Постанова
іменем України
1 червня 2020 року
м. Київ
справа № 371/1524/15-к
провадження № 51-1678зпв18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_10 ,
прокурора ОСОБА_11 ,
засудженого ОСОБА_12 ,
захисника ОСОБА_13 ,
потерпілої ОСОБА_14 ,
представника потерпілої адвоката ОСОБА_15 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за заявами засудженого ОСОБА_12 та захисника ОСОБА_16 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2017 року щодо
ОСОБА_12 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого: за вироком Богуславського районного суду Київської області від 22 вересня 2014 року за ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 289, ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі КК) на підставі ст. 70 КК засудженого до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років та на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 6,12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 289 КК.
Зміст судових рішень та встановлені судами обставини
За вироком Миронівського районного суду Київської області від 19 січня 2016року ОСОБА_12 засуджено за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч.3 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк десять років без конфіскації майна, а на підставі ч. 2 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом повного поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено йому покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
На підставі ч. 2 ст. 71 КК за сукупністю вироків ОСОБА_12 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , щодо яких судові рішення не оскаржуються.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16 червня 2016 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_12 залишено без змін.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11квітня 2017 року касаційні скарги засудженого ОСОБА_12 та захисника ОСОБА_16 задоволено частково, вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_12 змінено, виключено з цих судових рішень посилання як на докази винуватості ОСОБА_12 та інших засуджених дані, що містяться в протоколі огляду місця події від 31 травня 2015 року та постанові про визнання речовими доказами від 31 травня 2015 року. В решті судові рішення залишено без зміни.
Згідно з вироком ОСОБА_12 визнано винуватим у тому, що він 29 травня 2015року приблизно о 05-ій год. 30 хв. за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , діючи спільно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна та шляхом вбивства водія таксі незаконного заволодіння транспортним засобом з метою подальшого продажу, під час руху автомобіля марки «Chery», модель «Amulet», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_19 , якого вони відповідно до попередньо розробленого плану викликали по мобільному телефону зі служби таксі «Круіз», доїжджаючи до місця призначення, а саме до Зеленьківської ЗОШ 13 ступенів, що на вул.Радянській, 1 у с.Зеленьки Миронівського району Київської області, за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, вчинили умисне вбивство ОСОБА_19 .
З метою приховування слідів вчинення злочину ОСОБА_12 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 перевезли труп ОСОБА_19 на територію ферми СФГ «Майок» (вул.Незалежності, 28, с. Зеленьки Миронівського району Київської області), де, пересвідчившись у смерті потерпілого, залишили його труп поряд із напівзруйнованим приміщенням ферми.
Надалі ОСОБА_12 спільно з ОСОБА_17 та ОСОБА_18 з метою збуту автомобілямарки «Chery», модель «Amulet», д.н.з. НОМЕР_1 , сховали цей автомобіль у лісосмузі неподалік будинку АДРЕСА_2 для того, аби через деякий час за ним повернутися.
Крім автомобіля, ОСОБА_12 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , діючи спільно, з корисливого мотиву незаконно заволоділи грошовими коштами ОСОБА_19 в сумі 500 грн, мобільними телефонами та іншим майном потерпілого на загальну суму 22199 грн, а також золотою обручкою вартістю 2975 грн, які згодом збули в м. Києві невідомим особам, а виручені грошові кошти розділили між собою. Також вони забрали виявлені в барсетці потерпілого паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_19 та посвідчення водія, які спалили разом з іншими доказами, що містили сліди злочину.
Вимоги заяв про перегляд судового рішення та узагальненні доводи осіб, які їх подали
Засуджений ОСОБА_12 та захисник ОСОБА_16 звернулися до Верховного Суду України з аналогічними заявами про перегляд усіх вищенаведених судових рішень щодо ОСОБА_12 на підставах, передбачених п. 2 і п. 3 ч. 1 ст. 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) в редакції Закону від 12лютого 2015року № 192-VII. Вважають, що касаційний суд неоднаково застосував норму ст.384 КПК, якою регламентовано умови та порядок роз`яснення обвинуваченому права на суд присяжних, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, а також у своїх заявах посилаються на невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норми права, викладеному в постанові Верховного Суду України від 25 червня 2015 року. Зазначають, що під час проведення досудового розслідування прокурором не було виконано вимог ст.384КПК, а в ході судового провадження суд першої інстанції належно не роз`яснив обвинуваченому його права на суд присяжних та особливостей такого провадження й не надав можливості усвідомити вказану норму закону та обговорити її зміст із захисником.
На обґрунтування неоднакового правозастосування до заяв додано копії ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20квітня 2016 року (справа № 477/2115/14-к), якою судові рішення щодо ОСОБА_6, ОСОБА_10 і ОСОБА_5 скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції. У цьому судовому рішенні суд касаційної інстанції дійшов висновку про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у зв`язку з тим, що ні прокурором, ні судом не було роз`яснено обвинуваченим права на розгляд справи судом присяжних та особливостей такого провадження.
Крім того, у своїх заявах засуджений та захисник вказують, що вирок місцевого суду є незаконним, оскільки в особових справах суддів, які здійснювали розгляд кримінальної справи щодо ОСОБА_12 , немає відомостей про складання ними присяги.
З урахуванням наведених доводів засуджений та захисник ОСОБА_16 просять скасувати вищезазначені судові рішення щодо ОСОБА_12 і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
До заяви засуджений ОСОБА_12 подав доповнення, в якому не змінюючи підстави перегляду судових рішень, ухвалених щодо нього, викладає альтернативне прохання замінити невідбуту частину покарання більш м`яким, строковим видом покарання. Також вказує на відсутність у матеріалах кримінальної справи звукозапису судового засідання від 1 жовтня 2015 року.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор ОСОБА_11 вважала заяви засудженого ОСОБА_12 та захисника ОСОБА_16 необґрунтованими та просила судові рішення щодо ОСОБА_12 залишити без зміни.
Потерпіла ОСОБА_14 та її представник адвокат ОСОБА_15 заперечували щодо задоволення заяв засудженого ОСОБА_12 та захисника ОСОБА_16 .
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_12 і захисника ОСОБА_13 , які просили подані заяви задовольнити, прокурора ОСОБА_11 , потерпілої ОСОБА_14 та представника потерпілої адвоката ОСОБА_15 , перевіривши матеріали кримінальної справи і матеріали, додані до заяв, обговоривши зазначені в них доводи, колегія суддів Першої судової палати (далі Суд) дійшла такого висновку.
Відповідно до п. 1 § 3 «Перехідні положення» розділу 4 Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, передаються до Касаційного кримінального суду та розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом.
Справу про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_12 на підставі п. 2 і п. 3 ч. 1 ст.445 КПК допущено до провадження Верховним Судом України в порядку глави 33 КПК у редакції Закону № 192-VII.
Щодо прийнятності заяв засудженого ОСОБА_12 та захисника ОСОБА_16 за п.2 ч. 1 ст. 445 КПК у редакції Закону № 192-VII
Вирішуючи питання, на яких підставах переглядати судові рішення, Суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК у редакції Закону № 192-VII підставою для перегляду судових рішень є неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої КПК, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 458 КПК у редакції Закону № 192-VII висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи на підставах, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 445 цього Кодексу, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму права, та для всіх судів загальної юрисдикції, які зобов`язані привести свою судову практику у відповідність із судовим рішенням Верховного Суду України.
Правову позицію щодо застосування норми ст. 384 КПК викладено Верховним Судом України у постанові від 25 червня 2015 року у справі № 5-111кс15.
Як убачається зі змісту наданої заявниками для порівняння копії ухвали, суд касаційної інстанції визнав порушення вимог ст. 384 КПК істотним, у зв`язку з чим судові рішення щодо ОСОБА_6, ОСОБА_10 і ОСОБА_5 скасував і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Специфіка підстави для перегляду судових рішень Верховним Судом України, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 445 КПК у редакції Закону № 192-VII, полягає у тому, що вона в частині констатації факту неоднакового застосування судом касаційної інстанції тісно пов`язана з підставою, передбаченою п. 2 ч. 1 ст. 445 цього Кодексу, і завжди виникає пізніше.
Виходячи з наведеного, керуючись принципом верховенства права, складовими якого є, у тому числі, правова визначеність і стабільність судової практики, враховуючи, що правову позицію щодо застосування норми ст. 384 КПК викладено Верховним Судом України у постанові від 25 червня 2015 року у справі № 5-111кс15, Суд вважає за необхідне переглянути судові рішення щодо ОСОБА_12 лише на підставі п. 3 ч. 1 ст. 445 КПК у редакції Закону № 192-VII.
Щодо перегляду судових рішень на підставі п. 3 ч. 1 ст. 445 КПК у редакції Закону №192-VII
Засуджений ОСОБА_12 та захисник ОСОБА_16 вказують, що оскаржувана ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2017 року не відповідає висновку щодо застосування норми права, передбаченої ст. 384 КПК, викладеному в постанові Верховного Суду України від 25червня 2015 року у справі № 5-111кс15.
У цій постанові Верховний Суд України зазначив:
право на розгляд кримінального провадження судом присяжних є невід`ємною складовою права обвинуваченого на захист. Обвинувачений у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, повинен бути поінформований про таке право прокурором і судом у чітко визначені законом строки та в обсязі, необхідному й достатньому для його правильного розуміння, і мати безперешкодну можливість скористатись цим правом;
невиконання прокурором вимог ст. 384 КПК, в силу вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК, є підставою для повернення обвинувального акта прокуророві;
невиконання судом під час підготовчого судового засідання вимог ст. 384 КПК є безумовною підставою для скасування судових рішень вищими судами.
Відповідно до журналу судового засідання від 28 серпня 2015 року та технічного запису в підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_12 в присутності захисника підтвердив одержання пам`ятки про права та обов`язки й належне розуміння її змісту.
При цьому, як убачається з пам`ятки про права та обов`язки, що містяться в матеріалах кримінальної справи, ОСОБА_12 було роз`яснено право на суд присяжних; права та обов`язки йому були зрозумілі, про що він розписався (арк.62, т.1).
Отже, суд першої інстанції під час підготовчого судового засідання належним чином роз`яснив ОСОБА_12 його право на розгляд справи судом присяжних.
Крім того, в ході судового розгляду, як убачається із журналу судового засідання від 1жовтня 2015 року та технічного запису, обвинуваченому ОСОБА_12 було вручено пам`ятку про права та обов`язки, роз`яснено право на здійснення щодо нього кримінального провадження судом присяжних, і на питання, чи заявляє він клопотання про розгляд кримінального провадження судом присяжних,ОСОБА_12 сказав, що такого клопотання немає, тобто суд переконався у тому, що обвинувачений не бажає скористатись правом на розгляд його провадження судом присяжних.
Водночас головуючий суддя з`ясував у прокурора про дотримання ним вимог ст.384КПК та долучив до матеріалів кримінального провадження письмове роз`яснення прокурора обвинуваченому про можливість, особливості та правові наслідки розгляду кримінального провадження судом присяжних.
Указане роз`яснення отримано ОСОБА_12 28 серпня 2015 року і ця обставина засвідчена підписом обвинуваченого (арк. 149152, т. 1).
А тому доводи засудженого та захисника про те, що з моменту роз`ясненняправа на суд присяжних ОСОБА_12 не надано можливості усвідомити положення ст.384КПК та обговорити її зміст із захисником, є необґрунтованими, оскільки з часу роз`яснення 28 серпня 2015 року такого права прокурором та судом і до початку судового розгляду, який відбувся 1 жовтня 2015 року, минуло достатньо часу для узгодження правової позиції ОСОБА_12 зі своїм захисником та висновку про належну обізнаність ОСОБА_12 з таким правом.
Отже, допущене прокурором невиконання вимог ст. 384 КПК при направленні обвинувального акта до суду було усунуто до початку судового розгляду шляхом вручення обвинуваченому відповідного роз`яснення, а під час підготовчого судового засідання зазначені вимоги закону судом виконано та створено обвинуваченому необхідні умови для ефективного використання права на суд присяжних.
Крім того, наведене узгоджується також з висновком щодо застосування норми ст.384 КПК, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12вересня 2018 року у справі № 13-32кс18. Зокрема, в ній зазначено, що за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що в результаті роз`яснення права на суд присяжних на стадії судового розгляду обвинувачений мав реальну можливість ефективно скористатися ним, суд касаційної інстанції вправі не визнати відсутність роз`яснення такого права прокурором при направленні обвинувального акта до суду і судом у підготовчому судовому засіданні безумовною підставою для скасування вироку. Вирішуючи це питання, суду належить виходити з того, чи забезпечили фактично застосовані час і спосіб роз`яснення обвинуваченому права на суд присяжних можливість його реалізації.
Таким чином, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2017 року, в якій зазначено про дотримання вимог ст. 384 КПК щодо роз`яснення ОСОБА_12 права на суд присяжних, відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному в його постанові від 25 червня 2015року у справі № 5-111кс15, а також висновку про застосування ст.384 КПК, що міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12вересня 2018 року у справі № 13-32кс18.
Також у заявах та доповненнях засуджений ОСОБА_12 та захисник ОСОБА_16 вказують про незаконність вироку суду першої інстанції, посилаючись на відсутність відомостей про складання суддями присяги та звукозапису судового засідання від 1 жовтня 2015 року. Крім того, засуджений ОСОБА_12 просить замінити довічне позбавлення волі на більш м`яке покарання. Однак перевірка цих доводів перебуває поза межами визначеного законом предмета перегляду судових рішень Судом і може призвести до повторного касаційного розгляду, що не відповідатиме положенням ст. 445 КПК у редакції Закону № 192-VII та принципу правової визначеності.
Враховуючи викладене, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, а тому в задоволенні заяв засудженого ОСОБА_12 та захисника ОСОБА_16 слід відмовити.
Керуючись статтями 453, 454, 456 КПК у редакції Закону № 192-VII, п. 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК у редакції Закону № 2147-VIII, Суд
п о с т а н о в и в:
Відмовити в задоволенні заяв засудженого ОСОБА_12 та захисника ОСОБА_16 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 11 квітня 2017 року щодо ОСОБА_12 .
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_1
С у д д і:
ОСОБА_2 ОСОБА_6
ОСОБА_3 ОСОБА_7
ОСОБА_4 ОСОБА_8
ОСОБА_5 ОСОБА_9
