Справа № 136/2125/19
провадження № 2/136/630/19
РІШЕННЯ
іменем України
"28" вересня 2020 р. м. Липовець
Липовецький районний суд Вінницької області
в складі:
головуючого судді Кривенко Д.Т.,
за участі секретарів судового засідання Марчук Н.А., Мельник В.Р.,
позивача ОСОБА_1
представника позивача - адвоката Лісунь М.В.,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача - адвоката Шеремет М.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС АГРО ЗАХІД" про поновлення на роботі, стягнення премії, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС АГРО ЗАХІД" (далі - відповідач, ТОВ "ТАС АГРО ЗАХІД" (до перейменування ТОВ «Концерн «Сімекс - Агро»), в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ № 161 від 03.07.2019 генерального директора ТOB «Концерн «Сімекс Агро» в частині зменшення премії за червень 2019 року на 100 % (відсотків) головному інженеру ОСОБА_1 та нарахувати і виплатити вказану щомісячну премію у розмірі 100 % (відсотків);
- визнати незаконним і скасувати наказ № 117 від 20.08.2019 виконуючого обов`язки генерального директора ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» «Про припинення трудового договору» щодо звільнення ОСОБА_1 з 20.08.2019 за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) та поновити його на посаді головного інженера ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» з 21.08.2019 на умовах безстрокового трудового договору;
- стягнути одноразово на його, ОСОБА_1 , користь з відповідача ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 21.08.2019 по день фактичного поновлення на роботі;
- стягнути одноразово на його, ОСОБА_1 , користь з відповідача ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» у відшкодування моральної (немайнової) шкоди 50 000,00 грн.;
- визнати пропущеним з поважних причин та поновити процесуальний строк на звернення до суду з даним позовом про вирішення трудового спору;
- рішення суду в частині поновлення на робот та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця допустити до негайного виконання.
Підставність вимог позивач обґрунтовує тим, що в період з 09.10.2012 по 19.08.2019 він, ОСОБА_1 , перебував у трудових відносинах з відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Концерн «Сімекс - Агро» (після перейменування ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД») та займав посаду головного інженера.
Під час дії трудового договору, 03.07.2019 відповідачем було видано наказ №161 про зменшення йому, ОСОБА_1 , щомісячної премії за червень 2019 року, який позивач вважає незаконним, мотивуючи тим, що посада, яку він займав - головного інженера товариства згідно із штатним розписом належить до адміністративного персоналу з ненормованим робочим днем та щомісячною оплатою праці (місячний тарифний фонд заробітної плати) в розмірі 14 907,00 грн., яка за структурою складається з посадового окладу (11 825,00 грн.) та планової премії (3 082,00 грн.). Порядок виплати, невиплати або зменшення премії визначено Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативними актами, у тому числі штатним розписом, кошторисом витрат на оплату праці працівників, Положенням про преміювання працівників ТОВ «Концерну «Сімекс - Агро» за поточні результати праці за підсумками роботи за місяць, які діють та застосовуються у товаристві. На підставі вищевказаних нормативних актів, на думку позивача, відповідачем, за підсумками роботи за місяць, працівникам виплачується щомісячна премія, яка носить системний, а не разовий характер і є додатковою складовою щомісячної заробітної плати (оплати праці) працівників цього товариства. Згідно із наказом відповідача №161 від 03.07.2019 йому, ОСОБА_1 було зменшено на 100 % щомісячну премію за червень 2019 року, за недостатній контроль використання засобів захисту рослин (далі по тексту - ЗЗР) та невиконання розпоряджень по підготовці заходів щодо їх збереження, що призвело до крадіжки ЗЗР і нанесення збитків товариству в сумі 81 360 грн. У той же час в наказі не вказано жодних реальних фактів, обставин і підстав для його видачі, не зазначено доказів його причетності та/або вини у крадіжці ЗЗР, тобто відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями (бездіяльністю) особи та негативними для відповідача наслідками. Жодних пояснень відповідач від нього не вимагав. Відповідно до його посадової інструкції, як головного інженера, не передбачені повноваження (обов`язки) пов`язані із збереженням ЗЗР. При цьому, з оскаржуваним ним наказом його не було своєчасно ознайомлено та його не було йому вручено, чим порушено його законні права, передбачені діючим законодавством, відтак такий наказ, на думку позивача, є незаконним та має бути скасований судом, а відповідача слід зобов`язати здійснити йому, ОСОБА_1 , виплату щомісячної премії у розмірі 100% за червень 2019 року.
Крім цього, 20.08.2019 відповідачем було видано наказ №117 «Про припинення трудового договору та звільнення його, ОСОБА_1 , з роботи». Позивач вважає, що вказаний наказ виданий всупереч вимогам діючого законодавства, чим порушено його законні право на працю, вказуючи на те, що під час дії безстрокового трудового договору, в липні 2019 року, відповідач запропонував йому власноруч написати та підписати заяву на звільнення з роботи за власним бажанням без зазначення дати звільнення та дати підпису на заяві. Будучи зацікавленим у збереженні роботи, він, ОСОБА_1 , вимушено погодився і під примусом керівництва написав таку заяву, яка в подальшому була приєднана до матеріалів його особової справи. У період з 05.08.2019 по 16.08.2019 він, ОСОБА_1 , проходив курс стаціонарного лікування в Комунальному закладі Вінницький реабілітаційний центр судинних паталогій (КЗ ВРЦСПІ). 19.08.2019, по завершенню курсу лікування, у перший робочий день керівник його повідомив, що його буде звільнено з роботи 20.08.2019 за власним бажанням на підставі поданої ним раніше заяви, в якій дату вказано 16.08.2019, тобто день коли він перебував ще на лікарняному. При цьому, не було внесено відповідного запису до його трудової книжки про його звільнення в установленому діючим законодавством порядку, а лише після проведення інспекційної перевірки управлінням Держпраці у Вінницькій області. Позивач вважає, що його було звільнено в односторонньому порядку, без його волевиявлення на припинення трудових відносин, що є незаконним, тому він підлягає поновленню на попередній роботі на посаді головного інженера ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» з 21.08.2019 на умовах безстрокового трудового договору, із виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що передбачено нормами діючого законодавства.
Поряд з цим, позивач вказує у позові, що незаконними діями відповідача в особі керівництва ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД», йому, ОСОБА_1 було завдано непоправної моральної шкоди, ступінь якої у грошовому еквіваленті він оцінив у 50 000 грн., зокрема внаслідок незаконного позбавлення його щомісячної премії в липні 2019 року він втратив авторитет та повагу серед колег по роботі та змушений був постійно виправдовуватися, відчуваючи почуття власного приниження, його переживання ще більш поглибились коли згодом його змусили написати заяву на звільнення, в результаті чого він пережив сильний психоемоційний стрес та відчуття меншовартості та пригніченості, адже за тривалий період роботи на посаді головного інженера у відповідача, він завжди належно виконував свої трудові обов`язки, дотримувався виробничої дисципліни, сумлінно виконував законні розпорядження вищестоящого керівництва та вимагав цього від своїх підлеглих, користуючись авторитетом та повагою серед членів трудового колективу, дисциплінарних стягнень не мав взагалі. Крім цього, події пов`язані із поспішним його звільнення з роботи у незаконний спосіб, набули достатньо широкого розголосу серед колег по роботі та оточуючих людей, перед якими він змушений до цього часу виправдовуватися, відчуваючи почуття приниження, що призвело до втрати нормальних життєвих зв`язків та вимушує його вживати додаткових заходів та зусиль для організації свого життя.
Також позивач у позові просив суд визнати пропущеним з поважних причин строк на звернення до суду з даним позовом та поновити його, мотивуючи тим, що відповідно до судової практики вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відносяться до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду. Водночас щомісячна премія є складовою частиною щомісячної заробітної плати (оплати праці), відтак і в цій частині вимоги не можуть обмежуватись строком також. При цьому, зі змістом наказу про зменшення премії та підставами його видачі він, ОСОБА_1 ознайомився наприкінці вересня 2019 року, після отримання 26.09.2019 представником засобами поштового зв`язку відповіді від Відповідача, отож строк звернення до суду із даними вимогами також не пропущено. Копію спірного наказу про звільнення з роботи №117 від 20.08.2019 він отримав 22.09.2019. Факт невидачі Відповідачем в день звільнення з роботи (20.08.2019) належним чином оформленої трудової книжки, тобто із записом про звільнення з роботи, був підтверджений під час проведення інспекційного відвідування Відповідача інспектором управління Держпраці у Вінницькій області за його скаргою, отож позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказів про зменшення премії та про звільнення з роботи і поновлення на роботі заявлені з дотриманням встановленого ст. 233 ч.1 КЗпП України місячного строку, а з урахуванням протиправних дій відповідача пропущений цей строк з поважних причин. Разом з цим, вимоги про стягнення з Відповідача на користь позивача моральної (немайнової) шкоди є похідними від інших позовних вимог та залежать від наслідків їх судового вирішення, тому в цій частині строк також не є пропущеним.
Представником відповідача було подано відзив, відповідно до якого він просить суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, аргументуючи свою позицію тим, що є неправдивими та не відповідають дійсним обставинам справи доводи позивача наведені у позові щодо вимог про незаконність наказу №161 від 03.07.2019 в частині зменшення премії за червень 2019 року, оскільки вони спростовуються наявними у відповідача доказами, що додано до відзиву, зокрема щодо неналежного виконання позивачем покладених на нього обов`язків та невиконання розпоряджень керівника товариства. Крім цього, відповідно до Колективного договору між власником та трудовим колективом Відповідача на 2014-2019 роки, а саме розділу 3 «Нормування й оплата праці», пункту 3.13. визначено, що «При фінансовій можливості та наявності прибутку, за рішенням дирекції та власника підприємство надає працівникові наступні заохочення та компенсаційні виплати, а саме премії та компенсації за спеціальними системами, положеннями». Таким чином, відповідач вважає, що норми законодавства, на які опирається Позивач, неможна застосовувати в даній ситуації, що свідчить про перекручування фактів, та невірне трактування норм чинного законодавства Позивачем, оскільки останнім не вказано, який саме розмір премії йому не було виплачено та не взято до уваги те, що премія нараховується відповідно до показників та результатів роботи за певний період, а так як у Позивача були випадки невиконання належним чином трудових обов`язків, що підтверджено належними та допустимими доказами складеними за наслідками перевірки встановленого факту, тому і правових підстав для нарахування відповідачем премії позивачеві не було. Доводи позивача про незаконне його звільнення також є неправдивими, безпідставними та не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки повністю спростовуються наданими відповідачем доказами. Так, 11.07.2019 Позивач власноручно написав на ім`я генерального директора заяву на звільнення з роботи, в якій зазначив, що просить звільнити його з роботи з 16.07.2019, у зв`язку із досягненням пенсійного віку, особисто підписав заяву та поставив дату її написання 11.07.2019, однак останній погодився на пропозицію директора ОСОБА_3 та продовжив виконувати свої трудові обов`язки внаслідок чого заява про звільнення втратила свою актуальність.05.08.2019 Позивач не вийшов на роботу, повідомивши Відповідачу, що перебуває на стаціонарному лікуванні в одній із лікарень м. Вінниці, а також повідомив, що по закінченню лікування надасть відповідні підтверджуючі медичні документи. 16.08.2019 під кінець робочого дня Позивач прибув на своє робоче місце, але до виконання своїх функціональних обов`язків не приступав, надав лікарняний лист та заяву на звільнення за власним бажанням (в заяві не було зазначено причини звільнення, дати звільнення та дати подачі заяви), і повідомив, що у зв`язку із поганим станом здоров`я, він не зможе більше в повному обсязі в подальшому виконувати свої функціональні обов`язки за посадою, а тому просить звільнити його з займаної посади за власним бажанням в якомога коротші строки, тому й не зазначив дати звільнення. Генеральний директор погодився із звільненням позивача та підписав заяву, поставивши на ній свою резолюцію з датою 16.08.2019 але згодом (за згодою Позивача) виправив дату резолюції на 20.08.2019, так як 16.08.2019 у Позивача був неробочий день, оскільки він перебував ще на лікарняному та в цей день його не можливо було звільнити. Позивач з цим погодився та попросив видати йому обхідний лист, який ним було повернуто із відповідними підписами.
У відзиві представник відповідача вказує, що не відповідають дійсності також твердження позивача щодо невидачі йому трудової книжки. Так, Позивач, при написанні та подачі заяви про звільнення датованої 11.07.2019, в якій він вказав що бажає звільнитись з роботи, в зв`язку з досягненням пенсійного віку, використовуючи свій статус, хороші відносини з працівниками господарства, вмовив інспектора з кадрів, видати йому оригінал трудової книжки, яка зберігалась у відділі кадрів, нібито для подачі її до пенсійного фонду та оформлення пенсії, при цьому пообіцяв її відразу повернути та попросив ніде не зазначати в документах, що він її отримав на руки, на що інспектор з кадрів вважаючи дії Позивача добросовісними, надав йому оригінал трудової книги, яку потім Позивач не повернув. У подальшому при оформлені звільнення з роботи Позивача, дана обставина стала відома керівництву, в результаті чого було складено акт № 1 від 20.08.2019, про відсутність запису у трудовій книжці, в зв`язку з неповерненням її Позивачем до відділу кадрів, після отримання на руки для оформлення пенсії, даний акт було засвідчено рядом підписів працівників господарства, а також письмовим поясненням менеджера з персоналу ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» ОСОБА_4 від 07.10.2019, в якій остання підтверджує вище викладену ситуацію. Окрім того, 17.10.2019 на адресу Позивача було направлено лист за вихідним № 806 з проханням прибути до ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» для здійснення запису в трудовій книзі. В результаті чого 24.10.2019 Позивач прибув до Відповідача, де йому менеджером з персоналу ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» ОСОБА_4 , було внесено відповідні записи до трудової книги, що підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_4 .
Не відповідають дійсності доводи позивача в частині не ознайомлення та не надання йому копії наказу про звільнення, оскільки він був направлений йому засобами поштового зв`язку.
Окрім цього, позивач стверджує у позові, що діями відповідача йому завдано непоправної моральної шкоди, утім на підтвердження даного факту позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів заподіяння йому зі сторони відповідача немайнової шкоди.
Крім цього, відповідачем було подано письмову заяву про застосування наслідків спливу строків звернення до суду позивача із вимогами про визнання незаконним та скасування наказу про зменшення премії та про поновлення на роботі, оскільки місячний строк з моменту отримання позивачем наказів пропущено, а поважності причин їх пропуску позивачем не доведено належними та допустимими доказами.
Позивачем та його представником було подано відповідь на відзив, відповідно до якого вони вважають, що обставини наведені у відзиві не підтверджені належними та допустимими доказами, а додані до відзиву докази не засвідчені належним чином відповідно до вимог ЦПК України, відтак не можуть бути взяті до уваги та не спростовують доводів позивача з огляду на таке.
Наказ №161 від 03.07.2019 не містить повних відомостей про те, яке розпорядження не було виконане позивачем, коли хто та за яких обставин вчинив крадіжку ЗЗР, чим підтверджено суму збитків, отож не зазначено підстав та посилань на докази для видачі такого наказу.
Посилання відповідача на розпорядження без номера від 05.02.2018 директора ТОВ «Концерн «Сімекс - Агро» ОСОБА_11. стосується розробки та впровадження плану відповідних заходів щодо запобігання несанкціонованого використання ПММ (паливно - мастильних матеріалів), а не ЗЗР (засобів захисту рослин), тобто відсутній причинно-наслідковий зв`язок та відсутні докази, що ОСОБА_1 був своєчасно та належним чином ознайомлений із розпорядженням щодо належного зберігання ЗЗР, а також, що контроль за виконанням цього наказу покладено на інших, ніж директор осіб, так як останній звільнений.
Також є неналежним доказом службова записка начальника безпеки кластера ОСОБА_6 , в якій він просить прийняти адміністративні заходи до головного інженера ОСОБА_1 за невиконання розпорядження управляючої компанії №78 від 05.02.2018 та наказ №154 від 01.07.2019 генерального директора про призначення комісії для проведення розслідування обставин зникнення ЗЗР від 30.06.2019 в полі 4/13 с. Зозівка, оскільки у них не зазначено усіх необхідних відомостей, доказів та даних щодо обґрунтованості зазначеної у них інформації.
Твердження відповідача в частині зменшення (позбавлення) позивача щомісячної премії за червень 2019 року, щодо звільнення позивача з роботи, факту несвоєчасного внесення до трудової книжки позивача запису про звільнення також не відповідають дійсним обставинам справи, не підтверджені належними та допустимими доказами, а обставини наведені відповідачем є вигаданими та лише суб`єктивними судженнями представника відповідача.
Згідно із поданих представником відповідача заперечень на відповідь на відзив звернено увагу на те, що розпорядження генерального директора ТОВ «Концерн «Сімекс -Агро» ОСОБА_11. від 05.02.2018 не припиняло свою дію після звільнення директора, а є обов`язковим для виконання усіма працівниками товариства, контроль залишено за посадою генерального директора. Позивач ставить під сумнів достовірність службової записки начальника служби безпеки кластера ОСОБА_6 та факт крадіжки ЗЗР на підприємстві, у той же час вони датовані періодом коли ОСОБА_1 працював та в наказі про розслідування по факту крадіжки та у висновку за результатами службового розслідування наявні підписи ОСОБА_1 , тобто він приймав участь в розслідуванні вказаного випадку. Що стосується інших тверджень позивача в частині його незаконного звільнення з роботи, несвоєчасного внесення записів у трудову книжку, відповідач вважає, що позивач таким чином намагається ввести суд в оману, надаючи неправдиві дані та перекручуючи факти.
Ухвалою суду від 27.11.2019 розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У визначений судом строк представником відповідача було надано заяву із запереченнями щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження за наслідками розгляду якої постановлено ухвалу від 20.12.2019, якою вирішено перейти до розгляду цивільної справи за правилами загального позовного провадження, призначивши підготовче судове засідання у даній справі з повідомленням (викликом) сторін.
23.01.2020 було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у даній цивільній справі. За клопотанням представників відповідача в судове засідання вирішено викликати свідків: ОСОБА_3 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 ; ОСОБА_9 ; ОСОБА_6 .
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав, що наведені у заявах по суті справи, просили суд їх задовольнити у повному обсязі, при цьому, надавши розрахунок розміру середнього заробітку за період вимушеного прогулу станом на 24.09.2020. Крім цього, позивач додатково пояснив, що являється інвалідом ІІ групи без терміново, наміру звільнятись із роботи він не мав навіть в силу стану свого здоров`я, оскільки мав ще невикористані відпустки за останні два роки, а у листопаді 2019 року збігав двохрічний строк з моменту призначення йому пенсійних виплат, що давало йому право на перерахунок пенсії у більшому розмірі, тому усвідомлював необхідність продовження трудової діяльності. Вважає строк звернення до суду із даним позовом пропущеним з поважних причин, в силу його стану здоров`я та, на думку позивача і його представника, як необхідність констатації компетентним органом (Управління Держпраці у Вінницькій області) факту встановлених порушень законодавства про працю відповідачем, що давали безумовні підстави для звернення до суду із таким позовом.
Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, обґрунтовуючи свою позицію у заявах по суті справи та звернувши увагу суду на пропущений позивачем строк звернення до суду, мотивуючи тим, що з наказом про зменшення премії позивач ознайомився 03.07.2019, копію наказу про звільнення позивач отримав 23.09.2019, із позовом позивач звернувся до суду 21.11.2019, тобто по збігу місячного строку, відтак термін для оскарження наказів пропущено, а поважних та об`єктивних причин пропуску строку позивачем у позові не наведено, доказів не надано, а управління Держпраці у Вінницькій області не є органом, який вирішує трудові спори.
Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, повно з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх зібраними у справі доказами, яким дав оцінку, встановив із записів у трудовій книжці виданій на ім`я ОСОБА_1 , 1959 року народження, що з 09.10.2012 останній був прийнятий на посаду головного інженера ТОВ «Концерн «Сімекс - Агро» згідно із наказом №132 від 09.10.2012, про що було вчинено запис за №16.
20.08.2019 згідно із наказом №117 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади головного інженера ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» за власним бажанням (ст..38 КЗпП України), про що вчинено запис за №19 у трудовій книжці.
03.07.2019 генеральним директором ОСОБА_3 було видано наказ за №161 (а.с.16), відповідно до якого за недостатній контроль використання ЗЗР та невиконання розпоряджень по підготовці заходів щодо їх збереження, що призвело до крадіжки ЗЗР та нанесено збитки в сумі 81 360 грн., зменшено премію за червень 2019 року працівникам, серед яких головний інженер ОСОБА_1 на 100%.
22.07.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Концерн «Сімекс - Агро» перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД», останнє є правонаступником всіх прав та обов`язків ТОВ «Концерн «Сімекс - Агро», на що вказує Витяг з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а.с.95), Статут ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» (а.с.104-118).
Позивач не погодившись із позбавленням його премії та звільненням, вважаючи їх незаконними та такими, що порушують його законні права, звернувся до суду із даним позовом.
Право на звернення до суду за захистом, передбачено ст..4 ЦПК України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст..12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст..13 ЦПК України).
У судовому засіданні із показів свідка ОСОБА_3 було встановлено, що він працює з вересня 2018 року на посаді генерального директора (після перейменування)ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД». В перших числах червня 2019 року з метою належного збереження засобів захисту рослин він надав усне розпорядження ОСОБА_1 , який займав посаду головного інженера для обладнання транспортного засобу щодо перевезення засобів захисту рослин та доставки їх на поле металевою кліткою з обмеженим доступом для сторонніх осіб у продовж транспортування. В кінці червня було встановлено зникнення засобів захисту рослин в полі 4/13 с. Зозівка. За наслідками проведеного службового розслідування було встановлено невиконання рядом осіб, у тому числі ОСОБА_1 його розпорядження, тому як наслідок їх було позбавлено премії, про що було складено відповідні документи та доведено до відома працівників, правомірність яких на день ознайомлення ніхто не заперечував.
Обставини щодо невиконання ОСОБА_1 усного розпорядження генерального директора щодо обладнання транспортного засобу металевою кліткою з обмеженим доступом для сторонніх осіб у продовж транспортування для перевезення засобів захисту рослин та доставки їх на поле, у зв`язку із чим було застосовано до ОСОБА_1 деприміювання за червень 2019 року у судовому засіданні підтвердили свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , які є працівниками товариства.
Крім цього свідок ОСОБА_6 показав, що ним було складено службова записка на ім`я генерального директора ОСОБА_3 , з проханням застосувати до головного інженера ОСОБА_1 міри дисциплінарної відповідальності, за невиконання розпорядження № 78 від 05.02.2018 та не своєчасне прийняття мір до облаштування причепа для перевезення ЗЗР, що призвело до зникнення ЗЗР.
Службова записка (а.с.67) була предметом дослідження судом, утім було встановлено, що вона не містить дати її складання, тобто оформлена усупереч вимогам щодо оформлення документів визначених ДСТУ 4163-2003 Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації, отож є неналежним доказом.
Згідно із посадовою інструкцією головного інженера ТОВ «Концерн «Сімекс - Агро» (а.с.20-23), головний інженер підпорядковується безпосередньо головному директору підприємства та несе відповідальність за несвоєчасне та неякісне виконання посадових завдань та доручень керівництва.
Відповідно до Розділу 6 Правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «Концерн «Сімекс-Агро» затвердженого загальними зборами трудового колективу 01.03.2014 (а.с.85-90), передбачено, що Працівник несе відповідальність (в тому числі матеріальну) за порушення трудової, технологічної та виробничої дисципліни у відповідності до законодавства, у тому числі щодо невиконання або неналежного виконання з власної вини покладених на нього трудових обов`язків, у передбачених випадках та в інших випадках відповідно до чинного законодавства.
Положенням про преміювання працівників ТОВ «Концерн «Сімекс - Агро» за поточні результати праці за підсумками роботи за місяць (а.с.19) визначено, що щомісячно з метою стимулювання до високопродуктивної праці, підвищення якості їх роботи визначається фонд преміювання. Сума премії визначається за кожний місяць з урахуванням виконання основних показників. Премія може не нараховуватись та не виплачуватись конкретному працівнику частково або повністю, зокрема у випадку несвоєчасного і неякісного виконання покладених на нього виробничих завдань і функцій, невиконання розпоряджень керівника підрозділу або директора підприємства (видається наказ на підставі відповідної записки керівника структурного підрозділу.
Відповідно до Положення про оплату праці, яке погоджено Генеральним директором ТОВ «Концерн «Сімекс - Агро», та Головою ради трудового колективу (а.с.79-82), визначено, що додаткова заробітна плата встановлюється та змінюється адміністрацією підприємства згідно з положень Колективного договору, фінансових результатів діяльності підприємства та результатів праці кожного працівника. Розміри додаткової оплати праці працівників визначаються в межах лімітів фонду оплати праці, та пункту 4.4. Зміни працівнику розміру додаткової заробітної плати відбуваються на підставі рішення адміністрації підприємства.
Встановлені судом обставини та перевірені зібраними у справі доказами свідчать про те, що премія працівників ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» носить регулярний характер і є додатковою складовою щомісячної заробітної плати (оплати праці) працівників товариства, що визначається за результатами їх роботи виконання чи неналежного виконання покладених на них обов`язків щомісячно.
Ураховуючи те, що факт невиконання позивачем ОСОБА_1 розпорядження генерального директора товариства ОСОБА_3. знайшов своє підтвердження у ході судового розгляду даної справи, підтверджено належними доказами та не спростовано позивачем, при цьому, власник реалізував свої повноваження щодо позбавлення працівника премії на основі нормативно правових актів, які діють у товаристві та норм діючого законодавства, відтак суд дійшов висновку, що позов у цій частині щодо визнання незаконним та скасування наказу № 161 від 03.07.2019 генерального директора ТOB «Концерн «Сімекс Агро» в частині зменшення премії за червень 2019 року на 100% (відсотків) головному інженеру ОСОБА_1 та зобов`язання її виплатити не підлягає до задоволення.
Вирішуючи вимоги позивача про визнання незаконним і скасування наказу № 117 від 20.08.2019 щодо звільнення ОСОБА_1 з 20.08.2019 за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) та поновлення його на посаді головного інженера ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» з 21.08.2019 на умовах безстрокового трудового договору, суд виходить з такого.
Згідно із наказом №117 «Про припинення трудового договору» від 20.08.2019 за підписом в.о. генерального директора ОСОБА_10 (а.с.64), ОСОБА_1 звільнено 20.08.2019 з посади головного інженера за власним бажанням (ст..38 КЗпП України), на підставі заяви ОСОБА_1 від 16.08.2019. З наказом ОСОБА_1 ознайомлений 20.08.2019, про що проставлено підпис.
Відповідні записи вчинено у трудовій книжці ОСОБА_1 (а.с.13 на звороті).
Частиною першою статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (частина друга статті 38 КЗпП України).
Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 звернуто увагу, що суди у справах про звільнення особи за власним бажанням повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.
Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина четверта статті 24 КЗпП України ).
Наведеними вище положеннями КЗпП України визначено, що при розірванні трудового договору з ініціативи працівника, роботодавець може звільнити працівника у день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення (переїзд на нове місце проживання, вступ до навчального закладу, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість тощо).
У постанові від 26.10.2016 у справі № 6-1269цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору суди повинні з`ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.
Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.
Отже, визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб`єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.
Як убачається із заяви ОСОБА_1 на ім`я генерального директора ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» ОСОБА_3 (а.с.63), ОСОБА_1 просив його звільнити з роботи за власним бажанням.
Судом встановлено, що вищевказана заява про звільнення позивача не містить дати її написання та дати, з якої позивач мав намір припинити трудовий договір. На заяві стоїть резолюція за підписом генерального директора наступного змісту: «інспектору з кадрів в наказ» датована 20.08.2019 із виправленою датою, яка ніким не застережена.
Як убачається із виписки №2933 (а.с.27) із медичної картки стаціонарного хворого, ОСОБА_1 у період з 05.08.2019 по 16.08.2019 перебував на стаціонарному лікуванні в КЗ Вінницький реабілітаційний центр судових паталогій (КЗ ВРЦСП).
У судовому засіданні позивач пояснив, що заява про звільнення без дати її написання та дати звільнення була написана ним особисто, у зв`язку із зміною керівництва товариства ще в липні 2019 року без наміру припинення ним трудової діяльності в товаристві. Також позивач вказав, що мав ще основні щорічні відпустки за два роки, тому наміру звільнятись не мав, при цьому, в листопаді 2019 року було б два роки з моменту призначення йому пенсії, у зв`язку із чим він отримав би право на її перерахунок.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 суду пояснив, що він є генеральним директором ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД», працівником якого являвся позивач. Він пам`ятає, що в серпні 2019 року позивач проходив курс лікування в медичному закладі на стаціонарі в м. Вінниця та 16.08.2019 він в кінці робочого дня заходив до нього в кабінет, де повідомив, що має намір звільнятись з роботи за станом здоров`я, у зв`язку із чим надав власноручно написану заяву на звільнення, тому наполягати на залишенні на роботі позивача він не став та дав розпорядження інспектору з кадрів видати відповідний наказ, проставивши дату, якою отримав заяву, а так як потім з`ясувалось, що в цей день неможливо видати наказ відповідного змісту, тому було виправлено дату, якою і проведено було звільнення позивача за його згодою.
Право громадянина на працю та гарантії захисту від незаконного звільнення, а також створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею, рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, та забезпечення гарантій захисту працівника від незаконного звільнення закріплено статтею 43 Конституції України.
Приймаючи рішення про звільнення позивача за власним бажанням, відповідач повинен був діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Верховний суд України у справі №6-1269цс16 від 26.10.2016 зазначив, що суди при розгляді справ повинні з`ясовувати чи було волевиявлення на звільнення за спільною згодою, чи було волевиявлення працівника на момент видачі наказу про звільнення та чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості.
Ураховуючи те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту волевиявлення позивача на звільнення на момент видачі такого наказу, наявності обставин зумовлених неможливістю продовжувати роботу та необхідність розірвання трудового договору, оскаржуваний наказ не містить дати якою мав намір звільнитись позивач та дати написання такої заяви, а волевиявлення на звільнення позивачем заперечується, відповідачем не спростовано тверджень про складання ним цієї заяви задовго до дня звільнення та відсутність наміру на звільнення, суд дійшов висновку, що звільнення працівника відбулось з порушенням встановленого законом порядку, що свідчить про незаконність такого звільнення і тягне за собою відновлення порушених прав працівника.
Відповідно до частини 1 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Закон не наділяє суд повноваженнями щодо обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені у частині 1 ст. 235 та ст. 240 КЗпП. Встановивши, що звільнення позивача відбулося з порушенням встановленого законом порядку, суд зобов`язаний відновити працівника на колишній роботі.
Відповідно до частин другої статті 235 КЗпП України, передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. При обчисленні середньоденної заробітної плати та визначенні тривалості вимушеного прогулу слід виходити з відповідної кількості робочих днів.
Згідно із довідкою №739 від 23.09.2019 ТОВ «ТАС АГРО ЗАХІД» (а.с.18) нарахована ОСОБА_1 заробітна плата за останні два місяці роботи складає: червень 2019 року - 14508,59 грн.; (12272,59 грн. нараховано заробітну плату) + (2236 грн. частина квартальної премії); липень 2019 року - 9404,90 грн.; (6324,90 грн. нараховано заробітну плату) + (1876 грн. премії) + (1204 грн. частина квартальної премії). Сума заробітної плати складає - 25 117,49 грн., кількість робочих днів протягом вказаного періоду складає - 41 день (18 робочих днів червень та 23 робочих дні липень місяць).
Таким чином, середній заробіток ОСОБА_1 складає 612,62 грн. Розрахунок середньомісячного заробітку позивача в період з 21.08.2019 року по 28.09.2020, тобто день поновлення його на роботі становить 173 371 (сто сімдесят три тисячі триста сімдесят одна) грн. 46 коп. (612, 62 грн. х 283 робочих дні).
Ураховуючи те, що заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, суд вважає, що наявні підстави для ухвалення рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу позивачеві.
Водночас відповідач просив суд застосувати до вимог позивача про поновлення на роботі наслідки спливу строків звернення до суду, подавши письмово заяву відповідного змісту.
Правилами ст..233 КЗпП України, передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Тобто початком перебігу місячного строку для звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі слід вважати день вручення наказу про звільнення.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 копію наказу про звільнення за №117 від 20.08.2019 отримав 23.09.2019, на що вказує рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення направлене відповідачем в адресу позивача (а.с.68,78), проте до суду позивач звернувся 25.11.2019, тобто з пропуском встановленого ст. 233 КЗпП України місячного строку для звернення до суду з даним позовом.
Суд враховує, що позивач є пенсіонером, інвалідом ІІ групи загального захворювання, яка йому встановлена безтерміново, проходить постійно курси лікування в медичних закладах. Також суд враховує, що відповідач вживав активні дії щодо встановлення наявності чи відсутності в діях відповідача порушення трудового законодавства шляхом звернення до Управління Держпраці у Вінницькій області та останнім їх було констатовано про що зазначено у відповідному Акті та розважливо розраховував, що Управління Держпраці у Вінницькій області може видати припис, щодо усунення відповідачем виявлених порушень законодавсятва, який є обов"язковим для виконання. . Водночас, суд враховує доводи відповідача у цій частині, що вказаний орган не вирішує трудового спору та така обставина не є безумовною підставою для визначення, що строк звернення до суду пропущено з поважних причин. Проте трудове законодавство України не містить вичерпного переліку підстав, які можливо визнати як поважні при пропуску строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі. Обставини пропуску строку звернення до суду встановлюються в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи.
Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06.11.1992 № 9 (з відповідними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснив, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов`язки сторін.
Статтею 234 КЗпП України встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 КЗпП України, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
З урахуванням наведеного вище, забезпечення основних прав людини і громадянина, критеріїв, які дозволяють відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки та забезпечення реалізації прав особи на справедливий суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, короткий період пропуску строку, суд оцінивши всі суттєві аргументи сторін у межах вирішення цього питання, дійшов висновку про поважність пропуску строку звернення до суду позивача із вимогами про поновлення його на роботі, у зв`язку із чим поновлює такі строки.
Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачеві заподіяної внаслідок незаконного звільнення, суд встановив, що позивач оцінив завдану йому моральну шкоду у розмірі 50 000 грн., обґрунтовуючи її фізичним болем, значним погіршенням стану його здоров`я, пережитим психологічним зривом, що спричинило негативні емоції та переживання, порушення нормальних життєвих зв`язків із рідними, знайомими та колегами, а також душевними стражданнями, що були заподіяні йому відповідачем, у зв`язку із незаконним позбавленням його премії та незаконним звільненням з роботи. На даний час він змушений докладати додаткових зусиль для відновлення його нормальних життєвих зв`язків та організації свого життя.
Суд враховує, що в період трудової діяльності позивач належним чином виконував покладені на нього обов`язки, дисциплінарних стягнень не мав, а мав заохочення у виді премій до щомісячної заробітної плати. Свідок ОСОБА_3 , будучи генеральним директором ТОВ, де працює позивач вказав, що ОСОБА_1 є відповідальним та добросовісним працівником, за виключенням одного випадку.
Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням її здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує вимоги розумності і справедливості, характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач внаслідок незаконних дій відповідача, характер немайнових та майнових втрат, їх тривалість, можливість їх відновлення та з урахуванням інших обставин, а саме: стану його здоров`я, тяжкості вимушених змін у його життєвих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, ступеня вини відповідача та інших обставин, що мають істотне значення, вважає, що розмір моральної шкоди в сумі 50 000 грн. зможе компенсувати заподіяну відповідачем позивачеві шкоду.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині також підлягають до задоволення.
Вирішуючи питання судових витрат, суд встановив, що матеріали справи не містять усіх належних доказів понесених позивачем судових витрат, на вирішенні яких наполягав представник позивача в судовому засіданні, тому суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати, визначивши позивачеві строк для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат.
На підставі викладеного та керуючись ст..22, 23, 1166, 1167, 1187 ЦК України, ст..12, 13, 141, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАС АГРО ЗАХІД" (місцезнаходження: 22500, Вінницька область, місто Липовець, вул.. Героїв Майдану, буд. 63, ЄДРПОУ - 32513287) про поновлення на роботі, стягнення премії, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ № 117 від 20.08.2019 виконуючого обов`язки генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» «Про припинення трудового договору» щодо звільнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) та поновити ОСОБА_1 па посаді головного інженера Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ЗАХІД» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 173 371 (сто сімдесят три тисячі триста сімдесят одна) грн. 46 коп. та моральну шкоду в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн., а всього 223 371 (двісті двадцять три тисячі триста сімдесят одна) грн. 46 коп.
Рішення суду в частині поновлення на робот та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця допустити до негайного виконання.
В іншій частині позову відмовити.
Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати у відкритому судовому засіданні в залі Липовецького районного суду Вінницької області на 15 год. 30 хв. 12.10.2020, встановивши сторонам строк до 05.10.2020 для подання доказів щодо розміру понесених ними судових витрат.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів учасниками справи до Вінницького апеляційного суду через Липовецький районний суд Вінницької області.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 07.10.2020.
Суддя Д.Т. Кривенко
