Справа №487/10132/14-ц 24.03.2016 24.03.2016 24.03.2016
Провадження №22-ц/784/506/16
Категорія 5 Головуючий у першій інстанції: Андрощук В.В.
Доповідач в апеляційній інстанції: Шаманська Н.О.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 березня 2016 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Шаманської Н.О.,
суддів: Данилової О.О., Лівінського І.В.,
із секретарем судового засідання: Тищенко Л.С
за участю: прокурора - Цвікілевич Н.В.,
представника відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за
апеляційною скаргою
заступника прокурора Миколаївської області
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 жовтня 2015 р., ухваленого за позовом
Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері
до
Миколаївської міської ради,
ОСОБА_3,
ОСОБА_7,
ОСОБА_5
третя особа: реєстраційна служба Миколаївського міського управління юстиції
про визнання незаконним і скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акту, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2014 р. Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5 про визнання незаконним і скасування рішення міської ради, визнання недійсним державного акту, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що рішенням Миколаївської міської ради № 33/37 від 30 січня 2009 р. ТОВ «Миколаївбудпроект» було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 23 502 кв.м з метою надання її в оренду для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_1. Вподальшому, рішенням Миколаївської міської ради № 35/51 від 19 червня 2009 р. був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 22 156 кв.м. за рахунок земель міста не наданих у власність або користування, з відведенням її до земель комерційного використання, для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_1. Проектом передбачено, що земельна ділянка на північному заході межує із землями водного фонду Бузького лиману.
Незважаючи на відсутність договору оренди земельної ділянки з ТОВ «Миколаївбудпроект», рішенням міської ради № 36/61 від 4 вересня 2009 р. були затверджені проекти землеустрою щодо відведення 19 громадянам земельних ділянок орієнтовною площею 1000 кв.м. за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект», з віднесенням їх до земель житлової забудови, для будівництва житлових будинків про пров. Авіаційному у м. Миколаєві, в тому числі відповідачці ОСОБА_3 було відведено земельну ділянку площею 834 кв.м. за зазначеною адресою та видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на відповідну земельну ділянку. Вподальшому, 13 квітня 2011 р., між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. Відповідну інформацію про зміну власника земельної ділянки зареєстровано в Поземельній книзі за реєстровим номером НОМЕР_2, про що зроблено запис на державному акті.
Крім того, 12 жовтня 2012 р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки. На підставі якого управлінням Держкомзему у м. Миколаєві 20 грудня 2012 р. видано Державний акт серії НОМЕР_4 про право власності ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку, а 8 листопада 2013 р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором внесено реєстраційний запис № 3471610 про право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер НОМЕР_3).
Позивач зазначив, що відведені земельні ділянки під забудову відносяться до території зелених насаджень загального користування та зелених насаджень спеціального призначення, тому не можуть передаватись у власність громадян. Крім того, згідно з Правилами використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженими рішенням Миколаївської міської ради № 15/41 від 17 жовтня 2003 р., спірна земельна ділянка належить до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення та туристично-рекреаційного комплексу, тобто будівництво житлових будинків в межах вказаної території заборонено. Також посилався на те, що спірна земельна ділянка входить в межі прибережної захисної смуги Бузького лиману: відстань від урізу Бузького лиману до крайніх точок спірної земельної ділянки становить 9 м., тобто рішення Миколаївської міської ради суперечить вимогам норм земельного та водного законодавства.
Посилаючись на вказані обставини та доповнивши свої вимоги під час судового розгляду, прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку для звернення до суду з позовом, оскільки про вказане порушення йому стало відомо у 2013 р., та поновити його, визнати незаконними та скасувати рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 4 вересня 2009 року, якими затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 834 кв.м. по АДРЕСА_2. Визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1 від 27 листопада 2009 р. про право власності ОСОБА_3 на цю ж земельну ділянку. Визнати недійсним договір купівлі-продажу вищезазначеної земельної ділянки від 14 квітня 2011 р. укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_2 (кадастровий номер : НОМЕР_3), внесену державним реєстратором 8 листопада 2013 р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку площею 834 кв.м. нормативною грошовою оцінкою 172 469 грн. 38 коп. по АДРЕСА_2 з кадастровим номером НОМЕР_3.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 жовтня 2010 р. у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі заступник прокурора Миколаївської області, посилаючись на помилковість висновку суду щодо пропуску позовної давності, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на підставі наступного.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, рішенням Миколаївської міської ради № 36/61 від 4 вересня 2009 р. затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки площею 834 кв.м. за рахунок земель ТОВ «Миколаївбудпроект», з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2. На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 .
За положеннями ч. 1 ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.
У ч. 2 ст. 3 Водного кодексу України визначено, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.
Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами.
Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.
Так, за положеннями ст. 4 Водного кодексу України, ст. 58 ЗК України до таких земель відносяться землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Крім того, за положеннями ст. 60 ЗК України та ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів установлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Розмір та межі прибережної захисної смуги вздовж морів та навколо морських заток і лиманів установлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 88 Водного кодексу України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.
Відповідно до ст. 90 Водного кодексу України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватись лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.
Згідно зі ст. 59 ЗК України, ст. 85 Водного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування можуть передаватися земельні ділянки прибережних захисних смуг лише на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Відповідно до положень статей 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 р. № 434, у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням конкретної ситуації.
Таким чином, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується окремий порядок надання та використання.
Згідно з пунктом "ґ" частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до положень частини четвертої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття рішення про надання земельної ділянки у власність) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися лише на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Отже, за змістом наведених норм права землі в межах двох кілометрів прибережних захисних смуг уздовж морів не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Крім того, відповідно до пунктів 5, 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно технічної документації, а на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.
Згідно зі статтею 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі, зокрема проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення.
В справі відсутні дані щодо проведення державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення спірної ділянки.
Крім того, в справі відсутні дані про укладення та реєстрацію у встановленому законом порядку договору оренди земельної ділянки, площею 39542 кв.м , для обслуговування придбаного майна по АДРЕСА_1 в м. Миколаєві між Миколаївської міської радою та ТОВ «Миколаївбудпроект», якому зазначена земельна ділянка надана в оренду строком на 10 років відповідно до рішення Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 р. № 35/51 та за рахунок якої надана спірна земельна ділянка.
З огляду на системний аналіз положень вищенаведених норм законодавства при наданні в користування земельних ділянок навколо водних об'єктів, у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження водних об'єктів повинно бути досягнуто шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку, з урахуванням конкретної ситуації.
З огляду на викладене, встановивши, що спірна земельна ділянка розташована на відстані 9 м від урізу води Бузького лиману, суд першої інстанцій правильно виходив із того, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, є прибережною захисною смугою, зміна її цільового призначення в установленому законом порядку здійснена не була, а тому її неправомірно передано у власність відповідачки ОСОБА_3 для індивідуального будівництва.
Рішення суду першої інстанції в цій частині сторонами не оскаржувалось.
Разом з цим, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором пропущено строк звернення до суду та підстав для його поновлення не встановлено.
Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна на підставі наступного.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки. Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29.10.2014 р. № 6-152цс14).
Зі справи вбачається, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави у жовтні 2014 р. Присутність прокурора на сесії Миколаївської міської ради під час прийняття спірного рішення на перебіг позовної давності у даній справі не впливає, оскільки з прийнятого вказаною радою рішення не можна певно судити про наявність порушення законодавства, яке можна було встановити лише при системній і детальній перевірці землевпорядної документації, що прокуратурою і було здійснено у березні 2013 р. Тобто про порушення прав і інтересів держави прокурору стало відомо у березні 2013 р., а до суду з позовом про захист порушеного права держави він звернувся у 2014 р.
За таких обставин, доводи представників відповідачів щодо пропуску позивачем строку позовної давності не можна прийняти до уваги, оскільки передбачений ст. 257 ЦК України строк позовної давності прокурором не порушений й підстави для його поновлення відсутні.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності є невірним, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з того, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, є прибережною захисною смугою, зміна її цільового призначення в установленому законом порядку здійснена не була, а тому її неправомірно передано у власність відповідачки ОСОБА_3 для індивідуального будівництва.
Крім того, враховуючи підвищений загально - суспільний інтерес, а також визначення основного напрямку державної політики щодо необхідності повернення земель, які незаконно вибули з комунальної власності, передача їх у власність громадян та використання ними земель на власний розсуд без будь-яких обмежень (забудова, знищення зелених насаджень, захват прибережних смуг, тощо) унеможливить державний контроль за цільовим використанням земель водного фонду ( прибережних смуг) та завдасть істотної шкоди навколишньому середовищу та загально-суспільним інтересам.
За такого, назване рішення Миколаївської міської ради в частині виділення земельної ділянки ОСОБА_3 є незаконним з відповідними похідними від цього правовими наслідками, а саме: визнанням недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 27 листопада 2009 р. про право власності ОСОБА_3
Разом з тим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу та зобов'язання ОСОБА_8 повернути спірну земельну ділянку у комунальну власність з підстав передбачених ст. ст. 215, 216 ЦК України не можуть бути задоволені.
Так, за приписами ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.
Відповідно ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Статтею 216 ЦК України визначені особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існували на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Отже, реституція як спосіб захисту цивільного права ( ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Між прокурором, яким заявлено позов, та набувачем земельної ділянки за договором купівлі-продажу - ОСОБА_8 відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину.
Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.ст. 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
Таким чином, належним способом захисту порушеного права власності є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом пред'явлення віндикаційного позову.
Проте таких вимог прокурором заявлено не було.
Такий висновок викладений в постановах Верховного суду України від 25 червня 2014 р. у справі № 6-67цс14, від 19 листопада 2014 р. у справі № 6-170цс14, від 17 грудня 2014 р. у справі № 6-140цс14 та від 13 травня 2015 р. у справі № 6-67цс15, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
За такого, у задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та зобов'язання ОСОБА_8 повернути спірну земельну ділянку у комунальну власність слід відмовити.
Що ж до вимоги про скасування державної реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку останнього власника, то вони не можуть бути задоволені, оскільки ці вимоги є похідними від вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірної земельної ділянки, у задоволенні яких відмовлено.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з Миколаївської міської ради та ОСОБА_3 підлягають стягненню судові витрати на користь Державної казначейської служби, яка виступала платником судового збору за платіжним доручення № 29 від 18 січня 2016 р. ( а.с. 144) у розмірі по 535 грн. 92 коп., з кожного.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 жовтня 2015 р. скасувати і ухвалити нове рішення.
Позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері задовольнити частково.
Визнати незаконним п. 43 рішення Миколаївської міської ради № 36/61 від 4 вересня 2009 р., в частині надання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 834 кв.м. для будівництва і обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2
Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 з кадастровим номером НОМЕР_3 загальною площею 0,0834 га, виданий на ім'я ОСОБА_3 27 листопада 2009 р.
У задоволенні інших вимог відмовити.
Стягнути з Миколаївської міської ради і ОСОБА_3 на користь Державної казначейської служби України по 535 грн. 92 коп. судового збору, з кожного.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Н.О. Шаманська
Судді: О.О. Данилова
І.В. Лівінський
