ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
Іменем України
02 липня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3813/19
Луганський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Шляхтун М.М.,
позивача -не прибув
та
представника відповідача -не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом
ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому позивач з урахуванням уточненої позовної заяви від 12 вересня 2019 року б/н (т. 1 арк. спр. 106-113) та заяви про уточнення та збільшення позовних вимог від 25 жовтня 2019 року б/н (т. 2 арк. спр. 15-21) просить:
- визнати незаконними та протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку в день звільнення та виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з лав Національної гвардії України у запас та виключенням зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового, забезпечення з 08 лютого 2019 року до дня проведення повного розрахунку як грошового, так і речового забезпечення, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 349,002 грн за кожен день затримки розрахунку при звільненні;
- визнати незаконними та протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08 лютого 2019 року;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08 лютого 2019 року в розмірі 19544,45 грн;
- визнати незаконним, протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 від 05 лютого 2019 року № 33, яким на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення «Сувора догана»;
- визнати незаконними та протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання відповіді на звернення від 06 лютого 2019 року та ненадання в день виключення зі списків особового складу та протягом місяця запитуваних документів;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 обґрунтовану відповідь на звернення від 06 лютого 2019 року та запитувані документи;
- на відшкодування моральної шкоди стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 200000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 за контрактом з 29 липня 2016 року на посаді водія-машиніста екскаватора відділення інженерної техніки. 05 лютого 2019 року на підставі рапорту наказом Військової частини від 05 лютого 2019 року № 16-РС позивача звільнено з лав Збройних Сил України у запас. 08 лютого 2019 року наказом Військової частини НОМЕР_1 за № 33 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Під час проведення процедури звільнення і оформлення відповідного документу та під час опрацювання звернення позивача відповідачем допущені порушення та вчиненні незаконні і протиправні дії.
Так, в день виключення із списків Військової частини НОМЕР_1 в порушення вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а саме 06 червня 2019 року, позивач не був забезпечений грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням, в день виключення із списків не нараховано та не виплачено грошову компенсації за відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (56 діб) у розмірі 19544,45 грн (середнє грошове забезпечення за день складає 349,002 грн).
На звернення позивача від 06 лютого 2019 року щодо проведення розрахунку вислуги років; забезпечення грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням, проведенням повного розрахунку, включаючи виплату компенсації за неотримане речове майно, виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік, виплату одноразової грошової допомоги при звільнення в розмірі 50 % за 4 календарних роки, та грошове забезпечення за три останні місяці перед звільненням, які не виплачувались у зв`язку виведенням у розпорядження командира частини 28 жовтня 2018 року, відповідачем не вчинено будь-яких дій.
Також на запит позивача від 06 лютого 2019 року відповідач в порушення вимог статті 40 Конституції України та Закону України «Про звернення громадян» не надав відповідь на звернення та не надав такі запитувані документи: витяг з наказу про виключення із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ; довідку про безпосередню участь в АТО та ООС за весь час служби у Військовій частині НОМЕР_1 ; довіку для центру занятості про нарахування і виплату грошового забезпечення за весь час служби, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; копію грошового атестату; копію довідки про виплату додаткових видів грошового забезпечення за весь час безперервної служби з урахуванням щомісячної премії та винагороди, винагороди за участь в АТО та ООС, матеріальної допомоги; розрахунок вислуги років для призначення пенсії; довідку про нарахування і виплату грошового забезпечення за весь час служби, з урахуванням всіх доплат, премій винагород матеріальних допомог, одноразових премій, і окремим рядком утримання із грошового забезпечення.
З посиланням на положення статті 40 Конституції України, статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, статей 4, 16-2 Закону України «Про відпустки», статей 5, 12, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статей 18, 20 Закону України «Про звернення громадян», позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання витребуваних документів, непроведення з ним розрахунку при звільненні та невиплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та просить позовні вимоги задовольнити.
Окрім того позивач вважає, що відповідач, діючи незаконно і протиправно, 05 лютого 2019 року без відома позивача оформив та наклав на нього дисциплінарне стягнення у вигляді оголошення суворої догани, про що видано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 за № 33.
Позивач вважає, що проведене відносно нього службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини, за наслідками якого накладено дисциплінарне стягнення «Сувора догана», проведене з порушенням вимог Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», з використанням недостовірної інформації, неправдивих доказів та без прийняття пояснень представника позивача.
В заяві про уточнення та збільшення позовних вимог від 25 жовтня 2019 року б/н (т. 2 арк. спр. 15-21) позивач зазначив, що командування Військової частини НОМЕР_1 систематично порушавало його права щодо: реалізації права на отримання грошового забезпечення до дня виключення із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ; отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та своєчасного звільнення позивача за станом здоров`я; отримання компенсації за неотримане речове майно; незаконне позбавлення премій і винагород; незаконне накладання дисциплінарних стягнень. Також відповідач безпідставно звинувачує позивача у систематичних порушеннях дисципліни і діючого законодавства України. Саме ці дії з боку відповідача зачіпають честь і гідність позивача щодо незаконного звинувачення.
Військова частина НОМЕР_1 адміністративний позов не визнала, про що подала відзив на позовну заяву від 10 жовтня 2019 року б/н (т. 1 арк. спр. 176-180) та відзив на заяву про уточнення та збільшення позовних вимог від 05 березня 2020 року б/н (т. 2 арк. спр. 181-185), в яких у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення № 1153/2008), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. У приписі від 08 лютого 2019 року № 32 представник позивача за довіреністю на зворотному боці припису надав згоду на виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 без проведення повного розрахунку та засвідчив підписом 08 лютого 2019 року. Враховуючи викладене, даний запис є доказом того, що з боку Військової частини НОМЕР_1 відсутні порушення щодо не проведення в день звільнення з позивачем повного розрахунку, так як останній надав згоду.
Щодо невиплати позивачу компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідач зазначив, що Військовою частиною НОМЕР_1 посвідчення учасника бойових дій позивачу не видавалось, при звільненні позивач не звертався з рапортом щодо виплати компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Таким чином у військової частини відсутнє право нараховувати та виплачувати компенсацію позивачеві за невикористану додаткову відпустку яка надається, але в особливий період призупинена учасникам бойових дій. Сума компенсації в розмірі 19544,45 грн необґрунтована та її розрахунок невідомий.
Щодо застосування до позивача дисциплінарного стягнення «Сувора догана» та процедури проведення службового розслідування відповідач зазначив, що 23 жовтня 2018 року командиром інженерно-технічної роти ГІЗ старшим лейтенантом ОСОБА_2 подано рапорт такого змісту «Дійсним доповідаю, що молодший сержант ОСОБА_3 прибув до розташування ППД м. Маріуполь з щорічної відпустки 22 жовтня 2018 року та через стройову частину надав рапорт на подовження терміну відпустки, але рапорт був оформлений не по команді, а напряму на командира частини. Без очікування резолюції командира він самостійно убув у відпустку. На зауваження щодо невірного оформлення документів не відреагував, посилаючись на рекомендації правозахисника.» Згідно з резолюцією командира військової частини лейтенанту ОСОБА_4 доручено провести службову перевірку. За результатами службової перевірки надана доповідна записка, в які запропоновано призначення службового розслідування. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 31 січня 2019 року № 59 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини позивачем. За результатами службового розслідування видано наказ від 05 лютого 2019 року № 33 про результати службового розслідування, яким за порушення військової дисципліни вчинене в умовах особливого періоду на позивача накладене дисциплінарне стягнення «Сувора Догана». У особи, яка проводила службове розслідування, не було можливості ознайомити позивача з матеріалами службового розслідування, так як позивач був відсутній на службі. Після повернення в частину позивача 04 лютого 2019 року, після написання рапорту та неадекватного спілкування з ТВО командира Військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_5 , та представником військової частини ОСОБА_6 , позивач разом з представником ОСОБА_7 убули в невідомому напрямку. Під час даної розмови майор ОСОБА_8 не був присутній, як зазначає позивач, тим паче позивач не знає як і виглядає майор ОСОБА_8 . Як відомо майор ОСОБА_8 неодноразово телефонував позивачеві з метою повідомити про проведення службового розслідування.
Щодо надання обґрунтованої відповіді на звернення від 06 лютого 2019 року та запитуваних документів, відповідач зазначив, що жодним керівним документом не передбачена видача на руки військовослужбовцям, звільненим з військової служби: довідки про безпосередню участь в АТО та ООС за весь час служби у Військовій частині НОМЕР_1 (дані щодо безпосередньої участі в АТО та ООС занесені до особової справи військовослужбовця, яка направлена до військового комісаріату); довідки про виплату додаткових видів грошового забезпечення за весь час безперервної служби з урахуванням щомісячної премії та винагороди, винагороди за участь в АТО та ООС, матеріальної допомоги; довідки про нарахування і виплату грошового забезпечення за весь час служби, з урахуванням всіх доплат, премій, винагород матеріальних допомог, одноразовим премій і окремим рядком утримання грошового забезпечення. Щодо надання копії грошового атестату, то звільненим з військової служби грошовий атестат видається в оригіналі. Щодо розрахунку вислуги років для призначення пенсії, то розрахунок вислуги років для призначення пенсії встановлений в особовій справі.
Щодо нарахування та виплати позивачу сум середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 08 лютого 2019 року до дня проведення повного розрахунку, як грошового забезпечення, так і речового виходячи з розміру середнього грошового забезпечення 349,002 грн за кожний день затримки розрахунку при звільненні відповідач зазначив, що норми Кодексу законів про працю України, якими позивач обґрунтовує свої вимоги в цій частині, не поширюються на військовослужбовців. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність.
Щодо відшкодування моральної шкоди відповідач зазначив, що позивачем не доведено обставини і підстави, які зумовлюють наявність дій Військової частини НОМЕР_1 з причин саме моральної шкоди, а не матеріальної, спричиненої припиненням виплати грошового забезпечення так як наслідок неможливості придбати ліки та продукти харчування, предмети першої необхідності та одяг, як зазначив позивач у заяві.
Користуючись правом на подання заяв по суті справи, позивачем подана відповідь на відзив від 24 жовтня 2019 року б/н та від 16 березня 2020 року б/н (т. 2 арк. спр. 25-28, 238-245), а відповідачем - заперечення від 27 жовтня 2019 року б/н (т. 2 арк. спр. 51-53).
Також позивачем подані додаткові письмові пояснення від 29 травня 2020 року б/н (т. 3 арк. спр. 17-21).
Ухвалою від 04 вересня 2019 року позовну заяву залишено без руху (т. 1 арк. спр. 99-102).
Ухвалою від 23 вересня 2019 року відкрито провадження у справі, визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено строк звернення до суду, вирішено розглядати дану справу за правилами загального позовного провадження, по справі призначено підготовче засідання (т. 1 арк. спр. 1-3).
Ухвалою від 17 жовтня 2019 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 360/445/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про визнання дій та бездіяльності незаконними, зобов`язання вчинити певні дії (т. 1 арк. спр. 241-243).
Ухвалою від 31 січня 2020 року провадження у справі поновлено (т. 2 арк. спр. 108-109).
Ухвалою від 18 лютого 2020 року клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження по справі № 360/3813/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди повернуто ОСОБА_1 без розгляду (т. 2 арк. спр. 133-134).
Ухвалами від 05 березня 2020 року:
клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження повернуто без розгляду (т. 2 арк. спр. 153-154);
продовжено строк підготовчого провадження у справі на тридцять календарних днів (т. 2 арк. спр. 155-156).
Ухвалою від 19 березня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судове засідання на 14 квітня 2020 року о 09 год. 00 хв. (т. 2 арк. спр. 205-206).
Судове засідання, призначене на 14 квітня 2020 року, за клопотанням відповідача у зв`язку з запровадженням карантину, відкладено до 14 травня 2020 року до 13 год. 15 хв. (т. 2 арк. спр. 223).
Ухвалою від 28 квітня 2020 року у зв`язку з перебуванням судді у відпустці з 04 по 19 травня 2020 року розгляд справи перенесено, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 10 червня 2020 року о 13 год. 15 хв. (т. 2 арк. спр. 233).
У судовому засіданні, що відбулось 10 червня 2020 року, оголошено перерву до 02 липня 2020 року до 13 год. 00 хв (т. 3 арк. спр. 32-33).
У судове засідання 02 липня 2020 року учасники справи не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином (т. 3 арк. спр. 56, 75-76).
Позивач заявою від 30 квітня 2020 року (т. 2 арк. спр. 237) та відповідач клопотанням від 02 липня 2020 року № 0989/3/152 (т. 3 арк. спр. 82) просили провести судове засідання за їх відсутності.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) є учасником бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 14 квітня 2015 року Головним управлінням Національної гвардії України, та з 29 липня 2016 року по 08 лютого 2019 року проходив військову службу на посаді водія-машиніста екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-технічного взводу інженерної роти у Військовій частині НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_4 ) (т. 1 арк. спр. 22).
Згідно із витягом із наказу командира Військової частини польова пошта НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 29 липня 2016 року № 210 солдата ОСОБА_1 , призначеного на посаду водія-машиніста екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-технічного взводу інженерної роти Військової частини польова пошта НОМЕР_4 , який прибув з Маріупольського ОМВК Донецької області для подальшого проходження служби, з 29 липня 2016 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення (т. 2 арк. спр. 37, 62).
Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 жовтня 2018 року № 354 молодшого сержанта ОСОБА_1 , водія-машиніста екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 , визначено вважати таким, що самовільно залишив військову частину, знято з усіх видів забезпечення та припинено виплати з 22 жовтня 2018 року (т. 1 арк. спр. 222; т. 2 арк. спр. 47, 60).
Відповідно до витягу із наказу командира 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (по особовому складу) від 17 листопада 2018 року № 187-РС молодшого сержанта ОСОБА_1 , водія-машиніста екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади, увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження командира 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади (т. 1 арк. спр. 223; т. 2 арк. спр. 42).
Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18 листопада 2018 року № 385 молодшого сержанта ОСОБА_1 , водія-машиніста екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 , визначено вважати таким, що зарахований у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 , для вирішення питання щодо подальшого службового використання до повернення його у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ним військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення померлим, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі (т. 1 арк. спр. 221; т. 2 арк. спр. 46, 61).
На підставі доповідної записки начальника оркестру - військового диригента Військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_4 від 11 січня 2019 року (вх. № 301 від 15 січня 2019 року) наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 31 січня 2019 року № 59 «Про призначення службового розслідування» призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини молодшим сержантом ОСОБА_1 (т. 2 арк. спр. 56-57, 58).
За результатами проведення службового розслідування складено акт від 05 лютого 2019 року б/н, яким встановлено, що молодший сержант ОСОБА_1 без поважних причин більш ніж на 10 діб самовільно залишив військову частину, в його діях вбачаються окремі ознаки складу злочину, передбаченого статтею 407 Кримінального кодексу України. За порушення військової дисципліни, вчинене в умовах особливого періоду, та порушення вимог статті 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, яке виразилось в особистій недисциплінованості, на водія-машиніста екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 пропонується накласти дисциплінарне стягнення «Сувора догана» на підставі статей 51, 59 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (т. 1 арк. спр. 37-41; т. 2 арк. спр. 71-73).
Відповідно до аркушу резолюції та пропозицій командира Військової частини НОМЕР_1 за порушення військової дисципліни, вчинене в умовах особливого періоду, та порушення вимог статті 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 2,4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, яке виразилось в особистій недисциплінованості, на водія-машиніста екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 потрібно накласти дисциплінарне стягнення «Сувора догана» на підставі статей 51, 59 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (т. 2 арк. спр. 70).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 05 лютого 2019 року № 33 «Про результати службового розслідування» за порушення військової дисципліни, вчинене в умовах особливого періоду, та порушення вимог статті 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, яке виразилось в особистій недисциплінованості, на підставі статей 51, 59 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, на водія-машиніста екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення «Сувора догана» (т. 1 арк. спр. 35-37; т. 2 арк. спр. 74).
В наказі командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 05 лютого 2019 року № 33 «Про результати службового розслідування» зазначено, що за результатами службового розслідування встановлено, що водій-машиніст екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_1 22 жовтня 2018 року прибув в пункт постійної дислокації Військової частини НОМЕР_1 (м. Маріуполь Донецької області) із щорічної відпустки та подав рапорт на продовження терміну відпустки у зв`язку з перебуванням на лікуванні під час відпустки. Рапорт молодшого сержанта ОСОБА_1 був оформлений в порушення Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, без надання відповідних підтверджуючих документів. В подальшому, не дочекавшись рішення командира Військової частини НОМЕР_1 щодо продовження терміну відпустки, молодший сержант ОСОБА_1 самовільно вибув у відпустку. 04 лютого 2019 року молодший сержант ОСОБА_1 з`явився в розташуванні групи інженерного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 , подав рапорт про звільнення та вибув у невстановленому напрямі. Будь-які документи, які-б підтверджували законність його перебування за межами розташування військової частини в період з 22 жовтня 2018 року по 04 лютого 2019 року, молодший сержант ОСОБА_1 не надав. На даний час місцезнаходження його невідоме.
Згідно із витягом із наказу командира 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади оперативного командування «Південь» (по особовому складу) від 05 лютого 2019 року № 16-РС (т. 1 арк. спр. 216, т. 2 арк. спр. 43):
молодшого сержанта ОСОБА_1 , водія-машиніста екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення 56 окремої мотопіхотної бригади, який перебував у розпорядженні командира 56 окремої мотопіхотної бригади, призначено водієм-машиністом екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення 56 окремої мотопіхотної бригади;
звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я) частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» молодшого сержанта ОСОБА_1 , водія-машиніста екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення 56 окремої мотопіхотної бригади.
Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05 лютого 2019 року № 30 молодшого сержанта ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 05 лютого 2019 року № 16-РС на посаду водія-машиніста екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що 05 лютого 2019 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою (т. 1 арк. спр. 218).
09 лютого 2019 року за № 3/1162 у Військовій частині НОМЕР_1 зареєстровані: рапорт водія-машиніста екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 від 04 лютого 2019 року на командира інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 щодо клопотання перед вищим командуванням про звільнення молодшого сержанта ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку зі станом здоров`я; рапорт командира інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_9 від 04 лютого 2019 року на командира групи інженерного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 з доповіддю по суті рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 ; рапорт командира групи інженерного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_10 від 04 лютого 2019 року на начальника інженерної служби Військової частини НОМЕР_1 з доповіддю по суті рапорту старшого лейтенанта ОСОБА_9 ; рапорт начальника інженерної служби Військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_11 від 04 лютого 2019 року з доповіддю по суті рапорту майора О. Дерена (т. 1 арк. спр. 225; т. 2 арк. спр. 49).
07 лютого 2019 року за № 3/1038 у Військовій частині НОМЕР_1 зареєстровані: рапорт водія-машиніста екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 від 07 лютого 2019 року на командира інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 з доповіддю, що молодший сержант ОСОБА_1 справи та посаду згідно із наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 05 лютого 2019 року № 17-РС здав; рапорт командира інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_9 від 07 лютого 2019 року на командира групи інженерного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 з доповіддю по суті рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 ; рапорт командира групи інженерного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_10 від 07 лютого 2019 року на начальника інженерної служби Військової частини НОМЕР_1 з доповіддю по суті рапорту старшого лейтенанта ОСОБА_9 ; рапорт начальника інженерної служби Військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_11 від 07 лютого 2019 року з доповіддю по суті рапорту майора О. Дерена (т. 1 арк. спр. 183; т. 2 арк. спр. 39).
08 лютого 2019 року тимчасово виконуючим обов`язки командира Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_12 видано припис № 32 молодшому сержанту ОСОБА_1 , яким запропоновано 08 лютого 2019 року вибути в розпорядження військового комісара Рубіжансько-Кремінського ОМВК Луганської області, строк прибуття 10 лютого 2019 року (т. 1 арк. спр. 181; т. 2 арк. спр. 38; т. 3 арк. спр. 70).
У приписі від 08 лютого 2019 року № 32 ОСОБА_7 , який представляє інтереси молодшого сержанта ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, надав згоду про виключення останнього зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 у зв`язку зі звільненням з військової служби без повного розрахування по всім видам забезпечення (т. 1 арк. спр. 181; т. 2 арк. спр. 38; т. 3 арк. спр. 42, 68-69, 70).
Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08 лютого 2019 року № 33 на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 05 лютого 2019 року № 16-РС, рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 від 07 лютого 2019 року вх. № 1038, припису командира Військової частини НОМЕР_1 від 08 лютого 2019 року № 32 (т. 1 арк. спр. 23, 217; т. 2 арк. спр. 44):
молодшого сержанта ОСОБА_1 , водія-машиніста екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти групи інженерного Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 05 лютого 2019 року № 16-РС з військової служби у відставку з виключенням з військового обліку за підпунктом «б» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я), вважати таким, що справи та посаду здав і направити для виключення з військового обліку до Рубіжансько-Кремінського об`єднаного міського військового комісаріату Луганської області;
з 08 лютого 2019 року виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення;
вислуга років у Збройних силах України становить: календарна - 03 роки 11 місяців 10 днів, пільгова - 00 років 04 місяці 24 дні;
виплатити щомісячну премію в розмірі 138 % посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за період з «05» по «08» лютого 2019 року;
щорічна основна відпустка за 2018 рік використана в обсязі 30 діб;
провести відрахування із грошового забезпечення за 5 днів щорічної основної відпустки за 2018 рік, що були використані, за той період часу, коли військовослужбовець знаходився в самовільному залишенні військової частини, відповідно до абзацу четвертого пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
щорічна основна відпустка за 2019 рік не використана;
виплатити грошову компенсацію за 25 днів невикористаної частини щорічної основної відпустки за 2019 рік відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за 2018 рік отримав;
допомогу для оздоровлення за 2018 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» отримав;
виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 3 повних календарних роки служби у зв`язку зі звільненням за станом здоров`я відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
підйомну допомогу у 2018 році не отримував. Постійним або службовим житлом за рахунок Міністерства оборони України не забезпечувався.
Згідно з відпускним квитком від 16 вересня 2018 року № 1107 молодший сержант ОСОБА_1 звільнений у відпустку за 2018 рік, м. Кремінна, терміном 30 (тридцять) діб, з 17 вересня 2018 року по 19 жовтня 2018 року. Після закінчення строку відпустки молодший сержант ОСОБА_1 зобов`язаний прибути до місця служби: Військової частини НОМЕР_1 20 жовтня 2018 року. На зворотньому боці містяться відмітки про постановку на облік військомат м. Рубіжне 20 вересня 2018 року, зняття з обліку 19 жовтня 2018 року, з відміткою військового комісара Рубіжансько-Кремінського ОМВК про знаходження на лікарняному з 02 по 18 жовтня 2018 року у Комунальній установі «Кремінське районне територіальне медичне об`єднання» м. Кремінна Луганської області згідно з довідкою № 67 (т. 1 арк. спр. 54).
Відповідно до виписок із медичної картки стаціонарного хворого кардіологічного відділення №№4015, 4642, 5137 ОСОБА_1 з 02 по 18 жовтня 2018 року, з 14 по 23 листопада 2018 року, 12 по 21 грудня 2018 року проходив стаціонарне лікування у Комунальній установі «Кремінське районне територіальне медичне об`єднання» (т. 1 арк. спр. 50, 51, 52).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 360/445/19, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року (т. 2 арк. спр. 83-96, 97-107), позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про визнання дій та бездіяльності незаконними, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково:
визнано протиправним та скасовано пункт 9 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 жовтня 2018 року № 354, яким визначено вважати таким, що самовільно залишив військову частину, зняти з усіх видів забезпечення та припинити виплати з 22 жовтня 2018 року молодшому сержанту ОСОБА_1 , водію-машиністу екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти групи інженерного Військової частини НОМЕР_1 ;
визнано протиправним та скасовано пункт 6 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18 листопада 2018 року № 385 щодо зарахування у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 з 17 листопада 2018 року молодшого сержанта ОСОБА_1 , водія-машиніста екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти групи інженерного Військової частини НОМЕР_1 ;
визнано пункт 1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08 лютого 2019 року № 33 протиправним в частині обчислення календарної вислуги років ОСОБА_1 , виплати грошового забезпечення за період з 05 по 08 лютого 2019 року, виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 3 повних календарних роки служби у зв`язку зі звільненням за станом здоров`я;
визнано протиправним та скасовано пункт 1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08 лютого 2019 року № 33 в частині проведення відрахування із грошового забезпечення за 5 днів щорічної основної відпустки за 2018 рік, що були використані, за той період часу, коли військовослужбовець знаходився в самовільному залишенні військової частини, відповідно до абзацу четвертого пункту 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в частині зазначення, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за 2018 рік отримав;
зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 внести зміни до пункту 1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08 лютого 2019 року № 33 шляхом обчислення календарної та пільгової вислуги років ОСОБА_1 з урахуванням періоду військової служби з 22 жовтня 2018 року по 08 лютого 2019 року, здійснивши перерахунок належного грошового забезпечення за період з 22 жовтня 2018 року по 08 лютого 2019 року, одноразової грошової допомоги в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у зв`язку зі звільненням за станом здоров`я, та здійснити виплату перерахованих сум з урахуванням раніше виплачених сум та з відрахуванням встановлених податків, зборів та обов`язкових платежів;
визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік;
зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік;
визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
у задоволенні решти позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 відмовлено;
у задоволенні позовних вимог до Міністерства оборони України відмовлено.
Відповідно до виписок по картці/рахунку за період з 08 лютого 2019 року по 11 червня 2020 року, наданих Акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_1 зараховано від Військової частини НОМЕР_1 заробітну плату: 21 лютого 2019 року в сумі 25537,00 грн; 30 квітня 2020 року в сумі 14900,72 грн; 20 травня 2020 року в сумі 4694,93 грн (т. 3 арк. спр. 51-52, 53-54).
Згідно з листом Військової частини НОМЕР_1 від 25 травня 2020 року № 0989/10/108 кошти, які надійшли 30 квітня 2020 року в сумі 14900,72 грн, складаються з: 10470,82 грн грошова допомога на оздоровлення за 2019 рік; 1745,02 грн грошова компенсація за невикористану відпустку; 2912,53 грн матеріальна допомога за 2018 рік; 226,00 грн військовий збір 1,5 %. Компенсація за неотримане речове майно була виплачена 20 травня 2020 року в сумі 4694,93 грн (т. 3 арк. спр. 38).
Перерахування вказаних сум підтверджено платіжними дорученнями від 29 квітня 2020 року № 975 та від 18 травня 2020 року № 1089 (т. 3 арк. спр. 39, 40)
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 (вхідний від 06 лютого 2019 року № 3/295) з заявою від 06 лютого 2020 року, поданою в його інтересах ОСОБА_7 , в порядку Закону України «Про звернення громадян», якою серед іншого просив в день виключення із списку особового складу Військової частини НОМЕР_1 повністю забезпечити грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням та надати запитувані документи (т. 1 арк. спр. 46-47).
Письмової відповіді за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 06 лютого 2019 року (вхідний від 06 лютого 2019 року № 3/295) Військовою частиною НОМЕР_1 суду не надано.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Щодо позовних вимог про визнання незаконними та протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08 лютого 2019 року та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08 лютого 2019 року в розмірі 19544,45 грн суд зазначає таке.
Статтею 291 КАС України визначено особливості провадження у типовій справі, зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі Закон № 504/96-ВР), Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-ХІІ), Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ) та Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон № 3543-ХІІ).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з статтею 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено право військовослужбовців на відпустки та порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них.
Згідно з пунктом восьмим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацами першим-другим пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).
Відповідно до пунктів сімнадцятого, вісімнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Згідно з пунктом дев`ятнадцятим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (абзац перший пункту двадцять першого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, припиняється.
Відповідно до пункту восьмого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011. Так, відповідно до пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Суд зазначає, що припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; грошова компенсація відпустки особі.
Зазначену правову позицію викладено у рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, з 2016 року по 2019 рік.
Не здійснивши нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, відповідач допустив протиправну бездіяльність, а не вчинив протиправні дії.
Отже, обраний позивачем спосіб судового захисту в цій частині не відповідає способам судового захисту та об`єкту порушеного права.
Таким чином, у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08 лютого 2019 року слід відмовити. Також не підлягають задоволенню вимоги в частині визначення судом розміру такої компенсації. Визначення розміру компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08 лютого 2019 року, належить до виключної компетенції відповідача.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік в кількості 56 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08 лютого 2019 року.
Щодо позовних вимог про визнання незаконними та протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку в день звільнення та виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з лав Національної гвардії України у запас та виключенням зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового, забезпечення з 08 лютого 2019 року до дня проведення повного розрахунку як грошового, так і речового забезпечення, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення 349,002 грн за кожен день затримки розрахунку при звільненні суд зазначає таке.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положеннями частини четвертої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.
Абзацом першим пункту 242 Положення № 1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (абзац третій пункту 242 Положення № 1153/2008).
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:
1) посадовий оклад;
2) оклад за військовим званням;
3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;
4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.
Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:
штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);
накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;
накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;
накази про присвоєння військових звань;
грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:
посадовий оклад;
оклад за військовим званням;
надбавку за вислугу років;
підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;
надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;
доплати за науковий ступінь та за вчене звання;
премію;
морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;
одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;
інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Пунктом 7 розділу І Порядку № 260 серед іншого визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 1 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі й одноразові додаткові види грошового забезпечення (грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, грошова компенсація за речове майно, матеріальна допомога), мало бути виплачено позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08 лютого 2019 року № 33 на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 05 лютого 2019 року № 16-РС, рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 від 07 лютого 2019 року вх. № 1038, припису командира військової частини НОМЕР_1 від 08 лютого 2019 року № 32 ОСОБА_1 з 08 лютого 2019 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Таким чином, грошове забезпечення у повному обсязі мало бути виплачено позивачу 08 лютого 2019 року.
Судом встановлено, що після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення грошове забезпечення сплачено позивачу 21 лютого 2019 року в сумі 25537,00 грн, 30 квітня 2020 року в сумі 14900,72 грн, 20 травня 2020 року в сумі 4694,93 грн. Компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік в кількості 56 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не виплачена.
Слід зазначити, що Законом № 2011-XII, Положенням № 1153/2008 та Порядком № 260 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця. Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).
Нерозповсюдження на військовослужбовців Збройних Сил України норм Кодексу законів про працю України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців Збройних Сил України (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України.
Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України.
При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Останній абзац пункту 4 Порядку № 100 передбачає, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до пункту 5 Порядку№ 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення, є Порядок № 260, пунктом 7 розділу І якого, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Відповідно до пункту 9 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв`язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні.
До розрахунку грошового забезпечення у такому разі включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за займаною штатною посадою до звільнення або переміщення на нижчеоплачувану посаду.
Одноразові додаткові види грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не виплачуються.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям Збройних Сил України проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років) та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія), що вказані у грошовому атестаті військовослужбовця або довідці військової частини про грошові виплати.
Судом встановлено, що починаючи з 17 вересня 2018 року до 04 лютого 2019 року позивач не проходив військової служби у військовій частині, оскільки був звільнений у відпустку, перебував на лікарняному тощо.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 02 червня 2020 року № 0989/10/121 на момент звільнення розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 складав 10470,08 грн на місяць, у тому числі оклад за військове звання 670,00 грн, посадовий оклад 2640,00 грн, надбавка за вислугу років 25 % - 827,50 грн, НОПС 65 % - 2689,38 грн, премія 3643,20 грн (т. 3 арк. спр. 73).
Таким чином, у даній справі середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного грошового забезпечення (10470,08 грн) на кількість днів в місяці (30).
При розрахунку середньоденного розміру грошового забезпечення округлення грошових сум здійснюється згідно з математичними правилами, а саме: якщо перша відкинута цифра менше п`яти, то попередня цифра не змінюється; якщо більше п`яти попередня цифра збільшується на одиницю; якщо дорівнює п`яти підходить кожне із зазначених правил.
Згідно з математичними правилами середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складає 349,00 грн, що також підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 02 червня 2020 року № 0989/10/122 (т. 3 арк. спр. 72).
Затримка розрахунку при звільненні на час розгляду даної справи становить 510 календарних днів (період з 09 лютого 2019 року по 02 липня 2020 року).
Середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 лютого 2019 року по 02 липня 2020 року, яке належить стягнути на користь позивача, складає: 349,00 грн х 510 календарних днів = 177990,00 грн.
Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.
У межах спірних правовідносин належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 лютого 2019 року по 02 липня 2020 року в сумі 177990,00 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів, а не визнання незаконними та протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку в день звільнення та виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплати суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплати суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні до дня проведення повного розрахунку як грошового, так і речового забезпечення заявлені на майбутнє, а отже задоволенню не підлягають.
Розмір середньоденного грошового забезпечення за кожен день затримки розрахунку при звільненні обрахований позивачем в сумі 349,002 грн є неправильним.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним: стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 лютого 2019 року по 02 липня 2020 року в сумі 177990,00 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.
Надання у приписі від 08 лютого 2019 року № 32 ОСОБА_7 , який представляв під час звільнення з військової служби інтереси молодшого сержанта ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, згоди на виключення останнього зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку зі звільненням з військової служби без повного розрахування по всім видам забезпечення не звільняє відповідача від відповідальності за затримку розрахунку при звільненні та не невілює встановлений законом обов`язок по сплаті середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо позовних вимог про визнання незаконним, протиправним та скасування наказу Військової частини НОМЕР_1 від 05 лютого 2019 року № 33, яким на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення «Сувора догана», суд зазначає таке.
Службове розслідування наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 31 січня 2019 року № 59 «Про призначення службового розслідування» призначено за фактом самовільного залишення військової частини молодшим сержантом ОСОБА_1 .
За результатами проведення службового розслідування складено акт від 05 лютого 2019 року б/н, яким встановлено, що молодший сержант ОСОБА_1 без поважних причин більш ніж на 10 діб самовільно залишив військову частину, в його діях вбачаються окремі ознаки складу злочину, передбаченого статтею 407 Кримінального кодексу України. За порушення військової дисципліни, вчинене в умовах особливого періоду, та порушення вимог статті 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, яке виразилось в особистій недисциплінованості, на водія-машиніста екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 пропонується накласти дисциплінарне стягнення «Сувора догана» на підставі статей 51, 59 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 05 лютого 2019 року № 33 «Про результати службового розслідування» за порушення військової дисципліни, вчинене в умовах особливого періоду, та порушення вимог статті 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, яке виразилось в особистій недисциплінованості, на підставі статей 51, 59 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, на водія-машиніста екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення «Сувора догана».
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 360/445/19, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року, визнано протиправним та скасовано пункт 9 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 жовтня 2018 року № 354, яким визначено вважати таким, що самовільно залишив військову частину, зняти з усіх видів забезпечення та припинити виплати з 22 жовтня 2018 року молодшому сержанту ОСОБА_1 , водію-машиністу екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти групи інженерного військової частини НОМЕР_1 , визнано протиправним та скасовано пункт 6 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18 листопада 2018 року № 385 щодо зарахування у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 17 листопада 2018 року молодшого сержанта ОСОБА_1 , водія-машиніста екскаватора відділення інженерної техніки інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти групи інженерного військової частини НОМЕР_1 . Підставою для скасування вказаних наказів стало те, що підстави та обов`язок звільнення ОСОБА_1 за станом здоров`я виникли у Військової частини НОМЕР_1 з дати отримання постанови ВЛК (свідоцтва про хворобу № 1657) 18 жовтня 2018 року, 22 жовтня 2018 року позивач звертався з рапортом до командира і склав Аркуш бесіди за участю безпосереднього командира.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на вказані положення, суд вважає звільненими від доказування обставини, встановлені рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 360/445/19, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2020 року, щодо відсутності факту самовільного залишення 22 жовтня 2018 року ОСОБА_1 військової частини.
Оскільки в судовому порядку у справі № 360/445/19 спростовано факт самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 05 лютого 2019 року № 33 «Про результати службового розслідування», який винесений на підставі акта від 05 лютого 2019 року б/н за результатами проведення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини молодшим сержантом ОСОБА_1 , є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про визнання незаконними та протиправними дій відповідача щодо ненадання відповіді на звернення від 06 лютого 2019 року та ненадання в день виключення зі списків особового складу та протягом місяця запитуваних документів та зобов`язання відповідача надати позивачу обґрунтовану відповідь на звернення від 06 лютого 2019 року та запитувані документи, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 1 Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі Закон № 393/96-ВР) передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. При цьому, заявою є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Згідно з положеннями частини першої статті 5 Закону № 393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду (частина перша статті 7 Закону № 393/96-ВР).
Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
Частиною першою статті 15 Закону № 393/96-ВР визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Статтею 19 Закону № 393/96-ВР передбачено обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг.
Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:
об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;
письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;
у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Звернення розглядаються і вирішуються, як передбачено частиною першою статті 20 Закону № 393/96-ВР у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.
Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23 січня 2017 року за № 94/29962 (далі Інструкція № 735), визначає Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), а також визначає порядок контролю за його дотриманням.
Пунктом 1 розділу ІІІ «Розгляд звернень громадян» Інструкції № 735 передбачено, що посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов`язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об`єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з`ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.
Рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян (пункт 1 розділу ІІІ «Розгляд звернень громадян» Інструкції № 735).
Згідно з пунктом 5 розділу ІІІ «Розгляд звернень громадян» Інструкції № 735 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ «Розгляд звернень громадян» Інструкції № 735 звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.
Відповідь за результатами розгляду звернення обов`язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв`язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини (пункт 7 розділу ІІІ «Розгляд звернень громадян» Інструкції № 735).
Згідно з пунктом 8 розділу ІІІ «Розгляд звернень громадян» Інструкції № 735 рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що кожен має право звернутися із заявою, скаргою чи пропозицією до органу державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадової особи. Цьому праву відповідає обов`язок відповідних суб`єктів своєчасно, об`єктивно розглянути звернення, надати обґрунтовану та вичерпну відповідь по кожному з поставлених у зверненні питань, або, у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою, роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення чи передати її на розгляд до іншого органу, до повноважень якого віднесено вирішення порушених у зверненні питань.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_1 від 06 лютого 2020 року, подана в його інтересах ОСОБА_7 , в порядку Закону України «Про звернення громадян» із наданням письмової відповіді за результатами розгляду заяви Військовою частиною НОМЕР_1 не розглянута. Отже, відповідач допустив протиправну бездіяльність, а не вчинив протиправні дії.
Отже, обраний позивачем спосіб судового захисту в цій частині не відповідає способам судового захисту та об`єкту порушеного права.
Таким чином, у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання відповіді на звернення від 06 лютого 2019 року та ненадання в день виключення зі списків особового складу та протягом місяця запитуваних документів належить відмовити.
Також належить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надати позивачу запитувані документи, оскільки на час судового розгляду вказані вимоги є передчасними. На час судового розгляду порушене право позивача полягає у нерозгляді заяви від 06 лютого 2020 року в порядку Закону України «Про звернення громадян» та ненаданні письмової відповіді за результатами розгляду заяви.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 06 лютого 2020 року, поданої в його інтересах ОСОБА_7 , в порядку Закону України «Про звернення громадян» та ненадання письмової відповіді за результатами розгляду заяви;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 лютого 2020 року, подану в його інтересах ОСОБА_7 , в порядку Закону України «Про звернення громадян» та надати письмову відповідь за результатами розгляду заяви.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на відшкодування моральної шкоди 200000,00 грн суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За загальним правилом, яке встановлено у статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 Цивільного кодексу України).
Однак позивачем до суду не надано жодних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру (завдання моральної шкоди), а також доводять причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що така вимога є необґрунтованою та у її задоволенні слід відмовити.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік в кількості 56 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08 лютого 2019 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 лютого 2019 року по 02 липня 2020 року в сумі 177990,00 грн (сто сімдесят сім тисяч дев`ятсот дев`яносто грн 00 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 05 лютого 2019 року № 33 «Про результати службового розслідування», яким на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення «Догана».
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 06 лютого 2020 року, поданої в його інтересах ОСОБА_7 , в порядку Закону України «Про звернення громадян» та ненадання письмової відповіді за результатами розгляду заяви.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 лютого 2020 року, подану в його інтересах ОСОБА_7 , в порядку Закону України «Про звернення громадян» та надати письмову відповідь за результатами розгляду заяви.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 243 КАС України повне рішення суду складено 13 липня 2020 року.
Суддя Т.І. Чернявська
