12.02.20
22-ц/812/220/20
Єдиний унікальний номер судової справи: № 487/10132/14-ц
Номер провадження № 22-ц/812/220/20 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.
У Х В А Л А
12 лютого 2020 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,
із секретарем судового засідання – Горенко Ю.В.,
за участю: прокурора – Цвікілевич Н.В., представника відповідача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_2
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 травня 2017 року, ухваленого під головуванням судді - Корнешової Т.В., в приміщенні того ж суду об 18 год. 49 хв. по справі за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері (далі – прокурор) в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2014р. Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся з подальшим уточненими позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування п.43,43.1 рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04.09.2009р., якими затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 834кв.м за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект» з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 , визнання недійсним державного акту на право власності на землю серії ЯИ №140144 від 27 листопада 2009 року з кадастровим номером 4810136300:12:001:0012, виданий ОСОБА_3 та зареєстрований 29 жовтня 2009 року за №010949702036 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; повернення територіальній громаді м. Миколаєва цієї ж земельної ділянки шляхом витребування її у ОСОБА_2 .
Позивач зазначав, що названа земельна ділянка перебуває у складі земель прибережної захисної смуги Бузького лиману, зеленої зони загального користування, перспективної ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення і не може передаватись у власність громадян.
Проте рішеннями Миколаївської міської ради №33/37 від 30 січня 2009 року, №35/51 від 19 червня 2009 року ці землі відводилися для передачі в оренду для обслуговування придбаного майна ТОВ «Миколаївбудпроект» при відсутності договору оренди з останнім. Рішенням Миколаївської міської ради №36/61 від 04 вересня 2009 року ці землі відводилися для будівництва житлових будинків громадянам та передавалися їм у власність. В тому числі ОСОБА_3 відведено земельну ділянку площею 834кв.м по АДРЕСА_1 та видано державний акт серії ЯИ №140144 на право власності на землю.
13 квітня 2011 року ОСОБА_3 продала ОСОБА_4 спірну земельну ділянку, а останній 12 жовтня 2012 року її відчужив ОСОБА_2 .
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив задовольнити його вимоги.
Справа судами розглядалася неодноразово.
Останнім рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 травня 2017 року позов задоволено. Визнано незаконними та скасовано п.43,43.1. рішення Миколаївської міської ради №36/61 від 04 вересня 2009 року, якими затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 834 кв.м за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект» з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 ; визнано недійсним державний акт на право власності на землю серії ЯИ №140144 від 27 листопада 2009 року з кадастровим номером 4810136300:12:001:0012, виданий ОСОБА_3 та зареєстрований 29 жовтня 2009 року за №010949702036 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; витребувано у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 834 кв.м з кадастровим номером 4810136300:12:001:0012 по АДРЕСА_1 та зобов`язано його повернути земельну ділянку у комунальну власність територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.
Додатковим рішенням цього ж суду від 16 червня 2017 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на незаконність рішення суду, просив його скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення суду залишено без змін.
Не погодившись із вказаними рішеннями ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, яка постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року задоволена частково. Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Миколаївського апеляційного суду.
Під час апеляційного розгляду представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Багдарсарова Г.М. заявила клопотання про зупинення апеляційного провадження до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 372/1684/14-ц, посилаючись на те, що правовідносини у вказаний справі є аналогічними з даною справою.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників справи, колегія суддів вважає необхідним зупинити апеляційне провадження у справі з огляду на таке.
Частиною другою статті 381 ЦПК України передбачено, що процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
Згідно із положеннями п. 10 ч.1 ст. 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року прийнято до розгляду справу за позовом міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держземагенства в Київській області до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області та інших про визнання незаконними та скасування рішень, визнання державних актів недійсними, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
Приймаючи до розгляду справу, Велика Палата Верховного Суду виходила з посилань колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, яка вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), згідно яких власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку, обидві позовні вимоги у цій справі можна розглядати як складові пред`явленого прокурором негаторного позову, оскільки до 2018 року судова практика була іншою, зокрема суди виходили із того, що позови про витребування (повернення) незаконно виділених земельних ділянок розглядалися судами як віндикаційні на підставі статей 387, 388 ЦК України (постанови Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407 цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3089 цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469 цс16, від 15 листопада 2017 року у справі № 6-2304 цс16).
Відхід від роками виробленої практики щодо можливості оспорювання в судовому порядку незаконних рішень органів місцевого самоврядування та державної влади, непоширення позовної давності на вимоги про витребування земельних ділянок, на думку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, суперечить принципу правової визначеності.
При цьому колегія суддів зазначила, що на позови прокурора, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, повинно поширюватися положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності повинен починатися від дня, коли особа, яка наділена повноваженнями власника чи користувача земельної ділянки з правом розпорядження нею довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Правовідносини у справі за вищевказаною касаційною скаргою (№ 372/1684/14-ц) є подібними тим, яка переглядається в апеляційному провадженні.
До того ж, за касаційною скаргою ОСОБА_2 , Велика Палата Верховного Суду 11 вересня 2019 року приймаючи постанову по даній справі, посилалася на висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від яких колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
Частинами 1-4 ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частинами 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Також, у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне клопотання задовольнити та зупинити апеляційне провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №372/1684/14-ц.
Керуючись п.10 ч.1 ст. 252, ст. ст. 253, 260, 368, 381 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Клопотання задовольнити.
Зупинити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 травня 2017 року до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 372/1684/14-ц.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий : Т.В. Крамаренко
Судді : Т.З. Бондаренко
В.І.Темнікова
Повний текст ухвали складено 13 лютого 2020 року.
