Ухвала

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 127/12247/17-ц

провадження № 61-32233св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С.,

Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 серпня 2017 року у складі судді Ан О. В. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Зайцева А. Ю., Панасюка О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2017 року Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення вартості навчання.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 02 серпня 2008 року із ОСОБА_1 укладено угоду про підготовку лікаря, відповідно до умов якої останній зобов`язувався відпрацювати за місцем направлення на роботу три роки, проте відповідач відпрацював лише один рік та одинадцять місяців, а тому відповідно до законодавства повинен відшкодувати державному бюджету повну вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Посилаючись на викладене, Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пироговапросив стягнути ОСОБА_1 на його користь 118 965,48 грн у рахунок відшкодування витрат за навчання, 678,10 грн суму збитків від інфляції, три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 185,78 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 серпня 2017року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що положення Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ та Закону України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ не місять зобов`язальних норм права щодо відшкодування випускником до державного бюджету вартості навчання у випадку, встановленому у пункті 14 Порядку, як і не містять делегованої норми права на прийняття Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) положень про відшкодування вартості навчання. Відсутність у вказаних законах обов`язку про відшкодування випускником вартості навчання є логічним виконанням положень частини третьої статті 53 Конституції України, якою встановлено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти у державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, Постанова КМУ № 992 не є тим нормативним актом, що встановлює обов`язок для випускників вищих навчальних закладів, які навчаються за кошти державного бюджету, відшкодувати вартість навчання, оскільки Законами України № 2984-ІІІ і № 1060-ХІІ такого обов`язку не передбачено. На виконання цього ж прядку, КМУ не розробив і не затвердив Порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов про працевлаштування.Відсутність Порядку визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов про працевлаштування унеможливлює визначення розміру вартості навчання, методологію встановлення сум, які можуть бути відшкодовані до державного бюджету, які витрати компенсувати замовникові, а отже, виключає можливість застосування до цих відносин положення Закону України № 1060-ХІІ та Постанови КМУ № 992 у частині відшкодування вартості навчання та витрат.

Наведені висновки узгоджуються із діями законодавця, який Законом України від 01 липня 2014 року № 1556-VII вніс зміни у Закон України «Про освіту» № 1060-ХІІ. Зокрема, частина друга статті 52, якою визначався обов`язок відпрацювати три роки, виключена, чим усунено розбіжності в законодавстві щодо обов`язку відпрацювати за направленням.Крім того, пункт 21 Порядку передбачає відшкодування до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати. Тому вимоги позивача про стягнення коштів на користь позивача, є безпідставними. За змістом укладеної угоди, університет зобов`язався забезпечити якісну теоретичну і практичну підготовку фахівця з вищою освітою та після закінчення навчання працевлаштувати фахівця в державному секторі народного господарства, де він зобов`язаний відпрацювати не менше трьох років, студент зобов`язаний оволодіти всіма видами професійної діяльності, прибути після закінчення вищого навчального закладу на місце направлення та відпрацювати не менше трьох років, а в разі відмови їхати за призначенням, - відшкодувати до бюджету вартість навчання в установленому порядку. Вказана угода не передбачає відшкодування витрат на навчання на користь навчального закладу, термінів виконання грошового зобов`язання. Крім того, на підставі Закону № 1556-VII (1556-18) від 01 липня 2014 року, частину другу статті 52 Закону України «Про освіту», якою передбачено обов`язок відпрацювання за направленням виключено. До ОСОБА_1 вимога про виконання зобов`язань позивачем раніше не висувалась, термін її виконання не визначався, тому відповідальність за порушення грошового зобов`язання, передбачена статтею 625 ЦК України, не настала.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що закон, який передбачав цивільно-правову відповідальність студента у вигляді відшкодування до державного або місцевого бюджетів вартості навчання за відмови відпрацювання за призначенням після закінчення навчання втратив силу, виходячи з положень статті 58 Конституції України. Положення статті 52 закону України «Про освіту» (у редакції, що існувала на час укладення угоди між позивачем та ОСОБА_1 ), порушували конституційне право громадянина на вільний вибір праці (у тому числі і місця роботи), яке закріплено в статті 43 Конституції України, яка є нормою прямої дії. Доводи апеляційної скарги про те, що університет є належним позивачем не заслуговують на увагу, оскільки у задоволені позовних вимог відмовлено не з цих підстав.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Кузнєцова В. О. від 03 листопада 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано справу та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

17 листопада 2017 року справа надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

30 травня 2018 року на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано судді Верховного Суду Черняк Ю. В.

Рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», призначено повторний автоматизований розподіл справ.

11 червня 2019 року на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано судді ОСОБА_2

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2019 року заяву судді Зайцева А. Ю. про самовідвід у справі задоволено.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

У зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2 на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана судді Ступак О. В.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У жовтні 2017 року Вінницький національний медичний університет імені

М. І. Пироговаподав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суди не надали оцінку Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367 «Про затвердження Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням», який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 15 квітня

1998 року за № 246/2686, який є чинним і не скасованим на цей час.

Позиція Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 607/11542/16-ц (провадження № 61-29436св18) за позовом Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» до ОСОБА_3 про стягнення коштів за навчання, за касаційною скаргою Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 01 червня 2017 року.

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходила з того, що у справі, яка переглядається, предметом спору є кошти, витрачені позивачем на навчання відповідача у розмірі 83 648,45 грн та виплачена стипендія за час навчання в розмірі 39 323,24 грн, які позивач, на підставі пункту 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992, та пункту 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367, просив стягнути з відповідача у зв`язку з невиконанням умов угоди від 01 вересня 2010 року № 109, укладеної між сторонами.

Відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Обов`язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, а саме: випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу; незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням; у разі, якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати, - визначено: частиною другою статті 52 Закону України «Про освіту» (що була чинною з 23 березня 1996 року, у тому числі на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2006 року № 06075), пунктом 2 Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» від 23 січня 1996 року № 77/96, пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» від 22 серпня 1996 року № 992 (була чинною на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2006 року № 06075) та пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 року № 882 «Про питання стипендіального забезпечення» передбачено, що стипендія виплачується за рахунок коштів загального фонду державного бюджету або коштів відповідних бюджетів. Розмір стипендій визначається відповідно до установленого Кабінетом Міністрів України розміру мінімальної ординарної (звичайної) академічної стипендії з урахуванням типу навчального закладу, умов та напряму навчання, успішності стипендіата.

Вирішуючи спір, суди не врахували, що відповідач не дотрималася вимог законодавства України та угоди від 01 вересня 2010 року в частині її зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки, відповідно до направлення на роботу.

Крім того, пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367, передбачено обов`язок особи, яка не відпрацювала встановлений трирічний строк, компенсувати, крім вартості навчання, також всі витрати.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 23 січня 2018 року (цивільна справа № 607/9099/15-ц), від 19 вересня 2018 року (цивільна справа № 607/3690/17), від 31 жовтня 2018 року (цивільна справа № 607/3681/17-ц), від 15 травня 2019 року (цивільна справа № 598/760/17); Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 30 січня 2019 року (цивільна справа № 607/3682/17); Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 червня 2019 року (цивільна справа № 607/7122/17-ц) у аналогічних справах дійшов висновку, що до структури всіх витрат, передбачених пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367, також входить і отримана студентом стипендія.

Проте в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2018 року за наслідками розгляду цивільної справи № 545/499/17 (касаційне провадження № 61-1268св18) колегія суддів у аналогічній справі, відмовляючи у задоволенні позовних вимог вищого навчального закладу до студента про стягнення отриманої стипендії, дійшла протилежного висновку щодо відшкодування виплаченої стипендії особою, яка порушила умови договору та не відпрацювала трьох років за призначенням, оскільки таке відшкодування не було узгоджено сторонами у договорі та не відноситься до всіх витрат, які визначені у пункті 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992.

А тлумачення частини шостої статті 64 Закону України «Про вищу освіту» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) свідчить, що право на стипендію виникає через наявність в особи певних особистих «якостей», зокрема успішного навчання.

Тобто, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 31 жовтня 2018 року дійшов висновку про те, що стипендія не є тими коштами, які вищий навчальний заклад витратив на навчання відповідача, а тому вони відшкодуванню не підлягають, за умови, якщо таке право не передбачено умовами договору, укладеним між сторонами.

Зазначене свідчить про існування різного підходу до розуміння та тлумачення положень пункту 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992, та пункту 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367між судовими колегіями різних судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Ухвалою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року справу № 607/11542/16-ц (провадження № 61-29436св18) прийнято до розгляду.

Враховуючи зазначене, вбачається, що оскаржуване судове рішення у цій справі та оскаржувані рішення, які передані на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, постановлені у подібних правовідносинах.

За змістом пункту десятого частини першої статті 252 ЦПК України суд може з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Виходячи з викладеного, суд вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 607/11542/16-ц

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Зупинити касаційне провадження у справі № 127/12247/17-ц за позовом Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова до ОСОБА_1 про стягнення вартості навчання за касаційною скаргою Вінницького національного медичного університету імені М. І. Пирогова на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2017 року до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 607/11542/16-ц.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко