Справа
№ 127/12247/17 Провадження № 22-ц/772/2497/2017
Головуючий в суді першої інстанції Ан О. В.
Категорія 24
Доповідач Шемета Т. М.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2017 року
м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:
головуючої Шемети Т. М.,
суддів Зайцева А. Ю., Панасюка О. С.,
за участі: секретаря судового засідання Агеєвої Г.В., представника позивача Поника І.С., відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому засіданні в залі судових засідань № 4 Апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова до ОСОБА_3 про стягнення вартості навчання,
за апеляційною скаргою Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 серпня 2017 року, -
в с т а н о в и л а:
В червні 2017 року Вінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова (далі ВНМУ ім. Пирогова) звернувся в суд з вказаним позовом в якому просив стягнути ОСОБА_3 на його користь 118 965,48 гривень в рахунок відшкодування витрат за навчання, 678,10 гривень суму збитків від інфляції, три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 185, 78 гривень та судові витрати. Позов мотивовано тим, що між позивачем та ОСОБА_3 02.08.2008 року укладено угоду про підготовку лікаря, відповідно до умов якої останній зобов'язувався відпрацювати за місцем направлення на роботу три роки, однак в порушення вимог відповідач відпрацював лише один рік та одинадцять місяців, а тому відповідно до законодавства повинен відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 серпня 2017 року в задоволені позову відмовлено.
З таким рішенням суду ВНМУ ім. Пирогова не погодився подавши апеляційну скаргу, подану представником Поником І.С., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування своїх вимог ВНМУ ім. Пирогова зазначив, що кошти, які відшкодовуються особами (витрати, пов'язані з навчанням у ВНЗ), перераховуються на рахунок позивача у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Вінницькій області після чого ВНМУ ім. Пирогова перераховує відшкодовані кошти до держбюджету, тому відповідно до ст. 15 ЗУ «Про вищу освіту» він є розпорядником бюджетних коштів та належним позивачем.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача є безпідставними, оскільки внесенням змін до Закону України «Про освіту» така відповідальність скасована, крім того позивачем вимога про виконання зобов'язань до відповідача раніше не висувалась, термін її виконання не визначався, тому відповідальність за порушення грошового зобов'язання не настала.
З такими висновками суду погоджується й колегія суддів, з огляду на наступні обставини:
Судом встановлено, що між ВНМУ ім. Пирогова та студентом ОСОБА_3 01.09.2008 року була укладена угода №436 про підготовку лікаря за якою університет зобов'язався забезпечити якісну теоретичну і практичну підготовку фахівця з вищою освітою та після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації місцем працевлаштування в державному секторі народного господарства, де він зобов'язаний відпрацювати не менше трьох років, студент зобов'язався оволодіти всіма видами професійної діяльності, прибути після закінчення вищого навчального закладу на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а в разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до бюджету вартість навчання в установленому порядку (а. с. 8).
Згідно наказу № 275 від 01.08.2008 року ОСОБА_3 зараховано на перший курс ВНМУ ім. Пирогова на денну форму навчання ( на місця державного замовлення ) на медичний факультет за спеціальністю "лікувальна справа" (а. с. 9).
Витягом з наказу № 243 від 24.06.2015 року студенту 6-го курсу ОСОБА_3 присвоєно кваліфікацію «лікаря» (а. с. 10) та видано диплом (а. с. 12) .
Згідно картки працевлаштування випускника ОСОБА_3 запропоновано для працевлаштування ДОХ Хмельницької ОДА Кам"янець-Подільську міську лікарню №1 на посаду лікаря патологоанатома, на що відповідач 30.01.2015 року погодився (а. с. 13).
Наказом № 44-к від 11.05.2017 року Державного патологоанатомічного центру України ОСОБА_3, лікаря-патологоанатома відділення гістологічних досліджень та 0,25 ставки посади лікаря-патологоанатома відділення гістологічних досліджень за сумісництвом, звільнено за прогули без поважних причин, здійсненні 10.05.2017 р. та 11.05.2017 року (п. 4 ст. 40 КЗпП України) (а. с. 15).
Згідно розрахунку (довідка ВНМУ ім. Пирогова від 25.05.2017 року) вартість навчання ОСОБА_3 з 01.09.2008 року по 31.07.2015 року склала 99 241 грн. 54 коп., а отримана ним стипендія за весь період навчання становить 19 723 грн. 94 коп. - всього 118 965 грн. 48 коп. (а. с. 17).
Враховуючи те, що ОСОБА_3 на порушення умов типової угоди від 01 вересня 2008 року № 436, після закінчення вищого навчального закладу освіти, підготовка якого здійснювалася за державним замовленням, не відпрацював на посаді лікаря патологоанатома ДОХ Хмельницької ОДА Кам'янець-Подільської міської лікарні № 1 протягом трьох років за місцем розподілу, то на переконання позивача з нього підлягає стягненню сума фактичних витрат на навчання та виплаченої йому стипендії.
За змістом ч. 2 ст. 52 Закону України «Про освіту» (що діяла станом на 01 вересня 2008 року - дату укладення із відповідачем типової угоди про підготовку лікаря), випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 № 992.
Виходячи із положень п. п. 8, 14 Порядку випускник вищого навчального закладу зобов'язаний відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років, а в разі неприбуття за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його за ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання.
Обов'язок випускника відшкодувати до Державного бюджету повну вартість навчання встановлений також ст. 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», відповідно до якого особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації відпрацювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.
Законом України від 01.07.2014 року № 1556-УІІ "Про вищу освіту" частина 2 зі статті 52 ЗУ «Про освіту» виключена.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року № 216 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 року № 992» відмінена норма щодо обов'язковості відпрацювання в секторі економіки особами, які навчалися за рахунок державного бюджету, що містилась у п.8 Порядку Кабінету Міністрів України.
До того ж Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2017 року № 376 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України" визнано такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, а саме: Постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням (ЗП України, 1996 р., № 17, ст.460); Постанови Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р., № 216 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992 (офіційний вісник України, 2015 р., № 33, ст. 965).
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
Згідно з частиною 2 статті 5 ЦК України та статті 58 Конституції України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Так, Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
Встановивши, що закон, який передбачав цивільно-правову відповідальність студента у вигляді відшкодування до державного або місцевого бюджетів вартості навчання за відмови відпрацювання за призначенням після закінчення навчання , - втратив силу, виходячи з положень ст. 58 Конституції України, - суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Окрім того, слід зазначити, що положення ст. 52 закону України «Про освіту»( в редакції, що існувала на час укладення угоди між позивачем та ОСОБА_3.), порушували конституційне право громадянина на вільний вибір праці (в тому числі і місця роботи), яке закріплено в статті 43 Конституції України, яка є нормою прямої дії.
Доводи апеляційної скарги про те, що ВНМУ ім. Пирогова є належним позивачем не заслуговують на увагу, оскільки в задоволені позовних вимог відмовлено не з цих підстав.
З урахуванням вищевикладеного, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін як таке, що постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова відхилити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 серпня 2017 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуюча: підпис Т. М. Шемета
Судді: підпис А. Ю. Зайцев
підпис О. С. Панасюк
Згідно з оригіналом
головуючий суддя Т. М. Шемета
