ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
18 листопада 2019 року
м. Дніпро
справа № 160/8681/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач),
суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у справі №160/8681/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Начальника Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
04.09.2019 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до начальника Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про зобов`язання відповідача вчинити дії для направлення на реалізацію описаного та арештованого майна по зведеному виконавчому провадженні №51103579.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019року. позовну заяву повернуто позивачу.
Ухвала суду мотивована тим, що адміністративний позов подано с пропуском строку звернення до суду, оскільки позивач будучи зберігачем майна боржника у зведеному виконавчому провадженні протягом всього періоду зберігання майна був обізнаний щодо не вчинення відповідачем дій щодо його реалізації, при цьому протягом тривалого часу не звертався до відповідача чи до суду із даним позовом.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку, що адміністративний позов подано після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Оскільки заява позивача про поновлення строку є необґрунтованою, відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, ч.ч. 1, 2 ст. 123 КАС України, у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду суд відмовив, позов повернув позивачеві.
Позивачем подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, справу направити для продовження розгляду. Також просить здійснити розподіл судового збору.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд першої інстанції не мав законних підстав для повернення позивачу позовної заяви.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 04.09.2019р. позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2019р. позов залишено без руху в зв`язку з необхідністю усунути недоліки позовної заяви та встановлено строк виправлення недоліків протягом 10 днів з дня вручення вказаної ухвали.
Підставами для залишення позову без руху стало те, що позивачем не додано заяви про поновлення строку звернення до суду, оскільки у позові зазначає про те, що з листа відповідача від 16.08.2019р. дізнався про бездіяльність відповідача, а з позовом звернувся 04.09.2019р., необхідністю уточнення позовних вимог, а також не надав доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019року позовну заяву повернуто позивачу з підстав необґрунтованості позивачем поважності пропуску строку звернення до суду.
Суд першої інстанції висновки, про відсутність поважності пропуску строку обґрунтував тим, що повноваження позивача, як зберігача майна було припинено з дня винесення постанови від 16.02.2018 року у ЗВП №51103579 про передачу майна на зберігання іншому зберігачу. Позивачем у позові зазначено про складання акту виконавчою службою передачу арештованого майна новому зберігачу 20.02.2018 року, а отже позивач на протязі всього періоду будучи зберігачем майна боржника у зведеному виконавчому провадженні протягом всього періоду зберігання майна був обізнаний щодо не вчинення відповідачем дій щодо реалізації такого майна, при цьому протягом тривалого часу не звертався до відповідача чи до суду із позовом.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції доходить висновку, що такі доводи суду першої інстанції є помилковими та передчасними з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду встановленого цим Кодексом або іншими Законами.
Відповідно до частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частиною 2 статті 287 КАС України встановлено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Приписами ч. 3 ст. 123 КАС України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З наведеного вбачається, що строк для звернення до суду з позовом на рішення приватного виконавця становить десять днів та починає обчислюватись з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, слід ураховувати, що пропуск цього строку не є безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки, за наявності поважних причин його пропуску, такий строк може бути поновлено.
Як свідчать встановлені вище обставини справи, предметом заявленого позивачем адміністративного позову є протиправна бездіяльність відповідача.
В апеляційній скарзі позивач, зокрема зазначає, що подав клопотання про поновлення строку звернення до суду, виконавче провадження має декілька стадій, а ухвала суду не містить обґрунтувань неможливості оскарження позивачем бездіяльності відповідача з часу отримання відповіді на звернення.
Суд апеляційної інстанції проаналізувавши підстави залишення позову без руху, доходить висновку, що суд першої інстанції залишаючи позов без руху запропонував позивачу подати заяву про поновлення строку звернення до суду, оскільки у позові зазначає про те, що з листа відповідача від 16.08.2019р. дізнався про бездіяльність відповідача, а з позовом звернувся 04.09.2019р., а отже іншої дати з якої позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав суд не встановив та не встановлював.
Саме на виконання такої ухвали позивачем і було зазначено у зміненому позові клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Проте в подальшому при поверненні позову позивачу, суд першої інстанції вказуючи на відсутність поважності причин пропуску строку звернення із позовом до суду, не враховував вимог ухвали суду про залишення позову без руху, а отже по суті встановив інші підстави пропуску позивачем строку звернення до суду.
Крім того, на думку колегія суддів апеляційної інстанції, суд повертаючи позов не встановив дату з якої позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а лише зазначив про можливий період.
Тобто, судом не встановлено обставин, які є визначальними для вирішення питання як щодо дотримання строків звернення до суду так і щодо наявності підстав для поновлення такого строку.
Таким чином, оскаржену ухвалу про повернення позову не можливо визнати законною та обґрунтованою, як того вимагає ст.242 КАС України, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції вважає за необхідне ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду.
З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Щодо вимоги позивача про здійснення судом апеляційної інстанції за результатами перегляду апеляційної скарги розподіл судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, процесуальними нормами КАС України встановлено вирішення питання розподілу судових витрат під час прийняття рішення, яким завершується розгляд справи, а тому судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду про відмову у відкритті провадження у справі включається до складу витрат та підлягає розподілу в кінцевому рішенні судом першої інстанції та/або за результатами апеляційного його розгляду.
Таким чином результатами перегляду ухвали суду про повернення позову у справі, та її скасуванню з направленням справи для продовження розгляду не є рішенням, ухваленням якого закінчується розгляд справи, а тому не має своїм наслідком розподілу судових витрат.
Щодо заявленої позивачем вимоги про ухвалення окремої ухвали щодо судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст.324 КАС України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Відповідно до ч.1 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Так, окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення, з метою їх усунення та запобігання таким порушенням у майбутньому.
Реалізація такої процесуальної дії як постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, а рішення про ухвалення такого різновиду ухвал, приймається при виявленні таких порушень закону, які вимагають інформування компетентних органів, уповноважених на вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 320, 321, 325 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у справі №160/8681/19 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Начальника Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії - скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню.
Повне судове рішення складено і підписано 18 листопада 2019року.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник
суддя А.А. Щербак
