Справа № 161/3275/18 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В. Провадження № 22-ц/802/642/20 Категорія: 80 Доповідач: Матвійчук Л. В.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 вересня 2020 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Осіпука В. В., Федонюк С. Ю.,
з участю секретаря - Лимаря Р. С.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - Лялюги Л. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Електротермометрія» про зобов`язання нарахувати та виплатити заробітну плату за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2018 року,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Електротермометрія» (далі - ПАТ «Електротермометрія») про зобов`язання нарахувати та виплатити заробітну плату, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що з квітня 2000 року вона працює у ПАТ «Електротермометрія» на посаді слюсаря з механоскладальних робіт.
За період з листопада 2017 року по січень 2018 року відповідач не забезпечив умови роботи, внаслідок чого вона фактично не працювала, і не отримувала заробітну плату.
Посилаючись на те, що унаслідок наказів ПАТ «Електротермометрія» від 26 жовтня 2017 року № 82, від 14 листопада 2017 року № 84, від 26 грудня 2017 року № 88 про встановлення неробочих днів, від 26 грудня 2017 року № 87 та від 06 грудня 2017 року № 90 про встановлення триденного робочого тижня, відбулися істотні зміни умов оплати її праці у бік погіршення, про які вона не була попереджена у двотижневий строк до їх впровадження, просила суд: поновити їй з 01 листопада 2017 року попередні умови оплати праці, які існували у ПАТ «Електротермометрія» станом на жовтень 2017 року, та зобов`язати ПАТ «Електротермометрія» виплатити заробітну плату за період роботи з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 у розмірі 7 079 грн 64 коп.
Уточнивши позовні вимоги, згідно із заявою від 18 квітня 2018 року, позивач як на правову підставу заявлених вимог посилалася на статті 111, 113 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), якими встановлено гарантії трудових прав працівника при невиконанні норм виробітку не з його вини, у тому числі внаслідок не надання роботодавцем працівникові роботи (простій).
Посилаючись (відповідно до уточнених позовних вимог) на те, що протягом спірного періоду ПАТ «Електротермометрія» не забезпечило її роботою, а отже мав місце простій, який роботодавець визначив як вихідні дні, що не був оплачений відповідно до вимог статей 111, 113 КЗпП України у розмірі не нижчому двох третин тарифної ставки встановленого розряду (окладу), просила зобов`язати ПАТ «Електротермометрія» нарахувати та виплатити їй заробітну плату за період роботи з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року у розмірі 6 162 грн 64 коп.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.
Постановою Апеляційного суду Волинської області від 28 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2018 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року постанову Апеляційного суду Волинської області від 28 серпня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову, виходячи з таких мотивів.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у спірний період на ПАТ «Електротермометрія» простій не оголошувався, а ОСОБА_1 не працювала, тобто не виконувала норми виробітку, зважаючи на те, що на підприємстві було встановлено неробочі дні, накази про що позивач у встановленому законом порядку не оспорила, а тому на вказані правовідносини не поширюється дія статей 111, 113 КЗпП України.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 18 квітня 2000 року працює у ПАТ «Електротермометрія» на посаді слюсаря з механоскладальних робіт. Відповідно до наказу ПАТ «Електротермометрія» від 10 жовтня 2001 року № 225 позивачу присвоєно 3 розряд, встановлено відрядно-преміальну систему оплати праці, наказом від 10 січня 2017 року № 1 визначено тарифну ставку у розмірі 15,09 грн/год.
Наказами ПАТ «Електротермометрія» від 26 жовтня 2017 року № 82, від 14 листопада 2017 року № 84, від 26 грудня 2017 року № 87, від 26 грудня 2017 року № 88, від 31 січня 2018 року № 5, у зв`язку зі складним фінансовим становищем на підприємстві та значним скороченням обсягів виробництва, встановлено вихідні дні для працівників підрозділів, які не зайняті на виконанні оплаченої продукції, до яких була включена і ОСОБА_1 .
Відповідно до табелів обліку використання робочого часу, ОСОБА_1 за листопад 2017 року - лютий 2018 року, не працювала.
Згідно з довідками про доходи від 18 січня 2018 року № 04/028 та від 06 лютого 2018 року № 04/050, ОСОБА_1 протягом листопада 2017 року - січня 2018 року заробітна плата не нараховувалася та не виплачувалася, крім оплати у грудні 2017 року тимчасової непрацездатності за рахунок Фонду соціального страхування України.
Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці»).
Розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати (ч. 1 ст. 3-1 Закону України «Про оплату праці»).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці (ч. 4 ст. 3 Закону України «Про оплату праці»).
Частиною 1 ст. 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.
За змістом ст. 6 Закону України «Про оплату праці» тарифна система оплати праці використовується при розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою для формування та диференціації розмірів заробітної плати.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 позовні вимоги обґрунтовувала тим, що у період з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року, вона не працювала з вини роботодавця, який не забезпечив її роботою та не попередив її у встановленому законом порядку про зміну істотних умов праці. Встановлення відповідачем додаткових неробочих днів на підприємстві фактично є простоєм, а тому вважала наявними підстави для оплати часу простою з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (ч. 1 ст. 34 КЗпП України).
Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.
Водночас, поза увагою суду першої інстанції залишилися положення ст. 67 КЗпП України, якою передбачено, що при п`ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п`ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.
Колегія суддів дійшла висновку, що наведене дає обґрунтовані підстави вважати, що встановлення наказами ПАТ «Електротермометрія» від 26 жовтня 2017 року № 82, від 14 листопада 2017 року № 84, від 26 грудня 2017 року № 87, від 26 грудня 2017 року № 88, від 31 січня 2018 року № 5, режиму неповної зайнятості для працівників підрозділів, які не зайняті на виконанні оплаченої продукції (додаткових неробочих днів понад їх кількість визначену ст. 67 КЗпП України), до числа яких увійшла і ОСОБА_1 , призвело до зміни істотних умов праці таких працівників, яка відбулася з порушенням порядку визначеного ч. 3 ст. 32 КЗпП України.
Крім того, як слідує з матеріалів справи, за наслідками перевірки звернення ОСОБА_1 щодо можливих порушень законодавства про працю керівництвом ПАТ «Електротермометрія», Управління Держпраці у Волинській області (повідомлення від 21 травня 2018 року № Д-153-з/06-06) констатувало порушення роботодавцем положень ч. 3 ст. 32 КЗпП України щодо попередження працівників про зміну істотних умов праці (встановлення наказами ПАТ «Електротермометрія» режиму неповної зайнятості працівників) не пізніше ніж за два місяці.
З матеріалів справи убачається, що не бажаючи настання правового наслідку у формі оплати часу простою, що виник не з вини працівника, з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розрядку (окладу), відповідач у зв`язку зі складним фінансовим становищем на підприємстві та значним скороченням обсягів виробництва, своїми наказами встановив вихідні дні для працівників підрозділів, які не зайняті на виконанні оплаченої продукції у період з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року, до яких була включена і ОСОБА_1 . Згоду на надання вихідних днів, понад їх кількість, що визначена ст. 67 КЗпП України, ОСОБА_1 не надавала. Зазначене підтверджує доводи позивача про те, що у спірний період фактично мав місце простій структурного підрозділу підприємства, у якому вона працювала, з огляду на, що мають бути дотримані гарантії, передбачені ч. 1 ст. 113 КЗпП України, щодо оплати часу простою не з вини працівника.
Посилання суду першої інстанції, як на одну з підстав відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , на те, що вона не оскаржувала накази про надання вихідних днів у вказаний вище період є помилковим, оскільки вирішуючи зазначений спір, суд зобов`язаний був надати правову оцінку наказам відповідача щодо встановлення у роботі підприємства вихідних днів у період з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року.
Отже, з огляду на вищенаведене, оскільки відповідач, як роботодавець, не повідомив позивача ОСОБА_1 про початок простою підприємства, у зв`язку з чим відбулися істотні зміни умов оплати її праці у бік погіршення, тому відповідно до положення ч. 1 ст. 113 КЗпП України позивач має право на оплату часу простою не з її вини за період з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого їй розряду (окладу).
У загальному випадку час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче 2/3 тарифних ставки (окладу). Такий обов`язковий мінімум визначений ст. 113 КЗпП України. До розрахунку оплати простою береться «чиста» тарифна ставка (оклад) без урахування доплат і надбавок та період у якому був простій підприємства.
2/3 тарифної ставки встановленого позивачу ОСОБА_1 розряду слід проводити виходячи з наказу від 10 січня 2017 року № 1, яким визначено тарифну ставку у розмірі 15,09 грн/год.
З табелів обліку робочого часу за листопад, грудень 2017 року, січень, лютий 2018 року вбачається, що на підприємстві у листопаді було 22 робочі дні, що становить 176 годин, у грудні 20 днів - 160 годин, у січні 21 день - 168 годин, у лютому 20 днів - 160 годин (а.с.44-47). Отже, виходячи із встановленої позивачу тарифної ставки у розмірі 15,09 грн/год., за листопад 2017 року її заробітна плата становила 2 655 грн 84 коп., за грудень 2017 року - 2 414 грн 40 коп., за січень 2018 року - 2 535 грн 12 коп., за лютий 2018 року - 2 414 грн 40 коп. Сума середньої заробітної плати за ці 4 місяці становила 2 504 грн 94 коп. (10 019 грн 76 коп. (сума з/п за 4 місяці) : 4 місяці). Виходячи з цього, 2/3 від 2 504 грн 94 коп. становить 1 669 грн 96 коп. З огляду на зазначене, 2/3 тарифної ставки встановленого позивачу розряду за зазначений вище період становитиме у даному випадку 6 774 грн 88 коп. (1 669 96 коп. х 4 місяці), який відповідач ПАТ «Електротермометрія» мало нарахувати та виплатити ОСОБА_1 .
В той же час, позивач, звертаючись з позовом до суду, просила зобов`язати ПАТ «Електротермометрія» нарахувати та виплатити їй заробітну плату за період роботи з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року у розмірі 6 162 грн 64 коп.
На виконання вказівок, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, апеляційним судом надано оцінку обґрунтованості наданого ОСОБА_1 розрахунку заробітної плати, що підлягає стягненню на її користь з роботодавця за час простою не з вини працівника.
Розрахунок заробітної плати за період роботи з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року у розмірі 6 162 грн 64 коп. позивач визначала з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок) та виходячи з останніх двох місяців роботи, за які їй нараховувалася заробітна плата, відповідно розмір середньомісячної заробітної плати становив 2 311 грн. 2\3 тарифної ставки від вказаного розміру середньомісячної заробітної плати склав 1 540 грн 66 коп. Виходячи з цієї суми, за період в 4 місяці позивач загальний розмір заробітної визначала в 6 162 грн 64 коп.
При цьому, згідно розділу 3 пункту 4 вказаного Порядку, в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Отже, наведений позивачем ОСОБА_1 розрахунок заборгованості по заробітній платі, з врахуванням того, що вона не мала заробітку за спірний період, не з її вини, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки розрахунки повинні проводитися виходячи з установлених їй в трудовому договорі тарифної ставки та за спірний період у якому був простій підприємства, як про це зазначено вище апеляційним судом, а не за останні 2 місяці за які їй нараховувалася заробітна плата.
Проте, оскільки визначений апеляційним судом розмір заробітної плати за час простою підприємства є більшим ніж заявлений позивачем, тому враховуючи положення ч. 2 ст. 264 ЦПК України, якою визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідача ПАТ «Електротермометрія» слід зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за час простою за період з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року включно у розмірі 6 162 грн 64 коп.
Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. ч. 1, 6, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до наведених вимог ЦПК України судовий збір у розмірі 704 грн 80 коп. покладається на відповідача.
До суду позивач звернулася у 2018 році, тому застосовуються ставки судового збору, що діяли станом на 01 січня 2018 року.
При зверненні до суду позивач ОСОБА_1 мала сплатити судовий збір у розмірі 704 грн 80 коп. судового збору за вимогу майнового характеру, проте, оскільки вона відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» як позивач у справі про стягнення заробітної плати від сплати судового збору звільнена у всіх судових інстанціях, тому у зв`язку із задоволенням її позову судовий збір у вказаному розмірі підлягає стягненню з відповідача ПАТ «Електротермометрія» в дохід держави.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 травня 2018 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити.
Зобов`язати Публічне акціонерне товариство «Електротермометрія» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час простою за період з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року включно у розмірі 6 162 (шість тисяч сто шістдесят дві) грн 64 коп.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Електротермометрія» в дохід держави 704 (сімсот чотири) грн 80 коп. судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді:
