-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Постанова
15.07.2020Постанова 01.07.2020
Ухвала суду 19.06.2020
Ухвала суду 04.06.2020
Ухвала суду 20.05.2020
Ухвала суду 05.05.2020
Ухвала суду 27.04.2020
Ухвала суду 09.04.2020
Ухвала суду 31.03.2020
Ухвала суду 05.02.2020
Ухвала суду 28.01.2020
Ухвала суду 07.01.2020
Ухвала суду 07.01.2020
Ухвала суду 17.10.2019
Ухвала суду 14.08.2019
Ухвала суду 08.08.2019
Ухвала суду 24.07.2019
Ухвала суду 24.07.2019
Ухвала суду 15.07.2019
Ухвала суду 03.06.2019
Ухвала суду 15.05.2019
Ухвала суду 03.04.2019
Ухвала суду 27.03.2019
Вирок 29.01.2019
Ухвала суду 29.01.2019
Ухвала суду 04.12.2018
Ухвала суду 04.12.2018
Ухвала суду 04.12.2018
Ухвала суду 04.12.2018
Ухвала суду 19.11.2018
Ухвала суду 31.10.2018
Ухвала суду 09.10.2018
Ухвала суду 14.04.2017
Ухвала суду
Справа № 428/3579/17
ПОСТАНОВА
Іменем України
15 липня 2020 року
м. Київ
справа № 428/3579/17
провадження № 51-407км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 ? адвоката ОСОБА_6 на вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 28 березня 2019 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 8 січня 2020 року в кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185; ч. 2 ст. 185; ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі ? КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 28 березня 2019 року ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 15, ч. 2. ст. 185 КК ? на строк 1 рік, ч. 2 ст. 185 КК ? до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, ч. 4 ст. 296 КК ? на строк 6 років. На підставі частин 1, 2 ст. 70 КК засукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_8 (вирок щодо нього не оскаржується) за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ч. 4 ст. 70 КК, шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного за цим вироком, більш суворим, призначеним за вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25 травня 2018 року у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Луганський апеляційний суд ухвалою від 8 січня 2020 року змінив вирок засудженим у частині застосування положень ч. 5 ст. 72 КК, в іншій частині вирок залишено без змін.
За вироком місцевого суду ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, за таких обставин. 19 травня 2018 року близько 20:00 він разом з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 перебували у квартирі за адресою: ( АДРЕСА_1 , де під час розпивання спиртних напоїв у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, спрямований на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю. Реалізуючи свій злочинний умисел, використовуючи малозначний привід у виді незначного конфлікту між ОСОБА_9 і ОСОБА_11 , ОСОБА_7 у коридорі вказаної квартири взяв у праву руку металевий молоток із дерев`яною ручкою та, перебуваючи в залі зазначеної квартири, завдав ним не менше трьох ударів у ділянку голови ОСОБА_9 , після чого, перетягнув потерпілого в під`їзд будинку на сходовий майданчик між третім та четвертим поверхом, не реагуючи на вимоги свідка ОСОБА_10 , щодо припинення хуліганський дій, продовжив наносити ОСОБА_9 тілесні ушкодження вищевказаним молотком, а саме завдав не менше одного удару, спричинивши таким чином потерпілому тілесні ушкодження у вигляді: струсу головного мозку, забитої рани скроневої області зліва, рваної рани правого вуха і завушної області, які за ступенем тяжкості кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та садна поперекової області, яке за ступенем тяжкості кваліфікується як легке тілесне ушкодження.
Такими своїми умисними діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 296 КК, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, пов`язане з опором іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, вчинене із застосуванням спеціально пристосованого предмета для нанесення тілесних ушкоджень.
Крім цього, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (вирок щодо якого не оскаржується) засуджено за вчинення злочину, передбаченогоч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК, тобто за вчинення закінченого замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжки) повторно, за попередньою змовою групою осіб.
Також ОСОБА_7 засуджено за вчинення 10 епізодів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185 КК, тобто таємного викрадення чужого майна (крадіжки), повторно.
Вимоги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_7 просить вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 28 березня 2019 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 8 січня 2020 року скасувати, призначити новий розгляд у суді першої інстанції, при цьому посилається на те, що не було перевірено доводів захисника щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення засудженим злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, та законності проведення досудового розслідування за вказаним кримінальним правопорушенням. Крім цього, стверджує, що кваліфікуючу ознаку ? застосування спеціально пристосованого предмета для нанесення тілесних ушкоджень ? суди безпідставно встановили доведеною. Також відзначає, що кваліфікація дій ОСОБА_7 є неправильною, оскільки суд не врахував спрямованості мотиву підзахисногов момент вчинення ним дій та обставин, що стали передумовою для вчинення кримінального правопорушення. У зв`язку з
вищевикладеним вказує на те, що в діях засудженого міститься склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 125 КК, що є злочином приватного обвинувачення, та кримінальне переслідування за ним не може бути розпочато без заяви потерпілого. А оскільки заяви потерпілого в матеріалах кримінального провадження немає, кримінальне провадження щодо засудженого повинно бути закрито.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні просив касаційну скаргу задовольнити частково, оскільки дії ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 296 кваліфіковано не правильно так як мотивом дій засудженого були особисті неприязні стосунки, тому відсутній склад вказаного злочину.
Захисник та засуджений у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого, захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню у зв`язку з таким.
Відповідно до вимог ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі ? КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду про доведеність винуватостіОСОБА_7 і ОСОБА_8 та правильність кваліфікації їх дій за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185; ч. 2 ст. 185 КК захисником не оспорюються.
Стосовно засудження ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 296 ККСуд дійшов таких висновків. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Разом із тим надавати правильну кримінально-правову оцінку хуліганству та відмежовувати його від інших кримінально караних діянь належить, зокрема, за об`єктом злочину і такою ознакою суб`єктивної сторони злочину, як його мотив.
Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші об`єкти захисту. Особливість мотиву хуліганства (явна неповага до суспільства) полягає у причинній зумовленості. Спонукання вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони здебільшого позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), протиставити себе іншим чи з розгнузданого самолюбства, пов`язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і установлених у суспільстві правил поведінки.
У контексті зазначеного слід послатися й на роз`яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство», в яких зазначено, що суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій. Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім`ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише у тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
Суди обґрунтували причини кваліфікації дій засудженого як хуліганство, оскільки вони викликані неправильними діями потерпілого, були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю, про що вказує вчинення хуліганських дій спочатку у квартирі, потім на сходовому майданчику у будинку, із застосуванням спеціально пристосованого предмета молотка, який обвинувачений використав для вчинення злочину під час хуліганських дій і яким заподіяв тілесні ушкодження.
При цьому правильно взято до уваги, що засуджений, завдаючи тілесні ушкодження потерпілому, діяв у присутності свідка ОСОБА_10 , на її зауваження не реагував, відштовхував її. А отже, його дії пов`язані з порушенням громадського порядку, зокрема опором громадянам, які припиняли хуліганські дії.
Крім цього, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано не погодилась з доводом захисника про те, що кваліфікуючу ознаку застосування спеціально пристосованого предмета для нанесення тілесних ушкоджень ? суд першої інстанції безпідставно встановив доведеною.
Свідок ОСОБА_11 вказав, що молоток для цвяхів лежав у квартирі в іншій кімнаті, у ніші, а не там, де відбувся конфлікт між його сином та потерпілим. ОСОБА_7 спочатку залишив кімнату, в якій перебував з потерпілим та свідками, потім повернувся, тримаючи молоток, взяв ОСОБА_9 за комір та потягнув у коридор, звідки свідок чув звуки бійки.
Твердження захисника про те, що вказаний молоток був підібраний ОСОБА_7 на місці, де трапився конфлікт з потерпілим, та не був спеціально пристосований для заподіяння тілесних ушкоджень, спростовуються показаннями вищевказаного свідка.
Як вбачається з ухвали апеляційного суду, і з чим погоджується Верховний Суд, 20 травня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено інформацію про те, що до реанімації був доставлений потерпілий ОСОБА_12 з тілесними ушкодженнями, які він отримав за місцем проживання засудженого, з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 121 КК. Однак згодом було змінено попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення (в межах вчинених дій) з ч. 1 ст. 121 на ч. 4 ст. 296 КК та цього ж числа повідомлено ОСОБА_7 про зміну раніше повідомленої підозри. В таких діях Суд не вбачає порушень вимог КПК.
Ухвалу апеляційного суду постановлено відповідно до положеньст. 419 КПКіз зазначенням короткого змісту вимог, викладених в апеляційній скарзі, і судового рішення суду першої інстанції, викладу позиції інших учасників судового провадження, встановлених судом першої інстанції обставин, мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив, постановляючи ухвалу, і положень закону, яким він керувався.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли бути підставою для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 28 березня 2019 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 8 січня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 ? без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
скопійовано
-
скопійовано
-
