ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
19.02.2020 Справа №914/180/20
Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши у судовому засіданні
клопотання: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях
про: скасування заходів забезпечення позову
у справі за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВЕР ПАРК ЛТД»
до відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях
про: визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії та укласти договір,
Представники
позивача : Радь І.І.;
відповідача (заявника): Жуган І.О.,
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/180/20 Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВЕР ПАРК ЛТД» до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії та укласти договір,
31.01.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу справі №914/180/20, якою, ухвалив: заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «РІВЕР ПАРК ЛТД» про забезпечення позову у справі №914/180/20 задовольнити повністю; вжити заходів до забезпечення позову, а саме: заборонити Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та Фонду державного майна України вчиняти будь-які дії щодо проведення процедури приватизації та/або відчуження окремого індивідуально визначеного майна – готелю «Лісова пісня», загальною площею 5774,7 кв.м, що розташований за адресою: Волинська область, місто Ковель, бульвар Лесі Українки, будинок 12 до набрання рішенням суду у цій справі законної сили.
13.02.2020р. відповідачем подано до суду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№378/20.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.145 ГПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня надходження його до суду.
Враховуючи наведене, 13.02.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, ухвалив вищевказане клопотання відповідача призначити до розгляду в судовому засіданні на 18.02.2020р.
При цьому, 13.02.2020р., з метою належного повідомлення сторін про судове засідання, зазначену вище ухвалу від 13.02.2020р. у цій справі та відповідні телефонограми надіслано сторонам.
18.02.2020р. на електронну адресу суд від позивача надійшло заперечення на клопотання про скасування вжитих заходів забезпечення позову, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№8589/20.
У судовому засіданні 18.02.2020р., в якому сторони забезпечили участь повноважних представників, оголошено перерву до 19.02.2020р.
19.02.2020р. на електронну адресу суду від позивача надійшли додаткові заперечення (вх.№8857/20 та вх.№8867/20 від 19.02.2020р), а також лист про помилковість надіслання додаткових заперечень (вх.№8857/20 від 19.02.2020р.).
Після закінчення перерви, у судове засідання 19.02.2020р. представники сторін з`явилися, при цьому представник відповідача підтримав заявлене клопотання про скасування заходів забезпечення позову. Водночас, представник позивача проти вищевказаного клопотання заперечив, з підстав, викладених у запереченнях (вх.№8589/20 від 18.02.2020р.) та додаткових запереченнях (вх.№8867/20 від 19.02.2020р.).
Суд звертає увагу, що, враховуючи лист позивача, що надійшов на електронну адресу суду 19.02.2020р., про помилковість надіслання додаткових заперечень (вх.№8857/20 від 19.02.2020р.), суд не надає оцінку таким додатковим запереченням.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті заявленого клопотання про скасування заходів забезпечення позову (вх.№378/20 від 14.02.2020р.) та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
При цьому, суд звертає увагу, що п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Оцінивши подані сторонами докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що підстави для задоволення клопотання про скасування заходів забезпечення позову (вх.№378/20 від 14.02.2020р.) відсутні, виходячи з такого:
yаявність підстав для скасування вжитих заходів забезпечення позову відповідач обґрунтовує наступним:
1) оскільки предметом спору у цій справі є визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання забезпечити проведення оцінки майна та укласти договір купівлі-продажу, а отже, на думку відповідача, предметом такого позову не є визнання права власності на спірне майно, або виключення такого з опису і про зняття з нього арешту, то ухвала господарського суду Львівської області від 31.01.2020р. у справі №914/180/20 є такою, що постановлена з порушенням вимог п.6 ч.1 ст.137 ГПК України, відповідно до якого, позов забезпечується зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
2) звертаючись із позовом до суду та подаючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, позивач одночасно просить суд зобов`язати відповідача вчинити дії щодо приватизації державного майна та заборонити відповідачу вжиття вказаних дій, що є взаємовиключними поняттями та потенційно унеможливлює практичну реалізацію сторонами їх передбаченого ст.192 ГПК України права укласти мирову угоду до ухвалення судового рішення з наступним затвердженням такої ухвалою суду;
3) матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову.
Так, відповідач звертає увагу, що в обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову у цій справі, позивач покликається на те, що на електронному ресурсі РгоZorro відповідач, ймовірно за погодженням з третьою особою, розмістив інформацію про готель «Лісова пісня» загальною площею 5774,7 кв.м, що розташований за адресою: Волинська обл., м. Ковель, бульвар Лесі Українки, 12 (надалі по тексту – «Готель»). При цьому, позивач стверджує, шо розміщення вказаної інформації вчинено з метою проведення продажу цього майна через публічні електронні торги. Однак, вказане твердження позивача, як зазначає відповідач, спростовується наступним:
- 09.01.2020р. на електронному ресурсі РгоZоrrо розміщено інформаційне повідомлення про включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації у 2020 році, будівлі Готелю. Інформаційне повідомлення 09.01.2020 опубліковане на електронному ресурсі РгоZorro не відповідачем у справі, а Фондом державного майна України на підставі наказу ФДМУ від 28.12.2019р. №1574 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році» та у відповідності до вимог ч.1 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна»;
- згідно із ч.1 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», порядок приватизації державного і комунального майна передбачає, крім іншого, формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації; опублікування переліку об`єктів, що підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі. Обов`язок органу приватизації щодо розміщення такого інформаційного повідомлення у встановленому Законом України «Про приватизацію державного та комунального майна» порядку законодавець не ставить в залежність від способу приватизації державного майна (викуп, аукціон);
- відповідно до п.1 наказу відповідача від 08.01.2020р. №00019 «Про скасування рішення про приватизацію об`єктів малої приватизації державної власності», скасовано рішення про приватизацію окремого майна - Готелю. Пунктом 2 цього ж наказу визнано таким, що втратив чинність, наказ відповідача від 06.08.2019 №00504 «Про прийняття рішення про приватизацію об`єктів малої приватизації державної власності», яким регіональним відділенням було прийнято рішення про приватизацію Готелю. Відповідна інформація розміщена на електронному ресурсі РгоZоrrо 08.01.2020р.
Наведене, на думку відповідача, свідчить про відсутність у нього законних підстав та намірів для вчинення дій щодо приватизації та/або відчуження вказаного вище окремого нерухомого майна навіть за умови невжиття судом заходів до забезпечення позову у цій справі.
Отже, відповідач вважає, що в обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову позивачем не надано суду належних та допустимих доказів вжиття відповідачем дій щодо реалізації Готелю, в тому числі, через публічні, електронні торги.
Натомість, як зазначає відповідач, наказ Фонду державного майна України від 28.12.2019р. №1574 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році» станом на даний час є чинним та не оскарженим позивачем до суду. Згідно з додатком 3 до цього наказу, органом приватизації щодо Готелю визначено Фонд державного майна України. Наказ Фонду державного майна України від 28.12.2019р. №1574 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році» не належить до предмету спору у цій справі. Вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони Фонду державного майна України вчиняти будь-які дії щодо приватизації та/або відчуження вказаного вище нерухомого майна матиме наслідком фактичну заборону органу державної влади вчиняти дії передбачені Законами України «Про Фонд державного майна України», «Про приватизацію державного та комунального майна».
Враховуючи викладене вище, відповідач просить суд скасувати заходи забезпечення позову, вжиті, відповідно до ухвали Господарського суду Львівської області від 31.01.2020р. у цій справі.
Відповідно до ч.1 ст.145 ГПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Згідно з п.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», прийнятої з метою однакового і правильного застосування законодавства щодо забезпечення позову, враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.
Отже, забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 15.08.2019р. у справі №15/155-б, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/83876013).
Відтак, заявник відповідного клопотання про скасування заходів до забезпечення позову повинен обґрунтувати належними доказами, що потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову.
Тобто, скасування заходів забезпечення позову з огляду на ст.145 ГПК України пов`язано зі зміною чи припиненням підстав забезпечення позову і не передбачає перегляду відповідної ухвали про вжиття заходів до забезпечення позову на предмет її правомірності.
Проте, однією із підстав для скасування заходів забезпечення позову відповідач зазначає те, що, на його думку, ухвала господарського суду Львівської області від 31.01.2020р. у справі №914/180/20, яка набрала законної сили, є такою, що постановлена з порушенням вимог п.6 ч.1 ст.137 ГПК України. Суд звертає увагу відповідача, що, як зазначено вище, розгляд клопотання про скасування вжитих заходів забезпечення позову не передбачає перегляду відповідної ухвали на предмет її правомірності, не є переглядом або переоцінкою судом доказів та доводів, що досліджувалися при розгляді заяви про забезпечення позову, за результатами якої судом постановлено ухвалу від 31.01.2020р. у цій справі, при цьому, оцінку таким доводам відповідача може бути надано Західним апеляційним господарським судом у випадку подання апеляційної скарги на зазначену вище ухвалу у встановлені ГПК України порядку та строки. Натомість, в процесі розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову суд досліджує обґрунтованість поданого клопотання з огляду на наявність нових обставин або зміни підстав, які були покладені в основу постановленої раніше ухвали про забезпечення позову.
Разом з тим, слід зазначити, що вжиття заходів забезпечення позову не зумовлює жодним чином фактичного вирішення спору по суті, оскільки спрямоване виключно на збереження існуючого становища позивача до вирішення спору, недопущення негативних наслідків для позивача у разі задоволення позову, є тимчасовим заходом, який не вирішує наявності будь-якого права, а покликаний лише на зупинення (на період вирішення спору) вчинення дій, які можуть мати відповідні юридичні наслідки.
Так, згідно з ч.ч.7, 8 ст.145 ГПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження - вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення. Частинами 9, 10 ст.145 ГПК України передбачено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Звертаючись до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, відповідачем не було надано до суду доказів того, що необхідність вжиття вказаних заходів забезпечення позову відпала або невжиття заходів забезпечення позову не зможе істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених прав або охоронюваних законом інтересів сторони у справі.
Зокрема, доводи відповідача про те, що із врахуванням положень ст.10 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», приватизація Готелю може відбутися як способом викупу так і способом проведення аукціону, спростовуються наступною інформацією Фонду державного майна України про прийняття рішення про приватизацію на сайті Фонду Державного майна України (розміщеною за наступною веб-адресою: http://www.spfu.gov.ua/ua/documents/press-list/to-privatization/14477.html): «Наказом Фонду державного майна України від 24.01.2020 року №137 прийнято рішення про приватизацію шляхом продажу на аукціоні з умовами об`єкта малої приватизації – окремого майна – будівлі готелю «Лісова пісня» загальною площею 5774,7 кв. м, що перебуває на балансі ДП «Управління справами Фонду державного майна України», код за ЄДРПОУ 39950170, за адресою: Волинська обл., м. Ковель, бульвар Лесі Українки, 12.», а відтак, спосіб приватизації Готелю визначено шляхом продажу на аукціоні.
Також, слід зазначити, що саме лише посилання відповідача на те, що позивачем не доведено адекватності та співмірності заходу забезпечення позову заявленим вимогам, не може вважатися підставою для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до мотивувальної частини ухвали Господарського суду Львівської області від 31.01.2020р., за результатами дослідження наданих доказів (оголошення про проведення процедури приватизації (продажу) Готелю, що опубліковане на електронному ресурсі РгоZоrrо за наступною веб-адресою: https://prozorro.sale/ssp_object/UA-AR-P-2020-01-09-000033-1, а також Наказу Фонду державного майна України №1574 від 28.12.2019р. «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2020 році», відповідно до якого Готель включено до Переліку окремого майна, що підлягає приватизації в 2020 році), підставою вжиття заходів забезпечення визначено існування реальної загрози подальшого відчуження Готелю, а відтак, існування ймовірності утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття судом заходів забезпечення позову.
Як доказ того, що необхідність вжиття вказаних заходів забезпечення позову відпала або невжиття заходів забезпечення позову не зможе істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених прав або охоронюваних законом інтересів сторони у справі, відповідачем додано його наказ від 08.01.2020р. №00019 «Про скасування рішення про приватизацію об`єктів малої приватизації державної власності», відповідно до п.1 якого, скасовано рішення про приватизацію окремого майна - Готелю. Пунктом 2 цього ж наказу визнано таким, що втратив чинність, наказ відповідача від 06.08.2019 №00504 «Про прийняття рішення про приватизацію об`єктів малої приватизації державної власності», яким регіональним відділенням було прийнято рішення про приватизацію Готелю.
Однак, незважаючи на те, що відповідачем прийнято вищевказаний наказ, необхідність вжиття вказаних заходів забезпечення позову не відпала та не змінилася, а наведені заявниками доводи щодо скасування заходів забезпечення позову не спростовують тих обставин, які стали підставою для вжиття заходів до забезпечення позову, оскільки, як зазначено вище, спірна процедура приватизації Готелю і далі здійснюється, що підтверджується, зокрема, опублікованим на електронному ресурсі РгоZоrrо оголошенням про проведення процедури приватизації Готелю, інформацією Фонду державного майна України про прийнятий 24.01.2020р. Фондом державного майна України наказ про приватизацію шляхом продажу на аукціоні з умовами об`єкта малої приватизації – окремого майна – Готелю.
Зазначене вище вказує на відсутність підстав для скасування вжитих ухвалою суду від 31.01.2020р. заходів забезпечення позову у справі №914/180/20.
Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не доведено обставин, які можуть бути підставою для скасування вжитих ухвалою від 31.01.2020р. у цій справі заходів забезпечення позову, хоч йому було створено усі можливості для цього, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення поданого відповідачем клопотання.
Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування заходів забезпечення позову, оскільки заявником не доведено, що змінилися обставини або відпала підстава для вжиття заходів забезпечення позову, що були вжиті ухвалою суду від 31.01.2020р. у цій справі, а отже, у задоволенні клопотання відповідача про скасування заходів забезпечення позову слід відмовити.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення заяви про скасування заходів забезпечення позову не спростовує.
Частиною 4 ст.145 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.
Враховуючи вищевказане, керуючись ст.ст. 145, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1. У задоволенні клопотання Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях №14-11-00884 від 11.02.2020р. про скасування заходів забезпечення позову у справі №914/180/20 відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.235 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повний текст ухвали складено та підписано 24.02.2020р.
Суддя Король М.Р.
