ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 липня 2020 року

м.Київ

справа №632/313/16-к

провадження № 51-2113км19

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

виправданого ОСОБА_5 ,

потерпілого ОСОБА_6 ,

представника

цивільного відповідача ОСОБА_7 ,

прокурора ОСОБА_8 ,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь усудах першої та апеляційної інстанцій, на вирок Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 21 лютого 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 24 січня 2019року вкримінальному провадженні щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Городківка Андрушівського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 ,

виправданого за пред`явленим йому обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі КК).

Короткий зміст обвинувачення, оскаржених судових рішень та встановлені обставини

Первомайський міськрайонний суд Харківської області вироком від21лютого 2018 року, залишеним без змін апеляційним судом, визнав невинуватим ОСОБА_5 і,керуючись п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), виправдав його за ч. 2 ст. 286 КК узв`язку з недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.

За матеріалами справи, слідчими органами ОСОБА_5 обвинувачувався в тому, що він 28грудня 2015 року о 14:30, керуючи технічно справним автомобілем «Tаtа» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись по дорозі ХарківМерефаПавлоград у напрямку м. Первомайського, всупереч вимогам п.1.5, п.п. «б» п. 2.3, п.10.1 Правил дорожнього руху (далі ПДР) виявив неуважність, не врахував дорожньої обстановки та при зміні напрямку руху непереконався, що не створить перешкоди іншим його учасникам. Унаслідок цього автомобіль «Mercedes Sprinter» (державний номерний знак НОМЕР_2 ) зпричепом ПГА-1 (державний номерний знак НОМЕР_3 ), який під керуванням ОСОБА_9 рухався зліва в попутному напрямку, виїхав за межі проїзної частини дороги та перекинувся у кювет. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі ДТП) пасажир указаного автомобіляОСОБА_10 отримала тяжких тілесних ушкоджень, від яких померла на місці події.

Наведені дії ОСОБА_5 органи досудового розслідування кваліфікували зач.2 ст. 286 КК.

За наслідками розгляду кримінального провадження суд першої інстанції, визнавши більшість доказів сторони обвинувачення недостовірними танедопустимими, дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_5 через недоведеність у діянні складу інкримінованого злочину.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати на підставі п. 1 ч. 1 ст.438КПК згадані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Сутьдоводів скаржника зводиться до того, що винуватість ОСОБА_5 увчиненні злочину проти безпеки руху підтверджено зібраними слідчими органами упроцесуальний спосіб та наявними у справі доказами, яким місцевий суд недав належної правової оцінки й ухвалив незаконний виправдувальний вирок. На думку прокурора, у ході розгляду провадження не було додержано приписів статей 22, 93, 290 вказаного Кодексу, оскільки сторона захисту самостійно не обстоювала своєї правової позиції, збирала фактичні дані безпосередньо через суд, а тому вони є недопустимими. Також посилається на те, що всупереч правилам ст. 319 вказаного Кодексу після заміни складу суду розгляд справи не було розпочато спочатку. За твердженням сторони обвинувачення, апеляційний суд не зважив на допущені порушення йнеобґрунтовано відхилив вимоги прокурора, постановивши ухвалу, яка невідповідає статтям 370, 419 КПК.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило. Натомість 6 липня 2020року від захисника ОСОБА_11 надійшла заява про можливість здійснення такого розгляду без його участі.

Позиції інших учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції (далі Суд) прокурор не підтримав касаційну скаргу; виправданий, потерпілий та представник цивільного відповідача заперечили обґрунтованість касаційних вимог сторони обвинувачення й просили оскаржені судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У силу статей 433, 438 КПК при перевірці правильності застосування норм права, правової оцінки обставин Суд не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено судами нижчих інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а також позбавлений процесуальної можливості вийти за межі касаційної скарги й зазначених у ній підстав для скасування оспорюваних рішень, якщо цим погіршується ставище засудженого (виправданого). Здійснюючи касаційне провадження, Суд виходить із фактів, установлених у вироку.

Відповідно до п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 62 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від20жовтня 2011року №12-рп/2011, статей 17, 373 КПК особа вважається невинуватою увчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки їївинуватість не буде доведено в законному порядку івстановлено обвинувальним вироком, який не може ґрунтуватися наприпущеннях; при цьому ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість імає бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.

Дотримання цих вимог є необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, забезпечує реалізацію закріплених у ст. 7 КПК таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності вини та право на захист.

У поданій касаційній скарзі не наведено переконливих аргументів, які би свідчили про істотне порушення місцевим та апеляційним судами зазначених законодавчих приписів при ухваленні рішень стосовно ОСОБА_5 . Натомість сторона обвинувачення заперечує встановлені у справі факти йправильність оцінки ряду доказів із точки зору їх достовірності, що неєпредметом перевірки в порядку касаційної процедури.

Як убачається з матеріалів справи, обвинувачення ОСОБА_5 увчиненні інкримінованого злочину вирішальною мірою ґрунтувалося нафактичних даних, що містились у протоколах огляду місця події, слідчих експериментів за участю свідка ОСОБА_9 та у його показаннях, а також нависновках судової автотехнічної експертизи № 77/16 від 29 січня 2016 року, згідно з якими дії водія автомобіля «Таtа» не відповідали вимогам п. 10.1 ПДР і це порушення перебуває у причинному зв`язку з ДТП. При оцінці дорожньої ситуації та визначенні винуватцем ОСОБА_5 слідчі органи й експерт насамперед виходили з того, що на місці пригоди по напрямку руху транспортних засобів не було дорожніх знаків, які б інформували водіїв про наближення доперехрестя, адже у протилежному випадку під час здійснення повороту автомобілем «Таtа» ОСОБА_9 вже не мав права розпочинати обгін.

У ході судового розгляду ОСОБА_5 не визнав своєї провини йкатегорично заперечив порушення ним ПДР. За змістом його показань, під`їжджаючи до позначеного попереджувальним дорожнім знаком перехрестя, перед поворотом ліворуч він увімкнув світлові покажчики повороту тапереконався у безпечності маневру. Як стверджував обвинувачений, водій автомобіля «Mercedes Sprinter» несподівано розпочав обгін вже під час виконання повороту, а тому, побачивши світло фар, ОСОБА_5 загальмував ізупинив свій автомобіль; механічного контакту між указаними транспортними засобами не відбулося, «Mercedes Sprinter» під керуванням ОСОБА_9 перетнув проїзну частину та з`їхав у кювет.

Виконуючи завдання кримінального провадження, місцевий суд з`ясував передбачені ст. 91 КПК обставини й ретельно перевірив версію сторони захисту щодо механізму ДТП. Безпосередньо дослідивши із додержанням засади змагальності всі зібрані докази, суд установив факт наявності на місці пригоди по напрямку руху транспортних засобів попереджувального дорожнього знаку 1.23.2 «Прилягання другорядної дороги з лівого боку», який інформував водіїв про наближення до перехрестя. Зіставивши й проаналізувавши наявні у справі таотримані в ході її розгляду дані, суд умотивовано вирішив, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом порушення водієм ОСОБА_5 правил ПДР у конкретній дорожній ситуації. Підставою для такої позиції суду слугували відомості, що містяться у показаннях допитаних свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , експерта ОСОБА_15 , вакті обстеження дорожніх умов на відповідній ділянці автомобільної дороги МерефаЛозоваПавлоград від 28 грудня 2015 року, в актах обстеження зазначеної автомобільної дороги від 8 та 18 грудня 2015 року, у викопіюванні зпроекту організації дорожнього руху на 37 км + 640 м - 39 км цієї дороги, а також дані, отримані за результатами слідчого експерименту за участю ОСОБА_5 від 22 жовтня 2016 року; висновки проведеної судової автотехнічної експертизи від 26 квітня 2017 року № 11267, зміст яких детально відображено у вироку.

Попри твердження в касаційній скарзі засаду диспозитивності було дотримано, а сторонам забезпечено рівну можливість здійснення права самостійно обстоювати свою правову позицію у спосіб, передбачений КПК, у тому числі шляхом звернення до суду з клопотаннями про допит свідків, про витребування документів та проведення окремих процесуальних дій, які учасники провадження вважали необхідними для доведення переконливості їхніх аргументів, що також узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 93 вказаного Кодексу. При цьому рішення про проведення слідчого експерименту та про призначення експертизи суд ухвалив за клопотанням прокурора, котрий не заперечував і щодо допиту свідків захисту.

Тому розгляд та задоволення судом згаданих клопотань не можна вважати порушенням порядку формування доказів і не свідчить про їх недопустимість, якпро це йдеться в поданій касаційній скарзі. Оскільки фактичні дані на користь захисту було отримано у змагальній процедурі та досліджено за участю сторін уході судового слідства, доводи прокурора про недотримання ст. 290 КПК єнеобґрунтованими.

Разом із цим, згідно з висновком судової автотехнічної експертизи від 26квітня 2017року № 11267 у ситуації, за показаннями ОСОБА_9 , дії обох водіїв не відповідали вимогам ПДР, а саме ОСОБА_5 п. 10.1, а ОСОБА_9 п.п. «а» п. 14.6, що перебувало у причинному зв`язку звиникненням ДТП; уситуації, за показаннями ОСОБА_5 , у діях останнього не вбачається таких порушень ПДР, натомість дії водія автомобіля «Mercedes Sprinter» ОСОБА_9 не відповідали п. 10.1, п.п.«а» п. 14.6 ПДР, що перебуває у причинному зв`язку з виникненням дорожньої пригоди.

Крім того, відповідно до наданих у судовому засіданні експертом ОСОБА_15 роз`яснень свого висновку, за наявності дорожнього знаку 1.23.2, видимість якого забезпечено, водій автомобіля «Mercedes Sprinter» неповинен був здійснювати маневру обгону на перехресті, а з огляду на п. 1.4 ПДР водій автомобіля «Таtа» мав розраховувати на додержання цього застереження. Також експерт зазначив, що кінцеве розташування транспортних засобів не суперечить показанням ОСОБА_5 , які є технічно спроможними і в частині початку здійснення водієм «Mercedes Sprinter» маневру обгону вже під час повороту ліворуч водієм «Таtа».

Показання ОСОБА_5 щодо механізму ДТП підтвердили й допитані в судовому засіданні у присутності експерта свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 (водій та пасажир автомобіля, який рухався безпосередньо за автомобілем «Mercedes Sprinter»).

Слід зазначити, що потерпілий ОСОБА_6 також не вважав ОСОБА_5 винуватцем ДТП.

Узявши до уваги наведене й установивши, що у протоколі огляду місця ДТП та у схемі до нього не було зафіксовано всіх важливих для справедливого вирішення справи фактичних даних (інформації про дорожні знаки), місцевий суд умотивовано визнав належним і допустимим вказаний процесуальний документ лише в частині відомостей про видимість елементів дороги, технічний стан транспортних засобів, їхнє розташування та наслідки пригоди.

Також не залишилися без оцінки суду показання свідка ОСОБА_18 . Оскільки останній не бачив усього розвитку дорожньої ситуації і встановлені факти спростовували його свідчення, то суд відкинув їх.

З`ясувавши у ході розгляду провадження, що при проведенні 22січня 2016року слідчих експериментів не було враховано елементів дороги, а для експертного дослідження надано неправильні вихідні дані, суд визнав недопустимими доказами протоколи згаданих слідчих дій та висновок автотехнічної експертизи № 77/16 від 29 січня 2016 року.

Усупереч посиланням у поданій скарзі при оцінці доказів суд дотримався положень статей 8486, 94 КПК.

Ураховуючи викладене, імперативність приписів ст. 17 КПК танеспроможність зазначених у касаційній скарзі доводів про порушення правил допустимості при оцінці доказів сторони захисту, зміст яких, вочевидь, ставить під сумнів винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину проти безпеки руху, місцевий суд, керуючись ст. 373 цього Кодексу, правомірно ухвалив виправдувальний вирок щодо нього.

Переконливих аргументів про протилежне в касаційній скарзі немає, до того ж у ній не ставиться питання про незастосування судом закону України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню.

Що стосується тверджень скаржника про порушення ст. 319 КПК, то вони є неспроможними. Згідно зданими, відображеними на носії інформації, на якому зафіксовано перебіг судових засідань, після зміни складу суду та відкладення справи всі учасники процесу вважали за можливе продовжити її розгляд. Тому, керуючись ч. 2 вказаної статті, суд правомірно прийняв саме таке рішення (т. 2, а.c. 235).

Крім того, аналогічні доводи прокурора про незаконність виправдання ОСОБА_5 були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, якийрозглянув подану скаргу сторони обвинувачення і, зважаючи навідсутність підстав, передбачених ст. 415 КПК, належним чином умотивувавши своє рішення, залишив вирок без змін, азаявлені апеляційні вимоги визнав необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду не суперечить статтям 370, 419 вказаного Кодексу.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування оспорюваних вироку та ухвали, як про це йдеться в касаційній скарзі, укримінальному провадженні при його перегляді в порядку касаційної процедури не встановлено.

Тому подану касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Первомайського міськрайонного суду Харківської області від21лютого 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 24 січня 2019року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, акасаційну скаргу прокурора без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3