ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
25 березня 2020 року
м. Дніпро
справа № 160/8681/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),
суддів: Кругового О.О., Баранник Н.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 р. (суддя Дєєв М.В.) в адміністративній справі №160/8681/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про зобов`язання Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області вчинити дії для направлення на реалізацію описаного та арештованого майна по зведеному виконавчому провадженню №51103579.
В обгрунтування позову ФОП ОСОБА_1 зазначав, що 21.07.2016 державним виконавцем Павлоградського МР ВДВС ГТУЮ в Дніпропетровській області при примусовому виконанні рішення суду по зведеному виконавчому провадженні № 51103579 було складено акт опису та арешту майна боржника, згідно якого ФОП ОСОБА_1 призначено відповідальним зберігачем арештованого та описаного майна ОСОБА_2 01 серпня 2016 р. між позивачем та начальником Павлоградського МР ВДВС ГТУЮ в Дніпропетровській області укладено договір відповідального зберігання. 18 липня 2019 р. позивачем на адресу начальника Павлоградського МР ВДВС ГТУЮ в Дніпропетровській області направлено лист з вимогою виконати умови зазначеного договору та сплатити заборгованість у розмірі 758477 грн. по оплаті за зберігання майна. 16 серпня 2019 р. відповідач надав відповідь за змістом якої компенсація витрат на зберігання описаного майна боржника здійснюється за рахунок коштів, у тому числі, від реалізації цього майна. Оскільки протягом тривалого часу відповідач зволікає із реалізацією арештованого майна ОСОБА_2 , внаслідок чого позивачу не здійснюється оплата за договором відповідального зберігання, останній звернувся до суду за захистом порушених прав.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2020 р. відкрито спрощене позовне провадження.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 р. провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку ФОП ОСОБА_1 . Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, скаржник просить скасувати оскаржену ухвалу суду першої інстанції та винести окрему ухвалу відносно судді ОСОБА_3 за порушення права громадянина на доступ до правосуддя. Скаржник вказує на незаконність висновку суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із невиконанням договірних зобов`язань. На переконання скаржника, до спору у зв`язку із невиконанням договору зберігання майна ще час не дійшов із-за неправомірної бездіяльності відповідача. Оскільки витрати на зберігання описаного майна боржника є додатковими витратами виконавчого провадження, цивільного спору, на думку скаржника, між сторонами ще не має. Проведення чи непроведення виконавчих дій не може бути господарською підвідомчістю, а лише підсудністю адміністративних судів.
Від відповідача відзив на апеляційну скаргу у встановлений ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 р. строк не надходив.
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Перевірка оскарженого рішення суду першої інстанції здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції керувався приписами пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За висновками суду першої інстанції, у даній справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиконанням відповідачем договірних зобов`язань за договором зберігання майна - невиплати компенсації витрат за зберігання описаного майна, тому спір стосується права на грошові кошти, тобто цивільні права.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Стаття 4 цього Кодексу містить перелік термінів, які в ньому вживаються. Публічно-правовий спір визначено законодавцем як спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг, або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Суб`єктом владних повноважень - є орган державної влади, оргган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правомірності прийнятих рішень, вчинених дій чи допущеної бездіяльності цих органів (осіб) при здійсненні владних управлінських функцій.
Як свідчать наявні у справі письмові докази, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом після отримання від Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області листа № 34/38803 від 16.08.2019, яким повідомлено про можливість здійснення компенсації витрат на зберігання описаного майна боржника ОСОБА_2 після стягнення з боржника грошових коштів, в тому числі, від реалізації арештованого та описаного майна . Право на зазначену компенсацію передбачено умовами Договору відповідального зберігання майна, укладеного 01 серпня 2016 р. між ФОП ОСОБА_1 , як "Зберігачем" та Павлоградським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, як "Поклажодавцем". За умовами п. 4.1 цього Договору розмір плати за зберігання майна визначається в акті приймання-передачі та підлягає сплаті на користь Зберігача шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок протягом 10 днів після повернення майна з відповідального зберігання.
Аналіз наведених вище письмових доказів свідчить про те, що ФОП ОСОБА_1 звернувся за захистом прав, як особа, яка має статус зберігача за договором відповідального зберігання майна, оскільки відповідач, як поклажодавець відмовив у виплаті винагороди. За доводами позивача, викладеними у позовній заяві та апеляційній скарзі, відмова відповідача у виплаті плати за зберігання майна відбулась внаслідок бездіяльності відповідача, який у виконавчому провадженні не вчиняє дії, спрямовані на реалізацію арештованого майна боржника.
Колегія суддів зазначає, що Кодексом адміністративного судочинства України передбачена можливість оскарження рішення, дій, бездіяльності органу державної виконавчої служби в порядку статті 287 цього Кодексу та/або в загальному порядку.
Відповідно до статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Оскільки позивачем не належить до кола визначених вказаною статтею осіб, підстави для звернення його до суду в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Оскарження рішення, дій, бездіяльності органу державної виконавчої служби, як суб`єкта владних повноважень, особою, яка не є учасником виконавчого провадження та не є особою, яка залучається до проведення виконавчих дій, можливо у правовідносинах, які мають публічно-правовий характер.
Як зазначалось вище, між ФОП ОСОБА_1 та Павлоградським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області виникли правовідносини у зв`язку із укладенням цивільного договору відповідального зберігання, і у цих правовідносинах відповідач не здійснює владних управлінських функцій щодо позивача.
Крім того, на час подачі адміністративного позову (09.09.2019) ФОП ОСОБА_1 втратив статус зберігача, уклавши 20 лютого 2018 р. з ОСОБА_4 договір відповідального зберігання відповідно до постанови державного виконавця Павлоградського МР ВДВС ГТУЮ У Дніпропетровській області від 16.02.2018 про передачу майна іншому зберігачу.
Відсутність між позивачем та Павлоградським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області публічно-правових відносин виключає можливість вирішення спору в порядку адміністративного судочинства України.
Колегія суддів зазначає, що захист прав позивача, як зберігача за договором відповідального зберігання від 01.08.2016, якому відмовлено у виплаті винагороди, має відбуватись шляхом звернення до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості.
Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції обгрунтовано врахував висновкі Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 червня 2018 р. (справа № 819/362/16) та від 03 липня 2018 р. (справа № 826/27224/15), відповідно до яких сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Колегія суддів також звертає увагу на ту обставину, що метою звернення позивача до адміністративного суду є спонукання відповідача вчинити дії в межах виконавчого провадження, внаслідок яких він зможе отримати плату за договором відповідального зберігання.
Проте, як вказувалось вище, він не є учасником виконавчого провадження або особою, яка залучається до проведення виконавчих дій, тому предмет спору, який мав би вирішуватись в порядку адміністративного судочинства між ним та органом державної виконавчої служби - відсутній.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції при постановлені оскарженої ухвали не допустив порушень норм процесуального права, виконавши, у тому числі, вимоги статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України, роз`яснивши позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Зважаючи на те, що доводи апеляційної інстанції висновки суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування оскарженої ухвали, передбачені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 р. в адміністративній справі №160/8681/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили 25 березня 2020 р. і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя А.В. Шлай
суддя О.О. Круговий
суддя Н.П. Баранник
