Постанова

Іменем України

13 липня 2020 року

м. Київ

справа № 173/2184/17

провадження №61-21232св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2019 року у складі судді Петрюк Т. М., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 , з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 вересня 2012 року Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області був зареєстрований шлюб з відповідачем, актовий запис № 495. Спільних дітей від шлюбу сторони не мають. Шлюбні відносини та ведення спільного господарства між сторонами припинені з лютого 2017 року.

У лютому 2018 року ОСОБА_2 , подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , в якій просила визнати їх з відповідачем спільною сумісною власністю квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину зазначеної квартири. Стягнути з відповідача на її утримання аліменти в розмірі ј частини його заробітку з дня пред`явлення позову і до відновлення працездатності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебувають у шлюбі з 14 вересня 2012 року. У червні 2016 року, у зв`язку з тяжким захворюванням, ОСОБА_2 , була госпіталізована та їй було проведено операцію. Внаслідок чого було встановлено спочатку другу, а потім третю групу інвалідності. На даний час ОСОБА_2 , є інвалідом третьої групи, не працює, отримує матеріальну допомогу в розмірі 1 483,68 грн, перебуває у вкрай скрутному становищі та потребує матеріальної допомоги, яку її чоловік в добровільному порядку не надає.

Також зазначила, що 04 листопада 2014 року за спільні кошти, шляхом укладення договору купівлі-продажу було придбано квартиру вартістю 13 тисяч доларів США, загальною площею 53.8 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира зареєстрована на ім`я чоловіка.

Після фактичного припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 , чинить перешкоди у користуванні квартирою, змінив замки та відмовляється надати ключі, про що 01 лютого 2018 року нею була написана заява до Кам`янського відділу поліції.

Спроби врегулювати відносини щодо поділу спірної квартири добровільно виявились безрезультатними, так як відповідач за зустрічним позовом не бажає спілкуватись та вирішувати дане питання, що і стало підставою звернення до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено.

Шлюб, зареєстрований 14 вересня 2012 року Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 495 між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_3 розірвано.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 залишено прізвище, обране при реєстрації шлюбу « ОСОБА_2 ».

Витрати за реєстрацію розірвання шлюбу в органах державної реєстрації актів цивільного стану покладено на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_3 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та стягнення аліментів на утримання дружини задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_3 та за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , за кожним, право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_4 , припинивши право спільної сумісної власності на зазначену квартиру.

У задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_3 аліментів на її утримання в розмірі ј частини заробітку (доходу) відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що спірна квартира придбана подружжям ОСОБА_2 в період шлюбу та є їх спільною сумісною власністю. Враховуючи рівність часток кожного із подружжя відносно майна, що є спільною сумісною власністю, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги та визнати за кожною із сторін право власності на Ѕ частину квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 в порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя, припинивши право спільної сумісної власності на неї.

Вирішуючи питання про стягнення аліментів на утримання дружини, суд виходив з того, що на час розгляду справи закінчився строк інвалідності у ОСОБА_2 , і довідку про проходження перекомісії та підтвердження наявності групи інвалідності ОСОБА_2 , суду не надано. Отримуваний ОСОБА_2 сукупний дохід вищий за встановлений прожитковий мінімум.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки, спірна квартира придбана подружжям ОСОБА_2 в період шлюбу та є їх спільною сумісною власністю, враховуючи рівність часток кожного із подружжя відносно майна, що є спільною сумісною власністю, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість визнання за кожною із сторін права власності на Ѕ частину квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, припинивши право спільної сумісної власності на неї.

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо стягнення аліментів на утримання дружини, ОСОБА_1 не оскаржувалося.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в частині розподілу спільного майна подружжя скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та в частині позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів не оскаржуються, тому у силу положень статті 400 ЦПК України не переглядається.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 02 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що факт придбання спірного майна у шлюбі не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Судами не прийнято до уваги розписку, яка підтверджує факт отримання коштів на придбання квартири у борг. Апеляційний розгляд справи проведено без участі представника ОСОБА_1 .

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що заявник обґрунтовуючи вимоги своєї касаційної скарги, вказує на те, що судами попередніх інстанцій, ніби то взагалі не досліджувалась розписка, надана свідком, яка підтверджує наявність позики. Крім того, ОСОБА_1 долучає до своєї касаційної скарги копію подібної розписки, яка суттєво відрізняється від тієї, яка досліджувалась судами. Вважає доводи заявника безпідставними та просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Сторони перебували у шлюбі з 14 вересня 2012 року, який зареєстровано у Дніпровському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 495, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.3).

Шлюбні відносини та ведення спільного господарства сторони припинили з лютого 2017 року, що сторонами не заперечується, тому даний факт суд вважає встановленим.

ОСОБА_2 , встановлено третю групу інвалідності з 01 лютого 2017 року по 15 жовтня 2018 року (а.с.29).

ОСОБА_2 , надана довідка про отримання пенсії по інвалідності в сумі 1 452.00 грн, та довідки про отримання орендної плати за земельну ділянку (а.с.63).

У період шлюбу за договором купівлі-продажу від 04 листопада 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2301, посвідченим приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Яловою О. М., сторони придбали квартиру, розташовану за адресою:

АДРЕСА_5 . Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої, третьої статті 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).

Отже, спільне майно подружжя за відсутності домовленості між ними, слід ділити порівну, з урахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.

Установивши, що спірна квартира придбана подружжям ОСОБА_2 в період шлюбу та є їх спільною сумісною власністю, виходячи з вищенаведених обставин та враховуючи рівність часток кожного із подружжя відносно майна, що є спільною сумісною власністю, суд першої та апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про можливість визнання за кожною із сторін права власності на Ѕ частину квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, припинивши право спільної сумісної власності на неї.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18.

Судами достовірно встановлено, що спірне майно придбано сторонами за час шлюбу та проживання однією сім`єю, подружжя мало спільний бюджет на час придбання спірного майна.

Що стосується доводів заявника про те, що кошти для придбання спірного майна отримувалися відповідачем у борг у його сестри, а тому вказане майно є його особистою приватною власністю, то вони не заслуговують на увагу, оскільки якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. У силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_2 .

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2019 року у частині позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк