ОКРЕМА ДУМКА
15 жовтня 2020 року
Київ
справа №0940/2276/18
адміністративне провадження №К/9901/19519/20
Cудді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Юрченко В.П., у справі № 0940/2276/18 за позовом Головного управління ДФС в Івано-Франківській області до Державного підприємства "Івано - Франківський котельно-зварювальний завод" про стягнення податкового боргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.10.2020 вирішено справу передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини п`ятої ст. 347 КАС України, суддя, не згодний із рішенням про передачу справи на розгляд Великої Палати, письмово викладає свою окрему думку в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Предметом касаційного перегляду по даній справі є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги у зв`язку із не усуненням недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк та відсутністю підстав для звільнення відповідача від сплати судового збору відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 р .
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України, - розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким Законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 р., який визначає платників судового збору (ст. 2), об`єкт справляння (ст.3), а також розміри ставок судового збору (ст.4), пільги щодо сплати судового збору (ст.5) порядок сплати (ст.6) повернення судового збору (ст.7), відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати (ст.8)
Тобто, норма статті 132 КАС України чітко кореспондується з приписами Закону № 3674-VI.
Разом з тим, статтею 133 КАС України встановлено порядок зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат. Застосування норм цієї статті є самостійним правом суду, без урахування приписів Закону № 3674-VI.
Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк (ч.1 ст. 133). Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі (ч.2 ст.133).
Відтак, суд самостійно вирішує питання про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору з урахуванням вимог, визначених виключно статтею 133 КАС України.
Повністю погоджуюсь з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 04.07.2018 у справі № 686/114/16ц з урахуванням практики ЄСПЛ, а саме, «Колегія суддів зазначає, що положення статей ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Водночас підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути аргументовані.
У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz. Poland») від 19 червня 2001 року ЄСПЛ підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.
Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов`язків» (Рішення ЄСПЛ у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; Рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року).
ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент прийняття оскарженого рішення), враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті».
Відтак, враховуючи конституційні норми щодо забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених випадках - на касаційне оскарження судового рішення, а також запровадження на законодавчому рівні права суду вирішувати питання зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат відповідно до ст. 133 КАС України, колегія суддів прийшла до помилкового висновку про наявність підстав для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів інших касаційних судів, зазначених в ухвалах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі №160/8324/19, від 15 серпня 2019 року у справі №440/4696/18;
- постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 серпня 2020 року у справі №826/13247/18, від 31 липня 2020 року у справі №826/11947/18, від 12 грудня 2019 року у справі 591/1521/17, від 3 жовтня 2018 року у справі 489/3253/16-а, від 27 березня 2018 року у справі 806/2720/17, від 7 серпня 2018 року у справі №389/2858/16-а;
- постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі №761/39032/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі №554/4383/17-ц, від 3 жовтня 2018 року у справі №761/30365/16-ц;
- постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі №904/9117/17, від 13 лютого 2018 року у справі №905/974/17, від 20 лютого 2018 року у справі №910/17456/17.
...........................
В.П. Юрченко
Суддя Верховного Суду
