Справа № 161/3275/18
Провадження № 2/161/1637/18
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 травня 2018 року місто ОСОБА_1
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого – судді Черняка В.В.
за участю секретаря судового засідання – Новаковської В.В.,
позивача – ОСОБА_2,
представника позивача – ОСОБА_3,
представника відповідача – ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Електротермометрія» про зобов’язання нарахувати та виплатити заробітну плату,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА _2, звернувшись в суд з позовом до ПАТ «Електротермометрія» на підставі заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог просить зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити їй заробітну плату за період роботи з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року в розмірі 6 162, 64 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказала, що вона працює на ПАТ «Електротермометрія» з 18 квітня 2000 року по даний час. За період роботи на посаді слюсаря з механоскладальних робіт їй нараховувалась заробітна плата згідно з штатним розписом підприємства по жовтень 2017 року включно. В період з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року з вини відповідача вона фактично не працювала, оскільки останній не забезпечив її нормами праці - можливістю працювати та виконувати трудові обов’язки. Посилаючись на приписи ст. 111 КЗпП України, просить стягнути з відповідача заробітну плату з розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого їй розряду (окладу), яка діяла на період роботи - з жовтня 2017 року по лютий 2018 року включно в розмірі 6162, 64 грн. Зазначену суму обчислює, виходячи з середньомісячного заробітку станом на 01.11.2017 року - 2 311, 00 грн. (2 852, 15 грн. – заробітна плата за вересень 2017 року + 1 769, 91 грн. – заробітна плата за жовтень / 2).
В судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримала, просила задовольнити в повному обсязі.
Позивач уточнені позовні вимоги підтримала, додатково пояснила, що підприємством чинились перешкоди в доступі їй до робочого місця, тому вона не мала змоги перебувати на роботі.
Відповідач у відзиві та представник в судовому засіданні уточнені позовні вимоги не визнає, зазначає, що в період з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року ОСОБА_2 не працювала, використовуючи вихідні дні, не виробляла продукції, тому заробітна плата їй не нараховувалась і не виплачувалась. Умови оплати праці (тарифна ставка) для неї не змінювалась. Крім того, позивачем всупереч приписів ст.113 КЗпП України розрахунок проводиться, виходячи з середньої нарахованої заробітної плати за попередні місяці, замість тарифної ставки (окладу).
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають до задоволення.
Судом встановлено, що сторони перебувають у трудових правовідносинах з 18 квітня 2000 року по теперішній час – позивач працює а ПАТ «Електротермометрія» на посаді слюсаря з механоскладальних робіт.
Згідно з статтею 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про оплату праці» та ст.95 КЗпПУ мінімальна заробітна плата – це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.
Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.
Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об'єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.
Відповідно до ст.15 Закону України «Про оплату праці» та ч.2 ст.97 КЗпПУ форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.
Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.
Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Відповідно до ст.16 Закону України «Про оплату праці» на підприємствах і в організаціях, які знаходяться на госпрозрахунку і отримують дотації з бюджету, організація оплати праці здійснюється відповідно до статті 15 цього Закону, але в межах, визначених для них у встановленому порядку сум дотацій та власних доходів з урахуванням умов, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст.97 КЗпПУ оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Статтею 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Як вбачається з копії наказу № 225 від 10.10.2001 року позивачу присвоєно 3 розряд, встановлена відрядно-преміальна система оплати праці. Наказом № 1 від 10.01.2017 року встановлено тарифну ставку 15.09 грн./год., яка протягом спірного періоду не змінювалась в бік зменшення.
В судовому засіданні встановлено, що позивач – ОСОБА_2 протягом листопада 2017 року – лютого 2018 року не працювала, використовуючи вихідні дні, не виробляла продукції, заробітна плата їй не нараховувалась і не виплачувалась.
Обґрунтовуючи своє звернення до суду з вимогою про виплату заборгованості по заробітній платі, позивач зазначила про те, що вина її невиходу на роботу протягом спірного періоду відсутня, а тому відповідач в силу вимог ст.111 КЗпП України має сплатити їй заборгованість із розрахунку 2/3 тарифної ставки, яка діяла на той час за період роботи з жовтня 2017 року по лютий 2018 року в розмірі 6 162, 64 грн.
Відповідно до ст. 111 КЗпП України при невиконанні норм виробітку не з вини працівника оплата провадиться за фактично виконану роботу. Місячна заробітна плата в цьому разі не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). При невиконанні норм виробітку з вини працівника оплата провадиться відповідно до виконаної роботи.
Зазначена правова норма регулює питання оплати праці при невиконанні норм виробітку та при невиконанні норм часу при відрядній оплаті праці.
Перше речення статті визначає порядок оплати праці при невиконанні працівником норм виробітку не з його вини. Оплата при цьому, за загальним правилом, провадиться за фактично виконану роботу. Третє речення цієї статті встановлює аналогічний порядок оплати праці при невиконанні норм виробітку при наявності вини працівника. Оплата в такому разі провадиться відповідно до виконаної роботи, що аналогічно оплаті за фактично виконану роботу.
Однак при невиконанні норм виробітку не з вини працівника встановлена гарантія. Якщо оплата за фактично виконану роботу за відсутності вини працівника в невиконанні норм виробітку виявиться нижче двох третин тарифної ставки за встановленим працівникові розрядом, працівникові гарантується виплата заробітної плати в зазначеному розмірі.
Вина працівника в невиконанні норм виробітку виключається в таких випадках: 1) якщо власник не надав працівникові роботу. У цьому випадку має місце простій, час якого оплачується за правилом ст. 113 КЗпП. Хоча ст. 113 КЗпП і передбачає гарантію в розмірі двох третин тарифної ставки встановленої працівникові тарифної ставки (окладу), тобто той же розмір гарантії, що і ст. 111 КЗпП, все-таки не можна стверджувати, що обидві ці статті встановлюють той самий рівень гарантій. Ст. 111 КЗпП гарантує виплату двох третин тарифної ставки (окладу), якщо весь заробіток працівника за місяць виявиться нижче цього рівня, а ст. 113 КЗпП передбачає оплату часу простою в розмірі двох третин тарифної ставки (окладу) незалежно від розміру заробітної плати за місяць або будь-який інший період, будь-яку іншу одиницю часу; 2) якщо власник не створив умови праці, передбачені ст. 88 КЗпП, хоча б і при відсутності вини власника; 3) якщо причиною невиконання норм виробітку стала недостатня кваліфікація працівника, поганий стан здоров'я або інші причини, що виключають вину працівника.
Разом з тим, слід звернути увагу, що стаття 111 КЗпП України застосовується лише в тих випадках, коли за підсумками місяця нарахована працівникові заробітна плата з усіма доплатами і надбавками виявиться меншою від двох третин тарифної ставки, яка відповідає присвоєному працівникові-відряднику розряду. При цьому враховуються не тільки заробітна плата, нарахована робітнику-відряднику на основі відрядних нарядів, але й усі інші виплати, що належать до заробітної плати, як вона визначена в ст. 94 КЗпП і ст. 1 Закону "Про оплату праці".
В даному ж випадку позивач в період часу, за який вона просить стягнути заробітну плату, на роботі не перебувала.
Згідно долучених до матеріалів справи копій наказів по підприємству протягом листопада 2017 року – лютого 2018 року на ПАТ «Електротермометрія» було встановлено вихідні дні. Вищезгадані накази відповідача позивач у встановленому законом порядку не оскаржила.
Матеріали справи не містять підтверджень, які б свідчили, що підприємство відповідача у спірний період а саме, з 01 листопада 2017 року по 28 лютого 2018 року призупиняло роботу.
Згідно табелів обліку робочого часу ОСОБА_2 на робочому місці не перебувала у вказаний період.
За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача заробітної плати на підставі ст. 111 КЗпП України є необґрунтованими та безпідставними.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Зі змісту вищеназваної норми випливає, що матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що, у випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про відмову в позові.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 77, 141, 263, 264, 265, 268, 280-282 ЦПК України, на підставі ст.ст. 34, 111 КЗпП України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В позові ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Електротермометрія» про зобов’язання нарахувати та виплатити заробітну плату – відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 24.05.2018 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду Черняк В.В.
