Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА
01 липня 2020 р.Справа №160/3200/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Горбалінський В.В., розглянувши заяву Громадської організації "Центр захисту" про забезпечення позову у об`єднаній справі за позовною заявою ОСОБА_1 , Громадської організації "Центр захисту", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сім`я-4", Товариства з обмеженою відповідальністю "КП Цетральний ринок", Громадської організації "Платформа Громадський Контроль" до Дніпровської міської ради про визнання нормативно-правового акту протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває об`єднана справа №160/3200/20 за позовною заявою ОСОБА_1 , Громадської організації "Центр захисту", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сім`я-4", Товариства з обмеженою відповідальністю "КП Цетральний ринок", Громадської організації "Платформа Громадський Контроль" до Дніпровської міської ради, в якій позивачі просять:
- визнати протиправними та нечинним рішення Дніпровської міської ради №8/52 та №9/52 від 18.12.2019 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення Дніпровської міської ради №8/52 та №9/52 від 18.12.2019 року.
01.07.2020 року Громадською організацією "Центр захисту" подано до суду заяву про забезпечення позову, в якому ГО "Центр захисту", просить суд:
- зупинити дію Рішення Дніпровської міської ради №9/52 від 18.12.2019 року «Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» до набрання рішенням суду законної сили в адміністративній справі №160/3200/20;
- зупинити дію Рішення Дніпровської міської ради №8/52 від 18.12.2019 року «Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» до набрання рішенням суду законної сили в адміністративній справі №160/3200/20.
Необхідність забезпечення позову позивач мотивує тим, що в разі, якщо судом не буде зупинено дію оскаржуваних рішень, збитки землекористувачів та, як наслідок, збитки споживачів товарів та послуг таких землекористувачів, будуть значними. Зазначає, що за неконституційні дії міської ради громадянам та суб`єктам господарювання доведеться сплачувати не тільки в розмірах, які в чотири рази перевищують сьогоднішні плату за землю для землекористувачів та ціни на товари та послуги для споживачів, та ще й скоріше за все, дійти до стадії банкрутства.
Складність відновлення прав землекористувачів, які сплатять з 01 липня 2020 року суми земельного податку та орендної плати у відповідності до оскаржуваних рішень №8/52 та 9/52 від 18.12.2019 року, полягає в тому, що в разі позитивного рішення по даній справі на користь позивачів, повернути споживачам вартість товарів та послуг, за які споживачами буде сплачено за даний період землекористувачам коштів у збільшених у чотири рази розмірах, буде практично не можливим.
Розглянувши заяву Громадської організації "Центр захисту" про забезпечення позову, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.
Згідно з частинами першою, четвертою, п`ятою та шостою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за заявою позивача.
Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
З аналізу вказаних положень вбачається, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про те, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Крім того, суд зазначає, що у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Види забезпечення позову мають бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони вчиняти певні дії.
Для застосування заходів забезпечення адміністративного позову обов`язковою умовою є встановлення судом хоча б однієї із таких обставин: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Як встановлено матеріалами справи та зазначається заявником, дійсно існує складність відновлення прав та інтересів землекористувачів, яким будуть нараховуватись та які будуть сплачувати з 01 липня 2020 року суми земельного податку та орендної плати у відповідності до оскаржуваних рішень №8/52 та 9/52 від 18.12.2019 року.
Відповідно до змісту оскаржуваних рішень, суми земельного податку та орендної плати зростуть у чотири рази.
Судом встановлено, що оскаржувані рішення вступають в дію, саме з 01.07.2020 року.
Як вказано заявником, порушення прав, свобод та інтересів позивачів полягає в тому, що у разі визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень №8/52 та 9/52 від 18.12.2019 року створить додаткові труднощі для платників цього податку, оскільки надміру сплачені за цим податком кошти (у чотирикратному розмірі) буде практично не можливо повернути.
Так, суд зазначає, що процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, передбачені Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 25.09.2013 за № 1650/24182.
Відповідно до пункту 5 зазначеного Порядку Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Отже, як видно з процедури повернення коштів з бюджету, це довготривала процедура, яка ще і може потребувати додаткових витрат для позивачів за для повернення таких коштів.
Таким чином, суд вважає, що заявником належним чином обґрунтовано, що до ухвалення рішення в даній справі наразі існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам, з метою захисту яких він звернувся до суду, і для поновлення таких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Оскільки правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних рішень підлягає дослідженню лише під час судового вирішення справи, то невжиття заходів забезпечення адміністративного позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивачів, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Заходи забезпечення адміністративного позову відповідають предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
При цьому, суд звертає увагу, що розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову не передбачає надання оцінки правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а спрямований виключно на забезпечення захисту прав, свобод та інтересів позивача на час розгляду справи. Тобто, виключно за результатами розгляду справи по суті судом надається повна, всебічна та об`єктивна оцінка оскаржуваному рішенню, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
При обранні способу забезпечення позову суд враховує вимоги ч.2 ст.151 КАС України, відповідно до якої суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Зважаючи на викладене у сукупності, а також те, що правомірність оскаржуваних рішень буде встановлюватися судом в межах даної адміністративної справи, суд дійшов висновку, що виконання останнього до ухвалення рішення в даній адміністративній справі, створює очевидну небезпеку істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, та, відповідно, неможливість ефективного захисту (поновлення) порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивачів, за захистом яких вони звернулись до суду, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Суд, дослідивши позовну заяву та додані матеріали вважає, що обраний заявником спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачами вимогами, а тому наведений спосіб забезпечення адміністративного позову відповідають його предмету та не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища позивача до розгляду справи по суті.
Керуючись статтями 150-154, 241-243, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
УХВАЛИВ:
Заяву Громадської організації "Центр захисту" про забезпечення позову у об`єднаній справі за позовною заявою ОСОБА_1 , Громадської організації "Центр захисту", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сім`я-4", Товариства з обмеженою відповідальністю "КП Цетральний ринок", Громадської організації "Платформа Громадський Контроль" до Дніпровської міської ради про визнання нормативно-правового акту протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Зупинити дію Рішення Дніпровської міської ради №9/52 від 18.12.2019 року «Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» до набрання рішенням суду законної сили в адміністративній справі №160/3200/20.
Зупинити дію Рішення Дніпровської міської ради №8/52 від 18.12.2019 року «Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 №13/27 «Про ставки земельного податку, розмір орендної плати за землю, пільги зі сплати земельного податку на території міста» до набрання рішенням суду законної сили в адміністративній справі №160/3200/20.
Відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Пунктом 2 частини першої статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, скасування забезпечення позову, відмови у забезпеченні позову, відмови у заміні заходу забезпечення позову або скасування забезпечення позову.
Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя В.В. Горбалінський
