 704,80 грн згідно квитанції від 19 січня 2018 року №0.0.944189361.1, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає сума в 352,40 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, оформлену листом від 14 грудня 2017 року № 739/К-14/2, у проведенні перерахунку та виплаті пенсії відповідно до частини 3 статті 46 Конституції України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, за період з 22 липня 2017 року по 01 жовтня 2017 року з урахуванням виплачених коштів.
Зобов'язати Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області (місцезнаходження: вул. Івана Мазепи, буд. 30, м. Полтава, Полтавська область, 36040, ідентифікаційний код 40383769) провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за період з 22 липня 2017 року по 01 жовтня 2017 року відповідно до частини 3 статті 46 Конституції України, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, з урахуванням виплачених коштів.
Іншу частину позовних вимог залишити без розгляду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (місцезнаходження: вул. Івана Мазепи, буд. 30, м. Полтава, Полтавська область, 36040, ідентифікаційний код 40383769) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 352,40 грн (триста п'ятдесят дві гривні сорок копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.
Головуючий суддя
Н.І. Слободянюк
