ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 липня 2020 року
м. Київ
справа № 815/5516/17
адміністративне провадження № К/9901/51921/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Кравчука В.М., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Густомаркет» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 (головуючий суддя: Єфіменко К.С.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 (головуючий суддя: Крусян А.В., судді: Градовський Ю.М., Романішин В.Л.) у справі № 815/5516/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Густомаркет» до Головного управління Держпраці в Одеській області про скасування наказу від 14.08.2017 №1012 та постанов від 19.09.2017 №016,017
В С Т А Н О В И В:
25.10.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Густомаркет» (далі- позивач або ТОВ «Густомаркет») звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області (далі - відповідач), у якому просило скасувати наказ від 14.08.2017 №1012 та постанови про накладення штрафу від 19.09.2017 №016 та №017.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2017, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018, позовні вимоги задоволено частково.
Визнано частково протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці в Одеській області від 19.09.2017 №016 на суму застосованого штрафу в розмірі 1 824 000,00 грн.
В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що перевіркою не доведено факту роботи на підприємстві дев`ятнадцяти працівників без трудового договору. Водночас суди встановили факт допуску до виконання трудових обов`язків без укладення трудового договору стосовно п`яти осіб ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) та дійшли висновку про правомірність постанови №016 в частині накладення штрафу за вказане порушення на суму 480 000,00 грн.
Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог щодо скасування постанови №017 про накладення штрафу у сумі 288 000,00 грн, оскільки факт непроведення індексації дев`ятьом працівникам не спростований позивачем.
За позицією судів передніх інстанцій, керівник Головного управління Держпраці в Одеській області при виданні ним оскаржуваного наказу від 14.08.2017 №1012 діяв на підставі інформації, отриманої у встановленому законом порядку та в межах наданих йому законом повноважень.
Не погоджуючись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу (надійшла поштою 29.05.2018), у якій просить постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 скасувати, ухвалити рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована відсутністю документів, на підставі яких можливо встановити осіб, зазначених в акті перевірки, як такі, що допущені до роботи без оформлення. На переконання скаржника акт перевірки не містить достовірних та обов`язкових даних про фізичних осіб, які, за позицією відповідача, працювали неоформленими на товаристві.
Водночас позивач стверджує про відсутність доказів виконання такими особами будь-якої роботи. Вважає, що саме відповідач, як суб`єкт владних повноважень, повинен був довести необхідність проведення індексації та надати відповідні розрахунки. Скаржник звертає увагу, що особи зазначені в акті перевірки, як такі яким не було проведено індексацію, на період перевірки не працювали та взагалі товариству не відомі.
На переконання позивача чинним законодавством не передбачено як підставу для накладення штрафу акт інспекційного відвідування або акт невиїзного інспектування.
Ухвалою Верховного Суду від 04.06.2018 відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.
26.06.2018 від відповідача на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Головне управління Держпраці в Одеській області просить залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу позивача без задоволення, оскільки судами була надана належна оцінка оскаржуваним рішенням щодо застосування штрафних санкцій.
В порядку статті 31, пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з відрахуванням судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Саприкінної І.В. зі штату Верховного Суду, за результатом автоматизованого розподілу визначено наступний склад суду: головуючий суддя - Чиркін С.М., судді: Кравчук В.М., Шарапа В.М.
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та встановив таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі листа Головного управління ДФС в Одеській області від 14.08.2017 №6377/9/15-32-13-06-06, Головним управлінням Держпраці в Одеській області був виданий наказ від 14.08.2017 №1012 щодо проведення інспекційного відвідування ТОВ «Густомаркет» в частині додержання законодавства про працю роботодавцями з приводу належного оформлення трудових відносин.
Головним державним інспектором відділу з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів Управління з питань праці Головного управління з 15.08.2017 по 29.08.2017 здійснено позаплановий захід державного контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційного відвідування позивача, якій здійснює господарську діяльність за адресою: ж/м «Ульянівка», 15/2, приміщення 358, с. Мізікевича «Радужний Масив», Овідіопольський район, Одеська область.
За результатами проведення інспекційного відвідування ТОВ «Густомаркет» головним державним інспектором був складений акт №15-01-019/0110 від 29.08.2017.
В акті №15-01-019/0110 зазначено, що 11 працівників товариства допущені до роботи без укладання трудових договорів, що є порушенням частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а саме працівники: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Також перевіркою встановлено, що працівникам товариства ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 не проведена індексація заробітної плати за червень та липень 2017, що є порушенням вимог статті 95 КЗпП України, статті 33 Закону України «Про оплату праці».
07.09.2017 на підставі акту №15-01-019/0110 від 29.08.2017 прийняте рішення №013 від 07.09.2017 щодо розгляду справи про накладення штрафу.
Головне управління надіслало позивачу повідомлення про розгляд справи щодо вирішення питання про накладення штрафу листом від 08.09.2017, в якому зазначена дата розгляду справи на 19.09.2017 об 11 годині 15 хвилин.
За результатами розгляду справи відповідачем відносно позивача були винесені постанови від 19.09.2017:
№016 про накладання штрафу, передбаченого абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, за допуск працівників до роботи в кількості 24 осіб без оформлення трудового договору в загальному розмірі 2 304 000 грн.
№017 про накладання штрафу за невиконання положень статті 95 КЗпП України та статті 33 Закону України «Про працю» за непроведення індексації розміру заробітної плати 9 працівникам у червні-липні 2017 року в загальному розмірі 288000 грн.
Не погоджуючись із зазначеним наказом №1012 від 14.08.2017 та постановами №№016,017 від 19.09.2017 позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За такого правового регулювання суди попередніх інстанцій мали з`ясувати чи були оскаржуваний наказ та постанови прийняті, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури.
Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України від 05.04.2007 № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»(далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
За змістом частини четвертої статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За змістом пунктів 1, 2, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого (далі - Порядок № 295)
Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).
Відповідно до абзацу 6 пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться за інформацією ДФС та її територіальних органів про: невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності; факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень; факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом; роботодавців, що мають заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує мінімальний страховий внесок за кожного працівника.
Згідно із положеннями статей 6, 7 Закону № 877-V керівник органу державного контролю видає наказ про проведення позапланового контрольного заходу (в даному випадку інспекційного відвідування).
Частиною 4 статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок № 509).
Відповідно до пункту 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою управління Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи можуть бути накладені на підставі, серед іншого,
- акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу;
- акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
За такого правового регулювання та встановлених обставин, Верховний Суд критично оцінює доводи скаржника, що акт перевірки відповідача №15-01-019/0110, складеного під час позапланового заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційного відвідування, яким зафіксовано порушення законодавства про працю, не передбачено чинним законодавством як підставу для накладення штрафу.
Відповідно до пунктів 3-7 Порядку №509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).
Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.
У разі надходження від суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений Головою Держпраці, його заступниками, але не більше ніж на 10 днів.
Про розгляд справи Держпраці та її територіальні органи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в Держпраці чи її територіальному органі, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляд.
Судоми попередніх інстанцій встановлено, що акт перевірки був складений 29.08.2017 та 30.08.2017 примірник акту був надісланий позивачу.
07.09.2017 ГУ Держпраці в Одеській області було прийнято рішення про призначення справи до розгляду (тобто протягом 10 днів).
08.09.2017 позивачу було надіслано виклик-повідомлення про розгляду справи, який було призначено на « 11:15» 19.09.2017 та отримано товариством.
19.09.2017 відповідачем винесено постанови №016,017 про накладення на позивача штрафів, тобто, справу розглянуто з дотриманням п`ятнадцятиденного строку з дня прийняття рішення про її розгляд.
Постановою №017 від 19.09.2017 за невиконання положень статті 95 КЗпП України та статті 33 Закону України «Про працю», а саме: за непроведення індексації розміру заробітної плати 9 працівникам у червні-липні 2017 року до позивача застосований штраф в загальному розмірі 288 000 грн.
Згідно статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, передбачені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення».
Проведення індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачено статтею 95 КЗпП України, відтак індексація заробітної плати є мінімальною державною гарантією в оплаті праці, за недотримання якої юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац 4 частини другої статті 265 КЗпП України).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 816/2325/16 та від 19.09.2019 у справі №813/2406/18.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VIII з 1 січня 2017 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 3200 гривень.
Зі змісту постанови вбачається наступний розрахунок штрафу: 3200 грн (розмір мінімальної заробітної плати) х 10 (десятикратний розмір мінімальної заробітної плати) х 9 (кількість працівників щодо яких скоєно порушення) = 288 000 грн.
Постановою від 19.09.2017 №016 до позивача застосований штраф, передбачений абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, за допуск працівників до роботи в кількості 24 осіб без оформлення трудового договору в загальному розмірі 2 304 000 грн.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Зі змісту постанови №016 від 19.09.2017р. вбачається наступний розрахунок: 24 особи х 30 х 3200= 2 304 000 грн.
Частково скасовуючи зазначену постанову № 016, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не надані докази щодо роботи за трудовим договором п`яти робітників та відповідачем не надано доказів підтвердження роботи інших 19 осіб у ТОВ «Густомаркет» без укладення трудового договору.
За змістом акту перевірки №15-01-019/0110 від 29.08.2017 працівників товариства (11 осіб) допущено до роботи без укладання трудових договорів, що є порушенням частини 3 статті 24 КЗпП України, а саме працівники- ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Водночас Головним управління ДФС в Одеській області була проведена фактична перевірка ТОВ «Густомаркет» з питань використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, за результатами якої складений акт №1167/15-32-13-06/39249361 від 30.08.2017, копія акту була надіслана до ГУ Держпраці в Одеській області 01.09.2017 для прийняття подальшого рішення.
Так, при прийнятті спірної постанови №016 від 19.09.2017 відповідачем були враховані факти, встановлені під час перевірки, які зафіксована в акті ГУ Держпраці в Одеській області №15-01-019/0110 від 29.08.2017 (11 осіб допущених до роботи без укладання трудових договорів) та в акті ДФС №1167/15-32-13-06/39249361 від 30.08.2017 (24 особи допущені до роботи без укладання трудових договорів).
Проте суди попередніх інстанцій встановили, що ГУ ДФС в Одеській області була проведена фактична перевірка, замість допустимої документальної виїзної перевірки.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що отримані за наслідками фактичної перевірки данні не можуть бути підставою для винесення ГУ Держпраці в Одеській області постанови про накладення штрафу, оскільки право контролюючого органу проводити перевірки правильності та повноти нарахування єдиного соціального внеску та виконання вимог трудового законодавства є предметом документальної чи камеральної перевірок, а не фактичної.
Відтак, на підставі пояснень осіб, зазначених у таблиці №2 до акту перевірки №15-01-019/0110 від 29.08.2017, судами попередніх інстанцій було встановлено протиправне допущення позивачем не 24, а 5 осіб до роботи без укладання трудових договорів.
З огляду на вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскаржена постанова ГУ Держпраці в Одеській області від 19.09.2017 року №16 є законною та обґрунтовною лише в частині застосування штрафу відносно допуску до виконання трудових обов`язків без укладання відповідного трудового договору лише відносно працівників ТОВ «ГУСТОМАРКЕТ» ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а саме на суму: 3200 грн. (розмір мінімальної заробітної плати) х 30 (тридцятикратний розмір мінімальної зарплати) х 5 (кількість працівників щодо яких скоєно порушення) = 480 000,00 грн.
За змістом статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно із пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанції, та є аналогічними тим, які зазначені в позовній заяві, так і поданій позивачем апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку з дотриманням норм матеріального права.
Інші доводи наведені в касаційній скарзі щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законним та обґрунтованим, і не підлягає скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Густомаркет» залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 у справі № 815/5516/17 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду С.М. Чиркін
В.М. Кравчук
В.М. Шарапа
