ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2020 року
м. Харків
справа № 638/14997/18
провадження № 22-ц/818/3480/20
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання - Сидорчук М.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,
треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Каскад-Трейд», ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 23 березня 2020 року в складі судді Цвірюк Д.В., -
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Дзержинського районного суду м.Харкова перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ПАТ «Дельта Банк», треті особи: ТОВ «Каскад-Трейд», ОСОБА_2 про визнання дій протиправними, скасування рішення, визнання публічних торгів недійсними.
20 березня 2020 року позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову до набрання чинності рішенням у справі шляхом заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо квартири АДРЕСА_1 ; заборонити органам та посадовим особам, які здійснюють державну реєстрацію, реєстрацію відчуження у будь-який спосіб квартири АДРЕСА_1 ; накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Заява мотивована тим, що 29.10.2018 року він звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова з позовом до відповідачів про визнання дій протиправними, скасування рішення, визнання публічних торгів недійсними, визнання договору недійсним. Предметом оспорюваних договорів є нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , що належала позивачу на підставі свідоцтва про право власності та в якій він проживав разом з родиною. Відповідно до договору купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013, укладеного між ПАТ «Астра Банк» та ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Астра Банк» відступило права вимоги, а ПАТ «Дельта Банк» купило права вимоги за іпотечним договором б/н від 18.09.2008 року, укладеного між позивачем та ПАТ «Астра Банк». Під час судових засідань позивачу стало відомо, що спірне нерухоме майно було передано ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав, укладеного між нею та ПАТ «Дельта Банк». Згодом стало відомо, що 05.12.2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого останній прийняв всі права та обов`язки на спірне нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 . та на сьогоднішній день іпотекодержателем за іпотечним договором є ОСОБА_3 . Вказує, що 03.03.2020 року позивач знайшов оголошення на сайті ОЛХ про продаж спірного нерухомого майна. Також зазначає, що в спірній квартирі досі знаходяться його особисті речі, документи, меблі, побутова техніка, килими, картини, однак він не може потрапити до квартири через те, що невідомі особи змінили замок. Посилається на обґрунтоване припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки позовні вимоги носять майновий характер і стосуються майна, яке належало позивачу, яке перебувало в іпотеці у ПАТ «Дельта Банк» та реалізовано до вирішення даного спору вдруге та майно виставлено на продаж.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 23.03.2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 62,6 кв.м, загальною площею 98 кв.м.
Судове рішення мотивовано обґрунтованістю доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, зважаючи на те, що між сторонами виник спір з приводу порушення права власності на спірне нерухоме майно, який перебуває на розгляді в суді, а також те, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для забезпечення позову у справі шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 62,6 кв.м., загальною площею 98 кв.м., оскільки невжиття таких заходів може зробити неможливим або утруднити виконання рішення суду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що з 22 січня 2020 року він є власником спірної квартири. Під час розгляду заяви по забезпечення позову його не було залучено до участі у справі, внаслідок чого він не мав можливості надати свої пояснення щодо необхідності накладення арешту на квартиру. Цивільне процесуальне законодавство не передбачає можливості забезпечення позову до відповідача шляхом накладення арешту на майно іншої особи, яка не є учасником справи. Поданий позов є немайновим та не стосується визнання права на майно, витребування майна чи стягнення коштів. Застосування судом такого заходу забезпечення позову як арешт, враховуючи існуючи, фактичні обставини справи є недоцільним, неспівмірним та жодним чином не співвідноситься з предметом заявленого позову. У зв`язку з постановленням оскаржуваної ухвал ОСОБА_3 , як законний власник спірної квартири не має можливості вільно володіти, користуватись та розпоряджатись нею на власний розсуд, який належить йому на законних підставах на праві приватної власності.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (ч. 1 ст. 17 ЦПК України).
Частиною 1 ст. 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Судом встановлено, що предметом позовуу цій справі є визнання протиправними дій, скасування рішень, визнання недійсними торгів та укладеного за їх наслідками договору № 919/к купівлі-продажу майнових прав від 19.10.2018.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.
Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Таким чином, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 частини першої статті 150 ЦПК України.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
З сукупного аналізу вищевказаних положень законодавства вбачається, що застосування у справі заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об`єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Водночас, накладаючи арешт на квартиру АДРЕСА_1 , суд першої інстанції не врахував, що власником цієї квартири на момент забезпечення позову була інша особа, яка не є стороною у справі.
При цьому, до заяви про забезпечення позову позивачем було долучено Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 03.03.2020 з якої вбачається, що 22 січня 2020 року державним реєстратором Гаспарян Г.А. зареєстровано право власності на спірну квартири за ОСОБА_3 .
Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України накладення арешту на майно, що не належить відповідачеві, можливе лише за умови, що спірне майно підлягає передачі або сплаті відповідачеві і знаходиться у нього чи в інших осіб.
Однак, в обґрунтування необхідності накладення арешту на квартиру позивач не посилався на зазначені обставини та не обґрунтував належним чином наявність підстав, за яких є можливим накладення арешту на майно, що не належить відповідачам.
Частиною четвертою статті 41 Конституції України і статтею 32 ЦК України визначено непорушність права власності.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості.
Крім того, судом першої інстанції не враховано, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Предметом спору по справі не є рішення (запис) державного реєстратора про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 або витребування майна.
Ураховуючи, що при вирішенні заяви про забезпечення позову суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, оскаржуване судове рішення відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на висновок щодо суті заяви про перегляд судового рішення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в апеляційній інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. м.Харкова від 23 березня 2020 року скасувати.
У задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ПАТ «Дельта Банк», треті особи: ТОВ «Каскад-Трейд», ОСОБА_2 про визнання дій протиправними, скасування рішення, визнання публічних торгів недійсними - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22 вересня 2020 року.
Головуючий О.Ю.Тичкова
Судді С.С. Кругова
Н.П. Пилипчук
